Гітлер був противником комуністів, але не раз стверджував, що багато чого в них навчився. Він вивчав техніку придушення в Сталіна, Троцького. Не даремно ж його партія називалася націонал-соціалістичною. Радянські історики сором’язливо називали її націонал-социалістською. А італієць Муссоліні кілька років, аж до створення фашистської партії, був одним із лідерів соціалістів, редактором газети “Аванті”.

Наведемо низку цитат, авторами яких були Ленін, Гітлер і Муссоліні. Коли читаєш їх, виникає відчуття, що це говорила одна й та сама людина…

“Принципово ми ніколи не відмовлялися й не відмовляємося від терору” (В.Ленін, ПЗТ,

т. 5, с. 7). Так говорив Ленін до захоплення влади.

А ось його слова після Жовтневого перевороту: “Терор і НК — річ абсолютно необхідна” (там же, т. 39, с. 416). Або ще:”Відрікатися від насильства, від терору — означає перетворитися на плаксивого дрібного буржуя” (там же, т. 40, с. 57).

Гітлер же, явно наслідуючи його, стверджував: “Терор — найдійовіший політичний засіб. І я не стану від нього відмовлятися тільки тому, що буржуазні слиньки вважають його непристойним” (Г.Раушнінг, “Говорить Гітлер”, М., с. 76). Муссоліні, доволі кваліфікований журналіст і позер, говорив трохи витіювато, але був також нещадний до потенційних жертв: “Розстрілюйте й ні в чому собі не відмовляйте: тільки мертві надійно вміють зберігати мовчання” (М.Ільїнський, “Життя і смерть Беніто Муссоліні”, М., с. 72).

* * *

Як було вже сказано, своїми головними ворогами Ленін уважав не буржуазні класи і не інтелігенцію, яку ненавидів ще більше. Найстрашнішим ворогом радянської влади він уважав дрібнобуржуазну стихію — так він називав селянство, що становило до 80% населення імперії Романових. Вчитаймося в слова Леніна: “Дрібні власники — це наші противники. Дрібновласницька стихія — найнебезпечніший наш ворог” (ПЗТ, т. 37, с. 416). Козаки ж (донські, кубанські, терські, яїцькі, сибірські…) саме й були виразниками цієї “дрібнобуржуазної стихії” й у своїй більшості стали затятими ворогами більшовиків.

…9–12 квітня 1918 р. у Ростові-на-Дону з ініціативи Леніна було організовано Перший з’їзд Ради Донськой Радянської Республіки. З’їзд оголосив нову республіку частиною РРФСР, влада якої мала вести спільну боротьбу на Дону з неугодними більшовикам елементами суспільства.

Хитрий заклик до самознищення козаків Ленін висловив у вигляді врочистого слова: “Щиро вітаю перший з’їзд Рад Донської Республіки. Особливо гаряче приєднуюся до слів резолюції про необхідність переможно закінчити боротьбу зкуркульськими елементами козацтва, що розростається на Дону. У цих словах полягає найбільш правильне визначення завдань революції. Саме така боротьба і по всій Росії стоїть тепер на черзі” (там же, т. 36, с. 223).

7 липня 1918 р. він наказує члену Реввійськради Східного фронту К.Мехоношину вести “боротьбу з козаками з потрійною енергією”. Продовжуючи знищувати їх тисячами, зокрема жінок, дітей, старих, керівники Росії Ленін і Свердлов за своїм підписом поширювали по всій країні наскрізь брехливі відозви: “Трудові козаки! Вам говорять, що Радянська влада хоче розхитати, зламати стройовий і економічний побут козаків. Мерзенна неправда і наклеп! Рада Народних Комісарів ще 1 червня 1918 р. видала декрет, що визнає повну самостійність (автономію) за областями в межах РРФСР” (ЦДАСО, ф. 1235,

спр. 6, арк. 367).

Водночас більшовики розгорнули справжній геноцид, початком якого став Циркулярний лист ЦК РКП(б) від 24 січня 1919 р. За цим рішенням стояв особисто Ленін, який ще на початку вересня 1917-го стверджував: “Що стосується козацтва, то тут ми маємо верству населення з багатих, дрібних або середніх землевласників однієї з окраїн Росії… Тут можна вбачати соціально-економічну основу для російської Вандеї(громадянської війни, що точилася між прихильниками і противниками революційного руху на заході Франції. — М.С.)(там же, т. 34, с. 219).

У самому циркулярному листі давалися такі вказівки:

1) провести масовий терор проти багатих козаків, винищивши їх поголовно; провести нещадний масовий терор щодо всіх козаків взагалі, які брали будь-яку пряму або непряму участь у боротьбі з Радянською владою. До середнього козацтва слід застосувати всі ті заходи, які дають гарантію від якихось спроб з його боку до нових виступів козаків проти Радянської влади;

2) конфіскувати хліб і змусити зсипати всі надлишки в зазначені пункти, це стосується як хліба, так і решти сільськогосподарських продуктів;

3) вжити заходів із надання допомоги бідноті, що переселяється, організувати переселення, де тільки можливо (тобто на місце знищених козаків переселяти людей з інших регіонів Росії. — М.С.);

4) зрівняти “іногородців”, що прийшли, до козаків у земельному і в усіх інших відношеннях;

5) провести повне роззброєння, розстрілюючи кожного, у кого буде виявлено зброю після терміну здачі (такі ж самі вказівки Ленін давав відносно України. — М.С.);

6) видавати зброю тільки надійним елементам з іногородніх;

7) озброєні загони залишати в козачих станицях надалі до встановлення повного порядку;

8) усім комісарам, призначеним у ті чи інші козачі поселення, пропонується виявити твердість і неухильно проводити ці вказівки. Наркомзему розробити спішно фактичні заходи для масового переселення бідноти на козачі землі.

Дослідник Аким Арутюнов у книжці “Ленін без ретуші” говорить, що, керуючись основними положеннями цього документа, більшовики розстрілювали козаків, спалювали їхні будинки, вилучали хліб і майно. Ось що писали “Донские ведомости” у 1920 році про звірства більшовиків: “Немає найменшого селища, де б не страждали козаки від більшовиків… Небувалу, страшну епоху голоду, холоду, руйнування, епідемії й смерті переживає Дон. Нема до кого нам, козакам, звернутися по допомогу. Комусь повідати свої муки й горе”.

Краснушкін, юрист Донбюро, писав: “Досить було ненормальному в психічному розумінні членові трибуналу Демкіну заявити, що підсудний йому відомий як контрреволюціонер, аби трибунал, не маючи жодних інших даних, засуджував людину до розстрілу. Розстріли провадилися часто вдень на очах у всієї станиці по 30—40 чоловік відразу, причому засуджених зі знущаннями, з гиканням, криками вели до місця розстрілу. На місці розстрілу засуджених роздягали догола, і все це на очах у жителів. З жінок, які прикривали руками свою наготу, знущалися й забороняли це робити… Початок повстань було покладено одним із хуторів, у який ревтрибунал у складі Марчевського, кулемета і 25 озброєних людей виїхав для того, щоб, за образним висловом Марчевського, пройти Карфагеном по цьому хуторі” (ЦДАСО, ф. 1235, оп. 82, спр. 15, ч. 1, арк. 174—177; Р.Медведев, С.Стариков, “Жизнь и гибель Филиппа Кузьмича Миронова”, М., с. 179).

* * *

Учений зі світовим ім’ям В.Вернадський, який у ті роки був на півдні України і навіч спостерігав процеси, що відбувалися там, писав про ті часи у своєму щоденнику: “Усюди навколо “кипить” проти комуністів — і Україна, і Дон, і Кубань. Більшовики придушують нещадно, але самі боятися їхати вглиб — їх там ріжуть” (В.Вернадський, “Щоденники, 1917—1921 р.”, Київ, 1997, с. 124).

15 березня 1920 р. академік Вернадський зробив запис: “Спостерігаючи сучасне життя розвалу дивуєшся одній явній аномалії. На поверхні, при владі і на чолі осіб діючих, які говорять, що начебто дають тон — не найкращі, а найгірші. Всі злодії, грабіжники, убивці і злочинні елементи в усіх течіях виступили на поверхню” (“Век XX и мир”, №6, с. 40).

Звідки ж з’явилися ці злодії і бандити, про яких писав і яких особисто бачив Вернадський? Це була ініціатива Леніна: “Організувати ми маємо всіх трудящих і експлуатованих: і кустарів, і пауперів, і жебраків, і прислугу, і босяків, і повій — зрозуміло, при цьому, щоб вони переходили на позицію пролетаріату…” (там же, т. 11, с.. 224).

Саме з цього суспільного дна комуністи набирали кривавих виконавців своїх політичних завдань, про що писала вся прогресивна російська еліта. До речі, тепер на Сході України робиться те ж саме, бо організатори — та ж московська влада. Немовби про сьогоднішній день писав політичний і громадський діяч Олександр Керенський у 1922-му: “Грізні вожді світової революції виявилися простими істинно російськими держимордами, абияк загримованими під Робеспьєрів і Маратів” (А.Кара-Мурза, “Русские о большевизме”, СПб, 1999). А ось висловлення філософа Миколи Бердяєва: “Кожен найнижчий за своєю духовною культурою, за своєю обдарованістю, за своїм моральним обличчям, відчув себе царем і самодержцем, відчув себе носієм суверенної влади”. Чим вам не правителі “республік” Донбасу? І що б уже, так би мовити, закрити тему, процитуємо Івана Солоневича: “І над цією сволотою височів організуючий пласт революції — пласт людей, одержимих ненавистю до всього у світі, пласт фанатиків, бузувірів, садистів, кривавих мрійників маратівського стилю. Але й фанатики і сволота ніяким пролетаріатом не були. Вони були не соціальним, а біологічним осадом нації” (“Диктатура слоя”, Собрание сочинений, Буэнос-Айрес, 1956, т. 2, с. 138).

* * *

Перебуваючи в стані катівського збудження, Ленін 24 квітня 1919 р. посилає телеграму Ефраїму Склянському (заступникові Л.Троцького. — М.С.): “Треба ще змовитися з Дзержинським про те, щоб він дав НАЙЕНЕРГІЙНІШИХ людей (тобто справжніх катів і садистів. — М.С.). І чи не послати ще військові сили? Ще треба, якщо там погано, піти на ХИТРІСТЬ” (курсив Леніна. —М.С.). Під хитрістю Ленін пропонує оголосити всім козакам, котрі здалися в полон і склали зброю, амністію. Але всіх, хто вірив цим ленінським обіцянкам, згодом розстрілювали без суду й слідства, а частину з них відправляли в концтабори.

Далі, виконуючи вказівки вождя і його спільників, комуністи в наказному порядку почали викорінювати з побуту слово “станиця”, заміняючи його новим найменуванням — “волость”. У різних районах Донської області заборонялося носити козацький одяг із лампасами й уживати слово “козак”. Ці заходи, що нагадують максималізм релігійних війн, лише підсилювали ненависть козаків до нової влади.

Ще 24 квітня 1919 р. Ленін посилає до Києва телеграму Раковському, Антонову, Подвойському і Каменєву такого змісту: “Будь-що-будь, щосили і якнайшвидше допомогти нам добити козаків і взяти Ростов нехай і ціною тимчасового ослаблення на Заході України, тому що інакше загрожує загибель” (там же, т. 50, с. 290).

Та вже у червні, аби бодай якось ослабити опір козаків, Ленін направляє в Реввійськраду Південного фронту вказівки про потребу бути “особливо обережними в ламанні побутових дрібниць, які зовсім не мають значення в загальній політиці і водночас дратують населення. Тримайте твердий курс в основних питаннях і йдіть назустріч, робити попуск у звичних для населення архаїчних пережитках” (там же, т. 50, с. 387).

* * *

У другій половині квітня 1919 р., натхнений успіхами на фронтах, Ленін знову направляє в петроградські організації листа: “Такі заходи я обговорив із Троцьким: 1) На Дон відправити тисячі три пітерських робітників, НЕПРИДАТНИХ до війни і неозброєних. Мета — налагодити справи, знесилити козаків, УСЕРЕДИНІ розкласти їх, ОСЕЛИТИСЯ СЕРЕД НИХ, створити групи по селах тощо. 2) Мобілізацію робітників у Пітері продовжити і на Україну і на Дон… Раджу направити цих робітників ПОГОЛОВНО на Україну, на ДОН, на Схід на два місяці. Нерозумно голодувати, гинути в Пітері, коли можна відвоювати хліб і вугілля” (там же, т. 50, с. 295—296).

17 травня 1919-го “вождь світового пролетаріату” роздратовано телеграфував А.Колегаєву (начальникові постачання Південного фронту і члену Реввійськради. — М.С.): “Не розумію, чому не виписуєте більше робітників і переселенців на Дон. Повідомляйте двічі на тиждень, наскільки енергійно йде призов переселенців і придушення повстання”.На місце знищених або засланих у концтабори козаків за вказівкою Леніна спецдекретом було організовано переселення людей із різних регіонів Росії — Твері, Смоленська, Рязані, Москви тощо.

Уже 29 березня 1920 р. Ленін, виступаючи на ХІ з’їзді РКП(б) із доповіддю Центрального комітету, сказав, що на Кубані, як і в Сибіру та на Україні, живуть “багаті селяни, там пролетарів немає, а якщо пролетаріат і є, то він розбещений дрібнобуржуазними звичками, і ми знаємо, що там усяк, хто має шматочок землі, говорить: “Начхати мені на уряд”.

Один із керівників ВНК Карл Ліндер, що був повноважним представником ВНК на Дону і Північному Кавказі, за допомогою організованих ним спецтрибуналів (трійок) тільки за жовтень 1920-го розстріляв понад шість тисяч чоловік.

* * *

У романі “Тихий Дон” письменник Михайло Шолохов, зі зрозумілих причин не роблячи жодного політичного аналізу великої трагедії козаків, її ленінських джерел, на конкретному прикладі простих людей із приголомшливою силою описує саму трагедію козацтва. Ця книжка справила тоді величезне враження навіть на Сталіна, який разом із Леніним і його спільниками був організатором геноциду, спрямованого проти козаків.

Донськой козак Пилип Миронов, що воював за Радянську владу на Західному і Південному фронтах як отаман Донського корпусу писав наприкінці липня 1919 р. Леніну: “Я стояв і стою не за келійне будівництво соціального життя на вузькопартійній програмі, а за будівництво гласне, в якому народ брав би живу участь… Можливо, Володимире Іллічу, Ви запитаєте в мене, за яким правом я дозволяю собі Вам писати. Не можу погодитися, не можу припустити, щоб це робилося з Вашого схвалення. Не можу далі мовчати, незмога терпіти народне страждання в ім’я чогось абстрактного, окремого”.

Реакція Леніна на лист Миронова була типово ленінською. Вождь наполягав на тому, щоб Миронова впіймали. Після тимчасової амністії, прикритої форми позірної довіри, Миронова згодом таємно вивезли в Москву і розстріляли в Бутирській в’язниці за рішенням Президії ВНК.

Нині, у наші тривожні дні, коли з ініціативи Путіна, котрий вийшов із комуно-гебістської системи, ведеться проти України (як і в часи Леніна) війна, неможливо водночас без огиди і подиву дивитися на ряджених козаків, що беруть у ній участь. Миронов писав: “Я вже в головних рисах бачив політику комуністів стосовно козацтва, винуватого тільки в тому, що воно темне й неосвічене, винуватого в тому, що воно через фатальну помилку народилося від вільного російського селянства, що втікало десь від гніту боярського і кийків у вільні степи Дону, винуватого в тому, що російський же народ за Петра І задушив ціною потоку крові його свободу, винуватого в тому, що після нав’язаного рабства царська влада стала в міру уважною до козацтва і шляхом казарменого режиму витравила з нього людські поняття й перетворила на політичного охоронця російської думки, російського життя”.

Ваша булава, донські козаки, уже давно перестала бути символом військової слави, а корогву нещадно втоптано в бруд. Але ви все далі прогинаєтеся під перстом нового царя (у цій ролі виступає пан/товариш Путін) і сліпо вірите в його вказівки, захищаючи горезвісний “Русский мир”, що не має кордонів. Ви, безперечно, заслужили на його нову медаль, можливо “За освобождение/замирение Украины”. Ви отримаєте ще не одну поблажку, влаштуєте з корогвами не один хід. Адже мислячих, гордих і незалежних козаків уже давним-давно винищено. Чи не так?

http://gazeta.dt.ua/history