Pinzel Zhertvoprynesennia

ΜΙΧΑΗΛ ΑΓΓΕΛΟΣ ΤΗΣ ΟΥΚΡΑΝΙΑΣ ΣΤΟ ΛΟΥΒΡΟ

το XVIII αιώνα στην Πολωνία, στην Γερμανία και στην Αυστρία. Αλλά αυτά είναι πολύ συναισθηματικά, διαφέρουν πολύ απ' όλα τα άλλα », - δήλωσε η εκπρόσωπος του μουσείου Genevieve Brescou.

Pinzel St.GeorgeΣτο Παρίσι θα παρουσιαστούν γύρω στα τριάντα πιο αξιόλογα έργα του Ουκρανού καλλιτέχνη, ως επί το πλείστον ξύλινα γλυπτά από τη συλλογή του Μουσείου Πίνζελ στο Λβιβ αλλά και από άλλα μουσεία της Γαλικίας (του Τερνόπιλ και του Ιβάνο-Φρανκίβσκ), καθώς και τα γλυπτά από τα μουσεία του Βρότσλαβ (Πολωνία) και του Μονάχου (Γερμανία).

Όπως αναφέρεται στην ανακοίνωση της επίσημης ιστοσελίδας του Λούβρου, το λαμπρό στυλ του Πίνζελ, παρόμοιο με στυλ των μεγαλύτερων δασκάλων της χρυσής εποχής του γερμανικού μπαρόκ είναι εξαιρετικά δύσκολο να δεις στη Γαλλία. Ο καλλιτέχνης διαφέρει από τους συγχρόνους του με ιδιαίτερες διακρίσεις όπως με την εκδηλωτική εξωστρεφής τεχνική, τη λαμπρή εκφραστικότητα και πολύ προσωπική χαρακτηριστική τεχνική της πτύχωσης.

Στον κατάλογο της έκθεσης περιλαμβάνονται κείμενα και περιγραφές των έργων τέχνης από εμπειρογνώμονες Γιαν Οστρόβσκυ, Μπόρις Βοζνίτσκυ και Οξάνα Κόζιρ-Φεντότοβα και δοκίμια του Claude Michaud και Guilhem Scherf. Αυτές είναι οι πρώτες πληροφορίες για τον Πίνζελ διαθέσιμες στα γαλλικά.

Όπως αναφέρει στις συζητήσεις του ο επαγγελματίας ξεναγός Γιαρόσλαβ Βίτιβ, ο Πίνζελ (ψευδώνυμο) εξελίχτηκε σε έναν καλλιτέχνη που δεν είχε ίσιους στην Ευρώπη στα μέσα του XVIII αιώνα. Σε απόσταση από τις πρωτεύουσες και τα πολιτιστικά κέντρα δημιούργησε την πιο πρωτότυπη πλαστική της παγκόσμιας τέχνης της εποχής του. Την ίδια στιγμή, στην ιστορία της τέχνης στο τέλος του εικοστού αιώνα δεν έμεινε κανείς καλλιτέχνης εκτός από τον Ιωάννη Πίνζελ, ιδιοφυής κληρονομιά του οποίου να είναι γνωστή σχεδόν σε όλο τον πλανήτη, και ο ίδιος να παραμένει άλυτος μύθος. Αφού ακόμα και τώρα είναι άγνωστος ο τόπος που γεννήθηκε, που σπούδασε, που διαμορφώθηκε το ταλέντο του, σε ποιά γλυπτική μορφή έκρυψε το πορτρέτο του.

Pinzel DobryiPastyr KolomyyaΤο ταλέντο του Πίνζελ άνθησε στην κωμόπολη Μπούτσας με την ευγενική υποστήριξη του Κόμη Μικόλα Ποτότσκι, ο οποίος ήταν ο βασικός πελάτης και προστάτης του. Εδώ ο γλύπτης δημιούργησε μια σειρά από μνημεία του όψιμου μπαρόκ, τα οποία διαμορφώσανε τη φυσιογνωμία του Λβιβ. Ο πρώτος ερευνητής της τέχνης του Πίνζελ ήταν πρώην διευθυντής της Εθνικής Πινακοθήκης του Λβιβ Μπόρις Βοζνίτσκυ, ο οποίος με τους φίλους του για δεκαετίες ταξίδευε σε νομούς του Ιβάνο-Φρανκίβσκ και Τερνόπιλ ψάχνοντας για έργα τέχνης που διασώθηκαν από τις σοβιετικές εκκαθαρίσεις. Πολλά αριστουργήματα, δυστυχώς, καταστράφηκαν λόγο της ανευθυνότητας, του βανδαλισμού των γραφειοκρατών της τέχνης του ολοκληρωτικού κράτους, αλλά συχνά και λόγο της παθητικής στάσης τους ίδιους τους κατοίκους της περιοχής που μεγαλώσανε στο πνεύμα του μηδενισμού και αποστροφής για τον πολιτισμό τους. Το σκαθάρι που κατέστρεφε το γλυπτό για συνεχόμενα 200 χρόνια, έλαβε "άξια αντικατάσταση" στα μέσα του εικοστού αιώνα στο πρόσωπο του αμόρφωτου και επιλήσμονα σοβιετικού υπαλλήλου.

Το Μουσείο του γλυπτού στο στυλ μπαρόκ του Ιωάννη Πίνζελ στο Λβιβ δημιουργήθηκε με βάση αυτού του τμήματος της κληρονομιάς του μεγάλου καλλιτέχνη, που η μοίρα ήταν να σωθεί. Το μεγαλύτερο όραμα των ιδρυτών του μουσείου – να δείξουν στον κόσμο τα αριστουργήματα της ιδιοφυίας Πίνζελ - αυτή την τεράστια κληρονομιά του λαού της Ουκρανίας, αλλά και να λυθεί το μυστήριο του μεγάλου μάστορα.

Γαλήνη Μασλιούκ.


Pinzel St.George

УКРАЇНСЬКИЙ МІКЕЛАНДЖЕЛО В ЛУВРІ

Pinzel DobryiPastyr KolomyyaВ Парижі покажуть близько 30-ти найчудовіших праць українського майстра, в основному дерев'яні скульптури з колекції Музею Пінзеля Львівської національної галереї мистецтв, інших музеїв Галичини (Тернопільського обласного художнього музею та Музею мистецтв Прикарпаття з Івано-Франківська), а також скульптури Пінзеля з Вроцлавського (Польща) та Мюнхенського (Німеччина) музеїв.

Як зазначається в анотації до виставки на офіційному сайті Лувру, блискучий стиль Пінзеля, схожий на стиль найбільших майстрів золотого віку німецького бароко, надзвичайно рідко можна зустріти у Франції. Художник відрізняється від своїх сучасників особливими відмінностями як демонстративною, екстравертною технікою, яскравою виразністю і дуже особистою характерною технікою драпірування.

До каталогу виставки увійшли тексти та описи творів мистецтва фахівців Яна Островського, Бориса Возницького і Оксани Козир-Федотової, а також есе Claude Michaud та Guilhem Scherf. Це перші відомості про Пінзеля, доступні французькою мовою.

Як зазначає у своїх розповідях професійний львівський гід Ярослав Вітів, Пінзель (псевдонім) став художником, не маючи собі рівних в Європі в середині XVIII ст. На відстані від столиць та загальновизнаних культурних центрів створив найоригінальнішу пластику в світовому мистецтві свого часу. Одночасно, в історії світового мистецтва на кінець ХХ ст. не залишилося жодного майстра крім Йогана Пінзеля, геніальний спадок якого був би відомий майже цілій земній кулі, а сам він залишався нерозгаданою легендою. Адже досі невідомо звідки він був родом, де вчився, де формувався його талант, в якому скульптурному образі він заховав свій портрет.

Pinzel ZhertvoprynesenniaТалант Пінзеля розквіт в Бучачі при підтримці графа Миколи Потоцького, який був його головним замовником і патроном. Тут скульптор створив ряд пам'ятників пізнього бароко, що сформували обличчя Львова. Першим дослідником творчості Пінзеля був колишній директор Львівської національної галереї мистецтв Борис Возницький, який десятки років разом з друзями їздив по Івано-Франківській та Тернопільській областях вишукуючи вцілілі після радянської чистки твори мистецтва. Багато шедеврів, на жаль, були знищені внаслідок безвідповідальності, вандалізму функціонерів від мистецтва тоталітарної держави, а часто – пасивного відношення самих громадян, вихованих у дусі нігілізму та відрази до власної культури. Природний жук-деревоїд, що нищив скульптуру протягом 200-от років, отримав «достойну заміну» в середині ХХ ст. у вигляді виродка-манкурта.

Музей барочної скульптури Йогана Пінзеля у Львові створений на матеріалах тої частини спадку великого майстра, якій судилося уціліти. Найбільша мрія творців музею – показати світові шедеври генія Пінзеля - цей величезний спадок українського народу, а основне – розкрити загадку автора.

Зображення:
«Святий Юрій Змієборець». Катедра Св. Юрія у Львові.
Добрий пастир. Скульптура Пінзеля із Городенківського костелу.
Жертвопринесення Авраама. Скульптурна група. Львів. Музей Пінзеля.

Галина МАСЛЮК для газети "Світ і Омоніа".


Scherbak_2

УРОКИ ЧОРНОБИЛЯ ДЛЯ ЛЮДСТВА

Є ряд фундаментальних особливостей Чорнобильської катастрофи, підтверджених на досвіді катастрофи АЕС Фукусіма І, які, на наш погляд, матимуть далекосяжні наслідки щодо розвитку світової енергетики в найближчі роки.

1. Чорнобиль, а згодом і Фукусіма довели, що атомна електростанція будь-якої конструкції є надзвичайно небезпечним об’єктом. АЕС – це ядерна бомба уповільненої дії, яка вимагає гранично відповідального до неї ставлення.

Саме чорнобильська катастрофа – позапроектна, максимальна, з непередбачувано важкими наслідками – перервала нескінчений, починаючи з 1950-х рр., потік оптимістичної брехні вчених і технологів щодо безаварійного, безконфліктного розвитку світової ядерної енергетики. Можливо, завдяки Чорнобилю вдалося попередити розвиток ще страшніших катастроф, - хоча для нас, українців, це дуже сумнівна втіха. Розвиток аварії на японській АЕС Фукусіма доводить, що незважаючи на сейсмостійкість і ряд технологічних інновацій, диявольський збіг непередбачуваних обставин спричинив катастрофу.

2. Чорнобиль покінчив з самовпевненістю «технологічного імперіалізму» - з невиправданим оптимізмом радянських і американських конструкторів, які пропонували людству тріумфальну ходу ядерної енергетики – побудову до початку ХХІ століття 2500 – 3000 нових ядерних реакторів (сьогодні в світі діє біля 440 реакторів). На майданчику Чорнобильської АЕС планувалося побудувати 12 надпотужних ядерних реакторів без врахування крайньої небезпеки концентрації таких гігантських потужностей в одному місці та інших негативних факторів.

3. Чорнобильська катастрофа стала подією глобального значення, яка вплинула на долі мільйонів людей та екологічну ситуацію на величезних територіях ряду країн північної півкулі - України, Білорусі, Росії, Швеції, Польщі, Грузії, Німеччини, Туреччини, Франції, Великої Британії, США та ін.

В результаті двох вибухів і пожежі, що тривала 10 днів, від 90 до 200 мільйонів кюрі радіоактивності було викинуто зі зруйнованого реактора в навколишнє середовище. Згідно з оцінками ООН, виток радіації в результаті Чорнобильської катастрофи був як мінімум в 100 разів більший, ніж радіація, викликана вибухом 2 атомних бомб в Хіросімі й Нагасакі.

4. Чорнобильська катастрофа поєднала риси як максимальної гіпотетичної техногенної аварії з повним руйнуванням реактора, так і медично-екологічної катастрофи з великою кількістю жертв і значним забрудненням великих територій. Катастрофи такого типу призводять до появи сотень тисяч біженців та тяжких наслідків для системи охорони здоров’я та в соціальній сфері. Приблизно 400 тис. осіб проживають на забруднених землях; 116 тис. осіб були евакуйовані навесні й влітку 1986 р. із зони Чорнобильської АЕС, а згодом понад 230 тис. осіб були переселені з місць проживання. Був знищений і втрачений древній світ слов’янсько-української цивілізації в Поліссі.

5. Сумним фактором, що сприяв чорнобильській та іншим катастрофам цього типу став брак уяви (Lack of imagination), відсутність такої важливої креативної якості, як фантазія у конструкторів та оперативного персоналу АЕС: ні перші, ні другі не могли уявити собі, що може статися з недосконалим реактором з хибно спроектованими системами управління і захисту при порушеннях регламенту експлуатації. Вони не повірили власним очам, що стався вибух реактора.

Злий жарт зіграла природа з конструкторами АЕС Фукусіма. Надійно захистивши корпуси реакторів від максимального землетрусу, конструктори залишили системи охолодження - слабку ланку реактора – на нижніх рівнях. Захисна стіна від цунамі була заввишки 5,7 м, а хвиля цунамі під час екстремального землетрусу 11 березня ц.р. – 14 м. В результаті охолоджувальні системи були залиті морською водою і знищені. Натомість конструктори індійської АЕС Мадрас, яка була затоплена в 2004 р. внаслідок цунамі, завбачливо встановили електричні системи на більш високому рівні, ніж сама станція, що дозволило утримати активну зону реактора в безпечному заглушеному стані.

Враховуючи уроки Чорнобиля і Фукусіми, людство потребує переходу на якісно нову систему освіти – не тупого зазубрювання відомих істин і формул, а виховання уяви, фантазії, посилення креативних рис у майбутніх інженерів, конструкторів, будівельників, біологів, енергетиків, архітекторів і, звичайно, політиків. Наука передбачення, а отже і попередження катастроф повинна посідати почесне місце в ряду найважливіших пріоритетів людства.

6. Катастрофи типу Чорнобильської ставлять перед суспільством безпрецедентні й неочікувані технічні та медико-біологічні проблеми: так, вирішення проблеми зруйнованого реактора №4 Чорнобильської АЕС потребувало нових підходів: боролися дві концепції – демонтаж руїн реактора і очищення майданчика від високорадіоактивних залишків палива, або надбудова над існуючим саркофагом нового контайнменту – тобто, фактично, передача наступним поколінням українців у спадок невирішеної проблеми залишків пального. Уряд України і Верховна Рада обіцяють остаточно ліквідувати ЧАЕС до 2065 р. Але ніхто насправді не знає, як довго Україна матиме справу з наслідками Чорнобиля.

7. Дуже гостро аварія в Чорнобилі поставила питання інформування суспільства і взаємин держави з організаціями громадянського суспільства. Безпрецедентна операція комуністичного режиму по блокуванню інформації щодо ситуації на Чорнобильській АЕС і в прилеглих районах, доповнена пропагандистською кампанією напівправди і дезінформації, призвела до повної втрати народом довіри до радянсько-комуністичної системи в цілому і стала однією з фундаментальних причин розпаду Радянського Союзу.

Громадянське суспільство в Україні, на відміну від японського антиядерного руху, народилося ПІСЛЯ Чорнобильської катастрофи. Ми пишаємось тим, що в 1986-1990 рр. нам вдалося об’єднати сотні тисяч громадян України в екологічну асоціацію «Зелений світ», створену за активної участі і підтримки Української Ради Миру, її голови – письменника Олеся Гончара.

В результаті нашої боротьби у Верховній Раді СРСР, Верховній Раді України, в результаті масових демонстрацій і мітингів, зусиллями тисяч активістів «Зеленого світу» вдалося зупинити будівництво нових АЕС, зняти гриф ТАЄМНО з даних про забруднення харчових продуктів, питної води, земель в зонах проживання мільйонів українців.

У приміщенні Київського політехнічного інституту у 1990 р. зусиллями «Зеленого світу» та інших організації було проведено перший громадський трибунал – Чорнобильський Нюрнберг. На ньому як кримінальний злочин кваліфікувалися такі дії властей, як проведення першотравневих демонстрацій 1986 р., залишення напризволяще населення навколишніх сіл, затаювання інформації про високі рівні радіації в продуктах харчування, відсутність йодної профілактики людей в уражених зонах.

8. «Зелені» організації мають значні застереження щодо діяльності Міжнародного агентства ООН з питань ядерної енергії (МАГАТЕ), яке під час Чорнобильської катастрофи поводило себе не як безсторонній регулюючий орган ООН, що представляє інтереси всього людства, а як вузько-лобістська організація, яка захищає інтереси своїх клієнтів – могутніх ядерно-енергетичних компаній.

9. Після катастрофи в Чорнобилі виникла принципово нова для людства юридично-законодавча сфера, що включає в себе національне «чорнобильське» законодавство України, Білорусі і Росії, та появу ряду нових міжнародних конвенцій, угод і регламентів з метою недопущення трагічних наслідків, подібних до наслідків Чорнобильської катастрофи. Все складніше стає стримувати ядерного джина, який рветься з пляшки назовні.

Важливе питання, підняте чорнобильською катастрофою – це питання стабільності держав-власниць АЕС в контексті можливих воєн та терористичних атак. Не важко уявити, яку небезпеку несли б такі держави як Лівія, Ірак, Афганістан та інші, якби на їх території знаходились атомні станції. Те, що сталося в Чорнобилі і Фукусімі з особливою гостротою ставить питання про посилення міжнародних режимів і про виведення з національного на міжнародний рівень проблеми будівництва АЕС в небезпечних місцях можливих землетрусів, цунамі, інших природних катаклізмів.

Чорнобильська катастрофа нанесла серйозний удар по грандіозних планах ядерного лобі, різко загальмувавши розвиток ядерної енергетики в США і Європі, примусила почати реалізацію серйозних проектів по впровадженню альтернативних джерел енергії – сонячної, вітрової, інших видів «зеленої» енергетики. До 2025 р. доля ядерної енергетики в ФРН буде зменшена до 4%. Аварія на Фукусімі докорінно змінила політичну ситуацію в Німеччині, уряд якої змушений був призупинити роботу 7 найстаріших АЕС з 17 діючих.

На жаль, керівництво України не прислухається до голосів громадських організацій, занепокоєних ситуацією на українських АЕС. Нас заспокоюють знайомими з радянських часів формулами – «ядерній енергетиці немає альтернатив» - які дивно звучать у країні, яка 25 років тому пережила глобальну ядерну катастрофу. Зрозуміло, що неможливо негайно закрити ЧАЕС і 15 ядерних реакторів, що діють в Україні. Але так само зрозуміло, що альтернатива ядерній енергетиці – небезпечній і надзвичайно дорогій – існує. Це – насамперед, запровадження національної програми енергозбереження і енергоефективності на всіх рівнях.          Це – недопущення продовження строку дії реакторів, що вичерпали свій ресурс.         І це – державна політика на розвиток альтернативних джерел енергії. Прикладом може служити Німеччина: вже в 2020 році питома вага відновлювальних джерел енергії становитиме 30% в енергетичному балансі країни – в порівняні з 1% в Україні.

Катастрофи в Чорнобилі й Фукусімі відбулися в різні історичні епохи. Але як 25 років тому, так і сьогодні, ми пам’ятаємо і цінуємо людські солідарність та співчуття, виявлені народами планети до жертв цих катастроф.

Можливо, це – головний урок, що ми винесли з Чорнобиля і Фукусімі.

ЮРІЙ ЩЕРБАК, засновник партії Зелених України, член президії Української Ради Миру, Надзвичайний і Повноважний посол України, доктор мед. наук.


Sad_svitovoho_ukr-va-Lviv-23.06.2010_1

НАС ЗНАЧНО БІЛЬШЕ, НІЖ 46 МІЛЬЙОНІВ

Йшлося про три основні гілки української діаспори: західну, яка утворилася понад 100 років тому і живе на Американському континенті; східну, що утворилася на пострадянському просторі, і так звану четверту хвилю еміграції. В тих країнах, що діють за міжнародними нормами на підтримку нацменшин, українським громадам функціонувати легше. Наприклад, у Канаді створено прекрасні умови для української громади, і про це свідчить, зокрема, система української освіти (йдеться про двомовні школи, де викладають і українською, й англійською). Згадували й про вищі українознавчі студії, і в цьому сенсі як показові називали Сполучені Штати Америки ій Бразилію. На думку делегатів конференції, непогано почувають себе українці й у Європі (в Італії, Португалії та Греції). Тобто в контексті цих країн радше треба говорити про активність українців — наскільки вони можуть активно працювати, тому що країни, де вони проживають, надають такі можливості — є українські церкви, українські школи, українські громади, які вже заявили про себе. Найважча ситуація з українцями у Російській Федерації, де найбільша українська громада у світі — три мільйони. Як розповіла «Дню» представниця Краснодарського громадського об’єднання «Співдружність Кубань — Україна» Олена Давиденко, за міжпереписний період із 1989 до 2002 року півтора мільйона українців РФ перестали ідентифікувати себе з Україною: «По-перше, тому, що в Росії не було умов для розвитку українських громад; по-друге, тому, що були погані міждержавні відносини, що також не сприяло розвиткові українства в Росії; по-третє, самі громади не були активними».

Ірина Ключковська навела у своїй доповіді, зокрема, такий приклад: «Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою (МІОК) започаткував проект «Українській освіті в Росії», до якого активно долучилося Львівське міське управління освіти. У проекті взяли участь найкращі львівські школи, які готові цілеспрямовано працювати для українських шкіл у Росії, яких є лише дев’ять.

На зв’язок із цими школами наш інститут вийшов ще півроку тому. Виявилося, що до співпраці готові лише чотири школи — решта проігнорували унікальну можливість і працювати, і отримувати навчально-методичне забезпечення, і проводити обміни дітьми й педагогами».

«Про освіту треба багато говорити, — вважає директор МІОК, — тому що це один із основних факторів збереження ідентичності українця за кордоном. Там, де працюють українознавчі студії, набагато більше шансів українцям зберегти свою етнічність».

Часто згадують на конгресі про Омеляна Пріцака — творця так званого гарвардського чуда (видатний український історик, сходознавець, засновник Українського наукового інституту й українознавчої програми в Гарвардському університеті, професор. — Т.К.). Також про Оксану Пахльовську — професорку Римського університету, авторку «Дня», яка самотужки, без допомоги офіційного Києва, розвиває в Італії українознавчі студії. А ще — про Василя Бабенка, професора Уфимського університету, який дуже активно докладав зусилля не тільки до того, щоб створити окремі українські освітні заклади в Башкортостані, а й цілу систему української освіти, починаючи від дитячого садочка до вузу.

Конференція триває. За її підсумками приймуть рішення. Передбачається, що в документі буде звернення до Кабінету Міністрів про створення окремого відомства, яке б координувало діяльність зв’язків із українською діаспорою. «А наразі ні у влади, ні у самого суспільства, на жаль, нема такого розуміння», — констатували учасники конференції, оцінивши в такий спосіб ставлення до української діаспори всіх керівників незалежної України.

Зокрема, у своєму виступі президент Світового конгресу українців Євген Чолій наголосив, що в Україні де-факто відбувається впровадження другої державної мови — російської, яка насправді не потребує захисту. «Також нова влада переписує історію — у світлі московської інтерпретації. Світовий конгрес висловлює своє глибоке занепокоєння у зв’язку з тим, що саме в день інавгурації новообраного президента України з його офіційного сайту було знято тематичний розділ про Голодомор 1932—1933 років. Ми вимагаємо, щоб Янукович після свого виступу на сесії ПАРЄ публічно заявив, що Голодомор є геноцидом українського народу». Гостро критикувала Президента України й голова Європейського союзу українців Ярослава Хортяні: «Янукович має бути Президентом всіх українців. Він мав бути тут і вислухати нашу думку, як зробив би президент кожної європейської держави».

Свою точку зору «Дню» висловила директор МІОКу: «На мій погляд, ця зустріч важлива, і я розглядаю її як зустріч двох президентів. Добре, що Президент Янукович погодився прийняти президента Чолія — мусить бути діалог. Наскільки я зрозуміла із повідомлення на сайті Президента України, йдеться про утвердження іміджу України у світі. Можливо, світове українство й візьме на себе цю функцію. Хоча, як на мене, про це передчасно говорити, бо світове українство не погоджується з певними речами у політиці, що зараз відбуваються в Україні».

Гарним і теплим штрихом напередодні напруженої роботи стала церемонія відкриття конгресу, яка відбувалася у Шевченківському гаю (у Музеї народної архітектури по побуту), де у квітні, як ми вже писали, за участю головного редактора газети «День» Лариси Івшиної, було закладено Сад світового українства. Директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», який організував цей потужний міжнародний захід, розповіла присутнім, що гарна ідея головного редактора «Дня» має продовження. «Нещодавно ми отримали інформацію із Татарстану, що українська громада Нижньокамська, за прикладом Львова, висадила калинову алею», — сказала Ірина Ключковська.

У львівському саду всі саджанці гарно вкоренилися. А яблунька українців Латвії навіть вродила одне яблучко. Учасники конгресу пов’язали на деревця стрічки, що символізують країни їх мешкання. До акції долучилися віце-консул Генерального консульства Республіки Польща у Львові Марцін Зєнєвіч та Генеральний консул Російської федерації у Львові Євген Гузєєв.

Публікація газети «День»

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів

№109, четвер, 24 червня 2010, www.day.kiev.ua

Sad_svitovoho_ukr-va-Lviv-23.06.2010-2 Sad_svitovoho_ukr-va-Lviv-23.06.2010_6 Sad_svitovoho_ukr-va-Lviv-23.06.2010-4 Sad_svitovoho_ukr-va-Lviv-23.06.2010-3
Директор МІОК п. Ірина Ключковська розповідає, яким має стати Сад світового українства в майбутньому Гарного врожаю бажає Саду світового українства голова товариства "Українсько-грецька думка" п. Галина Маслюк Голова української громади Іспанії п. Юрій Чопик допомагає своїй середземноморській сусіді. Представники Латвії, Греції, Іспанії біля "іспанського" дерева.

 


Міцні «обійми» «старшого брата»

 

Чехословаччина

Довоєнна Чехословаччина добре на собі відчула, чим обертається довіра до Росії, тим паче – радянської. Коли в 1938 році в Мюнхені Німеччина за потурання інших великих європейських країн ділила цю державу, чехи до останнього сподівалися, що СРСР втрутиться в ситуацію і не дасть ліквідувати державність Чехословаччини. Історія засвідчила – сподівання були марними. Сталінський СРСР користувався в ті роки сумнозвісною «політичною доцільністю» і пішов на зближення з нацистською Німеччиною. В результаті Чехословаччина розкололася на декілька нових, фактично не залежних одне від одного, державних утворень і позбулася частини території.

Сербія

Багато експертів (та й просто обивателів) вважають, що Росія є другом і союзником Сербії. Так вважають і багато сербів. Але історія знов таки доводить, що такі твердження є безпідставними. Звернімося до фактажу: чи допомагала Росія сербам в конфлікті з косовськими албанцями? Скажіть чесно, поклавши руку на серце: чи зробила Росія бодай щось, аби автономний край Косово не був наразі визнаний більшістю провідних країн Світу, в тому числі й нинішніми союзниками Росії – Францією і Німеччиною? Ні, Росія куди більш наполегливо намагається довести Європі, що Голодомор 1932-33рр. не був геноцидом українського народу, ніж допомогти сербам вирішити косовський конфлікт.

А в 1999 р., коли ВПС США і Великої Британії бомбардували сербські міста, де була Росія? В тому конфлікті РФ запам’яталася лише тим, що вже по закінченні активної фази війни вслід за натівськими військами ввела свій контингент в Косово. Не так з метою реально допомогти сербам, як з метою «випендриться» перед усім Світом, мовляв, дивіться, ми теж «круті» і з нами треба рахуватися…

А під час громадянської війни на Балканах в першій половині 90-х років? Чи допомогла Росія тодішній Югославії чимось більш реальним, ніж порожніми декларативними заявами? Чи захищала реально, а не на словах, інтереси сербів на Балканах? Чи, може, РФ намагалася врятувати режим Мілошевича від падіння в 2000 році? Ані пальцем не поворухнула…

І зовсім нещодавній приклад: під час «газової війни» з Україною в січні 2009 р. Росія начхала на своїх «союзників» - сербських братів-слов’ян, перекривши газ і для них в тому числі. Це призвело до того, що нещодавні «союзники» почали публічно спалювати російські прапори на вулицях сербських міст. Цей приклад зайвий раз підтвердив, що Росія заради своєї вигоди здасть своїх «братів» і «сестер» із «тельбухами».

Білорусь

Ще один цікавий приклад «дружби народів» - російсько-білоруські відносини. Ніхто не заперечуватиме, що режим Олександра Лукашенка в Білорусі є вкрай лояльним до Кремля. Республіка Білорусь веде повністю промосковську політику як в середині країни, так і ззовні. Білоруське керівництво допускає в середину країни російський капітал, сама Білоруська держава є учасницею ОДКБ (невдала пародія на НАТО – С.Б.), а також такого ефемерного проекту як Спільна держава Росії і Білорусі. Здавалося, кращого товариша для РФ і не знайти.

Але останні роки довели, що тісна співпраця двох країн є гарним приводом сісти «брату меншому» на шию. В результаті Росія не допускає деякі білоруські товари на свій ринок і погрожує підняти ціну на газ. Лукашенко в свою чергу погрожує вийти з ОДКБ. Такі «демарші» білоруського диктатора закінчуються розмовами про те, що Кремль готується змінити режим в Білорусі на більш лояльний, на ще більш проросійський (хоча куди вже більше). Це зайвий раз є доказом того, чим закінчується «міцна дружба» з Росією для її союзників.

Грузія

Після подій серпня 2008 року здається, що Росія і Грузія завжди були непримиренними ворогами і між ними ніколи не було не те що братерських відносин, але просто елементарної довіри. Але це не так. Зараз може вже більшість забула, але до 2003 року в Грузії при владі був цілком лояльний до РФ режим колишнього міністра закордонних справ Радянського Союзу Едуарда Шеварднадзе.

І що цікаво: саме під час правління цього президента Грузія втратила контроль над Абхазією, яку «відбили» у грузин підготовлені росіянами абхазькі військові та власне російські добровольчі загони.

Аж занадто поступлива по відношенню до Росії позиція з боку режиму Шеварднадзе заклала передумови сепарації Південної Осетії. Саме так, це сталося не за Саакашвілі, за нього конфлікт просто переріс у більш гостру форму. Тоді ж, ще за Шеварднадзе, по абхазькому шляху ледь не пішла Аджарія… Як бачимо, і у випадку з Грузією передумовою внутрішньої дестабілізації та територіальних втрат стала лояльність керівництва цієї країни до Росії…

Україна

Все ж наша розвідка була б неповною, якби ми не згадали приклади з української історії, приклади того, як аж надто приязні стосунки з Росією для нашої держави закінчувалися катастрофою.

Не треба «перелопачувати» стоси архівних документів, аби відшукати безліч прикладів «самовбивчої дружби». Так, наприклад, в 1657р. Москва, яка була військовим союзником Гетьманської України, стає на бік Польщі, яка на той момент перебувала у стані війни зі Швецією і Гетьманщиною. Саме ця зрада, на думку істориків, пришвидшила смерть Богдана Хмельницького.

Інший приклад – Іван Мазепа, який довгий час був вірним союзником і навіть другом московського царя Петра І. Та така дружба з російським монархом призвела до того, що Мазепа був змушений відправляти тисячі козаків на Північну війну, а коли на Україну посунуло військо польського короля, цар Петя «умив руки» і сказав Мазепі: «я не дам тобі і десяти людей, боронися сам як знаєш». Зараз вже мало хто згадає, що цей вчинок російського самодержця підштовхнув Мазепу до союзу з Карлом ХІІ…

У 1918-1919 рр. українські соціалісти на чолі з Володимиром Винниченком до останнього вірили, що їх російські однодумці не підуть війною проти України. Як в січні 1918, так і в лютому 1919 рр. така позиція українських соціалістів призвела до окупації УНР більшовиками і послідуючому «червоному терору».

Інші союзники Червоної Москви, керманичі УРСР, яка за конституцією Радянського Союзу була ледь не суверенною республікою, теж в усьому намагалися догодити Москві (хоча мали повне право взагалі вимагати вийти зі складу СРСР, і до того були передумови). В результаті запопадливість українських комуністів закінчилася колективізацією, Голодомором і масовими репресіями.

І нарешті наша сучасність… За добу незалежності Україна мала найбільш конфронтаційні ситуації з Росією далеко не за часів Віктора Ющенка, якого чомусь вважають різко антиросійським політиком.

Отже, середина 90-х – конфлікт в Криму. Автономія, очолювана проросійськими силами, проголошує про своє відокремлення від України і намагається приєднатися до Росії. В цей же час розгоряється конфлікт довкола Чорноморського флоту. Іноді доходить навіть до застосування зброї. Тоді Росія не забрала Крим не через політичну волю проросійського, до речі, президента Леоніда Кучми, а через війну в Чечні. Кремль просто побоявся мати в складі РФ ще одне вогнище ісламського екстремізму.

Другий приклад – конфлікт довкола острова Тузла. Він стався в жовтні 2003 року. Тоді прем’єр-міністром був ніхто інший як Віктор Федорович Янукович, проросійськість якого не викликала жодних. Лише великими зусиллями українських дипломатів Росія не змогла добитися від України прийняти свої умови щодо делімітації морських кордонів (для цього власне і затівалася Кремлем вся ця «тузлинська» епопея).

Отже, як показує практика, найбільша небезпека від Росії іде за наявності проросійського режиму в Україні. Зараз якраз до влади «дорвалися» прихильники тісного зближення з Росією. Перші негативні наслідки цього «зближення» видно неозброєним оком. І саме небезпечне в цій ситуації те, що Росія саме за цього режиму матиме всі шанси повторити «осетинський сценарій», але вже в Криму. Чи на Донбасі.

Таким чином нам, українцям, варто пам’ятати уроки історії і вчитися на помилках своїх попередників. Бо може так статися, що власні помилки виправити не вдасться.

 


Φιλορωσική (εκλογική) στροφή στην Ουκρανία

Ανασκόπηση του ελληνικού τύπου 19.01.2010

http://www.zougla.gr/page.ashx?pid=2&aid=96748&cid=5
Επιτέλους στην Ουκρανία ο Ρώσος πρέσβης

Πρώτη καταχώρηση: Τρίτη, 19 Ιανουαρίου 2010, 18:39
Με καθυστέρηση πέντε μηνών, η Ρωσία αποφάσισε να στείλει τον πρεσβευτή της στην Ουκρανία. Η τελευταία εξέλιξη έρχεται μετά από το τέλος του πρώτου γύρου των προεδρικών εκλογών στην Ουκρανία, στις οποίες αποκλείστηκε ο απερχόμενος Ουκρανός πρόεδρος, Βίκτορ Γιούσενκο, που είχε κατηγορηθεί από τη Μόσχα για «αντιρωσική» πολιτική. Σύμφωνα με τα τοπικά ΜΜΕ, ο Ρώσος πρόεδρος, Ντμίτρι Μεντβέντεφ, είπε στον πρεσβευτή Μιχαήλ Ζουράμποφ: «Πιστεύω πως πρέπει να αναλάβετε τα καθήκοντά σας ως πρεσβευτής στην Ουκρανία».

http://www.tovima.gr/default.asp?pid=2&ct=2&artId=310214&dt=19/01/2010

Φιλορωσική (εκλογική) στροφή στην Ουκρανία

Πρώτος στον α Δ γύρο των προεδρικών ο Γιανούκοβιτς- Δύσκολος ο β Δ γύρος των εκλογώνΑθήνα - Τρίτη 19 Ιανουαρίου 2010

ΚΙΕΒΟ Την επιστροφή της Ουκρανίας στην παραδοσιακή σφαίρα επιρροής της Ρωσίας μετά το αποτυχημένο πείραμα της «πορτοκαλί επανάστασης» επιβεβαίωσαν τα αποτελέσματα του πρώτου γύρου των προεδρικών εκλογών.
Στις κάλπες της περασμένης Κυριακής ο φιλορώσος ηγέτης της αντιπολίτευσης Βίκτορ Γιανούκοβιτς τερμάτισε πρώτος, 10 μονάδες μπροστά από την αντίπαλό του, την απερχόμενη πρωθυπουργό Γιούλια Τιμοσένκο. Φαίνεται ότι έχει συγκεντρώσει ποσοστό 35,4% των ψήφων έναντι 25% για την πρώην ιέρεια της «πορτοκαλί επανάστασης». Ο ηγέτης του φιλοδυτικού κινήματος, ο απερχόμενος πρόεδρος Βίκτορ Γιουστσένκο, δεν κατάφερε να λάβει παρά μόλις το 5% των ψήφων.
Οι περισσότεροι αναλυτές εκτιμούν πάντως ότι το μεγάλο προβάδισμα του κ. Γιανούκοβιτς μπορεί να αποδειχθεί παραπλανητικό και ότι ο δεύτερος γύρος, στις 7 Φεβρουαρίου, ενδεχομένως να κριθεί με μικρή διαφορά μεταξύ των δύο υποψηφίων. Εκτιμούν ότι η ψαλίδα θα κλείσει επειδή ο κ. Γιανούκοβιτς έχει φθάσει ήδη στο μέγιστο της συσπείρωσης της εκλογικής βάσης του, ενώ η κυρία Τιμοσένκο αναμένεται να κερδίσει ψήφους από τους άλλους υποψηφίους, κυρίως στις αγροτικές περιοχές. Λένε ότι τα ισχυρά επικοινωνιακά ταλέντα της, σε συνδυασμό με το γεγονός ότι η εκλογική βάση του κ. Γιανούκοβιτς του είναι μεν πιστή, αλλά δεν έχει πολλά περιθώρια αύξησης, ενδέχεται να χαρίσει τη νίκη στην ισχυρή κυρία της Ουκρανίας. «Η πρωθυπουργός, χρησιμοποιώντας τις αδιαμφισβήτητες επικοινωνιακές της ικανότητες, έχει αρκετές πιθανότητες να κερδίσει την αναμέτρηση της 7ης Φεβρουαρίου» εκτιμά ο διευθυντής του κοινωνιολογικού ινστιτούτου «Ουκρανικό Βαρόμετρο», Βίκτορ Νεμποσένκο. Οποιος και αν αναδειχθεί στην προεδρία, δεν θα έχει άλλη επιλογή παρά να συσφίξει τις σχέσεις με τη Ρωσία, η οποία βλέπει με ικανοποίηση την Ουκρανία να επιστρέφει στην παραδοσιακή σφαίρα της επιρροής της. «Οι δύο υποψήφιοι συμφωνούν στο θέμα των σχέσεων με τη Ρωσία και το μόνο που μπορούμε να πούμε είναι ότι ο διπλωματικός πόλεμος (σ.σ. μεταξύ Μόσχας και Κιέβου) τελείωσε» γράφει η ρωσική εφημερίδα «Νεζαμισίμαγια Γκαζέτα». «Είτε με την Τιμοσένκο είτε με τον Γιανούκοβιτς, οι σχέσεις της Ουκρανίας με τη Ρωσία θα είναι πλέον εποικοδομητικές» είπε ο πρόεδρος της Επιτροπής Διεθνών Σχέσεων της ρωσικής Δούμας Κονσταντίν Κοσατσόφ. Χθες το πρωί πάντως η πρωθυπουργός έσπευσε στο νοσοκομείο στην πόλη Λουγκάνσκ, 800 χλμ. ανατολικά του Κιέβου, όπου τουλάχιστον πέντε άνθρωποι σκοτώθηκαν μετά τη μερική κατάρρευση δύο ορόφων, από έκρηξη σε φιάλες οξυγόνου.

Copyright
: http://www.kathimerini.gr

Hμερομηνία :  19/1/10

Ραντεβού για β΄ γύρο στην Ουκρανία

Στις 7 Φεβρουαρίου θα επαναληφθούν οι προεδρικές εκλογές, στις οποίες προηγείται ο Γιανουκόβιτς
Του ανταποκριτή μας στη Μοσχα Αχιλλεα Πατσουκα
Ραντεβού στις 7 Φεβρουαρίου για τον β΄ γύρo των προεδρικών εκλογών στην Ουκρανία έδωσαν Γιανουκόβιτς και Τιμοσένκο, σύμφωνα με τα αποτελέσματα της εκλογικής αναμέτρησης της Κυριακής. Με καταμετρημένο το 95,18% των ψήφων, ο Βίκτορ Γιανουκόβιτς έρχεται πρώτος με 35,42%, δεύτερη η πρωθυπουργός Γιούλια Τιμοσένκο με 24,95%, ενώ την τρίτη και ρυθμιστική θέση εν όψει δεύτερου γύρου, έλαβε ο Σεργκέι Τιγκίπκο με 13,01%. Αντίθετα, ο νυν πρόεδρος της χώρας Βίκτορ Γιούσενκο γνώρισε τη συντριβή λαμβάνοντας μόλις 5,5%.
Η πρώτη μέρα της νέας προεκλογικής εκστρατείας των δύο μονομάχων ξεκίνησε με φόντο την τραγωδία στη νοτιοανατολική Ουκρανία, ύστερα από την έκρηξη φιάλης οξυγόνου στην εντατική νοσοκομείου που είχε ως αποτέλεσμα το θάνατο τουλάχιστον τριών ατόμων και τον εγκλωβισμό δεκάδων. Αμεσα στον τόπο της τραγωδίας έσπευσε η Γιούλια Τιμοσένκο, ενώ ο Βίκτορ Γιανουκόβιτς υποσχέθηκε πως θα καταβάλει 3.000 δολάρια στην οικογένεια κάθε θύματος. Η τραγωδία αυτή συνέβαλε στο να κοπάσουν οι συνήθεις κατηγορίες της Τιμοσένκο περί συντονισμένης νοθείας από πλευράς του επιτελείου Γιανουκόβιτς. Εστω και καθυστερημένα κατάλαβε πως, αν πράγματι έγινε νοθεία, υπεύθυνη είναι η ίδια ως πρωθυπουργός του κράτους. Στο στρατόπεδο του Γιανουκόβιτς, αντίθετα, επικρατούσε μεγάλη αισιοδοξία ανάμεσα στους οπαδούς του, οι οποίοι πανηγύρισαν το αποτέλεσμα. Ο Βίκτορ Γιανουκόβιτς, μιλώντας σε δημοσιογράφους, υπογράμμισε πως αν εκλεγεί πρόεδρος στις 7 Φεβρουαρίου, αυτόματα θα αποκλειστεί κάθε ενδεχόμενο ένταξης της χώρας στο ΝΑΤΟ.
Ουκρανοί και Ρώσοι αναλυτές συμφωνούν πως ο β΄ γύρος των εκλογών αναμένεται ιδιαίτερα θερμός, με τους δυο διεκδικητές της προεδρίας να ρίχνουν στη μάχη όλα τους τα όπλα. Σύμφωνα με την πρώτη δημοσκόπηση, που παρουσιάστηκε από την ουκρανική τηλεόραση το βράδυ της Κυριακής, στον β΄ γύρο ο Γιανουκόβιτς αναμένεται να λάβει το 44% των ψήφων και να εκλεγεί πρόεδρος, έναντι 27,65% της Γιούλια Τιμοσένκο. Με τη δημοσκόπηση αυτή συμφωνούσαν στο σύνολό τους όλες οι έγκυρες ρωσικές και ουκρανικές εφημερίδες, οι οποίες υποστήριζαν πως η επικράτηση του Γιανουκόβιτς θα είναι εύκολη μεν, ωστόσο η Γιούλια Τιμοσένκο θα επιχειρήσει να «κλέψει τη νίκη» με κάθε τρόπο.
Απρόσμενος σύμμαχος του Γιανουκόβιτς φέρεται να είναι ο απερχόμενος πρόεδρος της χώρας, Βίκτορ Γιούσενκο. Μπορεί η ιδεολογική τους ταυτότητα να είναι εκ διαμέτρου αντίθετη, ωστόσο η κοινή αντιπάθεια προς το πρόσωπο της Τιμοσένκο φαίνεται να τους ενώνει. Ρόλο-κλειδί αναμένεται να παίξει ο Τιγκίπκο, ο οποίος μέχρι στιγμής κρατάει μπερδεμένη στάση. Ενώ το βράδυ της Κυριακής είχε δηλώσει πως δεν θα στηρίξει κανέναν από τους δύο, χθες υποστήριζε πως θα στηρίξει τον πρόεδρο εκείνον που θα λάβει δημόσια θέση για τον εκσυγχρονισμό της χώρας και που θα είναι έτοιμος να κάνει ακόμα και μη λαοφιλή βήματα για την επίτευξή του.

Ικανοποίηση Ευθυμίου για την εκλογική διαδικασία


Από το Κίεβο ο κοινοβουλευτικός εκπρόσωπος του ΠΑΣΟΚ και επικεφαλής της ομάδας των Ελλήνων βουλευτών παρατηρητών του ΟΑΣΕ κ. Πέτρος Ευθυμίου δήλωσε στην «Κ» πως η εκλογική διαδικασία στην Ουκρανία ανταποκρίθηκε σε όλα τα κριτήρια που θέτουν οι διεθνείς οργανισμοί για το χαρακτηρισμό των ελεύθερων και δημοκρατικών εκλογών. Ορισμένοι παρατηρητές, μάλιστα, σημείωσε ο κ. Ευθυμίου, με χαρά διαπίστωσαν πως οι προχθεσινές εκλογές ήταν ίσως οι καλύτερες που πραγματοποιήθηκαν ποτέ σε χώρα του πρώην ανατολικού συνασπισμού, γεγονός που αποτελεί παρακαταθήκη για τις επαναληπτικές της 7ης Φεβρουαρίου, όπου αναμένεται το στοιχείο της πόλωσης να είναι πιο έντονο.

«Філоросійський поворот в Україні»

Огляд грецької преси за 19.01.2010 р.

 

Із п’ятимісячною затримкою Росія вирішила відрядити до Києва свого дипломатичного представника, повідомляє грецька газета «Джунглі». Це рішення прийняте після отримання остаточних результатів першого туру президентських виборів в Україні, згідно яких сьогоднішній президент Віктор Ющенко, звинувачений Москвою в «антиросійській» політиці, вибув з перегонів. Згідно місцевої російської преси, президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв сказав Міхаілу Зурабову: «Вірю, вам потрібно взяти на себе обов’язки посла в Україні».

 

Повернення України в звичну сферу впливу Росії після невдалого експерименту «помаранчевої революції» підтверджують результати першого туру президентських перегонів в Україні, оголошує газета «То Віма» в статті під заголовком «Філоросійський (виборчий) поворот в Україні». На виборах в минулу неділю проросійський кандидат Віктор Янукович набрав більшість голосів, на 10% випередивши свою основну суперницю, нинішню прем’єр-міністра та колишню музу «помаранчевої революції» Юлію Тимошенко. Лідер прозахідного руху та нинішній президент Віктор Ющенко не спромігся набрати більше 5% прихильників. Більшість аналітиків однак стверджують, що великий розрив між кількістю набраних голосів основних суперників може вводити в оману і результати другу туру очевидно матимуть дуже маленьку різницю. Ведуть мову, що сильний комунікаційний талант Тимошенко в поєднанні з фактом, що виборча база Віктора Януковича поза її вірністю немає великої можливості до збільшення, можуть подарувати перемогу сильній пані України. В будь-якому випадку, хто би не став переможцем, мусить покращити відносини з Росією, яка з задоволенням спостерігає за Україною, яка повертається в сферу її впливу. «Обидва претенденти згоджуються щодо теми відносин з Росією, отже єдине, що можна сказати: дипломатична війна між Москвою та Києвом закінчилася», - цитує російську «Незавісімую газету» грецьке видання. «Чи з Тимошенко, чи з Януковичем, відносини Росії з Україною будуть конструктивними», - виглядає зазначив голова комісії міжнародних відносин російської Думи Константін Косачьов.

Рандеву в другому турі президентських перегонів в Україні призначили Віктор Янукович та Юля Тимошенко згідно результатів першого туру в минулу неділю 17 січня, повідомляє все грецька газета «Катімеріні» через власного кореспондента Ахіллеса Патсукаса з Москви. Третє регулююче місце посів Сергій Тигіпко, зазначає газета.

Перший день нової передвиборчої боротьби розпочався для двох кандидатів на фоні трагедії в південно-східному місті України, де від вибуху кисню загинули люди. Прем’єр Юля Тимошенко поспішила з візитом на місце трагедії, тоді як інший кандидат Віктор Янукович пообіцяв виплатити 3 тисячі доларів кожній потерпілій сім’ї. Аварія сприяла тому, що пані Тимошенко перестала говорити про шахрайство з боку оточення Януковича, зрозумівши із запізненням, якщо таке відбулося, то це її відповідальність як чинного прем’єр-міністра країни. В свою чергу оптимістично налаштований пан Янукович у своїй заяві для преси сказав, що як тільки буде обраний президентом, автоматично зніме питання вступу України до НАТО.

І українські, і російські аналітики згоджуються, що другий тур обіцяє бути гарячим, так як обидва претенденти «пустять у бій» всю свою зброю. Згідно першого опитування громадської думки, проведеного в день виборів, очікується, що Янукович отримає 44% голосів і стане президентом, тоді як для Тимошенко прогнозують лише 27,65%. З цим опитуванням, наголошує «Катімеріні», згоджуються всі серйозні російські та українські видання, які вірять у те, що перемога Януковича буде легкою, але Юля Тимошенко спробує «вкрасти перемогу» будь-яким чином.

Несподіваним союзником Януковича виглядає чинний президент Віктор Ющенко, якого можливо і відрізняють від колеги діаметрально протилежні ідеологічні погляди, але об’єднує спільна антипатія до особи прем’єра. Людиною-ключем називає газета Сергія Тигіпка, який досі тримає досить заплутану позицію. Спочатку він заявив про те, що не підтримає жодного з претендентів. Тепер заявляє, що підтримає того президента, який візьме курс на модернізацію країни і буде готовий приймати непопулярні рішення з метою досягнення своєї мети.

Одночасно газета подає абсолютне задоволення перебігом виборів в Україні представником грецького парламенту від правлячої партії ПАСОК Петроса Евтіміу, який зазначив, що більшість іноземних спостерігачів стверджують, що останні вибори в Україні можна вважати найкращими виборами, що будь-коли відбулися в країні постсоціалістичного табору.


Вибори в Україні з переможцем… Путіним

Хто би не став переможцем цьогорічних президентських перегонів в Україні, пише на своїх сторінках недільний випуск всегрецької газети «То Віма», справжнім переможцем де факто буде… Володимир Путін, адже всі без винятку кандидати обіцяють в першу чергу налагодити «гармонійні стосунки» з «мамою Росією».

Газета веде мову про фіаско «помаранчевої революції», суттєво підсилене економічною розрухою країни. Віддалення від російської сфери впливу та поворот до Заходу, що ознаменувалися серією сутичок із Москвою щодо газу, вступу України до НАТО та долі російського флоту, розташованого на території України, не дали очікуваного результату і тепер бідні зневірені українські виборці розвертаються обличчям на Північ…

Характерно, зазначає газета, що в своїй останній передвиборчій промові прем’єр Юля Тимошенко – 49-річна мільярдер «газова принцеса», яка як ніхто інший сприяла «помаранчевій революції» в 2004 р., але далі вступила на дорогу протистояння зі своїм колегою Ющенко – пообіцяла перш за все покращення «не конкурентних, а взаємовигідних» стосунків з Росією, наголошуючи на особистих хороших відносинах з «царем» Путіним! Пообіцяла також, що протягом 5-ти років забезпечить вступ України до ЄС, але навряд чи когось переконала…

Правда, Кремль дійсно співпрацював з прекрасною Юлією минулого року, але дуже епізодично і з метою ослабити ще більше основного «ворога» Росії Ющенко. Таким чином на початку грудня «цар» поспішив заявити, що не підтримує Тимошенко. Насправді російський уряд підтримує російськомовного фаворита 59-річного Віктора Януковича.

Остаточні результати виборів стануть відомі тільки після другого туру виборів 7 лютого.

 

Україна обирає першого президента після «помаранчевої революції», повідомляє одна з центральних грецьких газет «Катімеріні». Довший час існувало враження, що президентство належить Тимошенко, «помаранчевому» політику 2004 року. Картини, які п’ять років назад надходили з Києва, важко забути. Ці події нагадували Прагу 1968, Ґданськ 1980 та Лейпциг 1989. Росія, яка ніколи не змогла змиритися з втратою України, країни 46-ти мільйонів жителів, отримала шок. Їй на відміну Європа відчувала оптимізм. П’ять років по тому, Україна – забута країна!

 

Майже через шість років президентські вибори знову приводять до протистояння дві України: ту, яка прагне вступу до ЄС та НАТО, і ту, яка противиться розриву зв’язків з Росією, пише на своїх сторінках ще одна все грецька газета «Елєфтеротипія». Це і було основною темою передвиборчої кампанії, яка виділялася брутальною лайкою між основними кандидатами. Жоден з 18-ти кандидатів, очевидно, не переможе за першим разом.

 

Приблизно в такому дусі про українські вибори відгукувалися і інші центральні газети Греції, жодна з яких не обминула президентські перегони в Україні своєю увагою.


Грецька преса про президентські вибори 17 січня 2010 р. в Україні

Огляд грецької преси за 12 січня 2010 р.

Майже на десять одиниць випереджає Віктор Янукович свою суперницю в президентських перегонах, які відбудуться в Україні в наступну неділю, зазначається у присвячених цій темі публікаціях у грецькій пресі. Найбільше уваги темі президентських виборів в Україні присвятили ведучі газети Греції «То Віма» та «Катімеріні».

Сьогоднішній прем’єр-міністр Юля Тимошенко, пише «Катімеріні», яка неодноразово доказала, що не любить, але й не згодна програвати, повідомила, що у випадку порушень готова оскаржити результати виборів. В свою чергу Віктор Янукович, звинувачений в 2004 р. в підтасовці результатів, теж готується до масових виступів. Згідно існуючої інформації, зазначає газета, автобуси з прихильниками філоросійського кандидата вже вирушили зі Сходу країни до Києва.

Окрім двох ведучих, серед інших 16-ти претендентів на президентський пост, до останнього бою готується нинішній президент Віктор Ющенко, який за попередніми даними користується підтримкою 6-8% населення країни. Намагаючись розбудити націоналістично налаштовану частину виборців, Ющенко звинувачує обох суперників у цілковитій зраді інтересів України на користь Росії.

Обидва фаворі президентських перегонів в Україні, пише «То Віма» пріоритетом своєї політики декларують зближення та покращення стосунків з Москвою. І філоросійський претендент Янукович, і «газова принцеса» підприємець Тимошенко, виглядає, покинули ідею вступу України до НАТО, зважаючи на заяви російських урядовців, що такого роду дії будуть розцінені як загрозу по відношенню до Росії.

Одночасно, Росія офіційно не підтримує жодного з претендентів, як вона це зробила в 2004 році, зазначає «То Віма». Є абсолютно очевидною перевага економічної, політичної і воєнної залежності України від Росії, ніж від Брюсселю, Лондону чи Вашингтону, вказуючи паралельно на присутність воєнної бази Росії на Кримському півострові.

Підготувала Галина Маслюк.