1919 — проголошення АКТА ЗЛУКИ

Проголошення Акта Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р. Фото роблено з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий.    Січень видався багатим на значимі для української нації події місяцем. Сьогодні, з нагоди 90-ї річниці відзначення історичного Акту Злуки, хотіла би зробити невеличкий екскурс в минуле, щоб зрозуміти справжнє значення низки трагічних подій у долі нашого народу. Протягом 17-18 років, що віддаляють нас від розвалу Радянської імперії, і особливо, протягом останніх років завдяки зусиллям влади, в Україні з меншим чи більшим успіхом, але все ж таки робляться спроби пошуків та відтворення історичної правди, переоцінки та реабілітації зумисно дискредитованих та спотворених історичних фактів та постатей нашого минулого. Цей процес складний і болючий, тому що руйнує чиюсь хибно сформовану уяву, але абсолютно необхідний для повноцінного, самодостатнього майбутнього українця, як горду за своєю національною ознакою складову нового українського громадянського суспільства, або політичної нації, як ще прийнято говорити. Отже, минулого року 21 січня виповнилося 360 років від початку Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648). Ця війна формально завершилася через 6 років укладенням 8 січня 1654 року так званої Переяславської угоди про входження України як автономної держави під протекторат Росії. Історичне значення Визвольної війни і загалом політичної діяльності Богдана Хмельницького в тому, що гетьманові вдалося утворити досить велику й потужну козацьку державу. Таким чином, аж через понад 400 років було відновлено державність України. Адже після загарбання роздрібненої Київської Русі монголо-татарами (1240 рік — взяття Києва) слов’янські землі більш як на століття опинилися під владою Золотої Орди. Потім майже на два століття увійшли до складу Великого князівства Литовського, а після об’єднання останнього з Польським королівством у Річ Посполиту, опинилися на ціле століття у складі цієї держави. Отже, Хмельницький відновив державність. І невдовзі втратив її у результаті підписання Переяславської угоди, яку, щоправда, українська старшина задумувала зовсім не як загарбання України. Але вийшло саме так. Після смерті Хмельницького 1657 року (є версія про його отруєння) його наступники не змогли об’єднати Україну в одне ціле, як це зробив могутній гетьман. Натомість — чвари, розбрат, те, що згодом назвали Руїною, і що знову на століття позбавило нас незалежності. Національно-визвольний рух початку ХХ ст. активізувався після першої російської революції 1905—1907 рр. Гасла автономної України лунали на засіданнях Державної думи Росії, на сторінках органу української фракції І Думи —“Украинского вестника”. Часопис виходив за активної участі провідника українського руху Михайла Грушевського, кожне число відкривалося його публіцистичними виступами з вимогами автономії України, розвитку національної школи, мови, преси. З початком Першої світової війни на арену боротьби за самостійну Україну виходять політемігранти з Наддніпрянщини, які створюють Союз визволення України. Лідери Союзу проводили активну просвітницьку роботу серед полонених українців з російської армії у таборах Німеччини та Австрії. Задля піднесення національної свідомості серед полонених Союз видавав популярні праці з історії України, зокрема праці Михайла Грушевського. Саме завдяки діяльності Союзу в таборах було сформовано Синьожупанну та Сірожупанну дивізії, підрозділи яких брали участь у боях із більшовицькою навалою. “Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Коли вперше цю багатовікову мрію українців озвучив Михайло Грушевський в ніч на 11 січня 1918 р. в залі Центральної Ради, буря овацій потрясла її стіни. Відновлення української державності, здавалося, безнадійно втраченої в глибинах ХVІІІ ст., — у цьому полягала сутність та головна конструктивна ідея ІV Універсалу. Цей акт став вершиною діяльності Української Центральної Ради та логічним доповненням і розвоєм найрадикальнішого документа УЦР — ІІІ Універсалу, в якому вже було закладено головні підвалини державотворення: народ, територія, влада. У найдраматичніший момент своєї історії новітній український парламент ухвалив ІV Універсал, щоб захистити Україну від більшовицької навали, укласти мирний договір (Берестейський мир ) і вплинути на геополітичну ситуацію в Європі.  Про зміну геополітичної ситуації свідчать тогочасні карти, на яких своє повноправне місце серед європейських держав займає молода незалежна держава Україна. Її визнали країни Четвертного Союзу як незалежну державу. А вже у квітні внаслідок приходу до влади П. Скоропадського замість УНР було проголошено Українську Державу, яка, проте, проіснувала недовго. У грудні 1918 року УНР відновила Директорію. Тогочасні українські політики не могли передбачити всі проблеми, які стануть на шляху утвердження незалежності. Проте вони були свідомі того, що за головний постулат ІV Універсалу доведеться боротися не одному поколінню. Справді, це був документ перспективної дії, його історичне значення виявилося не відразу. Ключові слова ІV Універсалу Центральної Ради покликали на захист самостійної України київських студентів та гімназистів, що полягли під Крутами; Так, 29 січня 1918 року, через тиждень після проголошення ІV Універсалу про незалежність, Українській Народній Республіці довелося захищатися від агресії більшовицької Росії на ближніх підступах до столиці. Більшовицькі війська, в обозі яких плелися на Київ і так звані українські радянські частини, біля станції Крути, між Бахмачем і Ніжином, зупинили кілька сотень молодих воїнів УНР. На жаль, це було все, що на той момент українська влада могла кинути на захист столиці — юнаків з військових училищ, студентів київських університетів. Бо УНР необачно не взяла під свій контроль численні українські військові фронтові частини, не подбала про оборону республіки. Юні патріоти загинули, через кілька днів. Агресори штурмом узяли Київ. У зв’язку з цим сьогодні Голова Спілки офіцерів України В’ячеслав Білоус загострює нашу увагу на сучасному законодавстві, де задекларовано зменшення кількісного складу Збройних сил України, і проводить паралель між IV Універсалом, де записано “реорганізувати армію в народну міліцію”. Перші наслідки такої реорганізації Україна 1918-го, вважає пан Білоус, побачила вже за тиждень — 29 січня під Крутами. Сьогодні Збройні сили України налічують 200 тис. осіб, натомість кількість війська в Польщі — 350 тис., Німеччині — 500 тис., Росії — 1 мільйон. Естафету боротьби за незалежну Україну з кінця 1918 до початку 1921 р. перебрала Директорія Української Народної Республіки та провідники Західно-Української Народної Республіки. Рівно через рік після проголошення ІV Універсалу 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві було проголошено Акт злуки — об’єднання історичних українських земель в єдину державу — Українську Народну Республіку. Акт проголосили уряди УНР і Західно-Української Народної Республіки, що утворилася на землях, які століттями були відірвані від України. День 22 січня, починаючи з 1999 р. (якщо не помиляюся) за президента Л. Кучми, в незалежній Україні відзначають як свято — День Соборності. Незадежна Держава перестала існувати наприкінці листопада 1920 р. внаслідок остаточного захоплення території УНР російськими більшовиками та виїзду голови Директорії УНР і Ради Народних Міністрів УНР в еміграцію. Проте слова ІV Універсалу продовжували звати до бою вояків Армії УНР доби Директорії та Січове Стрілецтво Української Галицької Армії. Різними засобами за самостійну Україну боровся Уряд УНР в екзилі, Українська Повстанська Армія в роки Другої світової війни, шістдесятники в період тоталітаризму. Незалежність України, проголошену 1991 року, можна вважати одним із найвагоміших результатів ІV Універсалу. І про сучасне… В січні минулого року в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського до 90-річчя проголошення ІV Універсалу Української Центральної Ради відкрилася виставка “…однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною…”. Відкриття виставки до 90-ої річниці проголошення незалежності України в родинній садибі Грушевських на Паньківській, 9 мало особливе, символічне значення. Саме їхня садиба стала епіцентром січневих подій 1918 р. Тісно переплелася особиста трагедія Михайла Грушевського з трагедією молодої Української держави, яку він виборював упродовж десятиліть. Більшовики добре усвідомлювали провідну роль лідера Центральної Ради, тому і спрямували свій жорстокий удар саме проти нього. Вони зумисне обстріляли дім Грушевських, з якого напівживою винесли матір Михайла Сергійовича, в пожежі загинули унікальне зібрання українських старожитностей, книгозбірня, архів, рукописи. Незважаючи на трагедію, Грушевський закликав новими очима поглянути у майбутнє: “І мені здається, що те, що переживаю я так гостро в сім моменті, переживає й уся Україна. Що Україна також поховала своє старе в сім огнищі, в сій руїні, в могилах своїх дітей, забитих рукою большевиків, як я в могилі матері…”.   В травні минулого року в Будинку вчителя (колишнє приміщення Центральної Ради) відбулася прес-конференція з приводу створення Музею Української Народної Республіки. Її учасниками були в. о. голови Українського інституту національної пам’яті Ігор Юхновський, останній Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк, президент Академії педагогічних наук України Василь Кремень, заступник голови Українського інституту національної пам’яті Владислав Верстюк, директор бібліотеки ім. О. Ольжича Олександр Кучерук, директор Київського будинку вчителя Лариса Мельник, президент “Київміськбуд” Петро Шилюк, виконавчий директор Міжнародного благодійного фонду національної пам’яті Борис Пономаренко та інші. Музей розташовуватиметься в історичній будівлі Української Центральної Ради. Вдалося частково відновити історичну топографію будинку, коли там працювала Центральна Рада. Поруч перебували інші державні й громадські установи. Саме тут розташувався перший український уряд УНР — Генеральний Секретаріат України. Засновниками Музею стали Український інститут національної пам’яті, Київський міський будинок учителя, Академія педагогічних наук, Фундація ім. О. Ольжича, бібліотека ім. О. Ольжича, Міжнародний благодійний фонд національної пам’яті. Значну допомогу в підготовці приміщення для розміщення експозиції надає АТ ХК “Київміськбуд”, виконуючи ремонт за сучасними технологіями. Тепер документи, універсали, світлини та інші пам’ятки Української Народної Республіки розташовуватимуться на другому поверсі Будинку вчителя. Експозицію музею започаткував останній Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк просто під час прес-конференції. Він передав унікальні реліквії доби УНР, серед яких оригінальна фотографія голови Директорії Симона Петлюри, фото трьох прем’єр-міністрів уряду УНР, речі генерала Армії УНР Миколи Капустянського, державні нагороди УНР, книги з автографами діячів УНР. І це лише невелика частина з того, що перейде у власність музею. Решта нині зберігається в архіві бібліотеки ім. О. Ольжича.   Цього року француз Серж Ґетц (мама родом із Сумської області), який давно живе у серці з Україною, привіз з далекої Франції унікальні матеріали доби Української Народної Республіки — тогочасні видання, рукописи, карти, книгу спогадів голови уряду УНР Володимира Винниченка “Відродження нації”, перше видання, том ІІІ, кілька книжок, присвячених дипломатичній активності УНР на Паризьких мирних переговорах 1919—1920 років. Більшість переданих матеріалів доповнять колекцію Музею Української Народної Республіки, відкриття якого заплановано на сьогодні - 22 січня 2009 року — до 90-ліття Акта Злуки — в історичному приміщенні Української Центральної Ради. Раритети, привезені з Франції, з вдячністю прийняв в. о. голови Українського інституту національної пам’яті академік Ігор Юхновський. Звичайно, це один із перших відгуків світової спільноти на заклик підтримати створюваний Музей УНР у Києві. Сподіваємося з часом до новоствореного музею зберуться документальні матеріали з усього світу.   І на закінчення… Згадуючи ті чи інші події минулого століття, можна часто почути «навіщо згадувати минуле?». Тут не можу ще раз не повторити фразу грецького вченого Нікоса Лігероса стосовно Голодомору 1932-33 рр.: «Доки існує геноцид пам’яті, продовжується геноцид народу». Очевидно, нам – сучасним українцям, варто замислитися над доленосними подіями 1917—1920 рр. Такі уроки для того, аби їх засвоювати. Головний урок Дня злуки — це усвідомлення того, що сила держави — тільки в єдності. Тільки в єдиній мовно-інформаційно-культурній зоні можливе прийняття соціальних, економічних, правових концепцій. Лише за умови політичної й економічної незалежності Україна може претендувати на гідне місце в світі. Тільки сильна держава і сильна влада убезпечить націю від служіння чужим інтересам. Ось чому ми зобов’язані плекати ідеал власної Соборної держави і віддавати йому всі свої сили та здібності. Дякую за увагу. Підготувала голова Асоціації «Українсько-Грецька Думка» Галина Маслюк, Атени 2011 р.      Молебень на Софіївській площі у Києві з нагоди проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР. В центрі – Симон Петлюра та Володимир Винниченко. 22 січня 1919 року. 
Iryna_Kliuchkovska_Halyna_Masliuk

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ ПЛАНУЄ ЗАХИЩАТИ ПРАВА УКРАЇНСЬКИХ МІҐРАНТІВ

Dmytro_Slavov_vystupaje
Виступає
Д. Славов
(Відень, Австрія)
.
Borys_Tarasiuk
Виступає Борис
Тарасюк.

Серед доповідей варто також виділити виступи Олександра Шокала, голови Міжнародної громадської організації українців «Четверта Хвиля» (Україна, Київ) з темою «Соціальні наслідки української трудової міграції та їх подолання» (організація виступила ініціатором нинішніх слухань), Віктора Горобчука, голови громадського об’єднання Трудова спілка «Солідарність» в Італії (Італія, Рим), з темою: «Потреби консультаційно-правової допомоги українським громадянам за кордоном», Дмитра Славова, керівника Української світової інформаційної мережі (УСІМ) МГОУ «Четверта Хвиля» (Австрія, Відень) з темою: «Суспільне телерадіомовлення як індикатор свободи слова в Державі та забезпечення інформаційних потреб громадян України за кордоном».

У своєму виступі на тему «Виховання й освіта другого покоління нової хвилі української еміґрації в Европі та роль України в цьому процесі» Галина Маслюк (Греція, Афіни) загострила увагу присутніх на якісно новому, за самовизначенням нетрадиційному для української діаспори складі нової хвилі міґрації з України і відмітила необхідність пошуку нового підходу, особливо, що стосується питання виховання та освіти другого покоління, а також залучення новоприбулих українців до активного громадського життя як в українській справі, так і в житті країни перебування. Виступаюча зазначила також, що основні українські надбудови, як Світовий та Европейський Конґреси Українців занепокоєні проектом «створення інноваційного освітнього простору для українських шкіл зарубіжжя», ініційованого сьогоднішнім міністерством освіти України. Поки в Україні не сформується стабільна позиція щодо основних національних цінностей, серед яких, зокрема, відношення до мови, історії та традицій нашого народу, які би не змінювалися з кожною зміною президента чи уряду, таке втручання в діаспорне шкільництво виглядає досить передчасним і небезпечним. Наслідком понад столітньої діяльності українських громадських організацій та недільних шкіл при них є те, що 5-6-те, а в деяких випадках 10-11-те покоління українців продовжують бути носіями мови, культури, традицій і самоідентифікувати себе як представників українського етносу. Тому, на даному етапі закордонним українським організаціям доцільніше співпрацювати з науковцями, фахівцями конкретних українознавчих студій та неурядовими громадськими організаціями, допомагаючи одночасно в розбудові громадського життя в Україні, яке ще досить відстає від европейського рівня.

Pensijnyj_fond
Начальник управління
Пенсійного фонду
України М. Плаксій.
Якщо підвести риску, то поряд з позитивним моментом продовження проведення Парламентських слухань і цього року, що, безумовно, сприяє оперативнішому виявленню проблем, неможливо не відмітити їх певну поверховість. Неможливість послухати заплановані виступи, відсутність дискусії і закінчення сесії без оголошення будь-яких висновків схиляє до думки, що, на жаль, про формування постійно діючого механізму діалогу з громадськими організаціями діаспори, про

який шлася мова на минулорічних слуханнях, поки що далеко. Наразі, кожний говорить сам по собі. Адже будь-які зміни в даному питанні на законотворчому рівні передбачають участь депутатів, які не виявляють ще належної уваги, або не відчувають його важливості. Очевидно, що без системного структуризованого підходу до співпраці держави з українською діаспорою, важко чекати на якийсь суттєвий поступ у вирішенні чисельних проблем, чи здобуття серйозних досягнень на міждержавному та міжнародному рівнях. Підхід до проблем «старої» діаспори, трудових міґрантів чи автохтонного українського населення повинен бути диференційованим. Однак, ми повинні запастися терпінням і впевнено просуватися вперед до бажаного результату. Тому, сьогоднішні слухання, при всіх їх недоліках, це дуже важливий крок до досягнення спільної мети.

ГАЛИНА МАСЛЮК. Світлини автора.

 


Mariupol_5

ГРЕЦЬКІ ПОЕТИ МАРІУПОЛЯ ПИСАЛИ УКРАЇНСЬКОЮ І ПЕРЕКЛАДАЛИ ГРЕЦЬКОЮ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ТА ЛЕСЮ УКРАЇНКУ

Kallithea_1_
Х. Какуліду (ліворуч)
і Наталія Басенко.
Kallithea_2_
Після закінчення
доповідач розмовляє
з Г.Аврамідісом,
українським греком
з Криму

І справді, доповідь української дослідниці викликала не тільки здивування і зацікавленість, але й зворушення від того, скільки зусиль докладали і продовжують докладати представники грецької громади України для збереження рідного слова, традицій, який тісні стосунки пов’язують грецький народ з українським. Життя, творчість, історія, витримки з ориґінальних текстів цілої плеяди грецьких поетів та письменників, серед яких Амфіктіон Дімітріу, Акрітас Харлімпій, Галла Василіс, Лаго Григоріс, Телєнчі Данііл, Тишлєк Михаіл, не кажучи про такі яскраві особистості як Савва Ялі, Дімітріос Папус, Георгій Костоправ, Дмитро Демерджи, Mariupol_1Леонтій Кир’яков, промайнули перед очима слухачів. В залі не залишилося жодної  байдужої людини, коли розповідаючи про кожну наступну особистість, доповідач повідомляла: «Репресований і розстріляний в 1937 р. за те, що був ГРЕК, як великими червоними буквами писалося в слідчій справі, заведеній на кожного «ворога народу»». Як, наприклад, обдарований грецький поет Маріуполя Георгій Костоправ став однією із перших жертв у списку так званої «грецької операції», в результаті якої в 1937-1938 рр. внаслідок сталінських репресій були знищені  5783 представників грецької інтеліґенції.

Леонтій Кир'яков, поет з Сартани завжди вів активну роботу з відродження румейської літератури, продовжуючи справу свого вчителя і наставника Георгія Костоправа. Він переклав на грецьку мову шедеври світової літератури: «Слово о полку Ігоревім», «Витязь у тигровій шкурі» та ін, а також багато творів О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, Т. Шевченка, Л. Українки, М. Рильського, І. Драча, Д. Павличка та ін. В одному зі своїх інтерв’ю поет зазначає, що до 1937 р. в Україні дозволяли писати грецькою мовою, потім почалися репресії, розстріляли багато грецької інтелігенції, не зважаючи на те, що більшість були комуністами. Завдяки визначним особистостям, які не дивлячись на набезпеку заохочували талановиту молодь творити грецькою мовою, зберегли радянські греки частину своєї самобутності, не дали знищити все, і додає: «Нічого не вартий народ, який не знає своєї мови».

Але життя продовжується і наше завдання пам’ятати всі безневинні жертви терору з тим, щоб це ніколи не повторилося, вважає українська дослідниця Наталія Басенко-Кормалі. Багато втрачено, дякуємо всім тим, що нехтуючи небезпекою зберігали для нас нашу спадщину. Великий і талановитий грецький народ, який знайшов на землі України другу батьківщину. Пані Басенко розповіла присутнім про величезний український вплив на творчість греків – поетів Приазов’я. «Українська мова засвоювалася нашими ромеями через багатство пісенного фольклору України, що вже давно став невід’ємною частиною грецького побуту. Знання української мови, поряд з російською, традиційне для  грецької інтеліґенції Приазов’я. Наш просвітитель та історик Феоктист Хартахай відомий своєю знаменитою промовою над могилою Великого Кобзаря. Як він сам зазначав, вона була промовлена «рідною українською мовою». Українською мовою писала свої дослідження з ромейської літератури Кассандра Костан.  Відомий діяч грецької культури Савва Ялі написав українською свою книгу «Греки УРСР» («Рух», 1931, Харків). Володів українською і Георгій Костоправ, про що свідчить його автобіографія українською мовою. Учні та послідовники Костоправа Антон Шапурма та Леонтій Кир’яков залишили нам унікальне рукописне видання грецьких перекладів «Кобзаря», як дар поваги ромейских поетів великому співаку України. Грецький ромейський поет Павло Саравас перекладає грецькою поезію Шевченка та присвячує йому ряд своїх творів.

Минають дні,

Течуть століття,

Дрібне, мов сон, зникає в мить...

До тебе ж кожне серце в світі

Любовю вічною горить.

На заключення Наталія Басенко навела слова доньки ще одного відомого поета з селища Сартана Дімітріоса Папуса Анастасії, яка, на жаль, не зберегла мову своїх пращурів: «Якою би мовою не творили греки, вони завжди залишаються греками, розумом і серцем, тому ще це не тільки талановитий народ, але народ, який ніколи не забуває про своє коріння».

Галина МАСЛЮК.


Kokkinh_karta_

ФУТБОЛ ПРОТИ РАСИЗМУ


Цього року в Греції в різних містах країни успішно пройшли матчі за участю відомих грецьких та іноземних футболістів, а також команд, зібраних з числа міґрантів, що проживають в країні. Зокрема, гасла на кшталт «Let's kick racism out of football» скандували вболівальники північного грецького міста Серрес на стадіонні Пансерраїко, а на національному стадіоні м. Ханя, що на Криті, збірна команда ветеранів грецького футболу та митців під назвою «Hasta La Victoria Siempre» зіграла матч з командою Форуму міґрантів Криту під гаслом «граємо разом на стадіоні солідарності, щоб ніхто не грав в м’яч нашим життям». «Користуючись тим, що прихильність до футболу демонструють широкі соціальні верстви, хотіли би своєю присутністю надати заходу загальнонаціонального виміру і закликати грецьке суспільство до гармонійного співіснування з людьми, які потрапили до нашої країни в пошуках кращої долі, і всім разом докласти зусиль до покращення нашого життя та подолання економічної кризи, що так жорстоко нас випробовує. Наша мета дуже проста – щоб весь світ був разом», зазначили у своєму зверненні відомі ветерани грецького футболу Нікос Малляріс та Нікос Сарґаніс.

Українські діти проти расизму

Свою «Червону картку расизму» показали цього року учні української суботньої школи при Товаристві «Українсько-грецька думка»,  які долучилися до ініціативи Football Against Racism in Europe «FARE», висловлюючи ставлення до цієї фобії усіх українців Греції та світу. 25 жовтня на афінському стадіоні «Панатінаїкос» відбулося незвичайне свято футболу «Футбол проти расизму», де діти різних національностей зустрілися з грецькими футболістами, щоб спільними зусиллями послати в суспільство потужний сигнал боротьби проти расизму і закликати з більшою чутливістю відноситися до всього відмінного чи особливого.

Цьогорічний захід був організований спільними зусиллями мера грецької столиці Нікітаса Какламаніса, голови Організації молоді та спорту Афінської мерії Васіліса Кікіляса та президента Ради негритянських європейських жінок Греції Івет Тзарвіс за підтримки Міжнаціонального центру Департаменту міґрантів мерії Афін та клубу «Панатінаїкос», який гостинно надав для проведення заходу свій легендарний стадіон. Присутніх  вітали Васіліс Кікіляс та Івет Тзарвіс. Відбулися матчі між дитячими командами, а також дружній матч команди Всегрецької спілки футболістів та збірної команди міґрантів. Врешті, всі діти отримали подарунки, медалі та почесні грамоти,  а також мали можливість отримати автографи відомих гравців грецьких футбольних клубів.

Потрібно допомагати людям пам’ятати

На наше прохання президент Ради чорношкірих європейських жінок Греції Івет Тзарвіс відповіла на кілька питань:

-Яка основна мета Ради і чим вона займається?Yvette

-BEWC - це міжнародна організація темношкірих жінок Європи, яка розпочала свою діяльність в 2007 р. Її основною метою є виявлення проблем негритянських жінок. Доконаним фактом є те, що чорношкіра жінка поза межами своєї батьківщини має три найважливіші проблеми: а) є жінкою; б) є міґранткою; в) є чорною. Ці три фактори роблять її особливо вразливою в суспільстві, де вона має нижчу зарплатню, менше шансів знайти роботу, більше складностей її отримати чи втримати. Завданням Ради є політизація цих питань, навчання та всебічна підтримка цих жінок. З цією метою проводиться маса різноманітних заходів: семінари, конференції, презентації в Європарламенті, участь у європрограмах тощо.

-Чи африканки Греції є суспільно активними?

-Хороше питання. Вони досить активні коли мова йде про забезпечення їх культурних потреб. В інших питаннях потребують підштовхування. Хоча, надзвичайно показовою була боротьба чорношкірих жінок Греції за права другого покоління. Рух «НІ расизму з колиски» зародився в моєму кабінеті з ініціативи африканок в 2005 р. Через стільки років можемо говорити про результат!

-Чи відрізняються проблеми темношкірих жінок від проблем будь-якої іншої жінки-міґранта?

-Коли Ви останній раз бачили чорношкіру жінку-продавця в бутику? Або гіда-перекладача? Або офіціантку в ресторані? Одна моя приятелька після тривалих пошуків знайшла роботу в кондитерській. Першими словами власника були: «Вперше беру на роботу темношкіру жінку. Подивимося як це сприймуть покупці».

-На Ваш погляд, грецьке суспільство є терпимим до іноземців чи не дуже?

-Вважаю, що загалом греки завжди були дуже гостинними і виказували свою доброту по відношенню до іноземців. Але зараз економічна ситуація дуже ускладнилася, греки почали переживати за своє майбутнє, за майбутнє їхніх дітей. Зростає недовіра і все збільшується кількість расистських виявлень.

-Чи аналогічні до сьогоднішнього заходи є результативними в контексті боротьби проти расизму та нетерпимості?

-Вважаю, що заходи на кшталт FARE допомагають людям пам’ятати, що є така тема. Подразнюють свідомість місцевих жителів і спонукають замислитися, що поруч, в їхній країні живуть люди, які мають масу проблем. Але перш за все зближує дітей між собою, тому що футбол – командна гра. Якщо не співпрацюєш, не маєш найкращого результату. Тут зароджується дружба між дітьми, які в буденному житті ніколи би не зустрілися.

-Що нам, дорослим, потрібно робити для того, щоб діти всіх національностей відчували Грецію своєю батьківщиною?

-Гадаю, контакт у школі робить свою справу. Діти міґрантів, з якими доводилося розмовляти, незалежно від кольору шкіри чи країни походження їхніх батьків, володіють грецькою мовою, святкують грецькі свята, знають, люблять і шанують грецькі цінності та традиції, нарівні зі своїми грецькими ровесниками слухають одну і ту ж музику, мають однакові об’єкти поклоніння. Почувають себе греками.

-Дякую за змістовні відповіді.

Галина МАСЛЮК-КАККУ. Світлини автора

Yvette_me_ta_oykranakia Denys Stadio_Panathanaikos Olena_Oumrysh Marija_Vakhulovych
І. Тзарвіс з учнями
школи Денисом
Підгаєцьким,
Марією Вахулович,
Павлом Бабієм.
Денис Підгаєцький
з новими друзями.
Готуючись до поєдинку. Мама Марії Олена
Умриш приєднується
до акції.
Першокласниця Марія
Вахулович всюди перша.

Posolstvo-5

КЕРІВНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ В ГРЕЦІЇ

Meria_Afin-2
Під час зустрічі з заст. мера Афін (зліва направо): Ґ.Кузен, Т.Транака, Я.Хортяні, Г.Маслюк, Евген Чолій, А.Еверт, В.Шкуров, О.Галушка, А.Чолій та А. Лобач.
Meria_Afin-1
Meria_Afin-3
Пан Чолій прощається з пані Еверт.
MVS_GR-5
Під час зустрічі з ген. секретарем МВС (зліва направо): Я.Хортяні, Е.Чолій, А.Такіс, В.Шкуров та Г.Маслюк.
Zografu
Українська делегація в кабінеті мера Зографу.
Zografou-1_
Zografou-2_
Урочисте засідання в мерії Зографу.
Zografou-3_
Е. Чолій вручає медаль Володимира Великого меру Зографу.
Zografou-5_
Біля пам’ятника Кобзарю в парку м. Зографу.
Zografou-6_
Президент СКУ Е. Чолій, мер Зографу І. Казакос, посол України в Греції В. Шкуров.
Posolstvo-3
13 вересня відбулася зустріч із заступником мера Афін Алєксандрою Еверт-Алверті в приміщенні Афінської мерії. Тут порушувалися питання чисельності та громадянської активності української громади Афін. Пан Чолій проінформував грецьких посадовців щодо Світового Конґресу Українців (склад, діяльність, мета, основні напрямки, заходи). Пані Еверт наголосила на необхідності більш активної участі українців у суспільному житті країни, вправного володіння грецькою мови тощо. Для цього при мерії створена Рада міґрантів, яку вона курує. Основна мета Ради - максимальне прискорення адаптації іноземців, що легально перебувають у країні, до грецького середовища. В квітні 2010 р. В Греції прийнятий закон, який дозволяє міґрантам брати участь у виборах до органів місцевого самоврядування. Пані Еверт зазначила, що лише 9 українців із 1300 офіційно зареєстрованих в афінській мерії зголосилися до участі у виборах. У зв’язку з цим були обговорені можливі шляхи інформування української громади, а також її заохочення до активної громадської позиції. Пані Еверт зацікавилася невідомим для неї питанням Голодомору, порушеним у розмові президентом Світового Конґресу Українців паном Чолієм. Голова української громади Г. Маслюк пообіцяла передати для детальнішого ознайомлення інформаційні матеріали грецькою та англійською мовами. Пані Еверт закликала українців більш активно відстоювати свою мову, історію тощо, так як представники російської громади енергійно переконують, що українське з російським не мають особливих відмінностей. В зустічі, окрім вищезгаданих, взяли участь голова Комітету "Україна 33" Ґеня Кузен з м. Ліон (Франція), заступник голови УГД Алла Лобач, член Товариства Оксана Чаус, дружина президента СКУ Анна Чолій.   14 вересня зранку відбулася зустріч української делегації з генеральним секретарем Міністерства внутрішніх справ Греції з питань міґрації Андреасом Такісом. Зі сторони міністерства був присутній також керівник міґраційної служби міністерства. Під час зустрічі порушувалися питання чисельності української громади, її якісний склад та наведені статистичні дані щодо статусу присутніх в Греції українців. За оцінками МВС Греції чисельність легально перебуваючих в країні українців сягає 20.000 осіб, серед яких 8.400 є в шлюбі з громадянами Греції. Даних щодо українців, які мають грецьке громадянство, немає - міністерство не наголошує на походженні людей, які вже отримали грецьке громадянство. Ці люди автоматично вважаються греками і жодним чином не виділяються в грецькому суспільстві. Очевидно, існує кілька тисяч нелегальних українців. В свою чергу пан Чолій проінформував про діяльність Світового Конґресу Українців, наголосив на необхідності визнання Голодомору як ґеноциду українського народу та про порушення зі сторони найвищої надбудови українських організацій в Організації Об’єднаних Націй питання запобігання торгівлі людьми. Присутній на зустрічі Посол України В. Шкуров та пан Такіс зазначили, що останнім часом спостерігається певне пожвавлення в питанні нелегального переміщення жінок з України з метою сексуальної експлуатації. Відтак було досягнуто домовленості про додаткові зустрічі представників міністерства з Послом України та представниками Товариства. Питання торгівлі людьми належить до компетенції міністерства правопорядку Греції. МВС Греції головним чином займається статусом присутніх на території країни іноземців. Пан Такіс зазначив, що 900 українців вже отримали в Греції безстроковий вид на проживання, що є найбільшим числом серед національних груп міґрантів, і що в намірах міністерства значно збільшити кількість безстрокових документів для українців як безконфліктних, законослухняних громадян. Пан Такіс запевнив, що міністерство готове допомогти відновити документи українцям, які багато років перебувають легально на території Греції,але через кризу не змогли виконати передумови для продовження документів, і попросив сприяння української громади в цьому питанні. Генеральний секретар МВС Греції в справах міґрації проінформував присутніх, що в Греції не планується жодної наступної хвилі легалізації, тобто країна не в стані більше приймати міґрантів, кількість яких вже зараз є з найвищих в Европі - 8-10% відносно до населення країни. Пан Такіс зацікавився також питанням Голодомору, яке було для нього цілком невідомим. Голова УГД пообіцяла передати для ознайомлення інформаційні матеріали.   14 вересня керівництво української діаспори в писутності Надзвичайного та Повноважного Посла України в Греції Володимира Шкурова зустрілося з мером м. Зографу Іоаннісом Казакосом. В розширеному колі присутніх радників мера від різних партій, політичних та громадських діячів міста, а також представників української громади Греції президент Світового Конґресу Українців Евген Чолій ознайомив присутніх з діяльністю основних діаспорних надбудов, СКУ та ЕКУ, а також досить детально розповів щодо питання Голодомору, ОУН-УПА, сучасної ситуації в Україні. Під час урочистої церемонії відбулося нагородження мера Зографу Іоанніса Казакоса вищою нагородою СКУ - медаллю Володимира Великого за визначний вклад в розбудову українсько-грецьких стосунків, допомогу українській громаді Греції, сприянні в поширенні історичної правди про Голодомор, діяльність ОУН-УПА, зведення пам’ятника Т. Шевченку на території мерії тощо. Пан Казакос запевнив українську делегацію в незмінності своїх позицій щодо українського питання. В свою чергу Посол України в Греції В. Шкуров обіцяв додати всіх зусиль для нового поштовху в розвитку українсько-грецьких стосунків. Посол України вручив меру Зографу Почесну грамоту за підписом першого президента України, голови Української Ради Миру Леоніда Кравчука "За вагомий особистий внесок у миротворчу справу в ім’я утвердження миру, гуманізму та справедливості, активну громадську діяльність, спрямовану на розбудову українсько-грецьких відносин, згуртування української громади Греції, високий патріотизм та відданість Батьківщині". Після урочистого засідання відбулося спільне покладання вінків до пам’ятника Кобзарю в парку Дружби міста Зографу. Посол України вручив почесні грамоти Української Ради Миру членам Ради правління Товариства "Українсько-грецька думка" Оресту Чурі та Андрію Ващуку. Захід супроводжував прекрасними українськими піснями гурт "Галичина", який на завершення виконав разом з усіма присутніми українцями Гімн України.   Наступним пунктом української делегації на чолі з Президентом СКУ 14 вересня стало Посольство України в Греції. Тут делегація мала можливість познайомитися з дипломатичним складом посольства. Посол України окреслив основні проблеми та напрямки роботи диппредставництва України в Греції, запевнив у співпраці з українською громадою та спільній діяльності для зміцнення міждержавних стосунків. Віце-консул Максим Немиря проінформував присутніх щодо складностей та проблем, які виникають в обслуговуванні українських громадян, особливо через недостатність персоналу. Перший радник посла з питань культури, спорту та зв’язків з діаспорою Ілля Олійник розповів щодо планів проведення мистецьких заходів в рамках Культурного центру при посольстві. Було обговорено питання релігійної проблематики української громади Греції та необхідність пошуку рішень. Під час зустрічі в посольстві відбулося нагородження Президента Грецько-британської спілки, Спілки приватних коледжів Греції, коледжу «Дельта» та Організації популяризації грецької мови Костянтина Карканяса за велику допомогу у діяльності Товариства
Posolstvo-6
Е. Чолій вручає Почесну грамоту СКУ К. Карканясу.
Posolstvo-7
В.Шкуров вручає К.Карканясу Почесну грамоту УРМ. Ліворуч Е.Чолій та Я.Хортяні.
"Українсько-грецька думка", а саме, багаторічного безкоштовного надання приміщення для потреб української недільної школи при Товаристві, проведення спільних заходів та надання приміщення для заходів Товариства. Зокрема, президент СКУ Евген Чолій нагородив пана Карканяса Почесною грамотою Світового Конґресу Українців, президент Европейського Конгресу Ярослава Хортяні вручила грецькому меценату ювілейну медаль ЕКУ, випущену на честь 60-ліття діяльності найстаршої надбудови української діаспори, посол України Володимир Шкуров від імені першого Президента України, голови Української Ради Миру Леоніда Кравчука вручив Почесну грамоту "За вагомий особистий внесок...». Окрім делегації СКУ, ЕКУ, голови Товариства УГД, на зустрічі були присутні заступник голови Товариства Алла Лобач, секретар Оксана Наконечна, члени Ради правління Орест Чура, Роман Садовський.   14 вересня ввечері керівництво СКУ та ЕКУ в особі їх голів разом з керівництвом Товариства «Українсько-грецька думка» провело підведення підсумків IV Форуму української діаспори в Греції, зустрічей з представниками грецького уряду, органів місцевого самоврядування, а також з представниками української громади Греції під час відвідування української греко-католицької парафії Афін, та намітило план спільних дій в рамках співпраці СКУ, ЕКУ та їх складової організації від Греції, Товариства "Українсько-грецька думка».   Варто зазначити, що на всіх зустрічах президент СКУ закликав громадськість та уряд Греції, як уряд демократичної країни, відслідковувати випадки порушення прав людини в Україні, притискання свободи слова та вільних демонстрацій в Україні, недопустимі заяви Росії та її грубі втручання у внутрішні справи України, та реагувати на ці явища офіційними заявами засудження.

Прес-служба Товариства «Українсько-грецька думка»


 


button IV forum

IV ФОРУМ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ В ГРЕЦІЇ ПІДСУМОВУЄ

button IV forum

Українці пам’ятають і шанують

Forum-3
«Свічка моління». Греція пам’ятає – Світ визнає.

«Свічку моління» в пам’ять жертв Голодомору запалили 10 вересня 2010 р. представники світового українства, перебуваючи на IV Форумі української діаспори в Греції з 3-го по 13 вересня в місті Еретрія на о. Евія. Під лозунгом «Не дамо згасити свічу пам’яті» нова акція Світового Конґресу Українців розпочалася 19 червня ц.р. в Києві, де біля меморіалу Голодомору представники діаспори та всіх областей України запалили свічку пам’яті, засвідчуючи цим свою тверду волю продовжити боротьбу за визнання Голодомору 1932-33 рр. ґеноцидом українського народу. Отже, свою «Свічку моління», привезену з Києва головою Товариства української діаспори в Греції «Українсько-грецька думка» п. Галиною Маслюк, українці Греції за

Forum1
Маленький Олесь Щербак запалив свою свічечку моління.

палили цього року вперше разом з президентом Світового Конґресу Українців п. Евгеном Чолієм (Канада), президентом Европейського Конґресу Українців п. Ярославою Хортяні (Угорщина), головою Комітету «Україна-33» п. Ґенею Кузен (Франція) в присутності Надзвичайного та Повноважного Посла України в Греції п. Володимира Шкурова.

В церкві Св. Елєфтеріоса, розташованій на території готелю, панахиду відслужили українські священики Грецької православної церкви о. Михайло Юрина та о. Василь Лило. Сумними вогниками рясно горіли свічки, запалені учасниками Форуму. Вражаючими прозвучали статистичні дані втрат українського селянства в ці страшні для українського народу роки, наведені паном Чолієм. Не залишила байдужим жодного присутнього зворушлива розповідь пані Кузен, яка вже протягом 30-ти років очолює Комітет «Україна 33», завдяки діяльності якого французьке суспільство довідалося про Голодомор, а місцеві історики почали займатися цією закритою донедавна темою і вже написали наукові праці.

Шкільництво – найосновніший пріоритет діаспорної діяльності

Forum-9
Учасники IV Форуму української діаспори в Греції.

Як ми повідомляли, IV Форум української діаспори в Греції пройшов в місті Еретрія на о. Евія з 3-го по 13 вересня 2010 р. Цьогорічний захід проводився за організацією Товариства української діаспори в Греції «Українсько-грецька Думка» у співпраці зі Світовим Конґресом Українців (СКУ), Европейським Конґресом Українців (ЕКУ) та Українською Радою Миру (УРМ). В ньому взяли участь 29 представників з Канади, Франції, Угорщини, Греції, України.

Основною темою була освіта, отже освітяни з діаспори та України працювали над темами: «Сучасний стан викладання української мови, літератури, історії та географії в Україні та діаспорі», «Практика інтегрованого уроку в системі недільної школи», «Новітні типи уроку і їх практичне використання в системі недільної школи». Модератором освітянської конференції виступав відомий в діаспорних кругах та прекрасно обізнаний з проблемами українського шкільництва за кордоном директор Інституту української філології Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова п. Анатолій Висоцький. Було заслухано доповіді філолога грецької, української, російської мов, перекладача з Греції Наталії Басенко «Культурні взаємозв’язки українського та грецького народів", студентки ОКР «Маґістр» за спеціальністю «Мова та література новогрецька» Маріупольського державного університету з України Оксани Басенко «Країнознавство як необхідний елемент інтегрованого підходу до вивченння рідної мови у недільній школі», президента Европейського Конґресу Українців, голови Українського самоврядування Угорщини та голови Товариства української культури в Угорщині Ярослави Хортяні про стан українського шкільництва на теренах Европи та зокрема в Угорщині, директора Української школи ім. В. Сарчука в Гамільтоні, Канада, кандидата філологічних наук, доцента Євгенії Петрової «Роль української діаспори у становленні та розбудові української освіти в Канаді» директора української недільної школи при Товаристві «Українсько-грецька думка», секретаря Товариства «Українсько-грецька думка» Оксани Наконечної «Стан українського шкільництва в Греції», директора ЗНЗ «Міжнародна українська школа» (МУШ) Людмили Іванової з України з презентацією очолюваного навчального закладу, заступника  директора ЗНЗ МУШ Галини Пархоменко «Одинадцятирічна освіта і Болонська система навчання в Україні», заступника директора ЗНЗ МУШ Оксани Воронецької «Особливості викладання української мови та літератури в недільній школі», методиста з історії ЗНЗ МУШ, автора підручників з історії, кандидата історичних наук Олександра Гісема «Особливості викладання історії України в недільній школі», методиста з історії ЗНЗ МУШ Світлани Нестеренко «Виховний процес у недільній школі. Збереження та виховання українців в новому середовищі», заступника головного редактора видавництва «Педагогічна преса», члена географічного товариства України і члена правління Асоціації вчителів географії України Валентини Бойко «Особливості навчання географії України в недільній школі», Даріани Т.-Блохин з Мюнхена «Українознавча наукова діяльність акад. проф. Ю. Бойка-Блохина в Людвіґ-Максиміліянс Університеті», кандидата педагогічних наук, доцента кафедри грецької філології Маріупольського державного гуманітарного університету Юлії Короткової «Забезпечення полікультурної освіти в Греції та Україні», а також проведено майстер-клас «Лялька-мотанка» методистом з історії ЗНЗ МУШ Світланою Нестеренко.

Під час обговорення ситуації, що склалася в середовищі українського діаспорного шкільництва було виділено неоднорідність проблем для різних країн, а саме, для автохтонного українського населення та нацменшин Центральної та Східної Европи і Балкан, як наприклад, Польщі, Словаччини, Хорватії, Румунії, Сербії тощо, для країн давнього поселення українців - Америка, Канада, Австралія, західна Европа, та представників останньої четвертої хвилі еміґрації, які частково долучилися до старих діаспорних організацій, де вони існували, або створили нові організації і школи при них.

Гарячі протиріччя виникли в обговоренні діяльності на европейських теренах Міжнародної Української Школи (МУШ). Цей державний проект, створений міністерством освіти України три роки тому на прохання українських громадських організацій Европи, широко презентувався серед нової хвилі міґрації як державний проект, що забезпечить українським дітям за кордоном отримання повноцінного атестату про середню освіту. Безумовно, дуже актуальний на даний момент проект МУШ повинен був допомогти українським дітям здобути освіту, дати можливість поступати в вищі навчальні заклади чи України, чи за кордоном. На жаль, в процесі діяльності не все складалося так гладко, як початково представлялося. Звісно, кожний початок складний і всі мають бути готові до подолання труднощів, що виникають. Поза чисельністю зрозумілих технічних деталей, заснувавши та прорекламувавши МУШ, український уряд майже з самого початку виявив неспроможність забезпечити її діяльність фінансово, звернувшись таким чином до українських громадських організацій, шкіл та безпосередньо батьків з проханням фінансування. Непосильний тягар в наступний раз ліг на плечі і так знедолених, заморених безробіттям, кризою і тяжкою працею українських міґрантів. Але це, як виявилося незабаром, було тільки півбіди. З метою отримання завітного паперу з гербовою печаткою в Европі почали «плодитися» комерційні навчальні заклади, єдиною метою яких є одне - атестат. Внаслідок цього на даний момент українське шкільництво в Европі перебуває під серйозною загрозою. Адже мета кожної української спільноти поза межами рідної землі є, перш за все, збереження мови та національної самоідентичності. І саме через недільні школи представники всіх етносів у світі зберігають свою самобутність і збагачують культуру країни проживання.

Отже, під час освітянської конференції Форуму було висловлено велике занепокоєння фактом, що в чисельних комерційних школах, що як гриби розплодилися на европейському просторі єдино для співпраці з Міжнародною українською школою, не надається значення патріотичному вихованню дітей в християнському українському дусі, не прищеплюється любов до рідної мови, літератури, звичаїв та прадавніх традицій українського етносу, не викладається правдива історія української нації та її героїв та не відзначаються визначні для українського народу дати і свята. Таким чином, і так зденаційовані десятиліттями радянського панування українці, що складають основну масу нової хвилі міґрації, не зможуть ні зараз, ні в майбутньому ідентифікувати себе в іноземному середовищі, відстоювати свої права та достойно представляти Україну в світі. Українські школи за кордоном, настоюють представники української діаспори, мають святий обов’язок виховувати достойну зміну, що продовжуватиме розбудовувати українську справу в усьому світі. Світ повинен знати правду про багатостраждальну історію українського народу, про столітні гоніння та заборони, про систематичне винищення українського селянства через штучний Голодомор, про тотальне винищення української інтеліґенції, про національно-визвольну боротьбу українського народу за незалежність своєї Батьківщини тощо. Українська діаспора завжди була і продовжуватиме залишатися основним провідником української ідеї в світі.

Представники діаспори схвильовані також останніми подіями в Україні і, особливо, в сфері освіти, коли посаду міністра освіти обійняв відкритий україноненависник Дмитро Табачник, що чи не щодня шокує українську світову спільноту своїми необґрунтованими, а часто відверто брехливими заявами. Перед українськими освітянами за кордоном стоїть важливе питання – чи можлива подальша співпраця і в якій мірі з міністерством освіти України? Чи не спробує сьогоднішня офіційна Україна насадити в українському закордонному просторі викладання спотвореної радянською пропагандою історії України? Чи піклуватиметься про збереження української мови в діаспорі, відколи намагається правдою-неправдою надати російській мові статус другої офіційної мови в самій Україні?

Велика кількість питань стоїть зараз як перед освітянськими фахівцями в діаспорі, так і в Україні. Весь спектр цих питань було порушено на конференції IV Форуму. Приємно, що освітяни з України щиро готові шукати шляхи розв’язання існуючих в діаспорі проблем. Це дуже важливо, так як самим діаспорянам в чужоземному середовищі це дуже важко робити. Але їм це вдавалося досі і, хочеться вірити, буде вдаватися і надалі. Незважаючи на зміни урядів, політики чи вподобань кожної наступної влади в Україні.

Результатом конференції стала прийнята Резолюція, яку організаторами Форуму було надіслано до міністрества закордонних справ та міністерства освіти України. Дирекція МУШ передала українській недільній школі при Товаристві «Українсько-грецька думка» комплекти літератури для молодшої школи, методичну літературу для старшої школи, а також атласи та карти з географії України, компакт-диски та мультфільми в допомогу вчителям недільної школи.  Евгенія Петрова передала для потреб Товариства та школи канадські зразки підручників для недільної школи, методичні посібники з методики викладання історії Валентини Курилів (Канада) та компакт-диски з кінострічками історичного змісту "Між Гітлером і Сталіним" та "The Soviet Story". В роботі конференції взяли участь всі вчителі української недільної школи при Товаристві «Українсько-Грецька Думка».

Українській нації – бути!

Istorychni_besidy
Посол України Ю. Щербак та історик О. Гісем.

Усі ці болючі питання продовжували обговорюватися учасниками Форуму під час історичних бесід, основними темами яких були: «Україна між Европою та Росією», «Українській нації - бути. Проблеми сучасного націєтворення та шляхи до їх подолання». Цьогорічні бесіди перетворилися на справжні дискусії, що торкнулися не лише сучасного стану справ в Україні, нових глобальних реалій та місця України в світі, але й історичних питань, що викликають протиріччя у трактуванні. Жваве зацікавлення викликали у присутніх виступи відомого українського дипломата, Посла України Юрія Щербака, який теж висловив велике занепокоєння за подальшу долю України. Свою позицію щодо історичних тем та сучасних подій в країні висловив також автор підручників історії, кандидат історичних наук Олександр Гісем. За високим рівнем зацікавленості та браком часу на обговорення, було заплановано додаткові дві зустрічі поза запланованою програмою, на одній з яких було переглянуто фільм "Між Гітлером і Сталіном". Посол України Юрій Щербак подарував організаторам свою останню книгу роздумів, порівнянь, передбачень, статтей та виступів за 2003-2010 рр. «Україна в зоні турбулентності: демони минулого і тривоги ХХІ століття», що вийшла цього року у видавництві «Український письменник».

Заключне слово, спроектоване в майбутнє

Заключну сесію IV Форуму української діаспори в Греції, яка відбулася ввечері 10 вересня, розпочав один з наймолодших учасників Віктор Ващенко з Києва, який прочитав поезію Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий». Привітавши присутніх та передавши вітання від голів усіх організацій-членів Европейського Конґресу Українців, які дуже вболівали за роботу Форуму, а також вітання від колективу Міжнародного Інституту Освіти та Культури «Львівська політехніка» та особисто його директора пані Ірини Ключковської, голова Товариства «Українсько-грецька думка» Галина Маслюк запросила до слова Надзвичайного та Повноважного Посла України в Греції п. Володимира Шкурова.

Forum-6
Віктор Ващенко декламує Шевченка.

Привітавши присутніх пан Шкуров підтвердив зацікавленість Посольства у розбудові належної співпраці з організаціями українців у країні перебування, а також наголосив на тому, що Посольство і він сам особисто є відкритими для обговорення усіх проблем, що хвилюють українську громаду та потребують участі посольства для їх вирішення. Пан Посол особливо виділив важливі аспекти консульського захисту громадян України в Грецькій Республіці, що «передбачають врахування наступних специфічних факторів: особливості ринку праці Греції – країни-реципієнта трудових мігрантів; вагома роль грецьких операторів на ринку міжнародних морських перевезень і, у цьому зв‘язку, працевлаштування значної кількості українських моряків на суднах грецьких судновласників; географічне

Forum-7
Посол України в Греції Володимир Шкуров.

положення Греції та використання її територіальних вод міжнародними злочинними угрупованнями (до складу яких, на жаль, нерідко входять і громадяни України) для перевезення до держав Євросоюзу нелегальних мігрантів з країн Близького Сходу та Північної Африки». Надзвичайно важливою вважає пан Посол співпрацю Посольства та українців Греції в сфері освіти та культури: «...Наші з вами завдання щодо покращення іміджу України за кордоном і популяризації в країні перебування української культури повністю співпадають. Хотів би відзначити готовність Посольства максимально сприяти вдосконаленню цієї співпраці, в тому числі і силами культурно-інформаційного Центру, що діє при Посольстві України в Греції». Зворушливими і прекрасними прозвучали останні слова нового Посла України в Греції: «І на останок… Я дуже хотів би завершити своє привітання уривком із «Думок нарозхрист» Павла Загребельного, який, на мій погляд, гармонує з нотою нашого сьогоднішнього зібрання.

«Мово наша і Ріко наша! Невичерпна, вічна, молода, як весняне листя. Райдуги купаються в Дніпрі; небо хмарніє від птаства, червоновишневі зорі горять угорі, земля стогне від тяжкості хлібів, громи вигуркочують над посереддю Ріки, і садки вишневі коло хат, і хрущі над вишнями, і червоно устає в небо псалом залізу, а над усім мова гримить, і шепоче, і ніжно лащиться, і бунтується: «О люди, люди небораки…» і дух рве до бою, і діти просять «моні!», а матері лебедіють над ними, і мружаться гаї, «леліє, віє, ласкавіє», і небо пахне сміхом.

Мова вкраїнська, звідки прилетіла, як тут виросла, розцвіла і зарясніла?

Чи пила ти воду з Дніпра? Чи купалася в його ласкавих водах? Чи злітала з його мільоннокрилим птаством? Мово! Течеш вільно, як Ріка. «Тече вода в синє море, та не витікає…» А на ній човни золотії: звуків, слів, мови – із сивої-сивої Давнини причалюють човни золотії…» (П.Загребельний «Думки нарозхрист». 2. Мова, стор. 23).

Наступним до аудиторії звернувся Посол України, представник Української Ради Миру Юрій Щербак, який привітавши присутніх і подякувавши за чудову організацію Форуму, вручив від імені першого Президента України Леоніда Кравчука почесні грамоти «За вагомий внесок у миротворчу справу в ім’я утвердження миру, гуманізму та справедливості, активну громадську діяльність, спрямовану на розбудову українсько-грецьких відносин, згуртування української громади, високий патріотизм та відданість Батьківщині» голові Европейського Конґресу Українців Ярославі Хортяні, голові Комітету «Україна 33» Ґені Кузен, а також членам Ради правління Товариства «Українсько-грецька думка» Вікторії Юрині та Оксані Наконечній.

У своєму виступі Президент Европейського Конґресу Українців, перший заступник Президента Світового Конґресу Українців, голова української громади Угорщини пані Ярослава Хортяні зазначила, що взяла участь у всіх чотирьох Форумах української діаспори в Греції і наголосила на їх важливості та вдалому форматі проведення, подякувала за віддану працю грецьких українців та Товариства «Українсько-грецька думка», яке є складовою організацією ЕКУ та СКУ, в розбудову української справи. Пані Хортяні зазначила, що дві найважливіші надбудови українських організацій, Світовий та Европейський Конгреси Українців, сьогодні як ніколи діють об’єднано та злагоджено на користь усіх українців світу та України. Виклики сьогодення є великими і тільки наша спільна праця та велика згуртованість можуть дати необхідний результат, зазначила пані Хортяні, наголосивши, що і цьогорічний Форум є результатом спільних зкоординованих дій, не зважаючи на складну ситуацію в світі.

Ключовим моментом заключної сесії IV Форуму був виступ Президента Світового Конґресу Українців Евгена Чолія, який привітавши присутніх та подякувавши організаторам, доповів про засади діяльності найголовнішої надбудови українських організацій світу, Світового Конґресу Українців та окреслив його мету, завдання та напрямки діяльності на наступні роки.

Після закінчення виступів Галина Маслюк представила присутнім запропоновану Резолюцію Форуму, яку було схвалено, а також зачитала прийняту Резолюцію освітянської конференції. Обидва документи надіслані до Міністерства закордонних справ та Міністерства освіти України.

Forum-12
Посол України В.Шкуров, президент СКУ Е.Чолій, президент УГД Г.Маслюк, відома українська
художниця О.Чаус.

В заключення голова Товариства «Українсько-грецька думка» від імені українців Греції, співорганізаторів – Світового Конґресу Українців, Европейського Конґресу Українців та Української Ради Миру подякувала всім, хто долучився до роботи Форуму, хто вболіває за українську справу та відчуває особисту відповідальність за майбутнє української нації. Голова Товариства подякувала членам Товариства, подружжю відомої української художниці Греції Оксани Чаус за створення цього року нового логотипу Товариства, а також за фінансування футболок для всіх учасників з логотипом IV Форуму. Наша непоборність – в єдності українців усього світу, зазначила Галина Маслюк, закликавши усіх присутніх заспівати разом гімн України.

Forum-13
Відома піаністка, вокаліст Медея Ясоніду.

Після урочистої церемонії учасники та гості IV Форуму мали можливість насолодитися прекрасною красичною музикою, а також українськими народними піснями у виконанні членів Товариства Медеї Ясоніді, народженої в Україні в сім’ї понтійських греків, видатної вокалістки та піаністки Греції, Романа Садовського, прекрасного українського тенора з Івано-Франківщини, а також їх колеги Даніели Кліхової з Чехії, яка впродовж багатьох років радує українську громаду Греції дружнім відношенням та блискучим виконанням українських творів.

Позаду напружена робота, гострі дискусії, документи та важливі рішення. Залишилися в пам’яті багатогодинні вечірні обговорення, переживання, але й море сміху, тепла, курйозних випадків та жартів. Дружня українська родина поповнилася новими облич

Forum-14
Учасники Форуму в останній день прощання.

чями. Позаду завжди сумні хвилини розставання. Але попереду нові радісні зустрічі.

Серед гарячки останніх днів дзеленчить дзвоник, приємний жіночий голос з Канади питає: «Слухай, Галино, чи ви вже вирішили з наступним Форумом?». Не знаємо, плакати чи сміятися, але впевнено знаємо, що гостинна грецька земля завжди чекає на своїх друзів-українців і доказала це вкотре.

Галина МАСЛЮК,
Світлини Оксани ЧАУС (Греція), Валентини БОЙКО (Україна), Евгенії ПЕТРОВОЇ (Канада).
Forum-1 Forum-2 Forum-4 Forum-5 Forum-10
Forum2 Forum-102 Osvita-11 Osvita-16 Osvita-17
Osvkonf-Zhenia_Desktop_Resolution Osvkonf-1_Desktop_Resolution Osvita-12 Osvita-2_ Osvkonf-2_Desktop_Resolution
Osvita-18 Osvita-3_ Forum3 Eretria-9 Eretria-2
Eretria-1 Eretria-3 Eretria-12 Akropol_ Motanka-2
Eretria-6 Eretria-15 Eretria-16 Eretria-4 Motanka-3
Ostanni-5 Ostanni-1 Ostanni-2 Ostanni-3 Ostanni-4

РЕЗОЛЮЦІЯ освітянської конференції IV Форуму української діаспори в Греції

2.   Учасники  IV Форуму української діаспори в Греції рекомендують СКВОР та освітянській комісії ЕКУ дослідити стан українського шкільництва в діаспорі.

3.   Учасники  IV Форуму української діаспори в Греції рекомендують президії ЕКУ та її освітянській комісії підготувати проект Договору про співпрацю з Національним педагогічним університетом ім. М. Драгоманова щодо навчально-методичної підтримки діяльності українського шкільництва.

4.   Учасники  IV Форуму української діаспори в Греції вважають за доцільне продовження роботи з Міжнародною українською школою за умови прозорості організації навчального процесу, збереження повної автономії українських діаспорних шкіл, обумовлення платних послуг у діяльності МУШ.

5.   Учасники  IV Форуму української діаспори в Греції звертаються до освітянських видавництв в Україні «Педагогічна преса», «Шкільний світ» тощо щодо поширення в Україні інформації про українське шкільництво діаспори.


ЧИ МАВ РАЦІЮ ГЕРОДОТ?

Справедливості ради мушу похвалитися, що шлях моїх пошуків був вірним (інстинкт самозбереження, як відомо, найсильніший). «Перемолотивши» всі теорії, припущення, висновки, ствердження, ймовірності та неймовірності археологів, філософів, мислителів, істориків, митців, науковців усіх мастей і рівнів, серед яких Даниленко, Силенко, Шилов, Плачинда, Чмихов, Наливайко, Кифішина, Макрама, Крен, Макнійл, Гуменна, Геродот, і припасувавши їх до найсвіжіших подій, я дійшла висновку, що «нашому роду нема переводу»! Все дуже співпадає і вимальовується в логічну послідовність. Навіть довго не розбираючись хто кого «проковтнув», «розчинив» чи унаслідував, зрозуміло звідки і чому сучасний УКРАЇНЕЦЬ наділений тими непереможними рисами, які дають йому можливість виживати за найлютіших обставин. Древність, генетичний досвід нації – це те, що захисним щитом стоїть на стражі її самозбереження (Може звідти взялася і відома нам з новітніх часів багатовекторність? М.Г.). «Первинність давньоукраїнської духовності й культури завжди дратувала і дратуватиме тих, хто прийшов у цивілізацію потім. Вторинність ніколи не пробачає первинності її духовну вищість і предковічність. Тому українці – вічні страждальці», - пише Сергій Плачинда. Страждальці, але ж «вічні» - зітхаю з полегшенням, відганяючи нав’язливу думку, що на цей раз з українцями вирішили «розібратися» остаточно.

«Мені здається, що із розвалом СРСР Україна отримала особливу самостійність. Ця самостійність переважно не політична, а народна. Культура народна, котра існувала десь там, - вона почала проявляти себе й на соціальному рівні. Україна завжди була державою. Хто нею керує – це вже інше питання. Мене цікавить індивідуальність. В України є культурна індивідуальність. Не загальна, як при Союзі: всьо вокруг народноє – всьо вокруг мойо», - на підсвідомому рівні визначає для себе одеський художник молодої ґенерації Дмитро Дульфан. «Мені здається, - вторить у своїй книзі «Благослови, Мати!» Докія Гуменна, - що вся попередня історія України до цього часу це тільки підготовка, вступ до першого розділу її властивої історії». Вчена вірить, а історія доказує, що основний тягар буреломів, розгромів, переслідувань і знищення виносить на своїх плечах традиційна хліборобська верства – українське селянство, - «не раз уже селянство попадало під копита завойовника, але ніколи не втрачало своєї гідности, - кінець-кінцем асимілятором ставало воно, воно ковтало в собі без сліду різні домішки. (Вже веселіше! Г.М.)

Це ж селянство заховувало глибоко найціннішу субстанцію і в «чорнішій чорній землі» кріпацькій сорочці, далеко не золотій, але таки вишитій, берегло її від загибелі. Це ж селянство вмить ока видало із себе блискучу інтеліґенцію й відродило на очах у живого сьогодні покоління Україну. Здавалося, вона вже сконала, а воно взяло та й вивернуло перед нащадками всі скарби свого не знищеного генія. Дивіться! Яка мова, яка скарбниця народної творчости, яка невичерпна пісенна криниця, яка поезія образовости в ній, яка ґроновитість звичаїв, яке багатство, до чого тільки не торкнешся в побуті…».

Все вірно, заспокоюю себе, відганяючи гнітючу думку, що справді саме по українських хліборобах прийшовся найсильніший удар тоталітарного радянського режиму в ХХ столітті, вірилось, останньому столітті нещадного україножерства. Страшно…, мабуть закипає в моїх жилах хижа кров скитських пращурів, що Віктор Янукович, не встигнувши піднести руку зі старовинної української реліквії – Пересопницького Евангелія, дозволив собі заперечити спланований і цинічно виконаний ґеноцид українського народу, виказавши зневагу до закону України, до країн, які визнали цей страшний злочин проти людства, знехтувавши кропіткою працею Комітету ПАРЕ з Юридичних питань та прав людини, який цього року визнав Голодомор 1932-33 рр. ґеноцидом проти українського народу. Своєю цинічною доповіддю Віктор Янукович, обраний на посаду президента України власне виборцями з регіонів, які найбільше постраждали від штучного голоду, унеможливив прийняття рішення Парламентської асамблеї Ради Европи.

Наші пращури, за абсолютно всіма історичними джерелами, за основну святість мали Справедливість, величезну вагу віддавали своїм традиціям, вірі та звичаям. Хто їх порушував чи зраджував, того жорстоко карали як зрадника свого народу і країни, не зважаючи на родинні зв’язки, звання та титули. «Як я вже зазначав, - пише у своїй четвертій книзі про населення територій, що нині складають Україну, всесвітньо визнаний «батько історії» Геродот, - цих людей ще ніхто не переміг, а всіх напасників на їх країну – вони побили». На серці відлягає, я не маю підстав не довіряти Геродоту, який на свої власні очі бачив, що скити «хоробрі, винахідливі люди, та ще й великі патріоти своєї країни, свого способу життя і дуже не люблять все чуже». Робиться трошки моторошно зі слів древнього історика, що «у вбитих ворожих правителів і полководців відрубують голови, а з їх черепів роблять чаші… п’ють з них вино на святах та пригощають із них поважних гостей. При цьому обов’язково розповідають чужинським гостям з чиєї голови зроблена ця чаша, та де саме і в якій битві вбито її власника. Це робиться не лише із хвастощів чи гордування, а більше для поширення остраху серед ворогів. Бо з кожним ворогом може статись таке ж саме, якщо вони посміють напасти війною». Моторошно, але водночас і обнадійливо. Власне, це саме те, що повертає мені силу, віру і оптимізм в майбутнє моєї нації. Бо нація – це людська спільнота, що пройшла тривалий історичний шлях розвитку і, як наслідок еволюції, має свою мову, свою віру, неповторну вдачу (психологію) та самобутні етнічні й фольклористичні ознаки (пісні, звичаї, народно-прикладне мистецтво, свою міфологію й символіку, одяг, архітектуру, усний та писемний епос тощо). Єдине, що потрібне, щоб нація не загинула, або зберегла свою ідентичність – національна свідомість і національна гордість, більше нічого.

Як надзвичайно слушно зазначає наш земляк-патріот Сергій Плачинда, «нація – індивідуальність народу, найвищий етап його еволюції… Всі нації – то є квітник планети Земля (недаремно наші новітні «амазонки» п. Лариса Івшина та п. Ірина Ключковська заснували Сад світового українства!). Якщо квітка зів’яне чи її розтопчуть, вона гниє і стає добривом для інших квітів. Коли нація втрачає мову, етнічні ознаки, вона стає «добривом» для нації-поглинача. Саме тому ми мусимо знати свою історію і зберігати свою історичну пам’ять. Дозволю собі ще раз нагадати нам всім вислів нашого грецького генія проф. Нікоса Лігероса, який запевняє: «Доки триває геноцид пам’яті, триває геноцид народу». Нам, українцям, не можна про це забувати жодної секунди! Бо нам намагаються стерти пам’ять, підмінити історію. Якщо ми це усвідомлюємо – маємо шанси на виживання. В цьому місці дуже доречна стара теза (1882 р.) Ернеста Ренана: «Неправильне розуміння історії є підставою існування нації», яку пригадав недавно Ярослав Грицак у своїй статті «Історія з глянцем і без глянцу». Історична пам’ять є не так про нагадування, як про забування. Це забування не конче мусить бути примусовим і грубим, як наприклад, стирання пам’яті про Голодомор. Маніпулювання пам’яттю може бути м’якшим і субтильним, коли сам образ минулого не знищується, просто на нього накладається ретуш чи додаються неіснуючі в ориґіналі деталі. Результат виходить однак той самий: суспільство, де масово функціонують такі образи пам’яті, стає схожим на пацієнта, хворого на Альцгаймера. Воно пам’ятає лише уривками – а тому перестає адекватно поводитися в сучасному.

Згодьтеся, тільки через безкарність за організацію Голодомору 1921-23 рр. в Україні московська більшовицька влада змогла вдатися до найбільшого злочину в історії людства, коли холоднокровно спланувала знищення українців голодною смертю на найбагатших у світі чорноземах. Тільки через повну байдужість так званої демократичної світової спільноти можна було заганяти до могили мільйони українців, котрі протиставилися насадженню колективізації й радянізації.

І вже є не тільки трагедія українства, якщо з творцями всіх їхніх нещасть отой «демократичний Захід» розпочинає співпрацю саме під час апогею голодового ґеноциду 1933 року. Український геній Микола Сядристий настоює: «Історія повторюється, якщо ми не вміємо винести з неї уроків. Якщо натовп тупий і недостойний, він мусить за це розплатитися». Страшними ці слова були навіть доки вони були просто словами. Але історія повторюється! 27 квітня 2010 року – найсвіжіше підтвердження. Україну повертають в рабство, а «демократичний Захід» знову каже: «Все ОК!». І це знову вже не тільки наша трагедія. Але через нашу недолугість і незгуртованість Україну знову принесено в жертву. Тобто ми знову ризикуємо стати «добривом» для інших народів. Історії людства відомі багато випадків тотального зникнення націй.

Очевидно, українська нація, яка щойно пробудилася і почала досить інтенсивно оживати, відновлювати свою національну гордість, реанімувати свою національну ідентичність, самобутність, неповторність, що закладене в її генетичній пам’яті і за що так вхопилися молоді покоління сьогоднішніх, народжених вже вільними українців, мусять знайти синтез між духовністю Заходу і Сходу з їх абсолютно різними методами пошуку нових ідей.

Перед нами перш за все стоїть завдання створення інформаційної політики, яка би могла безперебійно та результативно інформувати світ та нові покоління українців про все, що може розвивати їх національну гордість з тим, щоб квітка України стала однією з найгарніших прикрас Квітника планети і Саду світового українства. Ми не повинні дозволити згортання свободи слова, подальшого утвердження олігархічно-кланової моделі функціонування медіа ринку, що передбачатиме подальше витіснення української мови з телерадіоефіру та друкованої преси. Нарешті, необхідно розробити систему протидії негативному інформаційному впливові, який переслідує нас навіть у медіа просторі інших країн. Без цього не буде самостійної України. І буде проблема в усього українства. Тому що всі ми є складовими одного ланцюга. Все, що відбувається в Україні, має безпосередній відгук у діаспорі. Крім того, що вливання в діаспорні ряди великої кількості зденаціоналізованих, дезорієнтованих за десятиліття пануючої в Україні влади людей, які набули сумнівних чеснот, що «вирізняли» радянську людину серед інших соплемінників, але втратили свою національну самобутність, саме по собі створює серйозну загрозу. Адже добре відомо, що збереження національної ідентичності за межами батьківщини є справою складною і кропіткою. Якщо до цього додати докладені зусилля ззовні, небезпека стає загрозливою. Наскільки невинною можна сприймати підтримку міністерством освіти України російськомовних шкіл в середовищі української діаспори? Мабуть всі до одного з представників діаспори, які знають, що означає українська школа за кордоном, погодяться зі мною, що потрібно бити на сполох поки не стане пізно. Чи не нагадує вам щось бажання переконати, що під дахом однієї слов’янської школи в якійсь країні можна одночасно прекрасно і рівнозначно викладати російську і українську мови, історію тощо? Що є «українські» (!) школи, де майже ніхто з учителів чи директорів не володіє українською мовою. Але ці школи підтримуються міністерством освіти України, яке видає там українські атестати! Напевно всі добре розуміють як у цих школах відносяться до суто українських питань, і яку роль загалом відіграють вони в українському шкільництві за кордоном. Нам не пробачать майбутні покоління українців, якщо ми не станемо на перешкоді і дозволимо антиукраїнським силам, явним чи скритим, виконати свою зрадницьку місію.

З іншого боку, саме в середовищі великої армії новоприбулих на европейські терени вихідців з України є випадки виняткових патріотів свого народу і сила силенна людей, які ще зберігають у своїй пам’яті вранішню росу української землі, запах свіжоскошеної луки, заквітчаний вишневий садок коло хати і гніздо журавля на роздоріжжі. Ці люди є нашою найціннішою рушійною силою, бо їх любов до рідної землі настільки потужна, що може подолати при вірному підході нові посягання поневолювачів на українську землю з їх хитромудрими пастками. Отже, викликів не зменшилося, і проблем теж. Це означає, що наша пильність повинна бути загостреною і принциповість у деяких питаннях непохитною. По-іншому, втрати будуть надто великими.

На закінчення хочеться закликати всіх українців світу словами вірного оборонця національної і людської честі Івана Багряного: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору, і ти пізнаєш світ. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт, і не буде того, хто б її міг купити».

Я перечитувала сотні сторінок десятки разів, щоб не помилитися, вірно зрозуміти і врешті впевнилася, що «цих людей ще ніхто не переміг, а всіх напасників на їх країну – вони побили». І в мене немає жодних підстав не довіряти Геродоту. Тому що його описи, зроблені в 5 ст. до н.е. отримують протягом століть щоденне підтвердження, і горе тому, хто виказує неповагу до святої української землі, кожний сантиметр якої зрошений кров’ю мільйонів наших предків, які захищали рідний край від численних орд, загарбників, зайд і окупантів. Слава нашим пророкам, героям і мудрим наставникам. І слава нашому молодому поколінню, яке сьогодні бореться проти нової окупації Вітчизни. І слава світовому українству, що плекає любов до рідного краю.

Слава Україні!


ΔΗΛΩΣΗ του Ευρωπαϊκού Κογκρέσου των Ουκρανών και άλλων ουκρανικών κοινωνικών οργανώσεων στην Ευρώπη

Κοινοποίηση στον Πρόεδρο, Βουλή, Υπουργικό Συμβούλιο της Ουκρανίας, καθώς και στη Βουλή των Ελλήνων

23 Μαΐου 2010-05-23 Αθήνα

 

Η ουκρανική κοινότητα της Ελλάδας ενώνει τη φωνή της με τις φωνές των εκατομμυρίων  συμπατριωτών τους οι οποίοι διαμαρτύρονται για τις πολιτικές εξελίξεις στην Ουκρανία το τελευταίο διάστημα.

Οι δύο μήνες που πέρασαν από την ανάληψη της προεδρίας της Ουκρανίας από τον κ. Βίκτωρ Γιαννουκόβιτς, έδειξαν ότι η επιστροφή από την ελευθερία στην καταπίεση είναι πολύ πιο σύντομη από το μακρύ και περίπλοκο δρόμο προς την ελευθερία που διένυε η Ουκρανία την τελευταία περίοδο.

Για αυτόν το λόγο, η ουκρανική κοινότητα της Ευρώπης ανησυχεί και εκφράζει τη διαμαρτυρία της που ο νέος πρόεδρος της Ουκρανίας δείχνει σε όλο τον κόσμο και στους συμπολίτες του πολιτική αδυναμία, ανικανότητα, εξάρτηση από ξένες επιρροές, εμπορεύεται την εθνική ανεξαρτησία της Ουκρανίας και την οδηγεί σε εμφύλια διαμάχη.

Οι Ουκρανοί διαδηλωτές στην πατρίδα τους αλλά και σε όλες τις χώρες του κόσμου ζητούν από τον πρόεδρο, την κυβέρνηση και το κοινοβούλιο:

  1. Να σταματήσουν να παραβιάζουν το Σύνταγμα και τους νόμους της Ουκρανίας.
  2. Να ακυρώσουν την παράνομα ειλημμένη απόφαση για την παράταση παραμονής του Ρώσικου στόλου της Μαύρης θάλασσας στην Κριμαία για 25 χρόνια, παραβιάζοντας το Άρθρο 17 του Συντάγματος το οποίο αναφέρει ότι στο έδαφος της Ουκρανίας δεν επιτρέπονται ξένες στρατιωτικές βάσεις.
  3. Ο πρόεδρος της Ουκρανίας να ανακαλέσει την άστοχη και παράνομη δήλωσή του στο Στρασβούργο ότι το Γολοντομόρ (Τεχνητός Λιμός) του 1932-33 δεν αποτελούσε γενοκτονία του ουκρανικού λαού. Σύμφωνα με τις έρευνες των ειδικών ο Τεχνητός Λιμός στην Ουκρανία 1932-33 αναγνωρίζεται από τη Βουλή της Ουκρανίας αλλά και από τις κυβερνήσεις ακόμα τουλάχιστον 17 χωρών ως γενοκτονία του ουκρανικού λαού. Ο ιδρυτής της Σύμβασης του ΟΗΕ για τη γενοκτονία Προφ. Ραφαέλ Λέμκιν δήλωνε ξεκάθαρα ότι το Γολοντομόρ στην Ουκρανία συνιστά γενοκτονία η οποία «κατέστρεφε όχι μόνο τους ανθρώπους αλλά και τον πολιτισμό και το έθνος». Ο πρόεδρος της Ουκρανίας παραβίασε άμεσα το Νόμο για το «Γολοντομόρ 1932-33 στην Ουκρανία» (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=376-16). Στις 13 Ιανουαρίου 2010 το Εφετείο του Κιέβου καταδίκασε την ηγεσία του μπολσεβίκικου ολοκληρωτικού καθεστώτος σαν υπεύθυνη για τη Γενοκτονία στην Ουκρανία το 1932-1933.
  4. Να σταματήσει όλες τις ενέργειες πώλησης και συγχώνευσης των στρατηγικής σημασίας τομέων της ουκρανικής οικονομίας με τη Ρωσία ή οποιαδήποτε άλλη χώρα που στην πράξη σημαίνουν απώλεια της ανεξαρτησίας και νέα αποικιοκρατία. Είναι απαραίτητος ο εκσυγχρονισμός του συστήματος μεταφοράς αεριού και των άλλων στρατηγικής σημασίας βιομηχανιών σε συνεργασία με νόμιμα επιλεγμένους συνεργάτες, με αμοιβαία επικερδείς συμφωνίες, σύμφωνα με τους διεθνείς νόμους χωρίς να διακυβεύεται η ανεξαρτησία της Ουκρανίας.
  5. Να σταματήσει η αντιδημοκρατική επίθεση κατά της ελευθερίας του λόγου στην Ουκρανία, η οποία τα τελευταία χρόνια αποτελούσε παράδειγμα ανάμεσα στις πρώην σοβιετικές χώρες. Ο πρόεδρος της Ουκρανίας με εντολή του κατάργησε την Εθνική Επιτροπή για την ενίσχυση της ελευθερίας του λόγου και την ανάπτυξη του πληροφοριακού χώρου. Με αμφισβητούμενο τρόπο άλλαξε την ηγεσία της Εθνικής Εταιρίας Τηλεπικοινωνιών της Ουκρανίας, συγκεντρώνοντας όλα τα ινία διαχείρισης του κρατικού πληροφοριακού χώρου στα χέρια του Υπουργικού Συμβουλίου.
  6. Να εξασφαλιστεί εφαρμογή του Άρθρου 10 του Συντάγματος της Ουκρανίας σχετικά με την κρατική γλώσσα σύμφωνα με το οποίο «Το κράτος εξασφαλίζει πολύπλευρη ανάπτυξη και χρήση της ουκρανικής γλώσσας σε όλους τους τομείς της κοινωνικής ζωής σε όλο το έδαφος της Ουκρανίας». Να μην επιτραπεί η επιβολή της ρωσικής γλώσσας σαν περιφερειακής. Στην κατάσταση που διαμορφώθηκε στην Ουκρανία με τους αιώνιους διωγμούς και την άρνηση της γλώσσας, των εθίμων και του πολιτισμού του ουκρανικού έθνους, τυχόν απομάκρυνση από τη συντηρητική στοχευμένη ουκρανοποίηση της κοινωνίας θα φέρει την απόλυτη εκτόπιση της ουκρανικής γλώσσας και ως αποτέλεσμα την απόλυτη παρακμή της.

Заява Європейського Конгресу Українців та інших українських громадських організацій в Європі

Для передачі Президенту, Верховній Раді, Кабінету міністрів України, а також Парламентам європейських країн

23 травня 2010 р.

м. Афіни (Греція)

Світове співтовариство ризикує втратити зі своїх лав країну, яка обрала шлях демократичного розвитку після падіння тоталітарного режиму в СРСР. В Україні, якій за роки своєї незалежності вдалося досягти справжніх демократичних перетворень, через неправомірні антиконституційні дії чинного уряду та новообраного президента, спостерігається згортання демократичних інституцій, притаманних європейській спільноті, і перехід до авторитарного режиму управління країною.

Кілька місяців правління нового керівництва України показали, що зворотній шлях від свободи до несвободи набагато коротший, ніж довга складна дорога до свободи, якою йшла Україна протягом усіх останніх років.

У зв’язку з цим представники української нації на європейських теренах висловлюють занепокоєння й рішучий протест.

Українська спільнота Європи висловлює незгоду на те, що п. Віктор Янукович, який складав клятву, тримаючи руку на українській реліквії, Пересопницькому Євангелії, виказує перед цілим світом, і перш за все перед своїми громадянами, політичну слабкість, неспроможність, пряму залежність від іноземних впливів, торгує національною безпекою України і веде її до громадянського конфлікту.

Закликаємо Президента та уряд України на чолі з прем’єр-міністром Миколою Азаровим відмовитися від дій, які можуть стати незворотними та непоправними для майбутнього української нації. Звертаємося до світового співтовариства засудити протизаконні, антидемократичні дії керівництва України і не допустити зазіхання з боку інших країн на територіальну цілісність України та втрати нею незалежності.

 

Ми, представники української спільноти Європи, зібравшись на всеєвропейську акцію протесту, вимагаємо:

  1. Негайно припинити порушення Конституції та законів України президентом, прем’єр-міністром та головою Верховної Ради України.
  2. Денонсувати прийняту нелегітимними методами Угоду про пролонгацію базування Російського Чорноморського флоту на території Кримського півострова на 25 років. Угода про продовження перебування збройних сил чужої держави на території України суперечить Основному Закону країни, у статті 17 якої говориться: «На території України не допускається розташування іноземних військових баз». Стаття 17 Конституції України також передбачає: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».
  3. Спростувати невиважену протизаконну заяву президента України в Страсбурзі щодо Голодомору 1932-33 рр., який був беззаперечним ґеноцидом українського народу, що на основі наукових досліджень визнано Верховною Радою України та парламентами ще майже двох десятків країн світу. Основоположник Конвенції ООН про ґеноцид др. Рафаель Лемкін виразно заявляв, що Голодомор в Україні був ґеноцидом, який «нищив не тільки людей, але і культуру та націю». Президент Віктор Янукович прямо порушив норми Закону "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні" (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=376-16). Крім того, 13 січня 2010 Апеляційний суд Києва визнав керівників більшовицького тоталітарного режиму винними в Ґеноциді в Україні в 1932-33 роках.
  4. Припинити всі дії щодо продажу та поглинання українських стратегічних об’єктів Росією чи будь-якою іншою країною, що на практиці означає повну втрату незалежності і нову колонізацію країни. Вдатися до модернізації газотранспортної системи та інших стратегічних галузей промисловості у співпраці з легітимно обраними партнерами на паритетних умовах з дотриманням міжнародних норм та збереженням незалежності України.
  5. Припинити антидемократичне згортання свободи слова в Україні, яка протягом останніх років була показовою країною на пострадянському просторі у цьому питанні. Президент України своїм Указом ліквідував Національну комісію по утвердженню свободи слова та розвитку інформаційної сфери, у сумнівний спосіб змінив керівництво Національної Телекомпанії України, максимально концентруючи важелі управління державним інформаційним ресурсом в руках Кабінету Міністрів.
  6. Забезпечити виконання Статті 10 Конституції України щодо державної мови, згідно з якою «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Не допустити введення російської мови як регіональної. В ситуації, що склалася в Україні за обставин столітнього гоніння та заперечення мови, традицій та культури української нації, відхід від консервативної цілеспрямованої українізації суспільства призведе до повного витіснення української мови з широкого вжитку і, як наслідок, її повний занепад.