Dr. Raphael Lemkin - “Πατέρας της Σύμβασης για τη Γενοκτονία”
εκείνο που συχνά ξεχνούμε είναι ότι η σκέψη του Lemkin περί ενός διεθνούς νόμου που να τιμωρεί τους δράστες αυτού του εγκλήματος, που αρχικά ονόμασε “Έγκλημα της Βαρβαρότητας”, δεν ήρθε ως απάντησή του στο Ολοκαύτωμα αλλά μάλλον μετά από τις σφαγές των Αρμενίων το 1915, των Ελλήνων και των Ασσυρίων εντός της Οθωμανικής Αυτοκρατορίας.
Κατά τον ίδιο τρόπο, πέρασαν απαρατήρητες οι απόψεις του Λέμκιν για τα κομμουνιστικά εγκλήματα κατά της ανθρωπότητας. Για παράδειγμα, σε μια διάλεξή του το 1953 στη Νέα Υόρκη περιέγραψε την “καταστροφή του ουκρανικού έθνους” ως το “κλασικό παράδειγμα Σοβιετικής Γενοκτονίας” κι είχε τη διορατικότητα να προσθέσει: “ο Ουκρανός δεν είναι και ποτέ δεν ήταν Ρώσος. Η κουλτούρα του, η ιδιοσυγκρασία του, η γλώσσα του, η θρησκεία του, όλα είναι διαφορετικά... για να εξαλείψουν τον (ουκρανικό) εθνικισμό... θυσιάστηκε η ουκρανική αγροτιά... το Σοβιέτ χρειαζόταν ένα λιμό κι έτσι κατασκεύασαν έναν... εάν το σοβιετικό πρόγραμμα επιτύχει πλήρως, εάν η ιντελιγκέντσια, ο κλήρος και οι αγρότες εξοντωθούν, τότε η Ουκρανία θα είναι τόσο νεκρή όσο αν σκοτωνόταν και ο τελευταίος Ουκρανός, διότι θα έχει χάσει εκείνο το κομμάτι της μέσω του οποίου διατήρησε και ανέπτυξε την κουλτούρα της, τα φρονήματά της, τις κοινές ιδέες της, που την οδήγησαν και της έδωσαν ψυχή, που με λίγα λόγια την κατέστησαν έθνος... Εδώ δεν πρόκειται απλώς για μια περίπτωση μαζικής δολοφονίας. Πρόκειται για γενοκτονία, για την καταστροφή, όχι μόνο ατόμων, αλλά μιας κουλτούρας και ενός έθνους.”
Κι όμως η διακήρυξη της Ουκρανίας ότι ο Μεγάλος Λιμός του 1932-1933 (γνωστός ως Holodomor) συνιστά γενοκτονία έτυχε επίσημης αναγνώρισης από πολύ λίγα κράτη, και ο Καναδάς είναι ένα από αυτά. Οι περισσότεροι έχουν υποκύψει στη συνεχιζόμενη εκστρατεία άρνησης του Holodomor, ενορχηστρωμένη από τους κράχτες της Ρωσικής Ομοσπονδίας, οι οποίοι επιμένουν ότι ο λιμός μάστιζε ολόκληρη την ΕΣΣΔ τη δεκαετία του 1930, δεν είχαν στόχο τους Ουκρανούς άρα δεν μπορεί να ονομαστεί γενοκτονία. Αγνοούν βασικά στοιχεία – το γεγονός ότι όλα τα τρόφιμα είχαν κατασχεθεί από τη Σοβιετική Ουκρανία ακόμα και με αποκλεισμένα τα σύνορά της, εμποδίζοντας τόσο την είσοδο προμηθειών ανακούφισης όσο και την έξοδο οποιουδήποτε. Και πώς οι άνδρες του Κρεμλίνου αρνήθηκαν το ότι υπήρχαν συνθήκες καταστροφικού λιμού εφόσον ουκρανικά σιτηρά εξήχθησαν στη Δύση. Εκατομμύρια μπορούσαν να είχαν σωθεί, ωστόσο αφέθηκαν να λιμοκτονήσουν. Τα περισσότερα θύματα ήταν Ουκρανοί που χάθηκαν πάνω σε ουκρανική γη. Δεν υπάρχει καμία άρνηση περί τούτου.
Η δίψα για σιβηρικό πετρέλαιο και φυσικό αέριο εξηγεί γιατί η Γερμανία, η Γαλλία και η Ιταλία έχουν γίνει όργανα της Μόσχας και αρνούνται να αναγνωρίσουν το Holodomor και επιπλέον μπλοκάρουν την υποψηφιότητα της Ουκρανίας για ένταξη στην Ευρωπαϊκή Ένωση, υποκλινόμενοι στη γεωπολιτική διεκδίκηση της Ρωσίας να έχει κάποιο “δικαίωμα” να παρεμβαίνει στις υποθέσεις των χωρών του λεγόμενου “εγγύς εξωτερικού” της. Περισσότερο αινιγματική ήταν η δήλωση του Pinhas Avivi, Αναπληρωτή Γενικού Διευθυντή του ισραηλινού Υπουργείου Εξωτερικών, στις 28 Ιανουαρίου 2009: “Θεωρούμε το Holodomor ως μια τραγωδία αλλά σε καμιά περίπτωση δεν θα το ονομάζαμε γενοκτονία... το Ολοκαύτωμα είναι η μόνη γενοκτονία για μας.” Κι όμως, αν μόνο το Shoah είναι γενοκτονία, τι συνέβη στους Αρμένιους, ή στους Ρουαντέζους, για να μην αναφέρουμε τα πολλά εκατομμύρια Ουκρανών;
Φέτος, θα μνημονεύσουμε τα θύματα του Holodomor στις 28 Νοεμβρίου. Χιλιάδες καρτ ποστάλ που απεικονίζουν τον Lemkin και φέρουν τα λόγια του έχουν αποσταλεί σε πρέσβεις σ' όλο τον κόσμο και σε κυβερνήσεις από το Βέλγιο μέχρι την Μποτσουάνα, από τη Βραζιλία μέχρι το Μπουτάν, με την έκκληση να αναγνωρίσουν αυτό που ήταν αναμφισβήτητα το μεγαλύτερο έγκλημα κατά της ανθρωπότητας και ντροπιάζει την ευρωπαϊκή ιστορία του 20ου αιώνα. Πέραν πάσης αμφιβολίας, ο Lemkin γνώριζε ότι ο λιμός στη Σοβιετική Ουκρανία ήταν γενοκτονία. Εάν ο κόσμος επιλέγει να αγνοεί τα λόγια του, τότε εκείνο που επινόησε αυτός ο αξιόλογος άνδρας – τη λέξη “γενοκτονία” – θα χάσει κάθε νόημα για πάντα.
Ο Καθηγητής Lubomyr Luciuk διδάσκει πολιτική γεωγραφία στο Royal Military College του Καναδά και έχει εκδώσει to βιβλίο, Holodomor: Reflections on the Great Famine of 1932-1933 in Soviet Ukraine (Kashtan Press, 2008).
The Court Returned the Leadership of Bolshevist Totalitarian Regime Guilty for Genocide in Ukraine in 1932-1933.
The court also proclaimed that there was no reason for rehabilitating Stalin, Molotov, Kaganovych, Postyshev, Kosior, Chubar, Hataevych since the pre-trial investigation proved that they had committed the crime determined under part I, of article 442 of the Criminal Code of Ukraine.
The Court confirmed that the investigation of the case was conducted fully and thoroughly, as a result of which was adopted an objective and legitimate decision on forwarding the case to the Kyiv Court of Appeal.
Taking into account the fact that the mentioned above people are already dead, the court closed the criminal case on the grounds laid out in part 1, of article 6 of the Criminal Code of Ukraine, i.e. unrehabilitative circumstances.
In compliance with the national and international legislation in force the court found guilty the aforementioned people for committing a crime against humanity. This crime according to the UN Convention “On the Non-Applicability of Statutory Limitations to War Crimes and Crimes against Humanity” of November 26, 1968 (ratified by Ukraine on March 25, 1969) does not have time limitation.
Thus, by the decision of the competent court in accordance with the UN Convention “On the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide” of December 9, 1948 the state of Ukraine fulfilled its international obligations as to taking measures on prevention of genocide and punishment for its conducting.
Note: within 7-day-period the court’s decision is subject to cassational complaints, and the prosecutor has the right to submit cassation to the Supreme Court of Ukraine.
Рішення українського суду переводить будь-які дискусії навколо Голодомору з політичної у юридично-правову площину.
загальнолюдські цінності. Такі злочини, відповідно до міжнародного законодавства, не мають терміну давності», - наголосив Президент України Віктор Ющенко.
Парламентська Асамблея Ради Європи своєю резолюцією «Про злочини комунізму та потребу їх засудження» №1481 у 2006 році, Празька декларація «Про Європейську свідомість та комунізм» від 3 червня 2008 року, Резолюція Європарламенту від 2 квітня 2009 року «Про європейську свідомість та тоталітаризм» висловили своє ставлення до комуністичних злочинів, комуністичної практики та ідеології, і, головне, прирівняли комунізм до нацизму. А Парламентська асамблея ОБСЄ 01.07.2009 року виступила із резолюцією «Возз’єднання розділеної Європи», в якій не лише прирівняла сталінізм до нацизму, а й закликала до засудження цих двох тоталітарних режимів на міжнародному рівні.
Понад те, ОБСЄ запропонувала встановити загальноєвропейський День пам’яті жертв сталінізму та нацизму і відзначати його 23 серпня, тобто, в день підписання Московського пакту 1939 року, відомого як пакт Молотова-Ріббентропа, що розділив Європу і поклав початок Другій світовій війні.
З відомих причин Україна не може покарати організаторів цього злочину. Але, зазначив Віктор Ющенко, «відновити історичну справедливість і дати юридичну оцінку таким злочинам – святий обов’язок перед пам’яттю мільйонів замучених і закатованих».
Історичний прецедент засудження Нюрнберзьким трибуналом ідеології та практики нацистської Німеччини має стати основою для винесення вироку сталінському тоталітарному режиму, який є творцем, натхненником і вчителем нацистського режиму в Німеччині. Адже саме ним у 30-х роках минулого століття забезпечено відродження і становлення німецького військового потенціалу. Саме нацистська Німеччина і Радянський Союз підписали злочинний пакт Молотова-Ріббентропа, яким фактично розпочали Другу світову війну.
«Тому ідеологія та практика сталінізму мають бути засуджені так само, як були засуджені ідеологія та практика нацизму», - зазначив Глава Української держави.
«Рішення українського суду переводить будь-які дискусії навколо Голодомору з політичної у юридично-правову площину. Відтепер єдиним аргументом у цій дискусії можуть бути лише факти, а не політичні чи історичні стереотипи та міфи», - наголосив В.Ющенко.
Президент додав, що «це судове рішення є додатковим аргументом для українського парламенту щодо запровадження кримінальної відповідальності за заперечення злочинів проти людства. Адже виправдання таких злочинів є формою співучасті у них».
Також Глава держави висловив переконання, що це рішення українського суду стане прецедентом для зміни підходів до визначення геноциду народів у міжнародному праві.
Враховуючи викладене, керуючись Статутом Нюрнберзького міжнародного трибуналу 1946 року, Міжнародною конвенцією «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» 1948 року, Міжнародною Конвенцією «Про незастосування строків давності до злочинів вчинених проти людства» 1968 року, Законом України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», статтею 442 Кримінального Кодексу України, Президент України ініціює створення Міжнародного Трибуналу над злочинами комунізму.
З цією метою Президент України звертається до лідерів інших держав Східної Європи, що постраждали від комуністичних режимів (Росії, Польщі, Грузії, країн Балтії та інших), з пропозицією підписання Міжнародної Угоди про створення такого трибуналу, у якій буде визначено принципи його утворення та діяльності, затверджено його Статут.