У південній частині Мангеттену, що є хіба найповажнішою складовою міста Ню Йорк в околиці яка несе назву “Східне Село” одного вечора у травні 2019 року проходила неабияка культурна подія – театральна інсценізація за східноєвропейським фольклором “Баба Яга” з людськими персонажами, фантазією, розмовляючими рослинами і тваринами, міфічними і дійсними, та навіть говорючою брамою. П’єса відбувалася в англійській мові з повними модерними адаптаціями, але відбувалася вона не у Ню Йорку, а на нашій Гуцульщині. Костюми, музика, озвучення, оформлення були бездоганними, а то навіть на професійному рівні завдяки жертовності добрих людей.
Виконавцями ролей були американські студенти від 9 до 12 класу, частина з яких були також не тільки українського походження, але з самої України. Це було видним, бо їхня англійська мова відрізнялася від тут роджених відносним акцентом емігранта. Фактично актори були різного етнічного походження, українського, латиноамериканського, африканського, китайського, а також різних рас, білої, чорної, жовтої, також мішаної. Основою казки перемога добра над злом, у цьому випадку української дівчини Калини над Бабою Ягою. Режисером, а також автором сценарію була в США народжена американка українського походження.
На завершення програми студентський хор під проводом українського диригента відспівав чотири пісні, три українські та одну американську під гучні оплески публіки. Хіба особливо імпонуючим був солоспів молодої американки латиноамериканського походження виконання пісні “Виростеш ти сину” в українській мові але з акцентом. Правда було пізнати що співачка не чистокровна українка. На кінець прозвучала пісня Володимира Івасюка “Червона Рута”. Співали всі, навіть глядачі, а на закінчення директор школи, теж американець українського походження, подякував усім.
Різноманітність мовна і вигляду глядачів спектаклю засадничо відзеркалювало виконавців. Це були незаангажовані театрально студенти, батьки студентів, представники української громади, духовенство. Розмовляли перед представленням і після різними мовами, на різні теми. Це був дійсний Ню Йорк у мікрокосмі, прекрасна мозаїка еміграційної різноманітності.
Це диво відбувалося у приміщенні Академії Святого Юри у Ню Йорку. Фактично Академія сьогодні це свого роду анахронізм, який існує всупереч реаліям, але уможливлений жертовністю зокрема отців і сестер Чину Святого Василія Великого та української громади великого Ню Йорку разом з її інституціями та меценатами. Чимало приватних освітніх інституцій закриваються сьогодні через фінансові неспроможності, але Академія щороку хоч трішки зростає як кількістю студентів та освітнім вивінуванням. Парадокс де українці дають собі раду, зберігаючи свої інституції, коли другі етнічні групи неспроможні та піддаються.
Творили цей навчальний заклад післявоєнні емігранти з благородним наміром забезпечити потребу християнського релігійного та українського національного виховання. При цьому головну роль відіграли отці та сестри, монахи і монахині ЧСВВ, які відзначилися своїми освітянськими здібностями. Спершу влаштували початкову школу від садочку до восьмого класу, а згодом і академію. Наступна хвиля емігрантів далеко слабше оцінила потребу національного і релігійного виховання за деякими виїмками. Можливо тому, що звикли думати, що освіта має бути їм дарована, а християнське виховання забезпечить власний дім і церква. На жаль школу від садочку до восьмого класу не вдалося зберегти вже у ХХІ століттю, але Академія працює до сьогоднішнього дня.
Академія одначе перейшла відродження через можна назвати трансформацію задля того, щоби зберегтися. Академія почала надавати стипендії зокрема найбільш потребуючим студентам емігрантам та шукати меценатів у громаді. Оформлено навіть окрему Фундацію для допомоги. Активно включилася у це діло місцева українська кредитова кооперативна спілка відповідно названа “Самопоміч”. Сьогодні у Академії навчається більше неукраїнців чим українців, але християнський та український дух залишилися.
В додатку у цій немов казці перемоги добра над злом з’явився непересічний сценарій. Академія стала не тільки кузнею християнської католицької та загальної освіти, але також засобом поширення відомості про Україну і її народу. Вона стала одною з головних ланок публічних відносин або мотором ПР. Сьогодні молоді люди різного етнічного походження і різної расової приналежності навчаються про український католицький обряд, традиції, історію та культуру українського народу разом з математикою, біологією, хімією, фізикою, кібернетикою та англійською мовою, світовою і американською літературою та історією. Білі, чорні, жовті, бронзові беруть участь у відзначенні великих релігійних і національних американських і українських свят, марширують з транспарантами у походах Голодомору та беруть участь у поминальних відправах, а також у фестивалях української музики. І це роблять з великим ентузіазмом та різноманітним акцентом. Кращого як кажуть в Україні ПР для української освіти не можна навіть було собі уявити. А все це сталося немов у казці тому, що школа і її прихильники боролась за своє існування.
Академія не тільки вповні акредитована як навчальний заклад держаними органами освіти штату Ню Йорк, а майже усі її випускники продовжують студії в різних американських університетах. Залишається за ними не тільки великий багаж здобутої освіти, а також і втілена християнська етика і мораль, і здається мені, добра пам’ять про Україну та українців.
От казка, яка є приємною, і хіба несподіваною дійсністю.
2 червня 2019 р., Аскольд С. Лозинський,
(екс-президент Світового Конгресу Українців, США)