ідеологія завжди поступалася «прагматичній, з загальнолюдськими цінностями», силі “бабла”. Тому за політику новий міністр може бути спокійний: звідти йому не слід чекати небезпеки.

Звинуватити в фінансових аферах попередників, наскаржитися на політичне переслідування з боку нетерпимих “нациків”, покаятися і пообіцяти, що на посаді не буде нічого особистого, а тільки виконання програми президента – ось цього мабуть і вистачить для втихомирення політичних опонентів.

Показовий приклад – заява Віри Іванівни Ульянченко: проти міністра “Наша Україна” буде боротися (на словах), а на посаді заступника міністра його політику буде впроваджувати (ділом).

Значно більше за реакцію політиків дивує реакція освітянської еліти. Керівництво лише двох вузів виступило відкрито проти цього призначення і готове до протестів в майбутньому. Власне доктору Гарвардського Університету Борису Ґудзяку, ректору Українського Католицького Університету, чи Президенту найстаршого і найпрестижнішого Українського університету “Києво-Могилянська академія”, професору Сергію Квіту мало що залежить на доброму відношенні міністра освіти і науки, незалежно від особи. Ці два вузи є найбільш відкриті та проєвропейські і найбільш ефективно та фахово виконують свою основну функцію – забезпечують студентам високоякісний учбовий процес. Тому ці ректори можуть дозволити собі таку розкіш, як власна, не заанґажована думка.  А що ж інші?

Більшість ректорської спільноти України скромно промовчала і по-філософськи не коментувала урядове призначення. Страх за власну посаду і досить безбідне існування, яке їм забезпечує “університетський бізнес”, виявилися значно вагоміші за залишки професорської гордості чи переживання за майбутнє освітянської галузі. Власне їхнє помірковане мовчання дозволило двом десяткам найбільших підлабузників з числа “української інтеліґенції” на все горло висловити беззастережний «совєтський одобрямс» “умнєйшему із умнєйших” “історику та інтелектуалу”. І байдуже, що новий міністр не визнає самої української держави і культури, а третину населення України взагалі не вважає за повноцінних громадян. Представники  “інтеліґенції” впевнені, що діяльність Д.Табачника на посаді голови Міністерства освіти і науки “буде сприяти належному розвитку української освіти і науки”.

“Ми вважаємо його (Табачника) саме тим державним діячем, який може забезпечити відродження вітчизняної освіти і науки”, – йдеться у зверненні на підтримку нового міністра.

Окремі частини цієї заяви, взагалі нагадують сюжет з комедійного серіалу:

“Завдяки позиції Табачника освіта була вільна від тоталітарної ідеологізації, яка несумісна з нормами існування демократичного суспільства і оголошеним курсом на європейську інтеграцію”, – зазначають діячі науки. В Європі людина, котра дозволила б собі судження, подібні до висловів Дмитра Табачника, не змогла б працювати навіть вчителем початкової школи, не говорячи вже про міністерське крісло!!!

Що сказати? Блюзнірство і лакейство в дії. Не було б дивним, якби авторами цього звернення стали прості шахтарі якоїсь ПР-івської шахти чи доярки колгоспу “Шляхом Ілліча”, їм би це простилося. Немає в людей іншого виходу. Заставили під страхом голодної смерті. Але ж автори – еліта нації, керівники провідних наукових установ держави, люди, котрим народ довірив виховання майбутніх поколінь. А це вже страшно. Яке у нас майбутнє з такими Вчителями? Хто формує молодих українців? Невже українське суспільство настільки прогнило?

Одна надія на українське студентство. На безкомпромісність та юнацьку відвагу української молоді, яка, попри всі економічні та політичні перипетії, завжди була носієм прогресивних цінностей свободи. Саме від них залежить, чи буде українська освіта розвиватися в найкращих традиціях вільного світу, чи остаточно перетвориться на корумповану та малоефективну “кузніцу” дипломів “малороссійского значєнія” а-ля Табачник.

Особливі сподівання на студентів Вузів Західної України. Лише загальний безстроковий страйк, як мінімум всіх галицьких Університетів, докаже “великому публіцисту”, що ми вільний народ, а не “лакеи, едва научившиеся мыть руки”.

І на завершення. Дивує позиція щодо цього призначення Президента Януковича. Невже не знайшлося серед великого кадрового потенціалу ПР якогось сірого і тихого “казнокрада”, який би спокійно виконував програму Президента в освітянській галузі? Невже потрібно було так відверто знущатися зі всього українського і робити міністром відкритого ксенофоба і провокатора? Мабуть уроки минулого так нічого і не навчили нового Президента. Адже в 2004 році, саме студенти Могилянки і Українського Католицького Університету були в авангарді акцій протесту, які потім переросли у Майдан. Протесту не за особи чи партії, а за ідею і справедливість.

Виклик, який кинула нова влада українському народу – прийнято. Примус до відставки з подальшим звільненням, буде чудовим і наочним спростуванням “наукових” тез “проффесора” Табачника.

P.S. Коли стаття вже була готова до друку, на УП вийшло звернення Євгена Сверстюка, яке підписали багато діячів української інтелігенції. Хочеться вірити, що груба помилка нового уряду буде виправлена вже найближчим часом.