Басенко Наталя Олександрівна

КУЛЬТУРНІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНСЬКОГО ТА ГРЕЦЬКОГО НАРОДІВ

Український і грецький народ – це два дружні народи, які на протязі віків відігравали значну роль в історії та культурі один одного.  Україна завжди залишиться в історії Греції, як країна, яка прийняла в свої обійми гнаних та знедолених греків; на її теренах знайшла притулок грецька інтелігенція, яка вела боротьбу за розповсюдження грецької національної ідеї. Україна – це територія, з якої поширилось на всіх східних слов’ян грецьке православ’я. Україна – це країна, на теренах якої була заснована легендарна «Філікі Етерія», і де й сьогодні проживають десятки тисяч греків.

Греки і Греція через здобутки античної та візантійської культури, через православ’я, вплинули не лише на подальший розвиток української культури, освіти, але й на саме життя українського народу, його духовний світ та віру.

Не випадково, що цей Конгрес відбувається на землі легендарної Греції, вплив якої на Українство мав виключний характер. Вплив грецької культури на українську був величезний, багатовіковий, і він ще й сьогодні помічається на кожному кроці. Греки прищепили в Україні світло православної віри, довгий час були виключними проповідниками християнства.  З Грецією і з Афоном пов’язані імена багатьох видатних українців: ченця Антонія – засновника Печерського монастиря під Києвом, Івана Вишенського, який шле до України з Афону близько 20 потужних, гучних повідомлень.

Християнство принесло із собою в Україну нову культуру. Разом із християнством в Україну прийшла освіта й школа. Перші українські християнські князі звертали велику увагу на те, щоб дати початки грамотності й науки громадянству. Метою для всіх була візантійська освіта, що опиралася на скарби старовинної культури й своїм рівнем стояла найвище в цілій Європі. Основою вищої освіти була грецька мова. Знання грецької мови було досить поширене у нас, бо зв’язки України з Візантією були дуже тісні, особливо зв’язки торговельні. Митрополит Климент запевняє, що в середині 12 ст. було в Україні від 300 до 400 таких, що знали не лише «альфу», але й «бету», тобто пізнали «греччину основніше». Хто ознайомися з грецькою мовою, той міг осягнути літературну «огладу» – навчитися риторики й знання стилю. Вплив Візантії торкнувся спершу верхів громадянства і лише згодом дуже повільно втілюється в життя і світогляд широкого загалу.

Як видно вже з перших кроків становлення українства, наша культура стикається з грецькою. Зазначаючи те, що наша культура має візантійські корені, ми нічим не принижуємо своєї культури, ми лише вказуємо на її благородне джерело, життєдайна сила якого визнається навіть людьми інших релігійних конфесій. Як зазначає Іван Крип’якевич, те що «українська культура була під впливом Візантії, давало нам великі користі: з першого джерела могли ми черпати все те, що залишилося після давнього грецького та римського світу. Це було величезне багатство знання, досвіду, понять, традиції – щось величаве й неосяжне». Враз із іншими добутками візантійської культури прийшли в Україну книги, прийшло письмо, згадаймо апостолів Кирила та Мефодія – греків із Салонік. Найдавніші відомі давньоруські списки трактату про створення слов’янської азбуки й перші переклади старослов’янською мовою дійшли до нашого часу з XV ст.: «Ω писменехъ черноризца Храбра».

З розвитком освіти все більше значення здобуває книжка. Переклади грецьких творів на українську мову з’являються від початку православ’я і з часом збільшуються. Особливу честь мали привезені з Візантії житія святих, писання святих отців церкви. Улюбленим читанням на українських землях були збірки, як релігійного (такі як «Золотий ланцюг», «Ізмарагд», мінеї, прологи й патерики), так і змішаного – релігійного та світського змісту (такі як історичні хроніки Іоана Малали, Георгія Амартола, Константина Манассії, хронографи, палеї з апокрифічними переказами). Зачитувалися також повістями, привезеними з Греції про походи Олександра Македонського, перекази Троянської війни та ін. Переклади й переробки візантійських творів мали велике значення в житті українського народу, бо саме в них ми зустрічаємо перші прояви й перші зав’язки оригінальної літературної творчості наших українських предків. Якщо говорити про грецький вплив на українську літературу, то окрім перекладених з грецької мови творів, українці знайомляться з оригінальними українськими творами, які не уникли грецького впливу. Так, деякі українські перекази нагадують нам грецькі дімотіка (народні) пісні. Не згадуючи вже про те, скільки слідів залишили грецькі апокрифічні перекази в українських народних піснях, казках чи писаннях пізніших письменників – Галятовського, Радивилівського чи Руданського. Цей вплив достатньо прослідковується в народних віруваннях українців, що співпадають з віруваннями сучасних греків. Так, наприклад, як українці, так і греки вірять у те, що сосна весь час зелена, бо показалася нездатною на цвяхи при страсній муці Христа, осика – проклята богом, бо не поклонилася Св. Трійці, береза – побіліла із страху, бо Іуда хотів на ній повіситися, бузина – проклята, бо Іуда повісився на ній. «Слово про закон і благодать» Іларіона свідчить про національну свідомість автора, а побудоване за подібними візантійськими промовами. Пригадаємо відомого письменника 12 ст., Митрополита Клима Смолятича, який у своїх власних творах покликався на твори Гомера, Арістотеля й Платона, факт, що засвідчує те, що він не тільки сприйняв високу грецьку культуру, але й переносив її на українську землю. Перша автентична віршова українська література попадає під вплив грецької, наприклад «Імнологія» Памви Беринди на честь П. Могили, «Євхарістеріон» могилянських учнів. Найдавнішими драматичними писаннями, що постали в Україні, були віршові діалоги «Христос пасхон» – переробка грецької трагедії про терпіння Христа, що вийшла у Львові в 1630 році. Навіть творчість Григорія Сковороди не уникла такого впливу. Його філософські писання «Наркиз» та «Книга Асхань» спираються на грецькі прототипи. І навіть байки Гребінки та Глібова черпають свою тематику з міфів Езопу та вдало поєднують її за думкою та формою з українським життям, подаючи виразний український національний колорит. На кінець скажу, що майже всі українські поети та письменники, починаючи з Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, в своїй творчості віддають пошану грецькій літературній традиції та її здобуткам.

Могутність візантійської книжності й знання приголомшувала наших предків так сильно, що увесь подальший розвиток різних наук відбувався під впливом Візантії.

Спадщиною по княжій добі залишилася Україні поширена початкова освіта, при церквах та монастирях. Так, архідиякон Павло Алеппський в описі України в описі України підносить грамотність українців говорячи: «По всій козацькій землі ми визначили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони навіть їхні жінки та доньки вміють читати та знають порядок богослужби. Крім цього священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях».

На переломі 16-17 ст. у наше шкільництво приходять основні зміни. Під впливом західних течій – гуманізму та реформації – розбуджується охота до вищої освіти, потреба підняти рівень знання. Багато середніх шкіл засновуються при церковних братствах по всіх великих містах. Найстарша з них і найкраще укладена була грецько-слов’янська школа, або гімназія, при Успенському братстві у Львові. Навчання обіймало науку грецької та латинської мови та вищі ступені літературної освіти – поетику та риторику. Вивченню грецької мови надавали особливої уваги, бо вона лучила Україну з грецькою церквою, а також у торгових зв’язках із Царгородом її знання було необхідним. Братство поставило «греччину» на високому рівні. Тут у 1591 р. виходить перша грецька граматика – перший підручник грецької мови для українців. Учні Львівської братської школи склали граматику під наглядом або керівництвом грека Арсенія Еласонського (якого для викладання запрошено до Львова 1586 р.), про що переконливо свідчить віньєтка-печать із його іменем на останній сторінці книжки. Більша частина її грецького тексту ґрунтується на граматиці видатного візантійського гуманіста Костянтина Ласкаріса (1434-1505), яка вперше була надрукована 1476 р. в Мілані грецькою мовою, а пізніше виходила кілька разів у 16 ст. із доповненнями його учнів та латинським текстом. «Грецько-словенороська граматика» скомпонована своєрідно: коли розгорнути книжку, то ліворуч знаходиться грецький текст, а справа  словенороський переклад; на деяких сторінках подано паралельний теоретичний виклад двома мовами. За книжкою 1591 р. училися граматики видатні вчені Л. Зизаній та М. Смотрицький, і вплив її відчувається на лінгвістичних працях цих мовознавців.

Про велике значення грецької мови у житті тогочасного суспільства говорить і той факт, що у 1622 році гетьман Петро Конашевич Сагайдачний утворив окрему фундацію на утримання у Львові учителів грецької мови. У школі звертали увагу на те, щоб учні вживали грецьку мову в щоденній розмові. На вищому ступені науки учень мав добути також загальну літературну освіту, вивчали Святе Євангеліе, грецьких філософів, поетів, істориків.

На початку 17 ст. мережа середніх шкіл стала дуже густа, особливо на західних землях. Перемишль, Рогатин, Галич, Городок, Комарно, Замостя, Холм, Люблін, Берестя, Пінськ, Луцьк, Каменець на Поділлі – всі ці міста складали грецько-слов’янські школи. І хоч не всі вони показалися життєздатні й довговічні, все-таки високо підняли рівень нашого українського життя: з них вийшла перша українська інтелігенція. Буйний розвиток середньої школи заохочував тодішніх діячів сягати ще вище й завершити культурну будову вищим типом школи – академією. Перші спробу в цьому напрямі зробив князь Костянтин Острозький. В Острозі він утворив навчальний заклад, що мав назви «тримовного ліцею», «колегії» та «академії», за науковими силами він вдався до Греції та залучив до нього таких значних дослідників – греків як Кирил Лукаріс, Христофор Філарет, Никифор, Мосхопул, Палеоглог та інших.

Рівень вищої школи добула Київська Академія. Утворена в 1615 році при церкві Богоявлення братська школа «наук елліно-словенського письма», пізніше стала відома як Києво-Могилянська Академія.  Що стосується внеску греків у друкування книг на України, треба згадати про їх допомогу Івану Федорову у Львові, а також у Острозі, де було надруковано у 1581 році знамениту Острозьку Біблію (за дорученням князя Острозького було підібрано грецькі тексти й слов’янські переклади). Після смерті друкаря друкарня була викуплена єпископом Гедеоном Балабаном, і з часом стала основою друкарні Грецького Ставропігійського братства.

Як філологу хотілося б зазначити величезний вплив грецької мову на українську мову. Цей вплив охопив мовну сферу не тільки релігійного життя, але й інші пласти українського буття. Якщо говорити про термінологію, то грецькі терміни зайняли провідне місце не лише в релігійному словнику, але й в медичному словнику, словникові мистецтва, літературознавства, мовознавства. В українській мові безліч лексичних запозичень з грецької мови, велика кількість префіксів та афіксів грецького походження.

У Західній Європі першочергового значення надавали засвоєнню класичних мов, передусім латині – мові тодішнього письменства й церкви. У південно- й східнослов’янських народів головне місце займало вивчення грецької та церковнослов’янської мови. З’явилися перші друковані посібники.

Першою власне граматичною працею була розвідка, один із списків якої має назву «Ωсьмь чєстии слова, єлико глаголємь и пишємь». Її тривалий час вважали перекладом грецької граматики Іоанна Дамаскина, здійсненим Іоанном екзархом болгарським (кін. 9 – поч. 10 ст.). Видатний славіст зіставив дефініції досліджуваної пам’ятки з матеріалами різних греко-візантійських джерел. Г. В. Ягич виявив, що заголовок статті -дослівний переклад грецького: «Περί των οκτώ μερών του λόγου».

Вплив цієї праці спостерігається в першому друкованому на Україні посібнику граматичного змісту – букварі, що його 1574 р. видав у Львові Іван Федоров. З метою задоволення потреб шкіл Л. Зизаній видав у 1596 р. у Вільні граматику церковнослов’янської мови під назвою «Грамматіка словенска» (другий заголовок цієї книжки надруковано грецькою й церковнослов’янською мовами: «Γραμματική συντεθείσα εκ διαφόρων γραμματικών, διά σπουδαίων, δι εν τω της λεοπόλεως παιδοτριβίω») та перший друкований буквар «Наука ку читаню, и розумЂню писма слове(н)ского». Існує погляд, що навіть прізвище Зизаній є перекладом на грецьку мову давнішого прізвища Лаврентія і його брата Степана – Куколь (пор. давньогр. і новогр. ζιζάνιον «бур’ян, кукіль»).

Л. Зизаній був одним з найосвіченіших і найавторитетніших українських культурних і наукових діячів 16-17 ст., свідченням чого є не тільки його оригінальні твори й переклади з грецької мови, а й відзиви про нього його сучасників. Теоретична частина праці Л. Зизанія, її структура взята із граматик грецької та латинської мов, що були в ужитку в 16 ст. А ці граматики в свою чергу базувалися на античних грецьких традиціях, насамперед так званої александрійської школи, зокрема Діонісія Фракійського (близько 100 р. до н. е.).  Як перша спроба осмислення церковнослов’янської фонетичної й морфологічної систем, виявлення її специфічних особливостей «Граматика» Л. Зизанія була значним кроком уперед у вітчизняній і слов’янській філології.

Великий внесок в розвиток українського мовознавства того часу належить також Мелетію Смотрицькому, релігійному діячеві 17 ст., письменникові. Під псевдонімом Теофіл Ортолог у 1610 р. Смотрицький надрукував свій найвидатніший полемічний твір «Трінос» (Θρήνος, що свідчить про високоосвіченість (покликається приблизно на 140 авторів) і глибокий патріотизм полеміста, який закликав народ до активної оборони своїх прав. Біографи вченого повідомляють, що М. Смотрицький написав і у 1615 р. під заголовком «Institutionum linguae graecae libri duo» видав у Кельні граматику грецької мови. Необхідно зазначити, що 1618 р. у містечку Єв’ї вийшов «Букварь Языка Славенска. Писаній чтенїА оучитисА хотАщимъ, в(ъ) полезноє руковоженїє». Буквар зберігся у двох примірниках (у Копенгагені і Лондоні). Учений створив новий термін букварь (від буква «літера»), що згодом витіснив всі інші, менш досконалі назви елементарних підручників для навчання письму — азбука, граматика, які вживалися і на позначення інших об’єктів (тих, що й сьогодні).

При написанні своєї праці Смотрицький користувався грецькою граматикою відомого візантійського вченого К. Ласкаріса, грецькою й латинською граматиками визначного німецького гуманіста Ф. Меланхтона та латинською граматикою славетного португальського філолога Е. Альвара. Макарушка допускає, що Смотрицький міг використати й грецьку граматику М. Крузія.

Один з найбільших українських вчених 17 ст. Єпіфаній Славинецький зладив лексикон греко-слов’яно-латинський і другий – філологічний для пояснення малозрозумілих місць у Св. Письмі.

Живомовні елементи в словниках і граматиках того часу заохочували східнослов’янських діячів кінця XVI—XVIII ст., особливо граматистів, до ширшого введення народної стихії у практику. А от же можно справді говорити про визначний вклад грецького методологічного спадку щодо використання його як основи створення перших власних українських підручників з мови.