«Хліб – це наше найдорожче багатство, життєдайний символ рідної землі», – так розпочала урок вчителька, підводячи дітей до висновку, яку велику роль відіграє маленька скибочка хліба у житті людини. Що таке життя? Чи мають право інші люди вирішувати за наше життя, – ставила проблемні питання п. Вікторія, даючи таким чином можливість учням поміркувати і оцінити найважливіші цінності особистості, людської гідності. Вчителька у доступній формі розповіла маленьким школярам про страшні картини голоду в Україні, звертаючи особливу увагу на маленьких жертв голоду – дітей, які замість теплого материнського молочка, ласкавої усмішки зустріли велику чорну безодню – смерть. «Вони так хотіли жити, радіти сонечку і квітам, бігати по шовковій зеленій травичці, радіти життю. Замість того знесилені від голоду, жалібно відкриваючи маленькі ротики, просили їсти, та не було що… Злі люди вирішили за всіх нас, українців, що ми не повинні жити, що українська нація не повинна існувати. Забирали все, що було в домі: пів бурячка, жменьку полови, гнилу картоплину… Тільки один Бог допомагав дітям Голодомору, беручи їх на небо вже ангеликами», – говорила пані Вікторія, із сумом розповідаючи і показуючи учням, як виживали українці у тих важких умовах, як вміло поєднували вони «продукти матінки природи» для того, щоб не зламатися, вижити, зберегти нашу українську націю.

На уроці всі ознайомилися із новою збіркою художніх творів про Голодомор для дітей «Зернятко надії», яка вперше вийшла в Україні. Обговорили оповідання Анни-Марії Волосацької «Страшний сон», підвели підсумок, що де страва, там і Бог, що потрібно допомагати тим, хто цього потребує; прочитали молитву-подяку Господу за «наш повсякденний хліб».

«Діти, що ми можемо зробити для тих, що померли від голоду?» – запитала учнів вчителька Ольга Стасишин, підводячи їх до розуміння, що ми повинні пам’ятати їх, бо вбиті Голодомором загинуть без нашої пам’яті.

Вчителі та учні під мелодію пісні «Свіча» у виконанні Оксани Білозір пов’язали по одній чорній стрічці на дерево пам’яті, щоб його коріння глибоко вкоренило у наші серця віру і пам’ять про жертви Голодомору, а також під керівництвом пані Вікторії хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих. Дитячі головки жалібно похилилися у скорботній тиші, поклали ще одне зернятко пам’яті у скарбнички своїх сердець. Всі присутні на уроці взяли із собою по одній скибочці пісного хліба – як символ пам’яті про минуле і надії на майбутнє, майбутнє, багате піснею і хлібом.

«Український народ – це сильна і розумна нація, і тому, як не протистояли злі сили, проте українці витримали, вижили і продовжили славний хліборобський рід, славні і надзвичайно глибокі культурні традиції», – розповідала дітям Оля Стасишин, вселяючи в їх серця віру в майбутнє української нації та всього людства. Саме НАМ належить далі нести ті знання крізь віки. Аби ми не загубилися на такій великій планеті Земля, аби могли протистояти нищенню нашої нації, природи та культури, бо наше життя належить тільки нам.

Світлини Галини МАСЛЮК.