Ιστορία μιας αφανούς γενοκτονίας
Brochure “Ιστορία μιας αφανούς γενοκτονίας”
Εκδότης: Κοινότητα της Ουκρανικής διασποράς στην Ελλάδα «Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη»
Έτος 2006
Στο εξώφυλλο: πίνακας της Brigitta Αντωνοπούλου «Σταύρωση».
Κυκλοφορία: 1000 αντίτυπα
Μετάφραση στα ελληνικά και επιμέλεια έκδοσης: Γαλήνη Μασλιούκ
Збірка статей відомих авторів — дослідників Голодомору, українців та іноземців, які присвятили своє життя для визнання Великого Голоду 1932-1933 рр. в Україні геноцидом українського народу. Для ознайомлення широкого загалу грецького суспільства з маловідомою на Заході трагедією українського народу. Україна виступає за встановлення історичної правди і вшанування міжнародним співтовариством пам’яті про мільйони українців — жертв Голодомору, яких цілеспрямовано знищив радянський режим.
Για την παγκόσμια κοινότητα ο Μεγάλος Τεχνητός Λιμός – ο Γολοντομόρ του 1932-1933, τον οποίο εφάρμοσε η κομμουνιστική Ρωσία στην Ουκρανία, παραμένει ως τις μέρες μας ως ένα ολικό καταστροφικό έγκλημα, ανήκουστου μεγέθους και απίθανης σκληρότητας.
Είχαν οδηγήσει τον ειρηνοφιλικό, υπομονητικό, φιλότιμο και φιλόξενο ουκρανικό λαό στον κανιβαλισμό! Όμως οι Ουκρανοί επέζησαν. Και δε λησμονήσανε τίποτα!
THE YEAR OF FAMINE, THE ERA OF STARVATION
“Ukraine, the twentieth century”
“Not a year, but a bloody stamp: ”Thirty three”.
In 1933 terrible famine struck the Ukraine. There was no war, no drought, and no flood. But there was an evil intent from some people to harm others. Nobody knew, at that time, how many people would die – young, old, children or women bearing children.
(For the book dedicated to the Ukrainian nation...)
Дзеркало душі нашої
Атени, 2002 рік
ЗАМІСТЬ ВСТУПУ
“На майдані коло церкви…”
Може при цих словах у декого й спливе: сільська революція, чабан-отаман… Але ні, це ми вже проходили. До цих пір пам’ятаємо дірки нашої пам’яті: хто ми? Хоча б діда протягнути родовід. А далі? Що було? Що буде?
Мабуть, потрібна хроніка Майдану. Майдану душі нашої. Бо вже були майдани. З читанки та з газет, у нашому житті-бутті. Перехоплювало подих від радості: Майдан Незалежності!
Але ж воля-воленька не родиться з повітря. І не водиться в коридорах (навіть най-най-!) Вона на майданах душі нашої. І виплекати її треба, щоб і діти наші побачили, відчули її. Бо звідки знатимуть що це таке?
Сьогодні мова про “український майдан” на еллінській землі.
Той, що коло Святокостянтинівської церкви в самісінькому центрі Атен. Сотні, тисячі доль українських тут розкидано, в сонячній Елладі, на цьому ось майдані з понтійсько-інтернаціональним запахом і кольором.
Такими слова в листопаді 1997-го року ми започаткували рубрику “Майдан” в нашому первістку – українсько-грецькій газеті “Вісник-Анґеліафорос”. Тоді ми ще не знали, що газета стане притулком, променем надії не для одного зболілого серця, що з неї розпочнеться будь-що, пов’язане з присутністю українців у Греції. Що наступним кроком після першого українського свята буде Служба Божа рідною мовою, а згодом створення української парафії, яка з кожним роком все міцнішатиме. Що маленьке, але надзвичайно потужне ядро газети, ввібравши в себе стихійну енергію мас, перетвориться на осередок організованого українського життя. Що, з любов’ю вистелений нашими думками Майдан, дійсно стане “майданом душі нашої”. Душі української.
Пройшло з того часу п’ять років. Змінилося суттєво життя-буття наших земляків у цій своєрідній теплій країні. Денаціоналізована, деморалізована свідомість більшості новоприбулих українців, зазнавши випробовування жорсткою дійсністю, набула нових, вирішальних для кожної особистості рис, мимохіть підвела до пошуку відповіді на риторичне питання “хто ми?”.
Мабуть, ще дуже рано підбивати підсумки. Мабуть, рано виносити вирок чи оголошувати про одужання. Бо ж воля-воленька не родиться з повітря. І не водиться в коридорах (навіть най-най-!) Вона на майданах душі нашої. І виплекати її треба, щоб і діти наші побачити, відчули її. Бо звідки знатимуть що це таке?
В листопаді цього року виповнюється 5-ть років з часу виходу в світ нашого “Вісника”. З цієї нагоди пропонуємо вашій увазі підбірку з “українського майдану” на еллінській землі. Сподіваємося, що ця збірка дозволить вам підійти ближче до грецьких українців, бодай на мить відчути спільні для всіх тугу, біль, мрії та сподівання і, водночас, покаже особливості тутешнього життя, покаже, як ми, українці, зціпивши зуби, можемо іронізувати над власними незгодами, недоліками, і як ми болюче віримо в силу нашої української душі, і як жагуче любимо нашу рідну землю.
Приємного вам читання.
Галина Маслюк,
редакторка «Вісника», голова Асоціації «Журавлиний край», переіменованої цього року в Асоціацію «Українсько-Грецька Думка»