У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи “для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів”.

24 листопада 2024

https://www.istpravda.com.ua/articles/2024/11/24/164493/

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України містяться документи, що свідчать про те, як у 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи “для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів”.

На початку 1980-х років із резидентур кдб срср у США, Канаді та деяких країн Європи почали надходити повідомлення про те, що українські емігрантські організації, такі, як Світовий конгрес вільних українців, Український конгресовий комітет Америки, Комітет українців Канади, Союз українців у Великій Британії, Державний центр УНР в екзилі, ОУН та інші вирішили консолідовано привернути увагу світу до Голодомору в Україні. Відтак розпочали підготовку до вшанування жертв цієї жахливої трагедії та злочинів сталінського режиму.

Серед архівних документів знайдено лист під назвою “Про антирадянські задуми закордонних ОУН”, датований 2 червня 1983 року, підписаний головою кдб урср Степаном Мухою і адресований усім начальникам управлінь в областях. У ньому йдеться про те, що 10 березня кдб урср “вже орієнтував про ворожі акції оунівців за кордоном у зв’язку з “50-річчям” так зв. “штучного голоду на Україні”. Ці фрази в документі навмисно взяли в лапки, щоб іще раз підкреслити: про жоден ювілей не може йтися; то був не штучний голод, а спричинений посухою, неврожаєм та певними перекосами у політиці на селі; то був “так званий голод”, а не масштабний Голодомор.

“Згідно з новими відомостями, що надходять, – зазначалося в документі, – закордонні центри ОУН нарівні з посиленням антирадянської істерії роблять спроби надати цій наклепницькій кампанії довготривалий характер. Вони виношують провокаційну ідею створення за подобою сіоністського інституту “Яд Вашем” (Єрусалим) постійно діючого центру під назвою “український голокост” для “увічнення пам’яті жертв штучного голоду на Україні 1932–1932 рр.”, де мають бути зосереджені всі публікації про “голод”, фотознімки і прізвища “жертв”, записи показань свідків. З цією метою на Заході організована кампанія з виявлення “свідків голоду” і складання списків прізвищ українців, які “постраждали від голоду” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 15680. – Т. 1 – Арк. 139).

Як приклад такої діяльності у документі наводиться історія про активіста Союзу українців у Великій Британії з англійського міста Кембриджа З. Жижка. У кдб перехоплювали й читали його листи до родичів, які жили на території Донецької області. У листах він просив надати йому допомогу в отриманні списків усіх тих, хто помер у 1933 році. При цьому він рекомендував родичам діяти конспіративно, певним чином легендувати перед оточенням свій інтерес.

Мовляв, це робиться для того, щоб поминати померлих у місцевих церквах. Цей факт у кдб трактували як цілеспрямоване збирання відомостей про жертв Голодомору. З огляду на це наказували вжити заходів для недопущення витоку за кордон такої інформації, використовуючи агентуру, довірених осіб та інші оперативні можливості.

Інший документ, який невдовзі так само розіслали в усі обласні управління кдб урср, мав назву “Витяг із заходів щодо протидії ворожим акціям закордонних наццентрів у зв’язку з “50-річчям” так зв. “штучного голоду на Україні”, затверджений 28 червня 1983 року головою кдб урср генерал-лейтенантом тов. Мухою С. Н.”.

Одним із заходів передбачалося підготувати й направити за кордон кілька десятків досвідчених агентів, яким мали поставити завдання “здобувати інформацію про задуми і конкретних виконавців ворожих акцій закордонних ОУН”. Нарівні з цим планувалося здійснювати цільове опитування радянських громадян, які поверталися з поїздок за кордон, щоб дізнатися, що їм могло бути відомо про підготовку таких акцій.

Крім цього, ставилося завдання стежити за іноземцями, які приїздили до урср, на предмет виявлення з їхнього боку зацікавлення питаннями Голодомору. Тих, хто проявляв підвищений інтерес, брати в активну оперативну розробку, а під час виїзду з срср піддавати ретельному митному догляду, щоб не провезли якісь матеріали, списки, документи, світлини.

Так само націлювали контролерів оперативно-технічних підрозділів виявляти спроби передавання лініями міжнародного телефонного зв’язку подібних відомостей. “У доцільних випадках, – зазначалося в документі, – у встановленому порядку обмежувати і припиняти використання каналів зв’язку у підривних цілях” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 15680. – Т. 1 – Арк. 140–142). Способів, як це зробити, в арсеналі кдб було достатньо.

Водночас рекомендувалося вживати заходи для організації поїздок іноземних делегацій у передові колгоспи й радгоспи, аграрні промислові підприємства республіки, щоб на місцях показувати високий рівень життя українців і акцентувати увагу на тому, що так було й раніше, і жодних ознак голоду в минулому ніде не спостерігалося. Такі самі маніпуляції здійснювали органи нквс у 1933 році, коли привозили іноземних журналістів або інших діячів у спеціально підготовлені для цього села. Туди заздалегідь завозили в магазини продукти харчування, а всіх немічних, хворих та жебраків вивозили до інших місць.

Для відволікання уваги світової громадськості від теми Голодомору в Україні одним із пунктів передбачалося підібрати низку студентів з країн Азії і Африки, які дали б інтерв’ю для преси з розвінчанням “неоколоніалістської політики імперіалістичних держав, що призводить до зниження рівня життя і голоду на батьківщині іноземців”.

На виконання цих заходів на місцях розробляли окремі плани. Такою була усталена практика. Характерним прикладом стосовно цього є ситуація з Омеляном Пріцаком, засновником і першим директором Українського наукового інституту в Гарварді. У 1980 році він звернувся з проханням надати йому сприяння у відвіданні срср на запрошення Академії наук урср для встановлення ділових наукових контактів, обміну літературою, вивчення досягнень науки і культури Радянської України. Попередньо такий дозвіл у Києві він отримав. Але наприкінці 1981 року все змінилося.

У шифртелеграмі  кдб урср з Києва до москви зазначалося: “… у зв’язку з публікацією в націоналістичному журналі “Сучасність” № 9 за 1981 рік статті з різкими антирадянськими вигадками стосовно 1500-ліття м. Києва, а також матеріалами подібного змісту про так званий “штучний голод” на Україні в 1932–33 рр., які готуються зазначеним інститутом Гарвардського університету, вважаємо доцільним у в’їзді в срср йому відмовити, в’їзну візу анулювати і через Представництво урср при ООН від імені Академії наук урср офіційно оголосити О. Пріцаку про прийняте рішення” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11041. – Т. 3. –  Арк. 217).

На той час у кдб отримали інформацію про те, що О. Пріцак запропонував створити постійний центр в Українському науковому інституті при Гарвардському університеті, який би збирав відомості про голод в Україні, списки жертв, свідчення очевидців та інші матеріали, а також організувати видання наукових праць, брошур, книг, проведення конференцій та запровадити спеціальний навчальний курс про український голокост. Це стало визначальним у ставленні до вченого.  У лютому 1982 року в москву, у кдб срср, був надісланий документ із клопотанням про те, щоб О. Пріцаку офіційно через МЗС заборонили в’їзд на територію срср.

Загалом заперечення Голодомору та замовчування цього питання було доволі організованою кампанією з дезінформації, що проводилася радянською владою за участі спецслужб. У неї вкладали великі гроші, здійснювали численні заходи як усередині країни, так і за кордоном, залучали письменників, журналістів та інших діячів.

Більшовицько-комуністична влада дискредитувала тих людей у світі, які намагалися докопатися до істини. Але правду про цей масштабний злочин так і не змогли приховати. Після здобуття Україною Незалежності реальна картина цієї трагедії була досліджена і стала надбанням гласності. Водночас у росії політика заперечення і замовчування Голодомору в Україні триває й донині.