Асоціації

Το Τελευταίο Κουδούνι της σχολικής χρονιάς – με ευγνωμοσύνη και ελπίδα για ένα καλοκαίρι γεμάτο δύναμη!

Το Σάββατο, 14 Ιουνίου 2025, ήταν η τελευταία σχολική ημέρα για το φετινό έτος στο Ουκρανικό Σαββατιάτικο Σχολείο «Μπερεγίνια», που λειτουργεί στο πλαίσιο της Ένωσης «Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη» και του Εκπαιδευτικο-Πολιτιστικού Κέντρου «Μπερεγίνια».

Η φετινή γιορτή τα είχε όλα — κεντητές φορεσιές, λουλούδια, τραγούδια, χορούς, χαρές και δάκρυα. Συγκινήσεις σε κάθε γωνιά, και όχι άδικα: οι Ουκρανοί ζουν καθημερινά κάτω από την πίεση ενός σκληρού πολέμου που συνεχίζεται στην πατρίδα μας. Κι όμως, εκείνη τη μέρα, εδώ, είχαμε όλοι μας λόγο να χαμογελάμε — ένας ακόμη σχολικός χρόνος ολοκληρώθηκε.

Η πρόεδρος του Πολιτιστικο-μορφωτικού Κέντρου «Μπερεγίνια», κα Οξάνα Κοζίι, συντόνισε τη γιορτή με το γνώριμο μεράκι και ενέργεια, γιατί — όπως είπε — όσο πιο δυνατά χτυπήσει το κουδούνι του αποχαιρετισμού, τόσο πιο όμορφα θα ξεκινήσουν για όλους οι πολυαναμενόμενες καλοκαιρινές διακοπές.

Η διευθύντρια του σχολείου, κα Γαλήνη Κότσιουρ, αφηγήθηκε στα παιδιά την ιστορία της Μπερεγίνια — της γυναικείας μορφής-προστάτιδας που κατέχει ιδιαίτερη θέση στη συλλογική συνείδηση του ουκρανικού λαού.

Χαιρετισμό απηύθυναν επίσης:
- η Α΄ γραμματέας της Πρεσβείας της Ουκρανίας στην Ελλάδα, κα Βίτα Γόλετς,
- και ο διευθυντής του 50ού Δημοτικού Σχολείου Αθηνών, κ. Βανγγέλης Μώκος, ο οποίος με θέρμη συνεργάζεται με το ουκρανικό σχολείο εδώ και πολλά χρόνια.

Ο πατέρας Ίγορ, μαζί με τον πατέρα Ρομάν και την αδελφή Εφραίμα πρόσφεραν στα παιδιά έναν σύντομο αλλά βαθιά ανθρώπινο πνευματικό λόγο — με τρόπο απλό, ζωντανό και καθόλου διδακτικό.

Η πρόεδρος της Κοινότητας «Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη», κα Γαλήνη Μασλιούκ, εξέφρασε την ευγνωμοσύνη της σε όλους όσοι στάθηκαν δίπλα στα δύο ουκρανικά σωματεία αυτή τη δύσκολη χρονιά. Γιατί μερικές φορές, μια καλή κουβέντα, μια συγκεκριμένη πράξη, ακόμη και παρουσία κάποιου, είναι αρκετοί για να προχωρήσεις μπροστά με αξιοπρέπεια.

Μέσα στη χρονιά δε μάθαμε μόνο γράμματα, αλλά και τι σημαίνει να προσφέρεις. Όλοι μας — και μικροί και μεγάλοι — δώσαμε κάτι από τον εαυτό μας για να βοηθήσουμε την Ουκρανία. Και ναι, πιστεύουμε ότι η Νίκη ήρθε ένα βήμα πιο κοντά.

Πολλοί ήταν οι άνθρωποι και οι ομάδες που μας στήριξαν φέτος — δεν μπορούμε να τους αναφέρουμε όλους, αλλά οφείλουμε να ευχαριστήσουμε θερμά:

τον διευθυντή του σχολείου, κ. Βαγγέλη Μώκο,
την ενορία του Αγ. Νικολάου της Ουκρανικής Ελληνοκαθολικής Εκκλησίας στην Αθήνα και τον εφημέριό της, π. Ίγορ Ποσολένικ,
την Πρεσβεία της Ουκρανίας στην Ελληνική Δημοκρατία,
την εθελοντική ομάδα «Volya»,
την πρωτοβουλία «Athens Pletyvo»,
το ουκρανικό "Καφέ-μπαρ 67" στην Αθήνα,
την τουριστική εταιρεία «Esperia Travel»,
το ταξιδιωτικό γραφείο «GalinTour»,
την πρωτοβουλία «Διατροφή για Ζωή»,
το κατάστημα «Pyrizhky»,
και πολλούς άλλους φίλους και υποστηρικτές.

Ιδιαίτερη ευγνωμοσύνη εκφράστηκε προς τους Έλληνες φίλους που πραγματικά νοιάζονται για την Ουκρανία και το μέλλον της. Η στήριξή τους δεν είναι απλώς συμβολική — είναι δείγμα γνήσιας ανθρωπιάς. Δεν το θεωρούμε δεδομένο — το εκτιμούμε βαθιά.

Μεταξύ άλλων, ευχαριστήσαμε τον πρόεδρο της Διακοινοβουλευτικής Ομάδας Φιλίας Ελλάδας–Ουκρανίας, κ. Γεώργιο Σταμάτη, ο οποίος παρευρέθηκε στη γιορτή και χάρηκε ειλικρινά με τις επιδόσεις των Ουκρανόπουλων.

Η Γαλήνη Μασλιούκ διάβασε επίσης τον χαιρετισμό που έστειλαν ο Μητροπολίτης Γαλικίας της Ουκρανικής Ορθόδοξης Εκκλησίας, Σεβασμιώτατος Ανδρέας (Αμπραμτσούκ), και ο Αντιπρύτανης της Ορθόδοξης Θεολογικής Ακαδημίας, Πρωτοπρεσβύτερος Ευγένιος Σουβάρ.

Φυσικά, τις καρδιές όλων κατέκτησαν:
– τα μοναδικά παιδάκια του προνηπιακού τμήματος υπό την καθοδήγηση της παιδαγωγού και ψυχολόγου Ρεγίνας Νασρετντίνοβα,
– οι μαθητές της Μουσικής Σχολής «Μελωδία» με υπεύθυνη την κυρία Ολένα Κρίπακ, μεταξύ των οποίων και το συγκρότημα «Veseli Notky»,
– και οι ζωηροί χορευτές του παραρτήματος Αθηνών του συγκροτήματος «Vykrutasyky» υπό την καθοδήγηση της Οξάνα Κοζίυ.

Ξεχωριστά χειροκροτήματα άξιζαν και οι γονείς, που ετοίμασαν μια τρυφερή και προσωπική αφιέρωση στα παιδιά τους.

Έτσι, το Τελευταίο Κουδούνι ήχησε δυνατά — και μαζί του ξεκίνησε επίσημα το καλοκαίρι!
Ευχόμαστε στα παιδιά, χαρούμενες και ξέγνοιαστες διακοπές, στους γονείς λίγη ηρεμία και στους εκπαιδευτικούς, καλή ξεκούραση και ανανέωση 🌞 🌞 🌞

Ραντεβού το φθινόπωρο!

by Administrator 1

Свобода для Карелії: Свідчення з серця Росії

Промова Яни Тіхонен, активістки з Карелії*, керівниці фіно-угорської правозахисної організації «Ранта», на презентації виставки Антиімперіалістичного блоку народів про політичних в'язнів Путіна в Афінах 12 травня 2025 року.

Добрий вечір,

Для мене велика честь бути сьогодні тут і мати можливість представити справжнє обличчя Російської Федерації та терор, який щодня переживають ті, хто не погоджується з кремлівським режимом, вторгнення в Україну та незаконну окупацію її територій, а також спосіб, яким уряд ставиться до корінних народів федерації.

Я особливо рада, що маю можливість використати своє привілейоване становище, перебуваючи в країні, де свобода слова не вважається злочином, щоб бути голосом моїх співвітчизниць: Карелок та інших фінно-угорських народів, які не мають можливості, або навіть свободи, говорити про жах, який вони щодня переживають. Однак, я мушу вибирати слова обережно. Можливо, я не перебуваю в прямій небезпеці за те, що маю сказати, але деякі з людей, про яких я буду говорити сьогодні, ризикують зазнати наслідків, яких я уникну.

В Російській Федерації останніх років роль законодавства полягає не в захисті громадян, а в захисті кровожерної влади, виправдовуванні насильства і брехні та придушенні кожної свободи та прав людини. Що вважається порушенням в федерації? Публікація в інтернеті на підтримку миру. Антивоєнний слоган. Правда про злочини, які чинить російська армія в Україні. Реалізація міжнародно визнаного права на самовизначення. Кожен може опинитися перед обличчям цієї несправедливості: пенсіонер віком 80-90 років, який не може мовчати про мерзоти уряду, дитина, яка не хоче жити у світі, де несправедливість, терор, ненависть і смерть вважаються нормою.

Як от молодий хлопець з Карелії, Андрій Васюренко, якому на момент затримання було лише 18 років. У чому полягала його провина? Він вважав, що світ має стати на бік України і чинити опір незаконному вторгненню та окупації її територій, а також захищав право Карелії на незалежність. Хочу підкреслити, що він не скоїв жодного очевидного злочину: він не напав на представника влади, не знищував державне майно, не займався пропагандою в кримінальних колах. Його покарали за слова і почуття. У будь-якій іншій країні його позиція була би виправдана як слова молодого з гарячим серцем юнака, якого захопило прагнення до справедливості та свободи, але в Російській Федерації це сприйняли як загрозу. Його відвага висловити свою думку призвела до того, що він був позбавлений волі на 9 років.

Можливо, найгірше в його випадку — це не те, що він може втратити свою молодість за ґратами в тюрмі суворого режиму. Найгірше — це катування. Я не знаю, скільки з вас знайомі з умовами утримання політичних в'язнів у тюрмах Російської Федерації. Умови жахливі, нелюдські, принизливі... Не думаю, що є достатньо сильне слово, яке може описати те, що переживають ті, хто потрапляє до рук кримінальної системи цієї федерації.

Допроси політичних в'язнів майже завжди супроводжуються жорстокими побиттями та принизливими практиками, щоб в'язень не лише визнав свою провину, навіть за те, що він, можливо, не скоював, а й щоб витягнути інформацію про інших осіб, які можуть бути "залучені до справи". Але катування не закінчуються на допитах. Є безліч історій ув'язнених, для яких Голгофа триває навіть коли вже немає нічого іншого, що можна додати до їхніх свідчень. Їхнє перебування в тюрмах супроводжується побиттями, ізоляцією, відмовою у медичній допомозі, зґвалтуваннями, психологічним насильством. Мені важко зрозуміти, яку мету переслідує така поведінка з боку в'язничної адміністрації. Можливо, це хворий спосіб розваги для наглядачів… можливо, це метод залякування для тих, хто ще не потрапив до підземелля пекла.

Андрій не уникнув цієї долі. Більше того, під час допиту наступних в'язнів їм показували фотографії Андрія, на яких чітко видно сліди побиття. Це метод залякування, щоб обвинувачений визнав звинувачення та надав більше імен, або, якщо немає достатньо компрометуючих доказів, щоб він або вона припинили боротися за справедливість зі страху, що зазнають тортур у в'язниці.

У цей момент хочу зробити маленьку паузу і нагадати, що Російська Федерація є учасником Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Женевських конвенцій і Конвенції проти тортур та іншого жорстокого, нелюдського або принизливого поводження чи покарання. Це угоди, які суворо забороняють будь-які тортури, як фізичні, так і психологічні. Проте уряд Російської Федерації продовжує поводитись з невимовною варварською жорстокістю до своїх громадян і закриває очі на будь-яке порушення міжнародного права з її боку.

Звісно, таке ставлення не до всіх в'язнів. Справжні злочинці, такі як вбивці та педофіли, не тільки уникають тортур, але й мають можливість отримати свободу, підписавши контракт на військову службу, поїхати до України, де їм буде дозволено вбивати і ґвалтувати, а після повернення вони не тільки отримують прощення, але й стають героями та продовжують свою злочинну діяльність без перешкод.

Підкреслюю іронію ситуації. Для Кремля, для влади Російської Федерації, вбивство не є справжнім злочином. Для Кремля, для влади Російської Федерації, справжній злочин — це свобода слова, свобода думки, мир.

Андрій — лише один з тисяч прикладів політичних в'язнів Російської Федерації, які втратили свою свободу, бо не змогли мовчати про злочини федерації, які не бажали ставати співучасниками своїм мовчанням в кровопролитті та руйнуванні України, які, незважаючи на небезпеки, вирішили залишитися на боці справедливості.

Інший яскравий приклад російського абсурду — це карельський історик Юрій Дмитрієв, якого ув'язнили за брехливими та ганебними звинуваченнями, що були неодноразово спростовані численними експертами, і які врешті призвели до його виправдання та звільнення під час першого арешту, тільки для того, щоб він був знову заарештований з тими ж самими звинуваченнями. Його справжній "злочин" полягав у правді: правді про сучасне і правді про минуле.

Юрій Дмитрієв присвятив своє життя відновленню пам'яті про політичних в'язнів Сталіна, які загинули в період його терору. Це людина, яка знайшла масові могили в лісі Сандармох у Карелії, де були розстріляні від семи до дев'яти тисяч людей - представників майже 60-ти різних народів. Його робота не тільки розкрила одну з найтемніших сторінок російської історії, але й об'єднала світ і дала необхідну відвагу почати вільно і безстрашно висловлюватися про сучасні несправедливості Російської Федерації. Юрій Дмитрієв став символом для тих, хто хотів, щоб терор Кремля часів СРСР не продовжувався під Кремлем Російської Федерації.

Цього було достатньо, щоб з історика, який виводив на світло приховану історію політичних жертв Сталіна, він сам став політичною жертвою Путіна.

Але Кремль карає не лише тих, хто захищає право на мир і незалежність народів, які вирвалися з його контролю і стали самостійними державами. Кремль карає також тих, хто захищає права народів, які не змогли здобути автономію в минулому і до сьогодні залишаються під російським гнітом. Розумію, що характеристика Російської Федерації як «російського ярма» може здатися важкою, але я вважаю, що настав час подивитися правді в очі, якою б жорстокою та незручною вона не була.

Минулого року ми стали свідками тривожних ознак сучасної хвилі терору проти не-російських народів Російської Федерації, терору, схожого на сталінський.

Кілька місяців тому, у жовтні 2024 року, відбулася хвиля арештів політичних і культурних активістів фінно-угорського народу ерзя. Більшість були звільнені, для решти немає інформації. Минулого місяця двоє шанованих представників народу ерзя, одному 76 років, а другому 91 рік, були засуджені з відтермінуванням, тому що не погоджуються з національною політикою Кремля і захищають політичні права свого народу.

У Республіці Марі Ел, на батьківщині марійців, ще однієї фінно-угорської національності, протягом останніх кількох років люди, які бажають зберігати та шанувати давні релігійні традиції свого народу, ризикують опинитися перед судом. Більше того, на початку 2025 року почали з'являтися новини про обговорення з боку офіційних осіб Кремля щодо заборони давніх релігій народів, що входять до складу Російської Федерації, та їх ототожнення з тероризмом. Такі обговорення важливо сприймати як поганий знак для майбутніх змін, метою яких буде полегшення для російських властей можливості націлюватися на і ув'язнювати осіб, яких Кремль вважатиме перешкодою для поширення ідеології "Русского мира"... а також новий інструмент для більш ефективної «русифікації» тих з нас, хто не є росіянами.

Такий розвиток подій є надзвичайно небезпечним, особливо для нас, фінно-угорських народів, оскільки наша світоглядна система та традиційний спосіб життя глибоко пов'язані з давніми віруваннями. Якщо буде ухвалений закон про заборону давніх релігій та практик, кількість жертв Кремля різко зросте.

Насамкінець, я хотіла би поговорити про ставлення Кремля до активістів, які борються за політичні та культурні права не-російських народів Російської Федерації, і які встигли покинути федерацію, перш ніж і вони стали би політичними в'язнями.

Осіб, яких Кремль не може ув'язнити, держава оголошує «чужими агентами». Цей титул має безліч негативних наслідків не лише для їхньої політичної та активістської діяльності, але й для інших аспектів їхнього життя. У випадку Владислава Олейника, публічної особи та відомого активіста за культурні права Карелії, його публічна заява про необхідність захисту прав корінних фінно-угорських народів і культурної автономії Карелії була достатньою, щоб стати мішенню російських властей. Від того часу він часто стає жертвою дифамації в інтернеті, де, окрім поширення неправдивої інформації, розголошуються й особисті дані, що ставлять його життя під загрозу. Культурні та освітні установи, з якими він співпрацював, отримали неофіційну вказівку припинити будь-які форми контактів з ним, і публічне згадування його імені в культурних та наукових колах стало неприязно сприйматися. Його культурна та освітня діяльність була названа «участю в екстремістській діяльності» і стала основою для його кримінального переслідування в Російській Федерації. Ми дійшли до того, що любов до свого народу, культури, історії вважається кримінальним злочином.

Скільки ще людей, окрім Владислава, зазнали тієї ж долі, і скільки бояться говорити, щоб не поставити під загрозу не стільки себе, скільки своїх близьких? Це не просто форма тиску. Це цілеспрямована політика систематичної дискримінації та придушення, метою якої є заглушення і усунення будь-якої незалежної культурної та політичної думки з публічної сфери Російської Федерації… щоб залишалася тільки та казка, яку хоче пропагувати Кремль.

Завершуючи, хочу сказати, що виставка про політичних в'язнів Російської Федерації є чудовою ініціативою Антиімперіалістичного блоку народів, яка допомагає зламати кільце брехні Кремля і відкриває очі світу на гірку і жорстоку реальність Російської Федерації. Однак я сподіваюся, що виставка не стане щорічною традицією, оскільки з часом кількість осіб на панелях лише зростатиме. Натомість я сподіваюся, що дуже скоро ми зможемо, нарешті, відсвяткувати нашу свободу, а герої, яких ми бачимо навколо себе сьогодні, зможуть самі поділитися своїми історіями.

*Карелія – історично важливий регіон на півночі Європи, що має складну історію, пов’язану з численними змінами кордонів і політичними впливами. Розташована між Росією та Фінляндією, Карелія набула особливого значення завдяки своїй стратегічній позиції, багатим природним ресурсам та наявності великих озер, зокрема Ладозького і Онезького.

Історія Карелії
До XVII століття: Карелія була територією, що належала різним державам і народам. Перш за все, це була частина Великого князівства Литовського, а пізніше – Російської імперії. У цей період на землях Карелії проживали карели, фіни, а також руські народи.
XVII–XVIII століття: Протягом цього періоду територія Карелії була предметом боротьби між Росією і Швецією. В результаті Великої Північної війни (1700–1721) Карелія потрапила під контроль Російської імперії, що було закріплено після підписання Ніштадтського мирного договору.
1917–1940 роки: Після Жовтневої революції 1917 року і розпаду Російської імперії Карелія стала частиною новоутвореного Радянського Союзу. У 1920-х роках було створено Карельську АРСР, яка мала певну автономію в складі СРСР. Однак вже з 1930-х років почалося активне втручання радянської влади в справи Карелії. У 1939 році, після вторгнення радянських військ до Фінляндії, територія Карелії була поділена: частина пішла до СРСР, а частина залишилася в складі Фінляндії.
Після Другої світової війни: Після перемоги СРСР у війні з Фінляндією за результатами Московського мирного договору 1944 року Карелія повністю увійшла до складу Радянського Союзу. Серед місцевих жителів залишилися спогади про насильне переселення, репресії та асиміляцію карельських та фінських народів.
Період після 1991 року: Після розпаду СРСР Карелія стала частиною Російської Федерації, що для багатьох жителів стало символом продовження чужої окупації. Вони вважають, що Карелія має право на автономію або навіть незалежність через свою унікальну історію, культуру та національну ідентичність. Однак питання карельської незалежності так і не отримало серйозної підтримки на державному рівні, а Росія активно працює над асиміляцією місцевих народів, надаючи їм обмежені права на культурну автономію.
Карельська ідентичність і прагнення до незалежності
Багато карелів, особливо в районах, які історично належали Фінляндії, вважають свою землю окупованою Росією. Вони прагнуть зберегти свою мову, культуру та традиції, виступаючи за більшу автономію або навіть незалежність. Важливим фактором є також відчуття соціальної та економічної нерівності в межах Росії, де регіон часто залишається забутим в порівнянні з іншими частинами країни.

Карелія, з її унікальною культурною спадщиною, відчуває глибоке бажання зберегти свою самобутність і повернутися до стану, коли вона була незалежною або хоча б мала значно більшу автономію від центральної влади.

Це питання є важливим як для місцевих жителів Карелії, так і для тих, хто підтримує права поневолених народів у Росії.

Презентація виставки про політичних в'язнів Путіна в Афінах

https://youtu.be/yJkAOHpVFLg

by Administrator 1

Презентація виставки про політичних в'язнів Путіна в Афінах

12 травня 2025 року в Афінах відбулася виставка "Справжні в'язні Путіна: Політичні в'язні поневолених народів", що пройшла в центрі політики та культури "Рігас Велестінліс", площа Конституції (Синтагма).

Захід розпочався з короткого звернення голови асоціації "Українсько-Грецька Думка" Галини Маслюк, яка підкреслила нашу відповідальність висвітлювати правду про події в Росії та війну, яку вона веде проти України. Зокрема, вона зазначила, що українці та інші народи, які страждають від режиму Путіна, мають багато відкритих фронтів, і всі, хто перебуває далеко від "нуля" (передової), мають обов'язок підтримати військових своїм голосом правди.

Президент Антиімперіалістичного блоку народів, пан Олег Медуниця, представив діяльність організації з прав людини та ситуацію з політичними в'язнями в Російській Федерації. Велике зацікавлення викликала у присутніх документальна кінострічка "Putin’s Real Prisoners: Political Prisoners of the Enslaved Nations", у якій розкриваються умови та історії ув'язнених кремлівським режимом бранців.

Особливу увагу привернула презентація Яни Тіхонен - активістки з Карелії*, керівниці фіно-угорської правозахисної організації «Ранта», яка розповіла про поточну ситуацію в її країні та пригнічення місцевих народів російськими властями. Її виступ був надзвичайно вражаючим, надаючи справжнє уявлення про реальність, і багато присутніх висловили свою солідарність.

На закінчення заходу відбулася жива дискусія з питаннями та відповідями від аудиторії, що дало можливість для більш безпосереднього та інтерактивного спілкування. Присутні також мали можливість забрати з собою брошуру грецькою мовою, яка містила інформацію та детальні дані про обговорювані питання.

Волонтерська українсько-грецька група "Воля" вручила представникам організації символічні грецькі подарунки як сувеніри, тим самим надаючи заходу особливого колориту.

Організатори заходу висловили щиру подяку руху "Ардин - Ріксі" за люб'язно надане приміщення та безперервну підтримку України в цій нерівній боротьбі.

Особливу увагу привернула участь грецьких науковців, які висловили думку, що представлена інформація не є широко відомою грецькій громадськості, і потребує більшого поширення та інформування.

Виставка висвітлила трагічні історії політичних в'язнів, які платять високу ціну за свою опозиційність до придушення їхніх прав та несправедливості режиму, створюючи важливу можливість для публічного інформування та підвищення обізнаності з питань прав людини та свободи.

*Карелія – історично важливий регіон на півночі Європи, що має складну історію, пов'язану з численними змінами кордонів і політичними впливами. Розташована між Росією та Фінляндією, Карелія набула особливого значення завдяки своїй стратегічній позиції, багатим природним ресурсам та наявності великих озер, зокрема Ладозького і Онезького.

Історія Карелії
До XVII століття: Карелія була територією, що належала різним державам і народам. Перш за все, це була частина Великого князівства Литовського, а пізніше – Російської імперії. У цей період на землях Карелії проживали карели, фіни, а також руські народи.
XVII–XVIII століття: Протягом цього періоду територія Карелії була предметом боротьби між Росією і Швецією. В результаті Великої Північної війни (1700–1721) Карелія потрапила під контроль Російської імперії, що було закріплено після підписання Ніштадтського мирного договору.
1917–1940 роки: Після Жовтневої революції 1917 року і розпаду Російської імперії Карелія стала частиною новоутвореного Радянського Союзу. У 1920-х роках було створено Карельську АРСР, яка мала певну автономію в складі СРСР. Однак вже з 1930-х років почалося активне втручання радянської влади в справи Карелії. У 1939 році, після вторгнення радянських військ до Фінляндії, територія Карелії була поділена: частина пішла до СРСР, а частина залишилася в складі Фінляндії.
Після Другої світової війни: Після перемоги СРСР у війні з Фінляндією за результатами Московського мирного договору 1944 року Карелія повністю увійшла до складу Радянського Союзу. Серед місцевих жителів залишилися спогади про насильне переселення, репресії та асиміляцію карельських та фінських народів.
Період після 1991 року: Після розпаду СРСР Карелія стала частиною Російської Федерації, що для багатьох жителів стало символом продовження чужої окупації. Вони вважають, що Карелія має право на автономію або навіть незалежність через свою унікальну історію, культуру та національну ідентичність. Однак питання карельської незалежності так і не отримало серйозної підтримки на державному рівні, а Росія активно працює над асиміляцією місцевих народів, надаючи їм обмежені права на культурну автономію.
Карельська ідентичність і прагнення до незалежності
Багато карелів, особливо в районах, які історично належали Фінляндії, вважають свою землю окупованою Росією. Вони прагнуть зберегти свою мову, культуру та традиції, виступаючи за більшу автономію або навіть незалежність. Важливим фактором є також відчуття соціальної та економічної нерівності в межах Росії, де регіон часто залишається забутим в порівнянні з іншими частинами країни.

Карелія, з її унікальною культурною спадщиною, відчуває глибоке бажання зберегти свою самобутність і повернутися до стану, коли вона була незалежною або хоча б мала значно більшу автономію від центральної влади.

Це питання є важливим як для місцевих жителів Карелії, так і для тих, хто підтримує права поневолених народів у Росії.

Свобода для Карелії: Свідчення з серця Росії

https://youtu.be/yJkAOHpVFLg

by Administrator 1

Ελευθερία για την Καρέλια: Μια Μαρτυρία από την Καρδιά της Ρωσίας

Η ομιλία της Γιάννας Τιχόνεν στην παρουσίαση της Έκθεσης του Αντιιμπεριαλιστικού Μπλοκ των Εθνών για τους Πολιτικούς Κρατούμενους του Πούτιν στην Αθήνα στις 12 Μαϊου 2025 στην Αθήνα

Καλησπέρα,

Είναι μεγάλη μου τιμή να παρευρίσκομαι σήμερα εδώ και να έχω την ευκαιρία να παρουσιάσω την αληθινή εικόνα της ρωσικής ομοσπονδίας και της τρομοκρατίας που καθημερινά βιώνουν όσοι δεν συμφωνούν με το καθεστώς του Κρεμλίνου, την εισβολή στην Ουκρανία και παράνομη κατοχή των εδαφών της, τον τρόπο που η κυβέρνηση αντιμετωπίζει τους αυτόχθονες λαούς της ομοσπονδίας.

Χαίρομαι ιδιαίτερα που έχω την ευκαιρία να χρησιμοποιήσω την προνομιούχα θέση μου, αυτή του να βρίσκομαι σε μία χώρα όπου η ελευθέρια του λόγου δεν θεωρείται έγκλημα, για να είμαι η φωνή των συμπατριωτών μου: των Καρέλων και των υπόλοιπων Φίννοουγγρικων λαών, που δεν έχουν την ευκαιρία, ή ακόμα και την ελευθερία, να μιλήσουν για τον εφιάλτη που βιώνουν καθημερινά. Παρ ’όλα αυτά, πρέπει να διαλέγω τα λόγια μου προσεκτικά. Εγώ μπορεί να μην βρίσκομαι σε άμεσο κίνδυνο για αυτά που έχω να πω, αλλά κάποιοι από τους ανθρώπους για τους οποίους θα μιλήσω σήμερα κινδυνεύουν να υποστούν της συνέπειες, που εγώ θα γλιτώσω.

Στην Ρωσική Ομοσπονδία των τελευταίων ετών ο ρόλος της νομοθεσίας δεν είναι η προστασία του πολίτη, αλλά η προστασία μίας αιμοδιψής κυβέρνησης, την υπεράσπιση της βίας και του ψεύδους και την καταστολή κάθε ελευθερίας και ανθρώπινου δικαιώματος. Τι μπορεί να θεωρηθεί παράβαση στην ομοσπονδία; Μια ανάρτηση στο διαδίκτυο υπέρ της ειρήνης. Ένα αντιπολεμικό σύνθημα. Η αλήθεια για τα εγκλήματα που διαπράττει η ρωσικός στρατός στην Ουκρανία. Η άσκηση του διεθνώς αναγνωρισμένου δικαιώματος στην αυτοδιάθεση. Οποιοσδήποτε μπορεί να βρεθεί αντιμέτωπος με αυτήν την αδικαιοσύνη: ένας συνταξιούχος ηλικίας 80-90 ετών που δεν αντέχει να σιωπά για τα αίσχη της κυβέρνησης, ένα παιδί που δεν επιθυμεί να ζει σε έναν κόσμο όπου η αδικία, η τρομοκρατία, το μίσος και ο θάνατος θεωρούνται φυσιολογικά.

Όπως το νεαρό παλικάρι από την Καρελία, ο Ανδρέας Βασιουρένκο, ο οποίος κατά την σύλληψη του ήταν μόλις 18 ετών. Το έγκλημά του; Θεωρούσε ότι ο κόσμος πρέπει να σταθεί στο πλευρό της Ουκρανίας και να αντισταθεί στην παράνομη εισβολή και κατοχή των εδαφών της, καθώς και υπεράσπιζε το δικαίωμα της Καρελίας για ανεξαρτησία. Θέλω να τονίσω, δεν έπραξε κανένα απτό έγκλημα: δεν επιτέθηκε σε όργανο της αρχής, δεν κατέστρεψε δημόσια περιουσία, δεν ασχολούνταν με προσηλυτισμό σε εγκληματική οργάνωση. Τον τιμώρησαν για λόγια και για συναισθήματα. Ενώ σε οποιοδήποτε άλλο κράτος αυτή του η στάση θα δικαιολογούνταν ως τα λογία ενός θερμόαιμου νεαρού τον οποίον έχει συνεπάρει ο ζήλος για δικαιοσύνη και ελευθέρια, στην Ρωσική Ομοσπονδία το εξέλαβαν ως απειλή. Το θάρρος του να εκφραστεί ελεύθερα οδήγησε στο να στερηθεί την ελευθερία του για 9 χρόνια.

Ίσως όμως το χειρότερο στην περίπτωσή του, δεν είναι το γεγονός ότι κινδυνεύει να χάσει την νιότη του πίσω από τα κάγκελα, σε φυλακή ύψιστης ασφαλείας. Το χειρότερο είναι τα βασανιστήρια. Δεν ξέρω πόσοι από εσάς γνωρίζουν τις συνθήκες κράτησης πολιτικών κρατουμένων στις φυλακές της Ρωσικής Ομοσπονδίας. Οι συνθήκες είναι άθλιες, απάνθρωπες, εξευτελιστικές… δεν νομίζω ότι υπάρχει μία αρκετά δυνατή λέξη που να μπορεί να περιγράψει τι ακριβώς βιώνουν όσοι πέσουν στα χέρια του ποινικού συστήματος της ομοσπονδίας.

Οι ανακρίσεις πολιτικών κρατουμένων σχεδόν πάντα συνοδεύονται με άγριους ξυλοδαρμούς και εξευτελιστικές πρακτικές, ώστε ο κρατούμενος όχι μόνο να παραδεχτεί την ενοχή του, ακόμα για πράγματα που μπορεί να μην διέπραξε, αλλά και για να του αποσπάσουν πληροφορίες για περισσότερα άτομα που ενδέχεται να «εμπλέκονται στην υπόθεση». Τα βασανιστήρια όμως δεν σταματούν στην ανάκριση. Υπάρχουν αμέτρητες ιστορίες κρατούμενων, για τους οποίους ο Γολγοθάς συνεχίζεται ακόμα και όταν δεν υπάρχει τίποτα άλλο να προσθέσουν στην κατάθεση τους. Η παραμονή τους στις φυλακές συνοδεύεται με ξυλοδαρμούς, απομόνωση, άρνηση παροχής ιατροφαρμακευτικής περίθαλψης, βιασμούς, ψυχολογική βία. Δυσκολεύομαι να καταλάβω που αποσκοπεί μια τέτοια διαχείριση κρατουμένων. Μπορεί να είναι μία αρρωστημένη μέθοδος ψυχαγωγίας για τους δεσμοφύλακες… μπορεί να είναι ένας τρόπος εκφοβισμού για αυτούς που ακόμα δεν βρέθηκαν στα μπουντρούμια της κόλασης.

Ο Ανδρέας δεν γλίτωσε αυτήν την μοίρα. Μάλιστα, κατά την ανάκριση μετέπειτα κρατουμένων έδειχναν φωτογραφίες του Ανδρέα, όπου φαίνονταν ξεκάθαρα σημάδια ξυλοδαρμού. Αυτή είναι μια μέθοδος εκφοβισμού, ώστε ο κατηγορούμενος να αποδεχτεί τις κατηγορίες και να δώσει περισσότερα ονόματα, ή, σε περίπτωση που δεν υπάρχουν αρκετά ενοχοποιητικά στοιχεία, να σταματήσει να μάχεται για το δίκαιο από φόβο, μην υποστεί ο ίδιος, ή η ίδια, τα βασανιστήρια της φυλακής.

Σε αυτό το σημείο θέλω να κάνω μια μικρή παρένθεση, και να θυμίσω ότι η Ρωσική Ομοσπονδία είναι συμβαλλόμενο μέρος στο Διεθνές Σύμφωνο για τα Ατομικά και Πολιτικά Δικαιώματα, στις Συμβάσεις της Γενεύης και στην Σύμβαση κατά των Βασανιστηρίων και άλλης Σκληρής, Απάνθρωπης ή Ταπεινωτικής Μεταχείρισης ή Τιμωρίας. Συμβάσεις και Σύμφωνα που απαγορεύουν αυστηρά οποιαδήποτε βασανιστήρια, είτε σωματικά, είτε ψυχολογικά. Παρ’ όλα αυτά η κυβέρνηση της Ρωσικής Ομοσπονδίας συνεχίζει να συμπεριφέρεται με απερίγραπτη βαρβαρότητα προς τους πολίτες της και κάνει τα «στραβά μάτια» σε κάθε παραβίαση, από πλευράς της, του διεθνούς δικαίου.

Βέβαια, δεν είναι όλοι δέκτες μια τέτοιας αντιμετώπισης. Οι πραγματικοί εγκληματίες, όπως δολοφόνοι και παιδοβιαστές, όχι μόνο γλιτώνουν από τα βασανιστήρια, αλλά έχουν και την ευκαιρία να κερδίσουν την ελευθερία τους, με το να υπογράψουν σύμβαση για στρατιωτική θητεία, να πάνε στην Ουκρανία όπου θα έχουν το ελεύθερο να σκοτώνουν και να βιάζουν και κατά την επιστροφή τους, όχι μόνο να έχουν άφεση αμαρτιών, αλλά να στέφονται ήρωες και να συνεχίζουν την εγκληματική ζωή τους ανενόχλητοι.

Θα τονίσω την ειρωνεία της κατάστασης. Για το Κρεμλίνο, για τις αρχές της Ρωσικής Ομοσπονδίας, ο φόνος δεν θεωρείται πραγματικό έγκλημα. Για το Κρεμλίνο, για τις αρχές της Ρωσικής Ομοσπονδίας, το πραγματικό έγκλημα είναι η ελευθερία του λόγου, η ελευθερία της σκέψης, η ειρήνη.

Ο Ανδρέας είναι μόνο ένα από τα χιλιάδες παραδείγματα πολιτικών κρατουμένων της Ρωσικής Ομοσπονδίας, που βρέθηκαν να χάσουν την ελευθερία τους γιατί δεν άντεχαν να μην μιλήσουν ενάντια στα εγκλήματα της Ομοσπονδίας, που δεν επιθυμούσαν να γίνουν συνένοχοι με την σιωπή τους στην αιματοχυσία και καταστροφή της Ουκρανίας, που προτίμησαν, παρά τους κινδύνους, να παραμείνουν στο πλευρό του δικαίου.

Ένα άλλο αξιοσημείωτο παράδειγμα του ρωσικού παραλογισμού είναι ο Καρέλος ιστορικός Γιούρι Ντμιτριεβ, τον οποίον φυλάκισαν με ψευδής και αισχρές κατηγορίες, οι οποίες μάλιστα διαψευστήκαν πολλάκις από πολλούς ειδικούς, και μάλιστα οδήγησαν στην δικαίωση και απελευθέρωση του κατά την πρώτη σύλληψη, μόνο και μόνο για να συλληφθεί ξανά με τις ίδιες ακριβώς κατηγορίες. Το πραγματικό του «έγκλημα» ήταν η αλήθεια: η αλήθεια για το παρόν και η αλήθεια για το παρελθόν.

Ο Γιούρι Ντμίτριεβ αφιέρωσε την ζωή του στο να επαναφέρει την μνήμη των πολιτικών κρατούμενων του Στάλιν που έχασαν την ζωή τους κατά την περίοδο της δικής του τρομοκρατίας. Είναι ο άνθρωπος που βρήκε τους ομαδικούς τάφους στο δάσος Σανταρμοχ στην Καρελία, όπου εκτελέστηκαν εφτά με εννιά χιλιάδες άνθρωποι, από σχεδόν 60 διαφορετικούς λαούς. Η δουλεία του όχι μόνο αποκάλυψε ένα από τα πιο σκοτεινά κεφάλαια της Ρωσικής ιστορίας, αλλά ένωσε τον κόσμο και τους έδωσε το απαιτούμενο θάρρος να αρχίσουν να εκφράζονται ελεύθερα και άφοβα για τις σύγχρονές αδικίες της Ρωσικής Ομοσπονδίας. Ο Γιούρι Ντμίτριεβ έγινε σύμβολο για όσους ήθελαν η τρομοκρατία του Κρεμλίνου της Σοβιετικής Ένωσης να μην συνεχιστεί από το Κρεμλίνο της Ρωσικής Ομοσπονδίας.

Αυτό ήταν αρκετό, ώστε από ιστορικό που έφερνε στο φως την κρυμμένη ιστορία των πολιτικών θυμάτων του Στάλιν, να γίνει ο ίδιος πολιτικό θύμα του Πούτιν.

Το Κρεμλίνο δεν τιμωρεί όμως μόνο αυτούς που υπερασπίζονται το δικαίωμα στην ειρήνη και ανεξαρτησία των λαών που ξέφυγαν από τον έλεγχο του και έγιναν αυτόνομα κράτη. Τιμωρεί και εκείνους, που υπερασπίζουν τα δικαιώματα των λαών που δεν κατάφεραν στο παρελθόν να κερδίσουν την αυτονομία τους και μέχρι σήμερα ακόμα βρίσκονται υπό τον ρωσικό ζυγό. Το καταλαβαίνω ότι ο χαρακτηρισμός της Ρωσικής Ομοσπονδίας ως «ρωσικό ζυγό» ακούγεται βαρύ, αλλά πιστεύω ότι ήρθε η ώρα να κοιτάξουμε την αλήθεια στα μάτια, όσο σκληρή και άβολη και αν είναι.

Τον τελευταίο χρόνο βλέπουμε ανησυχητικά σημάδια ενός σύγχρονου κύματος τρομοκρατίας κατά των μη-ρωσικών λαών της Ρωσικής Ομοσπονδίας, μιας τρομοκρατίας παρόμοιας με αυτήν του Στάλιν.

Πριν λίγους μήνες, τον Οκτώβριο του 2024, έγινε κύμα συλλήψεων πολιτικών και πολιτισμικών ακτιβιστών του φιννοουγγρικου λαού Έρζια. Οι περισσότεροι αφέθηκαν ελεύθεροι, για του υπόλοιπους δεν υπάρχουν πληροφορίες. Τον προηγούμενο μήνα, δύο αξιοσέβαστοι αντιπρόσωποι του λαού Έρζια, ένας 76 ετών και ο άλλος 91 ετών, καταδικάστηκαν με αναστολή επειδή δεν συμφωνούν με την εθνική πολιτική του Κρεμλίνου, και υπερασπίζονται τα πολιτικά δικαιώματα του λαού τους.

Στην Δημοκρατία Μάρι Ελ, τον τόπο που κατοικούν οι Μάρι, μια ακόμα φιννο-ούγγρικη εθνότητα, εδώ και μερικά χρόνια, άτομα που επιθυμούν να τηρήσουν και να τιμήσουν τις αρχαίες θρησκευτικές παραδόσεις του λαού κινδυνεύουν να βρεθούν αντιμέτωποι με τον νομό. Μάλιστα, στις αρχές του 2025 άρχισαν να κυκλοφορούν νέα για συζητήσεις από επίσημα πρόσωπα του Κρεμλίνου, περί απαγόρευσης των αρχαίων θρησκειών των λαών υπό την Ρωσική Ομοσπονδία και ταύτισης τους με την τρομοκρατία. Τέτοιες συζητήσεις είναι σημαντικό να αντιμετωπίζονται ως κακός οιωνός για μελλοντικές αλλαγές, σκοπός των οποίων θα είναι η διευκόλυνση των ρωσικών αρχών να στοχεύουν και να φυλακίζουν άτομα που το Κρεμλίνο θα θεωρεί εμπόδιο στην διάδοση της ιδεολογίας του «Ρωσικού κόσμου»… καθώς και ένα καινούριο όπλο για πιο αποτελεσματική «ρωσοποίηση» όσων από εμάς δεν είμαστε ρώσοι.

Μια τέτοια εξέλιξη είναι άκρως επικίνδυνη, ιδίως για εμάς, τους Φιννο-Ουγκρικούς λαούς, καθώς η κοσμοθεωρία μας και ο παραδοσιακός τρόπος ζωής μας, είναι βαθιά συνδεδεμένος με τα αρχαία πιστεύω. Εάν περαστεί νόμος περί απαγόρευσης αρχαίων θρησκειών και πρακτικών, ο αριθμός των θυμάτων του Κρεμλίνου θα αυξηθεί κατακόρυφα.

Τέλος, θα ήθελα να μιλήσω για την αντιμετώπιση του Κρεμλίνου των ακτιβιστών που μάχονται για τα πολιτικά και πολιτισμικά δικαιώματα τον μη-ρωσικών λαών της Ρωσικής Ομοσπονδίας, και που πρόλαβαν και έφυγαν από την Ομοσπονδία, πριν γίνουν και οι ίδιοι πολιτικοί κρατούμενοι.

Τα άτομα που το Κρεμλίνο δεν μπορεί να φυλακίσει, βαφτίζονται από το κράτος «Ξένοι Πράκτορες». Ο τίτλος αυτός φέρει πολλές αρνητικές επιπτώσεις όχι μόνο στην πολιτική και ακτιβιστική τους δράση, αλλά και σε άλλες πτυχές της ζωής τους. Στην περίπτωση του Βλαντισλάβ Ολέινικ, δημόσιου προσώπου και γνωστού ακτιβιστή για τα πολιτισμικά δικαιώματα της Καρελίας, μια δημόσια δήλωση για την ανάγκη προστασίας των δικαιωμάτων των αυτόχθονων φιννο-ούγγρικων λαών και την πολιτισμική αυτονομία της Καρελίας ήταν αρκετή ώστε να μπει στο στόχαστρο των ρωσικών αρχών. Από εκείνη την στιγμή και έπειτα, συχνά γίνεται θύμα συκοφαντικής δυσφήμησης στο διαδίκτυο, όπου πέρα από διάδοση ψευδών πληροφοριών, αποκαλύπτονται και προσωπικά του στοιχεία που βάζουν την ζωή του σε κίνδυνο. Πολιτισμικά και εκπαιδευτικά ιδρύματα με τα οποία συνεργαζόταν έλαβαν ανεπίσημη εντολή διακοπής κάθε μορφής επαφής μαζί του και η δημόσια αναφορά του ονόματος τους σε πολιτισμικούς και επιστημονικούς κύκλους έχει καταστεί μη αποδεκτή. Η πολιτισμική και εκπαιδευτική του δραστηριότητα βαφτίστηκε ως «συμμετοχή σε εξτρεμιστική δραστηριότητα» και αποτέλεσε βάση για την ποινική του δίωξη εντός της Ρωσικής Ομοσπονδίας. Έχουμε φτάσει στο σημείο που η αγάπη για τον λαό σου, τον πολιτισμό σου, την ιστορία σου θεωρείται ποινικό αδίκημα.

Πόσοι άλλοι, πέρα από τον Βλαντισλαβ, έχουν υποστεί την ίδια μοίρα, και πόσοι φοβούνται να μιλήσουν για να μην θέσουν σε κίνδυνο, όχι τόσο τους εαυτούς τους, αλλά τους αγαπημένους τους ανθρώπους. Αυτό δεν αποτελεί απλώς μια μορφή πίεσης. Αυτό είναι μια στοχευμένη πολιτική συστηματικής διάκρισης και καταπίεσης με σκοπό την σίγαση και απομάκρυνση κάθε ανεξάρτητου πολιτισμικού και πολιτικού λόγου από την δημόσια σφαίρα της Ρωσικής Ομοσπονδίας… ώστε να υπάρχει μόνο το παραμύθι που θέλει το προβάλει το Κρεμλίνο.

Θα ολοκληρώσω λέγοντας, ότι η έκθεση για τους πολιτικούς κρατούμενους της Ρωσικής Ομοσπονδίας είναι μια εξαιρετική πρωτοβουλία του Αντιιμπεριαλιστικού Μπλοκ των Εθνών που βοηθάει να σπάσει ο κλοιός του ψέματος του Κρεμλίνου και να ανοίξει τα μάτια του κόσμου στην πικρή και σκληρή πραγματικότητα της Ρωσικής Ομοσπονδίας. Παρ’ όλα αυτά ελπίζω η έκθεση να μην γίνει ετήσια παράδοση, καθώς με την πάροδο του χρόνου θα πληθαίνουν και τα πρόσωπα στα πάνελ. Αντί αυτού, ελπίζω ότι πολύ σύντομα θα μπορέσουμε, επιτέλους, να γιορτάσουμε τη ελευθερία μας και οι ήρωες που βλέπουμε γύρω μας σήμερα, να μοιραστούν οι ίδιοι τις ιστορίες τους.

*Καρελία 

Ιστορική Αναφορά για την Καρελία και την Επιθυμία των Καρελίων για Ανεξαρτησία

Η Καρελία είναι μια περιοχή με σημαντική ιστορία, που σχετίζεται με πολλαπλές αλλαγές συνόρων και πολιτικούς επηρεασμούς. Βρίσκεται ανάμεσα στη Ρωσία και τη Φινλανδία, και λόγω της στρατηγικής της θέσης, των φυσικών πόρων και των μεγάλων λιμνών της, όπως η Λάντογκα και η Ονιέγκα, είχε πάντα ξεχωριστή σημασία.

Ιστορία της Καρελίας

Πριν τον XVII αιώνα: Η Καρελία ήταν μια περιοχή που ανήκε σε διάφορα κράτη και λαούς. Αρχικά, ανήκε στο Μεγάλο Δουκάτο της Λιθουανίας και αργότερα στην Ρωσική Αυτοκρατορία. Στην περιοχή ζούσαν οι Καρέλοι, οι Φινλανδοί και οι Ρώσοι.
XVII–XVIII αιώνας: Κατά την περίοδο αυτή, η Καρελία αποτέλεσε αντικείμενο αντιπαράθεσης μεταξύ της Ρωσίας και της Σουηδίας. Μετά τον Μεγάλο Βόρειο Πόλεμο (1700–1721), η Καρελία πέρασε υπό τον έλεγχο της Ρωσικής Αυτοκρατορίας, γεγονός που επιβεβαιώθηκε με την υπογραφή της Συνθήκης του Νίστατ.
1917–1940: Μετά την Οκτωβριανή Επανάσταση του 1917 και την πτώση της Ρωσικής Αυτοκρατορίας, η Καρελία έγινε τμήμα της Σοβιετικής Ένωσης. Στη δεκαετία του 1920 δημιουργήθηκε η Καρελιακή Σοβιετική Σοσιαλιστική Δημοκρατία, η οποία είχε κάποια αυτονομία εντός της ΕΣΣΔ. Ωστόσο, από τη δεκαετία του 1930, η σοβιετική εξουσία άρχισε να επεμβαίνει ενεργά στις υποθέσεις της Καρελίας. Το 1939, μετά την εισβολή των σοβιετικών στρατευμάτων στη Φινλανδία, η περιοχή της Καρελίας χωρίστηκε: το μεγαλύτερο τμήμα υπήχθη στην ΕΣΣΔ και το υπόλοιπο παρέμεινε στη Φινλανδία.
Μετά τον Δεύτερο Παγκόσμιο Πόλεμο: Μετά τη νίκη της ΕΣΣΔ στον πόλεμο με τη Φινλανδία, σύμφωνα με τη Συνθήκη της Μόσχας το 1944, η Καρελία πέρασε πλήρως στην ΕΣΣΔ. Στην περιοχή αυτή, πολλοί κάτοικοι υπέστησαν βίαιες μετακινήσεις και καταστολή, με σκοπό την αφομοίωση των τοπικών πληθυσμών.
Μετά το 1991: Με τη διάλυση της Σοβιετικής Ένωσης, η Καρελία ενσωματώθηκε στη Ρωσική Ομοσπονδία. Για πολλούς κατοίκους της, αυτό συμβολίζει την συνεχιζόμενη κατοχή από τη Ρωσία. Θεωρούν ότι η Καρελία έχει το δικαίωμα να αποκτήσει ανεξαρτησία ή τουλάχιστον μεγαλύτερη αυτονομία λόγω της μοναδικής της ιστορίας, της πολιτιστικής κληρονομιάς και της εθνικής της ταυτότητας. Ωστόσο, το ζήτημα της ανεξαρτησίας της Καρελίας δεν έχει λάβει σοβαρή στήριξη σε κυβερνητικό επίπεδο και η Ρωσία συνεχίζει τις προσπάθειες αφομοίωσης των τοπικών λαών, παρέχοντας περιορισμένα δικαιώματα πολιτιστικής αυτονομίας.

Η Καρελιακή Ταυτότητα και η Επιθυμία για Ανεξαρτησία
Πολλοί Κάρελοι, ιδιαίτερα στις περιοχές που ιστορικά ανήκαν στη Φινλανδία, θεωρούν τη γη τους κατεχόμενη από τη Ρωσία. Επιθυμούν να διατηρήσουν τη γλώσσα τους, τον πολιτισμό τους και τις παραδόσεις τους, διεκδικώντας μεγαλύτερη αυτονομία ή ακόμη και ανεξαρτησία. Ένα σημαντικό ζήτημα είναι επίσης η αίσθηση κοινωνικής και οικονομικής ανισότητας μέσα στη Ρωσία, καθώς η περιοχή συχνά παραμένει παραμελημένη σε σχέση με άλλες περιοχές της χώρας.

Η Καρελία, με τη μοναδική της πολιτιστική κληρονομιά, νιώθει την έντονη ανάγκη να διατηρήσει την αυτονομία της και να επιστρέψει σε μία κατάσταση όπου θα ήταν ανεξάρτητη ή τουλάχιστον θα είχε μεγαλύτερη αυτονομία από την κεντρική κυβέρνηση.

Αυτό το ζήτημα είναι σημαντικό τόσο για τους τοπικούς κατοίκους της Καρελίας όσο και για όσους υποστηρίζουν τα δικαιώματα των καταπιεσμένων λαών στη Ρωσία.

Σχετικά άρθρα: Επιτυχής Παρουσίαση της Έκθεσης για τους Πολιτικούς Κρατούμενους του Πούτιν στην Αθήνα

Φυλλάδιο της έκθεσης στα ελληνικά

https://youtu.be/yJkAOHpVFLg?si=6Tns_r-QZ5QBMb69

by Administrator 1

Αίτημα από τις ελληνοουκρανικές οργανώσεις σχετικά με τις εκδηλώσεις για 8 & 9 Μαΐου υπό το πρίσμα ρωσικής επιθετικότητας

Οι ελληνοουκρανικοί σύλλογοι στην Ελλάδα εκφράζουν την ανησυχία τους για τις εκδηλώσεις που διοργανώνουν ρωσικές και φιλορωσικές οργανώσεις στην Ελλάδα. Αυτές οι εκδηλώσεις μας προκαλούν ιδιαίτερη ανησυχία λόγω της επιθετικής στάσης τους προς οτιδήποτε ουκρανικό.

Θα θέλαμε να ευχαριστήσουμε θερμά όλους όσους βρίσκονται στο πλευρό του Ουκρανικού λαού, ο οποίος αυτή τη στιγμή εκφράζει το Δίκαιο και παλεύει για την ελευθερία της χώρας του, παρά τις αντίξοες συνθήκες.
Ευχαριστούμε για τη στήριξή σας.

Переклад звернення до Прем'єр-міністра та Голови парламенту Греції українською мовою:

Прем'єр-міністру Греції

п. Кіріакосу Мітсотакісу

Голові Парламенту Греції

п. Нікітасу Какламанісу

Шановні панове,

Ми, представники українських та грецьких організацій, українські та грецькі громадяни, що підтримуємо Україну, звертаємося до вас із проханням підтримати Резолюцію Європейського парламенту від 23 лютого 2025 року щодо протидії дезінформації та історичним фальсифікаціям з боку Російської Федерації, метою яких є виправдання безбожної кривавої війни проти України. Особливо просимо вас ретельно розглянути доцільність проведення заходів, запланованих російськими та проросійськими організаціями в Афінах та Салоніках, незалежно від того, як ці заходи можуть бути завуальовані.

Як показує досвід багатьох країн, зокрема Греції, акція «Безсмертний полк», організована Російською Федерацією, поширює ідеологію ненависті, ксенофобії та виправдовує злочини тоталітарних режимів, організацію геноцидів та агресію проти суверенних держав.

Цього року такі заходи відкрито анонсовані на всю Грецію. Зокрема, на одній з афіш анонсується участь у заході колишнього голови Комуністичної партії України Петра Симоненка, який оголошений у розшук Службою безпеки України та звинувачується у публічних закликах до захоплення державної влади.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Петро Симоненко особисто зустрічав російських окупантів у своєму маєтку в Київській області, розквартирував їх у своєму будинку та звернувся до Кремля з проханням про евакуацію. Згодом він переїхав до Росії, де став заступником голови Центрального комітету міжнародного комуністичного об'єднання «Союз комуністичних партій — Комуністична партія Радянського Союзу» та активно підтримує політику Кремля.

Ми вважаємо, що спроби Росії спотворити історію України підривають колективну пам'ять і ідентичність Європи та становлять загрозу для історичної правди, демократичних цінностей і миру в Європі. Як зазначено в Резолюції Європейського парламенту 2024/2988 (RSP), Росія не визнала неприпустиму роль Радянського Союзу на початкових етапах Другої світової війни, таких як Пакт про ненапад 1939 року з нацистською Німеччиною, відомий як Пакт Молотова-Ріббентропа. Вона також не взяла на себе відповідальності за численні звірства і масові злочини, вчинені на окупованих територіях Радянським Союзом. Замість цього нинішній російський режим маніпулює історією, розкручуючи міф про «перемогу» лише Росії над фашизмом, щоб ідеологічно виправдати свою злочинну імперіалістичну політику.

Резолюція також зазначає, що Росія бере участь у зростаючій кампанії дезінформації, аби заперечити Україні національну ідентичність, державний статус та існування, що нагадує Пакт Молотова-Ріббентропа з нацистською Німеччиною про вторгнення.

Резолюція також визнає, що День Перемоги, який щорічно відзначається 8 травня усією Європою як день перемоги над фашизмом і завершення Другої світової війни, кардинально відрізняється від Дня Перемоги 9 травня, який святкує Росія як перемогу в так званій Великій Вітчизняній війні (1941-1945), що є частиною радянської пропаганди. 9 травня використовується російським режимом як інструмент пропаганди, щоб підкреслити «перевагу» Радянського Союзу та спотворити історичну правду, ігноруючи при цьому радянську окупацію інших європейських країн.

Резолюція також зазначає, що в деяких державах-членах ЄС комуністичні символи та символи триваючої російської агресії заборонені законом, і що з 2009 року 23 серпня відзначається як Європейський день пам'яті жертв усіх тоталітарних і авторитарних режимів. З 2003 року Європейський парламент щорічно вшановує пам'ять жертв масових депортацій СРСР.

Важливо зазначити, що в Афінах вже відкрито кримінальні справи проти осіб, які брали участь у проросійських акціях та заходах, що підкреслює серйозність ситуації та необхідність жорсткішої реакції на проросійські рухи.

Отже, ми закликаємо держави-члени ЄС інвестувати більше в освіту та дослідження спільної європейської історії та пам'яті, а також підтримувати проекти, які сприяють кращому розумінню наслідків поділу Європи під час Холодної війни.

Беручи до уваги вищезгадані аргументи та підтримуючи Резолюцію Європейського парламенту, ми, як частина грецького суспільства, сподіваємося на відповідну реакцію найвищого керівництва Грецької Республіки, яке вже неодноразово висловлювало свою підтримку Україні в цьому злочинному війні.

З повагою,

Організації

by Administrator 1

9 Μαΐου - Ημέρα της ρωσικής Ντροπής

Το Παγκόσμιο Κογκρέσο των Ουκρανών ανακηρύσσει την 9 Μαΐου

ως Ημέρα της ρωσικής Ντροπής

Στις 9 Μαΐου, το Παγκόσμιο Κογκρέσο των Ουκρανών καλεί τη διεθνή κοινότητα να δει καθαρά μέσα από την προπαγάνδα του Κρεμλίνου και να αναγνωρίσει την αλήθεια: δεν πρόκειται για ημέρα νίκης, αλλά για ημέρα ντροπής. Είναι μια ντροπιαστική υπενθύμιση ότι η Ρωσική Ομοσπονδία, εμποτισμένη με την ιδεολογία του «ρασισμού», έχει μετατραπεί στο ίδιο το κακό που κάποτε ισχυριζόταν ότι είχε νικήσει.

• Αναγνωρίσουν τα εγκλήματα της Ρωσικής Ομοσπονδίας στην Ουκρανία ως γενοκτονία·
• Κηρύξουν τη Ρωσία κράτος-χορηγό της τρομοκρατίας·
• Καταδικάσουν την εκστρατεία του «Αθάνατου Τάγματος» για την εξύμνηση των σοβιετικών καταπιέσεων και τη νομιμοποίηση της σημερινής επιθετικότητας·
• Δημιουργήσουν ειδικό διεθνές δικαστήριο για τη διερεύνηση και τιμωρία όλων των εγκλημάτων που διαπράχθηκαν από την ρωσική ηγεσία και τους εκπροσώπους της·
• Απαγορεύσουν οποιαδήποτε εκδήλωση ή εορτασμό που εξυμνεί τη ρωσική Ημέρα της Νίκης και δικαιολογεί τον αιματηρό πόλεμο της Ρωσίας κατά της Ουκρανίας·
• Καλέσουν κυβερνήσεις, επιχειρήσεις και την κοινωνία των πολιτών να μην συμμετάσχουν σε καμία εκδήλωση για τη ρωσική Ημέρα της Νίκης και, αντιθέτως, να ανακηρύξουν την 9η Μαΐου ως Ημέρα της Ρωσικής Ντροπής.

by Administrator 1

Великодні вітання 2025. Χριστός Ανέστη!

by Administrator 1

Разом за Україну. Прага 23 лютого 2025 року

by Administrator 1