УАПЦ и УПЦ КП решили объединиться: опубликован документ
http://politcom.org.ua/posts/9489
Х. БЕРЕГОВСЬКА: «МИ МОЖЕМО ПРЕЗЕНТУВАТИ УКРАЇНУ ЯК АРХЕТИПНО СФОРМОВАНУ, З МІЦНИМ ГЕНЕТИЧНИМ КОДОМ НАЦІЮ»
Христина Береговська, заступник Генерального директора Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Г. Возницького, закінчила факультет Історії і теорії мистецтва Львівської Національної Академії мистецтв, кандидат мистецтвознавства. Христина - мистецтвознавець, за фахом, але й за покликанням. Молода та енергійна, незважаючи на молодий вік, є автором та організатором чисельних виставок та арт-проектів як в Україні, так і за її межами, є автором понад півсотні науково-мистецьких статей. Христина бере участь у всеукраїнських та міжнародних конференціях, тісно співпрацює з українськими громадами та асоціаціями українців у світі, в усі можливі способи презентує світові українське мистецтво.
Цими днями Христина Береговська перебувала в столиці Греції Атенах, презентуючи два проекти - соціально-мистецький проект "Батько Героя" та виставку художніх творів українського художника Петра Грицюка. Мистецтвознавець зі Львова відповіла на кілька наших запитань.
- Христино, завдяки Вашим зусиллям в столиці Греції відбувся вернісаж івано-франківського художника Петра Грицюка. Цікаві, досить різнопланові твори непересічного українського митця, привернули увагу як української, так і грецької аудиторії. Наскільки важливе проведення таких заходів за кордоном? Можна означити якісь критерії, за якими Ви виділяєте того чи іншого митця з пропозицією виставитися поза межами України, чи на Вашу думку, мистецтво немає кордонів і всі художники варті бути побаченими іноземною аудиторією?
- Ситуація українського мистецтва в світі є непростою. Ми маємо повноцінний потенціал творити і презентувати відповідний "мистецький продукт" для світового реципієнта, однак є велике але - ми не вміємо його гідно, вчасно і у відповідному контексті подати. Ми маємо всі "інгредієнти" для повноцінного виходу в люди із своєї пострадянської оболонки. Проблемою було і залишається "українське культурне ґетто", яке вдається до двох крайностей - або повна асиміляція, і без натяку на українськість інтеграція у світ, або шароварщина і пісні про калину. Ми маємо поважну когорту вже визнаних і ще невизнаних, але потенційно-прогресивних талантів, творами котрих ми можемо презентувати Україну як архетипно сформовану, з міцним генетичним кодом націю, і віками відшліфованою традицією.
- Попри молодий вік, у Вас вже є досить серйозний виставковий досвід. Як сприймають українських митців у світі? Наскільки може відрізнятися сприйняття творів українського мистецтва в Греції і, скажімо, в Америці, чи Канаді, де український елемент є більш відомим?
- Є три шляхи позиціювання нашого мистецтва у світі. Перше - через посольства, культурні центри при дипломатичних структурах за кордоном. Треба робити акцент на двох групах - мистецтво, яке зачепить за живе, яке зрозуміють українці, і мистецтво, яке віддзеркалить сучасний зріз нашої культури. Друге - можливості українських громад. Вони як ініціатори проведення соціально-культурних заходів, мистецьких інтерактивів для молоді та українських дітей, народжених по світі, яким необхідно прищепити їхнє українське джерело. І третє - це світові музеї, презентація нашого історичного і контемпного музейного рівня мистецтва в них. Це найважливіший і найвдаліший шлях достойного і цивілізаційного виведення української культури в світовий обшир. Один український проект розряду "Пінзель у Луврі", чи "Візантійське мистецтво в Метрополітен-музей", "Шевченко у Ватикані", "Українська ікона у Афінському музеї візантійського мистецтва" надійно зафіксує позиції українського мистецтва у світі.
- Наша країна переживає зараз дуже складний період - іде війна - неоголошена, гібридна, інформаційна тощо. Нас, українців, намагаються заперечити як державу, як націю, як народ. Яку роль відіграє зараз мистецтво, чи йому за таких обставин "немає місця"?
- Основне завдання для українців у світі вийти з "української містечкової капсули" і, згуртувавшись, вибудувати мінімальну стратегію на найближчі роки.
- Дякую, Христино, бажаю успіхів!
Галина МАСЛЮК.«НА ГРАНЯХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ» ФРАНКІВСЬКОГО ХУДОЖНИКА ПЕТРА ГРИЦЮКА В АТЕНАХ
З 24 червня до 3 липня 2015 року в Культурно-інформаційному центрі Посольства України в Грецькій Республіці триватиме виставка художніх творів непересічного українського митця – художника, поета, громадського діяча і… судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду Петра Грицюка «На гранях суперечностей». Відкриття виставки художніх творів українського майстра відбулося 24 червня за участі представників дипломатичного корпусу, грецьких культурологічних і мистецьких кіл, ЗМІ та української громади країни. Виставка в Атенах проходить за ініціативи та організаційної підтримки Посольства України в Греції та Івано-Франківського краєзнавчого музею у рамках заходів з популяризації позитивного іміджу України за кордоном, та ознайомлення широкого грецького загалу з українською культурою та творчими надбаннями українських митців.
Присутніх вітали Посол України в Грецькій Республіці Володимир Шкуров, заступник генерального директора Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Г.Возницького, мистецтвознавець Христина Береговська, сам митець – Петро Грицюк. Дмитро Грицюк, син художника, який приїхав на вернісаж своєї виставки до грецької столиці з родиною, з гордістю продекламував сповнену глибого філософського змісту поезію свого батька «У нас єдина доля – ім’я їй Україна!».
Цікаві, різноманітні твори митця, які виказують його особливий спосіб світосприйняття та підсвідоме трактування звичайних буденних явищ нашого життя, привернули увагу присутніх. Кожний обирав собі картину, яка найбільше імпонувала йому сюжетом, гамою кольорів, способом виконання тощо, після чого відбувалося жваве обговорення. Мабуть, найосновнішої мети українському митцю вдалося досягти – ніхто із присутніх не залишився байдужим.
Документальний фільм "БАТЬКО ГЕРОЯ"
https://youtu.be/dJSyfBj5694 За їхніми плечима були їхні домівки, діти, дружини, батьки і ми усі. Кожен номер списку – прожите життя, яке обірвалось не з їхньої волі, але за їхньої згоди віддати життя за ближнього. За мир. За те, щоб ми цілували зранку своїх дітей, проводжаючи до школи, святкували уродини, ходили на роботу, лягали і вставали в тиші і спокої. Вони не просять нічого, тільки нашої молитви. І сподіваються, що ми не забудемо про їхні сім’ї, дітей, про їхні родини, про які вони більше не можуть опікуватися. Вони віддали нам найдорожче, що могли віддати, своє життя.