УКРАЇНСЬКА ХУДОЖНИЦЯ ОКСАНА ЧАУС НА КРІТІ
Українська художниця-іконописець Оксана Чаус на запрошення бібліотеки ліцею Тібакіу, що на острові Кріт провела в понеділок, 28 березня 2011 року семінар для учнів цього навчального заходу. Захід відбувся у співпраці з Національним центром книги в рамках програми "Письменники та іконописці в школах". У ньому взяли участь учні школи, які цікавляться мистецтвом. Оксана Чаус розпочала свою розповідь на прикладі книги Вінцензоса Корнароса «Еротокрітос», до якої художниця робила ілюстрації. Пані Оксана обгрунтувала дітям вибір тем для ілюстрацій. Учні ліцею мали можливість поговорити з художницею на різноманітні теми мистецтва. Оксана Чаус, відверта, проста, з гумором, давала вичерпні відповіді на запитання учнів, які не хотіли її відпускати. Розмова перекинулася на сучасність та роль мистецтва в житті людей. Художниця пояснила своє бачення та дала відповідь на хвилююче д
ітей питання: чи може вижити сьогодні художник? Художниця запропонувала дітям намалювати голову кікладського ідола, якого вони зобразили кожний на свій лад.
Варто наголосити, що організаційні клопоти заходу взяла на себе директор бібліотеки Надя Харалабопулу. Завдяки ініціативі цієї жінки діти мають безпосередній контакт з мистецтвом. Це позитивно відбивається на формуванні особистості учнів, вони вчаться вирішувати проблеми самостійно, а також набираються цінного життєвого досвіду.
ГАЛИНА МАСЛЮК
ПАМ’ЯТЬ ПРО КОБЗАРЯ ЖИВЕ В СЕРЦЯХ УКРАЇНЦІВ ГРЕЦІЇ
Сонячна днина випала на 12 березня в Афінах. Після снігу, холоду, дощу на небо виглянуло сонечко і супроводжувало українських дітей недільної школи при Товаристві української діаспори в Греції «Українсько-грецька думка» до пам’ятника Великому Кобзарю в Парку Дружби м. Зографу. Гостями свята були священик української православної церкви о. Василь (Лило), радник посольства України Ганна Тищенко, голова і члени ради правління Товариства, вчителі, батьки, діти. Священик прочитав літію в пам'ять українського Кобзаря, а також закликав всіх українців, де б вони не жили, не забувати свого коріння. Ганна Тищенко привітала присутніх та нагадала дітям, що маленький Тарас був такою самою дитиною, як вони, але, на жаль, не мав змоги ходити в школу. Проте швидко навчився читати і писати, любив малювати, спостерігав за природою і безмежно любив свою Україну, хоча прожив там і не так довго. Галина Маслюк звернулася до присутніх і сказала: «Дуже добре, що в нас є пам’ятник Тарасу Шевченку. Це місце є для кожного українця відправною точкою, маленьким острівцем України на грецькій землі. Ми взяли на себе обов’язок доглядати за могилою нашого земляка і ніколи про це не треба забувати. Ви, діти, є нашою надією, і незадовго ст
анете на сторожі українських інтересів за кордоном. Саме ви прийдете нам на зміну і будете продовжувати українську справу. Де б ви не жили, ніколи не забувайте, звідки ваші корені, гордіться іменем Тараса Шевченка, нашого земляка, який знав, що таке чужина, і з високо піднятою головою несіть український прапор в житті». Діти школи Юріна Тетяна та Нагайський Максим поклали вінок до пам’ятника Кобзарю, прозвучали поезії Тараса Шевченка «Тече вода з-під явора» та «Мені тринадцятий минало…» у виконанні Умриш Марії та Юріни Тетяни. Оксана Наконечна щиро подякувала всім присутнім. «Дуже важливо, щоб підростаюче покоління зростало на віршах та поемах Тараса Шевченка. Адже вони є актуальними і сьогодні, через відрізок часу у майже два століття». Також директор школи попросила любити ближнього і ніколи не втрачати віру в Україну, її волю і незалежність, як вірив наш пророк:
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!
Спільною світлиною, на якій відбилося розмаїття вишитих сорочок, закінчилося покладання квітів учнів української недільної школи в Афінах.
НАКОНЕЧНА ОКСАНА
УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО – ЧАСТИНА СВІТОВОГО НАДБАННЯ
Варто зазначити, що виставка сучасного живопису «Культури світу» стала першим із низки запланованих на 2011 р заходів. На ній були представлені роботи понад 40 художників з 10-ти країн світу, зокрема, України, Кіпру, Туреччини, Сирії, Йорданії, Індонезії, Румунії, Аргентини, Бразилії, Сербії тощо. Участь у відкритті взяли очільники та представники дипломатичних представництв Кіпру, України, Сирії, Румунії, Сербії, Індонезії, Йорданії, Ірака. Надзвичайний та Повноважний Посол України в Греції Володимир Шкуров звернувся до присутніх з привітальним словом, в якому подякував організатораам за чудову ініціативу, висловив готовність до подальшлї співпраці та розвитку відносин у сфері культури.
 |
| В. Шкуров, митрополит м. Патри Хрисостомос. |
В рамках перебування на Пелопоннесі відбулися зустрічі Посла України з керівництвом органів місцевого самоврядування міста Патри і Західної Греції, а саме, віце-губернатором Західної Греції по регіону Ахаїа Грігорісом Алексопулосом, віце-мером міста Патри з питань туризму і розвитку Апостолосом Вандаракісом, головою Міжнародного театрального фестивалю м. Патри Яннісом Андріотісом, Блаженнійшим Митрополитом Патри Хрисостомосом.
Розвиток двосторонньої торгівлі та туризму між Україною та Грецією стали основними темами у співбесіді посла України з віце-губернатором Гріго
 |
| Голова осередку товариства «Українсько-грець- ка думка» в Патрах Ірина Осінчук. |
рісом Алексопулосом. В. Шкуров проінформував грецького колегу про політичну та економічну ситуацію, перебіг реформ в Україні, а також підкреслив, що економічна складова є пріоритетом зовнішньої політики нашої країни. В свою чергу губернатор зупинився на питаннях виконання грецькою стороною Меморандумів, підписаних його країною з керівництвом ЄС та МВФ, та шляхів виходу Греції з економічної кризи. Під час зустрічі обговорювалося також питання про побратимство регіону Ахаїа з однією з областей України.
В ході усіх проведених зустрічей були обговорені перспективи співробітництва двох країн в економічній та культурній сферах, галузі туризму, подальші шляхи поглиблення регіональних зв’язків обох країн. Українські театральні колективи були запрошені до участі у щорічних заходах, які проводяться у серпні-вересні організаторами Міжнародного театрального фестивалю м. Патри. Активізація діалогу, а також здійснення паломницьких подорожей православними віруючими двох країн були в центрі уваги під час зустрічі з Блаженнійшим Митрополитом Патри Хрисостомосом.
Важливою складовою програми перебування Посла стала його зустріч з головою осередку Товариства «Українсько-грецька думка» в м. Патри Іриною Осінчук та іншими представниками української громади міста. Спілкування з українцями проходило у форматі обміну думками щодо перспектив їхнього залучення до реалізації спільних культурних і освітніх проектів українсько-грецького співробітництва.
ГАЛИНА МАСЛЮК
ЖИТТЯ, ПОКИ ЙОГО ВІДКЛАДАЄМО, МИНАЄ
Про все це з великим ентузіазмом і щирим захопленням, яке мимохіть передається всім її слухачам, розповідала львівська письменниця на презентації своїх нових книг. І їй це в наступний раз вдалося! Хотілося якнайшвидше заволодіти книжками і йти читати. І зрозуміло, чому.
Отже, роман-феєрія “Три чесноти, або Казка про оріхалк” вийшов у видавництві “БаК” у 2010 році (редактор Марія Кривенко). Автор і надалі не зраджує використанню філософських першоджерел та захопленню Давньою Грецією. Тут складні філософські принципи вкладені у життєві ситуації та у цікавий пригодницький сюжет. Наприклад, ліс, на пошуки якого вирушає головний герой, і справді існує – у Львівській області. Дослідження підтверджують, що масив виріс на… морському дні, яке було тут п’ять тисяч років тому». Оріхалк - це метал, який добували на теренах давньої Атлантиди. Про цей дивний метал детально описує Платон в своїх діалогах "Тімей" і "Критій".
У книзі Ева Гата вигадує свою країну – Край світу. Мешканці Краю, що потонув у темряві, провадять сіре й сповнене фальші життя. Головні герої жебрак Давид (він названий Давидом, бо потім поборює Голіафа) та проста дівчина Пистина (з грецької це означає Віра) повертають людям «три сонця» – три чесноти (Віру, Надію та Любов). Книжні фантастичні сюжети переплітаються із реальністю.
Друга книжка «Бланік відчиняє двері» вийшла у видавництві “БаК”у цьому році. Книжка є продовженням роману “Сюрпризи долі, або Змагання між Аполлоном і Паном». Життя і Смерть завжди поруч – дві нерозривні частини вічного Буття. Час для кожного летить нестримно, безкомпромісно вносить свої корективи і в таємні сподівання, і у відверті прагнення. Непомітно минає день за днем. За плечима залишаються літа за літами. Що далі? Невже усі роки минули даремно? У чому був їхній сенс? Як прожити життя, щоб, оглядаючись на нього, не очікувати смерть із тремтливим жахом чи соромом?
Роман складається з двох частин: «Побороти Зевса» і «Сповідь Аполлона». В першій частині події частково відбуваються у Празі. Старовинні чеські легенди переплітаються з сьогоденням. Бланік – це гора неподалік від Праги. Існує легенда, що в Бланіку мешкають славні лицарі. Настане відповідна пора, двері Бланіка розчиняться, лицарі вийдуть, врятують Чехію і весь світ. Та Бланік має ще і інше значення. Це межа між життям і смертю. Цю тезу також використовує відомий чеський композитор Б. Сметана. Мелодика його симфонії «Моя Батьківщина», шоста частина якої називається «Бланік», постійно вплітається в сюжет роману.
Події другої частини «Сповідь Аполлона» частково відбуваються у Берліні. Аполлону вже шістдесят. Все життя він боровся зі Змієм. Однак, цю тварину не так просто подолати, оскільки вона безпосередньо сидить в нас. Цілковита безнадія. Повна безвихідь. Життя минуло даремно. Розпач. Що робити? З'являється шалена думка полишити цей світ. Він бачить, як відчиняються двері Бланіка. І раптом... Доля простягає свою руку.
В книжці детально подається опис творчості художника Давида Каспара Фрідріха (німецький романтизм 19ст.) та Арнольда Бекліна (Швейцарія). В центрі уваги картина Фрідріха «Самотнє дерево» та Бекліна «Острів Мертвих». (Сергій Рахманінов настільки захоплювався творчістю Бекліна, що написав симфонію «Острів мертвих»).
Варте уваги, що окрім безпосереднього тексту, в романі подані переклади сонетів Вільяма Шекспіра виконані Святославом Караванським, вірші Костаса Каріотакіса перекладені Андрієм Савенком та вірші Яніса Рицоса у перекладі Святослава Зубченка, що дебютував у ролі перекладача.
Грецькі читачі львівської письменниці, які з першої книги спостерігають за літературним поступом своєї співвітчизниці, з вдячністю зустріли її нові роботи. За словами тих, хто вже встиг прочитати нові романи, вони такі ж філософсько-оптимістичні, але майстерність автора значно виросла, манера писання стала більш вишуканою, впевненою, ще більш привабливою. Сама Ева Гата вірить: всі люди однакові, вони ніколи не зміняться, вони приходять на Землю з однаковим набором добра і зла. Коли в серці перемагає добро, люди йдуть далі вгору, а коли перемагає зло – опускаються вниз, і на їхнє місце знову приходять люди з тим самим набором. Якщо автор зловить вічні істини, що відображають боротьбу добра зі злом, серцевину людських пристрастей, проблем і радощів, він залишиться у віках. Отже, нових досягнень, Ева... До нової зустрічі в Греції.
ГАЛИНА МАСЛЮК, ОКСАНА НАКОНЕЧНА
УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА УГОРЩИНИ ПІД ЗАГРОЗОЮ
Україніці Греції стурбовані ситуацією, що склалася навколо виборів до Державного самоврядування українців Угорщини. Співпереживаємо разом з нашими співвітчизниками, ураїнцями Угорщини, які зробили великий внесок у розвиток українсько-угорських відносин. Знаємо, що Товариство української культури Угорщини за 20 років свого існування та за підтримки угорського уряду досягло важливого поступу в суспільному житті Угорщини. Неодноразово відвідуючи Вашу країну щоразу переконувалися, наскільки вміло та успішно Товариство вміє згуртовувати навколо себе українців та друзів угорців. Для нас воно було завжди прикладом. Його досягнення поважає та цінує вся світова українська спільнота.
Були дуже здивовані інформацією про небезпеку, що загрожує сталій діяльності української громади Угорщини. Зокрема, за участю у найвищих органах керівництва людей, які не тільки не є українського походження, але і не відстоюють інтереси українців, тому що, в районах, де створилися самоврядування, не існує жодного українця. І все це робиться, зловживаючи законами Вашої країни. Кого ж вони насправді представлятимуть в українській громаді? Чи з якою метою вони туди йдуть ?
Звертаємося до вас, вельмишановний пане Прем’єр-міністре, з надією, що Ви втрутитеся особисто і не дозволите дискредитації та порушення продуктивної діяльності української громади Вашої країни, яка має право будувати та розвивати свої структури з тими людьми, які мають безпосереднє відношення до неї, зберігають українську мову, традиції та роблять все можливе для того, щоб їхні діти були достойними громадянами Угорщини».
Як поінформувало Товариство української культури в Угорщині, у виборчому процесі до Державного органу самоврядування українців у багатьох випадках взяли участь виборці та кандидати, які не є частиною української громади та не зберігають українську мову, культуру та традиції. “Світовий Конґрес Українців закликає Прем’єр-міністра Угорщини ... перевірити, чи виборчий процес, включно з виборами до Державного органу самоврядування українців Угорщини, пройшов згідно з фундаментальними принципами таких виборів, а якщо ні, то вжити відповідних заходів, щоб виправити цю ситуацію,” – заявив зокрема президент СКУ Евген Чолій.
ГАЛИНА МАСЛЮК
ПРЕСОВЕ ПОВІДОМЛЕННЯ
12 січня 2011 р. Світовий Конґрес Українців надіслав лист з закликом засудити політично вмотивовані судові процеси в Україні: а) верховному комісару ООН у справах людських прав Наванатем Піллай, б) директору Бюро демократичних інституцій та людських прав ОБСЄ Джанезу Ленарчику, в) голові Підкомітету Європейського Парламенту з питань прав людини Гейді Гауталі, г) комісару Ради Європи з прав людини Томасу Гаммарбергу, ґ) голові делегації Європейського Парламенту до Комітету парламентського співробітництва ЄС-Україна Павелу Ковалю та д) генеральному секретарю Міжнародної правозахисної організації “Міжнародна амністія” Салілу Шетті.
У цьому листі Світовий Конґрес Українців заявив, що:
1. Такі судові процеси підтверджують відповідність наступних спостережень, які висловлено в Резолюції Європейського Парламенту щодо України від 25 листопада 2010 р.:
д. Враховуючи, що після президентських виборів у січні 2010 року посилюються тенденції, які викликають стурбованість щодо зниження поваги до демократії та плюралізму, про що свідчить зокрема поводження з деякими неурядовими організаціями та індивідуальні скарги журналістів щодо тиску з боку їхніх редакторів чи власників видань стосовно висвітлення чи невисвітлення окремих подій, а також посиленої та політично вмотивованої діяльності Служби безпеки України та використання в політичних цілях ресурсів адміністративної та судової систем.
2. 28 грудня 2010 р. Західна інформаційна корпорація ZIK повідомила, що уповноважена Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова так прокоментувала арешти попередніх урядовців:
Моя позиція була і залишається незмінною. Україна є лідером в Європі щодо масового застосування арештів… Така ситуація ганебна.
3. 30 грудня 2010 р. уряд США висловив свою стурбованість щодо стану справ в Україні в Заяві уряду США про розслідування щодо українських опозиційних політиків, де зазначив наступне:
Незважаючи на те що уряд США, як правило, не коментує конкретики окремих справ, ми висловили українському уряду наше занепокоєння: з корупцією потрібно боротися, але переслідування правоохоронними органами не має бути вибірковим або політично вмотивованим.
У цьому контексті ми також висловили свою стурбованість тим, що коли переслідують, за маленькими винятками, лише тих високопосадовців, які пов’язані з попереднім урядом, це виглядає як вибіркове переслідування політичних опонентів.
“Світовий Конґрес Українців закликає міжнародне співтовариство та свої складові організації засудити неприпустимий антидемократичний тиск, що здійснюється на політичних опонентів в Україні,” – заявив президент Світового Конґресу Українців Евген Чолій.
СТЕПАН БАНДЕРА - ГЕРОЙ УКРАЇНИ!
Поява цього повідомлення зараз, з посиланнями на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року, виглядає як відкрита провокація та зневага до українського народу та його історії.
Вищеназвані рішення українських судів прийняті з грубим порушенням чинного законодавства, суперечать нормам права і судочинства і є політичним замовленням влади України. Через це вони не можуть бути визнаними.
Степан Бандера не є і не може бути символом якоїсь однієї партії чи політичної сили. Будучи одним з найбільш яскравих борців за Незалежну і Соборну Українську Державу, він є символом Незалежної України. Він - Герой не для окремої частини України, а для кожного свідомого українця, незалежно від місця проживання: на Заході чи Сході України, або ж за кордоном. Світлої пам’яті Степан Бандера та очолювана ним Організація Українських Націоналістів як ніхто інший наблизили народження Української Держави, віддавши за цю священну мету найдорожче — власне життя. Без їх героїчної боротьби не було б на карті світу держави Україна, а отже і інституту Президента, відповідно і Президента Януковича.
Факт публічної зневаги до постаті Степана Бандери і так зване “скасування” Указу Президента про присвоєння йому звання Героя України ми вважаємо свідомою антиукраїнською провокацією владної верхівки в Україні, ознакою її політичної незрілості і меншовартості, а також загрозою для самого існування Держави України.
Висловлюємо нашу солідарність обласним радам Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини та всім громадським і політичним організаціям, котрі висловили свій протест проти цього незаконного та антинародного рішення.
Звертаємося до Президента України із закликом припинити провадити антиукраїнську політику на замовлення північного сусіда, не позбавляти український народ власної історії, мови та культури.
Зі свого боку ми робитимемо все від нас залежне, щоб в країнах нашого перебування громадськість могла якомога більше знати про Україну, про її справжню історію та Героїв, а також про актуальний стан політичного та суспільного життя.
Бандера був, є і буде Героєм України!
Слава Україні!!!
Португалія:
Спілка українців у Португалії - Голова Павло Садоха
Асоціація українців у Португалії "Собор" - Голова Олег Гуцько
Християнський рух українців у Португалії - Голова Іван Онищук
Українсько-португальський освітньо-культурний центр, школа Тараса Григоровича Шевченка Директор Наталія Дмитрук
Німеччина:
Центральна Спілка Українців в Німеччині - Голова Людмила Млош
Італія:
Християнське Товариство Українців в Італії – Голова Олесь Городецький
Асоціація українських жінок в Павії «Джерело» - Голова Діна Петелько
Асоціація українських жінок в Італії (Неаполь) – Голова Олександра Фарима
Асоціація українців на Сарденії «Барвінок» (Кальярі) - Голова Володимир Степанюк
Асоціація «Україна в Європі» (Рим) - віце-президент Марія Очич
Українська школа «Свята Софія», об’єднання «Родинна Світлиця» (Рим) - директор Мирослава Горбенко
Асоціація «Оріана» (Рим) – Президент Марія Беднарчук
Асоціація «Арата» (Рим) – Віра Хижа
Культурна асоціація «Калина» (Салерно) - Голова Ольга Тарасюк
Асоціація «Надія» (Брешія) – Голова Ольга Вдовиченко
Культурна асоціація «Зубко» - Президент Любов Зубко
Іспанія:
Асоціація "Українська громада Іспанії за права, честь і гідність українців" – Голова Юрій Чопик
Асоціація Українців Регіону Мурсія - Голова Лариса Пономаренко
Греція
Товариство української діаспори в Греції "Українсько-грецька думка" - Голова
Галина Маслюк-Какку
1919 — проголошення АКТА ЗЛУКИ
Проголошення Акта Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р. Фото роблено з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий.
Січень видався багатим на значимі для української нації події місяцем. Сьогодні, з нагоди 90-ї річниці відзначення історичного Акту Злуки, хотіла би зробити невеличкий екскурс в минуле, щоб зрозуміти справжнє значення низки трагічних подій у долі нашого народу. Протягом 17-18 років, що віддаляють нас від розвалу Радянської імперії, і особливо, протягом останніх років завдяки зусиллям влади, в Україні з меншим чи більшим успіхом, але все ж таки робляться спроби пошуків та відтворення історичної правди, переоцінки та реабілітації зумисно дискредитованих та спотворених історичних фактів та постатей нашого минулого. Цей процес складний і болючий, тому що руйнує чиюсь хибно сформовану уяву, але абсолютно необхідний для повноцінного, самодостатнього майбутнього українця, як горду за своєю національною ознакою складову нового українського громадянського суспільства, або політичної нації, як ще прийнято говорити.
Отже, минулого року 21 січня виповнилося 360 років від початку Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648). Ця війна формально завершилася через 6 років укладенням 8 січня 1654 року так званої Переяславської угоди про входження України як автономної держави під протекторат Росії. Історичне значення Визвольної війни і загалом політичної діяльності Богдана Хмельницького в тому, що гетьманові вдалося утворити досить велику й потужну козацьку державу. Таким чином, аж через понад 400 років було відновлено державність України. Адже після загарбання роздрібненої Київської Русі монголо-татарами (1240 рік — взяття Києва) слов’янські землі більш як на століття опинилися під владою Золотої Орди. Потім майже на два століття увійшли до складу Великого князівства Литовського, а після об’єднання останнього з Польським королівством у Річ Посполиту, опинилися на ціле століття у складі цієї держави. Отже, Хмельницький відновив державність. І невдовзі втратив її у результаті підписання Переяславської угоди, яку, щоправда, українська старшина задумувала зовсім не як загарбання України. Але вийшло саме так. Після смерті Хмельницького 1657 року (є версія про його отруєння) його наступники не змогли об’єднати Україну в одне ціле, як це зробив могутній гетьман. Натомість — чвари, розбрат, те, що згодом назвали Руїною, і що знову на століття позбавило нас незалежності.
Національно-визвольний рух початку ХХ ст. активізувався після першої російської революції 1905—1907 рр. Гасла автономної України лунали на засіданнях Державної думи Росії, на сторінках органу української фракції І Думи —“Украинского вестника”. Часопис виходив за активної участі провідника українського руху Михайла Грушевського, кожне число відкривалося його публіцистичними виступами з вимогами автономії України, розвитку національної школи, мови, преси. З початком Першої світової війни на арену боротьби за самостійну Україну виходять політемігранти з Наддніпрянщини, які створюють Союз визволення України. Лідери Союзу проводили активну просвітницьку роботу серед полонених українців з російської армії у таборах Німеччини та Австрії. Задля піднесення національної свідомості серед полонених Союз видавав популярні праці з історії України, зокрема праці Михайла Грушевського. Саме завдяки діяльності Союзу в таборах було сформовано Синьожупанну та Сірожупанну дивізії, підрозділи яких брали участь у боях із більшовицькою навалою.
“Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Коли вперше цю багатовікову мрію українців озвучив Михайло Грушевський в ніч на 11 січня 1918 р. в залі Центральної Ради, буря овацій потрясла її стіни. Відновлення української державності, здавалося, безнадійно втраченої в глибинах ХVІІІ ст., — у цьому полягала сутність та головна конструктивна ідея ІV Універсалу. Цей акт став вершиною діяльності Української Центральної Ради та логічним доповненням і розвоєм найрадикальнішого документа УЦР — ІІІ Універсалу, в якому вже було закладено головні підвалини державотворення: народ, територія, влада. У найдраматичніший момент своєї історії новітній український парламент ухвалив ІV Універсал, щоб захистити Україну від більшовицької навали, укласти мирний договір (Берестейський мир ) і вплинути на геополітичну ситуацію в Європі. Про зміну геополітичної ситуації свідчать тогочасні карти, на яких своє повноправне місце серед європейських держав займає молода незалежна держава Україна. Її визнали країни Четвертного Союзу як незалежну державу. А вже у квітні внаслідок приходу до влади П. Скоропадського замість УНР було проголошено Українську Державу, яка, проте, проіснувала недовго. У грудні 1918 року УНР відновила Директорію.
Тогочасні українські політики не могли передбачити всі проблеми, які стануть на шляху утвердження незалежності. Проте вони були свідомі того, що за головний постулат ІV Універсалу доведеться боротися не одному поколінню. Справді, це був документ перспективної дії, його історичне значення виявилося не відразу. Ключові слова ІV Універсалу Центральної Ради покликали на захист самостійної України київських студентів та гімназистів, що полягли під Крутами;
Так, 29 січня 1918 року, через тиждень після проголошення ІV Універсалу про незалежність, Українській Народній Республіці довелося захищатися від агресії більшовицької Росії на ближніх підступах до столиці. Більшовицькі війська, в обозі яких плелися на Київ і так звані українські радянські частини, біля станції Крути, між Бахмачем і Ніжином, зупинили кілька сотень молодих воїнів УНР. На жаль, це було все, що на той момент українська влада могла кинути на захист столиці — юнаків з військових училищ, студентів київських університетів. Бо УНР необачно не взяла під свій контроль численні українські військові фронтові частини, не подбала про оборону республіки. Юні патріоти загинули, через кілька днів. Агресори штурмом узяли Київ.
У зв’язку з цим сьогодні Голова Спілки офіцерів України В’ячеслав Білоус загострює нашу увагу на сучасному законодавстві, де задекларовано зменшення кількісного складу Збройних сил України, і проводить паралель між IV Універсалом, де записано “реорганізувати армію в народну міліцію”. Перші наслідки такої реорганізації Україна 1918-го, вважає пан Білоус, побачила вже за тиждень — 29 січня під Крутами. Сьогодні Збройні сили України налічують 200 тис. осіб, натомість кількість війська в Польщі — 350 тис., Німеччині — 500 тис., Росії — 1 мільйон.
Естафету боротьби за незалежну Україну з кінця 1918 до початку 1921 р. перебрала Директорія Української Народної Республіки та провідники Західно-Української Народної Республіки. Рівно через рік після проголошення ІV Універсалу 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві було проголошено Акт злуки — об’єднання історичних українських земель в єдину державу — Українську Народну Республіку. Акт проголосили уряди УНР і Західно-Української Народної Республіки, що утворилася на землях, які століттями були відірвані від України. День 22 січня, починаючи з 1999 р. (якщо не помиляюся) за президента Л. Кучми, в незалежній Україні відзначають як свято — День Соборності.
Незадежна Держава перестала існувати наприкінці листопада 1920 р. внаслідок остаточного захоплення території УНР російськими більшовиками та виїзду голови Директорії УНР і Ради Народних Міністрів УНР в еміграцію. Проте слова ІV Універсалу продовжували звати до бою вояків Армії УНР доби Директорії та Січове Стрілецтво Української Галицької Армії. Різними засобами за самостійну Україну боровся Уряд УНР в екзилі, Українська Повстанська Армія в роки Другої світової війни, шістдесятники в період тоталітаризму. Незалежність України, проголошену 1991 року, можна вважати одним із найвагоміших результатів ІV Універсалу.
І про сучасне…
В січні минулого року в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського до 90-річчя проголошення ІV Універсалу Української Центральної Ради відкрилася виставка “…однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною…”.
Відкриття виставки до 90-ої річниці проголошення незалежності України в родинній садибі Грушевських на Паньківській, 9 мало особливе, символічне значення. Саме їхня садиба стала епіцентром січневих подій 1918 р. Тісно переплелася особиста трагедія Михайла Грушевського з трагедією молодої Української держави, яку він виборював упродовж десятиліть. Більшовики добре усвідомлювали провідну роль лідера Центральної Ради, тому і спрямували свій жорстокий удар саме проти нього. Вони зумисне обстріляли дім Грушевських, з якого напівживою винесли матір Михайла Сергійовича, в пожежі загинули унікальне зібрання українських старожитностей, книгозбірня, архів, рукописи. Незважаючи на трагедію, Грушевський закликав новими очима поглянути у майбутнє: “І мені здається, що те, що переживаю я так гостро в сім моменті, переживає й уся Україна. Що Україна також поховала своє старе в сім огнищі, в сій руїні, в могилах своїх дітей, забитих рукою большевиків, як я в могилі матері…”.
В травні минулого року в Будинку вчителя (колишнє приміщення Центральної Ради) відбулася прес-конференція з приводу створення Музею Української Народної Республіки. Її учасниками були в. о. голови Українського інституту національної пам’яті Ігор Юхновський, останній Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк, президент Академії педагогічних наук України Василь Кремень, заступник голови Українського інституту національної пам’яті Владислав Верстюк, директор бібліотеки ім. О. Ольжича Олександр Кучерук, директор Київського будинку вчителя Лариса Мельник, президент “Київміськбуд” Петро Шилюк, виконавчий директор Міжнародного благодійного фонду національної пам’яті Борис Пономаренко та інші. Музей розташовуватиметься в історичній будівлі Української Центральної Ради. Вдалося частково відновити історичну топографію будинку, коли там працювала Центральна Рада. Поруч перебували інші державні й громадські установи. Саме тут розташувався перший український уряд УНР — Генеральний Секретаріат України. Засновниками Музею стали Український інститут національної пам’яті, Київський міський будинок учителя, Академія педагогічних наук, Фундація ім. О. Ольжича, бібліотека ім. О. Ольжича, Міжнародний благодійний фонд національної пам’яті. Значну допомогу в підготовці приміщення для розміщення експозиції надає АТ ХК “Київміськбуд”, виконуючи ремонт за сучасними технологіями.
Тепер документи, універсали, світлини та інші пам’ятки Української Народної Республіки розташовуватимуться на другому поверсі Будинку вчителя. Експозицію музею започаткував останній Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк просто під час прес-конференції. Він передав унікальні реліквії доби УНР, серед яких оригінальна фотографія голови Директорії Симона Петлюри, фото трьох прем’єр-міністрів уряду УНР, речі генерала Армії УНР Миколи Капустянського, державні нагороди УНР, книги з автографами діячів УНР. І це лише невелика частина з того, що перейде у власність музею. Решта нині зберігається в архіві бібліотеки ім. О. Ольжича.
Цього року француз Серж Ґетц (мама родом із Сумської області), який давно живе у серці з Україною, привіз з далекої Франції унікальні матеріали доби Української Народної Республіки — тогочасні видання, рукописи, карти, книгу спогадів голови уряду УНР Володимира Винниченка “Відродження нації”, перше видання, том ІІІ, кілька книжок, присвячених дипломатичній активності УНР на Паризьких мирних переговорах 1919—1920 років.
Більшість переданих матеріалів доповнять колекцію Музею Української Народної Республіки, відкриття якого заплановано на сьогодні - 22 січня 2009 року — до 90-ліття Акта Злуки — в історичному приміщенні Української Центральної Ради.
Раритети, привезені з Франції, з вдячністю прийняв в. о. голови Українського інституту національної пам’яті академік Ігор Юхновський. Звичайно, це один із перших відгуків світової спільноти на заклик підтримати створюваний Музей УНР у Києві. Сподіваємося з часом до новоствореного музею зберуться документальні матеріали з усього світу.
І на закінчення…
Згадуючи ті чи інші події минулого століття, можна часто почути «навіщо згадувати минуле?». Тут не можу ще раз не повторити фразу грецького вченого Нікоса Лігероса стосовно Голодомору 1932-33 рр.: «Доки існує геноцид пам’яті, продовжується геноцид народу».
Очевидно, нам – сучасним українцям, варто замислитися над доленосними подіями 1917—1920 рр. Такі уроки для того, аби їх засвоювати. Головний урок Дня злуки — це усвідомлення того, що сила держави — тільки в єдності. Тільки в єдиній мовно-інформаційно-культурній зоні можливе прийняття соціальних, економічних, правових концепцій. Лише за умови політичної й економічної незалежності Україна може претендувати на гідне місце в світі. Тільки сильна держава і сильна влада убезпечить націю від служіння чужим інтересам. Ось чому ми зобов’язані плекати ідеал власної Соборної держави і віддавати йому всі свої сили та здібності.
Дякую за увагу.
Підготувала голова Асоціації «Українсько-Грецька Думка» Галина Маслюк,
Атени 2011 р.
Молебень на Софіївській площі у Києві з нагоди проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР. В центрі – Симон Петлюра та Володимир Винниченко. 22 січня 1919 року. 