За їхніми плечима були їхні домівки, діти, дружини, батьки і ми усі. Кожен номер списку – прожите життя, яке обірвалось не з їхньої волі, але за їхньої згоди віддати життя за ближнього. За мир. За те, щоб ми цілували зранку своїх дітей, проводжаючи до школи, святкували уродини, ходили на роботу, лягали і вставали в тиші і спокої. Вони не просять нічого, тільки нашої молитви. І сподіваються, що ми не забудемо про їхні сім’ї, дітей, про їхні родини, про які вони більше не можуть опікуватися. Вони віддали нам найдорожче, що могли віддати, своє життя.