Асоціації

ЧИ МАВ РАЦІЮ ГЕРОДОТ?

Справедливості ради мушу похвалитися, що шлях моїх пошуків був вірним (інстинкт самозбереження, як відомо, найсильніший). «Перемолотивши» всі теорії, припущення, висновки, ствердження, ймовірності та неймовірності археологів, філософів, мислителів, істориків, митців, науковців усіх мастей і рівнів, серед яких Даниленко, Силенко, Шилов, Плачинда, Чмихов, Наливайко, Кифішина, Макрама, Крен, Макнійл, Гуменна, Геродот, і припасувавши їх до найсвіжіших подій, я дійшла висновку, що «нашому роду нема переводу»! Все дуже співпадає і вимальовується в логічну послідовність. Навіть довго не розбираючись хто кого «проковтнув», «розчинив» чи унаслідував, зрозуміло звідки і чому сучасний УКРАЇНЕЦЬ наділений тими непереможними рисами, які дають йому можливість виживати за найлютіших обставин. Древність, генетичний досвід нації – це те, що захисним щитом стоїть на стражі її самозбереження (Може звідти взялася і відома нам з новітніх часів багатовекторність? М.Г.). «Первинність давньоукраїнської духовності й культури завжди дратувала і дратуватиме тих, хто прийшов у цивілізацію потім. Вторинність ніколи не пробачає первинності її духовну вищість і предковічність. Тому українці – вічні страждальці», - пише Сергій Плачинда. Страждальці, але ж «вічні» - зітхаю з полегшенням, відганяючи нав’язливу думку, що на цей раз з українцями вирішили «розібратися» остаточно.

«Мені здається, що із розвалом СРСР Україна отримала особливу самостійність. Ця самостійність переважно не політична, а народна. Культура народна, котра існувала десь там, - вона почала проявляти себе й на соціальному рівні. Україна завжди була державою. Хто нею керує – це вже інше питання. Мене цікавить індивідуальність. В України є культурна індивідуальність. Не загальна, як при Союзі: всьо вокруг народноє – всьо вокруг мойо», - на підсвідомому рівні визначає для себе одеський художник молодої ґенерації Дмитро Дульфан. «Мені здається, - вторить у своїй книзі «Благослови, Мати!» Докія Гуменна, - що вся попередня історія України до цього часу це тільки підготовка, вступ до першого розділу її властивої історії». Вчена вірить, а історія доказує, що основний тягар буреломів, розгромів, переслідувань і знищення виносить на своїх плечах традиційна хліборобська верства – українське селянство, - «не раз уже селянство попадало під копита завойовника, але ніколи не втрачало своєї гідности, - кінець-кінцем асимілятором ставало воно, воно ковтало в собі без сліду різні домішки. (Вже веселіше! Г.М.)

Це ж селянство заховувало глибоко найціннішу субстанцію і в «чорнішій чорній землі» кріпацькій сорочці, далеко не золотій, але таки вишитій, берегло її від загибелі. Це ж селянство вмить ока видало із себе блискучу інтеліґенцію й відродило на очах у живого сьогодні покоління Україну. Здавалося, вона вже сконала, а воно взяло та й вивернуло перед нащадками всі скарби свого не знищеного генія. Дивіться! Яка мова, яка скарбниця народної творчости, яка невичерпна пісенна криниця, яка поезія образовости в ній, яка ґроновитість звичаїв, яке багатство, до чого тільки не торкнешся в побуті…».

Все вірно, заспокоюю себе, відганяючи гнітючу думку, що справді саме по українських хліборобах прийшовся найсильніший удар тоталітарного радянського режиму в ХХ столітті, вірилось, останньому столітті нещадного україножерства. Страшно…, мабуть закипає в моїх жилах хижа кров скитських пращурів, що Віктор Янукович, не встигнувши піднести руку зі старовинної української реліквії – Пересопницького Евангелія, дозволив собі заперечити спланований і цинічно виконаний ґеноцид українського народу, виказавши зневагу до закону України, до країн, які визнали цей страшний злочин проти людства, знехтувавши кропіткою працею Комітету ПАРЕ з Юридичних питань та прав людини, який цього року визнав Голодомор 1932-33 рр. ґеноцидом проти українського народу. Своєю цинічною доповіддю Віктор Янукович, обраний на посаду президента України власне виборцями з регіонів, які найбільше постраждали від штучного голоду, унеможливив прийняття рішення Парламентської асамблеї Ради Европи.

Наші пращури, за абсолютно всіма історичними джерелами, за основну святість мали Справедливість, величезну вагу віддавали своїм традиціям, вірі та звичаям. Хто їх порушував чи зраджував, того жорстоко карали як зрадника свого народу і країни, не зважаючи на родинні зв’язки, звання та титули. «Як я вже зазначав, - пише у своїй четвертій книзі про населення територій, що нині складають Україну, всесвітньо визнаний «батько історії» Геродот, - цих людей ще ніхто не переміг, а всіх напасників на їх країну – вони побили». На серці відлягає, я не маю підстав не довіряти Геродоту, який на свої власні очі бачив, що скити «хоробрі, винахідливі люди, та ще й великі патріоти своєї країни, свого способу життя і дуже не люблять все чуже». Робиться трошки моторошно зі слів древнього історика, що «у вбитих ворожих правителів і полководців відрубують голови, а з їх черепів роблять чаші… п’ють з них вино на святах та пригощають із них поважних гостей. При цьому обов’язково розповідають чужинським гостям з чиєї голови зроблена ця чаша, та де саме і в якій битві вбито її власника. Це робиться не лише із хвастощів чи гордування, а більше для поширення остраху серед ворогів. Бо з кожним ворогом може статись таке ж саме, якщо вони посміють напасти війною». Моторошно, але водночас і обнадійливо. Власне, це саме те, що повертає мені силу, віру і оптимізм в майбутнє моєї нації. Бо нація – це людська спільнота, що пройшла тривалий історичний шлях розвитку і, як наслідок еволюції, має свою мову, свою віру, неповторну вдачу (психологію) та самобутні етнічні й фольклористичні ознаки (пісні, звичаї, народно-прикладне мистецтво, свою міфологію й символіку, одяг, архітектуру, усний та писемний епос тощо). Єдине, що потрібне, щоб нація не загинула, або зберегла свою ідентичність – національна свідомість і національна гордість, більше нічого.

Як надзвичайно слушно зазначає наш земляк-патріот Сергій Плачинда, «нація – індивідуальність народу, найвищий етап його еволюції… Всі нації – то є квітник планети Земля (недаремно наші новітні «амазонки» п. Лариса Івшина та п. Ірина Ключковська заснували Сад світового українства!). Якщо квітка зів’яне чи її розтопчуть, вона гниє і стає добривом для інших квітів. Коли нація втрачає мову, етнічні ознаки, вона стає «добривом» для нації-поглинача. Саме тому ми мусимо знати свою історію і зберігати свою історичну пам’ять. Дозволю собі ще раз нагадати нам всім вислів нашого грецького генія проф. Нікоса Лігероса, який запевняє: «Доки триває геноцид пам’яті, триває геноцид народу». Нам, українцям, не можна про це забувати жодної секунди! Бо нам намагаються стерти пам’ять, підмінити історію. Якщо ми це усвідомлюємо – маємо шанси на виживання. В цьому місці дуже доречна стара теза (1882 р.) Ернеста Ренана: «Неправильне розуміння історії є підставою існування нації», яку пригадав недавно Ярослав Грицак у своїй статті «Історія з глянцем і без глянцу». Історична пам’ять є не так про нагадування, як про забування. Це забування не конче мусить бути примусовим і грубим, як наприклад, стирання пам’яті про Голодомор. Маніпулювання пам’яттю може бути м’якшим і субтильним, коли сам образ минулого не знищується, просто на нього накладається ретуш чи додаються неіснуючі в ориґіналі деталі. Результат виходить однак той самий: суспільство, де масово функціонують такі образи пам’яті, стає схожим на пацієнта, хворого на Альцгаймера. Воно пам’ятає лише уривками – а тому перестає адекватно поводитися в сучасному.

Згодьтеся, тільки через безкарність за організацію Голодомору 1921-23 рр. в Україні московська більшовицька влада змогла вдатися до найбільшого злочину в історії людства, коли холоднокровно спланувала знищення українців голодною смертю на найбагатших у світі чорноземах. Тільки через повну байдужість так званої демократичної світової спільноти можна було заганяти до могили мільйони українців, котрі протиставилися насадженню колективізації й радянізації.

І вже є не тільки трагедія українства, якщо з творцями всіх їхніх нещасть отой «демократичний Захід» розпочинає співпрацю саме під час апогею голодового ґеноциду 1933 року. Український геній Микола Сядристий настоює: «Історія повторюється, якщо ми не вміємо винести з неї уроків. Якщо натовп тупий і недостойний, він мусить за це розплатитися». Страшними ці слова були навіть доки вони були просто словами. Але історія повторюється! 27 квітня 2010 року – найсвіжіше підтвердження. Україну повертають в рабство, а «демократичний Захід» знову каже: «Все ОК!». І це знову вже не тільки наша трагедія. Але через нашу недолугість і незгуртованість Україну знову принесено в жертву. Тобто ми знову ризикуємо стати «добривом» для інших народів. Історії людства відомі багато випадків тотального зникнення націй.

Очевидно, українська нація, яка щойно пробудилася і почала досить інтенсивно оживати, відновлювати свою національну гордість, реанімувати свою національну ідентичність, самобутність, неповторність, що закладене в її генетичній пам’яті і за що так вхопилися молоді покоління сьогоднішніх, народжених вже вільними українців, мусять знайти синтез між духовністю Заходу і Сходу з їх абсолютно різними методами пошуку нових ідей.

Перед нами перш за все стоїть завдання створення інформаційної політики, яка би могла безперебійно та результативно інформувати світ та нові покоління українців про все, що може розвивати їх національну гордість з тим, щоб квітка України стала однією з найгарніших прикрас Квітника планети і Саду світового українства. Ми не повинні дозволити згортання свободи слова, подальшого утвердження олігархічно-кланової моделі функціонування медіа ринку, що передбачатиме подальше витіснення української мови з телерадіоефіру та друкованої преси. Нарешті, необхідно розробити систему протидії негативному інформаційному впливові, який переслідує нас навіть у медіа просторі інших країн. Без цього не буде самостійної України. І буде проблема в усього українства. Тому що всі ми є складовими одного ланцюга. Все, що відбувається в Україні, має безпосередній відгук у діаспорі. Крім того, що вливання в діаспорні ряди великої кількості зденаціоналізованих, дезорієнтованих за десятиліття пануючої в Україні влади людей, які набули сумнівних чеснот, що «вирізняли» радянську людину серед інших соплемінників, але втратили свою національну самобутність, саме по собі створює серйозну загрозу. Адже добре відомо, що збереження національної ідентичності за межами батьківщини є справою складною і кропіткою. Якщо до цього додати докладені зусилля ззовні, небезпека стає загрозливою. Наскільки невинною можна сприймати підтримку міністерством освіти України російськомовних шкіл в середовищі української діаспори? Мабуть всі до одного з представників діаспори, які знають, що означає українська школа за кордоном, погодяться зі мною, що потрібно бити на сполох поки не стане пізно. Чи не нагадує вам щось бажання переконати, що під дахом однієї слов’янської школи в якійсь країні можна одночасно прекрасно і рівнозначно викладати російську і українську мови, історію тощо? Що є «українські» (!) школи, де майже ніхто з учителів чи директорів не володіє українською мовою. Але ці школи підтримуються міністерством освіти України, яке видає там українські атестати! Напевно всі добре розуміють як у цих школах відносяться до суто українських питань, і яку роль загалом відіграють вони в українському шкільництві за кордоном. Нам не пробачать майбутні покоління українців, якщо ми не станемо на перешкоді і дозволимо антиукраїнським силам, явним чи скритим, виконати свою зрадницьку місію.

З іншого боку, саме в середовищі великої армії новоприбулих на европейські терени вихідців з України є випадки виняткових патріотів свого народу і сила силенна людей, які ще зберігають у своїй пам’яті вранішню росу української землі, запах свіжоскошеної луки, заквітчаний вишневий садок коло хати і гніздо журавля на роздоріжжі. Ці люди є нашою найціннішою рушійною силою, бо їх любов до рідної землі настільки потужна, що може подолати при вірному підході нові посягання поневолювачів на українську землю з їх хитромудрими пастками. Отже, викликів не зменшилося, і проблем теж. Це означає, що наша пильність повинна бути загостреною і принциповість у деяких питаннях непохитною. По-іншому, втрати будуть надто великими.

На закінчення хочеться закликати всіх українців світу словами вірного оборонця національної і людської честі Івана Багряного: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору, і ти пізнаєш світ. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт, і не буде того, хто б її міг купити».

Я перечитувала сотні сторінок десятки разів, щоб не помилитися, вірно зрозуміти і врешті впевнилася, що «цих людей ще ніхто не переміг, а всіх напасників на їх країну – вони побили». І в мене немає жодних підстав не довіряти Геродоту. Тому що його описи, зроблені в 5 ст. до н.е. отримують протягом століть щоденне підтвердження, і горе тому, хто виказує неповагу до святої української землі, кожний сантиметр якої зрошений кров’ю мільйонів наших предків, які захищали рідний край від численних орд, загарбників, зайд і окупантів. Слава нашим пророкам, героям і мудрим наставникам. І слава нашому молодому поколінню, яке сьогодні бореться проти нової окупації Вітчизни. І слава світовому українству, що плекає любов до рідного краю.

Слава Україні!

by ukrgrdumka

ΔΗΛΩΣΗ του Ευρωπαϊκού Κογκρέσου των Ουκρανών και άλλων ουκρανικών κοινωνικών οργανώσεων στην Ευρώπη

Κοινοποίηση στον Πρόεδρο, Βουλή, Υπουργικό Συμβούλιο της Ουκρανίας, καθώς και στη Βουλή των Ελλήνων

23 Μαΐου 2010-05-23 Αθήνα

Η ουκρανική κοινότητα της Ελλάδας ενώνει τη φωνή της με τις φωνές των εκατομμυρίων  συμπατριωτών τους οι οποίοι διαμαρτύρονται για τις πολιτικές εξελίξεις στην Ουκρανία το τελευταίο διάστημα.

Οι δύο μήνες που πέρασαν από την ανάληψη της προεδρίας της Ουκρανίας από τον κ. Βίκτωρ Γιαννουκόβιτς, έδειξαν ότι η επιστροφή από την ελευθερία στην καταπίεση είναι πολύ πιο σύντομη από το μακρύ και περίπλοκο δρόμο προς την ελευθερία που διένυε η Ουκρανία την τελευταία περίοδο.

Για αυτόν το λόγο, η ουκρανική κοινότητα της Ευρώπης ανησυχεί και εκφράζει τη διαμαρτυρία της που ο νέος πρόεδρος της Ουκρανίας δείχνει σε όλο τον κόσμο και στους συμπολίτες του πολιτική αδυναμία, ανικανότητα, εξάρτηση από ξένες επιρροές, εμπορεύεται την εθνική ανεξαρτησία της Ουκρανίας και την οδηγεί σε εμφύλια διαμάχη.

Οι Ουκρανοί διαδηλωτές στην πατρίδα τους αλλά και σε όλες τις χώρες του κόσμου ζητούν από τον πρόεδρο, την κυβέρνηση και το κοινοβούλιο:

1. Να σταματήσουν να παραβιάζουν το Σύνταγμα και τους νόμους της Ουκρανίας.
2. Να ακυρώσουν την παράνομα ειλημμένη απόφαση για την παράταση παραμονής του Ρώσικου στόλου της Μαύρης θάλασσας στην Κριμαία για 25 χρόνια, παραβιάζοντας το Άρθρο 17 του Συντάγματος το οποίο αναφέρει ότι στο έδαφος της Ουκρανίας δεν επιτρέπονται ξένες στρατιωτικές βάσεις.
3. Ο πρόεδρος της Ουκρανίας να ανακαλέσει την άστοχη και παράνομη δήλωσή του στο Στρασβούργο ότι το Γολοντομόρ (Τεχνητός Λιμός) του 1932-33 δεν αποτελούσε γενοκτονία του ουκρανικού λαού. Σύμφωνα με τις έρευνες των ειδικών ο Τεχνητός Λιμός στην Ουκρανία 1932-33 αναγνωρίζεται από τη Βουλή της Ουκρανίας αλλά και από τις κυβερνήσεις ακόμα τουλάχιστον 17 χωρών ως γενοκτονία του ουκρανικού λαού. Ο ιδρυτής της Σύμβασης του ΟΗΕ για τη γενοκτονία Προφ. Ραφαέλ Λέμκιν δήλωνε ξεκάθαρα ότι το Γολοντομόρ στην Ουκρανία συνιστά γενοκτονία η οποία «κατέστρεφε όχι μόνο τους ανθρώπους αλλά και τον πολιτισμό και το έθνος». Ο πρόεδρος της Ουκρανίας παραβίασε άμεσα το Νόμο για το «Γολοντομόρ 1932-33 στην Ουκρανία» (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=376-16). Στις 13 Ιανουαρίου 2010 το Εφετείο του Κιέβου καταδίκασε την ηγεσία του μπολσεβίκικου ολοκληρωτικού καθεστώτος σαν υπεύθυνη για τη Γενοκτονία στην Ουκρανία το 1932-1933.
4. Να σταματήσει όλες τις ενέργειες πώλησης και συγχώνευσης των στρατηγικής σημασίας τομέων της ουκρανικής οικονομίας με τη Ρωσία ή οποιαδήποτε άλλη χώρα που στην πράξη σημαίνουν απώλεια της ανεξαρτησίας και νέα αποικιοκρατία. Είναι απαραίτητος ο εκσυγχρονισμός του συστήματος μεταφοράς αεριού και των άλλων στρατηγικής σημασίας βιομηχανιών σε συνεργασία με νόμιμα επιλεγμένους συνεργάτες, με αμοιβαία επικερδείς συμφωνίες, σύμφωνα με τους διεθνείς νόμους χωρίς να διακυβεύεται η ανεξαρτησία της Ουκρανίας.
5. Να σταματήσει η αντιδημοκρατική επίθεση κατά της ελευθερίας του λόγου στην Ουκρανία, η οποία τα τελευταία χρόνια αποτελούσε παράδειγμα ανάμεσα στις πρώην σοβιετικές χώρες. Ο πρόεδρος της Ουκρανίας με εντολή του κατάργησε την Εθνική Επιτροπή για την ενίσχυση της ελευθερίας του λόγου και την ανάπτυξη του πληροφοριακού χώρου. Με αμφισβητούμενο τρόπο άλλαξε την ηγεσία της Εθνικής Εταιρίας Τηλεπικοινωνιών της Ουκρανίας, συγκεντρώνοντας όλα τα ινία διαχείρισης του κρατικού πληροφοριακού χώρου στα χέρια του Υπουργικού Συμβουλίου.
6. Να εξασφαλιστεί εφαρμογή του Άρθρου 10 του Συντάγματος της Ουκρανίας σχετικά με την κρατική γλώσσα σύμφωνα με το οποίο «Το κράτος εξασφαλίζει πολύπλευρη ανάπτυξη και χρήση της ουκρανικής γλώσσας σε όλους τους τομείς της κοινωνικής ζωής σε όλο το έδαφος της Ουκρανίας». Να μην επιτραπεί η επιβολή της ρωσικής γλώσσας σαν περιφερειακής. Στην κατάσταση που διαμορφώθηκε στην Ουκρανία με τους αιώνιους διωγμούς και την άρνηση της γλώσσας, των εθίμων και του πολιτισμού του ουκρανικού έθνους, τυχόν απομάκρυνση από τη συντηρητική στοχευμένη ουκρανοποίηση της κοινωνίας θα φέρει την απόλυτη εκτόπιση της ουκρανικής γλώσσας και ως αποτέλεσμα την απόλυτη παρακμή της.

by ukrgrdumka

Заява Європейського Конгресу Українців та інших українських громадських організацій в Європі

Для передачі Президенту, Верховній Раді, Кабінету міністрів України, а також Парламентам європейських країн

23 травня 2010 р.

м. Афіни (Греція)

Світове співтовариство ризикує втратити зі своїх лав країну, яка обрала шлях демократичного розвитку після падіння тоталітарного режиму в СРСР. В Україні, якій за роки своєї незалежності вдалося досягти справжніх демократичних перетворень, через неправомірні антиконституційні дії чинного уряду та новообраного президента, спостерігається згортання демократичних інституцій, притаманних європейській спільноті, і перехід до авторитарного режиму управління країною.

Кілька місяців правління нового керівництва України показали, що зворотній шлях від свободи до несвободи набагато коротший, ніж довга складна дорога до свободи, якою йшла Україна протягом усіх останніх років.

У зв’язку з цим представники української нації на європейських теренах висловлюють занепокоєння й рішучий протест.

Українська спільнота Європи висловлює незгоду на те, що п. Віктор Янукович, який складав клятву, тримаючи руку на українській реліквії, Пересопницькому Євангелії, виказує перед цілим світом, і перш за все перед своїми громадянами, політичну слабкість, неспроможність, пряму залежність від іноземних впливів, торгує національною безпекою України і веде її до громадянського конфлікту.

Закликаємо Президента та уряд України на чолі з прем’єр-міністром Миколою Азаровим відмовитися від дій, які можуть стати незворотними та непоправними для майбутнього української нації. Звертаємося до світового співтовариства засудити протизаконні, антидемократичні дії керівництва України і не допустити зазіхання з боку інших країн на територіальну цілісність України та втрати нею незалежності.

Ми, представники української спільноти Європи, зібравшись на всеєвропейську акцію протесту, вимагаємо:

1. Негайно припинити порушення Конституції та законів України президентом, прем’єр-міністром та головою Верховної Ради України.
2. Денонсувати прийняту нелегітимними методами Угоду про пролонгацію базування Російського Чорноморського флоту на території Кримського півострова на 25 років. Угода про продовження перебування збройних сил чужої держави на території України суперечить Основному Закону країни, у статті 17 якої говориться: «На території України не допускається розташування іноземних військових баз». Стаття 17 Конституції України також передбачає: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».
3. Спростувати невиважену протизаконну заяву президента України в Страсбурзі щодо Голодомору 1932-33 рр., який був беззаперечним ґеноцидом українського народу, що на основі наукових досліджень визнано Верховною Радою України та парламентами ще майже двох десятків країн світу. Основоположник Конвенції ООН про ґеноцид др. Рафаель Лемкін виразно заявляв, що Голодомор в Україні був ґеноцидом, який «нищив не тільки людей, але і культуру та націю». Президент Віктор Янукович прямо порушив норми Закону "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні" (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=376-16). Крім того, 13 січня 2010 Апеляційний суд Києва визнав керівників більшовицького тоталітарного режиму винними в Ґеноциді в Україні в 1932-33 роках.
4. Припинити всі дії щодо продажу та поглинання українських стратегічних об’єктів Росією чи будь-якою іншою країною, що на практиці означає повну втрату незалежності і нову колонізацію країни. Вдатися до модернізації газотранспортної системи та інших стратегічних галузей промисловості у співпраці з легітимно обраними партнерами на паритетних умовах з дотриманням міжнародних норм та збереженням незалежності України.
5. Припинити антидемократичне згортання свободи слова в Україні, яка протягом останніх років була показовою країною на пострадянському просторі у цьому питанні. Президент України своїм Указом ліквідував Національну комісію по утвердженню свободи слова та розвитку інформаційної сфери, у сумнівний спосіб змінив керівництво Національної Телекомпанії України, максимально концентруючи важелі управління державним інформаційним ресурсом в руках Кабінету Міністрів.
6. Забезпечити виконання Статті 10 Конституції України щодо державної мови, згідно з якою «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Не допустити введення російської мови як регіональної. В ситуації, що склалася в Україні за обставин столітнього гоніння та заперечення мови, традицій та культури української нації, відхід від консервативної цілеспрямованої українізації суспільства призведе до повного витіснення української мови з широкого вжитку і, як наслідок, її повний занепад.

by ukrgrdumka