ЧИ МАВ РАЦІЮ ГЕРОДОТ?

Справедливості ради мушу похвалитися, що шлях моїх пошуків був вірним (інстинкт самозбереження, як відомо, найсильніший). «Перемолотивши» всі теорії, припущення, висновки, ствердження, ймовірності та неймовірності археологів, філософів, мислителів, істориків, митців, науковців усіх мастей і рівнів, серед яких Даниленко, Силенко, Шилов, Плачинда, Чмихов, Наливайко, Кифішина, Макрама, Крен, Макнійл, Гуменна, Геродот, і припасувавши їх до найсвіжіших подій, я дійшла висновку, що «нашому роду нема переводу»! Все дуже співпадає і вимальовується в логічну послідовність. Навіть довго не розбираючись хто кого «проковтнув», «розчинив» чи унаслідував, зрозуміло звідки і чому сучасний УКРАЇНЕЦЬ наділений тими непереможними рисами, які дають йому можливість виживати за найлютіших обставин. Древність, генетичний досвід нації – це те, що захисним щитом стоїть на стражі її самозбереження (Може звідти взялася і відома нам з новітніх часів багатовекторність? М.Г.). «Первинність давньоукраїнської духовності й культури завжди дратувала і дратуватиме тих, хто прийшов у цивілізацію потім. Вторинність ніколи не пробачає первинності її духовну вищість і предковічність. Тому українці – вічні страждальці», - пише Сергій Плачинда. Страждальці, але ж «вічні» - зітхаю з полегшенням, відганяючи нав’язливу думку, що на цей раз з українцями вирішили «розібратися» остаточно.

«Мені здається, що із розвалом СРСР Україна отримала особливу самостійність. Ця самостійність переважно не політична, а народна. Культура народна, котра існувала десь там, - вона почала проявляти себе й на соціальному рівні. Україна завжди була державою. Хто нею керує – це вже інше питання. Мене цікавить індивідуальність. В України є культурна індивідуальність. Не загальна, як при Союзі: всьо вокруг народноє – всьо вокруг мойо», - на підсвідомому рівні визначає для себе одеський художник молодої ґенерації Дмитро Дульфан. «Мені здається, - вторить у своїй книзі «Благослови, Мати!» Докія Гуменна, - що вся попередня історія України до цього часу це тільки підготовка, вступ до першого розділу її властивої історії». Вчена вірить, а історія доказує, що основний тягар буреломів, розгромів, переслідувань і знищення виносить на своїх плечах традиційна хліборобська верства – українське селянство, - «не раз уже селянство попадало під копита завойовника, але ніколи не втрачало своєї гідности, - кінець-кінцем асимілятором ставало воно, воно ковтало в собі без сліду різні домішки. (Вже веселіше! Г.М.)

Це ж селянство заховувало глибоко найціннішу субстанцію і в «чорнішій чорній землі» кріпацькій сорочці, далеко не золотій, але таки вишитій, берегло її від загибелі. Це ж селянство вмить ока видало із себе блискучу інтеліґенцію й відродило на очах у живого сьогодні покоління Україну. Здавалося, вона вже сконала, а воно взяло та й вивернуло перед нащадками всі скарби свого не знищеного генія. Дивіться! Яка мова, яка скарбниця народної творчости, яка невичерпна пісенна криниця, яка поезія образовости в ній, яка ґроновитість звичаїв, яке багатство, до чого тільки не торкнешся в побуті…».

Все вірно, заспокоюю себе, відганяючи гнітючу думку, що справді саме по українських хліборобах прийшовся найсильніший удар тоталітарного радянського режиму в ХХ столітті, вірилось, останньому столітті нещадного україножерства. Страшно…, мабуть закипає в моїх жилах хижа кров скитських пращурів, що Віктор Янукович, не встигнувши піднести руку зі старовинної української реліквії – Пересопницького Евангелія, дозволив собі заперечити спланований і цинічно виконаний ґеноцид українського народу, виказавши зневагу до закону України, до країн, які визнали цей страшний злочин проти людства, знехтувавши кропіткою працею Комітету ПАРЕ з Юридичних питань та прав людини, який цього року визнав Голодомор 1932-33 рр. ґеноцидом проти українського народу. Своєю цинічною доповіддю Віктор Янукович, обраний на посаду президента України власне виборцями з регіонів, які найбільше постраждали від штучного голоду, унеможливив прийняття рішення Парламентської асамблеї Ради Европи.

Наші пращури, за абсолютно всіма історичними джерелами, за основну святість мали Справедливість, величезну вагу віддавали своїм традиціям, вірі та звичаям. Хто їх порушував чи зраджував, того жорстоко карали як зрадника свого народу і країни, не зважаючи на родинні зв’язки, звання та титули. «Як я вже зазначав, - пише у своїй четвертій книзі про населення територій, що нині складають Україну, всесвітньо визнаний «батько історії» Геродот, - цих людей ще ніхто не переміг, а всіх напасників на їх країну – вони побили». На серці відлягає, я не маю підстав не довіряти Геродоту, який на свої власні очі бачив, що скити «хоробрі, винахідливі люди, та ще й великі патріоти своєї країни, свого способу життя і дуже не люблять все чуже». Робиться трошки моторошно зі слів древнього історика, що «у вбитих ворожих правителів і полководців відрубують голови, а з їх черепів роблять чаші… п’ють з них вино на святах та пригощають із них поважних гостей. При цьому обов’язково розповідають чужинським гостям з чиєї голови зроблена ця чаша, та де саме і в якій битві вбито її власника. Це робиться не лише із хвастощів чи гордування, а більше для поширення остраху серед ворогів. Бо з кожним ворогом може статись таке ж саме, якщо вони посміють напасти війною». Моторошно, але водночас і обнадійливо. Власне, це саме те, що повертає мені силу, віру і оптимізм в майбутнє моєї нації. Бо нація – це людська спільнота, що пройшла тривалий історичний шлях розвитку і, як наслідок еволюції, має свою мову, свою віру, неповторну вдачу (психологію) та самобутні етнічні й фольклористичні ознаки (пісні, звичаї, народно-прикладне мистецтво, свою міфологію й символіку, одяг, архітектуру, усний та писемний епос тощо). Єдине, що потрібне, щоб нація не загинула, або зберегла свою ідентичність – національна свідомість і національна гордість, більше нічого.

Як надзвичайно слушно зазначає наш земляк-патріот Сергій Плачинда, «нація – індивідуальність народу, найвищий етап його еволюції… Всі нації – то є квітник планети Земля (недаремно наші новітні «амазонки» п. Лариса Івшина та п. Ірина Ключковська заснували Сад світового українства!). Якщо квітка зів’яне чи її розтопчуть, вона гниє і стає добривом для інших квітів. Коли нація втрачає мову, етнічні ознаки, вона стає «добривом» для нації-поглинача. Саме тому ми мусимо знати свою історію і зберігати свою історичну пам’ять. Дозволю собі ще раз нагадати нам всім вислів нашого грецького генія проф. Нікоса Лігероса, який запевняє: «Доки триває геноцид пам’яті, триває геноцид народу». Нам, українцям, не можна про це забувати жодної секунди! Бо нам намагаються стерти пам’ять, підмінити історію. Якщо ми це усвідомлюємо – маємо шанси на виживання. В цьому місці дуже доречна стара теза (1882 р.) Ернеста Ренана: «Неправильне розуміння історії є підставою існування нації», яку пригадав недавно Ярослав Грицак у своїй статті «Історія з глянцем і без глянцу». Історична пам’ять є не так про нагадування, як про забування. Це забування не конче мусить бути примусовим і грубим, як наприклад, стирання пам’яті про Голодомор. Маніпулювання пам’яттю може бути м’якшим і субтильним, коли сам образ минулого не знищується, просто на нього накладається ретуш чи додаються неіснуючі в ориґіналі деталі. Результат виходить однак той самий: суспільство, де масово функціонують такі образи пам’яті, стає схожим на пацієнта, хворого на Альцгаймера. Воно пам’ятає лише уривками – а тому перестає адекватно поводитися в сучасному.

Згодьтеся, тільки через безкарність за організацію Голодомору 1921-23 рр. в Україні московська більшовицька влада змогла вдатися до найбільшого злочину в історії людства, коли холоднокровно спланувала знищення українців голодною смертю на найбагатших у світі чорноземах. Тільки через повну байдужість так званої демократичної світової спільноти можна було заганяти до могили мільйони українців, котрі протиставилися насадженню колективізації й радянізації.

І вже є не тільки трагедія українства, якщо з творцями всіх їхніх нещасть отой «демократичний Захід» розпочинає співпрацю саме під час апогею голодового ґеноциду 1933 року. Український геній Микола Сядристий настоює: «Історія повторюється, якщо ми не вміємо винести з неї уроків. Якщо натовп тупий і недостойний, він мусить за це розплатитися». Страшними ці слова були навіть доки вони були просто словами. Але історія повторюється! 27 квітня 2010 року – найсвіжіше підтвердження. Україну повертають в рабство, а «демократичний Захід» знову каже: «Все ОК!». І це знову вже не тільки наша трагедія. Але через нашу недолугість і незгуртованість Україну знову принесено в жертву. Тобто ми знову ризикуємо стати «добривом» для інших народів. Історії людства відомі багато випадків тотального зникнення націй.

Очевидно, українська нація, яка щойно пробудилася і почала досить інтенсивно оживати, відновлювати свою національну гордість, реанімувати свою національну ідентичність, самобутність, неповторність, що закладене в її генетичній пам’яті і за що так вхопилися молоді покоління сьогоднішніх, народжених вже вільними українців, мусять знайти синтез між духовністю Заходу і Сходу з їх абсолютно різними методами пошуку нових ідей.

Перед нами перш за все стоїть завдання створення інформаційної політики, яка би могла безперебійно та результативно інформувати світ та нові покоління українців про все, що може розвивати їх національну гордість з тим, щоб квітка України стала однією з найгарніших прикрас Квітника планети і Саду світового українства. Ми не повинні дозволити згортання свободи слова, подальшого утвердження олігархічно-кланової моделі функціонування медіа ринку, що передбачатиме подальше витіснення української мови з телерадіоефіру та друкованої преси. Нарешті, необхідно розробити систему протидії негативному інформаційному впливові, який переслідує нас навіть у медіа просторі інших країн. Без цього не буде самостійної України. І буде проблема в усього українства. Тому що всі ми є складовими одного ланцюга. Все, що відбувається в Україні, має безпосередній відгук у діаспорі. Крім того, що вливання в діаспорні ряди великої кількості зденаціоналізованих, дезорієнтованих за десятиліття пануючої в Україні влади людей, які набули сумнівних чеснот, що «вирізняли» радянську людину серед інших соплемінників, але втратили свою національну самобутність, саме по собі створює серйозну загрозу. Адже добре відомо, що збереження національної ідентичності за межами батьківщини є справою складною і кропіткою. Якщо до цього додати докладені зусилля ззовні, небезпека стає загрозливою. Наскільки невинною можна сприймати підтримку міністерством освіти України російськомовних шкіл в середовищі української діаспори? Мабуть всі до одного з представників діаспори, які знають, що означає українська школа за кордоном, погодяться зі мною, що потрібно бити на сполох поки не стане пізно. Чи не нагадує вам щось бажання переконати, що під дахом однієї слов’янської школи в якійсь країні можна одночасно прекрасно і рівнозначно викладати російську і українську мови, історію тощо? Що є «українські» (!) школи, де майже ніхто з учителів чи директорів не володіє українською мовою. Але ці школи підтримуються міністерством освіти України, яке видає там українські атестати! Напевно всі добре розуміють як у цих школах відносяться до суто українських питань, і яку роль загалом відіграють вони в українському шкільництві за кордоном. Нам не пробачать майбутні покоління українців, якщо ми не станемо на перешкоді і дозволимо антиукраїнським силам, явним чи скритим, виконати свою зрадницьку місію.

З іншого боку, саме в середовищі великої армії новоприбулих на европейські терени вихідців з України є випадки виняткових патріотів свого народу і сила силенна людей, які ще зберігають у своїй пам’яті вранішню росу української землі, запах свіжоскошеної луки, заквітчаний вишневий садок коло хати і гніздо журавля на роздоріжжі. Ці люди є нашою найціннішою рушійною силою, бо їх любов до рідної землі настільки потужна, що може подолати при вірному підході нові посягання поневолювачів на українську землю з їх хитромудрими пастками. Отже, викликів не зменшилося, і проблем теж. Це означає, що наша пильність повинна бути загостреною і принциповість у деяких питаннях непохитною. По-іншому, втрати будуть надто великими.

На закінчення хочеться закликати всіх українців світу словами вірного оборонця національної і людської честі Івана Багряного: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору, і ти пізнаєш світ. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт, і не буде того, хто б її міг купити».

Я перечитувала сотні сторінок десятки разів, щоб не помилитися, вірно зрозуміти і врешті впевнилася, що «цих людей ще ніхто не переміг, а всіх напасників на їх країну – вони побили». І в мене немає жодних підстав не довіряти Геродоту. Тому що його описи, зроблені в 5 ст. до н.е. отримують протягом століть щоденне підтвердження, і горе тому, хто виказує неповагу до святої української землі, кожний сантиметр якої зрошений кров’ю мільйонів наших предків, які захищали рідний край від численних орд, загарбників, зайд і окупантів. Слава нашим пророкам, героям і мудрим наставникам. І слава нашому молодому поколінню, яке сьогодні бореться проти нової окупації Вітчизни. І слава світовому українству, що плекає любов до рідного краю.

Слава Україні!


Sad_svitovoho_ukr-va-Lviv-23.06.2010_1

НАС ЗНАЧНО БІЛЬШЕ, НІЖ 46 МІЛЬЙОНІВ

Йшлося про три основні гілки української діаспори: західну, яка утворилася понад 100 років тому і живе на Американському континенті; східну, що утворилася на пострадянському просторі, і так звану четверту хвилю еміграції. В тих країнах, що діють за міжнародними нормами на підтримку нацменшин, українським громадам функціонувати легше. Наприклад, у Канаді створено прекрасні умови для української громади, і про це свідчить, зокрема, система української освіти (йдеться про двомовні школи, де викладають і українською, й англійською). Згадували й про вищі українознавчі студії, і в цьому сенсі як показові називали Сполучені Штати Америки ій Бразилію. На думку делегатів конференції, непогано почувають себе українці й у Європі (в Італії, Португалії та Греції). Тобто в контексті цих країн радше треба говорити про активність українців — наскільки вони можуть активно працювати, тому що країни, де вони проживають, надають такі можливості — є українські церкви, українські школи, українські громади, які вже заявили про себе. Найважча ситуація з українцями у Російській Федерації, де найбільша українська громада у світі — три мільйони. Як розповіла «Дню» представниця Краснодарського громадського об’єднання «Співдружність Кубань — Україна» Олена Давиденко, за міжпереписний період із 1989 до 2002 року півтора мільйона українців РФ перестали ідентифікувати себе з Україною: «По-перше, тому, що в Росії не було умов для розвитку українських громад; по-друге, тому, що були погані міждержавні відносини, що також не сприяло розвиткові українства в Росії; по-третє, самі громади не були активними».

Ірина Ключковська навела у своїй доповіді, зокрема, такий приклад: «Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою (МІОК) започаткував проект «Українській освіті в Росії», до якого активно долучилося Львівське міське управління освіти. У проекті взяли участь найкращі львівські школи, які готові цілеспрямовано працювати для українських шкіл у Росії, яких є лише дев’ять.

На зв’язок із цими школами наш інститут вийшов ще півроку тому. Виявилося, що до співпраці готові лише чотири школи — решта проігнорували унікальну можливість і працювати, і отримувати навчально-методичне забезпечення, і проводити обміни дітьми й педагогами».

«Про освіту треба багато говорити, — вважає директор МІОК, — тому що це один із основних факторів збереження ідентичності українця за кордоном. Там, де працюють українознавчі студії, набагато більше шансів українцям зберегти свою етнічність».

Часто згадують на конгресі про Омеляна Пріцака — творця так званого гарвардського чуда (видатний український історик, сходознавець, засновник Українського наукового інституту й українознавчої програми в Гарвардському університеті, професор. — Т.К.). Також про Оксану Пахльовську — професорку Римського університету, авторку «Дня», яка самотужки, без допомоги офіційного Києва, розвиває в Італії українознавчі студії. А ще — про Василя Бабенка, професора Уфимського університету, який дуже активно докладав зусилля не тільки до того, щоб створити окремі українські освітні заклади в Башкортостані, а й цілу систему української освіти, починаючи від дитячого садочка до вузу.

Конференція триває. За її підсумками приймуть рішення. Передбачається, що в документі буде звернення до Кабінету Міністрів про створення окремого відомства, яке б координувало діяльність зв’язків із українською діаспорою. «А наразі ні у влади, ні у самого суспільства, на жаль, нема такого розуміння», — констатували учасники конференції, оцінивши в такий спосіб ставлення до української діаспори всіх керівників незалежної України.

Зокрема, у своєму виступі президент Світового конгресу українців Євген Чолій наголосив, що в Україні де-факто відбувається впровадження другої державної мови — російської, яка насправді не потребує захисту. «Також нова влада переписує історію — у світлі московської інтерпретації. Світовий конгрес висловлює своє глибоке занепокоєння у зв’язку з тим, що саме в день інавгурації новообраного президента України з його офіційного сайту було знято тематичний розділ про Голодомор 1932—1933 років. Ми вимагаємо, щоб Янукович після свого виступу на сесії ПАРЄ публічно заявив, що Голодомор є геноцидом українського народу». Гостро критикувала Президента України й голова Європейського союзу українців Ярослава Хортяні: «Янукович має бути Президентом всіх українців. Він мав бути тут і вислухати нашу думку, як зробив би президент кожної європейської держави».

Свою точку зору «Дню» висловила директор МІОКу: «На мій погляд, ця зустріч важлива, і я розглядаю її як зустріч двох президентів. Добре, що Президент Янукович погодився прийняти президента Чолія — мусить бути діалог. Наскільки я зрозуміла із повідомлення на сайті Президента України, йдеться про утвердження іміджу України у світі. Можливо, світове українство й візьме на себе цю функцію. Хоча, як на мене, про це передчасно говорити, бо світове українство не погоджується з певними речами у політиці, що зараз відбуваються в Україні».

Гарним і теплим штрихом напередодні напруженої роботи стала церемонія відкриття конгресу, яка відбувалася у Шевченківському гаю (у Музеї народної архітектури по побуту), де у квітні, як ми вже писали, за участю головного редактора газети «День» Лариси Івшиної, було закладено Сад світового українства. Директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», який організував цей потужний міжнародний захід, розповіла присутнім, що гарна ідея головного редактора «Дня» має продовження. «Нещодавно ми отримали інформацію із Татарстану, що українська громада Нижньокамська, за прикладом Львова, висадила калинову алею», — сказала Ірина Ключковська.

У львівському саду всі саджанці гарно вкоренилися. А яблунька українців Латвії навіть вродила одне яблучко. Учасники конгресу пов’язали на деревця стрічки, що символізують країни їх мешкання. До акції долучилися віце-консул Генерального консульства Республіки Польща у Львові Марцін Зєнєвіч та Генеральний консул Російської федерації у Львові Євген Гузєєв.

Публікація газети «День»

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів

№109, четвер, 24 червня 2010, www.day.kiev.ua

Sad_svitovoho_ukr-va-Lviv-23.06.2010-2 Sad_svitovoho_ukr-va-Lviv-23.06.2010_6 Sad_svitovoho_ukr-va-Lviv-23.06.2010-4 Sad_svitovoho_ukr-va-Lviv-23.06.2010-3
Директор МІОК п. Ірина Ключковська розповідає, яким має стати Сад світового українства в майбутньому Гарного врожаю бажає Саду світового українства голова товариства "Українсько-грецька думка" п. Галина Маслюк Голова української громади Іспанії п. Юрій Чопик допомагає своїй середземноморській сусіді. Представники Латвії, Греції, Іспанії біля "іспанського" дерева.

 


МЕМОРАНДУМ про важливі питання, що стосуються України та української діаспори


15 квітня 2009 р. СКУ представив та затим обговорив з владними структурами України свою візію щодо важливих для України і діаспори питань, яку зокрема було покладено в основу нашого подальшого співробітництва. Відтак СКУ та владні структури України, базуючись на спільних інтересах і завданнях, підписали чотири меморандуми про співпрацю, а саме:

  • Меморандум про співпрацю між Міністерством закордонних справ України та СКУ від 30 липня 2009 р. у питаннях забезпечення захисту інтересів закордонних українців, підвищення позитивного міжнародного іміджу України, збереження та популяризації української мови в діаспорі та в Україні, визнання Голодомору геноцидом українського народу та сприяння у реалізації європейських і євроатлантичних прагнень України;
  • Меморандум про співпрацю між Міністерством культури і туризму України та СКУ в галузі культури та мистецтва від 27 серпня 2009 р.;
  • Меморандум про співпрацю між Міністерством сім’ї, молоді і спорту та СКУ в питаннях спорту від 27 жовтня 2009 р. та
  • Меморандум про співпрацю між Комісією спорту СКУ та Національним олімпійським комітетом України в питаннях спорту від 21 січня 2010 р.

З метою втілення меморандумів у життя, після їх підписання сторони розпочали підготовку планів дій.

У жовтні 2009 р. на запрошення Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України СКУ представив свої пропозиції на парламентських слуханнях на тему: “Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці”.

По завершенні президентських виборів в Україні, 26 лютого 2010 р., СКУ надіслав до новообраного Президента Віктора Януковича лист, у якому заявив, що буде й далі сприяти зміцненню незалежності України, підвищенню добробуту українського народу, утвердженню статусу української як єдиної державної мови і продовженню курсу подальшої демократизації, українізації та інтеграції Української держави в європейське суспільство.

У зв’язку з цим СКУ вважає необхідним отримати від нинішньої влади України офіційну позицію щодо принципів і засад попереднього співробітництва СКУ з Україною, від чого буде залежати формат майбутніх відносин.

2. Загроза втрати контролю над стратегічно важливими галузями України

Протягом останнього часу владні структури України та Росії в дуже вузькому колі ведуть активні переговори про укладання угод щодо злиття газової, атомної та авіаційної галузей.

СКУ вважає неприпустимим підписання таких угод, оскільки це призвело б до втрати контролю над найбільшими стратегічно важливими галузями промисловості та в свою чергу стало б загрозою незалежності та національним інтересам України.

3. Угода про Чорноморський флот, яка продовжує термін перебування російських військових баз в Україні

21 квітня 2010 р. Президент Віктор Янукович підписав угоду про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії на території України з 2017 р. до 2042 р., а 27 квітня 2010 р. Верховна Рада проголосувала за так звану ратифікацію цієї угоди. У відповідь на це 25 та 30 квітня 2010 р. СКУ випустив пресові повідомлення, в яких зазначив, що угода про Чорноморський флот суперечить Конституції України, у ст. 17 якої говориться, що:

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

[...] На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

СКУ вважає, що слід ліквідувати угоду про Чорноморський флот як таку, що є неконституційною та суперечить національним інтересам України.

4. Вступ України до Європейського Союзу та Організації Північно-атлантичного договору

2 квітня 2010 р. Президент Віктор Янукович ліквідував Міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО та Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.

Такі дії суперечать Закону “Про основи національної безпеки України”, де говориться, що:

Ст. 6.   Пріоритетами національних інтересів України є:

[...] інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір [...]

Ст. 8.   Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є:

[...] забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору [...]

А 1 червня 2010 р. Президент Віктор Янукович вніс на розгляд Верховної Ради зміни до цього закону, щоб вилучити зі статті 6 текст про інтеграцію України в “євроатлантичний безпековий простір” та зі статті 8 текст про набуття членства в “Організації Північноатлантичного договору”.

Набуття членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору допоможе в її подальшому розвитку як європейської країни та стане найкращою запорукою захисту її незалежності.

СКУ вважає, що законодавство України повинне й далі передбачати її інтеграцію в євроатлантичний безпековий простір та набуття членства в Організації Північноатлантичного договору, а також що слід відновити діяльність Міжвідомчої комісії з питань підготовки України до вступу в НАТО та Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції.

5. Впровадження de facto другої державної мови в Україні

10 лютого 2010 р. народний депутат, заступник голови Партії регіонів Борис Колесников заявив, що поки що у Верховній Раді немає 300 голосів, щоб внести зміни до Конституції України стосовно надання російській мові статусу другої державної. Тому сьогодні готується ряд законів для піднесення статусу російської мови до рівня державної, зокрема шляхом її офіційного повернення в освіту, на радіо і телебачення та в судочинство.

12 травня 2010 р. депутат Партії регіонів Вадим Колесніченко зареєстрував у Верховній Раді законопроект про “Про регіональні мови і мови меншин”, згідно з яким до мов, які потребують захисту, зараховується і російська мова.

СКУ пригадує, що в ст. 10 Конституції України стверджується, що:

Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

СКУ також звертає увагу на те, що в Європейській хартії регіональних мов або мов меншин зазначається, що:

[...] охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх.

СКУ вважає, що слід припинити всі дії владних структур, спрямовані на de facto впровадження російської як другої державної мови, оскільки це шкодить розвитку української як єдиної державної мови в Україні.

6. Порушення людських прав і основних свобод в Україні

Протягом травня та червня цього року журналісти та ведучі відомих українських телеканалів 1+1 та СТБ у своїх відкритих листах заявили про введення на їхніх каналах системної цензури, Редакційна рада 5 каналу - про намаганням знищити канал шляхом позбавлення його технічних можливостей для мовлення та директор телеканалу TВі - про стеження за журналістами.

Також останнім часом набули розголосу й інші факти щодо обмеження прав українських громадян, а саме тиск з боку СБУ на ректора Українського Католицького Університету та загроза обмеження свободи мирних зібрань в Україні.

Вищеназвані дії привернули увагу представників Ради Європи, які заявили, що будуть розглядати результати перевірки щодо порушення прав людини та утисків засобів масової інформації в Україні на засіданнях ПАРЄ і, якщо ці факти підтвердяться, Рада Європи буде вимагати від України покарати винних і дотримуватись вимог ПАРЄ у захисті прав і свобод своїх громадян.

У зв’язку з цим СКУ пригадує, що у ст. 15 Конституції України стверджується, що:

Цензура заборонена.

Також ст. 19 Загальної декларації прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй у 1948 р., передбачає, що:

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

СКУ вважає, що владні структури повинні вжити всіх необхідних заходів, щоб запобігти порушенням прав людини і основних свобод та поверненню України до авторитарної системи управління.

7. Голодомор 1932-33 рр. в Україні - геноцид українського народу

  • Вилучення розділу про Голодомор із сайту Президента України

25 лютого 2010 р. з офіційного сайту Президента України було вилучено розділ про Голодомор 1932-33 рр. в Україні.

У зв’язку з цим 15 березня 2010 р. СКУ випустив заяву, в якій зазначив, що, згідно з Законом “Про Голодомор 193233 років в Україні:

Ст.  3. Органи державної влади [...] зобов’язані: [...] сприяти [...] поширенню інформації про Голодомор 1932-1933 років в Україні серед громадян України та світової громадськості [...]

СКУ вважає, що розділ про Голодомор 1932-33 рр. в Україні слід повернути на офіційний сайт Президента України і цим самим сприяти поширенню інформації про Голодомор серед громадян України та світової громадськості.

  • Заперечення Голодомору як геноциду українського народу

27 квітня 2010 р. під час засідання Парламенської асамблеї Ради Європи Президент Віктор Янукович зробив заяву про те, що визнавати Голодомор 1932-33 рр. як факт геноциду щодо того чи іншого народу є неправильно і несправедливо.

У зв’язку з цим 30 квітня 2010 р. СКУ випустив пресове повідомлення, в якому заявив, що такою заявою було виявлено зневагу до мільйонів невинних жертв геноциду українського народу та порушено Закон “Про Голодомор 193233 років в Україні.

СКУ також звернув увагу на оцінку Голодомору, що була висловлена в прийнятій 23 жовтня 2008 р. у Страсбурзі Резолюції щодо відзначення Голодомору – штучного голоду в Україні 1932‑1933 років:

Європейський Парламент [...]

В.    Враховуючи те, що Голодомор 1932-1933 рр., який спричинив загибель мільйонів українців, був цинічно та жорстоко спланований сталінським режимом з метою насильницького запровадження Радянським Союзом політики колективізації сільського господарства всупереч волі сільського населення України [...]

1.        Звертається до українського народу та зокрема до тих, хто вижив під час Голодомору, сімей та родичів жертв, і [...] визнає Голодомор (штучний голод 1932-1933 років в Україні) жахливим злочином проти народу України та людяності.

Окрім цього, СКУ зазначив, що Голодомор 1932-33 рр. в Україні визнали геноцидом 14 держав світу: Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Сполучені Штати Америки та Угорщина.

СКУ також пригадав, що Закон “Про Голодомор 193233 років в Україні передбачає, що:

Ст. 1.   Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу.

Ст. 2.   Публічне заперечення Голодомору 1932–1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним.

СКУ вважає, що Президент Віктор Янукович повинен публічно заявити, що Голодомор є геноцидом українського народу.

  • Намагання вилучити із Закону “Про Голодомор 1932‑33 років в Україні” твердження про те, що Голодомор є геноцидом українського народу

26 травня 2010 р. народний депутат Верховної Ради Василь Кисельов зареєстрував проект змін до Закону “Про Голодомор 1932‑33 років в Україні” з пропозицією вилучити із статті 1 твердження про те, що Голодомор є геноцидом українського народу.

В Римському статуті міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 р., слово геноцид” тлумачиться як дії, що здійснюються з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку шляхом а) вбивства членів такої групи; б) нанесення серйозних тілесних ушкоджень членам такої групи або в) навмисного створення важких умов життя, які б спричинили повне чи часткове знищення такої групи.

У своїй праці “Радянський геноцид в Україні”, відомий польський вчений єврейського походження доктор Рафаель Лемкін, автор Конвенції ООН 1948 року “Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього” так підтвердив тезу про те, що Голодомор був цілеспрямованим винищенням української нації:

Перший удар спрямований на інтелігенцію – мозок нації, – щоб паралізувати решту організму.

Разом із цим ударом по інтелігенції ішов наступ на Церкви, священиків і вище духовенство – душу України.

Третє вістря радянської атаки було спрямовано на хліборобів – велику кількість селян-одноосібників, хранителів традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя, яку застосували проти них, є, мабуть, найстрашнішою – виморювання голодом.

Четвертим кроком у тому процесі стала фрагментація українського народу шляхом поселення в Україні чужинців і водночас розпорошення українців по цілій Східній Європі. Таким чином була б знищена етнічна єдність та перемішані нації.

Донедавна приховувані дані переписів населення України до і після Голодомору офіційно засвідчили, що кількість населення України від 1926 до 1937 рр. скоротилася від 31 до 26 мільйонів (цебто на 5 мільйонів осіб), у той час як кількість неукраїнського населення в Радянському Союзі в середньому зросла на 17%. Це значить, що у 1937 році в Україні мало б проживати не 26, а 36 мільйонів українців. Таким чином, загальнолюдські втрати України за цей період становили 10 мільйонів українців.

Причетність більшовицького режиму до геноциду зокрема підтверджує лист Йосифа Сталіна від 11 серпня 1932 р. до Лазаря Кагановича - секретаря Комуністичної партії, в якому сказано наступне:

Найголовніше тепер Україна. Справи на Україні зовсім погані. Погано по партійній лінії. [...] Якщо ми тепер не візьмемось за виправлення ситуації в Україні, Україну можемо втратити. [...] Поставити собі за мету перетворити Україну в найкоротший термін у справжню фортецю СРСР.

СКУ вважає, що Верховна Рада повинна відкинути всі спроби заперечити Голодомор 1932‑33 рр. в Україні як геноцид українського народу.

  • Встановлення пам’ятника жертвам Голодомору у Вашингтоні

13 жовтня 2006 р., відповідно до закону, схваленого Палатою Представників та Сенатом Конгресу США, а також за підписом Президента Джорджа Буша, Уряд США виділив землю на встановлення у Вашингтоні пам’ятника жертвам Голодомору 1932-33 рр. Згідно з цим законом, пам’ятник повинен бути встановлений протягом 7 років, тобто до 2013 р. У разі невикористання відведеної землі у призначений термін, Україна втратить право на встановлення пам’ятника.

Як повідомив у квітні 2010 р. Уряд України, до 2012 р. не буде виділено коштів для спорудження пам’ятника жертвам Голодомору на федеральній землі США у Вашингтоні.

СКУ вважає, що Уряду України слід цього року виділити відповідні кошти, щоб не втратити наданої можливості на встановлення пам’ятника жертвам Голодомору у Вашингтоні.

8. Встановлення памятників Сталіну в Україні

Останнім часом з’явились матеріали про плани Комуністичної партії встановити в різних містах України пам’ятники Сталіну, а також коментарі представників української влади та міжнародних організацій щодо таких намірів. Зокрема віце-прем’єр-міністр Володимир Семиноженко зазначив, що влада не перешкоджатиме спорудженню пам’ятника Сталіну в Запоріжжі, щоб не загострювати у державі зіткнення різних думок. У відповідь на це комісар Ради Європи з прав людини Томас Гаммарберг заявив, що меморіали повинні бути на честь жертв, а не на честь диктаторів.

9 квітня 2010 р., щоб запобігти встановленню пам’ятників Сталіну, СКУ надіслав на адресу Президента Віктора Януковича лист, у якому відзначив, що Сталін був творцем радянського тоталітарного режиму, який спричинив насильницьку русифікацію, ліквідацію Української Автокефальної Православної Церкви та Української Греко-Католицької Церкви, фізичне знищення українського духовенства та інтелігенції, руйнування українських святинь, жорстокі репресії проти української нації та багатомільйонне знищення українців Голодомором 1932-33 рр.

СКУ також звернув увагу на оцінку, яку дали сталінізму високі міжнародні інституції:

а)    23 вересня 2008 р. у Брюсселі була прийнята Декларація Європейського Парламенту щодо проголошення дати 23 серпня як Європейського Дня пам’яті жертв сталінізму і нацизму, в якій зазначається, що:

Європейський Парламент [...]

Б.    Оскільки масові висилки, вбивства і поневолення, зроблені в контексті актів агресії сталінізму і нацизму, відносяться до категорії воєнних злочинів і злочинів проти людства [...]

1.    Пропонує дату 23 серпня проголосити Європейським Днем пам’яті жертв сталінізму і нацизму, для того щоб зберегти пам’ять жертв масових висилок і винищувань [...]

б)    23 жовтня 2008 р. у Страсбурзі була прийнята Резолюція Європейського Парламенту щодо відзначення Голодомору – штучного голоду в Україні 19321933 років, де говориться, що:

Європейський Парламент [...]

В.    Враховуючи те, що Голодомор 1932-1933 рр., який спричинив загибель мільйонів українців, був цинічно та жорстоко спланований сталінським режимом з метою насильницького запровадження Радянським Союзом політики колективізації сільського господарства всупереч волі сільського населення України [...]

в)    На своїй річній сесії, яка проходила з 29 червня до 3 липня 2009 р. у Вільнюсі, Парламентська асамблея Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), прийняла резолюцію Возз’єднання розділеної Європи: права людини і цивільних свобод у регіоні ОБСЄ в XXI столітті, в якій говориться, що:

1.    Посилаючись на Загальну декларацію прав людини Організації Обєднаних Націй, Завершальний акт Гельсинкі і Хартію Європейського Союзу про основні права [...]

3.    Відзначаючи, що в двадцятому столітті європейські країни випробували на собі два потужні тоталітарні режими, нацистський і сталінський, які несли з собою геноцид, порушення прав і свобод людини, воєнні злочини і злочини проти людства [...]

5.    Нагадуючи державам-учасникам ОБСЄ про їх зобов’язання “чітко і беззастережно засудити тоталітаризм” (Копенгагенський документ 1990 років) [...]

Парламентська асамблея ОБСЄ [...]

17.  Виражає глибоку стурбованість з приводу вихваляння тоталітарних режимів, включаючи проведення публічних демонстрацій в ознаменування нацистського або сталіністського минулого [...]

У своєму листі СКУ закликав Президента Віктора Януковича вжити всіх необхідних заходів для виконання Україною прийнятих нею Закону “Про Голодомор 193233 років в Україні і міжнародних зобов’язань щодо засудження сталінського тоталітаризму та припинити дії щодо встановлення пам’ятників Сталіну і в такий спосіб унеможливити ганебне поклоніння особі, відповідальній за Голодомор та страшні репресії проти українського народу.

Однак 5 травня 2010 р. у Запоріжжі було відкрито пам’ятник Сталіну.

СКУ вважає, що слід заборонити встановлення пам’ятників Сталіну в Україні та забезпечити демонтаж пам’ятника в Запоріжжі.

9. Порушення людських та національних прав українців Росії

Однією з найбільших українських діаспор у світі є багатомільйонна українська діаспора Росії. Незважаючи на це, Росія, всупереч її міжнародним зобов’язанням щодо захисту і задоволення людських і національних прав своїх меншин, свідомо й послідовно придушує національний розвиток української меншини, а саме: протидіє становленню на своєму терені українських церков, гальмує розвиток української освіти, здійснює цензуру культурницьких заходів, чинить тиск на українські організації та провідних українських активістів.

Недавнім прикладом цьому є звинувачення, які винесло Міністерство юстиції Російської Федерації на адресу Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (чи ФНКАУР), закидаючи, що її співголова порушив закон, тим що: (а) узяв участь у публічному виступі на радіо “Свобода”, (б) був співорганізатором проведеної в Москві Міжнародної науково-практичної конференції “Україністика Росії: історія, стан, тенденції розвитку” та (в) керував заходами, присвяченими пам’яті жертв Голодомору з метою підтримки “Незгасимої свічки” та документально-художньої виставки “Голодомор 1932-33 рр. – геноцид українського народу”. Ці звинувачення Міністерства юстиції, які вже за своєю суттю порушують людські та національні права української меншини, було використано як офіційну підставу для подачі Верховному Суду Російської Федерації позовної заяви про ліквідацію ФНКАУР. 12 травня 2010 р. Тверський районний суд м. Москви відкинув позов ФНКАУР у скасуванні таких старань Міністерства юстиції.

У зв’язку з цим 31 травня 2010 р. СКУ випустив пресове повідомлення, в якому закликав Росію припинити такі дії та дотримуватись своїх міжнародних зобов’язань відносно основних свобод людини.

СКУ вважає, що владні структури України повинні захищати українські меншини діаспори, а зокрема в Росії, та оскаржувати порушення її людських та національних прав.

10. Резолюція Європейського Парламенту щодо посмертного нагородження Степана Бандери званням “Герой України

25 лютого 2010 р. Європейський Парламент прийняв резолюцію відносно ситуації в Україні, в якій заявив, що:

20. Глибоко шкодує з приводу постанови колишнього Президента України Віктора Ющенка посмертно нагородити Степана Бандеру, провідника Організації Українських Націоналістів (ОУН), яка співпрацювала з нацистською Німеччиною, званням “Національного героя України” та сподівається у зв’язку з цим, що нове українське керівництво перегляне такі рішення і зберігатиме відданість європейським цінностям.

У зв’язку з цим 3 березня 2010 р. СКУ надіслав лист до Європейського Парламенту, де зокрема відзначив, що:

Степан Бандера є беззаперечним символом довготривалої трагічної боротьби України за свою незалежність, яку вона здобула в 1991 р. Надихаючи не одне покоління борців за українську незалежність, він у той же час був об’єктом ненависті для всіх тих, хто мав імперіалістичні наміри по відношенню до України.

30 червня 1941 р., після вторгнення Німеччини на територію Радянського Союзу, Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери проголосила відновлення незалежної України. Це був прямий виклик гітлерівським планам, у які входило перетворити Східну Європу в німецьку колонію. А тому німецька влада вимагала від провідників ОУН негайно відкликати Акт відновлення незалежності, від чого вони відмовились. За це провідників ОУН почали переслідувати, запроторювати до тюрем та фізично знищувати. Це змусило ОУН піти в підпілля, щоб воювати з обома – радянськими і нацистськими – окупантами України.

У липні 1941 р. Степана Бандеру арештували, а затим відправили до концентраційного табору Заксенгаузен, де він був ув’язнений до жовтня 1944 р. Його два брати були запроторені до концентраційного табору “Аушвіц” та жорстоко вбиті. Подібна доля спіткала і Степана Бандеру, якого у 1959 р. вбив у Мюнхені московський агент.

Під час Нюрнберзького процесу було оприлюднено секретне розпорядження нацистської Айнзацкоманди Ц/5 до своїх відділів, датоване 25 листопада 1941 р. Заявляючи наступне, воно розвіює всякі можливі аргументи про співпрацю ОУН під проводом Бандери з нацистами:

Беззаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті, метою якого є створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ретельного допиту таємно знищені як грабіжники.

Протягом Другої світової війни в результаті агресії з боку нацистів та радянської влади Україна втратила приблизно 7,5 мільйонів людей. Окрім того, близько 2 мільйонів було вивезено в Німеччину на примусові роботи.

Це аж ніяк не можна назвати історією співробітництва бандерівської ОУН з нацистами; навпаки, це історія народу, якого знищували дві потужні системи, керовані Гітлером і Сталіном.

У зв’язку із вищесказаним СКУ закликає Європейський Парламент відкликати це безпідставне звинувачення проти ОУН під проводом Степана Бандери.

3 березня 2010 р. СКУ також надіслав лист до Президента Віктора Януковича, якого закликав відкинути позбавлене всяких підстав звинувачення проти ОУН під проводом Степана Бандери.

СКУ вважає, що Україна повинна вжити відповідних заходів для відкликання Європейським Парламентом резолюції щодо посмертного нагородження Степана Бандери званням “Герой України.

СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ

Евген Чолій

Президент

 

В залученні:

Додаток 1.   Візія СКУ щодо важливих для України та діаспори питань

(15 квітня  2009 р.)

Додаток 2.   Меморандум про співпрацю між Міністерством закордонних справ України та СКУ (30 липня 2009 р.)

Додаток 3.   Меморандум про співпрацю між Міністерством культури і туризму України та СКУ в галузі культури та мистецтва (27 серпня 2009 р.)

Додаток 4.   Меморандум про співпрацю між Міністерством сім’ї, молоді та спорту та СКУ в питаннях спорту (27 жовтня 2009 р.)

Додаток 5.   Меморандум про співпрацю між Комісією спорту СКУ та Національним олімпійським комітетом України в питаннях спорту (21 січня 2010 р.)

Додаток 6.   Пропозиції СКУ, подані під час парламентських слухань на тему: Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці” (14 жовтня 2009 р.)


Міцні «обійми» «старшого брата»

 

Чехословаччина

Довоєнна Чехословаччина добре на собі відчула, чим обертається довіра до Росії, тим паче – радянської. Коли в 1938 році в Мюнхені Німеччина за потурання інших великих європейських країн ділила цю державу, чехи до останнього сподівалися, що СРСР втрутиться в ситуацію і не дасть ліквідувати державність Чехословаччини. Історія засвідчила – сподівання були марними. Сталінський СРСР користувався в ті роки сумнозвісною «політичною доцільністю» і пішов на зближення з нацистською Німеччиною. В результаті Чехословаччина розкололася на декілька нових, фактично не залежних одне від одного, державних утворень і позбулася частини території.

Сербія

Багато експертів (та й просто обивателів) вважають, що Росія є другом і союзником Сербії. Так вважають і багато сербів. Але історія знов таки доводить, що такі твердження є безпідставними. Звернімося до фактажу: чи допомагала Росія сербам в конфлікті з косовськими албанцями? Скажіть чесно, поклавши руку на серце: чи зробила Росія бодай щось, аби автономний край Косово не був наразі визнаний більшістю провідних країн Світу, в тому числі й нинішніми союзниками Росії – Францією і Німеччиною? Ні, Росія куди більш наполегливо намагається довести Європі, що Голодомор 1932-33рр. не був геноцидом українського народу, ніж допомогти сербам вирішити косовський конфлікт.

А в 1999 р., коли ВПС США і Великої Британії бомбардували сербські міста, де була Росія? В тому конфлікті РФ запам’яталася лише тим, що вже по закінченні активної фази війни вслід за натівськими військами ввела свій контингент в Косово. Не так з метою реально допомогти сербам, як з метою «випендриться» перед усім Світом, мовляв, дивіться, ми теж «круті» і з нами треба рахуватися…

А під час громадянської війни на Балканах в першій половині 90-х років? Чи допомогла Росія тодішній Югославії чимось більш реальним, ніж порожніми декларативними заявами? Чи захищала реально, а не на словах, інтереси сербів на Балканах? Чи, може, РФ намагалася врятувати режим Мілошевича від падіння в 2000 році? Ані пальцем не поворухнула…

І зовсім нещодавній приклад: під час «газової війни» з Україною в січні 2009 р. Росія начхала на своїх «союзників» - сербських братів-слов’ян, перекривши газ і для них в тому числі. Це призвело до того, що нещодавні «союзники» почали публічно спалювати російські прапори на вулицях сербських міст. Цей приклад зайвий раз підтвердив, що Росія заради своєї вигоди здасть своїх «братів» і «сестер» із «тельбухами».

Білорусь

Ще один цікавий приклад «дружби народів» - російсько-білоруські відносини. Ніхто не заперечуватиме, що режим Олександра Лукашенка в Білорусі є вкрай лояльним до Кремля. Республіка Білорусь веде повністю промосковську політику як в середині країни, так і ззовні. Білоруське керівництво допускає в середину країни російський капітал, сама Білоруська держава є учасницею ОДКБ (невдала пародія на НАТО – С.Б.), а також такого ефемерного проекту як Спільна держава Росії і Білорусі. Здавалося, кращого товариша для РФ і не знайти.

Але останні роки довели, що тісна співпраця двох країн є гарним приводом сісти «брату меншому» на шию. В результаті Росія не допускає деякі білоруські товари на свій ринок і погрожує підняти ціну на газ. Лукашенко в свою чергу погрожує вийти з ОДКБ. Такі «демарші» білоруського диктатора закінчуються розмовами про те, що Кремль готується змінити режим в Білорусі на більш лояльний, на ще більш проросійський (хоча куди вже більше). Це зайвий раз є доказом того, чим закінчується «міцна дружба» з Росією для її союзників.

Грузія

Після подій серпня 2008 року здається, що Росія і Грузія завжди були непримиренними ворогами і між ними ніколи не було не те що братерських відносин, але просто елементарної довіри. Але це не так. Зараз може вже більшість забула, але до 2003 року в Грузії при владі був цілком лояльний до РФ режим колишнього міністра закордонних справ Радянського Союзу Едуарда Шеварднадзе.

І що цікаво: саме під час правління цього президента Грузія втратила контроль над Абхазією, яку «відбили» у грузин підготовлені росіянами абхазькі військові та власне російські добровольчі загони.

Аж занадто поступлива по відношенню до Росії позиція з боку режиму Шеварднадзе заклала передумови сепарації Південної Осетії. Саме так, це сталося не за Саакашвілі, за нього конфлікт просто переріс у більш гостру форму. Тоді ж, ще за Шеварднадзе, по абхазькому шляху ледь не пішла Аджарія… Як бачимо, і у випадку з Грузією передумовою внутрішньої дестабілізації та територіальних втрат стала лояльність керівництва цієї країни до Росії…

Україна

Все ж наша розвідка була б неповною, якби ми не згадали приклади з української історії, приклади того, як аж надто приязні стосунки з Росією для нашої держави закінчувалися катастрофою.

Не треба «перелопачувати» стоси архівних документів, аби відшукати безліч прикладів «самовбивчої дружби». Так, наприклад, в 1657р. Москва, яка була військовим союзником Гетьманської України, стає на бік Польщі, яка на той момент перебувала у стані війни зі Швецією і Гетьманщиною. Саме ця зрада, на думку істориків, пришвидшила смерть Богдана Хмельницького.

Інший приклад – Іван Мазепа, який довгий час був вірним союзником і навіть другом московського царя Петра І. Та така дружба з російським монархом призвела до того, що Мазепа був змушений відправляти тисячі козаків на Північну війну, а коли на Україну посунуло військо польського короля, цар Петя «умив руки» і сказав Мазепі: «я не дам тобі і десяти людей, боронися сам як знаєш». Зараз вже мало хто згадає, що цей вчинок російського самодержця підштовхнув Мазепу до союзу з Карлом ХІІ…

У 1918-1919 рр. українські соціалісти на чолі з Володимиром Винниченком до останнього вірили, що їх російські однодумці не підуть війною проти України. Як в січні 1918, так і в лютому 1919 рр. така позиція українських соціалістів призвела до окупації УНР більшовиками і послідуючому «червоному терору».

Інші союзники Червоної Москви, керманичі УРСР, яка за конституцією Радянського Союзу була ледь не суверенною республікою, теж в усьому намагалися догодити Москві (хоча мали повне право взагалі вимагати вийти зі складу СРСР, і до того були передумови). В результаті запопадливість українських комуністів закінчилася колективізацією, Голодомором і масовими репресіями.

І нарешті наша сучасність… За добу незалежності Україна мала найбільш конфронтаційні ситуації з Росією далеко не за часів Віктора Ющенка, якого чомусь вважають різко антиросійським політиком.

Отже, середина 90-х – конфлікт в Криму. Автономія, очолювана проросійськими силами, проголошує про своє відокремлення від України і намагається приєднатися до Росії. В цей же час розгоряється конфлікт довкола Чорноморського флоту. Іноді доходить навіть до застосування зброї. Тоді Росія не забрала Крим не через політичну волю проросійського, до речі, президента Леоніда Кучми, а через війну в Чечні. Кремль просто побоявся мати в складі РФ ще одне вогнище ісламського екстремізму.

Другий приклад – конфлікт довкола острова Тузла. Він стався в жовтні 2003 року. Тоді прем’єр-міністром був ніхто інший як Віктор Федорович Янукович, проросійськість якого не викликала жодних. Лише великими зусиллями українських дипломатів Росія не змогла добитися від України прийняти свої умови щодо делімітації морських кордонів (для цього власне і затівалася Кремлем вся ця «тузлинська» епопея).

Отже, як показує практика, найбільша небезпека від Росії іде за наявності проросійського режиму в Україні. Зараз якраз до влади «дорвалися» прихильники тісного зближення з Росією. Перші негативні наслідки цього «зближення» видно неозброєним оком. І саме небезпечне в цій ситуації те, що Росія саме за цього режиму матиме всі шанси повторити «осетинський сценарій», але вже в Криму. Чи на Донбасі.

Таким чином нам, українцям, варто пам’ятати уроки історії і вчитися на помилках своїх попередників. Бо може так статися, що власні помилки виправити не вдасться.

 


ΔΗΛΩΣΗ του Ευρωπαϊκού Κογκρέσου των Ουκρανών και άλλων ουκρανικών κοινωνικών οργανώσεων στην Ευρώπη

Κοινοποίηση στον Πρόεδρο, Βουλή, Υπουργικό Συμβούλιο της Ουκρανίας, καθώς και στη Βουλή των Ελλήνων

23 Μαΐου 2010-05-23 Αθήνα

 

Η ουκρανική κοινότητα της Ελλάδας ενώνει τη φωνή της με τις φωνές των εκατομμυρίων  συμπατριωτών τους οι οποίοι διαμαρτύρονται για τις πολιτικές εξελίξεις στην Ουκρανία το τελευταίο διάστημα.

Οι δύο μήνες που πέρασαν από την ανάληψη της προεδρίας της Ουκρανίας από τον κ. Βίκτωρ Γιαννουκόβιτς, έδειξαν ότι η επιστροφή από την ελευθερία στην καταπίεση είναι πολύ πιο σύντομη από το μακρύ και περίπλοκο δρόμο προς την ελευθερία που διένυε η Ουκρανία την τελευταία περίοδο.

Για αυτόν το λόγο, η ουκρανική κοινότητα της Ευρώπης ανησυχεί και εκφράζει τη διαμαρτυρία της που ο νέος πρόεδρος της Ουκρανίας δείχνει σε όλο τον κόσμο και στους συμπολίτες του πολιτική αδυναμία, ανικανότητα, εξάρτηση από ξένες επιρροές, εμπορεύεται την εθνική ανεξαρτησία της Ουκρανίας και την οδηγεί σε εμφύλια διαμάχη.

Οι Ουκρανοί διαδηλωτές στην πατρίδα τους αλλά και σε όλες τις χώρες του κόσμου ζητούν από τον πρόεδρο, την κυβέρνηση και το κοινοβούλιο:

  1. Να σταματήσουν να παραβιάζουν το Σύνταγμα και τους νόμους της Ουκρανίας.
  2. Να ακυρώσουν την παράνομα ειλημμένη απόφαση για την παράταση παραμονής του Ρώσικου στόλου της Μαύρης θάλασσας στην Κριμαία για 25 χρόνια, παραβιάζοντας το Άρθρο 17 του Συντάγματος το οποίο αναφέρει ότι στο έδαφος της Ουκρανίας δεν επιτρέπονται ξένες στρατιωτικές βάσεις.
  3. Ο πρόεδρος της Ουκρανίας να ανακαλέσει την άστοχη και παράνομη δήλωσή του στο Στρασβούργο ότι το Γολοντομόρ (Τεχνητός Λιμός) του 1932-33 δεν αποτελούσε γενοκτονία του ουκρανικού λαού. Σύμφωνα με τις έρευνες των ειδικών ο Τεχνητός Λιμός στην Ουκρανία 1932-33 αναγνωρίζεται από τη Βουλή της Ουκρανίας αλλά και από τις κυβερνήσεις ακόμα τουλάχιστον 17 χωρών ως γενοκτονία του ουκρανικού λαού. Ο ιδρυτής της Σύμβασης του ΟΗΕ για τη γενοκτονία Προφ. Ραφαέλ Λέμκιν δήλωνε ξεκάθαρα ότι το Γολοντομόρ στην Ουκρανία συνιστά γενοκτονία η οποία «κατέστρεφε όχι μόνο τους ανθρώπους αλλά και τον πολιτισμό και το έθνος». Ο πρόεδρος της Ουκρανίας παραβίασε άμεσα το Νόμο για το «Γολοντομόρ 1932-33 στην Ουκρανία» (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=376-16). Στις 13 Ιανουαρίου 2010 το Εφετείο του Κιέβου καταδίκασε την ηγεσία του μπολσεβίκικου ολοκληρωτικού καθεστώτος σαν υπεύθυνη για τη Γενοκτονία στην Ουκρανία το 1932-1933.
  4. Να σταματήσει όλες τις ενέργειες πώλησης και συγχώνευσης των στρατηγικής σημασίας τομέων της ουκρανικής οικονομίας με τη Ρωσία ή οποιαδήποτε άλλη χώρα που στην πράξη σημαίνουν απώλεια της ανεξαρτησίας και νέα αποικιοκρατία. Είναι απαραίτητος ο εκσυγχρονισμός του συστήματος μεταφοράς αεριού και των άλλων στρατηγικής σημασίας βιομηχανιών σε συνεργασία με νόμιμα επιλεγμένους συνεργάτες, με αμοιβαία επικερδείς συμφωνίες, σύμφωνα με τους διεθνείς νόμους χωρίς να διακυβεύεται η ανεξαρτησία της Ουκρανίας.
  5. Να σταματήσει η αντιδημοκρατική επίθεση κατά της ελευθερίας του λόγου στην Ουκρανία, η οποία τα τελευταία χρόνια αποτελούσε παράδειγμα ανάμεσα στις πρώην σοβιετικές χώρες. Ο πρόεδρος της Ουκρανίας με εντολή του κατάργησε την Εθνική Επιτροπή για την ενίσχυση της ελευθερίας του λόγου και την ανάπτυξη του πληροφοριακού χώρου. Με αμφισβητούμενο τρόπο άλλαξε την ηγεσία της Εθνικής Εταιρίας Τηλεπικοινωνιών της Ουκρανίας, συγκεντρώνοντας όλα τα ινία διαχείρισης του κρατικού πληροφοριακού χώρου στα χέρια του Υπουργικού Συμβουλίου.
  6. Να εξασφαλιστεί εφαρμογή του Άρθρου 10 του Συντάγματος της Ουκρανίας σχετικά με την κρατική γλώσσα σύμφωνα με το οποίο «Το κράτος εξασφαλίζει πολύπλευρη ανάπτυξη και χρήση της ουκρανικής γλώσσας σε όλους τους τομείς της κοινωνικής ζωής σε όλο το έδαφος της Ουκρανίας». Να μην επιτραπεί η επιβολή της ρωσικής γλώσσας σαν περιφερειακής. Στην κατάσταση που διαμορφώθηκε στην Ουκρανία με τους αιώνιους διωγμούς και την άρνηση της γλώσσας, των εθίμων και του πολιτισμού του ουκρανικού έθνους, τυχόν απομάκρυνση από τη συντηρητική στοχευμένη ουκρανοποίηση της κοινωνίας θα φέρει την απόλυτη εκτόπιση της ουκρανικής γλώσσας και ως αποτέλεσμα την απόλυτη παρακμή της.

Заява Європейського Конгресу Українців та інших українських громадських організацій в Європі

Для передачі Президенту, Верховній Раді, Кабінету міністрів України, а також Парламентам європейських країн

23 травня 2010 р.

м. Афіни (Греція)

Світове співтовариство ризикує втратити зі своїх лав країну, яка обрала шлях демократичного розвитку після падіння тоталітарного режиму в СРСР. В Україні, якій за роки своєї незалежності вдалося досягти справжніх демократичних перетворень, через неправомірні антиконституційні дії чинного уряду та новообраного президента, спостерігається згортання демократичних інституцій, притаманних європейській спільноті, і перехід до авторитарного режиму управління країною.

Кілька місяців правління нового керівництва України показали, що зворотній шлях від свободи до несвободи набагато коротший, ніж довга складна дорога до свободи, якою йшла Україна протягом усіх останніх років.

У зв’язку з цим представники української нації на європейських теренах висловлюють занепокоєння й рішучий протест.

Українська спільнота Європи висловлює незгоду на те, що п. Віктор Янукович, який складав клятву, тримаючи руку на українській реліквії, Пересопницькому Євангелії, виказує перед цілим світом, і перш за все перед своїми громадянами, політичну слабкість, неспроможність, пряму залежність від іноземних впливів, торгує національною безпекою України і веде її до громадянського конфлікту.

Закликаємо Президента та уряд України на чолі з прем’єр-міністром Миколою Азаровим відмовитися від дій, які можуть стати незворотними та непоправними для майбутнього української нації. Звертаємося до світового співтовариства засудити протизаконні, антидемократичні дії керівництва України і не допустити зазіхання з боку інших країн на територіальну цілісність України та втрати нею незалежності.

 

Ми, представники української спільноти Європи, зібравшись на всеєвропейську акцію протесту, вимагаємо:

  1. Негайно припинити порушення Конституції та законів України президентом, прем’єр-міністром та головою Верховної Ради України.
  2. Денонсувати прийняту нелегітимними методами Угоду про пролонгацію базування Російського Чорноморського флоту на території Кримського півострова на 25 років. Угода про продовження перебування збройних сил чужої держави на території України суперечить Основному Закону країни, у статті 17 якої говориться: «На території України не допускається розташування іноземних військових баз». Стаття 17 Конституції України також передбачає: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».
  3. Спростувати невиважену протизаконну заяву президента України в Страсбурзі щодо Голодомору 1932-33 рр., який був беззаперечним ґеноцидом українського народу, що на основі наукових досліджень визнано Верховною Радою України та парламентами ще майже двох десятків країн світу. Основоположник Конвенції ООН про ґеноцид др. Рафаель Лемкін виразно заявляв, що Голодомор в Україні був ґеноцидом, який «нищив не тільки людей, але і культуру та націю». Президент Віктор Янукович прямо порушив норми Закону "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні" (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=376-16). Крім того, 13 січня 2010 Апеляційний суд Києва визнав керівників більшовицького тоталітарного режиму винними в Ґеноциді в Україні в 1932-33 роках.
  4. Припинити всі дії щодо продажу та поглинання українських стратегічних об’єктів Росією чи будь-якою іншою країною, що на практиці означає повну втрату незалежності і нову колонізацію країни. Вдатися до модернізації газотранспортної системи та інших стратегічних галузей промисловості у співпраці з легітимно обраними партнерами на паритетних умовах з дотриманням міжнародних норм та збереженням незалежності України.
  5. Припинити антидемократичне згортання свободи слова в Україні, яка протягом останніх років була показовою країною на пострадянському просторі у цьому питанні. Президент України своїм Указом ліквідував Національну комісію по утвердженню свободи слова та розвитку інформаційної сфери, у сумнівний спосіб змінив керівництво Національної Телекомпанії України, максимально концентруючи важелі управління державним інформаційним ресурсом в руках Кабінету Міністрів.
  6. Забезпечити виконання Статті 10 Конституції України щодо державної мови, згідно з якою «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Не допустити введення російської мови як регіональної. В ситуації, що склалася в Україні за обставин столітнього гоніння та заперечення мови, традицій та культури української нації, відхід від консервативної цілеспрямованої українізації суспільства призведе до повного витіснення української мови з широкого вжитку і, як наслідок, її повний занепад.

Afiny-1-jpeg

«КОНСТИТУЦІЯ– ЗАКОН!» скандували українці, зібравшись на віче в Афінах

Afiny-1-jpeg23 травня в Афінах перед посольством України в Афінах відбулася акція протесту в рамках Загальноєвропейського віча «За дотримання Конституції в Україні!» Загальноєвропейське віче є спільною ініціативою громадян України, що перебувають у країнах ЄС, а також громадян ЄС українського походження. Ініціатива була активно підтримана Європейським Конгресом українців. Окрім Афін, віча пройшли також у багатьох інших містах країн Європи серед яких Рим, Флоренція, Лісабон, Мадрид, Варшава, Мюнхен, Берлін, Таллінн та інші.

Завжди сонячне небо грецької столиці сьогодні затягнулося хмарами і обрушилося на святкові Афіни страшенною зливою, коректуючи плани жителів, Afiny-5-jpegдля яких свято продовжуватиметься і в понеділок. І все ж непогода зробила перерву і кілька десятків грецьких українців в оточенні несподівано великої кількості поліції отримали можливість долучити свій голос до голосу земляків, які зібралися на віче в інших європейських країнах.

Afiny-4«Рішення українців Греції приєднатися до спільної акції протесту проти порушень Конституції України та протизаконних дій українського президента, уряду та Верховної Ради показує їх небайдужість до долі своєї Батьківщини, вболівання за її майбутнє, але й активну громадянську позицію», - зазначила представник організаційного комітету, голова Товариства «Українсько-грецька думка» Галина Маслюк, відкриваючи віче в Греції і наголошуючи, що його важливість є ще й у тому, що доносить позицію українців до урядів європейських держав, в яких вони проживають. Не зважаючи на відстань, яка відділяє нас від рідної землі, серце кожного українця щемить від болю, спостерігаючи за останніми подіями в Україні. «Українці Греції хочуть гордитися своїм президентом, а не соромитися за нього», - зазначила у своєму виступі пані Марія Заліщук з франківщини. «Колонізації – ні!», «Русифікації – ні!», «Україні – рідну мову», «Чорноморський флот – геть з України!», «Україна - в небезпеці!», «Конституція – закон!» - такі гасла звучали під час аналізу найгостріших моментів у політичному житті країни протягом заледве двох місяців президентства Віктора Януковича.

Найбільше занепокоєння викликають у закордонних українців порушення чинним президентом, урядом та ВР України Конституції та законів

Afiny-2-jpeg

України, небезпечне злиття стратегічних галузей економіки України з російськими, згортання демократичних інституцій, свободи слова, наступ на мову та заперечення Голодомору 1932-33 рр. як геноциду українського народу. Присутні висловилися за необхідність спільного із європейським українством звернення до Європарламенту щодо підтримки демократичного шляху України, а також приєднання до акції «Свічка моління», оголошену Міжнародним координаційним комітетом у справі Голодомору Світового Конґресу Українців під гаслом "Не даймо згасити свічку правди і пам’яті!".

Після виступів та обговорення було зачитано звернення учасників віча до президента України Віктора Януковича, голови Верховної Ради України Володимира Литвина, прем’єр-міністра України Миколи Азарова, а також звернення до грецького суспільства. «Звертаємося до світового співтовариства засудити протизаконні, антидемократичні дії керівництва України і не допустити зазіхання з боку інших країн на територіальну цілісність України та втрати нею незалежності», зокрема, говориться у заяві.

Радник посла п. Наталя Косенко, яка зустріла делегацію представників у посольстві, прийняла заяву і пообіцяла передати її за призначенням.

Закінчилася афінська акція гімном України «Ще не вмерла Україна».

Afiny-7-jpegAfiny-9-jpegAfiny-10-jpeg


Υποστηρίζουμε το Σύνταγμα!

Δελτίο τύπου

23 Μαΐου 2010 στις 14.00 οι εκπρόσωποι της ουκρανικής κοινότητας της Ελλάδας με την υποστήριξη του Ευρωπαϊκού Κογκρέσου των Ουκρανών θα πραγματοποιήσουν μπροστά στην Πρεσβεία της Ουκρανίας στην Ελλάδα (Στ. Δέλτα 2, Φιλοθέη) συγκέντρωση διαμαρτυρίας σχετικά με τις παραβιάσεις από τον πρόεδρο και την κυβέρνηση της Ουκρανίας των νόμων και του Συντάγματος της χώρας που εγκυμονεί κίνδυνο απομάκρυνσης της Ουκρανίας από την περαιτέρω δημοκρατική ανάπτυξη. Αντίστοιχες συγκεντρώσεις θα πραγματοποιηθούν σε πολλές ευρωπαϊκές πρωτεύουσες (Βαρσοβία, Βερολίνο, Ρώμη, Μαδρίτη, Λισσαβώνα, Τάλλιν, Βίλνιους, Ζάγκρεμπ, Βουδαπέστη κλπ).

Τους τελευταίους δύο μήνες η ουκρανική ηγεσία έπραξε σειρά κινήσεων οι οποίες προκαλούν δυσαρέσκεια του λαού και σπρώχνουν τη χώρα σε εμφύλια διαμάχη. Σε σύντομο χρονικό διάστημα η νέα ηγεσία:

-          Σε αντίθεση με το Σύνταγμα της Ουκρανίας και τη θέληση της πλειοψηφίας του λαού παρέτεινε τη συμφωνία της παραμονής της ξένης στρατιωτικής βάσης (Στόλος της Μαύρης θάλασσας της Ρώσικης ομοσπονδίας) στα εδάφη της Ουκρανίας.

-          Ξεκίνησε επίθεση στην ελευθερία του λόγου μέσω των αλλαγών της νομοθεσίας και πίεσης προς τους δημοσιογράφους και ιδιοκτήτες ή διευθυντές των ΜΜΕ.

-          Διόρισε σε βασικές θέσεις στη διοίκηση του κράτους αντιουκρανούς (πολλοί δεν καταφέρνουν καν να μιλήσουν την επίσημη εθνική γλώσσα).

-          Αρνήθηκε το Γολοντομόρ (Τεχνητό Λιμό 1932-33 στην Ουκρανία) ως γενοκτονία του ουκρανικού λαού, παραβιάζοντας το νόμο της Ουκρανίας που προβλέπει νομικές συνέπιες για την άρνησή του.

-          Προχώρησε σε αντιμεταρρυθμίσεις στο χώρο της παιδείας οι οποίες ακυρώνουν αποτελέσματα των μεταρρυθμίσεων των τελευταίων χρόνων (πολλές με την υποστήριξη της ΕΕ). Γίνονται προσπάθειες να ξαναγραφτούν τα βιβλία της ιστορίας της Ουκρανίας και να παραμεριστεί η ουκρανική γλώσσα.

 

Οι Ουκρανοί της Ευρώπης δηλώνουν την αντίθεσή τους στην κατάργηση της δημοκρατίας και το κατρακύλισμα προς τυραννικό καθεστώς. Ενώνουν τις φωνές τους σε πανευρωπαϊκή διαδήλωση στις 23 Μαΐου 2010 ώρα 14.00.

 


За Конституцію!

ПРЕС-РЕЛІЗ

23 травня о 14:00 перед посольством України в Греції (Στεφάνου Δέλτα 2, Φιλοθέη) громада українців Греції за підтримки Європейського Конгресу Українців проведе віче за дотримання Конституції України. Одночасно віче відбудеться у багатьох європейських столицях (Варшава, Берлін, Рим, Мадрид, Лісабон, Таллінн, Вільнюс, Загреб, Будапешт) і має на меті донести до найвищих органів української влади невдоволення закордонних українців її діями, зокрема недотриманням Конституції і відступленням від принципів демократичного поступу суспільства.

За останні 2 місяці українська влада здійснила низку кроків, які викликають обурення і підштовхують державу до громадянського конфлікту. За цей короткий відрізок часу нова влада:

-          всупереч Конституції України і волі більшості населення продовжила угоду про перебування іноземного флоту (Чорноморський флот Російської Федерації) на території України;

-          розпочала активний наступ на свободу слова за допомогою змін до законодавства і тиску на журналістів і керівників/власників засобів масової інформації;

-          призначила на ключові посади управління державою відвертих українофобів (багато хто не здатні навіть спілкуватися державною мовою);

-          заперечила Голодомор як ґеноцид українського народу, таким чином порушивши українське законодавство і знівелювавши висновки багаторічних досліджень в Україні і за кордоном;

-          розпочала анти-реформи у сфері освіти, покликані знівелювати позитивні результати реформ, проведених за останні 5 років (зокрема і за підтримки ЄС). Робляться спроби перегляду історії України і утисків державної мови.

Українці Європи виступають проти згортання демократії в Україні, скочування до авторитарного режиму і демонтажу державності, і висловлюють свій протест разом, вийшовши на віче у європейських столицях 23 травня 2010 року.

 

Контакт: +30 210 5061406


Οι Ουκρανοί της Ελλάδας: Καινούρια κατοχή της Ουκρανίας δεν πρέπει να επιτρέψουμε

Στις 27 Απριλίου 2010 στις 10.00, ακριβώς την ώρα που στην ουκρανική βουλή στο Κίεβο έβαζαν για επικύρωση την πρόσφατα υπογεγραμμένη συμφωνία μεταξύ Ουκρανίας και Ρωσίας, για την παράταση παραμονής του ρώσικου στόλου της Μαύρης Θάλασσας στα ανεξάρτητα εδάφη της Ουκρανίας ακόμα για 25 χρόνια τουλάχιστον, οι εκπρόσωποι της ουκρανικής κοινότητας της Ελλάδας κατέθεσαν, στην πρεσβεία της Ουκρανίας στην Αθήνα, ψήφισμα διαμαρτυρίας για τις πράξεις του Ουκρανού προέδρου και της ουκρανικής κυβέρνησης.

 

Προς

Πρόεδρο της Ουκρανίας

Πρωθυπουργό της Ουκρανίας

Πρόεδρο της Βουλής της Ουκρανίας

Πρόεδρο του Συνταγματικού δικαστηρίου της Ουκρανίας

 

Εκ μέρους των Ουκρανών πολιτών, που ζουν και εργάζονται στην Ελλάδα και ανησυχούν για τις πρόσφατες εξελίξεις στην Ουκρανία, ο Σύλλογος «Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη» καταδικάζει τις αντισυνταγματικές ενέργειες του Προέδρου της Ουκρανίας κ. Βίκτωρ Γιαννουκόβιτς και της κυβέρνησης της Ουκρανίας, όπως η υπογραφή της παράτασης παραμονής του ρώσικου στόλου της Μαύρης Θάλασσας στα ανεξάρτητα εδάφη της Ουκρανίας ακόμα για 25 χρόνια με δικαίωμα παράτασης για άλλα πέντε χρόνια.

Συμφωνία για την παράταση της παραμονής των ξένων δυνάμεων στα εδάφη της Ουκρανίας έρχεται σε αντίθεση με το άρθρο 17 του Συντάγματος της χώρας, στο οποίο αναφέρεται ότι:

Στα εδάφη της Ουκρανίας απαγορεύεται η παραμονή των ξένων στρατιωτικών βάσεων.

Το άρθρο 17 του Συντάγματος της Ουκρανίας προβλέπει επίσης ότι:

Η προστασία της κυριαρχίας και εδαφικής ακεραιότητας της Ουκρανίας, εξασφάλιση της οικονομικής και της πληροφοριακής της ασφάλειας είναι οι πιο σημαντικές λειτουργίες του κράτους, υπόθεση όλου του ουκρανικού λαού.

Η ουκρανική κοινότητα της Ελλάδας εκφράζει την αγανάκτησή της αλλά και μεγάλη λύπη που ο Βίκτωρ Γιαννούκοβιτς, ο οποίος ορκίστηκε Πρόεδρος με το χέρι πάνω στο ουκρανικό ιερό – το Περεσόπνιτσκε Ευαγγέλιο, παρουσιάζει σε όλο τον κόσμο και πρώτα απ’ όλα στο λαό του την πολιτική του αδυναμία, ανεπάρκεια, άμεση εξάρτηση από τις ξένες επιρροές, εμπορεύεται την εθνική ασφάλεια της Ουκρανίας και την σπρώχνει σε εμφύλια σύρραξη.

Η ουκρανική κοινότητα της Ελλάδας καλεί τη Βερχόβνα Ραντα (Βουλή) της Ουκρανίας να μην επικυρώσει τη συμφωνία για την παράταση παραμονής του ρώσικου στόλου της Μαύρης Θάλασσας στα εδάφη της Ουκρανίας, η οποία υπονομεύει την κυριαρχία και την εδαφική ακεραιότητα της Ουκρανίας. Επίσης, καλεί τον Πρόεδρο και την κυβέρνηση της Ουκρανίας με επικεφαλής τον πρωθυπουργό Μικόλα Αζάροβ να εγκαταλείψουν τις ενέργειες οι οποίες μπορούν να καταστούν αμετάκλητες και ανεπανόρθωτες για τις μελλοντικές γενιές του ουκρανικού λαού.