Українська Всесвітня Координаційна Рада

Нагадаємо, хто не пам’ятає, чи не доводилося поцікавитися. Заснований у серпні 1992 р. в Києві, Всесвітній форум українців є вищою структурою управління Української Всесвітньої Координаційної Ради (Витяг зі Статуту: УВКР – спілка громадських (неурядових) організацій, які добровільно об’єднують громадян для задоволення й захисту їхніх національно-культурних, мовних, освітніх, творчих, соціальних, економічних, вікових та інших спільних інтересів. За своїм статусом УВКР є міжнародна спілка громадських організацій, діяльність якої поширюється на територію України та інших держав.). Мета створюваної організації, впродовж років очолюваної до того ж поважними представниками української інтеліґенції (пп. Іван Драч, Михайло Горинь, Дмитро Павличко), була беззаперечно благородною – сприяти зміцненню й розбудові незалежної, соборної, демократичної Української держави, збереженню національної ідентичності й задоволенню національно-культурних потреб українців у країнах оселення, а також сприяння співпраці України з закордонним українством. Для досягнення визначеної мети, згідно пункту 2.2 Статуту організації, завданням УВКР є поміж іншим: координація дій усіх організацій-членів УВКР; участь у розв’язанні актуальних проблем розбудови Української держави; допомога становленню взаємовигідних рівноправних стосунків між Україною та іншими державами; визначення актуальних проблем задоволення національно-культурних, мовних, освітніх, творчих, соціальних, економічних, вікових та інших інтересів українців; зміцнення та поглиблення зв’язків українських закордонних громад з Україною; сприяння поверненню (переселенню) закордонних українців в Україну та забезпеченню їхніх прав. Безумовно, в самостійній державі повинен діяти координуючий орган, що «відчував» би пульс світового українства, яке, подобається комусь чи ні, є невід’ємною складовою української нації.

В цьому місці варто зазначити однак, що упродовж довгих десятиліть залізної завіси, що відділяла совєцьку Україну від зовнішнього світу, цю складну функцію досить успішно виконували справді громадські організації як Европейський та Світовий Конґреси Українців (ЕКУ та СКУ відповідно), які справді добровільно, відкрито, послідовно зберігали ті цінності нашої нації, які систематично нищилися по інший бік завіси, розповідали світу правду про Україну, яку зумисно, професійно та ефективно спотворювала авторитарна радянська система і, нарешті, справді консолідувала українців усього світу, включаючи українців в самій Україні. Наголошую на слові «справді», тому що деякі заанґажовані сили зараз, на 20-ій річниці незалежності держави, намагаються добре відпрацьованими в минулому методами знівелювати досягнення десятиліть послідовної кропіткої праці. Ми, як свідома складова частина світового українства, можемо запевнити, що всі «справді» щодо діяльності ЕКУ та СКУ є правдивими, перевіреними життям. Як і той беззаперечний факт, що зараз, поза невеликими винятками, лише в середовищі закордонного українства справді можна відчути правдиву гордість за те, що ти Українець, за рідну мову, за традиції та звичаї материнської нації. На превеликий жаль, столітні зусилля ворожих для нашої нації сил не пропали даремно. Комплекс меншовартості охопив значну частину українського суспільства, представники якого в наступний раз розпорошуючись світами, понесли його у ці світи, зумисно чи підсвідомо продовжуючи підступну справу приниження та винищення української нації. Ми це живемо щодня в кожній країні. Але найболючіше переживати це в самій Україні.

Тож менші чи більші досягнення організованого світового українства є очевидними і реальними. Натомість ситуація з УВКР виглядає кволою, а самі засади діяльності організації – досить сумнівними. І нічого дивного. Впродовж усіх років існування УВКР ми чуємо нарікання на недостатність фінансування структури, яка, хоч і «спілка громадських об’єднань», діє на кошти з державного бюджету України. І чи на таких засадах можна очікувати виписане в пункті 1.4 Статуту УВКР твердження, що вона «провадить свою діяльність демократичними методами на основі добровільності, відкритості, рівноправності всіх організацій-членів, самоврядування, законності та гласності, не претендує на централізоване керівництво жодними українськими організаціями й не бере участі у політичній діяльності». Тут кортить процитувати директора Інституту української політики Костя Бондаренка, але в зворотньому напрямку. «Хто платить – той і замовляє музику»? Можливо, саме тому й поспішили усунути з посади голови УВКР відкрито неприязного до сьогоднішньої влади Дмитра Павличка? І що саме готовий запропонувати українцям новообраний голова Михайло Ратушний, за якого ми в переважній більшості віддали свої голоси? Власне, альтернативи і не було. Залишається сподіватися, що пан Ратушний за жодних обставин не відступиться від проукраїнської позиції, яку декларує. Втім, час швидко покаже. А поки що ми можемо лише поділитися своїми враженнями від пережитого, та висловити свої міркування.

V Всесвітній форум українців

Отже, 19 серпня у будівлі Національної опери України урочисто відкрився 3-х-денний V Всесвітній форум українців. Серед гостей форуму очікували Президента України Віктора Януковича, першого Президента країни (1991–1994 рр.) Леоніда Кравчука, а також народних депутатів та суспільно відомих людей. Участь у форумі за квотами оргкомітету взяли 300 делегатів, з них 100 осіб зі східної діаспори (представники з 14 колишніх республік СРСР), 100 із —західної (представники з понад 30 країн, включаючи потужні організації), 100 — з України. Президент України на відкриття форуму не приїхав. Його досить формальне звернення зачитав міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко. 20 та 21 серпня робота форуму тривала у приміщенні «Український дім», де проходила робота секцій УВКР і прийняття резолюцій. Від Греції участь у форумі взяли члени товариства «Українсько-Грецька Думка» Галина Маслюк та Оксана Чаус.

Порівнюючи з минулими форумами враження від цьогорічного залишилися гнітючими. Окрім слабкої організаційної частини, під час урочистого відкриття відверто відчувалася невидима рука, яка відверто намагалася принизити як значення самого заходу, так і його учасників. Тхнуло призабутою радянщиною. І це як прелюдія до 20-ї річниці незалежності! Як слушно відмітив у своєму інтерв’ю Радіо «Свобода» голова Об’єднання українців Польщі Петро Тима: «Політика держави як така протягом 20 років по відношенню до діаспори зазнала краху». Однак. Навіть поверхово проаналізувавши факти підготовчого періоду та того, що відбулося в дійсності, пануючу атмосферу, вчитавшись у резолюції секцій та ухвалу форуму напрошуються певні висновки, а саме, уряд нинішньої України намітив свою стратегію співпраці з діаспорою. Чи відповідає вона статутним завданням УВКР? Питання. Схоже, є бажання створити нову українську діаспору, під себе, яка була би контрольованою і не завдавала зайвих клопотів. І з нею працювати. Для цього досить «наступити» на нерозв’язаний клубок свіжих, здебільшого технічних проблем українських заробітчан, і показати наскільки маргінальними виглядають вимоги «старої» діаспори, яка в умовах космополітичності та всеохоплюючої підмоги слов’янського «русского міра» продовжує настоювати на традиційних цінностях української нації, на необхідності визнання Голодомору геноцидом тощо.

На щастя, навіть в середовищі виходців з колишньої радянської імперії досить людей зі здоровим глуздом, які добре знають, що злочини проти людства, яким був Штучний Голод 1932-33 рр. не списуються, і визнання його геноцидом є запорукою майбутнього нашої нації. На щастя, є досить людей із здоровим глуздом, які здатні мислити масштабно, і попри різноманітність проблем українських автохтонних громад, громад старої та нової еміґрації, відчувають свою нероздільність з українським народом, як і необхідність продовжувати відстоювати традиційні національні цінності. На щастя, є досить людей, які відчувають гордість за своє українське походження і є повноцінними членами світового співтовариства.

Не впевнена, чи мало значення те, що робочі засідання форуму проходили в недружньому для української нації місці – колишньому музеї Леніна, але цього ж дня після його завершення в залі Києво-Могилянської академії, що дала світу плеяду видатних науковців, митців, мислителів, розпочали свою роботу Річні збори Світового Конґресу Українців, найбільшої світової надбудови українських організацій, де відразу запанувала тепла атмосфера великої української родини. Всі просто і щиро розповідали про свої досягнення та проблеми. Ніхто не відчував себе гіршим, чи кращим, «старим», чи «новим». Всі відчували себе УКРАЇНЦЯМИ.

Мабуть в кожній ситуації є позитивне та негативне. Було би недалекоглядним недооцінити значення V Всесвітнього форуму українців та можливість спілкування, яку він надав. Від всіх українців залежить, чи стане УВКР тою світовою надбудовою, на роль якої претендує. І якщо попри всі розбіжності у світогляді, намірах та прагненнях українській діаспорі та уряду вдасться досягти належного рівня спілкування та співпраці, можна буде говорити про те, що процес творення української нації триває, і що в якийсь час в Україні викристалізується своя інтеліґенція, своя еліта, словом ті, хто є оберегом духовності, а отже запорукою прогресу, який неодмінно мусить прийти на зміну деструкції.

Галина МАСЛЮК, Афіни-Київ-Афіни