Карту України з чорними кордонами областей, де вирував Голодомор, створили під керуванням вчительки п. Оксани Басенко-Кисилиці учні 3-4-их класів. Пізніше, під час основного заходу, учні молодшої школи виставлять на власноруч створеній карті рідної України чорні хрестики пам’яті. Бо вони вже добре знають, що в Україні 1932-1933 років дітки вмирали від голоду і їхні місця за партами залишилися порожніми…

Збудуймо пам’яті негаснучий собор

Захід розпочався вступним словом директорки школи пані Наталі Басенко, яка наголосила, що сьогодні – час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписати історію. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.

Її слово підхопили старші учні. У своїх виступах діти запевнили, що пам’ять про мільйони невинних людей, що були без жалю винищені Голодомором – не вмирає. Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисно сплановане винищення Голодом. Влада забрала у людей все. Все до останнього колоска, до останньої зернини. Народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, в Україні щодня вмирало голодною смертю 25.000 чоловік, щогодини – 1.000, щохвилини – 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7-ми до 10-ти мільйонів людських життів.

Пам’яті замучених Голодом отець Василь Лило відслужив панахиду. Урочисто прибрана кімната наповнюється вогниками у руках дітей. Священик звертається до присутніх з Божим словом і просить згадати у наших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час Голодомору. Пам’ятати про тих, хто недожив. Пам’ятати тих, хто недолюбив. Пам’ятати про живих і ненароджених. Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Просить всіх разом звернутися до нашої історії, і вийти після цього духовно чистішими, мудрішими. Нехай у мільйонах маленьких вогників згорить страшний спадок Голодомору. Нехай шлях у майбутнє буде прямим і світлим.

Щоб шлях у майбутнє був чистим, продовжує голова товариства пані Галина Маслюк, ми повинні пам’ятати, що Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х років двадцятого століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії. Хай пам’ять про усіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі. «Ви, молоде покоління українців у Греції, повинні відчувати себе частинкою української діаспори, великої української родини, як ми ще називаємо світове українство. І так як українська діаспора протягом довгих десятиліть радянського нашестя розповідала світу правду про страшне лихо нашого народу – штучний Голод 1932-33 років на родючих чорноземах Батьківщини, зберігати та вшановувати пам’ять про невинно загиблих. Доки існує ґеноцид пам’яті – продовжується ґеноцид народу, – наголосила п. Маслюк, – отже наше з вами завдання будь-якою ціною добиватися визнання Великого Голоду ґеноцидом українського народу».

Пані Галина повідомила, що в Україні та за її межами розпочалася кампанія написання послань до поколінь, які матимуть обов’язок відзначати соті роковини Голодомору. Напередодні відзначення 80-их роковин Голодомору-Ґеноциду по всій Україні та в діаспорі писатимуть листи-звернення до нащадків. Зібрані листи стануть окремим томом Національної книги пам’яті. Запросила усіх присутніх взяти участь у цій кампанії, залишивши на приготовленому з цього приводу банері свої послання.

Учні закінчили виховний захід словами О. Міщенка «Мертвим нікому довіритися, крім живих», – і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу. Мільйони людей, які загинули голодною смертю, не можуть безслідно розчинитися у часі і просторі. Про них пам’ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки. Пам’ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім сущим на Землі.

Ганна ПАВЛЮК, світлини Оксани ЧАУС.