Administrator 1

Ουκρανία – Μια φωνή Ελευθερίας στην Ευρώπη. Παρουσίαση του αλμανάκ “Βίσνικ-Αγγελιαφόρος 2024”

Την Πέμπτη 13 Νοεμβρίου, στον Χώρο πολιτικής και πολιτισμού «Ρήγας Βελεστινλής» (Ξενοφώντος 4, Σύνταγμα), πραγματοποιήθηκε η παρουσίαση του αλμανάκ «Βίσνικ-Αγγελιαφόρος 2024», με κεντρικό θέμα «Ουκρανία – Μια φωνή Ελευθερίας στην Ευρώπη». Ήταν μια βραδιά γεμάτη ουσιαστικό διάλογο, αλήθειες που χρειάζεται να ακουστούν και μια πραγματικά ανθρώπινη συνάντηση ανάμεσα σε Έλληνες και Ουκρανούς.

Στη συζήτηση συμμετείχαν οι:
Γιώργος Καραμπελιάς, συγγραφέας και πολιτικός αναλυτής
Απόστολος Δοξιάδης, συγγραφέας
Βαγγέλης Κοσμίδης, ηθοποιός και σκηνοθέτης
Ελπίδα Σαλούρου, μέλος της εθελοντικής ομάδας Volya
και ο ιδιαίτερα γνωστός στο ελληνο-ουκρανικό κοινό στα κοινωνικά δίκτυα Νίκος Φραγκάκης, ο οποίος τα τελευταία 30 χρόνια μοιράζει τη ζωή του ανάμεσα σε Ελλάδα και Ουκρανία.

Συντονίστρια της εκδήλωσης ήταν η Γαλήνη Μασλιούκ, αρχισυντάκτρια του αλμανάκ «Βίσνικ – Αγγελιαφόρος», η οποία διηγήθηκε την πορεία του εντύπου από το 1997, όταν ξεκίνησε ως δεκαπενθήμερη εφημερίδα, έως τη σημερινή του μορφή ως αλμανάκ με πλούσια ύλη από επιστήμονες και ερευνητές — όχι μόνο για την ιστορία και τις παραδόσεις του ουκρανικού λαού και της διασποράς, αλλά και για την ιδιαίτερα σημαντική ιστορία του ουκρανικού ελληνισμού. Παρουσίασε επίσης τη συγκλονιστική ιστορία της ελληνικής οικογένειας Ματζαπέτα — μιας οικογένειας που, έπειτα από 500 χρόνια, βρίσκει σήμερα τους απογόνους της από το μακρινό Λβιβ της Δυτικής Ουκρανίας έως την Κρήτη. Επιπλέον, έκανε παρεμβάσεις για τις τραγικές αλλά καθοριστικές σελίδες της ιστορίας του ουκρανικού λαού: τη Γενοκτονία – Τεχνητό Λιμό (Holodomor), την Εκτελεσμένη Αναγέννηση και την εξόντωση της ουκρανικής διανόησης τη δεκαετία του 1930, καθώς και άλλες πτυχές που παραμένουν άγνωστες στο ευρωπαϊκό κοινό.

Την εκδήλωση τίμησαν επίσης με την παρουσία τους η Όλγα Γιεβτουσένκο, εκπρόσωπος της Πρεσβείας της Ουκρανίας στην Ελλάδα, και ο Γιάννης Παπαρίζος, συνεργάτης του Αντιδημάρχου Παιδείας, Ψηφιακής Διακυβέρνησης, Περιουσίας και Δόμησης του Δήμου Αθηναίων Παναγιώτη–Πάρη Χαρλαύτη, ο οποίος επιβεβαίωσε τη σταθερή υποστήριξη και τη συνεργασία του Δήμου Αθηναίων με την Κοινότητα «Ουκρανο–Ελληνική Σκέψη».

Κάθε ομιλητής πρόσφερε μια μοναδική οπτική:

– Βαγγέλης Κοσμίδης: μίλησε για την πολύτιμη εμπειρία συνεργασίας του με το Θέατρο της Μαριούπολης και για το πώς αυτή η δημιουργική σχέση συνεχίζεται ακόμη και σήμερα, παρά τις τεράστιες δυσκολίες. Μια παρέμβαση έκανε επίσης, μαζί με τον Βαγγέλη Κοσμίδη —που εκείνη τη στιγμή βρισκόταν στη Λετονία— ο συνεργάτης του, ο ηθοποιός από τη Μαριούπολη Vladislav Piatin-Ponomarenko.
– Γιώργος Καραμπελιάς: σταθερός και θερμός υποστηρικτής της Ουκρανίας, ανέλυσε τη θέση της χώρας μας στο σημερινό γεωπολιτικό πλαίσιο.
– Ελπίδα Σαλούρου: εξέφρασε τη συγκίνησή της μαθαίνοντας πόσες φορές στην ιστορία είχε απαγορευτεί η ουκρανική γλώσσα — κάτι που κάνει το απλό δικαίωμα ενός ανθρώπου να μιλά τη μητρική του γλώσσα πράξη επιμονής, αξιοπρέπειας και θάρρους.
– Απόστολος Δοξιάδης: ανέλυσε τον ρόλο της σοβιετικής και ρωσικής προπαγάνδας, η οποία για δεκαετίες διαστρέβλωνε την εικόνα της Ουκρανίας στην Ευρώπη. Αναφέρθηκε ειδικότερα στη συστηματική παραποίηση της ιστορίας του ουκρανικού απελευθερωτικού αγώνα και στη δαιμονοποίηση προσωπικοτήτων όπως ο Στεπάν Μπαντέρα, εξηγώντας πώς αυτές οι διαστρεβλώσεις επηρέασαν και εξακολουθούν να επηρεάζουν την ευρωπαϊκή κοινή γνώμη.
– Νίκος Φραγκάκης: εξήγησε με καθαρότητα πόσες λανθασμένες «γνώσεις» για την Ουκρανία προέρχονται από συστηματική ρωσική προπαγάνδα και ανέλυσε τον πραγματικό στόχο του πολέμου: την προσπάθεια εξαφάνισης της Ουκρανίας ως κράτους και των Ουκρανών ως έθνους. Φώτισε επίσης το βαθύτερο νόημα που κρύβεται ακόμη και πίσω από το ίδιο το όνομα «Ουκρανία».

Στο πλαίσιο της συζήτησης παρουσιάστηκαν και συγκλονιστικές μαρτυρίες αιχμαλώτων πολέμου και κατοίκων της Μαριούπολης, φωτίζοντας τη φρίκη της πολιορκίας και την ανθρώπινη διάσταση του πολέμου που συχνά μένει αθέατη.

Ήταν συγκινητικό και ελπιδοφόρο να βλέπουμε το έντονο ενδιαφέρον του ελληνικού κοινού για την —σε μεγάλο βαθμό άγνωστη— ιστορία της Ουκρανίας και τον απελευθερωτικό αγώνα των Ουκρανών πατριωτών, έναν αγώνα που έχει συστηματικά παραμορφωθεί από τη σοβιετική και αργότερα τη ρωσική προπαγάνδα.

Θα θέλαμε να εκφράσουμε για ακόμη μία φορά τις θερμές μας ευχαριστίες προς όλους τους Έλληνες φίλους, αλλά και προς όσους στηρίζουν την Ουκρανία σε αυτή τη δύσκολη περίοδο. Η παρουσία και το ενδιαφέρον τους μας δίνουν δύναμη και ελπίδα.

Μετά το επίσημο μέρος, συνεχίστηκε μια ζεστή, ειλικρινής συζήτηση μεταξύ των παρευρισκομένων. Έλληνες και Ουκρανοί αντάλλαξαν σκέψεις, εμπειρίες και προβληματισμούς — μια γνήσια συνάντηση κατανόησης και αλληλεγγύης.

Φωνογραφίες της Οξάνα Σόστακ, Βικτώριας Κοσέλ, Γιούρι Βισνέβσκι.

by Administrator 1

Θέμα: Διαμαρτυρία για τη συμμετοχή Ρώσων αθλητών στο Παγκόσμιο Πρωτάθλημα Κολύμβησης 2025

Ως Κοινότητα της Ουκρανικής Διασποράς στην Ελλάδα και των Ελλήνων Φιλοουκρανών "Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη" εκφράζουμε τη βαθιά μας απογοήτευση για τη συμμετοχή των Ρώσων αθλητών στο πρόσφατο Παγκόσμιο Πρωτάθλημα Κολύμβησης (27 Ιουλίου - 3 Αυγούστου 2025). Με την επιστολή μας, καλούμε την Παγκόσμια Ομοσπονδία Κολύμβησης να επανεξετάσει τη στάση της απέναντι στη συμμετοχή τους στο μέλλον, εν μέσω της συνεχιζόμενης ρωσικής επιθετικότητας στην Ουκρανία.

Η απόφαση αυτή πλήττει τις αξίες του αθλητισμού και αποδυναμώνει το μήνυμα κατά της βίας και του πολέμου. Διαβάστε την πλήρη επιστολή και την ανακοίνωσή μας παρακάτω.

Προς την Παγκόσμια Ομοσπονδία Κολύμβησης

Το World Aquatics

Chemin de Bellevue 24a/24b, CH-1005 Λοζάνη, Ελβετία

+41 21 310 47 10

fina@bluewin.ch

Αξιότιμοι κύριοι,

Με μεγάλο ενδιαφέρον παρακολουθήσαμε το πρόσφατο Παγκόσμιο Πρωτάθλημα Κολύμβησης (27 Ιουλίου έως τις 3 Αυγούστου 2025). Ωστόσο, νιώθαμε μεγάλη αγανάχτηση και απογοήτευση καθώς παρακολουθούσαμε τους αθλητές από τη Ρώσικη ομοσπονδία να συμμετέχουν στη διοργάνωση.

Δεν μπορούμε να παραβλέψουμε το γεγονός ότι η Ρώσικη ομοσπονδία, ως χώρα, βρίσκεται σε κατάσταση επιθετικού πολέμου εναντίον της Ουκρανίας, έναν πόλεμο που διαρκεί πλέον 11 χρόνια και έχει προκαλέσει ανείπωτες ανθρωπιστικές κρίσεις. Ειδικότερα, από την έναρξη της πλήρους κλίμακας εισβολής το 2022, η Ρώσικη ομοσπονδία εξακολουθεί καθημερινά να διαπράττει εγκλήματα πολέμου, με θύματα αμάχους και παιδιά. Το γεγονός ότι οι Ρώσοι αθλητές συνεχίζουν να συμμετέχουν σε διεθνείς διοργανώσεις, χωρίς να υπάρχει ξεκάθαρη διακοπή αυτής της συμμετοχής, ενισχύει την αίσθηση της ατιμωρησίας και του ανεξέλεγκτου για τη ρωσική κυβέρνηση.

Η παγκόσμια κοινότητα, όπως και ο κόσμος του αθλητισμού, πρέπει να στείλει ένα σαφές μήνυμα κατά της βίας, της καταπίεσης και της απώλειας ζωών αθώων. Η συμμετοχή των Ρώσων αθλητών σε διεθνείς αγώνες, εν μέσω αυτής της αδικίας, συνιστά την αποδοχή αυτής της συμπεριφοράς και δε συνάδει με τις αξίες του αθλητισμού. Ποιος είναι αυτός που θεωρεί ότι είναι σωστό να αναγκάζει αθλητές από όλο τον κόσμο να συναγωνίζονται δίπλα σε αυτούς τους δολοφόνους και τρομοκράτες, και ποιος τολμά να αγνοεί τις συνέπειες αυτών των πράξεων για την ηθική και την αξιοπιστία του αθλητισμού;

Ζητούμε, λοιπόν, από την Παγκόσμια Ομοσπονδία Κολύμβησης να επανεξετάσει τη στάση της απέναντι στη συμμετοχή των Ρώσων αθλητών στις διεθνείς διοργανώσεις, καθώς και να λάβει σοβαρά υπόψη τις συνέπειες αυτής της συμμετοχής για την ηθική και την αξιοπιστία του αθλητισμού.

Καταδικάζουμε αυτή την απόφαση με τον πιο έντονο τρόπο και καλούμε όλους τους λογικούς ανθρώπους να καταδικάσουν την επιθετικότητα, την τρομοκρατία και τον πόλεμο. Ο αθλητισμός πρέπει να παραμείνει χώρος ειρηνικής συνύπαρξης, αλληλοσεβασμού και δικαιοσύνης, και είναι καθήκον όλων μας να προστατέψουμε αυτές τις αξίες.

Με εκτίμηση,

Το ΔΣ της Κοινότητας της Ουκρανικής Διασποράς στην Ελλάδα και των Ελλήνων Φιλοουκρανών "Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη"

by Administrator 1

Το Τελευταίο Κουδούνι της σχολικής χρονιάς – με ευγνωμοσύνη και ελπίδα για ένα καλοκαίρι γεμάτο δύναμη!

Το Σάββατο, 14 Ιουνίου 2025, ήταν η τελευταία σχολική ημέρα για το φετινό έτος στο Ουκρανικό Σαββατιάτικο Σχολείο «Μπερεγίνια», που λειτουργεί στο πλαίσιο της Ένωσης «Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη» και του Εκπαιδευτικο-Πολιτιστικού Κέντρου «Μπερεγίνια».

Η φετινή γιορτή τα είχε όλα — κεντητές φορεσιές, λουλούδια, τραγούδια, χορούς, χαρές και δάκρυα. Συγκινήσεις σε κάθε γωνιά, και όχι άδικα: οι Ουκρανοί ζουν καθημερινά κάτω από την πίεση ενός σκληρού πολέμου που συνεχίζεται στην πατρίδα μας. Κι όμως, εκείνη τη μέρα, εδώ, είχαμε όλοι μας λόγο να χαμογελάμε — ένας ακόμη σχολικός χρόνος ολοκληρώθηκε.

Η πρόεδρος του Πολιτιστικο-μορφωτικού Κέντρου «Μπερεγίνια», κα Οξάνα Κοζίι, συντόνισε τη γιορτή με το γνώριμο μεράκι και ενέργεια, γιατί — όπως είπε — όσο πιο δυνατά χτυπήσει το κουδούνι του αποχαιρετισμού, τόσο πιο όμορφα θα ξεκινήσουν για όλους οι πολυαναμενόμενες καλοκαιρινές διακοπές.

Η διευθύντρια του σχολείου, κα Γαλήνη Κότσιουρ, αφηγήθηκε στα παιδιά την ιστορία της Μπερεγίνια — της γυναικείας μορφής-προστάτιδας που κατέχει ιδιαίτερη θέση στη συλλογική συνείδηση του ουκρανικού λαού.

Χαιρετισμό απηύθυναν επίσης:
- η Α΄ γραμματέας της Πρεσβείας της Ουκρανίας στην Ελλάδα, κα Βίτα Γόλετς,
- και ο διευθυντής του 50ού Δημοτικού Σχολείου Αθηνών, κ. Βανγγέλης Μώκος, ο οποίος με θέρμη συνεργάζεται με το ουκρανικό σχολείο εδώ και πολλά χρόνια.

Ο πατέρας Ίγορ, μαζί με τον πατέρα Ρομάν και την αδελφή Εφραίμα πρόσφεραν στα παιδιά έναν σύντομο αλλά βαθιά ανθρώπινο πνευματικό λόγο — με τρόπο απλό, ζωντανό και καθόλου διδακτικό.

Η πρόεδρος της Κοινότητας «Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη», κα Γαλήνη Μασλιούκ, εξέφρασε την ευγνωμοσύνη της σε όλους όσοι στάθηκαν δίπλα στα δύο ουκρανικά σωματεία αυτή τη δύσκολη χρονιά. Γιατί μερικές φορές, μια καλή κουβέντα, μια συγκεκριμένη πράξη, ακόμη και παρουσία κάποιου, είναι αρκετοί για να προχωρήσεις μπροστά με αξιοπρέπεια.

Μέσα στη χρονιά δε μάθαμε μόνο γράμματα, αλλά και τι σημαίνει να προσφέρεις. Όλοι μας — και μικροί και μεγάλοι — δώσαμε κάτι από τον εαυτό μας για να βοηθήσουμε την Ουκρανία. Και ναι, πιστεύουμε ότι η Νίκη ήρθε ένα βήμα πιο κοντά.

Πολλοί ήταν οι άνθρωποι και οι ομάδες που μας στήριξαν φέτος — δεν μπορούμε να τους αναφέρουμε όλους, αλλά οφείλουμε να ευχαριστήσουμε θερμά:

τον διευθυντή του σχολείου, κ. Βαγγέλη Μώκο,
την ενορία του Αγ. Νικολάου της Ουκρανικής Ελληνοκαθολικής Εκκλησίας στην Αθήνα και τον εφημέριό της, π. Ίγορ Ποσολένικ,
την Πρεσβεία της Ουκρανίας στην Ελληνική Δημοκρατία,
την εθελοντική ομάδα «Volya»,
την πρωτοβουλία «Athens Pletyvo»,
το ουκρανικό "Καφέ-μπαρ 67" στην Αθήνα,
την τουριστική εταιρεία «Esperia Travel»,
το ταξιδιωτικό γραφείο «GalinTour»,
την πρωτοβουλία «Διατροφή για Ζωή»,
το κατάστημα «Pyrizhky»,
και πολλούς άλλους φίλους και υποστηρικτές.

Ιδιαίτερη ευγνωμοσύνη εκφράστηκε προς τους Έλληνες φίλους που πραγματικά νοιάζονται για την Ουκρανία και το μέλλον της. Η στήριξή τους δεν είναι απλώς συμβολική — είναι δείγμα γνήσιας ανθρωπιάς. Δεν το θεωρούμε δεδομένο — το εκτιμούμε βαθιά.

Μεταξύ άλλων, ευχαριστήσαμε τον πρόεδρο της Διακοινοβουλευτικής Ομάδας Φιλίας Ελλάδας–Ουκρανίας, κ. Γεώργιο Σταμάτη, ο οποίος παρευρέθηκε στη γιορτή και χάρηκε ειλικρινά με τις επιδόσεις των Ουκρανόπουλων.

Η Γαλήνη Μασλιούκ διάβασε επίσης τον χαιρετισμό που έστειλαν ο Μητροπολίτης Γαλικίας της Ουκρανικής Ορθόδοξης Εκκλησίας, Σεβασμιώτατος Ανδρέας (Αμπραμτσούκ), και ο Αντιπρύτανης της Ορθόδοξης Θεολογικής Ακαδημίας, Πρωτοπρεσβύτερος Ευγένιος Σουβάρ.

Φυσικά, τις καρδιές όλων κατέκτησαν:
– τα μοναδικά παιδάκια του προνηπιακού τμήματος υπό την καθοδήγηση της παιδαγωγού και ψυχολόγου Ρεγίνας Νασρετντίνοβα,
– οι μαθητές της Μουσικής Σχολής «Μελωδία» με υπεύθυνη την κυρία Ολένα Κρίπακ, μεταξύ των οποίων και το συγκρότημα «Veseli Notky»,
– και οι ζωηροί χορευτές του παραρτήματος Αθηνών του συγκροτήματος «Vykrutasyky» υπό την καθοδήγηση της Οξάνα Κοζίυ.

Ξεχωριστά χειροκροτήματα άξιζαν και οι γονείς, που ετοίμασαν μια τρυφερή και προσωπική αφιέρωση στα παιδιά τους.

Έτσι, το Τελευταίο Κουδούνι ήχησε δυνατά — και μαζί του ξεκίνησε επίσημα το καλοκαίρι!
Ευχόμαστε στα παιδιά, χαρούμενες και ξέγνοιαστες διακοπές, στους γονείς λίγη ηρεμία και στους εκπαιδευτικούς, καλή ξεκούραση και ανανέωση 🌞 🌞 🌞

Ραντεβού το φθινόπωρο!

by Administrator 1

Свобода для Карелії: Свідчення з серця Росії

Промова Яни Тіхонен, активістки з Карелії*, керівниці фіно-угорської правозахисної організації «Ранта», на презентації виставки Антиімперіалістичного блоку народів про політичних в'язнів Путіна в Афінах 12 травня 2025 року.

Добрий вечір,

Для мене велика честь бути сьогодні тут і мати можливість представити справжнє обличчя Російської Федерації та терор, який щодня переживають ті, хто не погоджується з кремлівським режимом, вторгнення в Україну та незаконну окупацію її територій, а також спосіб, яким уряд ставиться до корінних народів федерації.

Я особливо рада, що маю можливість використати своє привілейоване становище, перебуваючи в країні, де свобода слова не вважається злочином, щоб бути голосом моїх співвітчизниць: Карелок та інших фінно-угорських народів, які не мають можливості, або навіть свободи, говорити про жах, який вони щодня переживають. Однак, я мушу вибирати слова обережно. Можливо, я не перебуваю в прямій небезпеці за те, що маю сказати, але деякі з людей, про яких я буду говорити сьогодні, ризикують зазнати наслідків, яких я уникну.

В Російській Федерації останніх років роль законодавства полягає не в захисті громадян, а в захисті кровожерної влади, виправдовуванні насильства і брехні та придушенні кожної свободи та прав людини. Що вважається порушенням в федерації? Публікація в інтернеті на підтримку миру. Антивоєнний слоган. Правда про злочини, які чинить російська армія в Україні. Реалізація міжнародно визнаного права на самовизначення. Кожен може опинитися перед обличчям цієї несправедливості: пенсіонер віком 80-90 років, який не може мовчати про мерзоти уряду, дитина, яка не хоче жити у світі, де несправедливість, терор, ненависть і смерть вважаються нормою.

Як от молодий хлопець з Карелії, Андрій Васюренко, якому на момент затримання було лише 18 років. У чому полягала його провина? Він вважав, що світ має стати на бік України і чинити опір незаконному вторгненню та окупації її територій, а також захищав право Карелії на незалежність. Хочу підкреслити, що він не скоїв жодного очевидного злочину: він не напав на представника влади, не знищував державне майно, не займався пропагандою в кримінальних колах. Його покарали за слова і почуття. У будь-якій іншій країні його позиція була би виправдана як слова молодого з гарячим серцем юнака, якого захопило прагнення до справедливості та свободи, але в Російській Федерації це сприйняли як загрозу. Його відвага висловити свою думку призвела до того, що він був позбавлений волі на 9 років.

Можливо, найгірше в його випадку — це не те, що він може втратити свою молодість за ґратами в тюрмі суворого режиму. Найгірше — це катування. Я не знаю, скільки з вас знайомі з умовами утримання політичних в'язнів у тюрмах Російської Федерації. Умови жахливі, нелюдські, принизливі... Не думаю, що є достатньо сильне слово, яке може описати те, що переживають ті, хто потрапляє до рук кримінальної системи цієї федерації.

Допроси політичних в'язнів майже завжди супроводжуються жорстокими побиттями та принизливими практиками, щоб в'язень не лише визнав свою провину, навіть за те, що він, можливо, не скоював, а й щоб витягнути інформацію про інших осіб, які можуть бути "залучені до справи". Але катування не закінчуються на допитах. Є безліч історій ув'язнених, для яких Голгофа триває навіть коли вже немає нічого іншого, що можна додати до їхніх свідчень. Їхнє перебування в тюрмах супроводжується побиттями, ізоляцією, відмовою у медичній допомозі, зґвалтуваннями, психологічним насильством. Мені важко зрозуміти, яку мету переслідує така поведінка з боку в'язничної адміністрації. Можливо, це хворий спосіб розваги для наглядачів… можливо, це метод залякування для тих, хто ще не потрапив до підземелля пекла.

Андрій не уникнув цієї долі. Більше того, під час допиту наступних в'язнів їм показували фотографії Андрія, на яких чітко видно сліди побиття. Це метод залякування, щоб обвинувачений визнав звинувачення та надав більше імен, або, якщо немає достатньо компрометуючих доказів, щоб він або вона припинили боротися за справедливість зі страху, що зазнають тортур у в'язниці.

У цей момент хочу зробити маленьку паузу і нагадати, що Російська Федерація є учасником Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Женевських конвенцій і Конвенції проти тортур та іншого жорстокого, нелюдського або принизливого поводження чи покарання. Це угоди, які суворо забороняють будь-які тортури, як фізичні, так і психологічні. Проте уряд Російської Федерації продовжує поводитись з невимовною варварською жорстокістю до своїх громадян і закриває очі на будь-яке порушення міжнародного права з її боку.

Звісно, таке ставлення не до всіх в'язнів. Справжні злочинці, такі як вбивці та педофіли, не тільки уникають тортур, але й мають можливість отримати свободу, підписавши контракт на військову службу, поїхати до України, де їм буде дозволено вбивати і ґвалтувати, а після повернення вони не тільки отримують прощення, але й стають героями та продовжують свою злочинну діяльність без перешкод.

Підкреслюю іронію ситуації. Для Кремля, для влади Російської Федерації, вбивство не є справжнім злочином. Для Кремля, для влади Російської Федерації, справжній злочин — це свобода слова, свобода думки, мир.

Андрій — лише один з тисяч прикладів політичних в'язнів Російської Федерації, які втратили свою свободу, бо не змогли мовчати про злочини федерації, які не бажали ставати співучасниками своїм мовчанням в кровопролитті та руйнуванні України, які, незважаючи на небезпеки, вирішили залишитися на боці справедливості.

Інший яскравий приклад російського абсурду — це карельський історик Юрій Дмитрієв, якого ув'язнили за брехливими та ганебними звинуваченнями, що були неодноразово спростовані численними експертами, і які врешті призвели до його виправдання та звільнення під час першого арешту, тільки для того, щоб він був знову заарештований з тими ж самими звинуваченнями. Його справжній "злочин" полягав у правді: правді про сучасне і правді про минуле.

Юрій Дмитрієв присвятив своє життя відновленню пам'яті про політичних в'язнів Сталіна, які загинули в період його терору. Це людина, яка знайшла масові могили в лісі Сандармох у Карелії, де були розстріляні від семи до дев'яти тисяч людей - представників майже 60-ти різних народів. Його робота не тільки розкрила одну з найтемніших сторінок російської історії, але й об'єднала світ і дала необхідну відвагу почати вільно і безстрашно висловлюватися про сучасні несправедливості Російської Федерації. Юрій Дмитрієв став символом для тих, хто хотів, щоб терор Кремля часів СРСР не продовжувався під Кремлем Російської Федерації.

Цього було достатньо, щоб з історика, який виводив на світло приховану історію політичних жертв Сталіна, він сам став політичною жертвою Путіна.

Але Кремль карає не лише тих, хто захищає право на мир і незалежність народів, які вирвалися з його контролю і стали самостійними державами. Кремль карає також тих, хто захищає права народів, які не змогли здобути автономію в минулому і до сьогодні залишаються під російським гнітом. Розумію, що характеристика Російської Федерації як «російського ярма» може здатися важкою, але я вважаю, що настав час подивитися правді в очі, якою б жорстокою та незручною вона не була.

Минулого року ми стали свідками тривожних ознак сучасної хвилі терору проти не-російських народів Російської Федерації, терору, схожого на сталінський.

Кілька місяців тому, у жовтні 2024 року, відбулася хвиля арештів політичних і культурних активістів фінно-угорського народу ерзя. Більшість були звільнені, для решти немає інформації. Минулого місяця двоє шанованих представників народу ерзя, одному 76 років, а другому 91 рік, були засуджені з відтермінуванням, тому що не погоджуються з національною політикою Кремля і захищають політичні права свого народу.

У Республіці Марі Ел, на батьківщині марійців, ще однієї фінно-угорської національності, протягом останніх кількох років люди, які бажають зберігати та шанувати давні релігійні традиції свого народу, ризикують опинитися перед судом. Більше того, на початку 2025 року почали з'являтися новини про обговорення з боку офіційних осіб Кремля щодо заборони давніх релігій народів, що входять до складу Російської Федерації, та їх ототожнення з тероризмом. Такі обговорення важливо сприймати як поганий знак для майбутніх змін, метою яких буде полегшення для російських властей можливості націлюватися на і ув'язнювати осіб, яких Кремль вважатиме перешкодою для поширення ідеології "Русского мира"... а також новий інструмент для більш ефективної «русифікації» тих з нас, хто не є росіянами.

Такий розвиток подій є надзвичайно небезпечним, особливо для нас, фінно-угорських народів, оскільки наша світоглядна система та традиційний спосіб життя глибоко пов'язані з давніми віруваннями. Якщо буде ухвалений закон про заборону давніх релігій та практик, кількість жертв Кремля різко зросте.

Насамкінець, я хотіла би поговорити про ставлення Кремля до активістів, які борються за політичні та культурні права не-російських народів Російської Федерації, і які встигли покинути федерацію, перш ніж і вони стали би політичними в'язнями.

Осіб, яких Кремль не може ув'язнити, держава оголошує «чужими агентами». Цей титул має безліч негативних наслідків не лише для їхньої політичної та активістської діяльності, але й для інших аспектів їхнього життя. У випадку Владислава Олейника, публічної особи та відомого активіста за культурні права Карелії, його публічна заява про необхідність захисту прав корінних фінно-угорських народів і культурної автономії Карелії була достатньою, щоб стати мішенню російських властей. Від того часу він часто стає жертвою дифамації в інтернеті, де, окрім поширення неправдивої інформації, розголошуються й особисті дані, що ставлять його життя під загрозу. Культурні та освітні установи, з якими він співпрацював, отримали неофіційну вказівку припинити будь-які форми контактів з ним, і публічне згадування його імені в культурних та наукових колах стало неприязно сприйматися. Його культурна та освітня діяльність була названа «участю в екстремістській діяльності» і стала основою для його кримінального переслідування в Російській Федерації. Ми дійшли до того, що любов до свого народу, культури, історії вважається кримінальним злочином.

Скільки ще людей, окрім Владислава, зазнали тієї ж долі, і скільки бояться говорити, щоб не поставити під загрозу не стільки себе, скільки своїх близьких? Це не просто форма тиску. Це цілеспрямована політика систематичної дискримінації та придушення, метою якої є заглушення і усунення будь-якої незалежної культурної та політичної думки з публічної сфери Російської Федерації… щоб залишалася тільки та казка, яку хоче пропагувати Кремль.

Завершуючи, хочу сказати, що виставка про політичних в'язнів Російської Федерації є чудовою ініціативою Антиімперіалістичного блоку народів, яка допомагає зламати кільце брехні Кремля і відкриває очі світу на гірку і жорстоку реальність Російської Федерації. Однак я сподіваюся, що виставка не стане щорічною традицією, оскільки з часом кількість осіб на панелях лише зростатиме. Натомість я сподіваюся, що дуже скоро ми зможемо, нарешті, відсвяткувати нашу свободу, а герої, яких ми бачимо навколо себе сьогодні, зможуть самі поділитися своїми історіями.

*Карелія – історично важливий регіон на півночі Європи, що має складну історію, пов’язану з численними змінами кордонів і політичними впливами. Розташована між Росією та Фінляндією, Карелія набула особливого значення завдяки своїй стратегічній позиції, багатим природним ресурсам та наявності великих озер, зокрема Ладозького і Онезького.

Історія Карелії
До XVII століття: Карелія була територією, що належала різним державам і народам. Перш за все, це була частина Великого князівства Литовського, а пізніше – Російської імперії. У цей період на землях Карелії проживали карели, фіни, а також руські народи.
XVII–XVIII століття: Протягом цього періоду територія Карелії була предметом боротьби між Росією і Швецією. В результаті Великої Північної війни (1700–1721) Карелія потрапила під контроль Російської імперії, що було закріплено після підписання Ніштадтського мирного договору.
1917–1940 роки: Після Жовтневої революції 1917 року і розпаду Російської імперії Карелія стала частиною новоутвореного Радянського Союзу. У 1920-х роках було створено Карельську АРСР, яка мала певну автономію в складі СРСР. Однак вже з 1930-х років почалося активне втручання радянської влади в справи Карелії. У 1939 році, після вторгнення радянських військ до Фінляндії, територія Карелії була поділена: частина пішла до СРСР, а частина залишилася в складі Фінляндії.
Після Другої світової війни: Після перемоги СРСР у війні з Фінляндією за результатами Московського мирного договору 1944 року Карелія повністю увійшла до складу Радянського Союзу. Серед місцевих жителів залишилися спогади про насильне переселення, репресії та асиміляцію карельських та фінських народів.
Період після 1991 року: Після розпаду СРСР Карелія стала частиною Російської Федерації, що для багатьох жителів стало символом продовження чужої окупації. Вони вважають, що Карелія має право на автономію або навіть незалежність через свою унікальну історію, культуру та національну ідентичність. Однак питання карельської незалежності так і не отримало серйозної підтримки на державному рівні, а Росія активно працює над асиміляцією місцевих народів, надаючи їм обмежені права на культурну автономію.
Карельська ідентичність і прагнення до незалежності
Багато карелів, особливо в районах, які історично належали Фінляндії, вважають свою землю окупованою Росією. Вони прагнуть зберегти свою мову, культуру та традиції, виступаючи за більшу автономію або навіть незалежність. Важливим фактором є також відчуття соціальної та економічної нерівності в межах Росії, де регіон часто залишається забутим в порівнянні з іншими частинами країни.

Карелія, з її унікальною культурною спадщиною, відчуває глибоке бажання зберегти свою самобутність і повернутися до стану, коли вона була незалежною або хоча б мала значно більшу автономію від центральної влади.

Це питання є важливим як для місцевих жителів Карелії, так і для тих, хто підтримує права поневолених народів у Росії.

Презентація виставки про політичних в'язнів Путіна в Афінах

https://youtu.be/yJkAOHpVFLg

by Administrator 1

Презентація виставки про політичних в'язнів Путіна в Афінах

12 травня 2025 року в Афінах відбулася виставка "Справжні в'язні Путіна: Політичні в'язні поневолених народів", що пройшла в центрі політики та культури "Рігас Велестінліс", площа Конституції (Синтагма).

Захід розпочався з короткого звернення голови асоціації "Українсько-Грецька Думка" Галини Маслюк, яка підкреслила нашу відповідальність висвітлювати правду про події в Росії та війну, яку вона веде проти України. Зокрема, вона зазначила, що українці та інші народи, які страждають від режиму Путіна, мають багато відкритих фронтів, і всі, хто перебуває далеко від "нуля" (передової), мають обов'язок підтримати військових своїм голосом правди.

Президент Антиімперіалістичного блоку народів, пан Олег Медуниця, представив діяльність організації з прав людини та ситуацію з політичними в'язнями в Російській Федерації. Велике зацікавлення викликала у присутніх документальна кінострічка "Putin’s Real Prisoners: Political Prisoners of the Enslaved Nations", у якій розкриваються умови та історії ув'язнених кремлівським режимом бранців.

Особливу увагу привернула презентація Яни Тіхонен - активістки з Карелії*, керівниці фіно-угорської правозахисної організації «Ранта», яка розповіла про поточну ситуацію в її країні та пригнічення місцевих народів російськими властями. Її виступ був надзвичайно вражаючим, надаючи справжнє уявлення про реальність, і багато присутніх висловили свою солідарність.

На закінчення заходу відбулася жива дискусія з питаннями та відповідями від аудиторії, що дало можливість для більш безпосереднього та інтерактивного спілкування. Присутні також мали можливість забрати з собою брошуру грецькою мовою, яка містила інформацію та детальні дані про обговорювані питання.

Волонтерська українсько-грецька група "Воля" вручила представникам організації символічні грецькі подарунки як сувеніри, тим самим надаючи заходу особливого колориту.

Організатори заходу висловили щиру подяку руху "Ардин - Ріксі" за люб'язно надане приміщення та безперервну підтримку України в цій нерівній боротьбі.

Особливу увагу привернула участь грецьких науковців, які висловили думку, що представлена інформація не є широко відомою грецькій громадськості, і потребує більшого поширення та інформування.

Виставка висвітлила трагічні історії політичних в'язнів, які платять високу ціну за свою опозиційність до придушення їхніх прав та несправедливості режиму, створюючи важливу можливість для публічного інформування та підвищення обізнаності з питань прав людини та свободи.

*Карелія – історично важливий регіон на півночі Європи, що має складну історію, пов'язану з численними змінами кордонів і політичними впливами. Розташована між Росією та Фінляндією, Карелія набула особливого значення завдяки своїй стратегічній позиції, багатим природним ресурсам та наявності великих озер, зокрема Ладозького і Онезького.

Історія Карелії
До XVII століття: Карелія була територією, що належала різним державам і народам. Перш за все, це була частина Великого князівства Литовського, а пізніше – Російської імперії. У цей період на землях Карелії проживали карели, фіни, а також руські народи.
XVII–XVIII століття: Протягом цього періоду територія Карелії була предметом боротьби між Росією і Швецією. В результаті Великої Північної війни (1700–1721) Карелія потрапила під контроль Російської імперії, що було закріплено після підписання Ніштадтського мирного договору.
1917–1940 роки: Після Жовтневої революції 1917 року і розпаду Російської імперії Карелія стала частиною новоутвореного Радянського Союзу. У 1920-х роках було створено Карельську АРСР, яка мала певну автономію в складі СРСР. Однак вже з 1930-х років почалося активне втручання радянської влади в справи Карелії. У 1939 році, після вторгнення радянських військ до Фінляндії, територія Карелії була поділена: частина пішла до СРСР, а частина залишилася в складі Фінляндії.
Після Другої світової війни: Після перемоги СРСР у війні з Фінляндією за результатами Московського мирного договору 1944 року Карелія повністю увійшла до складу Радянського Союзу. Серед місцевих жителів залишилися спогади про насильне переселення, репресії та асиміляцію карельських та фінських народів.
Період після 1991 року: Після розпаду СРСР Карелія стала частиною Російської Федерації, що для багатьох жителів стало символом продовження чужої окупації. Вони вважають, що Карелія має право на автономію або навіть незалежність через свою унікальну історію, культуру та національну ідентичність. Однак питання карельської незалежності так і не отримало серйозної підтримки на державному рівні, а Росія активно працює над асиміляцією місцевих народів, надаючи їм обмежені права на культурну автономію.
Карельська ідентичність і прагнення до незалежності
Багато карелів, особливо в районах, які історично належали Фінляндії, вважають свою землю окупованою Росією. Вони прагнуть зберегти свою мову, культуру та традиції, виступаючи за більшу автономію або навіть незалежність. Важливим фактором є також відчуття соціальної та економічної нерівності в межах Росії, де регіон часто залишається забутим в порівнянні з іншими частинами країни.

Карелія, з її унікальною культурною спадщиною, відчуває глибоке бажання зберегти свою самобутність і повернутися до стану, коли вона була незалежною або хоча б мала значно більшу автономію від центральної влади.

Це питання є важливим як для місцевих жителів Карелії, так і для тих, хто підтримує права поневолених народів у Росії.

Свобода для Карелії: Свідчення з серця Росії

https://youtu.be/yJkAOHpVFLg

by Administrator 1