24 СЕРПНЯ – ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Сьогодні ми підхоплюємо Заповіт наших пращурів і на заклик Великого Кобзаря українського народу запевняємо, що ми, сьогоднішні українці вже не ті. Ми знаємо, що таке воля, ми почуваємо себе вільними людьми і віримо в те, що наші наступні покоління, які не відчули на собі залізної руки радянщини, яких не з’їдає зсередини синдром страху, боротимуться за те, щоб українські діти бігали вільними пшеничними полями під мирним українським небом.

Але ми продовжуємо читати Шевченка, Франка, Лесю Українку, Стуса та інших, переконуючись, що на 21-ій річниці Незалежності України їхні пророчі слова залишаються до болю актуальними.

Хотілося би, щоб все менше українців впізнавали себе в поезіях наших безсмертних майстрів слова як от в Шевченковому «Юродивому» ! Бо можна сховатися від людей. Від себе однак не сховаєшся… І чим менше юродивих буде серед нас, тим швидше ми постанемо як нація.

Слава Україні!

Героям слава!

ЮРОДИВИЙ

Во дні фельдфебеля-царя
Капрал Гаврилович Безрукий
Та унтер п’яний Долгорукий
Украйну правили. Добра
Таки чимало натворили,
Чимало люду оголили
Оці сатрапи-ундіра.
А надто стрижений Гаврилич
З своїм єфрейтором малим,
Та жвавим, на лихо лихим,
До того люд домуштровали,
Що сам фельдфебель дивувались
І маршировкою, і всім…
І «благосклонні пребивали
Всегда к єфрейторам своїм».
А ми дивились та мовчали,
Та мовчки чухали чуби.
Німії, подлії раби!
Підніжки царськії, лакеї
Капрала п’яного! Не вам,
Не вам, в мережаній лівреї,
Донощики і фарисеї,
За правду пресвятую стать
І за свободу! Розпинать,
А не любить ви вчились брата!
О роде суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись.

Не сотні вас, а міліони
Полян, дулебів і древлян
Гаврилич гнув во время оно.
А вас, моїх святих киян,
І ваших чепурних киянок
Оддав своїм профосам п’яним
У наймички сатрап-капрал.
Вам і байдуже. А меж вами
Найшовсь-таки якийсь проява,
Якийсь дурний оригінал,
Що в морду затопив капрала,
Та ще й у церкві, і пропало,
Як на собаці.
Так-то, так!
Найшовсь-таки один козак
Із міліона свинопасів,
Що царство все оголосив —
Сатрапа в морду затопив.
А ви — юродиві — тим часом,
Поки нездужає капрал,
Ви огласили юродивим
Святого лицаря. А бивий
Фельдфебель ваш, Сарданапал,
Послав на каторгу святого,
А до побитого старого
Сатрапа «навсегда оставсь
Преблагосклонним».

Більш нічого
Не викроїлось, і драму
Глухими, темними задами
На смітник винесли, а я…
О зоре ясная моя!
Ведеш мене з тюрми, з неволі,
Якраз на смітничок Миколи,
І світиш, і гориш над ним
Огнем невидимим, святим,
Животворящим, а із гною
Встають стовпом передо мною
Його безбожнії діла…
Безбожний царю! Творче зла!
Правди гонителю жестокий!
Чого накоїв на землі?

А ти, Всевидящеє око!
Чи Ти дивилося звисока,
Як сотнями в кайданах гнали
В Сибір невольників святих,
Як мордовали, розпинали
І вішали?.. А Ти не знало?
І Ти дивилося на них
І не осліпло! Око, око!
Не дуже бачиш Ти глибоко!
Ти спиш в кіоті, а царі…
Та цур їм, тим царям поганим!
Нехай верзуться їм кайдани,
А я полину на Сибір,
Аж за Байкал; загляну в гори,
В вертепи темнії і в нори,
Без дна глибокії, і вас —
Споборники святої волі —
Із тьми, із смрада, із неволі
Царям і людям напоказ
На світ вас виведу надалі
Рядами довгими в кайданах…

{youtube}Jt2i_frwfwo{/youtube}

{youtube}uaPeZTteMSo{/youtube}