ХЛІБ - УСЬОМУ ГОЛОВА!






Пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років
28-29 листопада 2009 р. Пам’яті багато не буває. Вона або є, або її нема. Пам’ятати невинно убієнних — не гріх, а християнський, просто людський обов’язок.У ці дні в Україні відзначають річницю трагедії Голодомору. В суботу, 28 листопада, розпочався відкритий інтегрований урок з історії України та української літератури в старших класах української недільної школи при Товаристві української діаспори у Греції «Українсько-грецька думка». Вчитель історії Алла Лобач озвучила епіграф до книги-меморіалу «Голод–33», написаної подружжям Володимиром Маняком та Лідією Коваленко. «Літа 7441 від Сотворення світу (літа 1933) від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моравиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, і дітей, і ще не народжених – у лонах матерів (До Книги буття українського народу, - якщо таку книгу буде колись написано)».
Діти зачитали свідчення людей, які пережили Голодомор. Кожен по-своєму переживав трагедію українського народу. На уроці прозвучали висновки Міжнародної комісії по розслідуванню Голодомору в Україні у 1932–33 рр, а також причини, які викликали цю трагедію. Вчитель української мови Оксана Наконечна розповіла про письменників діаспори, які десятиліттями поширювали правду про Голодомор своїми творами. Прозвучали імена Василя Барки з його романом «Жовтий князь», а також Уласа Самчука з твором «Марія», про які розповіли учні старших класів. В пам’ять про померлих прозвучала «Молитва за убієнних голодом» Катерини Мотрич, яка тонкою струною відізвалася в душі кожного. Особливу зацікавленість у присутніх вчителів, батьків, дітей, гостей викликала виставка книг, написаних на тему Голодомору та виданих як в Україні, так і в українській діаспорі. Страшні картини голодного українського села постали перед дітьми та дорослими у світлинах. Скільки б разів не зверталися до теми Голодомору, вона завжди буде хвилюючою, трагічною. Скорбною хвилиною мовчання сьогоднішні діти української діаспори Греціїі пом’янули невинно померлих та ненароджених в Україні в 1932-1933 роках.
Поминальні заходи продовжилися в неділю, 29 листопада, панахидою у православному храмі Св. Миколая в Піреї. Багаторічні намагання української громади донести правду про Голодомор до грецького суспільства не були марними. Вперше ініціатором заходу відзначення скорботної дати стала грецька сторона. Панахида організована Грецько-Українською палатою під егідою Посольства України в Греції. Молебень за померлими правили Митрополит Пірейський Високопреосвящений Серафим та український священик о. Михайло Юрина. На службі Божій за померлих в Україні від Голоду в роках 1932-1933 були присутні працівники дипломатичного представництва України в Греції, української громади, ділових та культурних кіл Греції. Після закінчення панахиди до присутніх звернувся член Спілки письменників Греції Хрістос Адамопулос, який з цієї нагоди написав твір «Коли на землі заспівають псалом миру?», випущений брошурою за фінансової підтримки заступника генерального секретаря Грецько-української Палати Герасімоса-Ніколаса Бугаса. Пристрасні слова письменника переконали навіть тих, в кого ще залишалась тінь сумніву в тому, що цей злочин проти українського народу і цілого людства був здійснений, - зазначив у своєму слові посол України в Грецькій Республіці Валерій Цибух.
«Не розуміють варвари і кати…, що кожного разу, коли вмирає людина, «вмирає і знищується ціле творіння Боже». Кожного разу, коли народжується людина, «Творіння шести днів народжується знову зовсім новим», схвильовано говорив пан Адамопулос. І продовжив: «Уявіть тепер, серед стількох мільйонів жертв Голодомору вмирало і знищувалось ціле «Творіння шести днів Бога»(!). І якщо це не вважається злочином проти людства, що тоді?! Що можна сказати тоді про забуття для нас і для дітей наших?». «Голодомор від самого початку був задуманий для систематичного знищення народу, який прагнув існувати, бути вільним і мислити по-своєму», впевнений Хрістос Адамопулос, який готовий активно долучитися до борців за визнання Голодомору 1932-33 рр. в Україні Ґеноцидом українського народу і злочином проти людства.
Завершилися заходи поминальною панахидою у греко-католицькому храмі Св. Трійці за участю екзарха ГКЦ владики Дімітріоса та українського священика о. Тараса Когута. «Злочин Голодомору 32-33 рр. в Україні повинен бути визнаним грецьким парламентом та всією світовою спільнотою», - зазначив у своєму зверненні до присутніх владика Дімітріос. В цей вечір сотні українців Греції з запаленими свічками в руках і полум’ям жалю та скорботи в серцях зі сльозами на очах молилися за душі загиблих земляків. Церковний хор відспівав церковні псалми та молитву за Україну. У своїй промові до земляків посол України в Греції Валерій Цибух зазначив, що ми, сьогоднішні українці, не вправі забути мільйони жертв цієї страшної трагедії.
Прес-служба Товариства «Українсько-грецька думка»
"Український Голодомор - геополітичний, що має ідеологічне підґрунтя..."
Інтерв'ю з Нікосом Лігеросом, 28.09.2008
Мій співбесідник, пр. Нікос Лігерос, відома людина в Греції та усьому світі. Надзвичайні якості, що зараховують пана Лігероса до десятки найрозумніших людей планети, роблять його не тільки блискучим науковцем, митцем, філософом тощо, але й надзвичайно гуманною людиною. Божий дар, впевнений п. Лігерос, повинен служити людству в ім'я вищої Справедливості. Таким чином до сфери діяльності грецького вченого органічно попали питання поневолення Кіпру, визнання Ґеноцидів вірмен та понтійців, а також Голодомору-1932-33 рр. в Україні Ґеноцидом українського народу. Пан Лігерос був одним із основних доповідачів на Конференції "Голодомор 1932-33 рр. - хронологія запланованого злочину проти українства", яка пройшла 22 вересня в Стоа вівліу (Будинку книги) грецької столиці за організації Товариства "Українсько-грецька думка" під егідою Посольства України в Греції в рамках міжнародної акції "Незгасима свічка". На наше прохання він відповів на кілька питань.
- Пане Лігерос, як Ви почали займатися Голодомором?
- Мій український приятель К. Оніщенко, знаючи, що я теоретично займаюся ґеноцидами та їх визнанням, попросив мене дослідити Голодомор. Великий поступ у цьому напрямку однак було зроблено за допомогою архівних матеріалів моєї іншої подруги українського походження Евгенії Степанівни Кузен з Франції. Але те, що дійсно пояснює моє захоплення, це потреба людської гідності.
- Як стратегічний радник, ви займаєтесь також питанням Ґеноциду вірмен та Ґеноциду понтійців. Чи могли б ви назвати якісь відмінності. Чи існує щось, що вирізняє Голодомор серед інших Ґеноцидів?
- Український Голодомор має одну особливість в сенсі визнання ґеноцидом, що є незвичним моментом для дослідників, які займаються питаннями визнання. Класичні ґеноциди є расовими. Український Голодомор не починається з расових рамок, але з геополітичних, що мають одночасно ідеологічне підґрунтя. Радянський режим має проблеми і потрібно негайно прийняти рішення. Одне з цих рішень власне і стане в майбутньому основою ґеноциду. Ще одна складність заключається в тому, що жертви рідко борються разом, тому що мертві зустрічаються разом лише внаслідок якогось результату. Протилежно цьому, кати вчаться на досвіді минулих ґеноцидів. Так, Гітлер говорив про ґеноцид вірменів: "Хто буде пам'ятати про це потім?". Якщо ми дослідимо геостратегічно як діє ґеноцид згідно вісьми фаз Стантона, ми побачимо, що завжди застосовується винищення з центру. Питання полягає в тому, щоб це не стало видимим і зрозумілим ззовні. Якщо ми розглянемо детально ґеноцид вірменів, побачимо: починається в 1896 р., стає видимим в 1915 р. і розвивається аж до 1923 р. Одночасно маємо ґеноциди понтійців та ассирохалдеїв, які розчиняться в основному. В будь якому випадку всі три ґеноциди проявляться пізніше. В цій процедурі застосовується техніка масового переміщення населення. Це стало основною ідеєю понтійського ґеноциду, коли кліматичні умови були використані для зникнення мас. Згідно з цим, Сталін, вирішуючи свої проблеми, використає засоби масового винищення населення.
- Що, на вашу думку, робить Голодомор невидимим? Чому навіть сьогодні про нього уникають говорити?
- Перш за все, при Голодоморі ви побачите, що закриваються кордони, система стає герметичною. Спочатку зникне населення в серці, починаючи з центру і обережно поширюючись до периферій, аж поки не стане необхідно жорстким в разі опору. В цій технології маємо одночасно поступове перетворення людини на тварину. Цим, в першу чергу, викликається почуття вини в жертви, за те, що вижила і, по-друге, вижила за рахунок іншої жертви. Якщо посадити двох людей в одну камеру, через деякий час між ними почнуться проблеми. Якщо ж посадити двох людей в різні камери, за деякий час вони швидше всього об'єднаються проти вас. Зокрема, треба сказати, що цей метод був застосований в Греції за часів Хунти. На одну камеру, де було 25 осіб, видавали одну картоплину. Якщо застосувати цей метод в такої величини країні як Радянський Союз, можна було зтерти з лиця землі мільйони душ.
Якщо уважно вивчити документи, що ми маємо в розпорядженні, ви побачите, що було масово переміщено понад 2 мільйони людей в надзвичайно віддалені райони. Здійснюючи масове переселення, заберіть від людей їх землю та можливі способи їх перепису. В результаті вони опиняються на чужій землі. І тут, по суті, українці опинилися чужинцями на своїй українській землі. Це є система, де використовується психологічна війна з метою позбавлення жертви національної свідомості. Багато міґрантів, опинившись за кордоном, вважають, що знаходяться у ворожому середовищі. Вони повинні зрозуміти, що найгірше опинитися міґрантом у власній країні, коли не маєш з ким говорити, тому що всі є чужими, і свої - теж чужі.
Отже, коли ми маємо ідеологічну основу, як у випадку українського Голодомору, була необхідність перетворити проблему з ідеологічної на геостратегічну так, щоб вона стала сприйнятною для громадянського суспільства.
Розмовляла Галина Маслюк