Сучасний стан викладання української мови, літератури, історії та географії в Україні та діаспорі
Басенко Наталя Олександрівна
КУЛЬТУРНІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНСЬКОГО ТА ГРЕЦЬКОГО НАРОДІВ
Український і грецький народ – це два дружні народи, які на протязі віків відігравали значну роль в історії та культурі один одного. Україна завжди залишиться в історії Греції, як країна, яка прийняла в свої обійми гнаних та знедолених греків; на її теренах знайшла притулок грецька інтелігенція, яка вела боротьбу за розповсюдження грецької національної ідеї. Україна – це територія, з якої поширилось на всіх східних слов'ян грецьке православ'я. Україна – це країна, на теренах якої була заснована легендарна «Філікі Етерія», і де й сьогодні проживають десятки тисяч греків.
Греки і Греція через здобутки античної та візантійської культури, через православ'я, вплинули не лише на подальший розвиток української культури, освіти, але й на саме життя українського народу, його духовний світ та віру.
Не випадково, що цей Конгрес відбувається на землі легендарної Греції, вплив якої на Українство мав виключний характер. Вплив грецької культури на українську був величезний, багатовіковий, і він ще й сьогодні помічається на кожному кроці. Греки прищепили в Україні світло православної віри, довгий час були виключними проповідниками християнства. З Грецією і з Афоном пов'язані імена багатьох видатних українців: ченця Антонія – засновника Печерського монастиря під Києвом, Івана Вишенського, який шле до України з Афону близько 20 потужних, гучних повідомлень.
Християнство принесло із собою в Україну нову культуру. Разом із християнством в Україну прийшла освіта й школа. Перші українські християнські князі звертали велику увагу на те, щоб дати початки грамотності й науки громадянству. Метою для всіх була візантійська освіта, що опиралася на скарби старовинної культури й своїм рівнем стояла найвище в цілій Європі. Основою вищої освіти була грецька мова. Знання грецької мови було досить поширене у нас, бо зв'язки України з Візантією були дуже тісні, особливо зв'язки торговельні. Митрополит Климент запевняє, що в середині 12 ст. було в Україні від 300 до 400 таких, що знали не лише «альфу», але й «бету», тобто пізнали «греччину основніше». Хто ознайомися з грецькою мовою, той міг осягнути літературну «огладу» – навчитися риторики й знання стилю. Вплив Візантії торкнувся спершу верхів громадянства і лише згодом дуже повільно втілюється в життя і світогляд широкого загалу.
Як видно вже з перших кроків становлення українства, наша культура стикається з грецькою. Зазначаючи те, що наша культура має візантійські корені, ми нічим не принижуємо своєї культури, ми лише вказуємо на її благородне джерело, життєдайна сила якого визнається навіть людьми інших релігійних конфесій. Як зазначає Іван Крип'якевич, те що «українська культура була під впливом Візантії, давало нам великі користі: з першого джерела могли ми черпати все те, що залишилося після давнього грецького та римського світу. Це було величезне багатство знання, досвіду, понять, традиції – щось величаве й неосяжне». Враз із іншими добутками візантійської культури прийшли в Україну книги, прийшло письмо, згадаймо апостолів Кирила та Мефодія – греків із Салонік. Найдавніші відомі давньоруські списки трактату про створення слов’янської азбуки й перші переклади старослов’янською мовою дійшли до нашого часу з XV ст.: «Ω писменехъ черноризца Храбра».
З розвитком освіти все більше значення здобуває книжка. Переклади грецьких творів на українську мову з'являються від початку православ'я і з часом збільшуються. Особливу честь мали привезені з Візантії житія святих, писання святих отців церкви. Улюбленим читанням на українських землях були збірки, як релігійного (такі як «Золотий ланцюг», «Ізмарагд», мінеї, прологи й патерики), так і змішаного – релігійного та світського змісту (такі як історичні хроніки Іоана Малали, Георгія Амартола, Константина Манассії, хронографи, палеї з апокрифічними переказами). Зачитувалися також повістями, привезеними з Греції про походи Олександра Македонського, перекази Троянської війни та ін. Переклади й переробки візантійських творів мали велике значення в житті українського народу, бо саме в них ми зустрічаємо перші прояви й перші зав'язки оригінальної літературної творчості наших українських предків. Якщо говорити про грецький вплив на українську літературу, то окрім перекладених з грецької мови творів, українці знайомляться з оригінальними українськими творами, які не уникли грецького впливу. Так, деякі українські перекази нагадують нам грецькі дімотіка (народні) пісні. Не згадуючи вже про те, скільки слідів залишили грецькі апокрифічні перекази в українських народних піснях, казках чи писаннях пізніших письменників – Галятовського, Радивилівського чи Руданського. Цей вплив достатньо прослідковується в народних віруваннях українців, що співпадають з віруваннями сучасних греків. Так, наприклад, як українці, так і греки вірять у те, що сосна весь час зелена, бо показалася нездатною на цвяхи при страсній муці Христа, осика – проклята богом, бо не поклонилася Св. Трійці, береза – побіліла із страху, бо Іуда хотів на ній повіситися, бузина – проклята, бо Іуда повісився на ній. «Слово про закон і благодать» Іларіона свідчить про національну свідомість автора, а побудоване за подібними візантійськими промовами. Пригадаємо відомого письменника 12 ст., Митрополита Клима Смолятича, який у своїх власних творах покликався на твори Гомера, Арістотеля й Платона, факт, що засвідчує те, що він не тільки сприйняв високу грецьку культуру, але й переносив її на українську землю. Перша автентична віршова українська література попадає під вплив грецької, наприклад «Імнологія» Памви Беринди на честь П. Могили, «Євхарістеріон» могилянських учнів. Найдавнішими драматичними писаннями, що постали в Україні, були віршові діалоги «Христос пасхон» - переробка грецької трагедії про терпіння Христа, що вийшла у Львові в 1630 році. Навіть творчість Григорія Сковороди не уникла такого впливу. Його філософські писання «Наркиз» та «Книга Асхань» спираються на грецькі прототипи. І навіть байки Гребінки та Глібова черпають свою тематику з міфів Езопу та вдало поєднують її за думкою та формою з українським життям, подаючи виразний український національний колорит. На кінець скажу, що майже всі українські поети та письменники, починаючи з Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, в своїй творчості віддають пошану грецькій літературній традиції та її здобуткам.
Могутність візантійської книжності й знання приголомшувала наших предків так сильно, що увесь подальший розвиток різних наук відбувався під впливом Візантії.
Спадщиною по княжій добі залишилася Україні поширена початкова освіта, при церквах та монастирях. Так, архідиякон Павло Алеппський в описі України в описі України підносить грамотність українців говорячи: «По всій козацькій землі ми визначили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони навіть їхні жінки та доньки вміють читати та знають порядок богослужби. Крім цього священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях».
На переломі 16-17 ст. у наше шкільництво приходять основні зміни. Під впливом західних течій – гуманізму та реформації – розбуджується охота до вищої освіти, потреба підняти рівень знання. Багато середніх шкіл засновуються при церковних братствах по всіх великих містах. Найстарша з них і найкраще укладена була грецько-слов'янська школа, або гімназія, при Успенському братстві у Львові. Навчання обіймало науку грецької та латинської мови та вищі ступені літературної освіти – поетику та риторику. Вивченню грецької мови надавали особливої уваги, бо вона лучила Україну з грецькою церквою, а також у торгових зв'язках із Царгородом її знання було необхідним. Братство поставило «греччину» на високому рівні. Тут у 1591 р. виходить перша грецька граматика - перший підручник грецької мови для українців. Учні Львівської братської школи склали граматику під наглядом або керівництвом грека Арсенія Еласонського (якого для викладання запрошено до Львова 1586 р.), про що переконливо свідчить віньєтка-печать із його іменем на останній сторінці книжки. Більша частина її грецького тексту ґрунтується на граматиці видатного візантійського гуманіста Костянтина Ласкаріса (1434-1505), яка вперше була надрукована 1476 р. в Мілані грецькою мовою, а пізніше виходила кілька разів у 16 ст. із доповненнями його учнів та латинським текстом. «Грецько-словенороська граматика» скомпонована своєрідно: коли розгорнути книжку, то ліворуч знаходиться грецький текст, а справа словенороський переклад; на деяких сторінках подано паралельний теоретичний виклад двома мовами. За книжкою 1591 р. училися граматики видатні вчені Л. Зизаній та М. Смотрицький, і вплив її відчувається на лінгвістичних працях цих мовознавців.
Про велике значення грецької мови у житті тогочасного суспільства говорить і той факт, що у 1622 році гетьман Петро Конашевич Сагайдачний утворив окрему фундацію на утримання у Львові учителів грецької мови. У школі звертали увагу на те, щоб учні вживали грецьку мову в щоденній розмові. На вищому ступені науки учень мав добути також загальну літературну освіту, вивчали Святе Євангеліе, грецьких філософів, поетів, істориків.
На початку 17 ст. мережа середніх шкіл стала дуже густа, особливо на західних землях. Перемишль, Рогатин, Галич, Городок, Комарно, Замостя, Холм, Люблін, Берестя, Пінськ, Луцьк, Каменець на Поділлі – всі ці міста складали грецько-слов'янські школи. І хоч не всі вони показалися життєздатні й довговічні, все-таки високо підняли рівень нашого українського життя: з них вийшла перша українська інтелігенція. Буйний розвиток середньої школи заохочував тодішніх діячів сягати ще вище й завершити культурну будову вищим типом школи – академією. Перші спробу в цьому напрямі зробив князь Костянтин Острозький. В Острозі він утворив навчальний заклад, що мав назви «тримовного ліцею», «колегії» та «академії», за науковими силами він вдався до Греції та залучив до нього таких значних дослідників – греків як Кирил Лукаріс, Христофор Філарет, Никифор, Мосхопул, Палеоглог та інших.
Рівень вищої школи добула Київська Академія. Утворена в 1615 році при церкві Богоявлення братська школа «наук елліно-словенського письма», пізніше стала відома як Києво-Могилянська Академія. Що стосується внеску греків у друкування книг на України, треба згадати про їх допомогу Івану Федорову у Львові, а також у Острозі, де було надруковано у 1581 році знамениту Острозьку Біблію (за дорученням князя Острозького було підібрано грецькі тексти й слов'янські переклади). Після смерті друкаря друкарня була викуплена єпископом Гедеоном Балабаном, і з часом стала основою друкарні Грецького Ставропігійського братства.
Як філологу хотілося б зазначити величезний вплив грецької мову на українську мову. Цей вплив охопив мовну сферу не тільки релігійного життя, але й інші пласти українського буття. Якщо говорити про термінологію, то грецькі терміни зайняли провідне місце не лише в релігійному словнику, але й в медичному словнику, словникові мистецтва, літературознавства, мовознавства. В українській мові безліч лексичних запозичень з грецької мови, велика кількість префіксів та афіксів грецького походження.
У Західній Європі першочергового значення надавали засвоєнню класичних мов, передусім латині - мові тодішнього письменства й церкви. У південно- й східнослов’янських народів головне місце займало вивчення грецької та церковнослов’янської мови. З’явилися перші друковані посібники.
Першою власне граматичною працею була розвідка, один із списків якої має назву «Ωсьмь чєстии слова, єлико глаголємь и пишємь». Її тривалий час вважали перекладом грецької граматики Іоанна Дамаскина, здійсненим Іоанном екзархом болгарським (кін. 9 - поч. 10 ст.). Видатний славіст зіставив дефініції досліджуваної пам’ятки з матеріалами різних греко-візантійських джерел. Г. В. Ягич виявив, що заголовок статті -дослівний переклад грецького: «Περί των οκτώ μερών του λόγου».
Вплив цієї праці спостерігається в першому друкованому на Україні посібнику граматичного змісту – букварі, що його 1574 р. видав у Львові Іван Федоров. З метою задоволення потреб шкіл Л. Зизаній видав у 1596 р. у Вільні граматику церковнослов’янської мови під назвою «Грамматіка словенска» (другий заголовок цієї книжки надруковано грецькою й церковнослов’янською мовами: «Γραμματική συντεθείσα εκ διαφόρων γραμματικών, διά σπουδαίων, δι εν τω της λεοπόλεως παιδοτριβίω») та перший друкований буквар «Наука ку читаню, и розумЂню писма слове(н)ского». Існує погляд, що навіть прізвище Зизаній є перекладом на грецьку мову давнішого прізвища Лаврентія і його брата Степана - Куколь (пор. давньогр. і новогр. ζιζάνιον «бур’ян, кукіль»).
Л. Зизаній був одним з найосвіченіших і найавторитетніших українських культурних і наукових діячів 16-17 ст., свідченням чого є не тільки його оригінальні твори й переклади з грецької мови, а й відзиви про нього його сучасників. Теоретична частина праці Л. Зизанія, її структура взята із граматик грецької та латинської мов, що були в ужитку в 16 ст. А ці граматики в свою чергу базувалися на античних грецьких традиціях, насамперед так званої александрійської школи, зокрема Діонісія Фракійського (близько 100 р. до н. е.). Як перша спроба осмислення церковнослов’янської фонетичної й морфологічної систем, виявлення її специфічних особливостей «Граматика» Л. Зизанія була значним кроком уперед у вітчизняній і слов’янській філології.
Великий внесок в розвиток українського мовознавства того часу належить також Мелетію Смотрицькому, релігійному діячеві 17 ст., письменникові. Під псевдонімом Теофіл Ортолог у 1610 р. Смотрицький надрукував свій найвидатніший полемічний твір «Трінос» (Θρήνος, що свідчить про високоосвіченість (покликається приблизно на 140 авторів) і глибокий патріотизм полеміста, який закликав народ до активної оборони своїх прав. Біографи вченого повідомляють, що М. Смотрицький написав і у 1615 р. під заголовком «Institutionum linguae graecae libri duo» видав у Кельні граматику грецької мови. Необхідно зазначити, що 1618 р. у містечку Єв’ї вийшов «Букварь Языка Славенска. Писаній чтенїА оучитисА хотАщимъ, в(ъ) полезноє руковоженїє». Буквар зберігся у двох примірниках (у Копенгагені і Лондоні). Учений створив новий термін букварь (від буква «літера»), що згодом витіснив всі інші, менш досконалі назви елементарних підручників для навчання письму — азбука, граматика, які вживалися і на позначення інших об’єктів (тих, що й сьогодні).
При написанні своєї праці Смотрицький користувався грецькою граматикою відомого візантійського вченого К. Ласкаріса, грецькою й латинською граматиками визначного німецького гуманіста Ф. Меланхтона та латинською граматикою славетного португальського філолога Е. Альвара. Макарушка допускає, що Смотрицький міг використати й грецьку граматику М. Крузія.
Один з найбільших українських вчених 17 ст. Єпіфаній Славинецький зладив лексикон греко-слов'яно-латинський і другий – філологічний для пояснення малозрозумілих місць у Св. Письмі.
Живомовні елементи в словниках і граматиках того часу заохочували східнослов’янських діячів кінця XVI—XVIII ст., особливо граматистів, до ширшого введення народної стихії у практику. А от же можно справді говорити про визначний вклад грецького методологічного спадку щодо використання його як основи створення перших власних українських підручників з мови.
Ουκρανικός Απελευθερωτικός Στρατός: ιστορία των αλύγιστων
Грецький варіант брошури про УПА
“Ουκρανικός Απελευθερωτικός Στρατός: ιστορία των αλύγιστων”
Εκδότης: Κοινότητα της Ουκρανικής διασποράς στην Ελλάδα «Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη»
Έτος: 2009
Κυκλοφορία: 1500 αντίτυπα
Επιμέλεια της ελληνικής έκδοσης: Γαλήνη Μασλιούκ
В Афінах 1 листопада відкрилася виставка “УПА.Історія нескорених”
Δελτίο τύπου
Η έκθεση αρχειακού υλικού και φωτογραφίας με τίτλο “Ουκρανικός Απελευθερωτικός Στρατός: ιστορία των αλύγιστων” είναι αφιερωμένη στους ηρωικούς αγώνες του ουκρανικού λαού για ανεξαρτησία. Η διοργάνωσή της εδώ στην Ελλάδα, έχει ως στόχο να γίνει γνωστή η ιστορία της Ουκρανίας στους Έλληνες και ν' αποκατασταθεί η αλήθεια και στον ελληνικό χώρο όσον αφορά τη δράση των Ουκρανών αγωνιστών. Τα εγκαίνια της έκθεσης και η ημερίδα πραγματοποιήθηκαν την Κυριακή 1 Νοεμβρίου 2009 ώρα 14.00 στην αίθουσα εκδηλώσεων του Δικηγορικού συλλόγου Αθήνας στη διεύθυνση: Ακαδημίας 60, Αθήνα με τη συμμετοχή του Προέδρου των Κρατικών αρχείων της Υπηρεσίας Ασφάλειας της Ουκρανίας κ. Βολοντιμίρ Βιατρόβιτς και του Γενικού Γραμματέα του Παγκόσμιου Κογκρέσου της Ουκρανικής διασποράς από την Αυστραλία κ. Στέφαν Ρομάνιβ. Την εκδήλωση διοργάνωσε ο Σύλλογος της ουκρανικής διασποράς στην Ελλάδα και των Ελλήνων φιλοουκρανών «Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη» σε συνεργασία με τα Κρατικά αρχεία της ΥΑΟΥ υπό τη αιγίδα της Πρεσβείας της Ουκρανίας στην Ελλάδα.
Η ιστορία της Ουκρανίας είναι η ιστορία του αγώνα του λαού της για την ανεξαρτησία. Η πιο έντονη και η πιο μαζική βούληση των Ουκρανών να δημιουργήσουν το δικό τους κράτος διαφάνηκε τον ΧΧ αιώνα. Επιτέλους, στις 24 Αυγούστου 1991 κατάφεραν να επιτευχθεί η ανεξαρτησία και στο χάρτη του κόσμου εμφανίστηκε ένα νέο κράτος. Παρόλα αυτά, χρόνια μετά από αυτό το γεγονός, λίγοι γνωρίζουν για τον ιστορικό αγώνα των Ουκρανών – όχι μόνο στον κόσμο, αλλά μέσα στην ίδια την Ουκρανία. Οι επιπτώσεις των αποικιακών καιρών ακόμα βαραίνουν το παρελθόν της. Τις περισσότερες διαμάχες τόσο στην Ουκρανία όσο κι έξω από τα σύνορά της, προκαλεί η περίοδος του ένοπλου αγώνα υπό την καθοδήγηση της Οργάνωσης των Ουκρανών Εθνικιστών (ΟΟΥΕ) και του Ουκρανικού Απελευθερωτικού Στρατού (ΟΥΑΣ), καθώς επίσης η αντίσταση αυτών των οργανώσεων στο γερμανικό και στο σοβιετικό καθεστώς για πάνω από δέκα χρόνια. Αυτό το ζήτημα προσπαθούν συνεχώς να χρησιμοποιήσουν διάφορες πολιτικές δυνάμεις για τη διάσπαση του Ουκρανικού λαού, ενώ ακριβώς η ιδέα του αγώνα για την ανεξαρτησία θα έπρεπε να τον ενώσει.
Τώρα ήρθε η ώρα, η ανεξάρτητη Ουκρανία ν' αποκαλύψει στον εαυτό της και σ' όλο τον κόσμο την αληθινή της ιστορία. Επιστρέφουν από τη λήθη τα διακεκριμένα μας πρόσωπα, τα μοιραία γεγονότα, ολόκληρες ιστορικές στρώσεις. Άλλοτε έκρυβαν, απαγόρευαν ή διαστρέβλωναν χωρίς καμιά ντροπή την αλήθεια. Ίσως περισσότερο απ’ όλα το σοβιετικό καθεστώς προσπαθούσε να σβήσει τη μνήμη των ηρωικών αγώνων των Ουκρανών για ανεξαρτησία και ειδικά του Ουκρανικού Απελευθερωτικού Στρατού.
Ο αγώνας του ΟΥΑΣ αποτέλεσε μεγάλη ηθική νίκη του λαού μας, σύμβολο του αλύγιστου και ανίκητου πνεύματός του. Ενώ φαινομενικά οι Ουκρανοί αγωνιστές δεν είχαν καθόλου ελπίδες, αντιστέκονταν ταυτόχρονα σε δυο ισχυρά ολοκληρωτικά καθεστώτα – των ναζί και των κομμουνιστών. Γνώριζαν ότι η μάχη ήταν χαμένη, κι όμως αγωνίζονταν γιατί ήξεραν ότι δίχως σταύρωση δεν υπάρχει ανάσταση. Και η πορεία της ιστορίας απέδειξε ότι η θυσία για τον ιερό σκοπό δεν είναι ποτέ μάταιη. Πέρασαν χρόνια, και πάνω στα ερείπια του ολοκληρωτισμού ξεπρόβαλε η ανεξάρτητη Δημοκρατική Ουκρανία που υπάρχει και ζει χάρη στη θυσία αυτών των ανθρώπων. Τους χρωστάμε την ελευθερία της ύπαρξής μας και της σκέψης μας.
Τώρα ήρθε η ώρα να τιμήσουμε τους ήρωες όπως τους αρμόζει. Έχουμε χρέος ν' αναστήσουμε την αλήθεια για τον Ουκρανικό Απελευθερωτικό Στρατό και να τη μεταφέρουμε στις νεότερες γενιές ως παρακαταθήκη που μας καλεί να υπηρετούμε την Πατρίδα.
Αξίζει να αναφερθεί ότι στα εδάφη όπου δρούσε ο ΟΥΑΣ ο λαός έχει προ πολλού αναγνωρίσει τους αγωνιστές – σχεδόν σε κάθε χωριό της Δυτικής Ουκρανίας μπορεί κανείς να δει ένα μνημείο που ανεγέρθηκε με πρωτοβουλία της κοινότητας· εδώ ακόμα θυμούνται τα ονόματα των ηρώων που προέρχονται από αυτό το μέρος. Όχι μόνο οι ηλικιωμένοι, αλλά και οι νέοι τραγουδάνε με θέρμη τα πατριωτικά τραγούδια. Αντίθετα, σε άλλα μέρη της Ουκρανίας φέρονται επιφυλακτικά στον ΟΥΑΣ, ακόμα και με ανοιχτή έχθρα. Είναι ολοφάνερο ότι αυτή η συμπεριφορά διαμορφώθηκε όχι από την προσωπική εμπειρία επικοινωνίας με τους αγωνιστές, αλλά είναι μόνο το αποτέλεσμα της προπαγάνδας του σοβιετικού καθεστώτος.
Υπάρχει, λοιπόν, ανάγκη να μάθουν όλοι για τον ΟΥΑΣ, τις πηγές της ίδρυσής του, την ιστορία της εξέλιξής του, των ανθρώπων που τον δημιούργησαν. Να διηγηθούμε τη δράση του με την πιο κατανοητή και πειστική γλώσσα – τη γλώσσα των φωτογραφιών. Αν κοιτάξει κανείς στα μάτια εκείνων των αγοριών και των κοριτσιών που πριν πάνω από μισό αιώνα έχυσαν το αίμα τους για το μέλλον μας, θα μπορέσει ο καθένας να καταλάβει ότι ανήκουν σ' ένα παρελθόν που δεν μπορεί να πεθάνει.
Γι' αυτό, η δημοσιοποίηση των αρχείων την οποία διενεργεί η Υπηρεσία Ασφάλειας της Ουκρανίας είναι πολύ σημαντική. Σίγουρα, η έκθεση «Ουκρανικός Απελευθερωτικός Στρατός: ιστορία των αλύγιστων» θα αποκαλύψει σε πολλούς στην Ουκρανία και πέρα από τα σύνορά της μια ακόμα άγνωστη ηρωική σελίδα του παρελθόντος, θα γίνει ένα μεγάλο βήμα στο δρόμο της αναγέννησης της εθνικής μας μνήμης.
В Афінах 1 листопада (2009) Виставка архівних документів СБУ. “УПА. Історія нескорених”. Близько півстоліття велика частина Європи була окупована радянськими військами і мала прорадянські адміністрації. У світі це так і називали – “радянська зона окупації”. Жорстокі репресії, відсутність основоположних свобод – слова, думки, волевиявлення, фактична відсутність виборів, порушення прав людини і злочини проти людства – таким був тоталітарний режим Сталіна і його продовжувачів. У Центральній та Східній Європі після 1945 тривала боротьба проти тоталітаризму, яка увінчалася успіхом щойно в кінці 80-х. Саме про це у світлі історії українського визвольного руху та його місця серед антитоталітарних рухів Європи велася мова вчора в Афінах на відкритті виставки Центру досліджень визвольного руху та Служби безпеки України “Українська повстанська армія. Історія нескорених”. Відкривав виставку Директор Архіву СБУ Володимир В’ятрович, присутніми також були представники Клубу ЮНЕСКО з політичних питань та питань міграційної політики Ангелікі Бубура, Іоанніс Папулідіс, представник Грецько-британського союзу та студій міжетнічних відносин Іонійського університету Христина Мелю, Посол України в Греції Валерій Цибух, Голова Асоціації “Українсько-Грецька Думка” Галина Маслюк-Какку, Генеральний секретар Світового Конгресу Українців Стефан Романів, грецька громадськість та українська діаспора. Володимир В’ятрович зазначив: “Правда про УПА важлива для України як спражня історія нашої боротьби за Свободу і демократію. Вона також важлива і для Європи, бо показує, як і чому впав тоталітарний комуністичний режим, що півстоліття панував в Європі”. Цей режим впав, – розповідає історик, – завдяки українським повстанцям, воякам польського підпілля, прибалтійським лісовим братам, учасникам угорського повстання у Будапешті 1956 року, Празької весни 1968 року, діячам Солідарності та національно-демократичних революцій 80-х років ХХ століття. “Боротьба УПА та повстання в інших країнах – це той подвиг і та ціна, яку Європа спільно заплатила за Свободу. Тому українська, раніше засекречена, історія є нині так цікавою для світу”, – наголосив В’ятрович . Нагадаємо, що виставка вже експонувалася в понад 20 містах Сполучених штатів Америки, Канаді, Прибалтиці, Великій Британії, Японії. Виставка експонуватиметься в Афінах у приміщенні Спілки юристів Греції, після чого відбудеться її презентація в інших містах Греції. Прес-центр ЦДВР за повідомленням прес-центру СБ України
Κάτω από το βάρος ενός σταχυού. Під вагою колосся
Νίκος Λυγερός “Κάτω από το βάρος ενός σταχυού”
Н. Лігерос “Під вагою колосся”
ISBN : 978 -2-916808-08-6
Εκδόσεις: ΑΡΧΙΜΗΔΗ, 2008
Εξώφυλλο : Sous les épis de blé του Νίκου Λυγερού
Κυκλοφορία: 3000 αντίτυπα
Μετάφραση στα ελληνικά μεταξύ άλλων της Γαλήνης Μασλιούκ
Επιμέλεια κείμενων και της έκδοσης: Γαλήνη Μασλιούκ
https://lygeros.org/katw-apo-to-baros-enos-staxyoy/
https://lygeros.org/wp-content/uploads/talks/20081210_presbeia_Oykranias.pdf
https://www.youtube.com/watch?v=2iqInLbYY3E
Ιστορία μιας αφανούς γενοκτονίας
Brochure “Ιστορία μιας αφανούς γενοκτονίας”
Εκδότης: Κοινότητα της Ουκρανικής διασποράς στην Ελλάδα «Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη»
Έτος 2006
Στο εξώφυλλο: πίνακας της Brigitta Αντωνοπούλου «Σταύρωση».
Κυκλοφορία: 1000 αντίτυπα
Μετάφραση στα ελληνικά και επιμέλεια έκδοσης: Γαλήνη Μασλιούκ
Збірка статей відомих авторів — дослідників Голодомору, українців та іноземців, які присвятили своє життя для визнання Великого Голоду 1932-1933 рр. в Україні геноцидом українського народу. Для ознайомлення широкого загалу грецького суспільства з маловідомою на Заході трагедією українського народу. Україна виступає за встановлення історичної правди і вшанування міжнародним співтовариством пам’яті про мільйони українців — жертв Голодомору, яких цілеспрямовано знищив радянський режим.
Για την παγκόσμια κοινότητα ο Μεγάλος Τεχνητός Λιμός – ο Γολοντομόρ του 1932-1933, τον οποίο εφάρμοσε η κομμουνιστική Ρωσία στην Ουκρανία, παραμένει ως τις μέρες μας ως ένα ολικό καταστροφικό έγκλημα, ανήκουστου μεγέθους και απίθανης σκληρότητας.
Είχαν οδηγήσει τον ειρηνοφιλικό, υπομονητικό, φιλότιμο και φιλόξενο ουκρανικό λαό στον κανιβαλισμό! Όμως οι Ουκρανοί επέζησαν. Και δε λησμονήσανε τίποτα!
THE YEAR OF FAMINE, THE ERA OF STARVATION
“Ukraine, the twentieth century”
“Not a year, but a bloody stamp: ”Thirty three”.
In 1933 terrible famine struck the Ukraine. There was no war, no drought, and no flood. But there was an evil intent from some people to harm others. Nobody knew, at that time, how many people would die – young, old, children or women bearing children.
(For the book dedicated to the Ukrainian nation...)
Збірка поезії. Дзеркало душі нашої
Атени, 2002 рік
ЗАМІСТЬ ВСТУПУ
“На майдані коло церкви…”
Може при цих словах у декого й спливе: сільська революція, чабан-отаман… Але ні, це ми вже проходили. До цих пір пам’ятаємо дірки нашої пам’яті: хто ми? Хоча б діда протягнути родовід. А далі? Що було? Що буде?
Мабуть, потрібна хроніка Майдану. Майдану душі нашої. Бо вже були майдани. З читанки та з газет, у нашому житті-бутті. Перехоплювало подих від радості: Майдан Незалежності!
Але ж воля-воленька не родиться з повітря. І не водиться в коридорах (навіть най-най-!) Вона на майданах душі нашої. І виплекати її треба, щоб і діти наші побачили, відчули її. Бо звідки знатимуть що це таке?
Сьогодні мова про “український майдан” на еллінській землі.
Той, що коло Святокостянтинівської церкви в самісінькому центрі Атен. Сотні, тисячі доль українських тут розкидано, в сонячній Елладі, на цьому ось майдані з понтійсько-інтернаціональним запахом і кольором.
Такими слова в листопаді 1997-го року ми започаткували рубрику “Майдан” в нашому первістку – українсько-грецькій газеті “Вісник-Анґеліафорос”. Тоді ми ще не знали, що газета стане притулком, променем надії не для одного зболілого серця, що з неї розпочнеться будь-що, пов’язане з присутністю українців у Греції. Що наступним кроком після першого українського свята буде Служба Божа рідною мовою, а згодом створення української парафії, яка з кожним роком все міцнішатиме. Що маленьке, але надзвичайно потужне ядро газети, ввібравши в себе стихійну енергію мас, перетвориться на осередок організованого українського життя. Що, з любов’ю вистелений нашими думками Майдан, дійсно стане “майданом душі нашої”. Душі української.
Пройшло з того часу п’ять років. Змінилося суттєво життя-буття наших земляків у цій своєрідній теплій країні. Денаціоналізована, деморалізована свідомість більшості новоприбулих українців, зазнавши випробовування жорсткою дійсністю, набула нових, вирішальних для кожної особистості рис, мимохіть підвела до пошуку відповіді на риторичне питання “хто ми?”.
Мабуть, ще дуже рано підбивати підсумки. Мабуть, рано виносити вирок чи оголошувати про одужання. Бо ж воля-воленька не родиться з повітря. І не водиться в коридорах (навіть най-най-!) Вона на майданах душі нашої. І виплекати її треба, щоб і діти наші побачити, відчули її. Бо звідки знатимуть що це таке?
В листопаді цього року виповнюється 5-ть років з часу виходу в світ нашого “Вісника”. З цієї нагоди пропонуємо вашій увазі підбірку з “українського майдану” на еллінській землі. Сподіваємося, що ця збірка дозволить вам підійти ближче до грецьких українців, бодай на мить відчути спільні для всіх тугу, біль, мрії та сподівання і, водночас, покаже особливості тутешнього життя, покаже, як ми, українці, зціпивши зуби, можемо іронізувати над власними незгодами, недоліками, і як ми болюче віримо в силу нашої української душі, і як жагуче любимо нашу рідну землю.
Приємного вам читання.
Галина Маслюк,
редакторка «Вісника», голова Асоціації «Журавлиний край», переіменованої цього року в Асоціацію «Українсько-Грецька Думка»