Діаспори

UWC LETTER TO PRESIDENT VICTOR YANUKOVYCH CONCERNING THE DETENTION OF RUSLAN ZABILIY, DIRECTOR OF THE “LONSKY STREET PRISON” NATIONAL MEMORIAL

In addition, Article 19 of the Universal Declaration of Human Rights, which was adopted by the General Assembly of the Organization of United Nations in 1948, states that:

Everyone has the right to freedom of opinion and expression; this right includes freedom to hold opinions without interference and to seek, receive and impart information and ideas through any media and regardless of frontiers.

UWC believes that governmental agencies should take all necessary measures to prevent the violation of human rights and fundamental freedoms and the return of Ukraine to an authoritarian system of governance”.

On September 9, 2010 “Radio Liberty” broadcast the following report on the State Security Service of Ukraine’s (SBU’s) treatment of Ruslan Zabiliy, the Director of the “Lonsky Street Prison” National Memorial:

“The Director of the “Lonsky Street Prison” National Museum and Memorial to the Victims of Occupational Regimes Ruslan Zabiliy said that the State Security Service of Ukraine arrested him for his work with declassified documents.

Speaking in Kyiv today, Zabiliy recounted how he was arrested the day before at 7:30 AM at the Kyiv Railway Station by six SBU agents who took him to security service headquarters. He was detained there for fourteen and a half hours “without an arrest warrant, denied the right to make telephone calls or to learn the names of the agents who interrogated him”.

In Zabiliy’s own words, he was arrested on a verbal order issued by SBU chief Valeriy Khoroshkovsky. The purpose of the arrest, according to Zabiliy, was to impede his work with previously-declassified materials and to thus limit their circulation.

A laptop computer and two hard disc drives were unlawfully confiscated according to the historian. They contained electronic copies of historical materials and his academic research which, if they are not returned, will be lost.

Zabiliy said he was writing about strategies and tactics employed by the UPA [Ukrainian Insurgent Army during the Second World War]. He said the SBU agents told him to consider instead working as a schoolteacher. They asked about his contacts with foreign academics and whether he had any proof that the documents he is working with do not contain any state secrets.

Zabiliy said he used only documents that were declassified by the SBU in 2008 and 2009 for his work. He said the documents are freely available on the SBU’s website.

[…] Zabiliy said he wrote a statement addressed to SBU Chief Valeriy Khoroshkovsky requesting an explanation and the return of his personal property. “I demand that Mr. Valeriy Khoroshkovsky explain the actions of the service’s employees and the prompt return of my personal property – computer and external data storage devices. They contain copies of historical documents, my academic research and private information”, according to the statement. The museum director also asked the SBU leadership to explain an order issued by the head of the Lviv oblast SBU to deny museum employees and academic researchers access to their places of employment and computers.”

In connection with the aforementioned, the UWC calls upon you to investigate Ruslan Zabiliy’s case and to explain the actions of the SBU that have become a source of grave concern in Ukraine and the Diaspora.

Given the critical nature of the situation, we request a reply to this letter by September 27, 2010.

UKRAINIAN WORLD CONGRESS

145 Evans Ave., Suite 207
Toronto, ON 
M8Z 5X8 Canada

Tel. (416) 323-3020
Fax (416) 323-3250
e-mail: congress@look.ca

by ukrgrdumka

ЛИСТ СВІТОВОГО КОНҐРЕСУ УКРАЇНЦІВ ДО ПРЕЗИДЕНТА ЯНУКОВИЧА В СПРАВІ Р. ЗАБІЛОГО

Також ст. 19 Загальної декларації прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй у 1948 р., передбачає, що:

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

СКУ вважає, що владні структури повинні вжити всіх необхідних заходів, щоб запобігти порушенням прав людини і основних свобод та поверненню України до авторитарної системи управління”.

9 вересня 2010 р. “Радіо Свобода” подало таку інформацію про дії Служби безпеки України (СБУ) по відношенню до директора Національного меморіалу “Тюрма на Лонцького” Руслана Забілого:

“Директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” Руслан Забілий заявляє, що Служба безпеки України затримала його за роботу із розсекреченими документами.

Сьогодні в Києві Забілий розповів, що вчора о 7:30 на Київському залізничному вокзалі його затримали шестеро співробітників СБУ і відвезли до приміщення спецслужби. Там його тримали чотирнадцять з половиною годин, “без жодних санкцій на затримання, без права зателефонувати, без можливості дізнатися прізвища співробітників, які проводили допит”.

Як повідомив Забілий, підставою для його затримання, за словами службовців, була усна вказівка керівника СБУ Валерія Хорошковського. Мета затримання – перешкодити роботі з раніше розсекреченими матеріалами і таким чином обмежити їх поширення.

За словами історика, в нього без законних підстав вилучили ноутбук і два жорстких диски. Там містилися електронні копії історичних матеріалів і його наукові дослідження, які, у випадку неповернення, будуть втрачені.

Забілий зауважив, що пише про стратегію і тактику УПА. За його словами, вчора співробітники СБУ переконували його йти працювати вчителем в школу, цікавилися контактами із закордонними науковцями, питали, чи може він надати докази, що тема його досліджень не є державною таємницею.

Водночас Забілий заявив, що він використовував у своїй науковій роботі тільки документи, які були розсекречені СБУ в період з 2008 по 2009 роки, і містяться у відкритому доступі на сайті відомства.

[…] Забілий також повідомив, що подав заяву на ім’я глави СБУ Валерія Хорошковського з проханням прокоментувати ситуацію та повернути особисте майно. “Я вимагаю від пана Валерія Хорошковського пояснити дії співробітників служби і негайно повернути мої приватні речі – комп’ютер і зовнішні накопичувачі. Там є лише копії історичних документів, мої наукові дослідження та приватна інформація”, – мовиться в заяві. Також директор музею просить керівництво СБУ роз’яснити, на яких підставах була дана вказівка керівника Львівського обласного СБУ не допустити на робочі місця і до робочих комп’ютерів дирекцію і наукових співробітників музею”.

У зв’язку з вищесказаним СКУ закликає Вас розглянути справу Руслана Забілого та вияснити дії СБУ, які викликають велике занепокоєння в Україні та в діаспорі.

З огляду на критичність цієї ситуації просимо відповісти на наш лист до 27 вересня 2010 р.

СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ

145 Evans Ave., Suite 207
Toronto, ON 
M8Z 5X8 Canada

Tel. (416) 323-3020
Fax (416) 323-3250
e-mail: congress@look.ca

by ukrgrdumka

РЕАКЦІЯ СВІТОВОГО КОНГРЕСУ УКРАЇНЦІВ

Реакція світового конґресу українців на відповідь від Європейського Парламенту

30 липня 2010 р. президент Світового Конґресу Українців (СКУ) Евген Чолій відреагував на лист голови Комітету парламентського співробітництва ЄС-Україна Павла Коваля, що стосується резолюції, прийнятої Європейським Парламентом 25 лютого 2010 р. У цій резолюції зокрема було сказано, що Європейський Парламент:

20. Глибоко шкодує з приводу постанови колишнього Президента України Віктора Ющенка посмертно нагородити Степана Бандеру, провідника Організації Українських Націоналістів (ОУН), яка співпрацювала з нацистською Німеччиною, званням “Національного героя України” та сподівається у зв’язку з цим, що нове українське керівництво перегляне такі рішення і зберігатиме відданість європейським цінностям.

Пригадуємо, що з цього приводу 3 березня 2010 р. СКУ так звернувся до Європейського Парламенту:

СКУ надзвичайно розчарований тим, що Європейський Парламент у такий спосіб вдався до переписування української історії часів Другої світової війни.

Важливо усвідомити, що Степан Бандера є беззаперечним символом довготривалої трагічної боротьби України за свою незалежність, яку вона здобула в 1991 р. Надихаючи не одне покоління борців за українську незалежність, він у той же час був об’єктом ненависті для всіх тих, хто мав імперіалістичні наміри по відношенню до України.

30 червня 1941 р., після вторгнення Німеччини на територію Радянського Союзу, Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери проголосила відновлення незалежної України. Це був прямий виклик гітлерівським планам, у які входило перетворити Східну Європу в німецьку колонію. А тому німецька влада вимагала від провідників ОУН негайно відкликати Акт відновлення незалежності, від чого вони відмовились. За це провідників ОУН почали переслідувати, запроторювати до тюрем та фізично знищувати. Це змусило ОУН піти в підпілля, щоб воювати з обома – радянськими і нацистськими - окупантами України.

У липні 1941 р. Степана Бандеру арештували, а затим відправили до концентраційного табору Заксенгаузен, де він був ув’язнений до жовтня 1944 р. Його два брати були запроторені до концентраційного табору “Аушвіц” та жорстоко вбиті. Подібна доля спіткала і Степана Бандеру, якого у 1959 р. вбив у Мюнхені московський агент.

Під час Нюрнберзького процесу було оприлюднено секретне розпорядження нацистської Айнзацкоманди Ц/5 до своїх відділів, датоване 25 листопада 1941 р. Заявляючи наступне, воно розвіює всякі можливі аргументи про співпрацю ОУН під проводом Бандери з нацистами:

“Беззаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті, метою якого є створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ретельного допиту таємно знищені як грабіжники”.

Протягом Другої світової війни в результаті агресії з боку нацистів та радянської влади Україна втратила приблизно 7,5 мільйонів людей. Окрім того, близько 2 мільйонів було вивезено в Німеччину на примусові роботи.

Це аж ніяк не можна назвати історією співробітництва бандерівської ОУН з нацистами; навпаки, це історія народу, якого знищували дві потужні системи, керовані Гітлером і Сталіном.

У зв'язку із вищесказаним СКУ закликає Європейський Парламент відкликати це безпідставне звинувачення проти ОУН під проводом Степана Бандери.

17 липня 2010 р. на адресу СКУ надійшла відповідь від депутата Європейського Парламенту, голови Комітету парламентського співробітництва ЄС-Україна Павла Коваля, де зокрема було сказано:

I would like you to consider that the European Parliament, in its sovereignty, is the house of all Europeans and is composed of parliamentarians coming from the 27 Member States of the European Union. As such, it is a very complex and diverse body where political views of more than one hundred political parties, but also different cultural values and aspirations of peoples with a tremendously rich but also tragic historical background are represented and expressed. This heterogeneity might at times lead to the adoption of resolutions which reflect critical views on very sensitive and controversial issues.

The resolution you refer to in your letter is a political declaration and should be seen in its context: the European Parliament recognises that Ukraine is a neighbour of strategic importance to the EU and expects Ukraine to reiterate its determination to continue along its path towards European integration as well as towards strong cooperation with the EU in the neighbourhood policy.

У своїй відповіді Павло Коваль покликався на “різноманітність” Європейського Парламенту, який об’єднує парламентарів із 27 держав, а також представляє політичні погляди більше ста політичних партій та різні культурні цінності й прагнення людей з надзвичайно багатим та в той же час трагічним історичним минулим. Він зокрема підкреслив, що ця “різноманітність” може часом призвести до прийняття резолюцій, які відображають критичні погляди на дуже болючі і спірні питання.

Відреагувавши на це листом від 30 липня 2010 р., президент СКУ заявив, що така “різноманітність” Європейського Парламенту в жодному випадку не може бути підставою для прийняття резолюцій, в яких несправедливо заплямовується репутація людей через нехтування відомими історичними фактами. Він також звернувся з пропозицією про призначення зустрічі з керівництвом СКУ для обговорення цього болючого для українців усього світу питання.

СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ

145 Evans Ave., Suite 207
Toronto, ON 
M8X 5X8 Canada
Tel. (416) 323-3020
Fax (416) 323-3250
e-mail: congress@look.ca
website: www.ukrainianworldcongress.org

by ukrgrdumka

МЕМОРАНДУМ про важливі питання, що стосуються України та української діаспори

15 квітня 2009 р. СКУ представив та затим обговорив з владними структурами України свою візію щодо важливих для України і діаспори питань, яку зокрема було покладено в основу нашого подальшого співробітництва. Відтак СКУ та владні структури України, базуючись на спільних інтересах і завданнях, підписали чотири меморандуми про співпрацю, а саме:

З метою втілення меморандумів у життя, після їх підписання сторони розпочали підготовку планів дій.

У жовтні 2009 р. на запрошення Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України СКУ представив свої пропозиції на парламентських слуханнях на тему: “Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці”.

По завершенні президентських виборів в Україні, 26 лютого 2010 р., СКУ надіслав до новообраного Президента Віктора Януковича лист, у якому заявив, що буде й далі сприяти зміцненню незалежності України, підвищенню добробуту українського народу, утвердженню статусу української як єдиної державної мови і продовженню курсу подальшої демократизації, українізації та інтеграції Української держави в європейське суспільство.

У зв’язку з цим СКУ вважає необхідним отримати від нинішньої влади України офіційну позицію щодо принципів і засад попереднього співробітництва СКУ з Україною, від чого буде залежати формат майбутніх відносин.

2. Загроза втрати контролю над стратегічно важливими галузями України

Протягом останнього часу владні структури України та Росії в дуже вузькому колі ведуть активні переговори про укладання угод щодо злиття газової, атомної та авіаційної галузей.

СКУ вважає неприпустимим підписання таких угод, оскільки це призвело б до втрати контролю над найбільшими стратегічно важливими галузями промисловості та в свою чергу стало б загрозою незалежності та національним інтересам України.

3. Угода про Чорноморський флот, яка продовжує термін перебування російських військових баз в Україні

21 квітня 2010 р. Президент Віктор Янукович підписав угоду про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії на території України з 2017 р. до 2042 р., а 27 квітня 2010 р. Верховна Рада проголосувала за так звану ратифікацію цієї угоди. У відповідь на це 25 та 30 квітня 2010 р. СКУ випустив пресові повідомлення, в яких зазначив, що угода про Чорноморський флот суперечить Конституції України, у ст. 17 якої говориться, що:

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

[...] На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

СКУ вважає, що слід ліквідувати угоду про Чорноморський флот як таку, що є неконституційною та суперечить національним інтересам України.

4. Вступ України до Європейського Союзу та Організації Північно-атлантичного договору

2 квітня 2010 р. Президент Віктор Янукович ліквідував Міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО та Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.

Такі дії суперечать Закону “Про основи національної безпеки України”, де говориться, що:

Ст. 6.   Пріоритетами національних інтересів України є:

[...] інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір [...]

Ст. 8.   Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є:

[...] забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору [...]

А 1 червня 2010 р. Президент Віктор Янукович вніс на розгляд Верховної Ради зміни до цього закону, щоб вилучити зі статті 6 текст про інтеграцію України в “євроатлантичний безпековий простір” та зі статті 8 текст про набуття членства в “Організації Північноатлантичного договору”.

Набуття членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору допоможе в її подальшому розвитку як європейської країни та стане найкращою запорукою захисту її незалежності.

СКУ вважає, що законодавство України повинне й далі передбачати її інтеграцію в євроатлантичний безпековий простір та набуття членства в Організації Північноатлантичного договору, а також що слід відновити діяльність Міжвідомчої комісії з питань підготовки України до вступу в НАТО та Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції.

5. Впровадження de facto другої державної мови в Україні

10 лютого 2010 р. народний депутат, заступник голови Партії регіонів Борис Колесников заявив, що поки що у Верховній Раді немає 300 голосів, щоб внести зміни до Конституції України стосовно надання російській мові статусу другої державної. Тому сьогодні готується ряд законів для піднесення статусу російської мови до рівня державної, зокрема шляхом її офіційного повернення в освіту, на радіо і телебачення та в судочинство.

12 травня 2010 р. депутат Партії регіонів Вадим Колесніченко зареєстрував у Верховній Раді законопроект про “Про регіональні мови і мови меншин”, згідно з яким до мов, які потребують захисту, зараховується і російська мова.

СКУ пригадує, що в ст. 10 Конституції України стверджується, що:

Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

СКУ також звертає увагу на те, що в Європейській хартії регіональних мов або мов меншин зазначається, що:

[...] охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх.

СКУ вважає, що слід припинити всі дії владних структур, спрямовані на de facto впровадження російської як другої державної мови, оскільки це шкодить розвитку української як єдиної державної мови в Україні.

6. Порушення людських прав і основних свобод в Україні

Протягом травня та червня цього року журналісти та ведучі відомих українських телеканалів 1+1 та СТБ у своїх відкритих листах заявили про введення на їхніх каналах системної цензури, Редакційна рада 5 каналу - про намаганням знищити канал шляхом позбавлення його технічних можливостей для мовлення та директор телеканалу TВі - про стеження за журналістами.

Також останнім часом набули розголосу й інші факти щодо обмеження прав українських громадян, а саме тиск з боку СБУ на ректора Українського Католицького Університету та загроза обмеження свободи мирних зібрань в Україні.

Вищеназвані дії привернули увагу представників Ради Європи, які заявили, що будуть розглядати результати перевірки щодо порушення прав людини та утисків засобів масової інформації в Україні на засіданнях ПАРЄ і, якщо ці факти підтвердяться, Рада Європи буде вимагати від України покарати винних і дотримуватись вимог ПАРЄ у захисті прав і свобод своїх громадян.

У зв’язку з цим СКУ пригадує, що у ст. 15 Конституції України стверджується, що:

Цензура заборонена.

Також ст. 19 Загальної декларації прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй у 1948 р., передбачає, що:

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

СКУ вважає, що владні структури повинні вжити всіх необхідних заходів, щоб запобігти порушенням прав людини і основних свобод та поверненню України до авторитарної системи управління.

7. Голодомор 1932-33 рр. в Україні - геноцид українського народу

25 лютого 2010 р. з офіційного сайту Президента України було вилучено розділ про Голодомор 1932-33 рр. в Україні.

У зв’язку з цим 15 березня 2010 р. СКУ випустив заяву, в якій зазначив, що, згідно з Законом “Про Голодомор 1932‑33 років в Україні”:

Ст.  3. Органи державної влади [...] зобов’язані: [...] сприяти [...] поширенню інформації про Голодомор 1932-1933 років в Україні серед громадян України та світової громадськості [...]

СКУ вважає, що розділ про Голодомор 1932-33 рр. в Україні слід повернути на офіційний сайт Президента України і цим самим сприяти поширенню інформації про Голодомор серед громадян України та світової громадськості.

27 квітня 2010 р. під час засідання Парламенської асамблеї Ради Європи Президент Віктор Янукович зробив заяву про те, що визнавати Голодомор 1932-33 рр. як факт геноциду щодо того чи іншого народу є неправильно і несправедливо.

У зв’язку з цим 30 квітня 2010 р. СКУ випустив пресове повідомлення, в якому заявив, що такою заявою було виявлено зневагу до мільйонів невинних жертв геноциду українського народу та порушено Закон “Про Голодомор 1932‑33 років в Україні”.

СКУ також звернув увагу на оцінку Голодомору, що була висловлена в прийнятій 23 жовтня 2008 р. у Страсбурзі Резолюції щодо відзначення Голодомору – штучного голоду в Україні 1932‑1933 років:

Європейський Парламент [...]

В.    Враховуючи те, що Голодомор 1932-1933 рр., який спричинив загибель мільйонів українців, був цинічно та жорстоко спланований сталінським режимом з метою насильницького запровадження Радянським Союзом політики колективізації сільського господарства всупереч волі сільського населення України [...]

1.        Звертається до українського народу та зокрема до тих, хто вижив під час Голодомору, сімей та родичів жертв, і [...] визнає Голодомор (штучний голод 1932-1933 років в Україні) жахливим злочином проти народу України та людяності.

Окрім цього, СКУ зазначив, що Голодомор 1932-33 рр. в Україні визнали геноцидом 14 держав світу: Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Сполучені Штати Америки та Угорщина.

СКУ також пригадав, що Закон “Про Голодомор 1932‑33 років в Україні” передбачає, що:

Ст. 1.   Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу.

Ст. 2.   Публічне заперечення Голодомору 1932–1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним.

СКУ вважає, що Президент Віктор Янукович повинен публічно заявити, що Голодомор є геноцидом українського народу.

26 травня 2010 р. народний депутат Верховної Ради Василь Кисельов зареєстрував проект змін до Закону “Про Голодомор 1932‑33 років в Україні” з пропозицією вилучити із статті 1 твердження про те, що Голодомор є геноцидом українського народу.

В Римському статуті міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 р., слово “геноцид” тлумачиться як дії, що здійснюються з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку шляхом а) вбивства членів такої групи; б) нанесення серйозних тілесних ушкоджень членам такої групи або в) навмисного створення важких умов життя, які б спричинили повне чи часткове знищення такої групи.

У своїй праці “Радянський геноцид в Україні”, відомий польський вчений єврейського походження доктор Рафаель Лемкін, автор Конвенції ООН 1948 року “Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього” так підтвердив тезу про те, що Голодомор був цілеспрямованим винищенням української нації:

Перший удар спрямований на інтелігенцію – мозок нації, – щоб паралізувати решту організму.

Разом із цим ударом по інтелігенції ішов наступ на Церкви, священиків і вище духовенство – душу України.

Третє вістря радянської атаки було спрямовано на хліборобів – велику кількість селян-одноосібників, хранителів традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя, яку застосували проти них, є, мабуть, найстрашнішою – виморювання голодом.

Четвертим кроком у тому процесі стала фрагментація українського народу шляхом поселення в Україні чужинців і водночас розпорошення українців по цілій Східній Європі. Таким чином була б знищена етнічна єдність та перемішані нації.

Донедавна приховувані дані переписів населення України до і після Голодомору офіційно засвідчили, що кількість населення України від 1926 до 1937 рр. скоротилася від 31 до 26 мільйонів (цебто на 5 мільйонів осіб), у той час як кількість неукраїнського населення в Радянському Союзі в середньому зросла на 17%. Це значить, що у 1937 році в Україні мало б проживати не 26, а 36 мільйонів українців. Таким чином, загальнолюдські втрати України за цей період становили 10 мільйонів українців.

Причетність більшовицького режиму до геноциду зокрема підтверджує лист Йосифа Сталіна від 11 серпня 1932 р. до Лазаря Кагановича - секретаря Комуністичної партії, в якому сказано наступне:

Найголовніше тепер Україна. Справи на Україні зовсім погані. Погано по партійній лінії. [...] Якщо ми тепер не візьмемось за виправлення ситуації в Україні, Україну можемо втратити. [...] Поставити собі за мету перетворити Україну в найкоротший термін у справжню фортецю СРСР.

СКУ вважає, що Верховна Рада повинна відкинути всі спроби заперечити Голодомор 1932‑33 рр. в Україні як геноцид українського народу.

13 жовтня 2006 р., відповідно до закону, схваленого Палатою Представників та Сенатом Конгресу США, а також за підписом Президента Джорджа Буша, Уряд США виділив землю на встановлення у Вашингтоні пам’ятника жертвам Голодомору 1932-33 рр. Згідно з цим законом, пам’ятник повинен бути встановлений протягом 7 років, тобто до 2013 р. У разі невикористання відведеної землі у призначений термін, Україна втратить право на встановлення пам’ятника.

Як повідомив у квітні 2010 р. Уряд України, до 2012 р. не буде виділено коштів для спорудження пам’ятника жертвам Голодомору на федеральній землі США у Вашингтоні.

СКУ вважає, що Уряду України слід цього року виділити відповідні кошти, щоб не втратити наданої можливості на встановлення пам’ятника жертвам Голодомору у Вашингтоні.

8. Встановлення пам’ятників Сталіну в Україні

Останнім часом з’явились матеріали про плани Комуністичної партії встановити в різних містах України пам’ятники Сталіну, а також коментарі представників української влади та міжнародних організацій щодо таких намірів. Зокрема віце-прем’єр-міністр Володимир Семиноженко зазначив, що влада не перешкоджатиме спорудженню пам’ятника Сталіну в Запоріжжі, щоб не загострювати у державі зіткнення різних думок. У відповідь на це комісар Ради Європи з прав людини Томас Гаммарберг заявив, що меморіали повинні бути на честь жертв, а не на честь диктаторів.

9 квітня 2010 р., щоб запобігти встановленню пам’ятників Сталіну, СКУ надіслав на адресу Президента Віктора Януковича лист, у якому відзначив, що Сталін був творцем радянського тоталітарного режиму, який спричинив насильницьку русифікацію, ліквідацію Української Автокефальної Православної Церкви та Української Греко-Католицької Церкви, фізичне знищення українського духовенства та інтелігенції, руйнування українських святинь, жорстокі репресії проти української нації та багатомільйонне знищення українців Голодомором 1932-33 рр.

СКУ також звернув увагу на оцінку, яку дали сталінізму високі міжнародні інституції:

а)    23 вересня 2008 р. у Брюсселі була прийнята Декларація Європейського Парламенту щодо проголошення дати 23 серпня як Європейського Дня пам’яті жертв сталінізму і нацизму, в якій зазначається, що:

Європейський Парламент [...]

Б.    Оскільки масові висилки, вбивства і поневолення, зроблені в контексті актів агресії сталінізму і нацизму, відносяться до категорії воєнних злочинів і злочинів проти людства [...]

1.    Пропонує дату 23 серпня проголосити Європейським Днем пам’яті жертв сталінізму і нацизму, для того щоб зберегти пам’ять жертв масових висилок і винищувань [...]

б)    23 жовтня 2008 р. у Страсбурзі була прийнята Резолюція Європейського Парламенту щодо відзначення Голодомору – штучного голоду в Україні 1932‑1933 років, де говориться, що:

Європейський Парламент [...]

В.    Враховуючи те, що Голодомор 1932-1933 рр., який спричинив загибель мільйонів українців, був цинічно та жорстоко спланований сталінським режимом з метою насильницького запровадження Радянським Союзом політики колективізації сільського господарства всупереч волі сільського населення України [...]

в)    На своїй річній сесії, яка проходила з 29 червня до 3 липня 2009 р. у Вільнюсі, Парламентська асамблея Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), прийняла резолюцію Возз’єднання розділеної Європи: права людини і цивільних свобод у регіоні ОБСЄ в XXI столітті, в якій говориться, що:

1.    Посилаючись на Загальну декларацію прав людини Організації Об’єднаних Націй, Завершальний акт Гельсинкі і Хартію Європейського Союзу про основні права [...]

3.    Відзначаючи, що в двадцятому столітті європейські країни випробували на собі два потужні тоталітарні режими, нацистський і сталінський, які несли з собою геноцид, порушення прав і свобод людини, воєнні злочини і злочини проти людства [...]

5.    Нагадуючи державам-учасникам ОБСЄ про їх зобов’язання “чітко і беззастережно засудити тоталітаризм” (Копенгагенський документ 1990 років) [...]

Парламентська асамблея ОБСЄ [...]

17.  Виражає глибоку стурбованість з приводу вихваляння тоталітарних режимів, включаючи проведення публічних демонстрацій в ознаменування нацистського або сталіністського минулого [...]

У своєму листі СКУ закликав Президента Віктора Януковича вжити всіх необхідних заходів для виконання Україною прийнятих нею Закону “Про Голодомор 1932‑33 років в Україні” і міжнародних зобов’язань щодо засудження сталінського тоталітаризму та припинити дії щодо встановлення пам’ятників Сталіну і в такий спосіб унеможливити ганебне поклоніння особі, відповідальній за Голодомор та страшні репресії проти українського народу.

Однак 5 травня 2010 р. у Запоріжжі було відкрито пам’ятник Сталіну.

СКУ вважає, що слід заборонити встановлення пам’ятників Сталіну в Україні та забезпечити демонтаж пам’ятника в Запоріжжі.

9. Порушення людських та національних прав українців Росії

Однією з найбільших українських діаспор у світі є багатомільйонна українська діаспора Росії. Незважаючи на це, Росія, всупереч її міжнародним зобов’язанням щодо захисту і задоволення людських і національних прав своїх меншин, свідомо й послідовно придушує національний розвиток української меншини, а саме: протидіє становленню на своєму терені українських церков, гальмує розвиток української освіти, здійснює цензуру культурницьких заходів, чинить тиск на українські організації та провідних українських активістів.

Недавнім прикладом цьому є звинувачення, які винесло Міністерство юстиції Російської Федерації на адресу Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (чи ФНКАУР), закидаючи, що її співголова порушив закон, тим що: (а) узяв участь у публічному виступі на радіо “Свобода”, (б) був співорганізатором проведеної в Москві Міжнародної науково-практичної конференції “Україністика Росії: історія, стан, тенденції розвитку” та (в) керував заходами, присвяченими пам’яті жертв Голодомору з метою підтримки “Незгасимої свічки” та документально-художньої виставки “Голодомор 1932-33 рр. – геноцид українського народу”. Ці звинувачення Міністерства юстиції, які вже за своєю суттю порушують людські та національні права української меншини, було використано як офіційну підставу для подачі Верховному Суду Російської Федерації позовної заяви про ліквідацію ФНКАУР. 12 травня 2010 р. Тверський районний суд м. Москви відкинув позов ФНКАУР у скасуванні таких старань Міністерства юстиції.

У зв’язку з цим 31 травня 2010 р. СКУ випустив пресове повідомлення, в якому закликав Росію припинити такі дії та дотримуватись своїх міжнародних зобов’язань відносно основних свобод людини.

СКУ вважає, що владні структури України повинні захищати українські меншини діаспори, а зокрема в Росії, та оскаржувати порушення її людських та національних прав.

10. Резолюція Європейського Парламенту щодо посмертного нагородження Степана Бандери званням “Герой України”

25 лютого 2010 р. Європейський Парламент прийняв резолюцію відносно ситуації в Україні, в якій заявив, що:

20. Глибоко шкодує з приводу постанови колишнього Президента України Віктора Ющенка посмертно нагородити Степана Бандеру, провідника Організації Українських Націоналістів (ОУН), яка співпрацювала з нацистською Німеччиною, званням “Національного героя України” та сподівається у зв’язку з цим, що нове українське керівництво перегляне такі рішення і зберігатиме відданість європейським цінностям.

У зв’язку з цим 3 березня 2010 р. СКУ надіслав лист до Європейського Парламенту, де зокрема відзначив, що:

Степан Бандера є беззаперечним символом довготривалої трагічної боротьби України за свою незалежність, яку вона здобула в 1991 р. Надихаючи не одне покоління борців за українську незалежність, він у той же час був об’єктом ненависті для всіх тих, хто мав імперіалістичні наміри по відношенню до України.

30 червня 1941 р., після вторгнення Німеччини на територію Радянського Союзу, Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери проголосила відновлення незалежної України. Це був прямий виклик гітлерівським планам, у які входило перетворити Східну Європу в німецьку колонію. А тому німецька влада вимагала від провідників ОУН негайно відкликати Акт відновлення незалежності, від чого вони відмовились. За це провідників ОУН почали переслідувати, запроторювати до тюрем та фізично знищувати. Це змусило ОУН піти в підпілля, щоб воювати з обома – радянськими і нацистськими – окупантами України.

У липні 1941 р. Степана Бандеру арештували, а затим відправили до концентраційного табору Заксенгаузен, де він був ув’язнений до жовтня 1944 р. Його два брати були запроторені до концентраційного табору “Аушвіц” та жорстоко вбиті. Подібна доля спіткала і Степана Бандеру, якого у 1959 р. вбив у Мюнхені московський агент.

Під час Нюрнберзького процесу було оприлюднено секретне розпорядження нацистської Айнзацкоманди Ц/5 до своїх відділів, датоване 25 листопада 1941 р. Заявляючи наступне, воно розвіює всякі можливі аргументи про співпрацю ОУН під проводом Бандери з нацистами:

Беззаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті, метою якого є створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ретельного допиту таємно знищені як грабіжники.

Протягом Другої світової війни в результаті агресії з боку нацистів та радянської влади Україна втратила приблизно 7,5 мільйонів людей. Окрім того, близько 2 мільйонів було вивезено в Німеччину на примусові роботи.

Це аж ніяк не можна назвати історією співробітництва бандерівської ОУН з нацистами; навпаки, це історія народу, якого знищували дві потужні системи, керовані Гітлером і Сталіном.

У зв’язку із вищесказаним СКУ закликає Європейський Парламент відкликати це безпідставне звинувачення проти ОУН під проводом Степана Бандери.

3 березня 2010 р. СКУ також надіслав лист до Президента Віктора Януковича, якого закликав відкинути позбавлене всяких підстав звинувачення проти ОУН під проводом Степана Бандери.

СКУ вважає, що Україна повинна вжити відповідних заходів для відкликання Європейським Парламентом резолюції щодо посмертного нагородження Степана Бандери званням “Герой України”.

СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ

Евген Чолій

Президент

В залученні:

Додаток 1.   Візія СКУ щодо важливих для України та діаспори питань

(15 квітня  2009 р.)

Додаток 2.   Меморандум про співпрацю між Міністерством закордонних справ України та СКУ (30 липня 2009 р.)

Додаток 3.   Меморандум про співпрацю між Міністерством культури і туризму України та СКУ в галузі культури та мистецтва (27 серпня 2009 р.)

Додаток 4.   Меморандум про співпрацю між Міністерством сім’ї, молоді та спорту та СКУ в питаннях спорту (27 жовтня 2009 р.)

Додаток 5.   Меморандум про співпрацю між Комісією спорту СКУ та Національним олімпійським комітетом України в питаннях спорту (21 січня 2010 р.)

Додаток 6.   Пропозиції СКУ, подані під час парламентських слухань на тему: “Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці” (14 жовтня 2009 р.)

by ukrgrdumka

ТАБАЧНИК forever!?

ідеологія завжди поступалася «прагматичній, з загальнолюдськими цінностями», силі “бабла”. Тому за політику новий міністр може бути спокійний: звідти йому не слід чекати небезпеки.

Звинуватити в фінансових аферах попередників, наскаржитися на політичне переслідування з боку нетерпимих “нациків”, покаятися і пообіцяти, що на посаді не буде нічого особистого, а тільки виконання програми президента – ось цього мабуть і вистачить для втихомирення політичних опонентів.

Показовий приклад – заява Віри Іванівни Ульянченко: проти міністра “Наша Україна” буде боротися (на словах), а на посаді заступника міністра його політику буде впроваджувати (ділом).

Значно більше за реакцію політиків дивує реакція освітянської еліти. Керівництво лише двох вузів виступило відкрито проти цього призначення і готове до протестів в майбутньому. Власне доктору Гарвардського Університету Борису Ґудзяку, ректору Українського Католицького Університету, чи Президенту найстаршого і найпрестижнішого Українського університету “Києво-Могилянська академія”, професору Сергію Квіту мало що залежить на доброму відношенні міністра освіти і науки, незалежно від особи. Ці два вузи є найбільш відкриті та проєвропейські і найбільш ефективно та фахово виконують свою основну функцію – забезпечують студентам високоякісний учбовий процес. Тому ці ректори можуть дозволити собі таку розкіш, як власна, не заанґажована думка.  А що ж інші?

Більшість ректорської спільноти України скромно промовчала і по-філософськи не коментувала урядове призначення. Страх за власну посаду і досить безбідне існування, яке їм забезпечує “університетський бізнес”, виявилися значно вагоміші за залишки професорської гордості чи переживання за майбутнє освітянської галузі. Власне їхнє помірковане мовчання дозволило двом десяткам найбільших підлабузників з числа “української інтеліґенції” на все горло висловити беззастережний «совєтський одобрямс» “умнєйшему із умнєйших” “історику та інтелектуалу”. І байдуже, що новий міністр не визнає самої української держави і культури, а третину населення України взагалі не вважає за повноцінних громадян. Представники  “інтеліґенції” впевнені, що діяльність Д.Табачника на посаді голови Міністерства освіти і науки “буде сприяти належному розвитку української освіти і науки”.

“Ми вважаємо його (Табачника) саме тим державним діячем, який може забезпечити відродження вітчизняної освіти і науки”, – йдеться у зверненні на підтримку нового міністра.

Окремі частини цієї заяви, взагалі нагадують сюжет з комедійного серіалу:

“Завдяки позиції Табачника освіта була вільна від тоталітарної ідеологізації, яка несумісна з нормами існування демократичного суспільства і оголошеним курсом на європейську інтеграцію”, – зазначають діячі науки. В Європі людина, котра дозволила б собі судження, подібні до висловів Дмитра Табачника, не змогла б працювати навіть вчителем початкової школи, не говорячи вже про міністерське крісло!!!

Що сказати? Блюзнірство і лакейство в дії. Не було б дивним, якби авторами цього звернення стали прості шахтарі якоїсь ПР-івської шахти чи доярки колгоспу “Шляхом Ілліча”, їм би це простилося. Немає в людей іншого виходу. Заставили під страхом голодної смерті. Але ж автори – еліта нації, керівники провідних наукових установ держави, люди, котрим народ довірив виховання майбутніх поколінь. А це вже страшно. Яке у нас майбутнє з такими Вчителями? Хто формує молодих українців? Невже українське суспільство настільки прогнило?

Одна надія на українське студентство. На безкомпромісність та юнацьку відвагу української молоді, яка, попри всі економічні та політичні перипетії, завжди була носієм прогресивних цінностей свободи. Саме від них залежить, чи буде українська освіта розвиватися в найкращих традиціях вільного світу, чи остаточно перетвориться на корумповану та малоефективну “кузніцу” дипломів “малороссійского значєнія” а-ля Табачник.

Особливі сподівання на студентів Вузів Західної України. Лише загальний безстроковий страйк, як мінімум всіх галицьких Університетів, докаже “великому публіцисту”, що ми вільний народ, а не “лакеи, едва научившиеся мыть руки”.

І на завершення. Дивує позиція щодо цього призначення Президента Януковича. Невже не знайшлося серед великого кадрового потенціалу ПР якогось сірого і тихого “казнокрада”, який би спокійно виконував програму Президента в освітянській галузі? Невже потрібно було так відверто знущатися зі всього українського і робити міністром відкритого ксенофоба і провокатора? Мабуть уроки минулого так нічого і не навчили нового Президента. Адже в 2004 році, саме студенти Могилянки і Українського Католицького Університету були в авангарді акцій протесту, які потім переросли у Майдан. Протесту не за особи чи партії, а за ідею і справедливість.

Виклик, який кинула нова влада українському народу – прийнято. Примус до відставки з подальшим звільненням, буде чудовим і наочним спростуванням “наукових” тез “проффесора” Табачника.

P.S. Коли стаття вже була готова до друку, на УП вийшло звернення Євгена Сверстюка, яке підписали багато діячів української інтелігенції. Хочеться вірити, що груба помилка нового уряду буде виправлена вже найближчим часом.

by ukrgrdumka

ДЕМОКРАТІЯ ПОБУДОВАНА НА БІДНОСТІ

Враження після виборів Президента України

8 лютого 2010

Ясно, що коли в годині 10:30 у вечір в день виборів, 7 лютого на підставі даних т.зв. „екзит полс”, виступав обраний тими соціологічними опитуваннями Президент України Віктор Янукович чужою (російською) мовою, то мої враження не можуть бути позитивними. Одначе свого роду депресію я переміг замисленням, аналізом і кращим зрозумінням: якщо так сталося, то чому?

У день виборів як виконував роль міжнародного спостерігача від Світового Конгресу Українців. Робив я це в Житомирській та Київські областях. Відвідав шістнадцять дільниць, обласні штаби обох кандидатів. На перший вигляд все було нормальним, одначе деякі явища для мене як людини яка майте ста разів в Україні і по натурі трішки скептик, були незрозумілим. Ніхто не погрожував нікому у цьому процесі. Ніхто не застрахував. Згідно з виборчим законом у кожній дільничній комісії було по вісім представників від кандидатів, тобто разом шістнадцять.

Якщо б я був нормальним міжнародним спостерігачем, уявіть собі з такої країни як з Росії, я не бачив би проблеми. Якщо, я був би англомовним  чи франкомовним спостерігачем від ОБСЕ чи других держав чи міжнародних західних структур користуючись перекладачем чи навіть власною українською мовою, і приглядався до процесу, вів розмову тільки формально, все виглядало би нормально. Одначе мій цинізм довів до здивування, що чимало представників Віктора Януковича, а то і такі, що служили головами чи секретарями у комісіях були відносно або дуже молоді люди. Я чомусь був під враженням, що електорат Віктора Януковича це передусім літні особи.

Я вирішив говорити приватно з деякими службовцями комісій та довідався майже при кожній розмові, що людина служить представником Віктора Януковича за зарплатою і прийняла цю функцію тому, що немала способу проживання. Фактично були випадки, що між цими представниками Януковича були люди як належать до Народної партії чи НУНС, тобто партії які зовсім мало мають спільного з Віктором Януковичем.

Довідався пізніше від других спостерігачів, що скрізь по східній Україні штаб Януковича влаштовував транспорт для голосуючих. Транспорт на перший вигляд був влаштованим з гуманітарних причин, може тільки для явки, але чи було і ще щось. Пригадалось мені коли на другий тур Президентських виборів України в 2004 я служив міжнародним спостерігачем у Придністрові. Там проросійський Президент Смірнов влаштовував теж транспорт для громадян України. Транспортованим надавалось теж знімку та інформації про кандидата Януковича. Про другого кандидата не згадувалося.

Важкі економічні обставини надаються на то, щоби їх використовувати. Використовують цю бідність не чесні люди, не тому, що вони користуються маєтком здобутим сумнівними способами, але тому, що роблять це не для гуманітарних потреб потребуючих, але щоби використати політичну ситуацію і цю нещасну бідність для власної цілі. Кажуть, що теперішній мер Києва купив вибори серед літніх людей гречкою. Це говориться не з осудом, а з насмішкою. В тому і проблема.

В традиційних демократичних суспільствах де економічний рівень кращий, мабуть теж купується голоси. Одначе робиться це рекламами впливу на внутрішні переконання виборця. В тих суспільствах постійно йде дискусія навколо того як зреформувати фінансування виборчих кампаній. В Україні до такої дискусії далеко. На жаль маємо сьогодні демократію побудовану на бідності та користування з цього явища багатими олігархами.

Я пишу цю статтю в час коли дійсний результат виборів ще не остаточно відомий бо між двома кандидатами заледве два відсотки різниці, а всі голоси ще не обчисленні. Мабуть результат зміниться але не характер демократії.

До речі при цій мінімальній різниці між кандидатами майже п’ять відсотків проти обох кандидатів, тобто без визначення. Це заслуга соромливих пристрастей чинного Президента та “патріотичного” табору який в котрий вже раз у нашій історії віддав Вкраїну москалям. Але про це пізніше.

Аскольд Лозинський

by ukrgrdumka

ПЕРЕД ВИБОРАМИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

26 січня 2010, Аскольд Лозинський

25 січня 2010 у штаб-квартирі Об’єднаних Націй (ООН) в Ню Йорку, заходами Постійного Представництва Російської Федерації (РФ) при ООН відбулася презентація «Международного Совета Российских Соотечественников”. Презентація в основному звелася до лиття помиїв на сусідів РФ де знаходяться російські діаспори. Найбільше дісталось Україні, а також і Латвії. Були промовці, які уболіваючи за важкий стан російської мови, вказаували, що є багато регіонів України де російська діаспора фактично не діаспора зовсім, а радше корінне населення. На завершення обливали брудом як завжди ОУН-УПА, Шухевича та Бандеру та надання їм Україною почесних  звань.

Моя колега, яка представляла неурядову організацію при ООН - Американську Асоціацію Кримських Турків-Татар, і я, від неурядової організації при ООН - Світового Конґресу Українців, звернули учасникам увагу, що для кращого діалогу, пошани та співпраці зі своїми сусідніми націями бажано позбутися імперських тенденцій та зазіхань, говорити про корінні російські території в межах України - це нісенітниці, бо території концентрації росіян в Україні - це наслідки імперської політики депортацій (напр. татар з Криму в 1944 році), репресій та Голодомору і штучного поселення туди росіян. А крім цього такі ствердження підважують територіяльну цілісність та суверенітет даної держави, з якою росіяни повинні жити в згоді. Також звернено увагу, що корисним було б у процесі захисту людських і національних прав замість України, де більшість населення розмовляє російською мовою і де є тисячі російськомовних шкіл фінансованих з державного буджету України, краще глянути на РФ, де є міцевості концентрації українського населення, але немає жодної української школи, яка фінансується з держаниого бюджету РФ.

Російські представники намагались відбріхуватися у відповідь, але голова МСРС Пьєр Шереметьєв, шляхецького російського роду ще царських імперіалістів (ім’ям яких названо летовище в Москві), з певним обуренням дав сигнал припинити конференцію. Модератор так і розпорядилася.

Не дивним було, що двома найгрізнішими обвинувателями України були: один народний депутат Верховної Ради України Вадим Колесніченко, а другий - депутат Верховної Ради Криму Сергій Цеков. Тому не дивно, що російська п’ята колона та Кремль активно і свобідно працюють проти України. Але до якої міри!

Дозвольте коротко придивитися до біографій цих двох представників. Сергій Цеков - це заступник голови МСРС, голова російської діаспори в Криму, близький друг відомого російського шовініста Константіна Затуліна, який відомий в Україні своїми закликами до сепарації Криму від України, за що він заслужив собі звання «персона нон-ґрата». Вадим Колесніченко крім функцій нардепа виконує функції голови руху правового захисту російськомовних в Україні. Обидва, до речі, члени Партії Регіонів, від якої обидва вибирались до своїх сьогоднішніх державних постів (Цеков фактично балотувався в Криму в 2006 з блоку «За Януковича») та великі прихильники кандидата у Президенти України Віктора Януковича. Як то кажуть: з яким пристаєш, таким і стаєш. Цікаво, чи вони впливають на Віктора Януковича, чи він на них?

Щодо обвинувачення проти ОУН-УПА, Шухевича, Бандери, то це в основному виходило з уст Вадима Колесніченка. Приглянувшись до його біографії, я зрозумів чому він такий знавець історії - він бувший колгоспний агроном. Отже там у колгоспі, напевно, і вивчав історію!

by ukrgrdumka