ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. СЛИВКА ВАДИМ
СЛИВКА ВАДИМ (опікун) - 19 років (28.07.1999). Має ще близнюка Володю.
Вадим погодився бути керівником перельоту групи дітей з України до Греції, втративши теж тата на війні.
Батько Вадима - доброволець з полку «Азов» загинув, підірвавшись на фугасній міні 12 грудня 2014 року поблизу с. Павлопіль (Новоазовський район Донецька область). Вашій увазі фільм про сім'ю полеглого героя "Тихого".
https://www.youtube.com/watch?v=tWv_ZbJ8dKw
ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. ШИШОЛИК СЕРГІЙ
ШИШОЛИК СЕРГІЙ - ще 15 років (19.10.2002). Є ще повнолітні брат Іван і сестра Юлія. Ріст: 164. Розмір взуття: 40-41.
Сергій є наймолодшим сином Шишолика Василя Серафимовича, бійця 59-тої окремої мотопіхотної бригади, який трагічно загинув 15 лютого 2016 року в районі с.Бахмутське, Бахмутського р-ну Донецької обл. Окрім Сергія в родині є ще двоє дорослих дітей: брат Іван працює вчителем фізкультури та сестра Олена є вчителем математики і має уже двійко своїх діток.
Хлопець навчається в 11-му класі ЗОШ I-III ст. села Прилісне. До навчання відноситься з ентузіазмом, дуже старається, найбільше до вподоби точні науки, такі як математика, фізика, інформатика, а також англійська мова. У позаурочний час Сергій вивчає мови програмування, так як в майбутньому мріє бути програмістом.
Ще одним захопленням хлопця є гра на музичних інструментах, зокрема на піаніно та гітарі. Він уже закінчив у цьому році музичну школу по класу фортепіано і старанно відвідує гурток із гри на гітарі, з якою, можливо, колись буде підкорювати великі сцени у складі якогось гурту. Одним із фаворитів серед сучасних рок-гуртів для Сергія є O.TORVALD, концерти яких хотів би побачити вживу та навіть поспілкуватися із їхнім солістом, так як дуже подобається творчість цього колективу.
Сергій є не байдужим і до домашніх тварин. Каже, що дуже чудовими тваринками є хом’ячки. А удома тримає сіамського кота на ім’я Семен, за яким з радістю доглядає. І хоч Сергійко вже дорослий, та ще досі любить дивитися мультфільми: перед школою встигає переглянути чергову серію улюбленого “Губка Боб Квадратні Штани”.
Авторитетом для Сергія є його мама Шишолик Тетяна Антонівна, яка після смерті чоловіка не зламалась і власним прикладом показала дітям, як стійко приймати усі випробування долі. Вона дуже сильна і це подобається її дітям. Не зважаючи на те, що мама дуже багато працює, на дітей час вона знаходить завжди. А діти, зокрема підліток Сергій, намагається допомагати їй, чим може: щосуботи прибирає у будинку (а будинок не маленький), порається по господарству, кожного дня їздить у магазин по хліб та виконує усілякі інші дрібниці, які можуть хоч якось полегшити життя матусі.
З дитинства Сергію запам’ятався один випадок, який залишив свій слід і по цей час. Коли хлопчику було 1,5 року, він ошпарився гарячою водою і по тілі лишилися сильні опіки. З того часу дитина має інвалідність. І йому дуже не приємно та образливо, коли приходить плавати у басейн, а усі поглядають на нього скоса і питають, що то в нього за плями на тілі. Бо ж у нашому суспільстві не сприймають дітей з певними вадами чи відмінностями, і частенько цілком здорова дитина може отримати клеймо лише за якусь зовнішню несхожість зі своїми ровесниками. Хоч, як каже хлопець, ніяких ускладнень та проблем зі здоров’ям, пов’язаних із тим випадком, у нього немає.
Сергій болісно сприймає війну в нашій країні. Він говорить, що Україна для нього як єдиний живий організм і кожного разу, коли чує про загибель українських військових, то у нього наче щось віднімає – потім воно заживає, але шрам то все одно лишається. І задля процвітання держави, на місці політиків, хлопець, у першу чергу, зупинив би кровопролиття, а вже потім проводив певні економічні реформи. Оскільки найважливіше для країни – це щасливі люди, а хіба можна бути щасливими, коли уже четвертий рік триває війна…
Основний прибуток сім’я отримує влітку з продажу ягід та грибів, а постійної роботи у селі знайти практично неможливо. Побутові труднощі, як каже мама, вони з дітьми долають самостійно, бо виховала їх працелюбними та слухняними. Існує потреба в одязі для Сергія, найбільш актуальними на даний час є спортивні та джинсові штани.
І мама, і Сергій з вдячністю відгукуються про людей, які стали для них опорою у скрутні хвилини. “Я кожного дня молюся за те, щоб швидше закінчилася ця нікому непотрібна війна. І щоб Господь дав здоров’я і терпіння у цій нелегкій місії, яку виконують воїни та волонтери.,” – каже мама Тетяна.
Сергій щиро вдячний, що завдяки небайдужим людям має можливість бувати у Греції. Юнак дуже вдячний та щиро цінує усю надану йому допомогу. Інформація про батька хлопця є у Книзі пам’яті. Деталі за посиланням: http://memorybook.org.ua/28/shisholik.htm .
ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. ЗЕЛІНСЬКА ЮЛІЯ
ЗЕЛІНСЬКА ЮЛІЯ – 13 років (09.03.2005).
Має ще молодшого брата Дмитра ( 9 р.). Її зріст: 158; Розмір одягу: XS; Розмір взуття: 37-38.
Вона є донькою Зелінського Василя Аркадійовича, солдата розвідника 51-шої окремої механізованої бригади. 28 серпня 2014 року мав бути вдома поруч з дружиною, святкуючи 10-ту річницю спільного весілля, та відпросився на ще один день, для виконання надважливого завдання… Відпросився у вічність… Василь загинув наступного дня неподалік села Чумаки (урочище Червона Поляна) під час виходу так званим «зеленим коридором» з Іловайська... Його тіло упізнане по ДНК-експертизі та перепоховане 30 січня 2015 року у рідному селі Липини. А двоє його діток і досі до кінця не вірять, що поховали свого татка, адже у снах він часто повертається додому…
Зараз Юля вже навчається в 8-му класі. З предметів дуже любить англійську мову і фізкультуру. Як і її тато добре грає у футбол і має неабиякі здібності до цієї гри. Як вона сама говорить: " Я – гарний голкіпер, у ворота якого важко забити". Окрім спорту, має хист до юриспруденції.
Дівчинка також дуже хотіла б спробувати себе у ролі детектива і попрацювати за кордоном. Ще одна мрія, яка для неї є більш вагомою, пов'язана з футболом. На запитання, кого з відомих людей вона б хотіла побачити найбільше, Юлія впевнено відповідає – футболістів київського "Динамо".
Юлічці до вподоби рухливі сучасні танці. Зокрема, їй подобається займатися з братом хіп-хопом та брейк-дансом! А ще Юля з дитинства мріяла стати моделлю, про що говорила мамі, котра лише сміялась з цього, а тато підтримував і підбадьорював доньку та казав, що все зробить, аби її мрія збулась. І ось уже другій рік дитина навчається в школі моделей "Grace Model House" і має вже перший великий здобуток у її складі – у листопаді 2017 року спільно з іншими учнями долучилась до перемоги у міжнародному фестивалі-конкурсі «Україна єднає світ», що відбувся у Києві!
Ось така різностороння та допитлива наша наступна дівчинка з родин Небесного Легіону, яка не зупиняється ні перед чим, щоб пізнати щось нове та цікаве! Тому не дивно що в неї останнім часом з’явилось ще одне хобі – фотографувати та робити селфі на пам'ять з рідними та подругами. Не дивлячись на те, що дівчинка не має навіть простеньку фототехніку. Але попри цих обставин у неї виходить досить непогано, ще й гарно обробляючи свої відзняті світлини.
Юля опікується своїм молодшим братом – Дмитриком, а також з особливою теплотою говорить про свою маму Аллу. Саме вона є найбільшим життєвим авторитетом для дитини, тому намагається не лише бути слухняною, а й допомагати їй по господарству і це їй дуже добре вдається! А ще Юля любить маленьких діточок та із задоволенням проводить з ними час, гуляє та бавиться. Вона легко знаходить спільну мову з будь-яким малюком, дуже любить своїх рідних, з величезним задоволенням цінує українські традиції та пишається своїм татком-Героєм!
Алла Олександрівна розповідає, що старається забезпечити сім’ю усім необхідним, однак навіть одягнути дітей нині задоволення не з дешевих, тож буде вдячна від одягу та взуття. Інформація про батька дитини є у Книзі пам’яті, деталі за посиланням: http://memorybook.org.ua/9/zelinsky.htm
ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. ЗАДОРОЖНІЙ АНДРІЙ
ЗАДОРОЖНІЙ АНДРІЙ – 11 років (25.12.2006). Має ще сестричку Аню ( 8р.). Його зріст: 156 см. Розмір взуття: 37-38.
Андрійко є сином Задорожнього Андрія Володимировича, капітана, командира мінометної батереї 51-шої окремої механізованої бригади. Того трагічного дня,1 серпня 2014 року,рятуючи життя своєму товаришеві, загинув командир мінометної батареї 51-ї ОМБр 36-річний капітан Андрій Задорожній. Згідно з інформацією, яка згодом з’явилася у ЗМІ, того дня він зі своїми бійцями (сержант Руслан Калуш, молодший сержант Андрій Курочка, старші солдати Михайло Котельчук, Сергій Дармофал і Сергій Кушнір) їхав у вантажівці «ГАЗ-66» у розвідку в бік Амвросіївки. Крім 4-х солдатів, у кузові був ще й міномет. Наскочивши на протитанкову міну, їхня машина підірвалася й перекинулася. Водій загинув на місці, а трьох воїнів вибуховою хвилею викинуло з кузова. На одного з них упав міномет. Андрій, який їхав у кабіні, кинувся рятувати хлопця, але загинув сам, а солдат згорів заживо. Із шести вижив лише один. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та відзнакою ”Народний Герой України”.
Задорожній Андрюша - цілковита копія свого тата. Окрім того, що дуже подібний зовні, то ще й увібрав у себе всі найкращі риси свого батька. Дуже позитивний, з хорошим почуттям гумору, відповідальний хлопчина. Оскільки, мама працює в 2 зміну то, власне, на його плечі через це лягло багато обов’язків. Насамперед, це піклування про меншу сестричку Аню, розігріти обід, а часом і приготувати щось. А ще потрібно багато часу щоб підготуватися до уроків, найбільше часу приділяє англійській мові. Андрій навчається у профільному англійському класі (6 уроків англійської на тиждень). Це його улюблений предмет і, власне, з іноземною мовою хоче пов’язати наш іменинник свою майбутню професію. За минулий навчальний рік отримав 1 премію за успіхи у вивченні мови і був нагороджений навіть планшетом.
Коли в школі писали твір «Моя майбутня професія», добряче здивував маму - хоче бути офіцером, як тато. Взимку він 2 дні провів у військовому ліцеї ім. І. Богуна, загорівся ідеєю навчатися саме у ньому. Оскільки це, на його думку, престижно. І хоч в голові дитини ще дуже багато мрій та бажань, пов’язаних з майбутнім, це, мабуть, на даний момент найголовніша.
Андрій дуже сімейний хлопець. Зазвичай для дітей цього віку важливішими є друзі, однолітки, але не для нього. На першому місці він завжди ставить маму і сестру. Аня по-дівчачому користується цим.
Андрійко абсолютно невибаглива дитина: завжди задоволений тим, що у нього є, і ніколи нічого не вимагає, щоб йому купили. Коли його попросили, аби він написав про свої мрії та бажання, то нічого дороговартісного у тому списку не було. Просив про мир, здорову родину, аби всі посміхались і була гармонія посеред людей.
Цікаво розмірковує про роль президента: «провів би переговори з путіним, про швидке закінчення війни. Підняв би економіку країни. Будував би нові школи, дитсадки. Піднімав би сільське господарство. А ще, щоб всі люди у країні отримували стільки грошей, аби вистачало на будь-які потреби. І щоб усі мали можливість подорожувати».
Мама Наталія каже, що всі державні виплати вони отримали. Працює, має ще пенсію, тому матеріальне становище сім’ї не найгірше. Труднощі виникають тоді, коли потрібна чоловіча рука. ЇЇ чоловік Андрій був справжнім господарем і їй ніколи не доводилося думати, як прикрутити кран у ванній, почистити умивальник на кухні, полагодити розетку. Вже 2 роки, як планує зробити ремонт балкону, та так і стоїть робота, бо немає господаря. А сама якось і не знає з чого почати.
Про Андрія говорить: «Син дуже пишається своїм татком, хоче у всьому бути подібним до нього. Постійно просить, щоб я розказала все, що пов'язано з Андрієм! Часто переглядає фото, Андрієві, перебирає речі, і плаче… Синові не вистачає батька».
Та, попри складну життєву ситуацію, родина не втрачає оптимізму, і завжди готові до спілкування. Щодо речей для Андрійка - то він швидко росте, як усі діти у цьому віці, тому є постійна потреба в одязі, а найбільше необхідне взуття. Бо на ньому все «горить», каже мама.
Інформація про батька хлопця є у Книзі пам’яті. Деталі за посиланням: http://memorybook.org.ua/9/zadorozhny.htm.
ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. ВАЩЕНЯ МАКСИМ
ВАЩЕНЯ МАКСИМ - 15 років (17.03.2003), є ще старша сестра Христина (18 років). Його ріст: 171; Розмір взуття: 39-40.
Проживають в селі.
Він – син Івана Петровича Ващені, посмертно нагородженого орденом «За мужність» ІІІ ступеня, солдата Збройних Сил України, який героїчно загинув 18 червня 2014 року на околиці Станиці Луганської разом з командиром екіпажу – Володимиром Крохмалем. Танк Т-64Б 51-ї бригади потрапив у оточення терористів. Снайпери противника порозбивали приціли і перископи, машина опинилася в безпорадному стані, стріляти було можливо тільки навмання. Танкісти ще встигли помітити ворожі позиції, що вели прицільний вогонь по екіпажу і навіть зробити постріли у бік ворожих гранатометників, котрі ховались неподалік, але на жаль не влучили. Щоб не віддати бойову машину в руки сепаратистам та не здаватися у полон, закадичні друзі Іван Ващеня та Володя Крохмаль прийняли рішення підірвати танк, ціною власного життя.
«Не лише своїм подвигом батько для нас став беззаперечним прикладом, – говорить син Максим, – він завжди по відношенню до всіх був добрий і справедливий та власним життям вчив нас любити тих хто поряд, любити свою Україну. Україна, це не щось узагальнене, це рідний дім де я народився і проживаю, це країна де живують чудові люди, є чудова архітектура і цікава історія».
Не зважаючи на юний вік, задумується хлопчина і над долею держави. Говорить, що якби мав доступ до влади, зробив би усе задля припинення війни на Сході. І вже сьогодні, Максим намагається бути достойним сином Героя, поки що в його основні обов’язки входить успішно навчатися і допомагати мамі по господарстві. Зі шкільних предметів дев’ятикласнику Максиму найбільше подобається біологія та фізкультура. А під час дозвілля дуже любить риболовлю та грати у футбол. У майбутньому юнак себе бачить автомеханіком або ветеринаром і мріє добре закінчити школу, щоби вступити до ветеринарного коледжу.
Максиму до вподоби творчість Сергія Притули і з ним би він хотів би колись зустрітись, тому що вважає його гарною людиною і добрим волонтером, який допомагає нашим воїнам. Також подобаються Бетмен і Супермен, бо вони борються зі злом і роблять добро людям. Він також захоплюється світом природи, окрім того, що у них по господарстві вдома є кролики, котики та собаки, йому ще до вподоби красиві і смішні панди.
Хлопець пригадав одну веселу історію, пов’язану з сімейною прогулянкою: «Коли ще був живий мій тато, то ми сім'єю дуже любили ходити в ліс по гриби. І одного разу я відійшов від мами з татом і почув якийсь шум. Тоді я подумав, що це якісь дикі собаки. Коли я почав кричати, то до мене швидко прибіг тато. І як виявилось, це були не собаки, а дві білочки. Після цього ми ще довго сміялися з цього випадку».
Максим із захопленням розповідає, що у них велика дружна родина. Вони збираються на всі свята але найбільше любить, коли в бабці день народження тоді вони виїжджають на озеро.
З теплотою розповідає Максим і про маму: «Моя мама дуже добра, лагідна й терпляча. Вона робить все для того, щоб нам добре жилося. Смачно готує. Завжди підтримує, допомагає. Дуже любить нас з сестрою. Інколи і посварить, але все-одно вона в нас найкраща. Я її дуже люблю. Коли йду до школи, то завжди цілую».
Бажаючи у всьому підтримувати матусю, Максим старанно виконує свої обов’язки по господарству – натерти буряки для свиней та кроликів, накосити трави, принести води та дров.
Про матеріальну допомогу сім’я не просить. Мама хлопчика Людмила говорить: «Думаю, є люди,які більш потребують грошової допомоги, ніж ми». Хоча й зізнається, що побутових труднощів вистачає, особливо важко коли починаються польові роботи. Не відмовиться від весняного одягу та взуття для сина.
Інформація про батька хлопця є у Книзі пам’яті, деталі за посиланням http://memorybook.org.
ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. ГОЛОВІНА ОЛЕКСАНДРА
ГОЛОВІНА ОЛЕКСАНДРА – 11 років (27.06.2007), є ще старший брат Іван (14 р.). Зріст: 146; Розмір взуття: 36-37.
Її татко Головін Дмитро Володимирович у серпні 2014 року був призваний на військову службу за мобілізацією, як доброволець, приховавши те, що сам виховує двох діток (дружина покинула сім’ю раніше, не підтрималвши Євромайдан виїхала в Росію)... Дмитро був навідником у 17-тій окремій танковій бригаді. Загинув 1 лютого 2015 року при обороні опорного пункту “Саша” у с. Троїцьке Попаснянського р-ну Луганської обл., під час нападу російських окупантів. Найважче було про загибель татка повідомити дітям.
Фактично сиротами залишилися двоє дітей – Олександра та її старший братик Іван, бо крім дідуся й бабусі у дітей нікого не залишилося…
Олександра навчається у шостому класі. Радіє з того, що у них дуже хороша та добра класна керівничка, яка чує та розуміє дітей. Тому всі учні прислухаються до її порад і настанов. Вчиться наша іменинниця, як сама каже: «нормально, хоча знаю, що можна було б краще. Сподіваюся, що я виправлюся, так як розумію що знання дуже потрібні».
Саша має цікаві захоплення – їй подобається кататися на роликах та скейті. Однак рухливість та любов до хлопчачих забав не позбавляють юну леді жіночності. Дівчинка має добрий та ніжний характер, любить гратися з подружками, робити їм зачіски та має гарну посмішку.
Раніше Саша хотіла стати перукарем, але тепер зрозуміла що мабуть буде ветеринаром, адже лікувати і доглядати тваринок їй дуже до вподоби. Своїм найбільшим щастям вона вважає домашніх улюбленців, котрих бабуся жартома називає зоопарком. А й справді, у дівчини є папужка Кеша, хом’ячок Кексик, рибка Мартін, пекінес Жужа, дворовий пес Барсик та три котики, а тепер до них ще приєднався слимачок Турбо.
У цьому році Саша спробувала займатися в басейні та танцювала Хіп-хоп, але, як сказала її бабуся: «це не твоє». Тому, поки що, переважає захоплення створювати зачіски та доглядати за тваринками.
Дівчинка каже: «Дякуючи волонтерам, людям які пройнялись нашим горем і підтримують нас я почала розуміти, що світ не такий поганий, і в ньому є набагато більше хороших людей. А не тих що вбили мого тата».
Юна панянка має не лише багато захоплень, а й виконує і обов’язки по господарству. Вона є прекрасною помічницею на грядках, на кухні, слідкує за порядком всюди. Оскільки, Саша з братом Іванком живе з бабусею та дідусем, то в першу чергу намагаються їх не засмучувати, та в усьому їм допомагати. Адже вони їх найбільше люблять.
Майбутня ветеринар Олександра є юною патріоткою своєї країни, про яку дитина каже з великою повагою: «Україна для мене, це країна де я народилась і живу. Країна в якій йде війна, де загинув мій татко. Наша держава дуже гарна, як людьми, так і природою, історією і традиціями. А політиком, я б не хотіла бути, але як би так сталося, то найперше припинила б війну».
Життя змусило дітей з родини Головіних рано подорослішати. Але, від нас також залежить їх щасливе дитинство, котрому ми можемо посприяти, допомігши їхнім опікунам речами, фінансово, чи бодай морально. Інформація про батька дівчини є у Книзі пам’яті, деталі за посиланням http://memorybook.org.ua/4/golovin.htm
ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. ГЛУШКО (ШЕПЕЛЮК) МАРГАРИТА
ГЛУШКО (ШЕПЕЛЮК) МАРГАРИТА - 13 років (2.09.2005). Має ще 2 сестер та 2 братів:
Женев'єва (6 р.), Домініка (9 р.), Віталій (16 р.) та Денис (17 р.). Її зріст: 158 см; Розмір взуття: 36-37.
Її вітчим, Шепелюк Олексій Борисович, до моменту загибелі повністю замінив дівчинці батька, виховув її, як свою рідну. Майор Шепелюк був командиром зенітно-ракетної батареї зенітного ракетного-артилерійського дивізіону. Підрозділ майора Олексія Шепелюка брав участь у боях під Іловайськом. Після здобуття Іловайська він дістав завдання увійти до групи підсилення підрозділів Збройних сил на передовій, але саме у цей час через кордон перейшли озброєні підрозділи російських військ, які відразу ж відкрили вогонь на ураження по українських військових. Підрозділи українських захисників швидко опинились у оточенні, а їхня бойова техніка була виведена з ладу. За цих умов Олексій Шепелюк разом із іншим офіцером — командиром зенітно-ракетного дивізіону Олексієм Кондесюком прийняв рішення — щоб не потрапити в полон, піти на прорив оточення. Але під час виходу з оточення підрозділ українських військ потрапив у засідку. Більшість групи прориву дістала важкі поранення, у тому числі й командир підрозділу Олексій Кондесюк. Олексій Шепелюк спробував урятувати бойового побратима, але при наближенні до свого товариша сам дістав важкі поранення. Офіцерів оточила група з 12 російських десантників. Не бажаючи здаватись у полон, українські офіцери підірвали себе гранатами разом із путінськими вояками. Оскільки тіло Олексія Шепелюка не було знайдено, тривалий час він вважався зниклим безвісти. Полеглий герой був похований як невідомий у Дніпропетровську, і лише 13 липня 2015 року Олексій Шепелюк був ідентифікований за аналізом ДНК.
Після ідентифікації полеглого воїна Олексія Шепелюка було урочисто перепоховано у його рідному Ніжині.
Удома в Олексія Шепелюка залишились батьки, дружина та п'ятеро дітей.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Про себе Маргарита говорить так: "я звичайна дівчина, навчаюсь у школі та відвідую гуртки. А ще дуже люблю свою родину. Люблю заплітати своїх менших сестричок”. Дівчина уже у 8-му класі. Загалом навчання їй дається легко, тому вона чудово справляється з усіма предметами і є «хорошисткою». Зі шкільної програми найбільше до вподоби малювання, фізичне виховання, трудове навчання, біологія та українська мова, трохи складніше з алгеброю та геометрією.
Маргарита відвідує школу мистецтв, зокрема уроки малювання, які захопили її повністю, адже там вони не лише малюють, а й роблять різноманітні творчі роботи, про які вона каже: «назавжди в моїй пам’яті залишиться одна із робіт на конкурс, це «Різдвяний Ангел», яку я робила кілька місяців, і найбільшою несподіванкою було те, що вона зайняла 1-е місце зі 171-ї роботи».
Окрім того, дівчина із-задоволенням відвідує гурток технічного дизайну. Багато речей вона виготовляє власноруч (шпильки, зажими для волосся, скриньки та рамки для фото), вчиться самостійно робити модні зачіски. Саме з цими захопленнями і пов’язує свій вибір майбутньої професії - мріє бути або професійним дизайнером зачісок, або флористом, а також марить коли-небудь побувати на показі мод за кордоном.
Зі знаменитостей Маргариті до вподоби співак Монатік, хотіла б зустрітися з ним особисто, так як дуже подобаються пісні в його виконанні. Серед героїв книжок та фільмів симпатизує Гаррі Поттеру та його друзям.
Маргарита дуже любить тварин, особливо котиків, собачок та морських свинок. Раніше мала дві морських свинки Масяню та Веню, котів Беллу та Іксика і декоративних кроликів. Тепер улюбленицею сім’ї є кицька яка тимчасово у них мешкає, її звати Лола, породи сфінкс, і нещодавно вона привела двох чудових кошенят.
Маргарита свідомо говорить, що авторитетом для неї можуть бути лише люди, які власним розумом та працею, а головне чесно, змогли досягнути своїх цілей та здійснити найзаповітніші мрії, і у яких завжди є чому повчитись. Для юної красуні такими людьми є мама Шепелюк Марина та полеглий татко Олексій. Саме з них дівчина бере приклад в усьому: спілкуванні, відношенню до навчання та праці, людей, тварин, природи та загалом до життя.
Про свою маму Маргарита говорить із захопленням та гордістю: “моя мама завжди рада прийти на допомогу нам та іншим. Вона відкрита новим знайомствам, узагалі всьому новому, готова сама вчитись чомусь цікавому та корисному. Вчить бути чесною.Мама у нас строга та досить вимоглива, але водночас підтримує нас в усіх починаннях, поразках та досягненнях.” Дівчина дуже любить свою родину, мріє, щоб усі були здоровими та щасливими. Марго тішиться, що у них така велика сім’я і вони усі досить різні та мають різні уподобання. Найголовніша у сім’ї , звісно, мама, але і старшого брата Віталика, якому так рано довелося подорослішати та стати єдиним чоловіком у сімействі, поважають усі та слухають. Свою найдорожчу матусю донечка завжди готова підтримати посильною допомогою по дому та обіймами, і головне, вона намагається її не хвилювати та не засмучувати.
Між іншим, у сім’ї Шепелюків кожен має свої обов’язки. Маргарита залюбки миє посуд, прибирає вдома, готує їсти, розвішує та знімає попрану білизну, допомагає молодшій сестричці з уроками. При потребі вона може посидіти з двома своїми сестрами, меншими за віком, оскільки серед дівчат Марго найстарша. А є ще і старший брат Денис з татового першого шлюбу, котрого Марго завжди рада бачити та спілкуватись.
Про Україну дівчинка говорить цілком серйозно та виважено: “це моя Батьківщина, за незалежність якої віддав життя мій любий татко, якого нам усім дуже не вистачає. Дуже хочу щоб війна скоріш припинилася, і щоб в нашій країні більше нічого не руйнувалося. Ні споруди, ні людські долі. І щоб ми усі крокували тільки вперед з вірою в те світле майбутнє, яке для нас виборюють”.
Каже, що політиком бути не хоче, їй більше до вподоби творчі професії. Хоча, свідомо та розсудливо, як для свого юного віку, Маргарита сприймає політичне життя України, каже, що треба змінити тих, хто не може керувати країною, на молодих, розумних, чесних та принципових людей, яким рівень життя українців та авторитет країни на світовій арені не байдужий. І тоді вони зроблять цікавішим навчання у школі та удосконалять нашу медицину. І саме основне, зупинять ту війну, яка несе такі страшні втрати та горе у наші родини.
Маргарита завжди відкрита для спілкування, а інформація про вітчима дівчини є у Книзі пам’яті: http://memorybook.org.ua/28/shepeluk.htm