Враження після виборів Президента України

8 лютого 2010

Ясно, що коли в годині 10:30 у вечір в день виборів, 7 лютого на підставі даних т.зв. „екзит полс”, виступав обраний тими соціологічними опитуваннями Президент України Віктор Янукович чужою (російською) мовою, то мої враження не можуть бути позитивними. Одначе свого роду депресію я переміг замисленням, аналізом і кращим зрозумінням: якщо так сталося, то чому?

У день виборів як виконував роль міжнародного спостерігача від Світового Конгресу Українців. Робив я це в Житомирській та Київські областях. Відвідав шістнадцять дільниць, обласні штаби обох кандидатів. На перший вигляд все було нормальним, одначе деякі явища для мене як людини яка майте ста разів в Україні і по натурі трішки скептик, були незрозумілим. Ніхто не погрожував нікому у цьому процесі. Ніхто не застрахував. Згідно з виборчим законом у кожній дільничній комісії було по вісім представників від кандидатів, тобто разом шістнадцять.

Якщо б я був нормальним міжнародним спостерігачем, уявіть собі з такої країни як з Росії, я не бачив би проблеми. Якщо, я був би англомовним  чи франкомовним спостерігачем від ОБСЕ чи других держав чи міжнародних західних структур користуючись перекладачем чи навіть власною українською мовою, і приглядався до процесу, вів розмову тільки формально, все виглядало би нормально. Одначе мій цинізм довів до здивування, що чимало представників Віктора Януковича, а то і такі, що служили головами чи секретарями у комісіях були відносно або дуже молоді люди. Я чомусь був під враженням, що електорат Віктора Януковича це передусім літні особи.

Я вирішив говорити приватно з деякими службовцями комісій та довідався майже при кожній розмові, що людина служить представником Віктора Януковича за зарплатою і прийняла цю функцію тому, що немала способу проживання. Фактично були випадки, що між цими представниками Януковича були люди як належать до Народної партії чи НУНС, тобто партії які зовсім мало мають спільного з Віктором Януковичем.

Довідався пізніше від других спостерігачів, що скрізь по східній Україні штаб Януковича влаштовував транспорт для голосуючих. Транспорт на перший вигляд був влаштованим з гуманітарних причин, може тільки для явки, але чи було і ще щось. Пригадалось мені коли на другий тур Президентських виборів України в 2004 я служив міжнародним спостерігачем у Придністрові. Там проросійський Президент Смірнов влаштовував теж транспорт для громадян України. Транспортованим надавалось теж знімку та інформації про кандидата Януковича. Про другого кандидата не згадувалося.

Важкі економічні обставини надаються на то, щоби їх використовувати. Використовують цю бідність не чесні люди, не тому, що вони користуються маєтком здобутим сумнівними способами, але тому, що роблять це не для гуманітарних потреб потребуючих, але щоби використати політичну ситуацію і цю нещасну бідність для власної цілі. Кажуть, що теперішній мер Києва купив вибори серед літніх людей гречкою. Це говориться не з осудом, а з насмішкою. В тому і проблема.

В традиційних демократичних суспільствах де економічний рівень кращий, мабуть теж купується голоси. Одначе робиться це рекламами впливу на внутрішні переконання виборця. В тих суспільствах постійно йде дискусія навколо того як зреформувати фінансування виборчих кампаній. В Україні до такої дискусії далеко. На жаль маємо сьогодні демократію побудовану на бідності та користування з цього явища багатими олігархами.

Я пишу цю статтю в час коли дійсний результат виборів ще не остаточно відомий бо між двома кандидатами заледве два відсотки різниці, а всі голоси ще не обчисленні. Мабуть результат зміниться але не характер демократії.

До речі при цій мінімальній різниці між кандидатами майже п’ять відсотків проти обох кандидатів, тобто без визначення. Це заслуга соромливих пристрастей чинного Президента та “патріотичного” табору який в котрий вже раз у нашій історії віддав Вкраїну москалям. Але про це пізніше.

Аскольд Лозинський