Альманах Вісник / Αγγελιαφορος
Εκδότης: Κοινότητα της Ουκρανικής διασποράς στην Ελλάδα «Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη»
Έτος: 2017
ISSN 2623-3282
Κυκλοφορία: 1000 αντίτυπα
Αρχισυντάκτρια: Γαλήνη Μασλιούκ
Web версія "Вісник" 2017
Web версія "Αγγελιοφόρος 2017"
Εκδότης: Κοινότητα της Ουκρανικής διασποράς στην Ελλάδα «Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη»
Έτος: 2018
ISSN 2623-3282
Κυκλοφορία: 1000 αντίτυπα
Αρχισυντάκτρια: Γαλήνη Μασλιούκ
Web версія "Вісник" 2018
Web версія "Αγγελιοφόρος 2018"
Ουκρανία 1932-1933. Η Γενοκτονία μέσω της Πείνας
Εκδότης: Κοινότητα της Ουκρανικής διασποράς στην Ελλάδα «Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη»
Έτος: 2018
Στο εξώφυλλο: “Πικρές παιδικές μνήμες του θανάτου” από το Εθνικό Μουσείο Μνήμης των Θυμάτων του Γολοντομόρ στο Κίεβο. Γλύπτες: Μικόλα Ομπεζιούκ και Πετρό Ντροζντόβσκι.
Κυκλοφορία: 1500 αντίτυπα
Επιμέλεια της ελληνικής έκδοσης: Γαλήνη Μασλιούκ
Ουκρανικό Ινστιτούτο Εθνικής Μνήμης
Εθνικό Μουσείο μνήμης των θυμάτων του Γολοντομόρ
Υπουργείο Εξωτερικών Ουκρανίας
Υπουργείο Επικοινωνιακής Πολιτικής Ουκρανίας
Εκδίδεται με την υποστήριξη του Υπουργείου Εξωτερικών της Ουκρανίας
Χρησιμοποιήθηκε υλικό του:
Κεντρικού Κρατικού Οπτικο-ακουστικού Αρχείου της Ουκρανίας ονόματι
Γ.Σ. Πσενίτσνι (κινηματογραφικό, φωτογραφικό και ακουστικό υλικό)
Κρατικού Αρχείου της Υπηρεσίας Ασφαλείας της Ουκρανίας
Εθνικού Κέντρου Λαϊκού Πολιτισμού «Μουσείο Ιβάν Γκοντσάρ»
Εθνικού Μουσείου Ζωγραφικής της Ουκρανίας
Ινστιτούτου Ιστορίας της Εθνικής Ακαδημίας Επιστημών της Ουκρανίας
Ινστιτούτου Δημογραφίας και Κοινωνικών Ερευνών ονόματι Μ. Πτούχα της Εθνικής Ακαδημίας Επιστημών της Ουκρανίας
Φωτογραφίες που παραχωρήθηκαν από τη συλλογή των Β. Ουντοβιτσένκο και του Σ. Λιποβέτσκιι
ΟΥΚΡΑΝΙΑ 1932-1933 Η ΓΕΝΟΚΤΟΝΙΑ ΜΕΣΩ ΤΗΣ ΠΕΙΝΑΣ.pdf
Насичений жовтень: Гості з України, табір «Ми – нащадки козацької слави», фестиваль “Зустріч світового Еллінізму” в Патрах
Жовтень 2018 видався насиченим на події. У жовтні місяці нас вівдвідали діти Небесного Легіону з куратором Русланом Теліпським. 9 дітей Небесного Легіону тиждень провели чудовий час з насиченим дозвіллям у Греції! Цей відпочинок був організований у співпраці між Асоціацією «Українсько-Грецька Думка» і волонтерського руху «Мeцeнaти для сoлдaтa» (МдС). Даний проект став можливим завдяки благодійній допомозі ТОВ Авіакомпанія «Джоніка», що забезпечила переліт для 10 осіб. Діти побували на Корінфійському каналі, що з'єднує Егейське та Іонічне моря.
В м. Патри взяли участь у Богослужінні, яке провів о. Орест Козак, перебуваючи в цей час в Греції, а також відвідали знаменитий на всю Європу Собор Святого Андрія Первозванного.
Діти "Небесного Легіону" завітали до Посольства України в Грецькій Республіці, де зустрілися зі співробітниками дипустанови; піднялись на найвищу точку столиці – гору Лікавітос та відвідали всесвітньовідомий історико-архітектурний заповідник "Акрополь"; здійснили надзвичайно захоплюючу морську подорож до острову Саламіна; гостили у діаспорних сім’ях, котрі проявляючи свою турботу та любов ознайомлювали дітей з грецькою культурою, традиціями і кулінарією; мали пікніки на пляжах та багато інших захоплюючих заходів та розваг!!!
Ταρας Σεβτσενκο Заповіт. Διαθήκη
Συλλεκτική έκδοση Ταράς Σεβτσένκο “Διαθήκη”
Селекційне видання Тарас Шевченко «Заповіт»
Εκδόσεις “Άλφα Πι”
Έτος έκδοσης: 2011.
ISBN: 978-960-6798-57-3
Κυκλοφορία: 700 αντίτυπα
Μετάφραση άρθρων και ποιημάτων της Γαλήνης Μασλιούκ
Επιμέλεια κειμένων και της έκδοσης: Γαλήνη Μασλιούκ
https://www.alfapibooks.gr/ιστορία/προσωπογραφίες/διαθήκη
http://ukrgrdumka.gr/2011-06-19-22-23-00/
https://atexnos.gr/ταράς-σεβτσένκο-διαθήκη-εκδόσεις-ά/
https://diastixo.gr/epikaira/apopseis/18311-taras-shevchenko
https://www.alithia.gr/politismos/taras-sevtsenko-o-ethnikos-poiitis-tis-oykranias
https://www.kathimerini.gr/culture/athinaika-plus/561735733/o-ethnikos-poiitis-tis-oykranias-taras-sevtsenko-opos-dionysios-solomos/
https://www.kathimerini.gr/culture/428660/gnorimia-me-ton-ethniko-poiiti-tis-oykranias-taras-sevtsenko/
http://scholar.uoa.gr/sites/default/files/lavdellas/files/43.2.sevtsen.pdf
Сучасний стан викладання української мови, літератури, історії та географії в Україні та діаспорі
Басенко Наталя Олександрівна
КУЛЬТУРНІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНСЬКОГО ТА ГРЕЦЬКОГО НАРОДІВ
Український і грецький народ – це два дружні народи, які на протязі віків відігравали значну роль в історії та культурі один одного. Україна завжди залишиться в історії Греції, як країна, яка прийняла в свої обійми гнаних та знедолених греків; на її теренах знайшла притулок грецька інтелігенція, яка вела боротьбу за розповсюдження грецької національної ідеї. Україна – це територія, з якої поширилось на всіх східних слов'ян грецьке православ'я. Україна – це країна, на теренах якої була заснована легендарна «Філікі Етерія», і де й сьогодні проживають десятки тисяч греків.
Греки і Греція через здобутки античної та візантійської культури, через православ'я, вплинули не лише на подальший розвиток української культури, освіти, але й на саме життя українського народу, його духовний світ та віру.
Не випадково, що цей Конгрес відбувається на землі легендарної Греції, вплив якої на Українство мав виключний характер. Вплив грецької культури на українську був величезний, багатовіковий, і він ще й сьогодні помічається на кожному кроці. Греки прищепили в Україні світло православної віри, довгий час були виключними проповідниками християнства. З Грецією і з Афоном пов'язані імена багатьох видатних українців: ченця Антонія – засновника Печерського монастиря під Києвом, Івана Вишенського, який шле до України з Афону близько 20 потужних, гучних повідомлень.
Християнство принесло із собою в Україну нову культуру. Разом із християнством в Україну прийшла освіта й школа. Перші українські християнські князі звертали велику увагу на те, щоб дати початки грамотності й науки громадянству. Метою для всіх була візантійська освіта, що опиралася на скарби старовинної культури й своїм рівнем стояла найвище в цілій Європі. Основою вищої освіти була грецька мова. Знання грецької мови було досить поширене у нас, бо зв'язки України з Візантією були дуже тісні, особливо зв'язки торговельні. Митрополит Климент запевняє, що в середині 12 ст. було в Україні від 300 до 400 таких, що знали не лише «альфу», але й «бету», тобто пізнали «греччину основніше». Хто ознайомися з грецькою мовою, той міг осягнути літературну «огладу» – навчитися риторики й знання стилю. Вплив Візантії торкнувся спершу верхів громадянства і лише згодом дуже повільно втілюється в життя і світогляд широкого загалу.
Як видно вже з перших кроків становлення українства, наша культура стикається з грецькою. Зазначаючи те, що наша культура має візантійські корені, ми нічим не принижуємо своєї культури, ми лише вказуємо на її благородне джерело, життєдайна сила якого визнається навіть людьми інших релігійних конфесій. Як зазначає Іван Крип'якевич, те що «українська культура була під впливом Візантії, давало нам великі користі: з першого джерела могли ми черпати все те, що залишилося після давнього грецького та римського світу. Це було величезне багатство знання, досвіду, понять, традиції – щось величаве й неосяжне». Враз із іншими добутками візантійської культури прийшли в Україну книги, прийшло письмо, згадаймо апостолів Кирила та Мефодія – греків із Салонік. Найдавніші відомі давньоруські списки трактату про створення слов’янської азбуки й перші переклади старослов’янською мовою дійшли до нашого часу з XV ст.: «Ω писменехъ черноризца Храбра».
З розвитком освіти все більше значення здобуває книжка. Переклади грецьких творів на українську мову з'являються від початку православ'я і з часом збільшуються. Особливу честь мали привезені з Візантії житія святих, писання святих отців церкви. Улюбленим читанням на українських землях були збірки, як релігійного (такі як «Золотий ланцюг», «Ізмарагд», мінеї, прологи й патерики), так і змішаного – релігійного та світського змісту (такі як історичні хроніки Іоана Малали, Георгія Амартола, Константина Манассії, хронографи, палеї з апокрифічними переказами). Зачитувалися також повістями, привезеними з Греції про походи Олександра Македонського, перекази Троянської війни та ін. Переклади й переробки візантійських творів мали велике значення в житті українського народу, бо саме в них ми зустрічаємо перші прояви й перші зав'язки оригінальної літературної творчості наших українських предків. Якщо говорити про грецький вплив на українську літературу, то окрім перекладених з грецької мови творів, українці знайомляться з оригінальними українськими творами, які не уникли грецького впливу. Так, деякі українські перекази нагадують нам грецькі дімотіка (народні) пісні. Не згадуючи вже про те, скільки слідів залишили грецькі апокрифічні перекази в українських народних піснях, казках чи писаннях пізніших письменників – Галятовського, Радивилівського чи Руданського. Цей вплив достатньо прослідковується в народних віруваннях українців, що співпадають з віруваннями сучасних греків. Так, наприклад, як українці, так і греки вірять у те, що сосна весь час зелена, бо показалася нездатною на цвяхи при страсній муці Христа, осика – проклята богом, бо не поклонилася Св. Трійці, береза – побіліла із страху, бо Іуда хотів на ній повіситися, бузина – проклята, бо Іуда повісився на ній. «Слово про закон і благодать» Іларіона свідчить про національну свідомість автора, а побудоване за подібними візантійськими промовами. Пригадаємо відомого письменника 12 ст., Митрополита Клима Смолятича, який у своїх власних творах покликався на твори Гомера, Арістотеля й Платона, факт, що засвідчує те, що він не тільки сприйняв високу грецьку культуру, але й переносив її на українську землю. Перша автентична віршова українська література попадає під вплив грецької, наприклад «Імнологія» Памви Беринди на честь П. Могили, «Євхарістеріон» могилянських учнів. Найдавнішими драматичними писаннями, що постали в Україні, були віршові діалоги «Христос пасхон» - переробка грецької трагедії про терпіння Христа, що вийшла у Львові в 1630 році. Навіть творчість Григорія Сковороди не уникла такого впливу. Його філософські писання «Наркиз» та «Книга Асхань» спираються на грецькі прототипи. І навіть байки Гребінки та Глібова черпають свою тематику з міфів Езопу та вдало поєднують її за думкою та формою з українським життям, подаючи виразний український національний колорит. На кінець скажу, що майже всі українські поети та письменники, починаючи з Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, в своїй творчості віддають пошану грецькій літературній традиції та її здобуткам.
Могутність візантійської книжності й знання приголомшувала наших предків так сильно, що увесь подальший розвиток різних наук відбувався під впливом Візантії.
Спадщиною по княжій добі залишилася Україні поширена початкова освіта, при церквах та монастирях. Так, архідиякон Павло Алеппський в описі України в описі України підносить грамотність українців говорячи: «По всій козацькій землі ми визначили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони навіть їхні жінки та доньки вміють читати та знають порядок богослужби. Крім цього священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях».
На переломі 16-17 ст. у наше шкільництво приходять основні зміни. Під впливом західних течій – гуманізму та реформації – розбуджується охота до вищої освіти, потреба підняти рівень знання. Багато середніх шкіл засновуються при церковних братствах по всіх великих містах. Найстарша з них і найкраще укладена була грецько-слов'янська школа, або гімназія, при Успенському братстві у Львові. Навчання обіймало науку грецької та латинської мови та вищі ступені літературної освіти – поетику та риторику. Вивченню грецької мови надавали особливої уваги, бо вона лучила Україну з грецькою церквою, а також у торгових зв'язках із Царгородом її знання було необхідним. Братство поставило «греччину» на високому рівні. Тут у 1591 р. виходить перша грецька граматика - перший підручник грецької мови для українців. Учні Львівської братської школи склали граматику під наглядом або керівництвом грека Арсенія Еласонського (якого для викладання запрошено до Львова 1586 р.), про що переконливо свідчить віньєтка-печать із його іменем на останній сторінці книжки. Більша частина її грецького тексту ґрунтується на граматиці видатного візантійського гуманіста Костянтина Ласкаріса (1434-1505), яка вперше була надрукована 1476 р. в Мілані грецькою мовою, а пізніше виходила кілька разів у 16 ст. із доповненнями його учнів та латинським текстом. «Грецько-словенороська граматика» скомпонована своєрідно: коли розгорнути книжку, то ліворуч знаходиться грецький текст, а справа словенороський переклад; на деяких сторінках подано паралельний теоретичний виклад двома мовами. За книжкою 1591 р. училися граматики видатні вчені Л. Зизаній та М. Смотрицький, і вплив її відчувається на лінгвістичних працях цих мовознавців.
Про велике значення грецької мови у житті тогочасного суспільства говорить і той факт, що у 1622 році гетьман Петро Конашевич Сагайдачний утворив окрему фундацію на утримання у Львові учителів грецької мови. У школі звертали увагу на те, щоб учні вживали грецьку мову в щоденній розмові. На вищому ступені науки учень мав добути також загальну літературну освіту, вивчали Святе Євангеліе, грецьких філософів, поетів, істориків.
На початку 17 ст. мережа середніх шкіл стала дуже густа, особливо на західних землях. Перемишль, Рогатин, Галич, Городок, Комарно, Замостя, Холм, Люблін, Берестя, Пінськ, Луцьк, Каменець на Поділлі – всі ці міста складали грецько-слов'янські школи. І хоч не всі вони показалися життєздатні й довговічні, все-таки високо підняли рівень нашого українського життя: з них вийшла перша українська інтелігенція. Буйний розвиток середньої школи заохочував тодішніх діячів сягати ще вище й завершити культурну будову вищим типом школи – академією. Перші спробу в цьому напрямі зробив князь Костянтин Острозький. В Острозі він утворив навчальний заклад, що мав назви «тримовного ліцею», «колегії» та «академії», за науковими силами він вдався до Греції та залучив до нього таких значних дослідників – греків як Кирил Лукаріс, Христофор Філарет, Никифор, Мосхопул, Палеоглог та інших.
Рівень вищої школи добула Київська Академія. Утворена в 1615 році при церкві Богоявлення братська школа «наук елліно-словенського письма», пізніше стала відома як Києво-Могилянська Академія. Що стосується внеску греків у друкування книг на України, треба згадати про їх допомогу Івану Федорову у Львові, а також у Острозі, де було надруковано у 1581 році знамениту Острозьку Біблію (за дорученням князя Острозького було підібрано грецькі тексти й слов'янські переклади). Після смерті друкаря друкарня була викуплена єпископом Гедеоном Балабаном, і з часом стала основою друкарні Грецького Ставропігійського братства.
Як філологу хотілося б зазначити величезний вплив грецької мову на українську мову. Цей вплив охопив мовну сферу не тільки релігійного життя, але й інші пласти українського буття. Якщо говорити про термінологію, то грецькі терміни зайняли провідне місце не лише в релігійному словнику, але й в медичному словнику, словникові мистецтва, літературознавства, мовознавства. В українській мові безліч лексичних запозичень з грецької мови, велика кількість префіксів та афіксів грецького походження.
У Західній Європі першочергового значення надавали засвоєнню класичних мов, передусім латині - мові тодішнього письменства й церкви. У південно- й східнослов’янських народів головне місце займало вивчення грецької та церковнослов’янської мови. З’явилися перші друковані посібники.
Першою власне граматичною працею була розвідка, один із списків якої має назву «Ωсьмь чєстии слова, єлико глаголємь и пишємь». Її тривалий час вважали перекладом грецької граматики Іоанна Дамаскина, здійсненим Іоанном екзархом болгарським (кін. 9 - поч. 10 ст.). Видатний славіст зіставив дефініції досліджуваної пам’ятки з матеріалами різних греко-візантійських джерел. Г. В. Ягич виявив, що заголовок статті -дослівний переклад грецького: «Περί των οκτώ μερών του λόγου».
Вплив цієї праці спостерігається в першому друкованому на Україні посібнику граматичного змісту – букварі, що його 1574 р. видав у Львові Іван Федоров. З метою задоволення потреб шкіл Л. Зизаній видав у 1596 р. у Вільні граматику церковнослов’янської мови під назвою «Грамматіка словенска» (другий заголовок цієї книжки надруковано грецькою й церковнослов’янською мовами: «Γραμματική συντεθείσα εκ διαφόρων γραμματικών, διά σπουδαίων, δι εν τω της λεοπόλεως παιδοτριβίω») та перший друкований буквар «Наука ку читаню, и розумЂню писма слове(н)ского». Існує погляд, що навіть прізвище Зизаній є перекладом на грецьку мову давнішого прізвища Лаврентія і його брата Степана - Куколь (пор. давньогр. і новогр. ζιζάνιον «бур’ян, кукіль»).
Л. Зизаній був одним з найосвіченіших і найавторитетніших українських культурних і наукових діячів 16-17 ст., свідченням чого є не тільки його оригінальні твори й переклади з грецької мови, а й відзиви про нього його сучасників. Теоретична частина праці Л. Зизанія, її структура взята із граматик грецької та латинської мов, що були в ужитку в 16 ст. А ці граматики в свою чергу базувалися на античних грецьких традиціях, насамперед так званої александрійської школи, зокрема Діонісія Фракійського (близько 100 р. до н. е.). Як перша спроба осмислення церковнослов’янської фонетичної й морфологічної систем, виявлення її специфічних особливостей «Граматика» Л. Зизанія була значним кроком уперед у вітчизняній і слов’янській філології.
Великий внесок в розвиток українського мовознавства того часу належить також Мелетію Смотрицькому, релігійному діячеві 17 ст., письменникові. Під псевдонімом Теофіл Ортолог у 1610 р. Смотрицький надрукував свій найвидатніший полемічний твір «Трінос» (Θρήνος, що свідчить про високоосвіченість (покликається приблизно на 140 авторів) і глибокий патріотизм полеміста, який закликав народ до активної оборони своїх прав. Біографи вченого повідомляють, що М. Смотрицький написав і у 1615 р. під заголовком «Institutionum linguae graecae libri duo» видав у Кельні граматику грецької мови. Необхідно зазначити, що 1618 р. у містечку Єв’ї вийшов «Букварь Языка Славенска. Писаній чтенїА оучитисА хотАщимъ, в(ъ) полезноє руковоженїє». Буквар зберігся у двох примірниках (у Копенгагені і Лондоні). Учений створив новий термін букварь (від буква «літера»), що згодом витіснив всі інші, менш досконалі назви елементарних підручників для навчання письму — азбука, граматика, які вживалися і на позначення інших об’єктів (тих, що й сьогодні).
При написанні своєї праці Смотрицький користувався грецькою граматикою відомого візантійського вченого К. Ласкаріса, грецькою й латинською граматиками визначного німецького гуманіста Ф. Меланхтона та латинською граматикою славетного португальського філолога Е. Альвара. Макарушка допускає, що Смотрицький міг використати й грецьку граматику М. Крузія.
Один з найбільших українських вчених 17 ст. Єпіфаній Славинецький зладив лексикон греко-слов'яно-латинський і другий – філологічний для пояснення малозрозумілих місць у Св. Письмі.
Живомовні елементи в словниках і граматиках того часу заохочували східнослов’янських діячів кінця XVI—XVIII ст., особливо граматистів, до ширшого введення народної стихії у практику. А от же можно справді говорити про визначний вклад грецького методологічного спадку щодо використання його як основи створення перших власних українських підручників з мови.
1919 — проголошення АКТА ЗЛУКИ
Проголошення Акта Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р. Фото роблено з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий.
Січень видався багатим на значимі для української нації події місяцем. Сьогодні, з нагоди 90-ї річниці відзначення історичного Акту Злуки, хотіла би зробити невеличкий екскурс в минуле, щоб зрозуміти справжнє значення низки трагічних подій у долі нашого народу. Протягом 17-18 років, що віддаляють нас від розвалу Радянської імперії, і особливо, протягом останніх років завдяки зусиллям влади, в Україні з меншим чи більшим успіхом, але все ж таки робляться спроби пошуків та відтворення історичної правди, переоцінки та реабілітації зумисно дискредитованих та спотворених історичних фактів та постатей нашого минулого. Цей процес складний і болючий, тому що руйнує чиюсь хибно сформовану уяву, але абсолютно необхідний для повноцінного, самодостатнього майбутнього українця, як горду за своєю національною ознакою складову нового українського громадянського суспільства, або політичної нації, як ще прийнято говорити.
Отже, минулого року 21 січня виповнилося 360 років від початку Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648). Ця війна формально завершилася через 6 років укладенням 8 січня 1654 року так званої Переяславської угоди про входження України як автономної держави під протекторат Росії. Історичне значення Визвольної війни і загалом політичної діяльності Богдана Хмельницького в тому, що гетьманові вдалося утворити досить велику й потужну козацьку державу. Таким чином, аж через понад 400 років було відновлено державність України. Адже після загарбання роздрібненої Київської Русі монголо-татарами (1240 рік — взяття Києва) слов’янські землі більш як на століття опинилися під владою Золотої Орди. Потім майже на два століття увійшли до складу Великого князівства Литовського, а після об’єднання останнього з Польським королівством у Річ Посполиту, опинилися на ціле століття у складі цієї держави. Отже, Хмельницький відновив державність. І невдовзі втратив її у результаті підписання Переяславської угоди, яку, щоправда, українська старшина задумувала зовсім не як загарбання України. Але вийшло саме так. Після смерті Хмельницького 1657 року (є версія про його отруєння) його наступники не змогли об’єднати Україну в одне ціле, як це зробив могутній гетьман. Натомість — чвари, розбрат, те, що згодом назвали Руїною, і що знову на століття позбавило нас незалежності.
Національно-визвольний рух початку ХХ ст. активізувався після першої російської революції 1905—1907 рр. Гасла автономної України лунали на засіданнях Державної думи Росії, на сторінках органу української фракції І Думи —“Украинского вестника”. Часопис виходив за активної участі провідника українського руху Михайла Грушевського, кожне число відкривалося його публіцистичними виступами з вимогами автономії України, розвитку національної школи, мови, преси. З початком Першої світової війни на арену боротьби за самостійну Україну виходять політемігранти з Наддніпрянщини, які створюють Союз визволення України. Лідери Союзу проводили активну просвітницьку роботу серед полонених українців з російської армії у таборах Німеччини та Австрії. Задля піднесення національної свідомості серед полонених Союз видавав популярні праці з історії України, зокрема праці Михайла Грушевського. Саме завдяки діяльності Союзу в таборах було сформовано Синьожупанну та Сірожупанну дивізії, підрозділи яких брали участь у боях із більшовицькою навалою.
“Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Коли вперше цю багатовікову мрію українців озвучив Михайло Грушевський в ніч на 11 січня 1918 р. в залі Центральної Ради, буря овацій потрясла її стіни. Відновлення української державності, здавалося, безнадійно втраченої в глибинах ХVІІІ ст., — у цьому полягала сутність та головна конструктивна ідея ІV Універсалу. Цей акт став вершиною діяльності Української Центральної Ради та логічним доповненням і розвоєм найрадикальнішого документа УЦР — ІІІ Універсалу, в якому вже було закладено головні підвалини державотворення: народ, територія, влада. У найдраматичніший момент своєї історії новітній український парламент ухвалив ІV Універсал, щоб захистити Україну від більшовицької навали, укласти мирний договір (Берестейський мир ) і вплинути на геополітичну ситуацію в Європі. Про зміну геополітичної ситуації свідчать тогочасні карти, на яких своє повноправне місце серед європейських держав займає молода незалежна держава Україна. Її визнали країни Четвертного Союзу як незалежну державу. А вже у квітні внаслідок приходу до влади П. Скоропадського замість УНР було проголошено Українську Державу, яка, проте, проіснувала недовго. У грудні 1918 року УНР відновила Директорію.
Тогочасні українські політики не могли передбачити всі проблеми, які стануть на шляху утвердження незалежності. Проте вони були свідомі того, що за головний постулат ІV Універсалу доведеться боротися не одному поколінню. Справді, це був документ перспективної дії, його історичне значення виявилося не відразу. Ключові слова ІV Універсалу Центральної Ради покликали на захист самостійної України київських студентів та гімназистів, що полягли під Крутами;
Так, 29 січня 1918 року, через тиждень після проголошення ІV Універсалу про незалежність, Українській Народній Республіці довелося захищатися від агресії більшовицької Росії на ближніх підступах до столиці. Більшовицькі війська, в обозі яких плелися на Київ і так звані українські радянські частини, біля станції Крути, між Бахмачем і Ніжином, зупинили кілька сотень молодих воїнів УНР. На жаль, це було все, що на той момент українська влада могла кинути на захист столиці — юнаків з військових училищ, студентів київських університетів. Бо УНР необачно не взяла під свій контроль численні українські військові фронтові частини, не подбала про оборону республіки. Юні патріоти загинули, через кілька днів. Агресори штурмом узяли Київ.
У зв’язку з цим сьогодні Голова Спілки офіцерів України В’ячеслав Білоус загострює нашу увагу на сучасному законодавстві, де задекларовано зменшення кількісного складу Збройних сил України, і проводить паралель між IV Універсалом, де записано “реорганізувати армію в народну міліцію”. Перші наслідки такої реорганізації Україна 1918-го, вважає пан Білоус, побачила вже за тиждень — 29 січня під Крутами. Сьогодні Збройні сили України налічують 200 тис. осіб, натомість кількість війська в Польщі — 350 тис., Німеччині — 500 тис., Росії — 1 мільйон.
Естафету боротьби за незалежну Україну з кінця 1918 до початку 1921 р. перебрала Директорія Української Народної Республіки та провідники Західно-Української Народної Республіки. Рівно через рік після проголошення ІV Універсалу 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві було проголошено Акт злуки — об’єднання історичних українських земель в єдину державу — Українську Народну Республіку. Акт проголосили уряди УНР і Західно-Української Народної Республіки, що утворилася на землях, які століттями були відірвані від України. День 22 січня, починаючи з 1999 р. (якщо не помиляюся) за президента Л. Кучми, в незалежній Україні відзначають як свято — День Соборності.
Незадежна Держава перестала існувати наприкінці листопада 1920 р. внаслідок остаточного захоплення території УНР російськими більшовиками та виїзду голови Директорії УНР і Ради Народних Міністрів УНР в еміграцію. Проте слова ІV Універсалу продовжували звати до бою вояків Армії УНР доби Директорії та Січове Стрілецтво Української Галицької Армії. Різними засобами за самостійну Україну боровся Уряд УНР в екзилі, Українська Повстанська Армія в роки Другої світової війни, шістдесятники в період тоталітаризму. Незалежність України, проголошену 1991 року, можна вважати одним із найвагоміших результатів ІV Універсалу.
І про сучасне…
В січні минулого року в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського до 90-річчя проголошення ІV Універсалу Української Центральної Ради відкрилася виставка “…однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною…”.
Відкриття виставки до 90-ої річниці проголошення незалежності України в родинній садибі Грушевських на Паньківській, 9 мало особливе, символічне значення. Саме їхня садиба стала епіцентром січневих подій 1918 р. Тісно переплелася особиста трагедія Михайла Грушевського з трагедією молодої Української держави, яку він виборював упродовж десятиліть. Більшовики добре усвідомлювали провідну роль лідера Центральної Ради, тому і спрямували свій жорстокий удар саме проти нього. Вони зумисне обстріляли дім Грушевських, з якого напівживою винесли матір Михайла Сергійовича, в пожежі загинули унікальне зібрання українських старожитностей, книгозбірня, архів, рукописи. Незважаючи на трагедію, Грушевський закликав новими очима поглянути у майбутнє: “І мені здається, що те, що переживаю я так гостро в сім моменті, переживає й уся Україна. Що Україна також поховала своє старе в сім огнищі, в сій руїні, в могилах своїх дітей, забитих рукою большевиків, як я в могилі матері…”.
В травні минулого року в Будинку вчителя (колишнє приміщення Центральної Ради) відбулася прес-конференція з приводу створення Музею Української Народної Республіки. Її учасниками були в. о. голови Українського інституту національної пам’яті Ігор Юхновський, останній Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк, президент Академії педагогічних наук України Василь Кремень, заступник голови Українського інституту національної пам’яті Владислав Верстюк, директор бібліотеки ім. О. Ольжича Олександр Кучерук, директор Київського будинку вчителя Лариса Мельник, президент “Київміськбуд” Петро Шилюк, виконавчий директор Міжнародного благодійного фонду національної пам’яті Борис Пономаренко та інші. Музей розташовуватиметься в історичній будівлі Української Центральної Ради. Вдалося частково відновити історичну топографію будинку, коли там працювала Центральна Рада. Поруч перебували інші державні й громадські установи. Саме тут розташувався перший український уряд УНР — Генеральний Секретаріат України. Засновниками Музею стали Український інститут національної пам’яті, Київський міський будинок учителя, Академія педагогічних наук, Фундація ім. О. Ольжича, бібліотека ім. О. Ольжича, Міжнародний благодійний фонд національної пам’яті. Значну допомогу в підготовці приміщення для розміщення експозиції надає АТ ХК “Київміськбуд”, виконуючи ремонт за сучасними технологіями.
Тепер документи, універсали, світлини та інші пам’ятки Української Народної Республіки розташовуватимуться на другому поверсі Будинку вчителя. Експозицію музею започаткував останній Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк просто під час прес-конференції. Він передав унікальні реліквії доби УНР, серед яких оригінальна фотографія голови Директорії Симона Петлюри, фото трьох прем’єр-міністрів уряду УНР, речі генерала Армії УНР Миколи Капустянського, державні нагороди УНР, книги з автографами діячів УНР. І це лише невелика частина з того, що перейде у власність музею. Решта нині зберігається в архіві бібліотеки ім. О. Ольжича.
Цього року француз Серж Ґетц (мама родом із Сумської області), який давно живе у серці з Україною, привіз з далекої Франції унікальні матеріали доби Української Народної Республіки — тогочасні видання, рукописи, карти, книгу спогадів голови уряду УНР Володимира Винниченка “Відродження нації”, перше видання, том ІІІ, кілька книжок, присвячених дипломатичній активності УНР на Паризьких мирних переговорах 1919—1920 років.
Більшість переданих матеріалів доповнять колекцію Музею Української Народної Республіки, відкриття якого заплановано на сьогодні - 22 січня 2009 року — до 90-ліття Акта Злуки — в історичному приміщенні Української Центральної Ради.
Раритети, привезені з Франції, з вдячністю прийняв в. о. голови Українського інституту національної пам’яті академік Ігор Юхновський. Звичайно, це один із перших відгуків світової спільноти на заклик підтримати створюваний Музей УНР у Києві. Сподіваємося з часом до новоствореного музею зберуться документальні матеріали з усього світу.
І на закінчення…
Згадуючи ті чи інші події минулого століття, можна часто почути «навіщо згадувати минуле?». Тут не можу ще раз не повторити фразу грецького вченого Нікоса Лігероса стосовно Голодомору 1932-33 рр.: «Доки існує геноцид пам’яті, продовжується геноцид народу».
Очевидно, нам – сучасним українцям, варто замислитися над доленосними подіями 1917—1920 рр. Такі уроки для того, аби їх засвоювати. Головний урок Дня злуки — це усвідомлення того, що сила держави — тільки в єдності. Тільки в єдиній мовно-інформаційно-культурній зоні можливе прийняття соціальних, економічних, правових концепцій. Лише за умови політичної й економічної незалежності Україна може претендувати на гідне місце в світі. Тільки сильна держава і сильна влада убезпечить націю від служіння чужим інтересам. Ось чому ми зобов’язані плекати ідеал власної Соборної держави і віддавати йому всі свої сили та здібності.
Дякую за увагу.
Підготувала голова Асоціації «Українсько-Грецька Думка» Галина Маслюк,
Атени 2011 р.
Молебень на Софіївській площі у Києві з нагоди проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР. В центрі – Симон Петлюра та Володимир Винниченко. 22 січня 1919 року. 
Ουκρανικός Απελευθερωτικός Στρατός: ιστορία των αλύγιστων
Грецький варіант брошури про УПА
“Ουκρανικός Απελευθερωτικός Στρατός: ιστορία των αλύγιστων”
Εκδότης: Κοινότητα της Ουκρανικής διασποράς στην Ελλάδα «Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη»
Έτος: 2009
Κυκλοφορία: 1500 αντίτυπα
Επιμέλεια της ελληνικής έκδοσης: Γαλήνη Μασλιούκ
В Афінах 1 листопада відкрилася виставка “УПА.Історія нескорених”
Δελτίο τύπου
Η έκθεση αρχειακού υλικού και φωτογραφίας με τίτλο “Ουκρανικός Απελευθερωτικός Στρατός: ιστορία των αλύγιστων” είναι αφιερωμένη στους ηρωικούς αγώνες του ουκρανικού λαού για ανεξαρτησία. Η διοργάνωσή της εδώ στην Ελλάδα, έχει ως στόχο να γίνει γνωστή η ιστορία της Ουκρανίας στους Έλληνες και ν' αποκατασταθεί η αλήθεια και στον ελληνικό χώρο όσον αφορά τη δράση των Ουκρανών αγωνιστών. Τα εγκαίνια της έκθεσης και η ημερίδα πραγματοποιήθηκαν την Κυριακή 1 Νοεμβρίου 2009 ώρα 14.00 στην αίθουσα εκδηλώσεων του Δικηγορικού συλλόγου Αθήνας στη διεύθυνση: Ακαδημίας 60, Αθήνα με τη συμμετοχή του Προέδρου των Κρατικών αρχείων της Υπηρεσίας Ασφάλειας της Ουκρανίας κ. Βολοντιμίρ Βιατρόβιτς και του Γενικού Γραμματέα του Παγκόσμιου Κογκρέσου της Ουκρανικής διασποράς από την Αυστραλία κ. Στέφαν Ρομάνιβ. Την εκδήλωση διοργάνωσε ο Σύλλογος της ουκρανικής διασποράς στην Ελλάδα και των Ελλήνων φιλοουκρανών «Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη» σε συνεργασία με τα Κρατικά αρχεία της ΥΑΟΥ υπό τη αιγίδα της Πρεσβείας της Ουκρανίας στην Ελλάδα.
Η ιστορία της Ουκρανίας είναι η ιστορία του αγώνα του λαού της για την ανεξαρτησία. Η πιο έντονη και η πιο μαζική βούληση των Ουκρανών να δημιουργήσουν το δικό τους κράτος διαφάνηκε τον ΧΧ αιώνα. Επιτέλους, στις 24 Αυγούστου 1991 κατάφεραν να επιτευχθεί η ανεξαρτησία και στο χάρτη του κόσμου εμφανίστηκε ένα νέο κράτος. Παρόλα αυτά, χρόνια μετά από αυτό το γεγονός, λίγοι γνωρίζουν για τον ιστορικό αγώνα των Ουκρανών – όχι μόνο στον κόσμο, αλλά μέσα στην ίδια την Ουκρανία. Οι επιπτώσεις των αποικιακών καιρών ακόμα βαραίνουν το παρελθόν της. Τις περισσότερες διαμάχες τόσο στην Ουκρανία όσο κι έξω από τα σύνορά της, προκαλεί η περίοδος του ένοπλου αγώνα υπό την καθοδήγηση της Οργάνωσης των Ουκρανών Εθνικιστών (ΟΟΥΕ) και του Ουκρανικού Απελευθερωτικού Στρατού (ΟΥΑΣ), καθώς επίσης η αντίσταση αυτών των οργανώσεων στο γερμανικό και στο σοβιετικό καθεστώς για πάνω από δέκα χρόνια. Αυτό το ζήτημα προσπαθούν συνεχώς να χρησιμοποιήσουν διάφορες πολιτικές δυνάμεις για τη διάσπαση του Ουκρανικού λαού, ενώ ακριβώς η ιδέα του αγώνα για την ανεξαρτησία θα έπρεπε να τον ενώσει.
Τώρα ήρθε η ώρα, η ανεξάρτητη Ουκρανία ν' αποκαλύψει στον εαυτό της και σ' όλο τον κόσμο την αληθινή της ιστορία. Επιστρέφουν από τη λήθη τα διακεκριμένα μας πρόσωπα, τα μοιραία γεγονότα, ολόκληρες ιστορικές στρώσεις. Άλλοτε έκρυβαν, απαγόρευαν ή διαστρέβλωναν χωρίς καμιά ντροπή την αλήθεια. Ίσως περισσότερο απ’ όλα το σοβιετικό καθεστώς προσπαθούσε να σβήσει τη μνήμη των ηρωικών αγώνων των Ουκρανών για ανεξαρτησία και ειδικά του Ουκρανικού Απελευθερωτικού Στρατού.
Ο αγώνας του ΟΥΑΣ αποτέλεσε μεγάλη ηθική νίκη του λαού μας, σύμβολο του αλύγιστου και ανίκητου πνεύματός του. Ενώ φαινομενικά οι Ουκρανοί αγωνιστές δεν είχαν καθόλου ελπίδες, αντιστέκονταν ταυτόχρονα σε δυο ισχυρά ολοκληρωτικά καθεστώτα – των ναζί και των κομμουνιστών. Γνώριζαν ότι η μάχη ήταν χαμένη, κι όμως αγωνίζονταν γιατί ήξεραν ότι δίχως σταύρωση δεν υπάρχει ανάσταση. Και η πορεία της ιστορίας απέδειξε ότι η θυσία για τον ιερό σκοπό δεν είναι ποτέ μάταιη. Πέρασαν χρόνια, και πάνω στα ερείπια του ολοκληρωτισμού ξεπρόβαλε η ανεξάρτητη Δημοκρατική Ουκρανία που υπάρχει και ζει χάρη στη θυσία αυτών των ανθρώπων. Τους χρωστάμε την ελευθερία της ύπαρξής μας και της σκέψης μας.
Τώρα ήρθε η ώρα να τιμήσουμε τους ήρωες όπως τους αρμόζει. Έχουμε χρέος ν' αναστήσουμε την αλήθεια για τον Ουκρανικό Απελευθερωτικό Στρατό και να τη μεταφέρουμε στις νεότερες γενιές ως παρακαταθήκη που μας καλεί να υπηρετούμε την Πατρίδα.
Αξίζει να αναφερθεί ότι στα εδάφη όπου δρούσε ο ΟΥΑΣ ο λαός έχει προ πολλού αναγνωρίσει τους αγωνιστές – σχεδόν σε κάθε χωριό της Δυτικής Ουκρανίας μπορεί κανείς να δει ένα μνημείο που ανεγέρθηκε με πρωτοβουλία της κοινότητας· εδώ ακόμα θυμούνται τα ονόματα των ηρώων που προέρχονται από αυτό το μέρος. Όχι μόνο οι ηλικιωμένοι, αλλά και οι νέοι τραγουδάνε με θέρμη τα πατριωτικά τραγούδια. Αντίθετα, σε άλλα μέρη της Ουκρανίας φέρονται επιφυλακτικά στον ΟΥΑΣ, ακόμα και με ανοιχτή έχθρα. Είναι ολοφάνερο ότι αυτή η συμπεριφορά διαμορφώθηκε όχι από την προσωπική εμπειρία επικοινωνίας με τους αγωνιστές, αλλά είναι μόνο το αποτέλεσμα της προπαγάνδας του σοβιετικού καθεστώτος.
Υπάρχει, λοιπόν, ανάγκη να μάθουν όλοι για τον ΟΥΑΣ, τις πηγές της ίδρυσής του, την ιστορία της εξέλιξής του, των ανθρώπων που τον δημιούργησαν. Να διηγηθούμε τη δράση του με την πιο κατανοητή και πειστική γλώσσα – τη γλώσσα των φωτογραφιών. Αν κοιτάξει κανείς στα μάτια εκείνων των αγοριών και των κοριτσιών που πριν πάνω από μισό αιώνα έχυσαν το αίμα τους για το μέλλον μας, θα μπορέσει ο καθένας να καταλάβει ότι ανήκουν σ' ένα παρελθόν που δεν μπορεί να πεθάνει.
Γι' αυτό, η δημοσιοποίηση των αρχείων την οποία διενεργεί η Υπηρεσία Ασφάλειας της Ουκρανίας είναι πολύ σημαντική. Σίγουρα, η έκθεση «Ουκρανικός Απελευθερωτικός Στρατός: ιστορία των αλύγιστων» θα αποκαλύψει σε πολλούς στην Ουκρανία και πέρα από τα σύνορά της μια ακόμα άγνωστη ηρωική σελίδα του παρελθόντος, θα γίνει ένα μεγάλο βήμα στο δρόμο της αναγέννησης της εθνικής μας μνήμης.
В Афінах 1 листопада (2009) Виставка архівних документів СБУ. “УПА. Історія нескорених”. Близько півстоліття велика частина Європи була окупована радянськими військами і мала прорадянські адміністрації. У світі це так і називали – “радянська зона окупації”. Жорстокі репресії, відсутність основоположних свобод – слова, думки, волевиявлення, фактична відсутність виборів, порушення прав людини і злочини проти людства – таким був тоталітарний режим Сталіна і його продовжувачів. У Центральній та Східній Європі після 1945 тривала боротьба проти тоталітаризму, яка увінчалася успіхом щойно в кінці 80-х. Саме про це у світлі історії українського визвольного руху та його місця серед антитоталітарних рухів Європи велася мова вчора в Афінах на відкритті виставки Центру досліджень визвольного руху та Служби безпеки України “Українська повстанська армія. Історія нескорених”. Відкривав виставку Директор Архіву СБУ Володимир В’ятрович, присутніми також були представники Клубу ЮНЕСКО з політичних питань та питань міграційної політики Ангелікі Бубура, Іоанніс Папулідіс, представник Грецько-британського союзу та студій міжетнічних відносин Іонійського університету Христина Мелю, Посол України в Греції Валерій Цибух, Голова Асоціації “Українсько-Грецька Думка” Галина Маслюк-Какку, Генеральний секретар Світового Конгресу Українців Стефан Романів, грецька громадськість та українська діаспора. Володимир В’ятрович зазначив: “Правда про УПА важлива для України як спражня історія нашої боротьби за Свободу і демократію. Вона також важлива і для Європи, бо показує, як і чому впав тоталітарний комуністичний режим, що півстоліття панував в Європі”. Цей режим впав, – розповідає історик, – завдяки українським повстанцям, воякам польського підпілля, прибалтійським лісовим братам, учасникам угорського повстання у Будапешті 1956 року, Празької весни 1968 року, діячам Солідарності та національно-демократичних революцій 80-х років ХХ століття. “Боротьба УПА та повстання в інших країнах – це той подвиг і та ціна, яку Європа спільно заплатила за Свободу. Тому українська, раніше засекречена, історія є нині так цікавою для світу”, – наголосив В’ятрович . Нагадаємо, що виставка вже експонувалася в понад 20 містах Сполучених штатів Америки, Канаді, Прибалтиці, Великій Британії, Японії. Виставка експонуватиметься в Афінах у приміщенні Спілки юристів Греції, після чого відбудеться її презентація в інших містах Греції. Прес-центр ЦДВР за повідомленням прес-центру СБ України
