Анонси

Προς τους Έλληνες Ευρωβουλευτές

Μόνο τον προηγούμενο αιώνα οι Ουκρανοί εξαναγκάστηκαν να συμμετέχουν σε δύο παγκόσμιους πολέμους. Επιπλέον, εξ αιτίας της οργανωμένης από το σταλινικό καθεστώς της Τεχνητής πείνας – Γολοντομόρ την περιόδο 1932-33 έχασαν τη ζωή τους περίπου 7 εκατομμύρια Ουκρανοί. Στη διάρκεια του Δεύτερου Παγκοσμίου πολέμου έχασαν τη ζωή τους περίπου 7,5 εκατομμύρια Ουκρανοί από την επίθεση της ναζιστικής Γερμανίας και της σοβιετικής εξουσίας. Εκτός αυτού 2 εκατομμύρια Ουκρανοί στάλθηκαν στη Γερμανία για καταναγκαστική εργασία.

Αυτές οι τεράστιες απώλειες και η καταστροφική πολιτική των κατακτητών επηρέασαν αρνητικά την ανάπτυξη της Ουκρανίας και του λαού της.

Στις 25 Φεβρουαρίου 2010 το Ευρωπαϊκό Κοινοβούλιο αποφάνθηκε σχετικά με την κατάσταση στην Ουκρανία, στην  Παράγραφο 20 ότι:

Λυπάται βαθιά για την απόφαση του πρώην προέδρου της Ουκρανίας κ. Βίκτωρ Γιούστσενκο να τιμήσει μετά θάνατον τον Στεπάν Μπαντέρα, αρχηγό της Οργάνωσης των Ουκρανών Εθνικιστών, η οποία συνεργάστηκε με την ναζιστική Γερμανία, με τον τίτλο του «Εθνικού ήρωα της Ουκρανίας» και ελπίζει σχετικά με αυτό ότι η νέα ουκρανική ηγεσία θα επανεξετάσει αυτή την απόφαση και θα παραμείνει πιστή στις ευρωπαϊκές αξίες.

Που βασίστηκε αυτή η απόφαση; Υπάρχει απόφαση καταδίκης διεθνούς δικαστηρίου το οποίο καταδίκασε τον Στεπάν Μπαντέρα και την Οργάνωση των Ουκρανών Εθνικιστών σαν συνεργάτες της ναζιστικής Γερμανίας; Έγιναν ουσιαστικές εξωπολιτικές έρευνες της ιστορίας των αγώνων των Ουκρανών για την ανεξαρτησία τους; Είμαστε σίγουροι ότι η Ουκρανία είναι έτοιμη να μιλήσει για αυτό.

Είναι σημαντικό να κατανοήσουμε ότι ο Στεπάν Μπαντέρα είναι αναμφισβήτητο σύμβολο του μακρόχρονου τραγικού αγώνα της Ουκρανίας για την ανεξαρτησία της, την οποία κατέκτησε το 1991. Εμπνέοντας πολλές γενιές αγωνιστών για την ανεξαρτησία της Ουκρανίας, αυτός ταυτόχρονα υπήρξε αντικείμενο μίσους για αυτούς οι οποίοι είχαν ιμπεριαλιστικές διαθέσεις σε σχέση με την Ουκρανία.

Στις 30 Ιουνίου 1941 μετά από την εισβολή της Γερμανίας στο έδαφος της Σοβιετικής Ένωσης η Οργάνωση των Ουκρανών Εθνικιστών με κάλεσμα του Στεπάν Μπαντέρα ανακήρυξε την αναγέννηση της ανεξάρτητης Ουκρανίας. Αυτό ήταν άμεση πρόκληση στα σχέδια των Γερμανών, στα οποία περιλαμβανόταν η μετατροπή της Ανατολικής Ευρώπης σε γερμανική αποικία. Γι' αυτό η γερμανική εξουσία απαιτούσε από τους καθοδηγητές της Οργάνωσης των Ουκρανών Εθνικιστών άμεση ανάκληση της διακήρυξης της ανεξαρτησίας, το οποίο αυτοί αρνήθηκαν. Γι' αυτόν το λόγο, άρχισαν να καταδιώκουν τους καθοδηγητές της Οργάνωσης, να τους φυλακίζουν και να τους εξοντώνουν, γεγονός το οποίο ανάγκασε την Οργάνωση να περάσει στην παρανομία για να πολεμήσει τόσο τους Σοβιετικούς όσο και τους Γερμανούς κατακτητές της Ουκρανίας.

Τον Ιούλιο του 1941 συνέλαβαν τον Στεπάν Μπαντέρα και τον έστειλαν στο στρατόπεδο συγκέντρωσης Sachsenhausen όπου παρέμεινε φυλακισμένος μέχρι τον Οκτώβριο του 1944. Τα δύο αδέλφια του ήταν έγκλειστα στο στρατόπεδο συγκέντρωσης Άουσβιτς όπου και δολοφονήθηκαν. Παρόμοια μοίρα είχε και ο Στεπάν Μπαντέρα ο οποίος το 1959 δολοφονήθηκε στο Μόναχο από πράκτορα της Μόσχας.

Κατά τη διάρκεια της δίκης της Νυρεμβέργης δόθηκε στη δημοσιότητα η μυστική διαταγή της ναζιστικής Αϊνζατσγκρούπ C/5 στα τμήματά της με ημερομηνία 25 Νοεμβρίου 1941, στην οποία τα γραφόμενα απορρίπτουν πλήρως όλα τα πιθανά στοιχεία για τη συνεργασία της Οργάνωσης των Ουκρανών Εθνικιστών υπό την ηγεσία του Στεπάν Μπαντέρα με τους ναζιστές: «Αναμφισβήτητα αποδεικνύεται ότι το κίνημα του Μπαντέρα ετοιμάζει εξέγερση στην επικράτεια του Ράιχ με σκοπό τη δημιουργία ανεξάρτητης Ουκρανίας. Όλα τα μέλη του κινήματος του Μπαντέρα πρέπει άμεσα να συλληφθούν και μετά από σκληρές ανακρίσεις μυστικά να εκτελεστούν σαν κλέφτες».

Αυτό με κανέναν τρόπο δεν αποτελεί την ιστορία συνεργασίας της Οργάνωσης του Μπαντέρα με τους ναζιστές, αλλά αντίθετα είναι η ιστορία του λαού τον οποίο εξόντωναν δύο ισχυρά συστήματα καθοδηγούμενα από τον Χίτλερ και τον Στάλιν.

Για την αμετάκλητη καταδίκη του ολοκληρωτισμού η Σύνοδος της Κοινοβουλευτικής Επιτροπής για τη δημοκρατία της Οργάνωσης για την Ασφάλεια και τη Συνεργασία της Ευρώπης πρότεινε να καθιερωθεί πανευρωπαϊκή ημέρα μνήμης των θυμάτων του σταλινισμού και του ναζισμού, συνδέοντάς την με την υπογραφή του Συμφώνου Ρίντεντροπ-Μόλοτοφ στις 23 Αυγούστου 1939 (με αυτό το Σύμφωνο η Γερμανία και η Σοβιετική Ένωση διαίρεσαν μεταξύ τους την Ευρώπη). Μήπως αυτές οι αλληλοσυγκρουόμενες αποφάσεις σημαίνουν διαφορετικές σταθερές στην κατανόηση των ευρωπαϊκών αξιών;

Στο πρόγραμμα της ουκρανικής τηλεόρασης «Μεγάλοι Ουκρανοί» το 2008 σύμφωνα με τα αποτελέσματα ανεξάρτητης έρευνας μεταξύ των πολιτών της Ουκρανίας για τη θέση και το ρόλο σπουδαίων κρατικών, πολιτικών, πνευματικών και θρησκευτικών προσωπικοτήτων στην εθνική και παγκόσμια ιστορία ο Στεπάν Μπαντέρα κατέλαβε την τρίτη θέση.

Οι Ουκρανοί οι οποίοι μένουν στην Ελλάδα έχουν και αυτοί σημαντική συμμετοχή στην ανάπτυξη της οικονομίας της. Για πολλούς η Ελλάδα έγινε η δεύτερη πατρίδα τους. Εδώ γεννήθηκαν και διαπαιδαγωγούνται τα παιδιά τους. Δεν τους είναι αδιάφορη η κοινωνική και η πολιτική ζωή αυτής της χώρας.

Απευθυνόμαστε σε σας όχι μόνο σαν Ουκρανοί, αλλά και σαν Έλληνες υπήκοοι να πάρετε πρωτοβουλία για ανάκληση της 20^ης παραγράφου της απόφασης του Ευρωπαϊκού Κοινοβουλίου της 25^ης Φεβρουαρίου 2010 στην οποία αβάσιμα κατηγορούν τον Εθνικό Ήρωα της Ουκρανίας Στεπάν Μπαντέρα για συνεργασία με τη ναζιστική Γερμανία. Και να γίνει ανεξάρτητη έρευνα για το ρόλο της Οργάνωσης των Ουκρανών Εθνικιστών στον αγώνα ενάντια στα ολοκληρωτικά καθεστώτα της Γερμανίας και της Σοβιετικής Ένωσης για την Ανεξάρτητη Ουκρανία.

Ευελπιστούμε ότι θα δώσετε τη δέουσα προσοχή στο ζήτημά μας και θα συνδράμετε στην αποκατάσταση της σκόπιμης παραμόρφωσης της ιστορίας, με εκτίμηση,

Σύλλογος "Ουκρανοελληνική Σκέψη",

huth@ath.forthnet.gr

Βιογραφικό του Stepan Bandera

Ο Stepan Andriyovych Bandera (1 Ιανουαρίου 1909, Staryi Uhryniv - † 15 Οκτωβρίου 1959, Μόναχο) ήταν Ουκρανός πολιτικός, ιδεολόγος του εθνικοαπελευθερωτικού κινήματος και αρχηγός της Οργάνωσης των Ουκρανών Εθνικιστών.

Ο Stepan Bandera γεννήθηκε σε οικογένεια κληρικών την 1η Ιανουαρίου 1909 στη Δυτική Ουκρανία, η οποία την εποχή εκείνη αποτελούσε μέρος της Αυστρο-Ουγγρικής Αυτοκρατορίας και ονομαζόταν Βασίλειο της Γαλικίας και Λοντομέριας. Οι λαοί της  Αυστρο-Ουγγαρίας απολάμβαναν κάποια δικαιώματα αυτοδιάθεσης και οι Ουκρανοί που ζούσαν εκεί ήξεραν τι σημαίνει δημοκρατία, σε αντίθεση με τους Ουκρανούς που ζούσαν κάτω από την τσαρική Ρωσία. Ο πατέρας του Bandera ήταν Ουκρανός καθολικός ιερέας και δραστήριος πολίτης. Υποστήριζε το συνεταιριστικό κίνημα των μικρών αγροτών, τις εκπαιδευτικές οργανώσεις και τους αγροτικούς συλλόγους. Μετά την πτώση της Αυστρο-Ουγγαρίας και την ανακήρυξη της Δημοκρατίας της Δυτικής Ουκρανίας (ZUNR), ο πατέρας Bandera βοήθησε στην εγκαθίδρυση ουκρανικής κυβέρνησης κι έγινε μέλος του νέου κοινοβουλίου ως εκπρόσωπος της επαρχίας Kalush. Κατά τη διάρκεια του πολέμου που ακολούθησε, ο κ. Andriy Bandera υπηρέτησε ως εφημέριος στον ουκρανικό στρατό της Γαλικίας. Έτσι από μικρή ηλικία, ο Stepan Bandera είδε τη γενιά των γονιών του να αγωνίζονται για τη δημιουργία ενός ανεξάρτητου ουκρανικού κράτους, μόνο που το ανατολικό τμήμα κατέληξε στους Μπολσεβίκους και το δυτικό στους Πολωνούς.

Το 1919 ο Stepan Bandera άρχισε τη δευτεροβάθμια του εκπαίδευση στο ουκρανόφωνο γυμνάσιο Himnaziya στην πόλη Stryi όπου ζούσε ο παππούς του (70 χμ νότια του Λβιβ). Ακολούθως ο Bandera εντάχθηκε στο ουκρανικό σώμα προσκόπων Plast. Το 1927 ο Bandera τέλειωσε τις γυμνασιακές του σπουδές κι έκανε αίτηση για σπουδές στην Ουκρανική Ακαδημία Οικονομικών στην πόλη Podebrady (Τσεχοσλοβακία), αλλά οι Πολωνικές Αρχές αρνήθηκαν να του εκδώσουν διαβατήριο για να ταξιδέψει στο εξωτερικό. Τον επόμενο χρόνο ενεγράφη στη Σχολή Αγρονόμων στο Πολυτεχνείο του Λβιβ. Συνελήφθη μαζί με τον πατέρα του από τους Πολωνούς για τη διοργάνωση μνημόσυνου για τους πεσόντες Ουκρανούς στρατιώτες. Ο Bandera ήταν ενεργό μέλος διάφορων φοιτητικών και πολιτικών ουκρανικών οργανώσεων που αγωνίστηκαν ενάντια στην εξαναγκαστική πολωνοποίηση και στη διάκριση εις βάρος των Ουκρανών. Σπούδασε στο Λβιβ μέχρι τη σύλληψη του το 1934.

Κατά τη διάρκεια των φοιτητικών του χρόνων, ο Bandera ήταν μέλος του ουκρανικού εθνικοαπελευθερωτικού κινήματος, της Οργάνωσης των Ουκρανών Εθνικιστών (OUN). Τον Ιούνιο του 1933 έγινε αρχηγός της Οργάνωσης για τη Δυτική Ουκρανία. Υπό την ηγεσία του, η Οργάνωση επικεντρώθηκε κυρίως στην κοινωνική προπαγάνδα, αλλά έγινε γνωστή λόγω των έντονων διαμαρτυριών της κατά του Γενοκτονικού Λιμού στη Σοβιετική Ουκρανία (γνωστού ως Holodomor) καθώς επίσης και κατά της “ειρήνευσης” των Ουκρανών από τις Πολωνικές Αρχές. Η πρώτη διαμαρτυρία έγινε το 1933 και ήταν η δολοφονία του σοβιετικού εκπροσώπου στο Λβιβ και μέλους της NKVD (προκατόχου της KGB), Alexei Mailov. Η δεύτερη διαμαρτυρία έγινε το 1934 και ήταν η δολοφονία του Υπουργού Εσωτερικών της Πολωνίας, Bronislaw Pieracki, εις απάντηση των ενεργειών της πολωνικής αστυνομίας εναντίον ανυπεράσπιστων Ουκρανών αγροτών. Μετά τη σύλληψη του Bandera το 1934, το Πολωνικό Δικαστήριο τον καταδίκασε σε θάνατο για το ρόλο του στη διοργάνωση αυτών των βίαιων πράξεων αντεκδίκησης. Η καταδίκη μετατράπηκε αργότερα σε ισόβια κάθειρξη.

Μετά τη διαίρεση του πολωνικού κράτους από τους Σοβιετικούς και τους Ναζί όπως προνοούσε το Σύμφωνο Molotov-Ribbentrop το 1939, ο Bandera δραπέτευσε από τη φυλακή και πήγε στο Λβιβ στη σοβιετική ζώνη όπου ανέλαβε να οργανώσει την παράνομη δράση. Αργότερα μεταβαίνει στη γερμανική ζώνη για να οργανώσει τους Ουκρανούς που είχαν διαφύγει από τη σοβιετική τρομοκρατία της διακυβέρνησης των Μπολσεβίκων στη Δυτική Ουκρανία. Ο Bandera βοήθησε στην οργάνωση μιας μελλοντικής ουκρανικής κυβέρνησης που θα ανακτούσε την εξουσία σε περίπτωση ενός σοβιετικό-γερμανικού πολέμου. Την περίοδο 1939-1941, οι Σοβιετικοί εκτέλεσαν και απέλασαν δεκάδες χιλιάδες Ουκρανών αποδεικνύοντας ότι ποτέ δεν θα επέτρεπαν την ανεξαρτησία της Ουκρανίας. Από την άλλη, οι Ναζί δεν είχαν κανένα συμφέρον να είναι ελεύθερη η Ουκρανία την οποίαν έβλεπαν ως “ζωτικό χώρο” για  Αρίους. Θέλοντας να αποφύγουν τον πόλεμο κατά των δύο μεγαλύτερων στρατών στον κόσμο, η Οργάνωση των Ουκρανών Εθνικιστών (OUN) προσπάθησε να χρησιμοποιήσει τα γερμανικά συμφέροντα στον πόλεμο εναντίον της ΕΣΣΔ για την εκπαίδευση αξιωματικών έτσι ώστε να σχηματίσει τον πυρήνα ενός μελλοντικού ανεξάρτητου ουκρανικού στρατού. Όμως μέσα σε ένα εξάμηνο η OUN πολεμούσε εναντίον και της Γερμανίας και της ΕΣΣΔ. Στις 30 Ιουνίου 1941, την ενάτη μέρα αφότου άρχισε ο πόλεμος μεταξύ ΕΣΣΔ και Γερμανίας, η OUN ανακοίνωσε την Πράξη για Αναγέννηση ενός Ανεξάρτητου Ουκρανικού Κράτους και εγκαθίδρυσε πολυκομματική κυβέρνηση στο Λβιβ. Οι Ναζί συνέλαβαν αμέσως τον Stepan Bandera και τον Πρωθυπουργό Yaroslav Stetsko, και απαίτησαν την ανάκληση της Πράξης. Ο Bandera και ο Stetsko αρνήθηκαν και φυλακίστηκαν στο στρατόπεδο συγκέντρωσης Sachsenhausen μαζί με άλλους υπουργούς της ουκρανικής κυβέρνησης. Τα δύο αδέλφια του Stepan Bandera, Oleksandr και Vasyl, φυλακίστηκαν στο Auschwitz με άλλα μέλη της OUN, όπου και χάθηκαν. Η γερμανική Gestapo συνεργάστηκε με τη σοβιετική NKVD στην καταδίωξη των μελών της OUN. Οι Σοβιετικοί εκτέλεσαν τον πατέρα του Bandera, Andriy Bandera, στο Κίεβο μόνο και μόνο επειδή ήταν ο πατέρας του αρχηγού της OUN.

Ωστόσο, η OUN συνέχισε τον αγώνα της κατά της ναζιστικής κατοχής. Την παραμονή της Μάχης του Στάλινγκραντ, το φθινόπωρο του 1942, η OUN συνένωσε τις υπάρχουσες ομάδες των ανταρτών και δημιούργησε τον Επαναστατημένο Ουκρανικό Στρατό (UPA), ο οποίος τελικά απελευθέρωσε μεγάλες επαρχίες της Βορειοδυτικής Ουκρανίας από τη γερμανική κατοχή. Ο Στρατηγός Roman Shukhevych, στενός συμπολεμιστής του Stepan Bandera έγινε διοικητής του UPA. Μερικοί υψηλόβαθμοι αξιωματικοί του UPA είχαν κάνει την εκπαίδευσή τους στο γερμανικό στρατό πριν τον πόλεμο. Όμως στον UPA υπήρχαν πολλοί αξιωματικοί που είχαν εκπαιδευτεί στο Σοβιετικό Κόκκινο Στρατό καθώς επίσης στους στρατούς της Πολωνίας και της Τσεχοσλοβακίας. Έτσι έγινε πραγματικότητα η ιδέα της δημιουργίας ενός εθνικού στρατού δίχως την υποστήριξη ενός εθνικού κράτους.

Όταν τα γερμανικά στρατεύματα αποχώρησαν από την Ουκρανία, οι Σοβιετικοί επιδίωξαν να καταστείλουν τον αγώνα για την ανεξαρτησία της Ουκρανίας. Απέστειλαν ειδικές στρατιωτικές δυνάμεις της NKVD για να πολεμήσουν την OUN. Αυτός ο πόλεμος κράτησε μέχρι τα μέσα της δεκαετίας του 1950, όταν η KGB συνέλαβε τον τελευταίο διοικητή του UPA, τον Vasyl Kuk. Τα μέλη της OUN συνέχισαν τον αγώνα τους στα σοβιετικά στρατόπεδα συγκέντρωσης GULAG, οργανώνοντας απεργίες και αντι-σοβιετικές διαδηλώσεις με το σύνθημα “Ελευθερία στα έθνη – Ελευθερία στα άτομα!” Το σοβιετικό ολοκληρωτικό καθεστώς φυλάκισε μέλη της OUN για περιόδους 25 ετών που συχνά παρατείνονταν. Στα στρατόπεδα οι Ουκρανοί εθνικιστές γνωρίστηκαν και συνεργάστηκαν με σοβιετικούς αντιφρονούντες διάφορων εθνικοτήτων και αγωνίστηκαν μαζί για την υπεράσπιση των εθνικών και των ανθρωπίνων δικαιωμάτων.

Μετά την ήττα του Χίτλερ, ο Stepan Bandera και πολλά άλλα μέλη της OUN κατέληξαν στην αμερικανική ζώνη της μεταπολεμικής Γερμανίας. Ίδρυσαν οργανώσεις για την προώθηση του ζητήματος της ανεξαρτησίας της Ουκρανίας. Τα κείμενα και οι δραστηριότητες του Bandera αποδείχτηκαν επικίνδυνα για την ΕΣΣΔ και την ηγεσία της. Η εντολή για τη δολοφονία του εγκρίθηκε σε ανώτατο επίπεδο από την κεντρική επιτροπή του Κομμουνιστικού Κόμματος της Σοβιετικής Ένωσης. Η KGB έστειλε τον Bohdan Stashynsky, εκπαιδευμένο δολοφόνο, στη Γερμανία με ένα όπλο που θα χορηγούσε μη ανιχνεύσιμο δηλητήριο για να προκαλέσει προσομοίωση φυσικής καρδιακής ανεπάρκειας. Ο Bandera δολοφονήθηκε στο Μόναχο στις 15 Οκτωβρίου 1959 στο κλιμακοστάσιο της πολυκατοικίας όπου διέμενε. Υπήρχαν υποψίες για εγκληματική ενέργεια, αλλά κανείς δεν γνώριζε την αλήθεια με σιγουριά. Το 1961, μόλις δυο μέρες πριν την ανέγερση του τείχους του Βερολίνου, ο δολοφόνος διέφυγε από το ανατολικό στο δυτικό Βερολίνο και παραδόθηκε στις γερμανικές αρχές. Αποκάλυψε τις λεπτομέρειες για το πώς ο ίδιος σκότωσε τον Bandera και ακόμα έναν Ουκρανό αρχηγό, τον Lev Rebet το 1957. Η δίκη του έγινε στην πόλη Karlsruhe όπου η γερμανική δικαιοσύνη αποφάνθηκε ότι η σοβιετική κυβέρνηση διέταξε και οργάνωσε τις δολοφονίες. Η δίκη του  Bohdan Stashynsky έλαβε διεθνή κάλυψη και ο κόσμος έμαθε για την πολιτική της Σοβιετικής Ένωσης να εκτελεί πολιτικούς αντιπάλους τόσο εντός της χώρας όσο και στο εξωτερικό.

Η KGB μπορεί να σκότωσε τον Stepan Bandera, αλλά δεν μπόρεσε να σκοτώσει τον πόθο του ουκρανικού λαού για ανεξαρτησία. Αυτό το μακραίωνο όνειρο πραγματοποιήθηκε τελικά το 1991. Σήμερα, στην ανεξάρτητη Ουκρανία κυματίζει η γαλαζοκίτρινη σημαία – η ίδια σημαία για την οποία πολέμησε ο Stepan Bandera. Σήμερα, ο εθνικός ύμνος της Ουκρανίας είναι ο ίδιος εκείνος ύμνος που τραγουδούσε ο Bandera και η γενιά του και το ουκρανικό έμβλημα είναι το σύμβολο κρατικής υπόστασης που χρονολογείται πάνω από 1000 χρόνια. Αυτά ήταν τα σύμβολα της Εθνικής Δημοκρατίας της Ουκρανίας στη μικρή διάρκεια της ζωής της κατά τον Α' Παγκόσμιο Πόλεμο. Και αυτά είναι τα ίδια σύμβολα του ανεξάρτητου κράτους της Ουκρανίας που ο Χίτλερ ζήτησε από τον Bandera να ανακαλέσει τον Ιούλιο του 1941. Ο Bandera παρέμεινε σταθερός στις αξίες του κι έτσι έγινε σύμβολο για όλους τους Ουκρανούς πατριώτες, διότι παρ' όλες τις αντιξοότητες, τόλμησε να υψώσει το ανάστημά του και να υπερασπιστεί το δικαίωμα της Ουκρανίας να είναι ανεξάρτητη.

Γι' αυτό και σήμερα σ' ολόκληρη την Ουκρανία, έχουν ανεγερθεί μνημεία προς τιμήν του σε πόλεις και χωριά, δρόμοι φέρουν το όνομά του, τραγούδια τον εξυμνούν, γυρίζονται ταινίες και θεατρικά έργα γράφονται γι' αυτόν. Ως σύμβολο, ο Stepan Bandera είναι από τους λίγους στην ιστορία της Ουκρανίας: αρχικά κρατούμενος στην Πολωνία, στη συνέχεια σε στρατόπεδο συγκέντρωσης του Χίτλερ και τέλος δολοφονήθηκε από τη σοβιετική KGB. Ό, τι κι αν σκέφτονται οι ξένοι πολιτικοί, ο Bandera θα παραμείνει σύμβολο του αγώνα του ουκρανικού λαού για την ελευθερία.

by ukrgrdumka

Звернення до євродепутатів від Греції стосовно 20 п. резолюції Європейського парламенту від 25.02.2010

Тільки у минулому столітті українці були силоміць втягнуті у дві Світові війни. Внаслідок організованого сталінським режимом Голодомору 1932-33 років загинуло близько 7 мільйонів етнічних українців. Протягом Другої світової війни в результаті агресії з боку нацистів та радянської влади Україна втратила приблизно 7,5 мільйонів людей. Окрім того, близько 2 мільйонів було вивезено в Німеччину на примусові роботи.

Такі колосальні втрати і нищівна політика загарбників не могли не відбитися на розвитку України та її нації.

25 лютого 2010 р. Європейський парламент прийняв резолюцію відносно ситуації в Україні, в якій заявив про те, що:

20. Глибоко шкодує з приводу постанови колишнього Президента України Віктора Ющенка посмертно нагородити Степана Бандеру, провідника Організації Українських Націоналістів (ОУН), яка співпрацювала з нацистською Німеччиною, званням «Національного героя України» та «сподівається у зв’язку з цим, що нове українське керівництво перегляне такі рішення і зберігатиме відданість європейським цінностям».

Хіба існує вирок міжнародного суду, який би засудив Степана Бандеру і УПА, як посібника нацистської Німеччини? Чи були проведені ґрунтовні позаполітичні дослідження історії визвольних змагань українців за свою незалежність? Впевнені, що Україна готова говорити про це.

Важливо усвідомити, що Степан Бандера є беззаперечним символом довготривалої трагічної боротьби України за свою незалежність, яку вона здобула  в 1991 році. Надихаючи  не одне покоління борців за українську незалежність, він у той же час був об’єктом ненависті для всіх тих, хто мав імперіалістичні наміри по відношенню до України.

30 червня 1941 року, після вторгнення Німеччини на територію Радянського Союзу, Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери проголосила відновлення незалежної України. Це був прямий виклик гітлерівським планам, у які входило перетворити Східну Європу в німецьку колонію. А тому німецька влада вимагала від провідників ОУН негайно відкликати Акт відновлення незалежності, від чого вони відмовились. За це провідників ОУН почали переслідувати, запроторювати до тюрем та фізично знищувати. Це змусило ОУН піти в підпілля, щоб воювати з обома – радянськими і нацистськими - окупантами України.

У липні 1941 р. Степана  Бандеру арештували, а затим відправили до концентраційного табору Заксенгаузен, де він був ув’язнений до жовтня 1944 р. Його два брати були запроторені до концентраційного табору “Аушвіц” та жорстоко вбиті. Подібна доля спіткала і Степана Бандеру, якого у 1959 р. вбив у Мюнхені московський агент.

Під час Нюрнберзького  процесу було оприлюднено секретне розпорядження нацистської Айнзацкоманди Ц/5 до своїх відділів, датоване 25 листопада 1941 р. Заявляючи наступне, воно розвіює всякі можливі аргументи про співпрацю ОУН під проводом Бандери з нацистами:

“Беззаперечно встановлено, що рух  Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті, метою якого є створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ретельного допиту таємно знищені як грабіжники”.

Це аж ніяк не можна назвати історією співробітництва бандерівської ОУН з нацистами, навпаки, це історія народу, якого знищували дві потужні системи, керовані Гітлером і Сталіним.

Для беззастережного засудження тоталітаризму Комітет Парламентської асамблеї ОБСЄ з демократії запропонував заснувати загальноєвропейський день пам'яті жертв сталінізму і нацизму, приурочивши його до підписання пакту Ріббентропа-Молотова 23 серпня 1939 року (цим документом Німеччина та СРСР розділили між собою Європу). Можливо ці суперечливі рішення означають подвійні стандарти в понятті «європейські цінності»?

У проекті українського телебачення "Великі українці" у 2008 р. за результатами незалежного інтерактивного опитування громадян України щодо місця і ролі видатних державних, політичних, культурних та релігійних діячів у національній і світовій історії С.Бандера посів третє місце.

Українці, що проживають у Греції, також внесли немалий вклад у розвиток її економіки. Для багатьох Греція стала другою Батьківщиною, тут народжуються і виховуються наші діти. Нам не байдуже політичне та суспільне життя цієї країни.

Тому, ми звертаємося до Вас не тільки як українці, але і як потенційні виборці, ініціювати відкликання 20-ї резолюції  Європарламенту від 25 лютого 2010 р., у якій безпідставно звинувачують Героя України Степана Бандеру у співпраці з нацистською Німеччиною. І провести незалежне розслідування ролі ОУН у боротьбі проти тоталітарних режимів Німеччини і СРСР за Незалежну Україну.

Сподіваємося на вашу увагу до зазначеного питання і допомогу в прагненні відновити навмисно спотворену історію,

Товариство української діаспори в Греції «Українсько-грецька думка»,

huth@ath.forthnet.gr

diasporaforum@googlemail.com

Степан Бандера

Біографічна довідка

Степа́н Андрі́йович Банде́ра (1 січня 1909, Старий Угринів — † 15 жовтня 1959, Мюнхен) — український політичний діяч, ідеолог українського національного руху ХХ століття, лідер найбільш відомої української визвольної організації ОУН (р) [Революційна Організація Українських Націоналістів].

Степан Бандера народився в сім'ї священика 1 січня 1909 року. Він народився в Галичині, яка тоді була провінцією Австро-Угорщини і мала статус Королівства Галичини і Лодомерії. Це давало провінції деякі права на самоврядування, а народу — поняття про демократію, відмінні від тих, що існували в царській Росії. Його батько був священиком, але водночас і громадським діячем, підтримував створення селянами кооператив, просвітницьких та сільськогосподарських організацій. Після розпаду Австро-Угорщини і проголошення Західно-Української Народної Республіки він встановлював українську владу в Калуському повіті (районі), був депутатом парламенту ЗУНР від Калущини. Коли почалася війна, отець Андрій пішов в Українську Галицьку Армію капеланом. Таким чином Степан Бандера мав родинний досвід невдалої спроби встановити українську державу.

Восени 1919 року Степан Бандера вступає до української гімназії у Стрию, 70 км на південь від Львова, де мешкав його дід. В гімназії він вступає в українську скаутську організацію “Пласт”. У 1927 році Бандера закінчує гімназію, складає матуральні іспити. Він прагнув вступити до Української Господарської Академії в Подєбрадах (Чехо-Словаччина), але польська влада не оформила йому паспорта для виїзду за кордон. Наступного року Степан Бандера подає документи на аґрономічний відділ університету Львівської Політехніки. Тут він вчиться до арешту в 1934 році. Студентський період в житті Степана — це час його становлення як особистості, усвідомлення свого місця в суспільстві, міри відповідальності перед народом і друзями-однодумцями в боротьбі, формування власних поглядів на механізми боротьби за Українську Державу.

Під час навчання у Львові він був членом українського товариства студентів Політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював у бюро агрономічного товариства «Сільський Господар», в рамках діяльності «Просвіти» (організації, яка займалася культурно-просвітницькою роботою) здійснював по неділях і святах поїздки в довколишні села з доповідями та допомогою в організації різних заходів. Керував церковним хором у Дублянах біля Львова, де проходили 3-й та 4-й роки його навчання в університеті.

У студентські роки Степан Бандера став членом української визвольної організації ОУН. В червні 1933 року його призначають керівником цієї організації на Західних Українських Землях. За час його керівництва організація зосереджувалася в основному на суспільно-пропагандивній роботі, однак для зовнішнього спостерігача найбільш помітними були акції протесту проти масового вбивства людей голодом у СРСР та пацифікації українських сіл польською владою. В рамках першого протесту українські підпільники вбили у Львові представника НКВД (попередник КГБ) Майлова, а у відповідь на знущання польської жандармерії над беззбройними українськими селянами здійснили успішний замах на міністра внутрішніх справ Польщі. За це польський суд засудив Степана Бандеру, як керівника акцій до смертної кари, зміненої на підставі амністії на довічне ув’язнення.

Після поділу Польщі відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа, Бандера звільняється з тюрми, переходить на радянську сторону і знову організовує там підпілля. Потім переходить на німецьку сторону і починає готувати з тих українців, які були вимушені залишити зону радянської окупації, групи для організації української державної влади у випадку радянсько-німецької війни. Розуміючи, що домовитися з Радянським Союзом про незалежну Україну неможливо, він і його політична сила на початку намагалася не конфліктувати з німецькою стороною, щоб не створювати боротьби за незалежність відразу з двома світовими потугами. Він навіть намагався використати німецькі інтереси в боротьбі проти СРСР для підготовки майбутніх державних кадрів української держави, це стосувалося в першу чергу підготовки фахових офіцерів для армії. Однак політична реальність швидко скоригувала плани української визвольної організації і поставила її перед фронтом боротьби з обома учасниками конфлікту – і з Німеччиною, і з СРСР. На дев’ятий день війни між СРСР і Німеччиною ОУН проголосила у Львові, 30 червня 1941 року Акт відновлення Української держави і створила міжпартійний уряд. Німці відразу заарештували Степана Бандеру і прем’єр-міністра Ярослава Стецька, вимагали відкликати Акт, а після відмови ув’язнили обох в концтаборі Заксенгаузен. Разом з ними були ув’язнені інші міністри українського уряду. Двох братів Степана Бандери, Олександра і Василя, ув’язнюють в концтаборі Аушвіц, і там знищують, незважаючи навіть на те, що Олександр був одружений на племінниці італійського міністра закордонних справ Чіано, й італійський уряд, який був союзником Німеччини, намагався його визволити звідти. Одночасно ґестапо почало репресії та розстріли членів ОУН, про що свідчать численні документи в німецьких архівах. Практично в цей же час радянські репресивні органи розстрілюють в київській тюрмі батька Степана Бандери, отця Андрія, вказуючи у вироку, що основна вина розстріляного – лідерство в ОУН його сина.

Однак ОУН продовжила боротьбу з німцями, і напередодні Сталінградської битви, восени 1942 року об’єднала окремі партизанські загони в Українську Повстанську Армію, яка звільнила від німецької окупації значні райони північно-західної України. Командиром цієї армії став Роман Шухевич, близький соратник Степана Бандери. Більшість вищих офіцерів цієї армії встигли отримати військову освіту в німецькому війську до початку німецьких репресій проти ОУН. Однак була й частина офіцерів, які отримали освіту в радянській армії, і також прагнули боротися на незалежну Україну.

Після відступу німецьких військ з України, боротися проти незалежності України стали радянські війська, причому не фронтова армія, а спеціальні частини МГБ (попередника КГБ). Ця боротьба продовжувалася до середини 1950-х років, коли КГБ вдалося затримати останнього командира УПА Василя Кука. Однак члени ОУН продовжували боротьбу в радянських концентраційних таборах ГУЛАГу, організовували там повстання та вели пропагандивну роботу за розвал Радянського Союзу серед інших етнічних груп під загальним гаслом “Свобода народам – свобода людині!”. Вони отримали від радянського тоталітарного режиму довгі терміни ув’язнення, 25 років, а дехто й додаткові терміни, так що в тюрмах вони зустрілися з радянськими дисидентами періоду після Хрущова, і разом вели боротьбу за права людини.

Степан Бандера після поразки Гітлера опинився в американській окупаційній зоні Німеччини і почав розбудовувати українські еміграційні організації, які мали на меті продовжити боротьбу за незалежність України. Він багато пише як публіцист, і в цій ролі так само був небезпечний для керівництва СРСР. Тому на найвищому рівні ЦК КПРС було прийнято рішення про його знищення, і КГБ послало в Німеччину добре навченого кілера зі зброєю, яка стріляла отрутою. Бандера був убитий в Мюнхені 15 жовтня 1959 року на порозі власного дому. Однак КГБ прорахувалось з вибором кілера – він боявся, що його теж знищать, і втік в американську зону Берліну за день до зведення Берлінської стіни, та здався в руки німецьким властям. В Карлсруе відбувся суд над ним, на якому німецькі судді визнали, що організатором і замовником вбивства є радянський уряд. Цілий світ дізнався, що Радянський Союз посилає своїх аґентів у інші країни, щоб знищувати невигідних для себе людей.

Вбивши Степана Бандеру, КГБ не змогло ані розгромити ОУН, ані послабити прагнення українського народу до незалежності. Українська держава існує під тими самими символами, за які боровся Степан Бандера. Інших політичних сил, які в період існування Радянського Союзу декларували б про прагнення створити незалежну українську державу, на території сучасної України просто не було. Гімн, прапор і герб сьогоднішньої України — ті ж, які проголошувалися ОУН тоді, коли ґестапо вимагало від Степана Бандери відкликати Акт відновлення Української Держави в червні 1941 року. А оскільки Україна просто не має іншого визвольного руху, який би так довго вів боротьбу при повній підтримці народу (за оцінками КГБ через УПА та підпілля пройшло біля 500 000 людей), то особа Степана Бандери стала символом боротьби українського народу за незалежність. Тому йому ставлять пам’ятники в містах і селах, називають його іменем вулиці, і навіть існують фольклорні пісні невідомих авторів періоду СРСР, присвячені саме йому. У Бандери немає конкурентів на місце цього символа в історії України, і тому незалежно від зовнішньої думки інших політичних сил, він залишиться для українців символом боротьби, за яку він спочатку сидів у польській тюрмі, потім в гітлерівському концтаборі, а врешті загинув від рук агента КГБ.

by ukrgrdumka