Bundesarchiwe2-640

Звернення до євродепутатів від Греції стосовно 20 п. резолюції Європейського парламенту від 25.02.2010

Тільки у минулому столітті українці були силоміць втягнуті у дві Світові війни. Внаслідок організованого сталінським режимом Голодомору 1932-33 років загинуло близько 7 мільйонів етнічних українців. Протягом Другої світової війни в результаті агресії з боку нацистів та радянської влади Україна втратила приблизно 7,5 мільйонів людей. Окрім того, близько 2 мільйонів було вивезено в Німеччину на примусові роботи.

Такі колосальні втрати і нищівна політика загарбників не могли не відбитися на розвитку України та її нації.

25 лютого 2010 р. Європейський парламент прийняв резолюцію відносно ситуації в Україні, в якій заявив про те, що:

20. Глибоко шкодує з приводу постанови колишнього Президента України Віктора Ющенка посмертно нагородити Степана Бандеру, провідника Організації Українських Націоналістів (ОУН), яка співпрацювала з нацистською Німеччиною, званням «Національного героя України» та «сподівається у зв’язку з цим, що нове українське керівництво перегляне такі рішення і зберігатиме відданість європейським цінностям».

Хіба існує вирок міжнародного суду, який би засудив Степана Бандеру і УПА, як посібника нацистської Німеччини? Чи були проведені ґрунтовні позаполітичні дослідження історії визвольних змагань українців за свою незалежність? Впевнені, що Україна готова говорити про це.

Важливо усвідомити, що Степан Бандера є беззаперечним символом довготривалої трагічної боротьби України за свою незалежність, яку вона здобула  в 1991 році. Надихаючи  не одне покоління борців за українську незалежність, він у той же час був об’єктом ненависті для всіх тих, хто мав імперіалістичні наміри по відношенню до України.

30 червня 1941 року, після вторгнення Німеччини на територію Радянського Союзу, Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери проголосила відновлення незалежної України. Це був прямий виклик гітлерівським планам, у які входило перетворити Східну Європу в німецьку колонію. А тому німецька влада вимагала від провідників ОУН негайно відкликати Акт відновлення незалежності, від чого вони відмовились. За це провідників ОУН почали переслідувати, запроторювати до тюрем та фізично знищувати. Це змусило ОУН піти в підпілля, щоб воювати з обома – радянськими і нацистськими - окупантами України.

У липні 1941 р. Степана  Бандеру арештували, а затим відправили до концентраційного табору Заксенгаузен, де він був ув’язнений до жовтня 1944 р. Його два брати були запроторені до концентраційного табору “Аушвіц” та жорстоко вбиті. Подібна доля спіткала і Степана Бандеру, якого у 1959 р. вбив у Мюнхені московський агент.

Під час Нюрнберзького  процесу було оприлюднено секретне розпорядження нацистської Айнзацкоманди Ц/5 до своїх відділів, датоване 25 листопада 1941 р. Заявляючи наступне, воно розвіює всякі можливі аргументи про співпрацю ОУН під проводом Бандери з нацистами:

“Беззаперечно встановлено, що рух  Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті, метою якого є створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ретельного допиту таємно знищені як грабіжники”.

Це аж ніяк не можна назвати історією співробітництва бандерівської ОУН з нацистами, навпаки, це історія народу, якого знищували дві потужні системи, керовані Гітлером і Сталіним.

Для беззастережного засудження тоталітаризму Комітет Парламентської асамблеї ОБСЄ з демократії запропонував заснувати загальноєвропейський день пам'яті жертв сталінізму і нацизму, приурочивши його до підписання пакту Ріббентропа-Молотова 23 серпня 1939 року (цим документом Німеччина та СРСР розділили між собою Європу). Можливо ці суперечливі рішення означають подвійні стандарти в понятті «європейські цінності»?

У проекті українського телебачення "Великі українці" у 2008 р. за результатами незалежного інтерактивного опитування громадян України щодо місця і ролі видатних державних, політичних, культурних та релігійних діячів у національній і світовій історії С.Бандера посів третє місце.

Українці, що проживають у Греції, також внесли немалий вклад у розвиток її економіки. Для багатьох Греція стала другою Батьківщиною, тут народжуються і виховуються наші діти. Нам не байдуже політичне та суспільне життя цієї країни.

Тому, ми звертаємося до Вас не тільки як українці, але і як потенційні виборці, ініціювати відкликання 20-ї резолюції  Європарламенту від 25 лютого 2010 р., у якій безпідставно звинувачують Героя України Степана Бандеру у співпраці з нацистською Німеччиною. І провести незалежне розслідування ролі ОУН у боротьбі проти тоталітарних режимів Німеччини і СРСР за Незалежну Україну.

Сподіваємося на вашу увагу до зазначеного питання і допомогу в прагненні відновити навмисно спотворену історію,

Товариство української діаспори в Греції «Українсько-грецька думка»,

huth@ath.forthnet.gr

diasporaforum@googlemail.com

Bundesarchiwe2-640Nuiurberg_OUN640

Степан Бандера

Біографічна довідка

Степа́н Bandera_z_ditmy-Andrijem_i_NatalkojuАндрі́йович Банде́ра (1 січня 1909, Старий Угринів — † 15 жовтня 1959, Мюнхен) — український політичний діяч, ідеолог українського національного руху ХХ століття, лідер найбільш відомої української визвольної організації ОУН (р) [Революційна Організація Українських Націоналістів].

Степан Бандера народився в сім'ї священика 1 січня 1909 року. Він народився в Галичині, яка тоді була провінцією Австро-Угорщини і мала статус Королівства Галичини і Лодомерії. Це давало провінції деякі права на самоврядування, а народу — поняття про демократію, відмінні від тих, що існували в царській Росії. Його батько був священиком, але водночас і громадським діячем, підтримував створення селянами кооператив, просвітницьких та сільськогосподарських організацій. Після розпаду Австро-Угорщини і проголошення Західно-Української Народної Республіки він встановлював українську владу в Калуському повіті (районі), був депутатом парламенту ЗУНР від Калущини. Коли почалася війна, отець Андрій пішов в Українську Галицьку Армію капеланом. Таким чином Степан Бандера мав родинний досвід невдалої спроби встановити українську державу.

Восени 1919 року Степан Бандера вступає до української гімназії у Стрию, 70 км на південь від Львова, де мешкав його дід. В гімназії він вступає в українську скаутську організацію “Пласт”. У 1927 році Бандера закінчує гімназію, складає матуральні іспити. Він прагнув вступити до Української Господарської Академії в Подєбрадах (Чехо-Словаччина), але польська влада не оформила йому паспорта для виїзду за кордон. Наступного року Степан Бандера подає документи на аґрономічний відділ університету Львівської Політехніки. Тут він вчиться до арешту в 1934 році. Студентський період в житті Степана — це час його становлення як особистості, усвідомлення свого місця в суспільстві, міри відповідальності перед народом і друзями-однодумцями в боротьбі, формування власних поглядів на механізми боротьби за Українську Державу.

Під час навчання у Львові він був членом українського товариства студентів Політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював у бюро агрономічного товариства «Сільський Господар», в рамках діяльності «Просвіти» (організації, яка займалася культурно-просвітницькою роботою) здійснював по неділях і святах поїздки в довколишні села з доповідями та допомогою в організації різних заходів. Керував церковним хором у Дублянах біля Львова, де проходили 3-й та 4-й роки його навчання в університеті.

У студентські роки Степан Бандера став членом української визвольної організації ОУН. В червні 1933 року його призначають керівником цієї організації на Західних Українських Землях. За час його керівництва організація зосереджувалася в основному на суспільно-пропагандивній роботі, однак для зовнішнього спостерігача найбільш помітними були акції протесту проти масового вбивства людей голодом у СРСР та пацифікації українських сіл польською владою. В рамках першого протесту українські підпільники вбили у Львові представника НКВД (попередник КГБ) Майлова, а у відповідь на знущання польської жандармерії над беззбройними українськими селянами здійснили успішний замах на міністра внутрішніх справ Польщі. За це польський суд засудив Степана Бандеру, як керівника акцій до смертної кари, зміненої на підставі амністії на довічне ув’язнення.

Після поділу Польщі відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа, Бандера звільняється з тюрми, переходить на радянську сторону і знову організовує там підпілля. Потім переходить на німецьку сторону і починає готувати з тих українців, які були вимушені залишити зону радянської окупації, групи для організації української державної влади у випадку радянсько-німецької війни. Розуміючи, що домовитися з Радянським Союзом про незалежну Україну неможливо, він і його політична сила на початку намагалася не конфліктувати з німецькою стороною, щоб не створювати боротьби за незалежність відразу з двома світовими потугами. Він навіть намагався використати німецькі інтереси в боротьбі проти СРСР для підготовки майбутніх державних кадрів української держави, це стосувалося в першу чергу підготовки фахових офіцерів для армії. Однак політична реальність швидко скоригувала плани української визвольної організації і поставила її перед фронтом боротьби з обома учасниками конфлікту – і з Німеччиною, і з СРСР. На дев’ятий день війни між СРСР і Німеччиною ОУН проголосила у Львові, 30 червня 1941 року Акт відновлення Української держави і створила міжпартійний уряд. Німці відразу заарештували Степана Бандеру і прем’єр-міністра Ярослава Стецька, вимагали відкликати Акт, а після відмови ув’язнили обох в концтаборі Заксенгаузен. Разом з ними були ув’язнені інші міністри українського уряду. Двох братів Степана Бандери, Олександра і Василя, ув’язнюють в концтаборі Аушвіц, і там знищують, незважаючи навіть на те, що Олександр був одружений на племінниці італійського міністра закордонних справ Чіано, й італійський уряд, який був союзником Німеччини, намагався його визволити звідти. Одночасно ґестапо почало репресії та розстріли членів ОУН, про що свідчать численні документи в німецьких архівах. Практично в цей же час радянські репресивні органи розстрілюють в київській тюрмі батька Степана Бандери, отця Андрія, вказуючи у вироку, що основна вина розстріляного – лідерство в ОУН його сина.

Однак ОУН продовжила боротьбу з німцями, і напередодні Сталінградської битви, восени 1942 року об’єднала окремі партизанські загони в Українську Повстанську Армію, яка звільнила від німецької окупації значні райони північно-західної України. Командиром цієї армії став Роман Шухевич, близький соратник Степана Бандери. Більшість вищих офіцерів цієї армії встигли отримати військову освіту в німецькому війську до початку німецьких репресій проти ОУН. Однак була й частина офіцерів, які отримали освіту в радянській армії, і також прагнули боротися на незалежну Україну.

Після відступу німецьких військ з України, боротися проти незалежності України стали радянські війська, причому не фронтова армія, а спеціальні частини МГБ (попередника КГБ). Ця боротьба продовжувалася до середини 1950-х років, коли КГБ вдалося затримати останнього командира УПА Василя Кука. Однак члени ОУН продовжували боротьбу в радянських концентраційних таборах ГУЛАГу, організовували там повстання та вели пропагандивну роботу за розвал Радянського Союзу серед інших етнічних груп під загальним гаслом “Свобода народам – свобода людині!”. Вони отримали від радянського тоталітарного режиму довгі терміни ув’язнення, 25 років, а дехто й додаткові терміни, так що в тюрмах вони зустрілися з радянськими дисидентами періоду після Хрущова, і разом вели боротьбу за права людини.

Степан Бандера після поразки Гітлера опинився в американській окупаційній зоні Німеччини і почав розбудовувати українські еміграційні організації, які мали на меті продовжити боротьбу за незалежність України. Він багато пише як публіцист, і в цій ролі так само був небезпечний для керівництва СРСР. Тому на найвищому рівні ЦК КПРС було прийнято рішення про його знищення, і КГБ послало в Німеччину добре навченого кілера зі зброєю, яка стріляла отрутою. Бандера був убитий в Мюнхені 15 жовтня 1959 року на порозі власного дому. Однак КГБ прорахувалось з вибором кілера – він боявся, що його теж знищать, і втік в американську зону Берліну за день до зведення Берлінської стіни, та здався в руки німецьким властям. В Карлсруе відбувся суд над ним, на якому німецькі судді визнали, що організатором і замовником вбивства є радянський уряд. Цілий світ дізнався, що Радянський Союз посилає своїх аґентів у інші країни, щоб знищувати невигідних для себе людей.

Вбивши Степана Бандеру, КГБ не змогло ані розгромити ОУН, ані послабити прагнення українського народу до незалежності. Українська держава існує під тими самими символами, за які боровся Степан Бандера. Інших політичних сил, які в період існування Радянського Союзу декларували б про прагнення створити незалежну українську державу, на території сучасної України просто не було. Гімн, прапор і герб сьогоднішньої України — ті ж, які проголошувалися ОУН тоді, коли ґестапо вимагало від Степана Бандери відкликати Акт відновлення Української Держави в червні 1941 року. А оскільки Україна просто не має іншого визвольного руху, який би так довго вів боротьбу при повній підтримці народу (за оцінками КГБ через УПА та підпілля пройшло біля 500 000 людей), то особа Степана Бандери стала символом боротьби українського народу за незалежність. Тому йому ставлять пам’ятники в містах і селах, називають його іменем вулиці, і навіть існують фольклорні пісні невідомих авторів періоду СРСР, присвячені саме йому. У Бандери немає конкурентів на місце цього символа в історії України, і тому незалежно від зовнішньої думки інших політичних сил, він залишиться для українців символом боротьби, за яку він спочатку сидів у польській тюрмі, потім в гітлерівському концтаборі, а врешті загинув від рук агента КГБ.


ЗВЕРНЕННЯ до освітянської громадськості

Його висловлювання на кшталт «галичане – это лакеи, едва научившиеся мыть руки», які «практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане», як і про «боротьбу між римсько-православно-галицьким і російсько-православним етносами», що нібито розгорнулася на території України, викликають подив, оскільки вони належать докторові історичних наук.

Така позиція нетерпимості до будь-якої нації чи національної культури характеризується як ксенофобія. У цьому ж випадку мова йде про ненависть до українців та української культури з боку міністра, який відповідає за державну політику в освітній галузі. Чутливість до браку толерантності відрізняє весь повоєнний світ, особливо Європу. Тому такий міністр не може сідати за стіл переговорів з міністрами цивілізованих держав, не може відповідати за науку і освіту нашої країни.

Україна потребує єдності і культури, наша освіта і наука – якісного зростання, конкурентоздатності на глобальній арені, а університети – автономії. До цих завдань не може братися Дмитро Табачник, бо гуманітарна галузь не будується на ненависті і неправді. Не будьмо байдужими сьогодні, бо наші учні і студенти не вибачать нам цього завтра! Справжня педагогіка починається з власного прикладу, з відстоювання власної гідності. Закликаємо вас висловитися публічно проти Дмитра Табачника – особи, неприйнятної на такій важливій та відповідальній посаді, як міністр освіти і науки України.

 

Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Сергій Квіт

Normal 0 false false false EL X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4 /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Table Normal"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-qformat:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman","serif";}

04655, Україна, м. Київ,

вул. Г. Сковороди, 2

тел. (044) 425-15-36, факс (044) 463-71-12

pressa@ukma.kiev.ua


Фестивальна преЛЮДІЯ

  "Галина - то Бог", - так про неї якось сказав Орест (ця дійова особа з'явиться пізніше). Ми, дівота з Інституту журналістики, потім перевірила: справді. І не Бог, а Божище! Щоправда спочатку ми щиро думали, що вона грекиня тільки з гарною українською мовою. Чорнява, засмагла, неукраїнський розріз очей. А потім полегшено зітхнули: нехай географічно-кліматичні умови проживання і позначаються на найукраїнськіших українцях, та це тільки зовнішній вплив. Оте що горить у серці - запалене не афінськими пожежами... - Андрію, ти не встигнеш! - Галино, дай мені робити свою роботу, - Андрієва, нашого балеруна, губа поповзла на ніс. Я уважно за нею спостерігаю. Ні, начебто не натягується, навіть не чіпляється кінчика носа. Дивно. Але ж і рухлива! Його обличчя - то екран, на якому можна побачити, як швидко-швидко снують думки. Від того руху думки й творчої миті на обличчі геть зморшок не видно - усе ховається, розгладжується, не "там" зморщується. Знервована Галина глянула на мене. - Чому ви хвилюєтеся? - здивовано заспокоюю. - Ми все встигнемо. Коли концерт? - недбало запитую, потягуючи пиво з Андрієвої пляшки. - У п'ятницю! - фальцетує Галина. - Чудово! А сьогодні що? - Середа. Дванадцята година ночі! - Я ж казала, що встиг... Сьогодні що? Середа? - Уже четвер... - зауважує хтось. А як усе гарно починалося. Зустріч-знайомство з українською діаспорою, варіації на тему українського танцю студенток-журналістів - і бац ми вже "цвях" фестивальної програми "На Спаса". Ще дико спокійні вивчаємо танцювальні фігури на місцевому пляжі, від чого здивовані греки застигають, як їхні кам'яні тисячолітні статуї. Щось там наспівуємо під акомпанемент Перця. А потім починаєш усвідомлювати, що часу бракує так, як і сценарію, костюмів, музики, людей. За великим рахунком, можна було б фестиваль відтягнути на день-два, але ж приїжджає високопоставлене ліцо. Ніц, ніяк не можна "Спас" перенести. Ліцо - важливе, ігнорувати його нам просто не дозволяє совість (чи оргкомітет?). Прокидаюся від спогадів через те, що по праву руку істеричить Андрій. Я розглядаю його, мов комаху під лупою, - колоритний експонат. Високий, ставний, дещо жіночний, кучеряво-кручений. Його хода - експозиція в літературі, мова - гра на сцені, усмішка - завжди в об'єктив. Манірність, знервованість, креативність, рухливість... На столі росте гірка недопалків, час від часу попільничка совається туди-сюди, зачіпаючи недбало кинуту, зібгану пачку з-під цигарок. Недопите пиво... Його пальці занурюються у волосся. Андрій завмирає: ловить думку, яка так і бігає навколо його рота - раптом кам'яніє розкритий рот, шикуються зуби, мов солдати перед генералом-язиком, напружуються окуляри, заплющені очі не затремтять. - О-о-о-о...о-о-о...о-о...о... - наче входження в нірвану. - Та-а-а-ак...та-а-а-к...та-а-к...та-ак...так... - ніби качка до своїх мокропузих. - ТАК! - і розслаблюється. Такий блаженний, упіймав думку! Потягнувся за пивом. Усміхнувся ближчій дівчаті. Замуркотів. Потім схопився за олівець і почав строчити сценарій на вже завтрашній фестиваль. Про таких, як Андрій кажуть, що вони Божі люди: творчі, натхненні, раптові, знервовані, хвилинні. Вони абсолютно не пристосовані до практичного життя. Ні, випрати речі чи насмажити яєчню він може (чомусь я в цьому впевнена), але на щось практичніше (дерево посадити, хату змурувати, дитя в школу провести) - навряд чи. Акуратно застелене ліжечко, простирадло в цяточку, мереживні фіранки на вікнах, герань на підвіконні й злегка чутний аромат смаженої картоплі спільно з учорашнім борщем - це однозначно не Андрієве гніздечко. Я чомусь уявляю, що в нього шовкові простирадла, під ліжком далеко-далеко сховані шкарпетки, попільнички в кожній кімнаті, і... стерильна чистота... мабуть... За творчими потугами поблажливо, благословенно, ліниво, спокійно спостерігає Орест. Він, наш куратор і путє-водітєль, регулярно підносить до свого рота пляшечку пива і вливає в горляночку грецьку гидоту, мріючи про справжнє, українське. Для нього мистецькі муки Андрія - це очікування чогось важливого опісля репетиції. Путє-водітєль поволі поглядає на годинник, вираховує, скільки ж залишається часу для здорового сну, і так само ліниво педалює Андрія: - Ти ще довго? Ще скільки тобі? Там горить! І тут не терпить! Ну? Наївний, наївний Орест. Він і не здогадується, що його сьогоднішня безтурботність возведеться у квадрат квадрата і перетвориться на жіночу істеричність, тільки-но дізнається, що Андрій витанцьовуватиме свої "па" не біля готельного басейну, а на головній грецькій сцені. Який жаль! А поки що куратор куняє в кріслі, щось блаженно булькочучи. Пригадую, коли зустрічав нас в афінському аеропорту - це зовсім інший персонаж: суцільна діловитість, ледь уловима незадоволеність, мовляв, чого ми припхалися раніше від усіх. Орест - глиба. Витесана майстром. Не зовсім Пігмаліоном (той все-таки жінку творив), але старанним каменярем. На перший погляд - похмурий, вічно зайнятий: тому туалет покажи, тому квиток купи, того в готелі розмісти, тому соску дай... Крокує наче голова колгоспу "Червоне дишло" за черговим орденом. За сумісництвом він ще й завгосп жовтих футболок, тож завжди чистенька, свіженька ознака форуму лежить на його плечах. Ну викапаний тобі хлопчик-горобчик! ...Прокинувся, оцінив обстановку, усміхнувся, як чеширський кіт з казочки про Алісу. Приваблива усмішка! Дуже щира - чи б то радісною вона була, чи ні. І знову поринув у сон-очікування. Я помічаю Оксану, яка щиро хоче допомогти Андрію, однак він нетерпляче відмахується, ігнорує будь-яке втручання в його святилище, оповите цигарковим смердючим димом. Оксана миттю оцінює творчу атмосферу й не наважується в неї занурюватися, зникає в ліфті. Я ще нічого про цю енергійну жіночку не відаю. А вона - справна молодиця, бистра, про таких кажуть - у руках горить. Але інше мене вразило в ній - вона знала на ім'я всіх учасників форуму. Навіть вивчила напам'ять моє неукраїнське прізвище, до якого я так ревно ставлюся. За Оксаною, отримавши відкоша від балеруна, підтюпцем біжить Інна - вертлява дівчина. Її активність затягнула першу теплу зустріч діаспори: збирається Галина дякувати за увагу, аж гульк - Інна, і вже нашіптує на вухо Богові про котрогось із забутих, не згаданих, але важливих! Спекавшись усіх потенційних помічників, Андрій занурюється в роботу...  
Дія друга   Басейн. Імпровізовані сцена й куліси. Командний голос Андрія. Куди ділася його манірність? Тра-та-та - встаньте туди, тра-та-та - зробіть те-то... Руку підніміть, ногу опустіть, усміхайтеся. - Головне усміхайтеся... - А коли спідниця на сцені впаде? - Усміхнулися, підняли спідницю і танцюєте далі... - оксамитовий голос Андрія начебто заспокоює. Але не надовго. Дістає із сумки сувій чорної, цвинтарного ентузіазму тканини. - Дівчата, це ваші спідниці... - ??? - гоголівська сцена "До нас їде ревізор". Укотре згадується Галинине: "Ви не встигнете!" Ще не отямившись, як ритмічно, такт за тактом, зазвучав суворий голос: - Тут дев'ять метрів тканини, - такт! - Берете ножиці й кожна відрізає собі метр, - такт! - Потім підперізуєте її, - такт! - Ось вам спідниця, - такт! Нічогенький собі креатив! Дівчата від такого костюмного ходу на мить німіють. Стрес за стресом! Тільки ж ось-ось відійшли від шоку "гамівних сорочок", себто тунік грецького пошиву, надто широких, незграбних і грубезних, - а в них журналістська дівота мала бути тендітними мавками-русалками. Яка гарна казка "Попелюшка"! Там звичайна гарбуза з пацюком перетворюється на вишуканий екіпаж з усміхненим кучером, благеньке дрантячко - на елегантну сукенку, а срібні черевички дарує добра тіточка Фея. Е-е-ех! Де ті срібні черевички? - Босі! Бо-о-сі! - розпинається балерун. І тут з'являється справжня тіточка Фея, пані Тетяна, яка за дві години організовує вісім заквітчаних, стрічками прикрашених, із паском спідничок. ...Андрій глянув на годинник, подумки перехрестився і зник... За хвилину пароплав віз нашого танцювального майстра в Афіни, десь там його чекала Велика сцена. А тут розігрувалася маленька драма. Орест розширював словникові межі крутими слівцями, поки що тихо. В очікуванні вечірнього дійства, де він виконуватиме роль наглядальника, музикальника і регулярного кричальника, його розпирало від відповідальності: Андрій, Божа людина, запалив творчий вогонь, а хмизу принести не встиг. Хоч сам гори, Оресте. І він горів. Ох як він горів! (А в момент найвищого горіння його мова урізноманітнювалася, змістовно глибшала, гучнішала). ...Українські віночки із запашної рути-м'яти, барвіночку, любисточка, маку. Віночку, ти ж мені долю покажи, до милого припливи... Як душевно закликала молода дівчина свого судженого, віночок плела квіточка до квіточки, щоб міцно тримався, у воді не розпався, на вітрові не розвіявся, на сонечку не змарнів... - Оресте, нам треба знайти якесь сіно чи гнучке гілля, щоб сплести вісім вінків, - це вже я мудрую над декорації фестивалю. - До Галини... Я до Галини. Вона: - До Оксани... Я до Оксани. Вона: - До Костаса. Мій чоловік вам посприяє. Ну звісно, хто ж краще допоможе сплести магічний український віночок, як неукраїнець. Костас - усміхнений олов'яний солдатик. Міцний, як дубочок. Допитливий. А зі своїм ціпочком - справжнісінький-тобі страж наших душ від розчарування й утоми і наших тіл - від змій. Разом з ним легко, цікаво й невимушено ми подолали десятикілометровий забіг, як дев'ятикілометровий. Його розважлива усмішка, геніальна толерантність до моєї жахливої англійської заспокоює. За хвилину квартет із Костаса, Ореста, мене й танцівниці вечірнього дійства за готелем скубемо гілля дерева, яке на готельній території суворо заборонено шматувати. Будуть вам українські віночки! ...Ближче до вечора і музика на диск записалася, і танець пострункішав, і вісім віночків лежали, тугенько зв'язаних. Навіть з'явився час, щоб пообідати, вишиванки випрасувати, стрічки в коси заплести. Жевріла надія, що Андрій встигне до свята, але танцівниці-журналістки стиха молилися, щоб не на його початок. Спільна відмова від "гамівних сорочок" для інсценування виходу таємничих мавок гуртувала танцювальний колектив студенток не танцювального Інституту журналістики. ...Офіційно-урочисті слова були мовлені високопоставленим ліцом. Потім ще кимсь. І кимсь ще. А тоді, коли Андрій бачив вогні Мармарі, та ще не міг його дістатись, коли Орест тасуючи диски, як карти в колоді, шукав перший музичний трек, а за кулісами як і скільки їсти часник навчали Ро'мана (молодий парубчина, ввічливий, уважний - усім футболки роздавав, боявся, щоб когось не пропустити, на вечірці з усіма дівчатами кружляв, боявся, щоб не пропустити?), почалося дійство... Сплелися в одне коло сотня небайдужих рук, усмішка і життєвий рух укупі - й резонанс, і землетрус далеко не сейсмічний... Танцює гопака грекиня, вкраїнський хлопець випива наливку несвою... Столи відсунуті, басейн стиснувся увесь, а ніч від сміху, страху, танцю, легкості, п'яну нагрілася, і вітер не згасив вогонь сердець. І ти - у дикому танку, біжиш, не чуючи землі, ні музики, ні ритму - тільки сміх... Весілля... Розливайте в чаші... Музи'ки, га'йда у танок... Хто ліпше? Хто справніше? А хто швидше?.. І мріяти, стиснувши чиюсь руку, обійми, ось широка спина, друга, третя... Вишиванки, сукні, кожушки... Розбита склянка, вже порожня пляшка... Вода в басейні закипає... Вогонь горить... Вінки у купці на воді... Енергія з долоні у долоню - приймаю я її... Й лечу з тим божевіллям у майбутнє... Завіса

23 вересня, 4:10 ранку Ірина Виртосу

   

Координати для відгуків:

+3 8 (097) 769 000 7

rivari@rambler.ru

 

ІІ Форум української діаспори у Греції (2007)

Заключним акордом свята був виступ грецького хору під керівництвом п. Еви Васілопулю з м. Карістос. Хор неодноразово брав участь у різноманітних фестивалях, зокрема у балканських хорових співах, де зайняв призове місце. Грецький танцювальний колектив з м. Мармарі під керівництвом п. Анастасії Бурну подарував гостям хвилини насолоди справжніми грецькими танцями. Цей танцювальний колектив буде представляти о. Евію на Олімпіаді 2008 у Пекіні. Вперше разом з Форумом проводилась міжнародна конференція журналістів RUNE MEDIA. На ній були присутні Голова RUNE MEDIA Віктор Чернишук (Литва), головний редактор місячника "Український журнал" Ленка Кнап (Чехія), представники ЗМІ з Латвії, Естонії, Болгарії, Греції, Чехії, України. До учасників Форуму звернувся з вітальним словом Перший Президент України Голова Української Ради Миру п. Л. Кравчук. У своєму виступі він зазначив необхідність проведення таких Форумів з метою популяризації України на міжнародній арені. Українська Рада Миру другий рік поспіль є співорганізатором Форуму українців у Греції, а також співпрацює з Товариством "Українсько-грецька Думка". Леонід Кравчук нагородив Почесною Відзнакою Української Ради Миру Голову Товариства української діаспори у Греції "Українсько-грецька Думка" Галину Маслюк за багаторічну плідну громадську діяльність заради збереження миру і злагоди, відданість справі України і утвердження слави України на міжнародній арені. УРМ лобіює інтереси закордонних українців в Україні, є одним із ініціаторів відновлення програми підтримки закордонного українця. Під час перебування на Форумі Голова Української Ради Миру дав інтерв'ю засобам масової інформації та провів прес-конференцію для представників ЗМІ Європи та Канади. Програма Форуму була насиченою і цікавою. Нікого не залишила байдужим подорож у Дельфи, де в стародавні часи долю людей творили оракули. Відвідання Акрополя, старовинного району Плака, археологічних пам'яток в Афінах дали можливість гостям доторкнутися до історії людства. Як розповідала одна із учасниць Форуму, саме відчуття, що ти ходиш по каменях 2500-річної давності, робить тебе гордим і доводить до стану запаморочення. Кожен день, крім відпочинкової програми на березі моря( хоча і там проходили словесні дебати), мав пізнавальну мету. А це цікаві зустрічі на тему шкільництва та освіти в діаспорі з виступами та реальними ідеями про співпрацю з Національним педагогічним університетом ім. М. Драгоманова, з Інститутом журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка( представники обох вузів були присутні), вечір питань і відповідей на історичні теми з доктором історичних наук, завідувачем відділом новітньої історії та політики Інституту історії України НАН України Г. Касьяновим, який два роки поспіль є бажаним гостем Форуму. Вдруге присутня на Форумі Голова Європейського Конгресу українців, Голова самоврядування Угорщини п. Я. Хортяні коротко і влучно висловилася про цьогорічний Форум: "Кожного року все краще". Цікавою видалася бесіда на тему "Витоки та розвиток української мови" з доповідачами академіком АПН України, професором, завкафедрою стилістики Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова п. Мацько Л.І. і професором, директором Інституту української філології Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова п. Висоцьким А. В. Так звана стара діаспора не розуміє російської мови, і, приїжджаючи в Україну, виникають курйозні випадки на вулицях столиці. Велася активна розмова від зародків писемної мови на території України аж до сьогоднішніх днів. В розмові торкнулися питання суржику української мови, її діалектів. Спонсорами свята виступили концерни "Немирів" і "Кока-Кола", власник готелю "Marmari Bay" в Мармарі п. Танасіс Зафіріс. Другий Форум української діаспори у Греції закінчив свою роботу. Учасники роз'їхалися по своїх домівках і повезли у серцях частинку теплого Егейського моря, години плідного спілкування, нових друзів. Студенти Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка вже розробляють програму співпраці і допомоги україномовним діаспорним виданням у Греції. Після приземлення на батьківщині посипалися повідомлення з ностальгією за проведеним часом. Так як і діаспорні українці живуть від зустрічей до зустрічей, тепер будуть жити і учасники Другого Форуму української діаспори.

Прес-служба Товариства


І Форум української діаспори у Греції (2006)

Представники Європейського Конгресу Українців на І-му Форумі української діаспори в Греції Ласкаве грецьке сонце зігріває українців Європи, які зібралися на перший Форум української діаспори на острові Евія (м. Еретрія, готель “Holidays in Evia Village) з 1 по 11 вересня 2006 р. на запрошення Товариства української діаспори в Греції “Українсько-грецька думка” за співпрацею з Європейським Конгресом Українців та Українською Радою Миру. Робота Форуму розпочалася урочистим вечором знайомств. На урочистому відкритті був присутній радник Посла з політичних питань п. Тарас Малишевський. Приємно було бачити українців з різних куточків Європи (Угорщина, Польща, Румунія, Болгарія, Франція, Македонія, Боснія, Україна), які знайомилися, спілкувалися, вели полеміку, просто відпочивали.

Метою Форуму було представлення української культури на грецькій землі, збереження історичної пам’яті, ознайомлення з життям автохтонного українського населення в європейських країнах, аналіз ситуації в сучасній Україні та її ставлення до великої української діаспори. Поєднання тематичних бесід з відпочинком, ознайомлення з історичними та археологічними місцями Греції, ознайомлення з місцевими звичаями та традиціями зробили перебування учасників на острові насиченим та цікавим.

Так була організована поїздка в Дельфи, де можна було зблизька подивитися і походити по історичних місцях. За припущеннями науковців, саме тут знаходиться центр Землі. Стрімкі гори, глибокі каньйони, лазурне море - такий природній ландшафт майже всієї Греції. Саме таке поєднання надає неповторності цій країні.

Поїздка в Афіни 6-го вересня залишила чудові враження для всіх. Відвідання Посольства України в Греції, покладання квітів до пам'ятника Тарасу Шевченку. На маленькому кусочку грецької землі розмістилася частина України, її геній, Кобзар, який не залишив нікого байдужим. Біля Тараса лунали український гімн "Ще не вмерла Україна", "Червона калина", "Реве та стогне Дніпр широкий". Ще один видатний поет українського сьогодення Іван Драч, який є учасником Форуму, схилив свою голову перед Кобзарем. Щемливі теплі почуття об'єднали всіх присутніх, що згуртувалися навколо пам'ятника, в єдину велику українську сім'ю.

Знайомство з Афінами продовжилось в історичному районі Афін Плаці. Всі бажаючі мали змогу доторкнутися до шедевру древньої Греції - Акрополя, відвідати національні музеї, просто походити старовинними вуличками Афін.

Окремою темою кожного дня звучали історичні бесіди на актуальні теми сьогодення в контексті української діаспори. З цією метою Товариство "Українсько-грецька думка" запросила на Форум завідуючого Відділом новітньої історії та політики Інституту історії України НАНУ, доктора історичних наук Георгія Касьянова та завідуючого Відділом всесвітньої історії і міжнародних відносин цього ж інституту, доктора історичних наук, професора, заслуженого діяча наук і техніки України Степана Віднянського. Активну участь у бесідах брав також голова Товариства "Україна - Світ" Іван Драч. Приємно, що на всі хвилюючі українство питання присутні науковці намагалися дати відповіді та проаналізувати ситуацію.

Море, тенісні корти, футбольні майданчики, басейни створювали можливості для активного відпочинку. Для любителів пішохідних прогулянок гори розкривали свої обійми.

Перший Форум української діаспори Європи відбувся, його робота проходила за програмою, потім будуть зроблені підсумки. Але вже зараз є думка, що він повинен стати щорічним і з новим досвідом, з урахуванням сьогоднішніх недоліків ще в більшому масштабі відбутися наступного року.

Заключний гала-концерт, який відбувся 9 вересня, розпочався урочистою частиною. Прибув на свято Посол України в Греції п. Валерій Цибух (зранку повернувся з відпустки з України, щоб бути присутнім на закритті Форуму). Українські танці, пісні, костюми, національна символіка викликали щире захоплення у всіх присутніх на концерті.

До нових зустрічей наступного року!

Прес-служба Товариства "Українсько-Грецька Думка"


Kallithea-1

Тарас Шевченко – Діонісій Соломос – палкі оспівувачі свободи

Kallithea-1Лекцією на тему «Тарас Шевченко – Діонісій Соломос, національні поети - оспівувачі свободи» продовжилося відзначення шевченківських днів у Греції. Лекція відбулася 11-го березня ц. р. в Культурному центрі мерії Каллітеа за участю представників мерії району, українського посольства в Греції, грецьких наукових, мистецьких та освітянських кіл, а також представників української громади країни. Організаторами заходу були Спілка культури мерії Каллітеа «Новий духовний цикл», Центр досліджень новогрецької літератури «Янніс Хатзініс» та Товариство української діаспори в Греції «Українсько-грецька думка».

Присутніх привітали голова Культурного центру мерії Каллітеа п. Хрісанті Какуліду, заступник мера міста пан Псалідопулос. У своєму зверненні пан Псалідопулос зазначив, що і Тарас Шевченко, і Діонісій Соломос відносяться до плеяди світового рівня особистостей, і є «великою честю для нас представляти двох поетів у нашій мерії», додав віце-мер.Kallithea-2

Центральним доповідачем заходу була українська дослідниця, філолог новогрецької, української та російської мов Наталя Басенко-Кормалі. Присутні в залі представники наукових та літературних кіл Греції залишилися вражені від глибокого аналізу творчості двох визначних національних поетів України та Греції, а також від разючої подібності складної долі вдалині від Батьківщини, палка любов до якої викликала глибоке неприйняття будь-якої несправедливості, безпощадності до поневолювачів і заклик рідного народу до боротьби за свободу. І дійсно, як дивно перегукується заклик Т. Шевченка:

 

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.

 

зі словами Д. Соломоса з гімну Греції:

 

Пізнаю клинок розплати

Леза гостреного спів.

Пізнаю твій зір крилатий

І в очах – священий гнів.

Мужність грецького народу

Із кісток постане знов,

Хай живе свята свобода,

Гордих Еллінів любов.

 

Зі словами щирої подяки після закінчення лекції звернувся до присутніх Посол України в Греції п. Валерій Цибух, який зокрема зазначив, що в ці дні в усьому світі проходять шевченківські святкування, а тут у Греції щойно 6-го березня було відкрито пам’ятник великому українському Кобзарю, і зачитав уривок із привітального слова новообраного Президента України до цієї великої події: «Увічнення Кобзаря в Греції – це виразний прояв шани до України, ще одне свідчення про поглиблення дружніх відносин між нашими державами, між грецьким та українським народами, їх прагнення до взаємного збагачення культур у колі вільної сім’ї європейських націй».

Голова Товариства «Українсько-грецька думка» п. Галина Маслюк у свою чергу подякувала всім присутнім за участь у заході, зазначила, що це цікаве Kallithea-3дослідження було проведене прекрасним філологом та уважним дослідником п. Наталею Басенко у зв’язку з випуском селекційного видання творів Шевченка грецькою мовою, а також наукових статей про життя та творчість українського генія, запланованого Товариством на цей рік, і висловила щирий жаль з приводу того, що через непередбачений 24-годинний страйк 11-го березня на свято не змогли приїхати учні української недільної школи, що діє при товаристві, які готувалися декламувати перед шановним зібранням поезії Діонісія Соломоса українською та Тараса Шевченка грецькою мовами.

Галина Маслюк


vidkryttia-1

І Форум: Фоторепортаж

Відкриття Форуму

vidkryttia-1 vidkryttia-3 vidkryttia-2

В Посольстві України в Греції

posolstvo-1 posolstvo-4 posolstvo-2

Біля пам'ятника Тарасові Шевченку

shevcenko-1 shevcenko-2 shevch-3

В Дельфах

drach-2 delfy-1 delfy-3

***

monastyr gr-tanci hotel-basejn-3
Shevchenko_6.03.2010_1

Пам’ятник Тарасу Шевченку відкрито в Афінах

Shevchenko_6.03.2010_16 березня 2010 року в затишку живописного парку місцевості Гуді, розташованого в місті Зографу, одному з центральних районів грецької столиці, в рамках святкування шевченківських днів відбулася урочиста церемонія відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку. Урочистий захід, що зібрав численну громаду українців та прихильників України, став ще одним підтвердженням справжньої взаємної поваги греків та українців, тісної історичної, культурної та духовної взаємодії двох народів. З нагоди цієї знаменної нагоди парк майорів українськими та грецькими прапорами, а атмосферу урочистості та неординарності створювала гра професійного Shevchenko_6.03.2010_2муніципального оркестру мерії Зографу.

Гучними оплесками супроводжували присутні історичний момент, коли Посол України в Грецькій Республіці п. Валерій Цибух та мер міста Зографу п. Янніс Казакос зняли з пам’ятника величезний український прапор, виготовлений спеціально до цієї події. Двоє державних мужів символічно висадили біля пам’ятника спеціально привезене з України деревце калини та лаврове дерево Аполлона. Shevchenko_6.03.2010_3Турботою грецьких українців буде тепер догляд як за пам’ятником, так і за цими особливими деревами. Таке зобов’язання взяла на себе українська громада перед мером Зографу, який вважає, що українська калина на грецькій землі має почувати себе впевнено та комфортно, як на батьківщині, і порадувати жителів міста своїм калиновим цвітом.

Як пасує двом християнським народам, пам’ятник перш за все освятили грецький священик о. Хрістос Хрістінакіс та український Shevchenko_6.03.2010_4священик о. Михайло Юрина, після чого з привітальною промовою до присутніх звернувся пан Посол Валерій Цибух. Зачитавши вітальне слово Президента України п. Віктора Януковича, пан Посол розповів про те, що перші переклади творів українського Кобзаря були здійснені в далекому 1961 р. видатним грецьким поетом Яннісом Ріцосом, але були маловідомі широкому загалу. Цього року українська громада Греції за сприяння грецьких друзів готує до випуску нове видання, покликане розповісти грецькому суспільству про значимість та велич цієї світового масштабу особистості.

Під час церемонії відкриття з урочистими промовами виступили також: губернатор Афін Янніс Сгурос, Голова Львівської обласної ради Мирослав Сеник, мер району Зографу Янніс Казакос, Директор Департаменту двосторонніх зв’язків з Україною та країнами Чорноморського регіону МЗС Греції Каролос Гаадіс, Shevchenko_6.03.2010_5Голова Товариства української діаспори в Греції «Українсько-грецька Думка» Галина Маслюк. Вищезазначені посадові особи в знак шани поклали до пам’ятника вінки. До них долучилися учні української недільної школи при Товаристві української діаспори у Греції «Українсько-грецька думка», які в свою чергу висловили  пошану до символу українського духу на грецькій землі покладанням кошика ніжних білих, синіх та жовтих квітів. На закінчення свята представники української громади разом із школярами та студентами відділення славістики Афінського університету співали пісень та декламували вірші Тараса Шевченка двома мовами.

Відкриття пам’ятника Великому Кобзарю стало можливим завдяки ініціативі Товариства української діаспори в Греції «Українсько-грецька Думка», підтримці Shevchenko_6.03.2010_6муніципалітету м. Зографу (Афіни), сприянню Міністерства закордонних справ України, а також українського Благодійного Фонду «Парфенон» і громади Львівської області, чиїм добровільним коштом було виконано погруддя Кобзаря. Автором погруддя Т. Г. Шевченка є відомий український скульптор, професор Львівської Національної академії мистецтв Володимир Одрехівський.

Після численних виступів гостей до присутніх звернулася голова Товариства української діаспори в Греції «Українсько-грецька Думка» Галина Маслюк (виступ подається повністю).

 

Відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку в м. Зографу (Аттика)

6 березня 2010 р.

 

Виступ голови Товариства української діаспори у Греції «Українсько-грецька думка» Маслюк Галини.

 

Shevchenko_6.03.2010_8

«Багата історія греків України, не можна дозволити їй загубитися», - багато років тому сказав мені мер міста Зографу пан Янніс Казакос. «Спробуємо зберегти її разом», - сказали з радістю ми, українці Греції, українці–елліністи з України деяким небайдужим грекам, яких зворушила багата історія їх прадідів, що творили великі справи  в Україні. З радістю, тому що це частина історії нашої країни, яка багато разів перекручувалася. І ще… Тому що багато тисяч греків впродовж століть відчували нашу країну своєю батьківщиною. І ще… Потрібно зберігати нашу пам’ять. Ми завдячуємо Shevchenko_6.03.2010_10тим, хто в минулому будував наше майбутнє.

І тому що пан Казакос відноситься до тих «чутливих», робить  він це найкращим чином. Тоді я сказала йому, що в Греції немає нічого українського, і що нашу історію, українців Греції, ми писатимемо разом.

І так сталося… Перший український пам’ятник на грецькій землі ми відкриваємо тут, в мерії Зографу. Щиро вам дякуємо. Дуже важлива і історична подія, яка сьогодні тут відбувається.

Також не можемо не подякувати нашому послу п. Валерію Цибуху, що знайшов шлях зробити наші мрії дійсністю. Нам було би дуже важко зробити це самим. Ми одна з небагатьох громад в Європі, яка не отримує жодної допомоги.  Окрім окремих ініціатив цілком конкретних людей, як оця, пана Казакоса, радника мера Зографу пана Янніса Вурціса, преShevchenko_6.03.2010_7зидента коледжу «Дельта» пана Костаса Карканьяса, величезного вкладу пані Ліци Патеракі.

Дякуємо всім грекам, відомим і невідомим, що за власним бажанням допомагають нам зберігати свої мову та традиції так далеко від рідної землі. І цей пам’ятник тут нам дуже потрібен.

По-іншому як нам навчити наших дітей, що вони українці?! Що мають багату, але зболілу історію?! Що перш ніж наша країна стала незалежною, загинули сотні тисяч в боротьбі. Що треба завжди прагнути до свободи, працювати для добробуту, підтримувати європейський вибір України. Як можна робити це все, не маючи жодного українського місця в Греції? Зараз – маємо! Дякуємо і вам, пане Посол, і тим вашим друзям-українцям, які підтримали вашу спробу допомогти нам.

Великий Тарас говорив: «Як умру, то поховайте… на Вкраїні милій…». Як добре це відчуває кожен з нас тут! Саме так, як він. Не забуваймо, що Тарас закликав нас «повстати», «кайдани порвати…». Не дозволити нікому нас поневолити. Ніколи знову! Не забуваймо його заповіту. Не загубімо нашу паShevchenko_6.03.2010_9м’ять.

Надіємося, що і надалі матимемо поряд наших друзів–греків, які теж добре знають, що таке чужина. Бажаємо, щоб Україна стала сильною і народ її зажив добре, тому що він того вартий. Сподіваємося, що новообраний президент України виправдає надії свого народу, 20-тимільйонної української діаспори, яка також є частиною його народу, тому що ми маємо абсолютну потребу бути гордими за нього, за нашу країну, за її історію та за її героїв.

Зі своєї сторони ми вже робимо неможливе. І продовжуватимемо далі. Щоб дізнався весь світ про те, що ми дружний, працьовитий, трошки мрійливий, але дуже – дуже гарний народ.

Дякую.


Українці Греції взяли участь у Міжнародному дні Рідної мови

Урочистість, присвячена Міжнародному дню рідної мови, відбулася 21 лютого 2010 р. в центральному офісі Спілки Мігрантів Греції (СМГ) в центрі Афін. Голова Спілки Жан-Даніель Колобані, відкриваючи приурочену конференцію під назвою «Мовна та культурна різноманітність» зокрема зазначив, що «рідна мова є невід’ємною частиною культури кожного з нас, з якого куточка планети би ми не походили», і підтвердив готовність СМГ і надалі розвивати діяльність Спілки в багатокультурному напрямку.

Австралійська журналістка грецького походження п. Амалія Травасару наголосила в свою чергу на необхідності презентації культурної самобутності мігрантів, що проживають у Греції і поділилася з присутніми враженнями зі свого особистого життя в Австралії як грецької емігрантки.

Голова Ради правління пакистанської громади п. Mian Suhail Hanif відзначив важливість рідної мови як носія культури, але і як одного з найосновніших шляхів інтеграції в суспільство. Відбулася жвава дискусія з цього приводу, після чого присутні переглянули відеосюжет (http://www.youtube.com/v/-BlAkbuHSYo&hl=en_US&fs=1&rel=0&border=1), підготовлений Спілкою за участю української суботньої школи при Товаристві «Українсько-грецька Думка», Культурного центру албанської громади, школи пакистанської громади, Російського освітнього центру «Мір».

Завершилось свято урочистим відкриттям започаткованої бібліотеки та виступом хору російського Товариства «Берьозка».