Новини

UWC LETTER TO PRESIDENT VICTOR YANUKOVYCH CONCERNING THE DETENTION OF RUSLAN ZABILIY, DIRECTOR OF THE “LONSKY STREET PRISON” NATIONAL MEMORIAL

In addition, Article 19 of the Universal Declaration of Human Rights, which was adopted by the General Assembly of the Organization of United Nations in 1948, states that:

Everyone has the right to freedom of opinion and expression; this right includes freedom to hold opinions without interference and to seek, receive and impart information and ideas through any media and regardless of frontiers.

UWC believes that governmental agencies should take all necessary measures to prevent the violation of human rights and fundamental freedoms and the return of Ukraine to an authoritarian system of governance”.

On September 9, 2010 “Radio Liberty” broadcast the following report on the State Security Service of Ukraine’s (SBU’s) treatment of Ruslan Zabiliy, the Director of the “Lonsky Street Prison” National Memorial:

“The Director of the “Lonsky Street Prison” National Museum and Memorial to the Victims of Occupational Regimes Ruslan Zabiliy said that the State Security Service of Ukraine arrested him for his work with declassified documents.

Speaking in Kyiv today, Zabiliy recounted how he was arrested the day before at 7:30 AM at the Kyiv Railway Station by six SBU agents who took him to security service headquarters. He was detained there for fourteen and a half hours “without an arrest warrant, denied the right to make telephone calls or to learn the names of the agents who interrogated him”.

In Zabiliy’s own words, he was arrested on a verbal order issued by SBU chief Valeriy Khoroshkovsky. The purpose of the arrest, according to Zabiliy, was to impede his work with previously-declassified materials and to thus limit their circulation.

A laptop computer and two hard disc drives were unlawfully confiscated according to the historian. They contained electronic copies of historical materials and his academic research which, if they are not returned, will be lost.

Zabiliy said he was writing about strategies and tactics employed by the UPA [Ukrainian Insurgent Army during the Second World War]. He said the SBU agents told him to consider instead working as a schoolteacher. They asked about his contacts with foreign academics and whether he had any proof that the documents he is working with do not contain any state secrets.

Zabiliy said he used only documents that were declassified by the SBU in 2008 and 2009 for his work. He said the documents are freely available on the SBU’s website.

[…] Zabiliy said he wrote a statement addressed to SBU Chief Valeriy Khoroshkovsky requesting an explanation and the return of his personal property. “I demand that Mr. Valeriy Khoroshkovsky explain the actions of the service’s employees and the prompt return of my personal property – computer and external data storage devices. They contain copies of historical documents, my academic research and private information”, according to the statement. The museum director also asked the SBU leadership to explain an order issued by the head of the Lviv oblast SBU to deny museum employees and academic researchers access to their places of employment and computers.”

In connection with the aforementioned, the UWC calls upon you to investigate Ruslan Zabiliy’s case and to explain the actions of the SBU that have become a source of grave concern in Ukraine and the Diaspora.

Given the critical nature of the situation, we request a reply to this letter by September 27, 2010.

UKRAINIAN WORLD CONGRESS

145 Evans Ave., Suite 207
Toronto, ON 
M8Z 5X8 Canada

Tel. (416) 323-3020
Fax (416) 323-3250
e-mail: congress@look.ca

by ukrgrdumka

ЛИСТ СВІТОВОГО КОНҐРЕСУ УКРАЇНЦІВ ДО ПРЕЗИДЕНТА ЯНУКОВИЧА В СПРАВІ Р. ЗАБІЛОГО

Також ст. 19 Загальної декларації прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй у 1948 р., передбачає, що:

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

СКУ вважає, що владні структури повинні вжити всіх необхідних заходів, щоб запобігти порушенням прав людини і основних свобод та поверненню України до авторитарної системи управління”.

9 вересня 2010 р. “Радіо Свобода” подало таку інформацію про дії Служби безпеки України (СБУ) по відношенню до директора Національного меморіалу “Тюрма на Лонцького” Руслана Забілого:

“Директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” Руслан Забілий заявляє, що Служба безпеки України затримала його за роботу із розсекреченими документами.

Сьогодні в Києві Забілий розповів, що вчора о 7:30 на Київському залізничному вокзалі його затримали шестеро співробітників СБУ і відвезли до приміщення спецслужби. Там його тримали чотирнадцять з половиною годин, “без жодних санкцій на затримання, без права зателефонувати, без можливості дізнатися прізвища співробітників, які проводили допит”.

Як повідомив Забілий, підставою для його затримання, за словами службовців, була усна вказівка керівника СБУ Валерія Хорошковського. Мета затримання – перешкодити роботі з раніше розсекреченими матеріалами і таким чином обмежити їх поширення.

За словами історика, в нього без законних підстав вилучили ноутбук і два жорстких диски. Там містилися електронні копії історичних матеріалів і його наукові дослідження, які, у випадку неповернення, будуть втрачені.

Забілий зауважив, що пише про стратегію і тактику УПА. За його словами, вчора співробітники СБУ переконували його йти працювати вчителем в школу, цікавилися контактами із закордонними науковцями, питали, чи може він надати докази, що тема його досліджень не є державною таємницею.

Водночас Забілий заявив, що він використовував у своїй науковій роботі тільки документи, які були розсекречені СБУ в період з 2008 по 2009 роки, і містяться у відкритому доступі на сайті відомства.

[…] Забілий також повідомив, що подав заяву на ім’я глави СБУ Валерія Хорошковського з проханням прокоментувати ситуацію та повернути особисте майно. “Я вимагаю від пана Валерія Хорошковського пояснити дії співробітників служби і негайно повернути мої приватні речі – комп’ютер і зовнішні накопичувачі. Там є лише копії історичних документів, мої наукові дослідження та приватна інформація”, – мовиться в заяві. Також директор музею просить керівництво СБУ роз’яснити, на яких підставах була дана вказівка керівника Львівського обласного СБУ не допустити на робочі місця і до робочих комп’ютерів дирекцію і наукових співробітників музею”.

У зв’язку з вищесказаним СКУ закликає Вас розглянути справу Руслана Забілого та вияснити дії СБУ, які викликають велике занепокоєння в Україні та в діаспорі.

З огляду на критичність цієї ситуації просимо відповісти на наш лист до 27 вересня 2010 р.

СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ

145 Evans Ave., Suite 207
Toronto, ON 
M8Z 5X8 Canada

Tel. (416) 323-3020
Fax (416) 323-3250
e-mail: congress@look.ca

by ukrgrdumka

РЕАКЦІЯ СВІТОВОГО КОНГРЕСУ УКРАЇНЦІВ

Реакція світового конґресу українців на відповідь від Європейського Парламенту

30 липня 2010 р. президент Світового Конґресу Українців (СКУ) Евген Чолій відреагував на лист голови Комітету парламентського співробітництва ЄС-Україна Павла Коваля, що стосується резолюції, прийнятої Європейським Парламентом 25 лютого 2010 р. У цій резолюції зокрема було сказано, що Європейський Парламент:

20. Глибоко шкодує з приводу постанови колишнього Президента України Віктора Ющенка посмертно нагородити Степана Бандеру, провідника Організації Українських Націоналістів (ОУН), яка співпрацювала з нацистською Німеччиною, званням “Національного героя України” та сподівається у зв’язку з цим, що нове українське керівництво перегляне такі рішення і зберігатиме відданість європейським цінностям.

Пригадуємо, що з цього приводу 3 березня 2010 р. СКУ так звернувся до Європейського Парламенту:

СКУ надзвичайно розчарований тим, що Європейський Парламент у такий спосіб вдався до переписування української історії часів Другої світової війни.

Важливо усвідомити, що Степан Бандера є беззаперечним символом довготривалої трагічної боротьби України за свою незалежність, яку вона здобула в 1991 р. Надихаючи не одне покоління борців за українську незалежність, він у той же час був об’єктом ненависті для всіх тих, хто мав імперіалістичні наміри по відношенню до України.

30 червня 1941 р., після вторгнення Німеччини на територію Радянського Союзу, Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери проголосила відновлення незалежної України. Це був прямий виклик гітлерівським планам, у які входило перетворити Східну Європу в німецьку колонію. А тому німецька влада вимагала від провідників ОУН негайно відкликати Акт відновлення незалежності, від чого вони відмовились. За це провідників ОУН почали переслідувати, запроторювати до тюрем та фізично знищувати. Це змусило ОУН піти в підпілля, щоб воювати з обома – радянськими і нацистськими - окупантами України.

У липні 1941 р. Степана Бандеру арештували, а затим відправили до концентраційного табору Заксенгаузен, де він був ув’язнений до жовтня 1944 р. Його два брати були запроторені до концентраційного табору “Аушвіц” та жорстоко вбиті. Подібна доля спіткала і Степана Бандеру, якого у 1959 р. вбив у Мюнхені московський агент.

Під час Нюрнберзького процесу було оприлюднено секретне розпорядження нацистської Айнзацкоманди Ц/5 до своїх відділів, датоване 25 листопада 1941 р. Заявляючи наступне, воно розвіює всякі можливі аргументи про співпрацю ОУН під проводом Бандери з нацистами:

“Беззаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті, метою якого є створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ретельного допиту таємно знищені як грабіжники”.

Протягом Другої світової війни в результаті агресії з боку нацистів та радянської влади Україна втратила приблизно 7,5 мільйонів людей. Окрім того, близько 2 мільйонів було вивезено в Німеччину на примусові роботи.

Це аж ніяк не можна назвати історією співробітництва бандерівської ОУН з нацистами; навпаки, це історія народу, якого знищували дві потужні системи, керовані Гітлером і Сталіном.

У зв'язку із вищесказаним СКУ закликає Європейський Парламент відкликати це безпідставне звинувачення проти ОУН під проводом Степана Бандери.

17 липня 2010 р. на адресу СКУ надійшла відповідь від депутата Європейського Парламенту, голови Комітету парламентського співробітництва ЄС-Україна Павла Коваля, де зокрема було сказано:

I would like you to consider that the European Parliament, in its sovereignty, is the house of all Europeans and is composed of parliamentarians coming from the 27 Member States of the European Union. As such, it is a very complex and diverse body where political views of more than one hundred political parties, but also different cultural values and aspirations of peoples with a tremendously rich but also tragic historical background are represented and expressed. This heterogeneity might at times lead to the adoption of resolutions which reflect critical views on very sensitive and controversial issues.

The resolution you refer to in your letter is a political declaration and should be seen in its context: the European Parliament recognises that Ukraine is a neighbour of strategic importance to the EU and expects Ukraine to reiterate its determination to continue along its path towards European integration as well as towards strong cooperation with the EU in the neighbourhood policy.

У своїй відповіді Павло Коваль покликався на “різноманітність” Європейського Парламенту, який об’єднує парламентарів із 27 держав, а також представляє політичні погляди більше ста політичних партій та різні культурні цінності й прагнення людей з надзвичайно багатим та в той же час трагічним історичним минулим. Він зокрема підкреслив, що ця “різноманітність” може часом призвести до прийняття резолюцій, які відображають критичні погляди на дуже болючі і спірні питання.

Відреагувавши на це листом від 30 липня 2010 р., президент СКУ заявив, що така “різноманітність” Європейського Парламенту в жодному випадку не може бути підставою для прийняття резолюцій, в яких несправедливо заплямовується репутація людей через нехтування відомими історичними фактами. Він також звернувся з пропозицією про призначення зустрічі з керівництвом СКУ для обговорення цього болючого для українців усього світу питання.

СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ

145 Evans Ave., Suite 207
Toronto, ON 
M8X 5X8 Canada
Tel. (416) 323-3020
Fax (416) 323-3250
e-mail: congress@look.ca
website: www.ukrainianworldcongress.org

by ukrgrdumka

ЧИ МАВ РАЦІЮ ГЕРОДОТ?

Справедливості ради мушу похвалитися, що шлях моїх пошуків був вірним (інстинкт самозбереження, як відомо, найсильніший). «Перемолотивши» всі теорії, припущення, висновки, ствердження, ймовірності та неймовірності археологів, філософів, мислителів, істориків, митців, науковців усіх мастей і рівнів, серед яких Даниленко, Силенко, Шилов, Плачинда, Чмихов, Наливайко, Кифішина, Макрама, Крен, Макнійл, Гуменна, Геродот, і припасувавши їх до найсвіжіших подій, я дійшла висновку, що «нашому роду нема переводу»! Все дуже співпадає і вимальовується в логічну послідовність. Навіть довго не розбираючись хто кого «проковтнув», «розчинив» чи унаслідував, зрозуміло звідки і чому сучасний УКРАЇНЕЦЬ наділений тими непереможними рисами, які дають йому можливість виживати за найлютіших обставин. Древність, генетичний досвід нації – це те, що захисним щитом стоїть на стражі її самозбереження (Може звідти взялася і відома нам з новітніх часів багатовекторність? М.Г.). «Первинність давньоукраїнської духовності й культури завжди дратувала і дратуватиме тих, хто прийшов у цивілізацію потім. Вторинність ніколи не пробачає первинності її духовну вищість і предковічність. Тому українці – вічні страждальці», - пише Сергій Плачинда. Страждальці, але ж «вічні» - зітхаю з полегшенням, відганяючи нав’язливу думку, що на цей раз з українцями вирішили «розібратися» остаточно.

«Мені здається, що із розвалом СРСР Україна отримала особливу самостійність. Ця самостійність переважно не політична, а народна. Культура народна, котра існувала десь там, - вона почала проявляти себе й на соціальному рівні. Україна завжди була державою. Хто нею керує – це вже інше питання. Мене цікавить індивідуальність. В України є культурна індивідуальність. Не загальна, як при Союзі: всьо вокруг народноє – всьо вокруг мойо», - на підсвідомому рівні визначає для себе одеський художник молодої ґенерації Дмитро Дульфан. «Мені здається, - вторить у своїй книзі «Благослови, Мати!» Докія Гуменна, - що вся попередня історія України до цього часу це тільки підготовка, вступ до першого розділу її властивої історії». Вчена вірить, а історія доказує, що основний тягар буреломів, розгромів, переслідувань і знищення виносить на своїх плечах традиційна хліборобська верства – українське селянство, - «не раз уже селянство попадало під копита завойовника, але ніколи не втрачало своєї гідности, - кінець-кінцем асимілятором ставало воно, воно ковтало в собі без сліду різні домішки. (Вже веселіше! Г.М.)

Це ж селянство заховувало глибоко найціннішу субстанцію і в «чорнішій чорній землі» кріпацькій сорочці, далеко не золотій, але таки вишитій, берегло її від загибелі. Це ж селянство вмить ока видало із себе блискучу інтеліґенцію й відродило на очах у живого сьогодні покоління Україну. Здавалося, вона вже сконала, а воно взяло та й вивернуло перед нащадками всі скарби свого не знищеного генія. Дивіться! Яка мова, яка скарбниця народної творчости, яка невичерпна пісенна криниця, яка поезія образовости в ній, яка ґроновитість звичаїв, яке багатство, до чого тільки не торкнешся в побуті…».

Все вірно, заспокоюю себе, відганяючи гнітючу думку, що справді саме по українських хліборобах прийшовся найсильніший удар тоталітарного радянського режиму в ХХ столітті, вірилось, останньому столітті нещадного україножерства. Страшно…, мабуть закипає в моїх жилах хижа кров скитських пращурів, що Віктор Янукович, не встигнувши піднести руку зі старовинної української реліквії – Пересопницького Евангелія, дозволив собі заперечити спланований і цинічно виконаний ґеноцид українського народу, виказавши зневагу до закону України, до країн, які визнали цей страшний злочин проти людства, знехтувавши кропіткою працею Комітету ПАРЕ з Юридичних питань та прав людини, який цього року визнав Голодомор 1932-33 рр. ґеноцидом проти українського народу. Своєю цинічною доповіддю Віктор Янукович, обраний на посаду президента України власне виборцями з регіонів, які найбільше постраждали від штучного голоду, унеможливив прийняття рішення Парламентської асамблеї Ради Европи.

Наші пращури, за абсолютно всіма історичними джерелами, за основну святість мали Справедливість, величезну вагу віддавали своїм традиціям, вірі та звичаям. Хто їх порушував чи зраджував, того жорстоко карали як зрадника свого народу і країни, не зважаючи на родинні зв’язки, звання та титули. «Як я вже зазначав, - пише у своїй четвертій книзі про населення територій, що нині складають Україну, всесвітньо визнаний «батько історії» Геродот, - цих людей ще ніхто не переміг, а всіх напасників на їх країну – вони побили». На серці відлягає, я не маю підстав не довіряти Геродоту, який на свої власні очі бачив, що скити «хоробрі, винахідливі люди, та ще й великі патріоти своєї країни, свого способу життя і дуже не люблять все чуже». Робиться трошки моторошно зі слів древнього історика, що «у вбитих ворожих правителів і полководців відрубують голови, а з їх черепів роблять чаші… п’ють з них вино на святах та пригощають із них поважних гостей. При цьому обов’язково розповідають чужинським гостям з чиєї голови зроблена ця чаша, та де саме і в якій битві вбито її власника. Це робиться не лише із хвастощів чи гордування, а більше для поширення остраху серед ворогів. Бо з кожним ворогом може статись таке ж саме, якщо вони посміють напасти війною». Моторошно, але водночас і обнадійливо. Власне, це саме те, що повертає мені силу, віру і оптимізм в майбутнє моєї нації. Бо нація – це людська спільнота, що пройшла тривалий історичний шлях розвитку і, як наслідок еволюції, має свою мову, свою віру, неповторну вдачу (психологію) та самобутні етнічні й фольклористичні ознаки (пісні, звичаї, народно-прикладне мистецтво, свою міфологію й символіку, одяг, архітектуру, усний та писемний епос тощо). Єдине, що потрібне, щоб нація не загинула, або зберегла свою ідентичність – національна свідомість і національна гордість, більше нічого.

Як надзвичайно слушно зазначає наш земляк-патріот Сергій Плачинда, «нація – індивідуальність народу, найвищий етап його еволюції… Всі нації – то є квітник планети Земля (недаремно наші новітні «амазонки» п. Лариса Івшина та п. Ірина Ключковська заснували Сад світового українства!). Якщо квітка зів’яне чи її розтопчуть, вона гниє і стає добривом для інших квітів. Коли нація втрачає мову, етнічні ознаки, вона стає «добривом» для нації-поглинача. Саме тому ми мусимо знати свою історію і зберігати свою історичну пам’ять. Дозволю собі ще раз нагадати нам всім вислів нашого грецького генія проф. Нікоса Лігероса, який запевняє: «Доки триває геноцид пам’яті, триває геноцид народу». Нам, українцям, не можна про це забувати жодної секунди! Бо нам намагаються стерти пам’ять, підмінити історію. Якщо ми це усвідомлюємо – маємо шанси на виживання. В цьому місці дуже доречна стара теза (1882 р.) Ернеста Ренана: «Неправильне розуміння історії є підставою існування нації», яку пригадав недавно Ярослав Грицак у своїй статті «Історія з глянцем і без глянцу». Історична пам’ять є не так про нагадування, як про забування. Це забування не конче мусить бути примусовим і грубим, як наприклад, стирання пам’яті про Голодомор. Маніпулювання пам’яттю може бути м’якшим і субтильним, коли сам образ минулого не знищується, просто на нього накладається ретуш чи додаються неіснуючі в ориґіналі деталі. Результат виходить однак той самий: суспільство, де масово функціонують такі образи пам’яті, стає схожим на пацієнта, хворого на Альцгаймера. Воно пам’ятає лише уривками – а тому перестає адекватно поводитися в сучасному.

Згодьтеся, тільки через безкарність за організацію Голодомору 1921-23 рр. в Україні московська більшовицька влада змогла вдатися до найбільшого злочину в історії людства, коли холоднокровно спланувала знищення українців голодною смертю на найбагатших у світі чорноземах. Тільки через повну байдужість так званої демократичної світової спільноти можна було заганяти до могили мільйони українців, котрі протиставилися насадженню колективізації й радянізації.

І вже є не тільки трагедія українства, якщо з творцями всіх їхніх нещасть отой «демократичний Захід» розпочинає співпрацю саме під час апогею голодового ґеноциду 1933 року. Український геній Микола Сядристий настоює: «Історія повторюється, якщо ми не вміємо винести з неї уроків. Якщо натовп тупий і недостойний, він мусить за це розплатитися». Страшними ці слова були навіть доки вони були просто словами. Але історія повторюється! 27 квітня 2010 року – найсвіжіше підтвердження. Україну повертають в рабство, а «демократичний Захід» знову каже: «Все ОК!». І це знову вже не тільки наша трагедія. Але через нашу недолугість і незгуртованість Україну знову принесено в жертву. Тобто ми знову ризикуємо стати «добривом» для інших народів. Історії людства відомі багато випадків тотального зникнення націй.

Очевидно, українська нація, яка щойно пробудилася і почала досить інтенсивно оживати, відновлювати свою національну гордість, реанімувати свою національну ідентичність, самобутність, неповторність, що закладене в її генетичній пам’яті і за що так вхопилися молоді покоління сьогоднішніх, народжених вже вільними українців, мусять знайти синтез між духовністю Заходу і Сходу з їх абсолютно різними методами пошуку нових ідей.

Перед нами перш за все стоїть завдання створення інформаційної політики, яка би могла безперебійно та результативно інформувати світ та нові покоління українців про все, що може розвивати їх національну гордість з тим, щоб квітка України стала однією з найгарніших прикрас Квітника планети і Саду світового українства. Ми не повинні дозволити згортання свободи слова, подальшого утвердження олігархічно-кланової моделі функціонування медіа ринку, що передбачатиме подальше витіснення української мови з телерадіоефіру та друкованої преси. Нарешті, необхідно розробити систему протидії негативному інформаційному впливові, який переслідує нас навіть у медіа просторі інших країн. Без цього не буде самостійної України. І буде проблема в усього українства. Тому що всі ми є складовими одного ланцюга. Все, що відбувається в Україні, має безпосередній відгук у діаспорі. Крім того, що вливання в діаспорні ряди великої кількості зденаціоналізованих, дезорієнтованих за десятиліття пануючої в Україні влади людей, які набули сумнівних чеснот, що «вирізняли» радянську людину серед інших соплемінників, але втратили свою національну самобутність, саме по собі створює серйозну загрозу. Адже добре відомо, що збереження національної ідентичності за межами батьківщини є справою складною і кропіткою. Якщо до цього додати докладені зусилля ззовні, небезпека стає загрозливою. Наскільки невинною можна сприймати підтримку міністерством освіти України російськомовних шкіл в середовищі української діаспори? Мабуть всі до одного з представників діаспори, які знають, що означає українська школа за кордоном, погодяться зі мною, що потрібно бити на сполох поки не стане пізно. Чи не нагадує вам щось бажання переконати, що під дахом однієї слов’янської школи в якійсь країні можна одночасно прекрасно і рівнозначно викладати російську і українську мови, історію тощо? Що є «українські» (!) школи, де майже ніхто з учителів чи директорів не володіє українською мовою. Але ці школи підтримуються міністерством освіти України, яке видає там українські атестати! Напевно всі добре розуміють як у цих школах відносяться до суто українських питань, і яку роль загалом відіграють вони в українському шкільництві за кордоном. Нам не пробачать майбутні покоління українців, якщо ми не станемо на перешкоді і дозволимо антиукраїнським силам, явним чи скритим, виконати свою зрадницьку місію.

З іншого боку, саме в середовищі великої армії новоприбулих на европейські терени вихідців з України є випадки виняткових патріотів свого народу і сила силенна людей, які ще зберігають у своїй пам’яті вранішню росу української землі, запах свіжоскошеної луки, заквітчаний вишневий садок коло хати і гніздо журавля на роздоріжжі. Ці люди є нашою найціннішою рушійною силою, бо їх любов до рідної землі настільки потужна, що може подолати при вірному підході нові посягання поневолювачів на українську землю з їх хитромудрими пастками. Отже, викликів не зменшилося, і проблем теж. Це означає, що наша пильність повинна бути загостреною і принциповість у деяких питаннях непохитною. По-іншому, втрати будуть надто великими.

На закінчення хочеться закликати всіх українців світу словами вірного оборонця національної і людської честі Івана Багряного: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору, і ти пізнаєш світ. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт, і не буде того, хто б її міг купити».

Я перечитувала сотні сторінок десятки разів, щоб не помилитися, вірно зрозуміти і врешті впевнилася, що «цих людей ще ніхто не переміг, а всіх напасників на їх країну – вони побили». І в мене немає жодних підстав не довіряти Геродоту. Тому що його описи, зроблені в 5 ст. до н.е. отримують протягом століть щоденне підтвердження, і горе тому, хто виказує неповагу до святої української землі, кожний сантиметр якої зрошений кров’ю мільйонів наших предків, які захищали рідний край від численних орд, загарбників, зайд і окупантів. Слава нашим пророкам, героям і мудрим наставникам. І слава нашому молодому поколінню, яке сьогодні бореться проти нової окупації Вітчизни. І слава світовому українству, що плекає любов до рідного краю.

Слава Україні!

by ukrgrdumka

МЕМОРАНДУМ про важливі питання, що стосуються України та української діаспори

15 квітня 2009 р. СКУ представив та затим обговорив з владними структурами України свою візію щодо важливих для України і діаспори питань, яку зокрема було покладено в основу нашого подальшого співробітництва. Відтак СКУ та владні структури України, базуючись на спільних інтересах і завданнях, підписали чотири меморандуми про співпрацю, а саме:

З метою втілення меморандумів у життя, після їх підписання сторони розпочали підготовку планів дій.

У жовтні 2009 р. на запрошення Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України СКУ представив свої пропозиції на парламентських слуханнях на тему: “Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці”.

По завершенні президентських виборів в Україні, 26 лютого 2010 р., СКУ надіслав до новообраного Президента Віктора Януковича лист, у якому заявив, що буде й далі сприяти зміцненню незалежності України, підвищенню добробуту українського народу, утвердженню статусу української як єдиної державної мови і продовженню курсу подальшої демократизації, українізації та інтеграції Української держави в європейське суспільство.

У зв’язку з цим СКУ вважає необхідним отримати від нинішньої влади України офіційну позицію щодо принципів і засад попереднього співробітництва СКУ з Україною, від чого буде залежати формат майбутніх відносин.

2. Загроза втрати контролю над стратегічно важливими галузями України

Протягом останнього часу владні структури України та Росії в дуже вузькому колі ведуть активні переговори про укладання угод щодо злиття газової, атомної та авіаційної галузей.

СКУ вважає неприпустимим підписання таких угод, оскільки це призвело б до втрати контролю над найбільшими стратегічно важливими галузями промисловості та в свою чергу стало б загрозою незалежності та національним інтересам України.

3. Угода про Чорноморський флот, яка продовжує термін перебування російських військових баз в Україні

21 квітня 2010 р. Президент Віктор Янукович підписав угоду про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії на території України з 2017 р. до 2042 р., а 27 квітня 2010 р. Верховна Рада проголосувала за так звану ратифікацію цієї угоди. У відповідь на це 25 та 30 квітня 2010 р. СКУ випустив пресові повідомлення, в яких зазначив, що угода про Чорноморський флот суперечить Конституції України, у ст. 17 якої говориться, що:

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

[...] На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

СКУ вважає, що слід ліквідувати угоду про Чорноморський флот як таку, що є неконституційною та суперечить національним інтересам України.

4. Вступ України до Європейського Союзу та Організації Північно-атлантичного договору

2 квітня 2010 р. Президент Віктор Янукович ліквідував Міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО та Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.

Такі дії суперечать Закону “Про основи національної безпеки України”, де говориться, що:

Ст. 6.   Пріоритетами національних інтересів України є:

[...] інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір [...]

Ст. 8.   Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є:

[...] забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору [...]

А 1 червня 2010 р. Президент Віктор Янукович вніс на розгляд Верховної Ради зміни до цього закону, щоб вилучити зі статті 6 текст про інтеграцію України в “євроатлантичний безпековий простір” та зі статті 8 текст про набуття членства в “Організації Північноатлантичного договору”.

Набуття членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору допоможе в її подальшому розвитку як європейської країни та стане найкращою запорукою захисту її незалежності.

СКУ вважає, що законодавство України повинне й далі передбачати її інтеграцію в євроатлантичний безпековий простір та набуття членства в Організації Північноатлантичного договору, а також що слід відновити діяльність Міжвідомчої комісії з питань підготовки України до вступу в НАТО та Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції.

5. Впровадження de facto другої державної мови в Україні

10 лютого 2010 р. народний депутат, заступник голови Партії регіонів Борис Колесников заявив, що поки що у Верховній Раді немає 300 голосів, щоб внести зміни до Конституції України стосовно надання російській мові статусу другої державної. Тому сьогодні готується ряд законів для піднесення статусу російської мови до рівня державної, зокрема шляхом її офіційного повернення в освіту, на радіо і телебачення та в судочинство.

12 травня 2010 р. депутат Партії регіонів Вадим Колесніченко зареєстрував у Верховній Раді законопроект про “Про регіональні мови і мови меншин”, згідно з яким до мов, які потребують захисту, зараховується і російська мова.

СКУ пригадує, що в ст. 10 Конституції України стверджується, що:

Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

СКУ також звертає увагу на те, що в Європейській хартії регіональних мов або мов меншин зазначається, що:

[...] охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх.

СКУ вважає, що слід припинити всі дії владних структур, спрямовані на de facto впровадження російської як другої державної мови, оскільки це шкодить розвитку української як єдиної державної мови в Україні.

6. Порушення людських прав і основних свобод в Україні

Протягом травня та червня цього року журналісти та ведучі відомих українських телеканалів 1+1 та СТБ у своїх відкритих листах заявили про введення на їхніх каналах системної цензури, Редакційна рада 5 каналу - про намаганням знищити канал шляхом позбавлення його технічних можливостей для мовлення та директор телеканалу TВі - про стеження за журналістами.

Також останнім часом набули розголосу й інші факти щодо обмеження прав українських громадян, а саме тиск з боку СБУ на ректора Українського Католицького Університету та загроза обмеження свободи мирних зібрань в Україні.

Вищеназвані дії привернули увагу представників Ради Європи, які заявили, що будуть розглядати результати перевірки щодо порушення прав людини та утисків засобів масової інформації в Україні на засіданнях ПАРЄ і, якщо ці факти підтвердяться, Рада Європи буде вимагати від України покарати винних і дотримуватись вимог ПАРЄ у захисті прав і свобод своїх громадян.

У зв’язку з цим СКУ пригадує, що у ст. 15 Конституції України стверджується, що:

Цензура заборонена.

Також ст. 19 Загальної декларації прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй у 1948 р., передбачає, що:

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

СКУ вважає, що владні структури повинні вжити всіх необхідних заходів, щоб запобігти порушенням прав людини і основних свобод та поверненню України до авторитарної системи управління.

7. Голодомор 1932-33 рр. в Україні - геноцид українського народу

25 лютого 2010 р. з офіційного сайту Президента України було вилучено розділ про Голодомор 1932-33 рр. в Україні.

У зв’язку з цим 15 березня 2010 р. СКУ випустив заяву, в якій зазначив, що, згідно з Законом “Про Голодомор 1932‑33 років в Україні”:

Ст.  3. Органи державної влади [...] зобов’язані: [...] сприяти [...] поширенню інформації про Голодомор 1932-1933 років в Україні серед громадян України та світової громадськості [...]

СКУ вважає, що розділ про Голодомор 1932-33 рр. в Україні слід повернути на офіційний сайт Президента України і цим самим сприяти поширенню інформації про Голодомор серед громадян України та світової громадськості.

27 квітня 2010 р. під час засідання Парламенської асамблеї Ради Європи Президент Віктор Янукович зробив заяву про те, що визнавати Голодомор 1932-33 рр. як факт геноциду щодо того чи іншого народу є неправильно і несправедливо.

У зв’язку з цим 30 квітня 2010 р. СКУ випустив пресове повідомлення, в якому заявив, що такою заявою було виявлено зневагу до мільйонів невинних жертв геноциду українського народу та порушено Закон “Про Голодомор 1932‑33 років в Україні”.

СКУ також звернув увагу на оцінку Голодомору, що була висловлена в прийнятій 23 жовтня 2008 р. у Страсбурзі Резолюції щодо відзначення Голодомору – штучного голоду в Україні 1932‑1933 років:

Європейський Парламент [...]

В.    Враховуючи те, що Голодомор 1932-1933 рр., який спричинив загибель мільйонів українців, був цинічно та жорстоко спланований сталінським режимом з метою насильницького запровадження Радянським Союзом політики колективізації сільського господарства всупереч волі сільського населення України [...]

1.        Звертається до українського народу та зокрема до тих, хто вижив під час Голодомору, сімей та родичів жертв, і [...] визнає Голодомор (штучний голод 1932-1933 років в Україні) жахливим злочином проти народу України та людяності.

Окрім цього, СКУ зазначив, що Голодомор 1932-33 рр. в Україні визнали геноцидом 14 держав світу: Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Сполучені Штати Америки та Угорщина.

СКУ також пригадав, що Закон “Про Голодомор 1932‑33 років в Україні” передбачає, що:

Ст. 1.   Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу.

Ст. 2.   Публічне заперечення Голодомору 1932–1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним.

СКУ вважає, що Президент Віктор Янукович повинен публічно заявити, що Голодомор є геноцидом українського народу.

26 травня 2010 р. народний депутат Верховної Ради Василь Кисельов зареєстрував проект змін до Закону “Про Голодомор 1932‑33 років в Україні” з пропозицією вилучити із статті 1 твердження про те, що Голодомор є геноцидом українського народу.

В Римському статуті міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 р., слово “геноцид” тлумачиться як дії, що здійснюються з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку шляхом а) вбивства членів такої групи; б) нанесення серйозних тілесних ушкоджень членам такої групи або в) навмисного створення важких умов життя, які б спричинили повне чи часткове знищення такої групи.

У своїй праці “Радянський геноцид в Україні”, відомий польський вчений єврейського походження доктор Рафаель Лемкін, автор Конвенції ООН 1948 року “Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього” так підтвердив тезу про те, що Голодомор був цілеспрямованим винищенням української нації:

Перший удар спрямований на інтелігенцію – мозок нації, – щоб паралізувати решту організму.

Разом із цим ударом по інтелігенції ішов наступ на Церкви, священиків і вище духовенство – душу України.

Третє вістря радянської атаки було спрямовано на хліборобів – велику кількість селян-одноосібників, хранителів традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя, яку застосували проти них, є, мабуть, найстрашнішою – виморювання голодом.

Четвертим кроком у тому процесі стала фрагментація українського народу шляхом поселення в Україні чужинців і водночас розпорошення українців по цілій Східній Європі. Таким чином була б знищена етнічна єдність та перемішані нації.

Донедавна приховувані дані переписів населення України до і після Голодомору офіційно засвідчили, що кількість населення України від 1926 до 1937 рр. скоротилася від 31 до 26 мільйонів (цебто на 5 мільйонів осіб), у той час як кількість неукраїнського населення в Радянському Союзі в середньому зросла на 17%. Це значить, що у 1937 році в Україні мало б проживати не 26, а 36 мільйонів українців. Таким чином, загальнолюдські втрати України за цей період становили 10 мільйонів українців.

Причетність більшовицького режиму до геноциду зокрема підтверджує лист Йосифа Сталіна від 11 серпня 1932 р. до Лазаря Кагановича - секретаря Комуністичної партії, в якому сказано наступне:

Найголовніше тепер Україна. Справи на Україні зовсім погані. Погано по партійній лінії. [...] Якщо ми тепер не візьмемось за виправлення ситуації в Україні, Україну можемо втратити. [...] Поставити собі за мету перетворити Україну в найкоротший термін у справжню фортецю СРСР.

СКУ вважає, що Верховна Рада повинна відкинути всі спроби заперечити Голодомор 1932‑33 рр. в Україні як геноцид українського народу.

13 жовтня 2006 р., відповідно до закону, схваленого Палатою Представників та Сенатом Конгресу США, а також за підписом Президента Джорджа Буша, Уряд США виділив землю на встановлення у Вашингтоні пам’ятника жертвам Голодомору 1932-33 рр. Згідно з цим законом, пам’ятник повинен бути встановлений протягом 7 років, тобто до 2013 р. У разі невикористання відведеної землі у призначений термін, Україна втратить право на встановлення пам’ятника.

Як повідомив у квітні 2010 р. Уряд України, до 2012 р. не буде виділено коштів для спорудження пам’ятника жертвам Голодомору на федеральній землі США у Вашингтоні.

СКУ вважає, що Уряду України слід цього року виділити відповідні кошти, щоб не втратити наданої можливості на встановлення пам’ятника жертвам Голодомору у Вашингтоні.

8. Встановлення пам’ятників Сталіну в Україні

Останнім часом з’явились матеріали про плани Комуністичної партії встановити в різних містах України пам’ятники Сталіну, а також коментарі представників української влади та міжнародних організацій щодо таких намірів. Зокрема віце-прем’єр-міністр Володимир Семиноженко зазначив, що влада не перешкоджатиме спорудженню пам’ятника Сталіну в Запоріжжі, щоб не загострювати у державі зіткнення різних думок. У відповідь на це комісар Ради Європи з прав людини Томас Гаммарберг заявив, що меморіали повинні бути на честь жертв, а не на честь диктаторів.

9 квітня 2010 р., щоб запобігти встановленню пам’ятників Сталіну, СКУ надіслав на адресу Президента Віктора Януковича лист, у якому відзначив, що Сталін був творцем радянського тоталітарного режиму, який спричинив насильницьку русифікацію, ліквідацію Української Автокефальної Православної Церкви та Української Греко-Католицької Церкви, фізичне знищення українського духовенства та інтелігенції, руйнування українських святинь, жорстокі репресії проти української нації та багатомільйонне знищення українців Голодомором 1932-33 рр.

СКУ також звернув увагу на оцінку, яку дали сталінізму високі міжнародні інституції:

а)    23 вересня 2008 р. у Брюсселі була прийнята Декларація Європейського Парламенту щодо проголошення дати 23 серпня як Європейського Дня пам’яті жертв сталінізму і нацизму, в якій зазначається, що:

Європейський Парламент [...]

Б.    Оскільки масові висилки, вбивства і поневолення, зроблені в контексті актів агресії сталінізму і нацизму, відносяться до категорії воєнних злочинів і злочинів проти людства [...]

1.    Пропонує дату 23 серпня проголосити Європейським Днем пам’яті жертв сталінізму і нацизму, для того щоб зберегти пам’ять жертв масових висилок і винищувань [...]

б)    23 жовтня 2008 р. у Страсбурзі була прийнята Резолюція Європейського Парламенту щодо відзначення Голодомору – штучного голоду в Україні 1932‑1933 років, де говориться, що:

Європейський Парламент [...]

В.    Враховуючи те, що Голодомор 1932-1933 рр., який спричинив загибель мільйонів українців, був цинічно та жорстоко спланований сталінським режимом з метою насильницького запровадження Радянським Союзом політики колективізації сільського господарства всупереч волі сільського населення України [...]

в)    На своїй річній сесії, яка проходила з 29 червня до 3 липня 2009 р. у Вільнюсі, Парламентська асамблея Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), прийняла резолюцію Возз’єднання розділеної Європи: права людини і цивільних свобод у регіоні ОБСЄ в XXI столітті, в якій говориться, що:

1.    Посилаючись на Загальну декларацію прав людини Організації Об’єднаних Націй, Завершальний акт Гельсинкі і Хартію Європейського Союзу про основні права [...]

3.    Відзначаючи, що в двадцятому столітті європейські країни випробували на собі два потужні тоталітарні режими, нацистський і сталінський, які несли з собою геноцид, порушення прав і свобод людини, воєнні злочини і злочини проти людства [...]

5.    Нагадуючи державам-учасникам ОБСЄ про їх зобов’язання “чітко і беззастережно засудити тоталітаризм” (Копенгагенський документ 1990 років) [...]

Парламентська асамблея ОБСЄ [...]

17.  Виражає глибоку стурбованість з приводу вихваляння тоталітарних режимів, включаючи проведення публічних демонстрацій в ознаменування нацистського або сталіністського минулого [...]

У своєму листі СКУ закликав Президента Віктора Януковича вжити всіх необхідних заходів для виконання Україною прийнятих нею Закону “Про Голодомор 1932‑33 років в Україні” і міжнародних зобов’язань щодо засудження сталінського тоталітаризму та припинити дії щодо встановлення пам’ятників Сталіну і в такий спосіб унеможливити ганебне поклоніння особі, відповідальній за Голодомор та страшні репресії проти українського народу.

Однак 5 травня 2010 р. у Запоріжжі було відкрито пам’ятник Сталіну.

СКУ вважає, що слід заборонити встановлення пам’ятників Сталіну в Україні та забезпечити демонтаж пам’ятника в Запоріжжі.

9. Порушення людських та національних прав українців Росії

Однією з найбільших українських діаспор у світі є багатомільйонна українська діаспора Росії. Незважаючи на це, Росія, всупереч її міжнародним зобов’язанням щодо захисту і задоволення людських і національних прав своїх меншин, свідомо й послідовно придушує національний розвиток української меншини, а саме: протидіє становленню на своєму терені українських церков, гальмує розвиток української освіти, здійснює цензуру культурницьких заходів, чинить тиск на українські організації та провідних українських активістів.

Недавнім прикладом цьому є звинувачення, які винесло Міністерство юстиції Російської Федерації на адресу Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (чи ФНКАУР), закидаючи, що її співголова порушив закон, тим що: (а) узяв участь у публічному виступі на радіо “Свобода”, (б) був співорганізатором проведеної в Москві Міжнародної науково-практичної конференції “Україністика Росії: історія, стан, тенденції розвитку” та (в) керував заходами, присвяченими пам’яті жертв Голодомору з метою підтримки “Незгасимої свічки” та документально-художньої виставки “Голодомор 1932-33 рр. – геноцид українського народу”. Ці звинувачення Міністерства юстиції, які вже за своєю суттю порушують людські та національні права української меншини, було використано як офіційну підставу для подачі Верховному Суду Російської Федерації позовної заяви про ліквідацію ФНКАУР. 12 травня 2010 р. Тверський районний суд м. Москви відкинув позов ФНКАУР у скасуванні таких старань Міністерства юстиції.

У зв’язку з цим 31 травня 2010 р. СКУ випустив пресове повідомлення, в якому закликав Росію припинити такі дії та дотримуватись своїх міжнародних зобов’язань відносно основних свобод людини.

СКУ вважає, що владні структури України повинні захищати українські меншини діаспори, а зокрема в Росії, та оскаржувати порушення її людських та національних прав.

10. Резолюція Європейського Парламенту щодо посмертного нагородження Степана Бандери званням “Герой України”

25 лютого 2010 р. Європейський Парламент прийняв резолюцію відносно ситуації в Україні, в якій заявив, що:

20. Глибоко шкодує з приводу постанови колишнього Президента України Віктора Ющенка посмертно нагородити Степана Бандеру, провідника Організації Українських Націоналістів (ОУН), яка співпрацювала з нацистською Німеччиною, званням “Національного героя України” та сподівається у зв’язку з цим, що нове українське керівництво перегляне такі рішення і зберігатиме відданість європейським цінностям.

У зв’язку з цим 3 березня 2010 р. СКУ надіслав лист до Європейського Парламенту, де зокрема відзначив, що:

Степан Бандера є беззаперечним символом довготривалої трагічної боротьби України за свою незалежність, яку вона здобула в 1991 р. Надихаючи не одне покоління борців за українську незалежність, він у той же час був об’єктом ненависті для всіх тих, хто мав імперіалістичні наміри по відношенню до України.

30 червня 1941 р., після вторгнення Німеччини на територію Радянського Союзу, Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери проголосила відновлення незалежної України. Це був прямий виклик гітлерівським планам, у які входило перетворити Східну Європу в німецьку колонію. А тому німецька влада вимагала від провідників ОУН негайно відкликати Акт відновлення незалежності, від чого вони відмовились. За це провідників ОУН почали переслідувати, запроторювати до тюрем та фізично знищувати. Це змусило ОУН піти в підпілля, щоб воювати з обома – радянськими і нацистськими – окупантами України.

У липні 1941 р. Степана Бандеру арештували, а затим відправили до концентраційного табору Заксенгаузен, де він був ув’язнений до жовтня 1944 р. Його два брати були запроторені до концентраційного табору “Аушвіц” та жорстоко вбиті. Подібна доля спіткала і Степана Бандеру, якого у 1959 р. вбив у Мюнхені московський агент.

Під час Нюрнберзького процесу було оприлюднено секретне розпорядження нацистської Айнзацкоманди Ц/5 до своїх відділів, датоване 25 листопада 1941 р. Заявляючи наступне, воно розвіює всякі можливі аргументи про співпрацю ОУН під проводом Бандери з нацистами:

Беззаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті, метою якого є створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ретельного допиту таємно знищені як грабіжники.

Протягом Другої світової війни в результаті агресії з боку нацистів та радянської влади Україна втратила приблизно 7,5 мільйонів людей. Окрім того, близько 2 мільйонів було вивезено в Німеччину на примусові роботи.

Це аж ніяк не можна назвати історією співробітництва бандерівської ОУН з нацистами; навпаки, це історія народу, якого знищували дві потужні системи, керовані Гітлером і Сталіном.

У зв’язку із вищесказаним СКУ закликає Європейський Парламент відкликати це безпідставне звинувачення проти ОУН під проводом Степана Бандери.

3 березня 2010 р. СКУ також надіслав лист до Президента Віктора Януковича, якого закликав відкинути позбавлене всяких підстав звинувачення проти ОУН під проводом Степана Бандери.

СКУ вважає, що Україна повинна вжити відповідних заходів для відкликання Європейським Парламентом резолюції щодо посмертного нагородження Степана Бандери званням “Герой України”.

СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ

Евген Чолій

Президент

В залученні:

Додаток 1.   Візія СКУ щодо важливих для України та діаспори питань

(15 квітня  2009 р.)

Додаток 2.   Меморандум про співпрацю між Міністерством закордонних справ України та СКУ (30 липня 2009 р.)

Додаток 3.   Меморандум про співпрацю між Міністерством культури і туризму України та СКУ в галузі культури та мистецтва (27 серпня 2009 р.)

Додаток 4.   Меморандум про співпрацю між Міністерством сім’ї, молоді та спорту та СКУ в питаннях спорту (27 жовтня 2009 р.)

Додаток 5.   Меморандум про співпрацю між Комісією спорту СКУ та Національним олімпійським комітетом України в питаннях спорту (21 січня 2010 р.)

Додаток 6.   Пропозиції СКУ, подані під час парламентських слухань на тему: “Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці” (14 жовтня 2009 р.)

by ukrgrdumka

ΔΗΛΩΣΗ του Ευρωπαϊκού Κογκρέσου των Ουκρανών και άλλων ουκρανικών κοινωνικών οργανώσεων στην Ευρώπη

Κοινοποίηση στον Πρόεδρο, Βουλή, Υπουργικό Συμβούλιο της Ουκρανίας, καθώς και στη Βουλή των Ελλήνων

23 Μαΐου 2010-05-23 Αθήνα

Η ουκρανική κοινότητα της Ελλάδας ενώνει τη φωνή της με τις φωνές των εκατομμυρίων  συμπατριωτών τους οι οποίοι διαμαρτύρονται για τις πολιτικές εξελίξεις στην Ουκρανία το τελευταίο διάστημα.

Οι δύο μήνες που πέρασαν από την ανάληψη της προεδρίας της Ουκρανίας από τον κ. Βίκτωρ Γιαννουκόβιτς, έδειξαν ότι η επιστροφή από την ελευθερία στην καταπίεση είναι πολύ πιο σύντομη από το μακρύ και περίπλοκο δρόμο προς την ελευθερία που διένυε η Ουκρανία την τελευταία περίοδο.

Για αυτόν το λόγο, η ουκρανική κοινότητα της Ευρώπης ανησυχεί και εκφράζει τη διαμαρτυρία της που ο νέος πρόεδρος της Ουκρανίας δείχνει σε όλο τον κόσμο και στους συμπολίτες του πολιτική αδυναμία, ανικανότητα, εξάρτηση από ξένες επιρροές, εμπορεύεται την εθνική ανεξαρτησία της Ουκρανίας και την οδηγεί σε εμφύλια διαμάχη.

Οι Ουκρανοί διαδηλωτές στην πατρίδα τους αλλά και σε όλες τις χώρες του κόσμου ζητούν από τον πρόεδρο, την κυβέρνηση και το κοινοβούλιο:

1. Να σταματήσουν να παραβιάζουν το Σύνταγμα και τους νόμους της Ουκρανίας.
2. Να ακυρώσουν την παράνομα ειλημμένη απόφαση για την παράταση παραμονής του Ρώσικου στόλου της Μαύρης θάλασσας στην Κριμαία για 25 χρόνια, παραβιάζοντας το Άρθρο 17 του Συντάγματος το οποίο αναφέρει ότι στο έδαφος της Ουκρανίας δεν επιτρέπονται ξένες στρατιωτικές βάσεις.
3. Ο πρόεδρος της Ουκρανίας να ανακαλέσει την άστοχη και παράνομη δήλωσή του στο Στρασβούργο ότι το Γολοντομόρ (Τεχνητός Λιμός) του 1932-33 δεν αποτελούσε γενοκτονία του ουκρανικού λαού. Σύμφωνα με τις έρευνες των ειδικών ο Τεχνητός Λιμός στην Ουκρανία 1932-33 αναγνωρίζεται από τη Βουλή της Ουκρανίας αλλά και από τις κυβερνήσεις ακόμα τουλάχιστον 17 χωρών ως γενοκτονία του ουκρανικού λαού. Ο ιδρυτής της Σύμβασης του ΟΗΕ για τη γενοκτονία Προφ. Ραφαέλ Λέμκιν δήλωνε ξεκάθαρα ότι το Γολοντομόρ στην Ουκρανία συνιστά γενοκτονία η οποία «κατέστρεφε όχι μόνο τους ανθρώπους αλλά και τον πολιτισμό και το έθνος». Ο πρόεδρος της Ουκρανίας παραβίασε άμεσα το Νόμο για το «Γολοντομόρ 1932-33 στην Ουκρανία» (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=376-16). Στις 13 Ιανουαρίου 2010 το Εφετείο του Κιέβου καταδίκασε την ηγεσία του μπολσεβίκικου ολοκληρωτικού καθεστώτος σαν υπεύθυνη για τη Γενοκτονία στην Ουκρανία το 1932-1933.
4. Να σταματήσει όλες τις ενέργειες πώλησης και συγχώνευσης των στρατηγικής σημασίας τομέων της ουκρανικής οικονομίας με τη Ρωσία ή οποιαδήποτε άλλη χώρα που στην πράξη σημαίνουν απώλεια της ανεξαρτησίας και νέα αποικιοκρατία. Είναι απαραίτητος ο εκσυγχρονισμός του συστήματος μεταφοράς αεριού και των άλλων στρατηγικής σημασίας βιομηχανιών σε συνεργασία με νόμιμα επιλεγμένους συνεργάτες, με αμοιβαία επικερδείς συμφωνίες, σύμφωνα με τους διεθνείς νόμους χωρίς να διακυβεύεται η ανεξαρτησία της Ουκρανίας.
5. Να σταματήσει η αντιδημοκρατική επίθεση κατά της ελευθερίας του λόγου στην Ουκρανία, η οποία τα τελευταία χρόνια αποτελούσε παράδειγμα ανάμεσα στις πρώην σοβιετικές χώρες. Ο πρόεδρος της Ουκρανίας με εντολή του κατάργησε την Εθνική Επιτροπή για την ενίσχυση της ελευθερίας του λόγου και την ανάπτυξη του πληροφοριακού χώρου. Με αμφισβητούμενο τρόπο άλλαξε την ηγεσία της Εθνικής Εταιρίας Τηλεπικοινωνιών της Ουκρανίας, συγκεντρώνοντας όλα τα ινία διαχείρισης του κρατικού πληροφοριακού χώρου στα χέρια του Υπουργικού Συμβουλίου.
6. Να εξασφαλιστεί εφαρμογή του Άρθρου 10 του Συντάγματος της Ουκρανίας σχετικά με την κρατική γλώσσα σύμφωνα με το οποίο «Το κράτος εξασφαλίζει πολύπλευρη ανάπτυξη και χρήση της ουκρανικής γλώσσας σε όλους τους τομείς της κοινωνικής ζωής σε όλο το έδαφος της Ουκρανίας». Να μην επιτραπεί η επιβολή της ρωσικής γλώσσας σαν περιφερειακής. Στην κατάσταση που διαμορφώθηκε στην Ουκρανία με τους αιώνιους διωγμούς και την άρνηση της γλώσσας, των εθίμων και του πολιτισμού του ουκρανικού έθνους, τυχόν απομάκρυνση από τη συντηρητική στοχευμένη ουκρανοποίηση της κοινωνίας θα φέρει την απόλυτη εκτόπιση της ουκρανικής γλώσσας και ως αποτέλεσμα την απόλυτη παρακμή της.

by ukrgrdumka