ЧИ МАВ РАЦІЮ ГЕРОДОТ?

Справедливості ради мушу похвалитися, що шлях моїх пошуків був вірним (інстинкт самозбереження, як відомо, найсильніший). «Перемолотивши» всі теорії, припущення, висновки, ствердження, ймовірності та неймовірності археологів, філософів, мислителів, істориків, митців, науковців усіх мастей і рівнів, серед яких Даниленко, Силенко, Шилов, Плачинда, Чмихов, Наливайко, Кифішина, Макрама, Крен, Макнійл, Гуменна, Геродот, і припасувавши їх до найсвіжіших подій, я дійшла висновку, що «нашому роду нема переводу»! Все дуже співпадає і вимальовується в логічну послідовність. Навіть довго не розбираючись хто кого «проковтнув», «розчинив» чи унаслідував, зрозуміло звідки і чому сучасний УКРАЇНЕЦЬ наділений тими непереможними рисами, які дають йому можливість виживати за найлютіших обставин. Древність, генетичний досвід нації – це те, що захисним щитом стоїть на стражі її самозбереження (Може звідти взялася і відома нам з новітніх часів багатовекторність? М.Г.). «Первинність давньоукраїнської духовності й культури завжди дратувала і дратуватиме тих, хто прийшов у цивілізацію потім. Вторинність ніколи не пробачає первинності її духовну вищість і предковічність. Тому українці – вічні страждальці», - пише Сергій Плачинда. Страждальці, але ж «вічні» - зітхаю з полегшенням, відганяючи нав’язливу думку, що на цей раз з українцями вирішили «розібратися» остаточно.

«Мені здається, що із розвалом СРСР Україна отримала особливу самостійність. Ця самостійність переважно не політична, а народна. Культура народна, котра існувала десь там, - вона почала проявляти себе й на соціальному рівні. Україна завжди була державою. Хто нею керує – це вже інше питання. Мене цікавить індивідуальність. В України є культурна індивідуальність. Не загальна, як при Союзі: всьо вокруг народноє – всьо вокруг мойо», - на підсвідомому рівні визначає для себе одеський художник молодої ґенерації Дмитро Дульфан. «Мені здається, - вторить у своїй книзі «Благослови, Мати!» Докія Гуменна, - що вся попередня історія України до цього часу це тільки підготовка, вступ до першого розділу її властивої історії». Вчена вірить, а історія доказує, що основний тягар буреломів, розгромів, переслідувань і знищення виносить на своїх плечах традиційна хліборобська верства – українське селянство, - «не раз уже селянство попадало під копита завойовника, але ніколи не втрачало своєї гідности, - кінець-кінцем асимілятором ставало воно, воно ковтало в собі без сліду різні домішки. (Вже веселіше! Г.М.)

Це ж селянство заховувало глибоко найціннішу субстанцію і в «чорнішій чорній землі» кріпацькій сорочці, далеко не золотій, але таки вишитій, берегло її від загибелі. Це ж селянство вмить ока видало із себе блискучу інтеліґенцію й відродило на очах у живого сьогодні покоління Україну. Здавалося, вона вже сконала, а воно взяло та й вивернуло перед нащадками всі скарби свого не знищеного генія. Дивіться! Яка мова, яка скарбниця народної творчости, яка невичерпна пісенна криниця, яка поезія образовости в ній, яка ґроновитість звичаїв, яке багатство, до чого тільки не торкнешся в побуті…».

Все вірно, заспокоюю себе, відганяючи гнітючу думку, що справді саме по українських хліборобах прийшовся найсильніший удар тоталітарного радянського режиму в ХХ столітті, вірилось, останньому столітті нещадного україножерства. Страшно…, мабуть закипає в моїх жилах хижа кров скитських пращурів, що Віктор Янукович, не встигнувши піднести руку зі старовинної української реліквії – Пересопницького Евангелія, дозволив собі заперечити спланований і цинічно виконаний ґеноцид українського народу, виказавши зневагу до закону України, до країн, які визнали цей страшний злочин проти людства, знехтувавши кропіткою працею Комітету ПАРЕ з Юридичних питань та прав людини, який цього року визнав Голодомор 1932-33 рр. ґеноцидом проти українського народу. Своєю цинічною доповіддю Віктор Янукович, обраний на посаду президента України власне виборцями з регіонів, які найбільше постраждали від штучного голоду, унеможливив прийняття рішення Парламентської асамблеї Ради Европи.

Наші пращури, за абсолютно всіма історичними джерелами, за основну святість мали Справедливість, величезну вагу віддавали своїм традиціям, вірі та звичаям. Хто їх порушував чи зраджував, того жорстоко карали як зрадника свого народу і країни, не зважаючи на родинні зв’язки, звання та титули. «Як я вже зазначав, - пише у своїй четвертій книзі про населення територій, що нині складають Україну, всесвітньо визнаний «батько історії» Геродот, - цих людей ще ніхто не переміг, а всіх напасників на їх країну – вони побили». На серці відлягає, я не маю підстав не довіряти Геродоту, який на свої власні очі бачив, що скити «хоробрі, винахідливі люди, та ще й великі патріоти своєї країни, свого способу життя і дуже не люблять все чуже». Робиться трошки моторошно зі слів древнього історика, що «у вбитих ворожих правителів і полководців відрубують голови, а з їх черепів роблять чаші… п’ють з них вино на святах та пригощають із них поважних гостей. При цьому обов’язково розповідають чужинським гостям з чиєї голови зроблена ця чаша, та де саме і в якій битві вбито її власника. Це робиться не лише із хвастощів чи гордування, а більше для поширення остраху серед ворогів. Бо з кожним ворогом може статись таке ж саме, якщо вони посміють напасти війною». Моторошно, але водночас і обнадійливо. Власне, це саме те, що повертає мені силу, віру і оптимізм в майбутнє моєї нації. Бо нація – це людська спільнота, що пройшла тривалий історичний шлях розвитку і, як наслідок еволюції, має свою мову, свою віру, неповторну вдачу (психологію) та самобутні етнічні й фольклористичні ознаки (пісні, звичаї, народно-прикладне мистецтво, свою міфологію й символіку, одяг, архітектуру, усний та писемний епос тощо). Єдине, що потрібне, щоб нація не загинула, або зберегла свою ідентичність – національна свідомість і національна гордість, більше нічого.

Як надзвичайно слушно зазначає наш земляк-патріот Сергій Плачинда, «нація – індивідуальність народу, найвищий етап його еволюції… Всі нації – то є квітник планети Земля (недаремно наші новітні «амазонки» п. Лариса Івшина та п. Ірина Ключковська заснували Сад світового українства!). Якщо квітка зів’яне чи її розтопчуть, вона гниє і стає добривом для інших квітів. Коли нація втрачає мову, етнічні ознаки, вона стає «добривом» для нації-поглинача. Саме тому ми мусимо знати свою історію і зберігати свою історичну пам’ять. Дозволю собі ще раз нагадати нам всім вислів нашого грецького генія проф. Нікоса Лігероса, який запевняє: «Доки триває геноцид пам’яті, триває геноцид народу». Нам, українцям, не можна про це забувати жодної секунди! Бо нам намагаються стерти пам’ять, підмінити історію. Якщо ми це усвідомлюємо – маємо шанси на виживання. В цьому місці дуже доречна стара теза (1882 р.) Ернеста Ренана: «Неправильне розуміння історії є підставою існування нації», яку пригадав недавно Ярослав Грицак у своїй статті «Історія з глянцем і без глянцу». Історична пам’ять є не так про нагадування, як про забування. Це забування не конче мусить бути примусовим і грубим, як наприклад, стирання пам’яті про Голодомор. Маніпулювання пам’яттю може бути м’якшим і субтильним, коли сам образ минулого не знищується, просто на нього накладається ретуш чи додаються неіснуючі в ориґіналі деталі. Результат виходить однак той самий: суспільство, де масово функціонують такі образи пам’яті, стає схожим на пацієнта, хворого на Альцгаймера. Воно пам’ятає лише уривками – а тому перестає адекватно поводитися в сучасному.

Згодьтеся, тільки через безкарність за організацію Голодомору 1921-23 рр. в Україні московська більшовицька влада змогла вдатися до найбільшого злочину в історії людства, коли холоднокровно спланувала знищення українців голодною смертю на найбагатших у світі чорноземах. Тільки через повну байдужість так званої демократичної світової спільноти можна було заганяти до могили мільйони українців, котрі протиставилися насадженню колективізації й радянізації.

І вже є не тільки трагедія українства, якщо з творцями всіх їхніх нещасть отой «демократичний Захід» розпочинає співпрацю саме під час апогею голодового ґеноциду 1933 року. Український геній Микола Сядристий настоює: «Історія повторюється, якщо ми не вміємо винести з неї уроків. Якщо натовп тупий і недостойний, він мусить за це розплатитися». Страшними ці слова були навіть доки вони були просто словами. Але історія повторюється! 27 квітня 2010 року – найсвіжіше підтвердження. Україну повертають в рабство, а «демократичний Захід» знову каже: «Все ОК!». І це знову вже не тільки наша трагедія. Але через нашу недолугість і незгуртованість Україну знову принесено в жертву. Тобто ми знову ризикуємо стати «добривом» для інших народів. Історії людства відомі багато випадків тотального зникнення націй.

Очевидно, українська нація, яка щойно пробудилася і почала досить інтенсивно оживати, відновлювати свою національну гордість, реанімувати свою національну ідентичність, самобутність, неповторність, що закладене в її генетичній пам’яті і за що так вхопилися молоді покоління сьогоднішніх, народжених вже вільними українців, мусять знайти синтез між духовністю Заходу і Сходу з їх абсолютно різними методами пошуку нових ідей.

Перед нами перш за все стоїть завдання створення інформаційної політики, яка би могла безперебійно та результативно інформувати світ та нові покоління українців про все, що може розвивати їх національну гордість з тим, щоб квітка України стала однією з найгарніших прикрас Квітника планети і Саду світового українства. Ми не повинні дозволити згортання свободи слова, подальшого утвердження олігархічно-кланової моделі функціонування медіа ринку, що передбачатиме подальше витіснення української мови з телерадіоефіру та друкованої преси. Нарешті, необхідно розробити систему протидії негативному інформаційному впливові, який переслідує нас навіть у медіа просторі інших країн. Без цього не буде самостійної України. І буде проблема в усього українства. Тому що всі ми є складовими одного ланцюга. Все, що відбувається в Україні, має безпосередній відгук у діаспорі. Крім того, що вливання в діаспорні ряди великої кількості зденаціоналізованих, дезорієнтованих за десятиліття пануючої в Україні влади людей, які набули сумнівних чеснот, що «вирізняли» радянську людину серед інших соплемінників, але втратили свою національну самобутність, саме по собі створює серйозну загрозу. Адже добре відомо, що збереження національної ідентичності за межами батьківщини є справою складною і кропіткою. Якщо до цього додати докладені зусилля ззовні, небезпека стає загрозливою. Наскільки невинною можна сприймати підтримку міністерством освіти України російськомовних шкіл в середовищі української діаспори? Мабуть всі до одного з представників діаспори, які знають, що означає українська школа за кордоном, погодяться зі мною, що потрібно бити на сполох поки не стане пізно. Чи не нагадує вам щось бажання переконати, що під дахом однієї слов’янської школи в якійсь країні можна одночасно прекрасно і рівнозначно викладати російську і українську мови, історію тощо? Що є «українські» (!) школи, де майже ніхто з учителів чи директорів не володіє українською мовою. Але ці школи підтримуються міністерством освіти України, яке видає там українські атестати! Напевно всі добре розуміють як у цих школах відносяться до суто українських питань, і яку роль загалом відіграють вони в українському шкільництві за кордоном. Нам не пробачать майбутні покоління українців, якщо ми не станемо на перешкоді і дозволимо антиукраїнським силам, явним чи скритим, виконати свою зрадницьку місію.

З іншого боку, саме в середовищі великої армії новоприбулих на европейські терени вихідців з України є випадки виняткових патріотів свого народу і сила силенна людей, які ще зберігають у своїй пам’яті вранішню росу української землі, запах свіжоскошеної луки, заквітчаний вишневий садок коло хати і гніздо журавля на роздоріжжі. Ці люди є нашою найціннішою рушійною силою, бо їх любов до рідної землі настільки потужна, що може подолати при вірному підході нові посягання поневолювачів на українську землю з їх хитромудрими пастками. Отже, викликів не зменшилося, і проблем теж. Це означає, що наша пильність повинна бути загостреною і принциповість у деяких питаннях непохитною. По-іншому, втрати будуть надто великими.

На закінчення хочеться закликати всіх українців світу словами вірного оборонця національної і людської честі Івана Багряного: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору, і ти пізнаєш світ. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт, і не буде того, хто б її міг купити».

Я перечитувала сотні сторінок десятки разів, щоб не помилитися, вірно зрозуміти і врешті впевнилася, що «цих людей ще ніхто не переміг, а всіх напасників на їх країну – вони побили». І в мене немає жодних підстав не довіряти Геродоту. Тому що його описи, зроблені в 5 ст. до н.е. отримують протягом століть щоденне підтвердження, і горе тому, хто виказує неповагу до святої української землі, кожний сантиметр якої зрошений кров’ю мільйонів наших предків, які захищали рідний край від численних орд, загарбників, зайд і окупантів. Слава нашим пророкам, героям і мудрим наставникам. І слава нашому молодому поколінню, яке сьогодні бореться проти нової окупації Вітчизни. І слава світовому українству, що плекає любов до рідного краю.

Слава Україні!


ΔΗΛΩΣΗ του Ευρωπαϊκού Κογκρέσου των Ουκρανών και άλλων ουκρανικών κοινωνικών οργανώσεων στην Ευρώπη

Κοινοποίηση στον Πρόεδρο, Βουλή, Υπουργικό Συμβούλιο της Ουκρανίας, καθώς και στη Βουλή των Ελλήνων

23 Μαΐου 2010-05-23 Αθήνα

 

Η ουκρανική κοινότητα της Ελλάδας ενώνει τη φωνή της με τις φωνές των εκατομμυρίων  συμπατριωτών τους οι οποίοι διαμαρτύρονται για τις πολιτικές εξελίξεις στην Ουκρανία το τελευταίο διάστημα.

Οι δύο μήνες που πέρασαν από την ανάληψη της προεδρίας της Ουκρανίας από τον κ. Βίκτωρ Γιαννουκόβιτς, έδειξαν ότι η επιστροφή από την ελευθερία στην καταπίεση είναι πολύ πιο σύντομη από το μακρύ και περίπλοκο δρόμο προς την ελευθερία που διένυε η Ουκρανία την τελευταία περίοδο.

Για αυτόν το λόγο, η ουκρανική κοινότητα της Ευρώπης ανησυχεί και εκφράζει τη διαμαρτυρία της που ο νέος πρόεδρος της Ουκρανίας δείχνει σε όλο τον κόσμο και στους συμπολίτες του πολιτική αδυναμία, ανικανότητα, εξάρτηση από ξένες επιρροές, εμπορεύεται την εθνική ανεξαρτησία της Ουκρανίας και την οδηγεί σε εμφύλια διαμάχη.

Οι Ουκρανοί διαδηλωτές στην πατρίδα τους αλλά και σε όλες τις χώρες του κόσμου ζητούν από τον πρόεδρο, την κυβέρνηση και το κοινοβούλιο:

  1. Να σταματήσουν να παραβιάζουν το Σύνταγμα και τους νόμους της Ουκρανίας.
  2. Να ακυρώσουν την παράνομα ειλημμένη απόφαση για την παράταση παραμονής του Ρώσικου στόλου της Μαύρης θάλασσας στην Κριμαία για 25 χρόνια, παραβιάζοντας το Άρθρο 17 του Συντάγματος το οποίο αναφέρει ότι στο έδαφος της Ουκρανίας δεν επιτρέπονται ξένες στρατιωτικές βάσεις.
  3. Ο πρόεδρος της Ουκρανίας να ανακαλέσει την άστοχη και παράνομη δήλωσή του στο Στρασβούργο ότι το Γολοντομόρ (Τεχνητός Λιμός) του 1932-33 δεν αποτελούσε γενοκτονία του ουκρανικού λαού. Σύμφωνα με τις έρευνες των ειδικών ο Τεχνητός Λιμός στην Ουκρανία 1932-33 αναγνωρίζεται από τη Βουλή της Ουκρανίας αλλά και από τις κυβερνήσεις ακόμα τουλάχιστον 17 χωρών ως γενοκτονία του ουκρανικού λαού. Ο ιδρυτής της Σύμβασης του ΟΗΕ για τη γενοκτονία Προφ. Ραφαέλ Λέμκιν δήλωνε ξεκάθαρα ότι το Γολοντομόρ στην Ουκρανία συνιστά γενοκτονία η οποία «κατέστρεφε όχι μόνο τους ανθρώπους αλλά και τον πολιτισμό και το έθνος». Ο πρόεδρος της Ουκρανίας παραβίασε άμεσα το Νόμο για το «Γολοντομόρ 1932-33 στην Ουκρανία» (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=376-16). Στις 13 Ιανουαρίου 2010 το Εφετείο του Κιέβου καταδίκασε την ηγεσία του μπολσεβίκικου ολοκληρωτικού καθεστώτος σαν υπεύθυνη για τη Γενοκτονία στην Ουκρανία το 1932-1933.
  4. Να σταματήσει όλες τις ενέργειες πώλησης και συγχώνευσης των στρατηγικής σημασίας τομέων της ουκρανικής οικονομίας με τη Ρωσία ή οποιαδήποτε άλλη χώρα που στην πράξη σημαίνουν απώλεια της ανεξαρτησίας και νέα αποικιοκρατία. Είναι απαραίτητος ο εκσυγχρονισμός του συστήματος μεταφοράς αεριού και των άλλων στρατηγικής σημασίας βιομηχανιών σε συνεργασία με νόμιμα επιλεγμένους συνεργάτες, με αμοιβαία επικερδείς συμφωνίες, σύμφωνα με τους διεθνείς νόμους χωρίς να διακυβεύεται η ανεξαρτησία της Ουκρανίας.
  5. Να σταματήσει η αντιδημοκρατική επίθεση κατά της ελευθερίας του λόγου στην Ουκρανία, η οποία τα τελευταία χρόνια αποτελούσε παράδειγμα ανάμεσα στις πρώην σοβιετικές χώρες. Ο πρόεδρος της Ουκρανίας με εντολή του κατάργησε την Εθνική Επιτροπή για την ενίσχυση της ελευθερίας του λόγου και την ανάπτυξη του πληροφοριακού χώρου. Με αμφισβητούμενο τρόπο άλλαξε την ηγεσία της Εθνικής Εταιρίας Τηλεπικοινωνιών της Ουκρανίας, συγκεντρώνοντας όλα τα ινία διαχείρισης του κρατικού πληροφοριακού χώρου στα χέρια του Υπουργικού Συμβουλίου.
  6. Να εξασφαλιστεί εφαρμογή του Άρθρου 10 του Συντάγματος της Ουκρανίας σχετικά με την κρατική γλώσσα σύμφωνα με το οποίο «Το κράτος εξασφαλίζει πολύπλευρη ανάπτυξη και χρήση της ουκρανικής γλώσσας σε όλους τους τομείς της κοινωνικής ζωής σε όλο το έδαφος της Ουκρανίας». Να μην επιτραπεί η επιβολή της ρωσικής γλώσσας σαν περιφερειακής. Στην κατάσταση που διαμορφώθηκε στην Ουκρανία με τους αιώνιους διωγμούς και την άρνηση της γλώσσας, των εθίμων και του πολιτισμού του ουκρανικού έθνους, τυχόν απομάκρυνση από τη συντηρητική στοχευμένη ουκρανοποίηση της κοινωνίας θα φέρει την απόλυτη εκτόπιση της ουκρανικής γλώσσας και ως αποτέλεσμα την απόλυτη παρακμή της.

Заява Європейського Конгресу Українців та інших українських громадських організацій в Європі

Для передачі Президенту, Верховній Раді, Кабінету міністрів України, а також Парламентам європейських країн

23 травня 2010 р.

м. Афіни (Греція)

Світове співтовариство ризикує втратити зі своїх лав країну, яка обрала шлях демократичного розвитку після падіння тоталітарного режиму в СРСР. В Україні, якій за роки своєї незалежності вдалося досягти справжніх демократичних перетворень, через неправомірні антиконституційні дії чинного уряду та новообраного президента, спостерігається згортання демократичних інституцій, притаманних європейській спільноті, і перехід до авторитарного режиму управління країною.

Кілька місяців правління нового керівництва України показали, що зворотній шлях від свободи до несвободи набагато коротший, ніж довга складна дорога до свободи, якою йшла Україна протягом усіх останніх років.

У зв’язку з цим представники української нації на європейських теренах висловлюють занепокоєння й рішучий протест.

Українська спільнота Європи висловлює незгоду на те, що п. Віктор Янукович, який складав клятву, тримаючи руку на українській реліквії, Пересопницькому Євангелії, виказує перед цілим світом, і перш за все перед своїми громадянами, політичну слабкість, неспроможність, пряму залежність від іноземних впливів, торгує національною безпекою України і веде її до громадянського конфлікту.

Закликаємо Президента та уряд України на чолі з прем’єр-міністром Миколою Азаровим відмовитися від дій, які можуть стати незворотними та непоправними для майбутнього української нації. Звертаємося до світового співтовариства засудити протизаконні, антидемократичні дії керівництва України і не допустити зазіхання з боку інших країн на територіальну цілісність України та втрати нею незалежності.

 

Ми, представники української спільноти Європи, зібравшись на всеєвропейську акцію протесту, вимагаємо:

  1. Негайно припинити порушення Конституції та законів України президентом, прем’єр-міністром та головою Верховної Ради України.
  2. Денонсувати прийняту нелегітимними методами Угоду про пролонгацію базування Російського Чорноморського флоту на території Кримського півострова на 25 років. Угода про продовження перебування збройних сил чужої держави на території України суперечить Основному Закону країни, у статті 17 якої говориться: «На території України не допускається розташування іноземних військових баз». Стаття 17 Конституції України також передбачає: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».
  3. Спростувати невиважену протизаконну заяву президента України в Страсбурзі щодо Голодомору 1932-33 рр., який був беззаперечним ґеноцидом українського народу, що на основі наукових досліджень визнано Верховною Радою України та парламентами ще майже двох десятків країн світу. Основоположник Конвенції ООН про ґеноцид др. Рафаель Лемкін виразно заявляв, що Голодомор в Україні був ґеноцидом, який «нищив не тільки людей, але і культуру та націю». Президент Віктор Янукович прямо порушив норми Закону "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні" (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=376-16). Крім того, 13 січня 2010 Апеляційний суд Києва визнав керівників більшовицького тоталітарного режиму винними в Ґеноциді в Україні в 1932-33 роках.
  4. Припинити всі дії щодо продажу та поглинання українських стратегічних об’єктів Росією чи будь-якою іншою країною, що на практиці означає повну втрату незалежності і нову колонізацію країни. Вдатися до модернізації газотранспортної системи та інших стратегічних галузей промисловості у співпраці з легітимно обраними партнерами на паритетних умовах з дотриманням міжнародних норм та збереженням незалежності України.
  5. Припинити антидемократичне згортання свободи слова в Україні, яка протягом останніх років була показовою країною на пострадянському просторі у цьому питанні. Президент України своїм Указом ліквідував Національну комісію по утвердженню свободи слова та розвитку інформаційної сфери, у сумнівний спосіб змінив керівництво Національної Телекомпанії України, максимально концентруючи важелі управління державним інформаційним ресурсом в руках Кабінету Міністрів.
  6. Забезпечити виконання Статті 10 Конституції України щодо державної мови, згідно з якою «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Не допустити введення російської мови як регіональної. В ситуації, що склалася в Україні за обставин столітнього гоніння та заперечення мови, традицій та культури української нації, відхід від консервативної цілеспрямованої українізації суспільства призведе до повного витіснення української мови з широкого вжитку і, як наслідок, її повний занепад.

Afiny-1-jpeg

«КОНСТИТУЦІЯ– ЗАКОН!» скандували українці, зібравшись на віче в Афінах

Afiny-1-jpeg23 травня в Афінах перед посольством України в Афінах відбулася акція протесту в рамках Загальноєвропейського віча «За дотримання Конституції в Україні!» Загальноєвропейське віче є спільною ініціативою громадян України, що перебувають у країнах ЄС, а також громадян ЄС українського походження. Ініціатива була активно підтримана Європейським Конгресом українців. Окрім Афін, віча пройшли також у багатьох інших містах країн Європи серед яких Рим, Флоренція, Лісабон, Мадрид, Варшава, Мюнхен, Берлін, Таллінн та інші.

Завжди сонячне небо грецької столиці сьогодні затягнулося хмарами і обрушилося на святкові Афіни страшенною зливою, коректуючи плани жителів, Afiny-5-jpegдля яких свято продовжуватиметься і в понеділок. І все ж непогода зробила перерву і кілька десятків грецьких українців в оточенні несподівано великої кількості поліції отримали можливість долучити свій голос до голосу земляків, які зібралися на віче в інших європейських країнах.

Afiny-4«Рішення українців Греції приєднатися до спільної акції протесту проти порушень Конституції України та протизаконних дій українського президента, уряду та Верховної Ради показує їх небайдужість до долі своєї Батьківщини, вболівання за її майбутнє, але й активну громадянську позицію», - зазначила представник організаційного комітету, голова Товариства «Українсько-грецька думка» Галина Маслюк, відкриваючи віче в Греції і наголошуючи, що його важливість є ще й у тому, що доносить позицію українців до урядів європейських держав, в яких вони проживають. Не зважаючи на відстань, яка відділяє нас від рідної землі, серце кожного українця щемить від болю, спостерігаючи за останніми подіями в Україні. «Українці Греції хочуть гордитися своїм президентом, а не соромитися за нього», - зазначила у своєму виступі пані Марія Заліщук з франківщини. «Колонізації – ні!», «Русифікації – ні!», «Україні – рідну мову», «Чорноморський флот – геть з України!», «Україна - в небезпеці!», «Конституція – закон!» - такі гасла звучали під час аналізу найгостріших моментів у політичному житті країни протягом заледве двох місяців президентства Віктора Януковича.

Найбільше занепокоєння викликають у закордонних українців порушення чинним президентом, урядом та ВР України Конституції та законів

Afiny-2-jpeg

України, небезпечне злиття стратегічних галузей економіки України з російськими, згортання демократичних інституцій, свободи слова, наступ на мову та заперечення Голодомору 1932-33 рр. як геноциду українського народу. Присутні висловилися за необхідність спільного із європейським українством звернення до Європарламенту щодо підтримки демократичного шляху України, а також приєднання до акції «Свічка моління», оголошену Міжнародним координаційним комітетом у справі Голодомору Світового Конґресу Українців під гаслом "Не даймо згасити свічку правди і пам’яті!".

Після виступів та обговорення було зачитано звернення учасників віча до президента України Віктора Януковича, голови Верховної Ради України Володимира Литвина, прем’єр-міністра України Миколи Азарова, а також звернення до грецького суспільства. «Звертаємося до світового співтовариства засудити протизаконні, антидемократичні дії керівництва України і не допустити зазіхання з боку інших країн на територіальну цілісність України та втрати нею незалежності», зокрема, говориться у заяві.

Радник посла п. Наталя Косенко, яка зустріла делегацію представників у посольстві, прийняла заяву і пообіцяла передати її за призначенням.

Закінчилася афінська акція гімном України «Ще не вмерла Україна».

Afiny-7-jpegAfiny-9-jpegAfiny-10-jpeg


Shevchenko_6.03.2010_8

Τα εγκαίνια του αγάλματος του Τ. Σεβτσένκο στο Δήμο Ζωγράφου

6 Μαρτίου 2010

Ομιλία της προέδρου της Ουκρανικής κοινότητας στην Ελλάδα «Ουκρανο-ελληνική σκέψη» κ. Γκαλίνας Μασλιούκ-Κάκκου

 

«Είναι τεράστια η ιστορία των Ελλήνων της Ουκρανίας. Δεν πρέπει να αφήσουμε να χαθεί» - μου είπε πριν πολλά χρόνια ο δήμαρχος αυτής της πόλης, κ. Γιάννης Καζάκος.Shevchenko_6.03.2010_8

«Θα την καταγράψουμε μαζί», είπαμε με χαρά εμείς, οι Ουκρανοί της Ελλάδας, οι Ουκρανοί-ελληνιστές, σε ορισμένους ευαισθητοποιημένους Έλληνες, οι οποίοι συγκινήθηκαν από την πλούσια ιστορία των προγόνων τους, που μεγαλούργησαν στην Ουκρανία. Με χαρά, γιατί είναι αναπόσπαστο κομμάτι της ιστορίας του τόπου μας, που τόσες φορές παραποιήθηκε.

Και ακόμα, γιατί εκατοντάδες χιλιάδες Έλληνες στο πέρασμα των αιώνων ένιωθαν τη χώρα μας πατρίδα τους. Και ακόμα, γιατί πρέπει να διατηρούμε τη μνήμη μας. Το οφείλουμε σε αυτούς που στο παρελθόν έχτιζαν το μέλλον μας.

Και επειδή ο κύριος Καζάκος ανήκει στους ευαισθητοποιημένους, το κάνει με τον καλύτερο δυνατό τρόπο. Του είπα, τότε, ότι δεν υπάρχει τίποτα ουκρανικό στην Ελλάδα και ότι και τη δική μας ιστορία, των Ουκρανών της Ελλάδας, θα τη γράψουμε μαζί.

Κι έτσι έγινε. Το πρώτο ουκρανικό μνημείο στην Ελλάδα το εγκαινιάζουμε εδώ, στο Δήμο Ζωγράφου. Σας ευχαριστούμε θερμά. Είναι πολύ σημαντικό και ιστορικό αυτό που γίνεται.

Επίσης, δεν μπορούμε να μην ευχαριστήσουμε τον πρέσβη μας, κ. Βαλέριο Τσίμπουχ, που βρήκε τον τρόπο να κάνει το όνειρό μας πραγματικότητα. Θα μας ήταν πολύ δύσκολο να το κάνουμε μόνοι μας. Είμαστε από τις λίγες κοινότητες στην Ευρώπη που δεν έχει καμιά βοήθεια, και η δραστηριότητά μας στηρίζεται καθαρά στην προσωπική πρωτοβουλία όπως αυτή του κ. Καζάκου, του δημοτικού σύμβουλου του Δήμου Ζωγράφου κ. Γιάννη Βούρτση, του προέδρου των Σχολών Δέλτα κ. Κώστα Καρκανιά, την τεράστια προσφορά της κ. Λίτσας Πατεράκη.

Ευχαριστούμε όλους τους Έλληνες, επώνυμους και ανώνυμους, που με την πρωτοβουλία τους μας βοηθάνε να διατηρήσουμε τη γλώσσα και τις παραδόσεις μας μακριά από την πατρίδα μας. Και αυτό το άγαλμα εδώ, το χρειαζόμαστε πολύ.

Γιατί πώς θα μάθουμε στα παιδιά μας ότι είναι Ουκρανοί; Ότι έχουν πλούσια αλλά πονεμένη ιστορία; Ότι πριν γίνει η πατρίδα μας ανεξάρτητη πέθαναν εκατοντάδες χιλιάδες στον αγώνα. Και ότι πρέπει πάντα να υποστηρίζουν την ελευθερία, να μοχθούν για την ευημερία, αλλά και να ενισχύουν την ευρωπαϊκή επιλογή της Ουκρανίας. Πώς να τα κάνουμε όλα αυτά χωρίς κανένα σημείο αναφοράς; Τώρα το έχουμε! Σας ευχαριστούμε και εσάς κύριε Πρέσβη, όπως και τους Ουκρανούς φίλους σας οι οποίοι σας στήριξαν στην προσπάθειά σας να μας βοηθήσετε.

Ο μεγάλος Ταράς έλεγε «Σαν θα πεθάνω θάψτε με στην αγαπημένη μου Ουκρανία». Πόσο το νιώθει ο καθένας μας εδώ! Όπως ακριβώς κι εκείνος. Μην ξεχάσουμε ότι μας καλούσε «Όρθιοι να σηκωθούμε», «δεσμά να σπάσουμε». Να μην αφήσουμε κανέναν να μας υποδουλώσει. Ποτέ ξανά! Μην ξεχάσουμε τη διαθήκη του. Μη χάσουμε τη μνήμη μας.

Ελπίζουμε και παρακάτω πάντα να έχουμε στο πλευρό μας τους Έλληνες φίλους μας που γνωρίζουν και αυτοί πολύ καλά τι θα πει η ξενιτιά. Ευχόμαστε η Ουκρανία να γίνει δυνατή και ο λαός της να ευημερεί, γιατί το αξίζει. Ελπίζουμε ότι ο καινούριος πρόεδρος της Ουκρανίας δε θα αγνοήσει τις προσδοκίες του λαού της χώρας του, αλλά και των 20 εκατομμυρίων ανθρώπων της ουκρανικής διασποράς, που επίσης είναι μέρος του λαού του, γιατί εμείς έχουμε απόλυτη ανάγκη να είμαστε υπερήφανοι για αυτόν, για τη χώρα μας, για την ιστορία της και τους ήρωές της. Από την πλευρά μας, ήδη κάνουμε τα αδύνατα. Και θα συνεχίσουμε παρακάτω. Για να γνωρίσει όλος ο κόσμος ότι είμαστε ένας λαός φιλικός, εργατικός, λίγο ονειροπόλος αλλά πολύ, πολύ όμορφος λαός.


Актуальні питання сьогодення стояли на повістці денній зустрічі керівництва української громади з Послом України в Греції 23 березня 2010 р.

Зустріч була ініційована Радою правління і носила інформативний характер щодо програми заходів, запланованої товариством на 2010 рік. Були обговорені, зокрема, такі масштабні проекти як проведення у вересні ц.р. IV Форуму української діаспори в Греції, презентація селекційного грецько-українського видання творів Тараса Шевченка та матеріалів про його життя та діяльність, запланованого товариством на жовтень-листопад 2010 р., а також проведення виставки архівних матеріалів СБ України «Українська повстанська армія: історія нескорених» з презентацією брошури, виданою товариством грецькою мовою на острові Родос, запланованої на початок червня 2010 р. після успішного проведення зазначеної виставки в столиці Греції Афінах в листопаді 2009 р.

Голова товариства п. Галина Маслюк проінформувала представників посольства стосовно надісланого товариством на адресу 22-ох європарламентарів Греції листа-протесту щодо 20-го пункту резолюції Європарламенту, який стосується теми присвоєння Степану Бандері звання «Героя України» і висловила занепокоєння керівництва української громади Греції щодо подальшої долі України, її зовнішньополітичного курсу, стану української мови та ЗМІ, зв’язків з діаспорою. Окремим питанням було виділене призначення на посаду міністра освіти України одіозної фігури українського політикуму п. Дмитра Табачника та діяльності державного проекту «Міжнародна українська школа» на європейському терені і, зокрема, в Греції. Директор недільної школи при товаристві «Українсько-грецька думка» п. Оксана Наконечна передала послу лист від адміністрації МУШ щодо наступного екзаменаційного періоду, в якому зазначено, що «ЗНЗ МУШ щоквартально працює за тимчасовим бюджетом, в якому видатки на відрядження не передбачені» і висловила занепокоєння щодо відсутності фінансування комісії та ускладнення організованого проведення іспитів у країнах розташування Закордонних учбових навчальних закладів, які мають укладені угоди про співпрацю з МУШ, як це було обіцяно в період презентації проекту МУШ та заохочення до співпраці з нею закордонних закладів.

Посол України п. Валерій Цибух окрім обговорення деталей щодо запланованих заходів та з’ясування ситуації з Міжнародною українською школою, висловив громаді свої запевнення щодо незмінності зовнішньополітичного курсу президента України Віктора Януковича та новопризначеного уряду. Пан посол розповів також про спростування Дмитром Табачником інформації про непристойні вислови на адресу українського народу, які начебто йому навмисно приписують, і висловив сподівання, що новопризначений міністр освіти України виправдає виказану президентом довіру і виведе освітянську галузь країни на належний рівень. Пан Посол подякував товариству за ініційовану зустріч та закликав українську громаду активно спостерігати за подіями в Україні та брати активну участь у її житті.

На консульські питання членів Ради правління товариства «Українсько-грецька думка» дав відповідь генеральний консул України в Греції п. Ігор Повзик.


Фестивальна преЛЮДІЯ

  "Галина - то Бог", - так про неї якось сказав Орест (ця дійова особа з'явиться пізніше). Ми, дівота з Інституту журналістики, потім перевірила: справді. І не Бог, а Божище! Щоправда спочатку ми щиро думали, що вона грекиня тільки з гарною українською мовою. Чорнява, засмагла, неукраїнський розріз очей. А потім полегшено зітхнули: нехай географічно-кліматичні умови проживання і позначаються на найукраїнськіших українцях, та це тільки зовнішній вплив. Оте що горить у серці - запалене не афінськими пожежами... - Андрію, ти не встигнеш! - Галино, дай мені робити свою роботу, - Андрієва, нашого балеруна, губа поповзла на ніс. Я уважно за нею спостерігаю. Ні, начебто не натягується, навіть не чіпляється кінчика носа. Дивно. Але ж і рухлива! Його обличчя - то екран, на якому можна побачити, як швидко-швидко снують думки. Від того руху думки й творчої миті на обличчі геть зморшок не видно - усе ховається, розгладжується, не "там" зморщується. Знервована Галина глянула на мене. - Чому ви хвилюєтеся? - здивовано заспокоюю. - Ми все встигнемо. Коли концерт? - недбало запитую, потягуючи пиво з Андрієвої пляшки. - У п'ятницю! - фальцетує Галина. - Чудово! А сьогодні що? - Середа. Дванадцята година ночі! - Я ж казала, що встиг... Сьогодні що? Середа? - Уже четвер... - зауважує хтось. А як усе гарно починалося. Зустріч-знайомство з українською діаспорою, варіації на тему українського танцю студенток-журналістів - і бац ми вже "цвях" фестивальної програми "На Спаса". Ще дико спокійні вивчаємо танцювальні фігури на місцевому пляжі, від чого здивовані греки застигають, як їхні кам'яні тисячолітні статуї. Щось там наспівуємо під акомпанемент Перця. А потім починаєш усвідомлювати, що часу бракує так, як і сценарію, костюмів, музики, людей. За великим рахунком, можна було б фестиваль відтягнути на день-два, але ж приїжджає високопоставлене ліцо. Ніц, ніяк не можна "Спас" перенести. Ліцо - важливе, ігнорувати його нам просто не дозволяє совість (чи оргкомітет?). Прокидаюся від спогадів через те, що по праву руку істеричить Андрій. Я розглядаю його, мов комаху під лупою, - колоритний експонат. Високий, ставний, дещо жіночний, кучеряво-кручений. Його хода - експозиція в літературі, мова - гра на сцені, усмішка - завжди в об'єктив. Манірність, знервованість, креативність, рухливість... На столі росте гірка недопалків, час від часу попільничка совається туди-сюди, зачіпаючи недбало кинуту, зібгану пачку з-під цигарок. Недопите пиво... Його пальці занурюються у волосся. Андрій завмирає: ловить думку, яка так і бігає навколо його рота - раптом кам'яніє розкритий рот, шикуються зуби, мов солдати перед генералом-язиком, напружуються окуляри, заплющені очі не затремтять. - О-о-о-о...о-о-о...о-о...о... - наче входження в нірвану. - Та-а-а-ак...та-а-а-к...та-а-к...та-ак...так... - ніби качка до своїх мокропузих. - ТАК! - і розслаблюється. Такий блаженний, упіймав думку! Потягнувся за пивом. Усміхнувся ближчій дівчаті. Замуркотів. Потім схопився за олівець і почав строчити сценарій на вже завтрашній фестиваль. Про таких, як Андрій кажуть, що вони Божі люди: творчі, натхненні, раптові, знервовані, хвилинні. Вони абсолютно не пристосовані до практичного життя. Ні, випрати речі чи насмажити яєчню він може (чомусь я в цьому впевнена), але на щось практичніше (дерево посадити, хату змурувати, дитя в школу провести) - навряд чи. Акуратно застелене ліжечко, простирадло в цяточку, мереживні фіранки на вікнах, герань на підвіконні й злегка чутний аромат смаженої картоплі спільно з учорашнім борщем - це однозначно не Андрієве гніздечко. Я чомусь уявляю, що в нього шовкові простирадла, під ліжком далеко-далеко сховані шкарпетки, попільнички в кожній кімнаті, і... стерильна чистота... мабуть... За творчими потугами поблажливо, благословенно, ліниво, спокійно спостерігає Орест. Він, наш куратор і путє-водітєль, регулярно підносить до свого рота пляшечку пива і вливає в горляночку грецьку гидоту, мріючи про справжнє, українське. Для нього мистецькі муки Андрія - це очікування чогось важливого опісля репетиції. Путє-водітєль поволі поглядає на годинник, вираховує, скільки ж залишається часу для здорового сну, і так само ліниво педалює Андрія: - Ти ще довго? Ще скільки тобі? Там горить! І тут не терпить! Ну? Наївний, наївний Орест. Він і не здогадується, що його сьогоднішня безтурботність возведеться у квадрат квадрата і перетвориться на жіночу істеричність, тільки-но дізнається, що Андрій витанцьовуватиме свої "па" не біля готельного басейну, а на головній грецькій сцені. Який жаль! А поки що куратор куняє в кріслі, щось блаженно булькочучи. Пригадую, коли зустрічав нас в афінському аеропорту - це зовсім інший персонаж: суцільна діловитість, ледь уловима незадоволеність, мовляв, чого ми припхалися раніше від усіх. Орест - глиба. Витесана майстром. Не зовсім Пігмаліоном (той все-таки жінку творив), але старанним каменярем. На перший погляд - похмурий, вічно зайнятий: тому туалет покажи, тому квиток купи, того в готелі розмісти, тому соску дай... Крокує наче голова колгоспу "Червоне дишло" за черговим орденом. За сумісництвом він ще й завгосп жовтих футболок, тож завжди чистенька, свіженька ознака форуму лежить на його плечах. Ну викапаний тобі хлопчик-горобчик! ...Прокинувся, оцінив обстановку, усміхнувся, як чеширський кіт з казочки про Алісу. Приваблива усмішка! Дуже щира - чи б то радісною вона була, чи ні. І знову поринув у сон-очікування. Я помічаю Оксану, яка щиро хоче допомогти Андрію, однак він нетерпляче відмахується, ігнорує будь-яке втручання в його святилище, оповите цигарковим смердючим димом. Оксана миттю оцінює творчу атмосферу й не наважується в неї занурюватися, зникає в ліфті. Я ще нічого про цю енергійну жіночку не відаю. А вона - справна молодиця, бистра, про таких кажуть - у руках горить. Але інше мене вразило в ній - вона знала на ім'я всіх учасників форуму. Навіть вивчила напам'ять моє неукраїнське прізвище, до якого я так ревно ставлюся. За Оксаною, отримавши відкоша від балеруна, підтюпцем біжить Інна - вертлява дівчина. Її активність затягнула першу теплу зустріч діаспори: збирається Галина дякувати за увагу, аж гульк - Інна, і вже нашіптує на вухо Богові про котрогось із забутих, не згаданих, але важливих! Спекавшись усіх потенційних помічників, Андрій занурюється в роботу...  
Дія друга   Басейн. Імпровізовані сцена й куліси. Командний голос Андрія. Куди ділася його манірність? Тра-та-та - встаньте туди, тра-та-та - зробіть те-то... Руку підніміть, ногу опустіть, усміхайтеся. - Головне усміхайтеся... - А коли спідниця на сцені впаде? - Усміхнулися, підняли спідницю і танцюєте далі... - оксамитовий голос Андрія начебто заспокоює. Але не надовго. Дістає із сумки сувій чорної, цвинтарного ентузіазму тканини. - Дівчата, це ваші спідниці... - ??? - гоголівська сцена "До нас їде ревізор". Укотре згадується Галинине: "Ви не встигнете!" Ще не отямившись, як ритмічно, такт за тактом, зазвучав суворий голос: - Тут дев'ять метрів тканини, - такт! - Берете ножиці й кожна відрізає собі метр, - такт! - Потім підперізуєте її, - такт! - Ось вам спідниця, - такт! Нічогенький собі креатив! Дівчата від такого костюмного ходу на мить німіють. Стрес за стресом! Тільки ж ось-ось відійшли від шоку "гамівних сорочок", себто тунік грецького пошиву, надто широких, незграбних і грубезних, - а в них журналістська дівота мала бути тендітними мавками-русалками. Яка гарна казка "Попелюшка"! Там звичайна гарбуза з пацюком перетворюється на вишуканий екіпаж з усміхненим кучером, благеньке дрантячко - на елегантну сукенку, а срібні черевички дарує добра тіточка Фея. Е-е-ех! Де ті срібні черевички? - Босі! Бо-о-сі! - розпинається балерун. І тут з'являється справжня тіточка Фея, пані Тетяна, яка за дві години організовує вісім заквітчаних, стрічками прикрашених, із паском спідничок. ...Андрій глянув на годинник, подумки перехрестився і зник... За хвилину пароплав віз нашого танцювального майстра в Афіни, десь там його чекала Велика сцена. А тут розігрувалася маленька драма. Орест розширював словникові межі крутими слівцями, поки що тихо. В очікуванні вечірнього дійства, де він виконуватиме роль наглядальника, музикальника і регулярного кричальника, його розпирало від відповідальності: Андрій, Божа людина, запалив творчий вогонь, а хмизу принести не встиг. Хоч сам гори, Оресте. І він горів. Ох як він горів! (А в момент найвищого горіння його мова урізноманітнювалася, змістовно глибшала, гучнішала). ...Українські віночки із запашної рути-м'яти, барвіночку, любисточка, маку. Віночку, ти ж мені долю покажи, до милого припливи... Як душевно закликала молода дівчина свого судженого, віночок плела квіточка до квіточки, щоб міцно тримався, у воді не розпався, на вітрові не розвіявся, на сонечку не змарнів... - Оресте, нам треба знайти якесь сіно чи гнучке гілля, щоб сплести вісім вінків, - це вже я мудрую над декорації фестивалю. - До Галини... Я до Галини. Вона: - До Оксани... Я до Оксани. Вона: - До Костаса. Мій чоловік вам посприяє. Ну звісно, хто ж краще допоможе сплести магічний український віночок, як неукраїнець. Костас - усміхнений олов'яний солдатик. Міцний, як дубочок. Допитливий. А зі своїм ціпочком - справжнісінький-тобі страж наших душ від розчарування й утоми і наших тіл - від змій. Разом з ним легко, цікаво й невимушено ми подолали десятикілометровий забіг, як дев'ятикілометровий. Його розважлива усмішка, геніальна толерантність до моєї жахливої англійської заспокоює. За хвилину квартет із Костаса, Ореста, мене й танцівниці вечірнього дійства за готелем скубемо гілля дерева, яке на готельній території суворо заборонено шматувати. Будуть вам українські віночки! ...Ближче до вечора і музика на диск записалася, і танець пострункішав, і вісім віночків лежали, тугенько зв'язаних. Навіть з'явився час, щоб пообідати, вишиванки випрасувати, стрічки в коси заплести. Жевріла надія, що Андрій встигне до свята, але танцівниці-журналістки стиха молилися, щоб не на його початок. Спільна відмова від "гамівних сорочок" для інсценування виходу таємничих мавок гуртувала танцювальний колектив студенток не танцювального Інституту журналістики. ...Офіційно-урочисті слова були мовлені високопоставленим ліцом. Потім ще кимсь. І кимсь ще. А тоді, коли Андрій бачив вогні Мармарі, та ще не міг його дістатись, коли Орест тасуючи диски, як карти в колоді, шукав перший музичний трек, а за кулісами як і скільки їсти часник навчали Ро'мана (молодий парубчина, ввічливий, уважний - усім футболки роздавав, боявся, щоб когось не пропустити, на вечірці з усіма дівчатами кружляв, боявся, щоб не пропустити?), почалося дійство... Сплелися в одне коло сотня небайдужих рук, усмішка і життєвий рух укупі - й резонанс, і землетрус далеко не сейсмічний... Танцює гопака грекиня, вкраїнський хлопець випива наливку несвою... Столи відсунуті, басейн стиснувся увесь, а ніч від сміху, страху, танцю, легкості, п'яну нагрілася, і вітер не згасив вогонь сердець. І ти - у дикому танку, біжиш, не чуючи землі, ні музики, ні ритму - тільки сміх... Весілля... Розливайте в чаші... Музи'ки, га'йда у танок... Хто ліпше? Хто справніше? А хто швидше?.. І мріяти, стиснувши чиюсь руку, обійми, ось широка спина, друга, третя... Вишиванки, сукні, кожушки... Розбита склянка, вже порожня пляшка... Вода в басейні закипає... Вогонь горить... Вінки у купці на воді... Енергія з долоні у долоню - приймаю я її... Й лечу з тим божевіллям у майбутнє... Завіса

23 вересня, 4:10 ранку Ірина Виртосу

   

Координати для відгуків:

+3 8 (097) 769 000 7

rivari@rambler.ru

 

ІІ Форум української діаспори у Греції (2007)

Заключним акордом свята був виступ грецького хору під керівництвом п. Еви Васілопулю з м. Карістос. Хор неодноразово брав участь у різноманітних фестивалях, зокрема у балканських хорових співах, де зайняв призове місце. Грецький танцювальний колектив з м. Мармарі під керівництвом п. Анастасії Бурну подарував гостям хвилини насолоди справжніми грецькими танцями. Цей танцювальний колектив буде представляти о. Евію на Олімпіаді 2008 у Пекіні. Вперше разом з Форумом проводилась міжнародна конференція журналістів RUNE MEDIA. На ній були присутні Голова RUNE MEDIA Віктор Чернишук (Литва), головний редактор місячника "Український журнал" Ленка Кнап (Чехія), представники ЗМІ з Латвії, Естонії, Болгарії, Греції, Чехії, України. До учасників Форуму звернувся з вітальним словом Перший Президент України Голова Української Ради Миру п. Л. Кравчук. У своєму виступі він зазначив необхідність проведення таких Форумів з метою популяризації України на міжнародній арені. Українська Рада Миру другий рік поспіль є співорганізатором Форуму українців у Греції, а також співпрацює з Товариством "Українсько-грецька Думка". Леонід Кравчук нагородив Почесною Відзнакою Української Ради Миру Голову Товариства української діаспори у Греції "Українсько-грецька Думка" Галину Маслюк за багаторічну плідну громадську діяльність заради збереження миру і злагоди, відданість справі України і утвердження слави України на міжнародній арені. УРМ лобіює інтереси закордонних українців в Україні, є одним із ініціаторів відновлення програми підтримки закордонного українця. Під час перебування на Форумі Голова Української Ради Миру дав інтерв'ю засобам масової інформації та провів прес-конференцію для представників ЗМІ Європи та Канади. Програма Форуму була насиченою і цікавою. Нікого не залишила байдужим подорож у Дельфи, де в стародавні часи долю людей творили оракули. Відвідання Акрополя, старовинного району Плака, археологічних пам'яток в Афінах дали можливість гостям доторкнутися до історії людства. Як розповідала одна із учасниць Форуму, саме відчуття, що ти ходиш по каменях 2500-річної давності, робить тебе гордим і доводить до стану запаморочення. Кожен день, крім відпочинкової програми на березі моря( хоча і там проходили словесні дебати), мав пізнавальну мету. А це цікаві зустрічі на тему шкільництва та освіти в діаспорі з виступами та реальними ідеями про співпрацю з Національним педагогічним університетом ім. М. Драгоманова, з Інститутом журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка( представники обох вузів були присутні), вечір питань і відповідей на історичні теми з доктором історичних наук, завідувачем відділом новітньої історії та політики Інституту історії України НАН України Г. Касьяновим, який два роки поспіль є бажаним гостем Форуму. Вдруге присутня на Форумі Голова Європейського Конгресу українців, Голова самоврядування Угорщини п. Я. Хортяні коротко і влучно висловилася про цьогорічний Форум: "Кожного року все краще". Цікавою видалася бесіда на тему "Витоки та розвиток української мови" з доповідачами академіком АПН України, професором, завкафедрою стилістики Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова п. Мацько Л.І. і професором, директором Інституту української філології Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова п. Висоцьким А. В. Так звана стара діаспора не розуміє російської мови, і, приїжджаючи в Україну, виникають курйозні випадки на вулицях столиці. Велася активна розмова від зародків писемної мови на території України аж до сьогоднішніх днів. В розмові торкнулися питання суржику української мови, її діалектів. Спонсорами свята виступили концерни "Немирів" і "Кока-Кола", власник готелю "Marmari Bay" в Мармарі п. Танасіс Зафіріс. Другий Форум української діаспори у Греції закінчив свою роботу. Учасники роз'їхалися по своїх домівках і повезли у серцях частинку теплого Егейського моря, години плідного спілкування, нових друзів. Студенти Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка вже розробляють програму співпраці і допомоги україномовним діаспорним виданням у Греції. Після приземлення на батьківщині посипалися повідомлення з ностальгією за проведеним часом. Так як і діаспорні українці живуть від зустрічей до зустрічей, тепер будуть жити і учасники Другого Форуму української діаспори.

Прес-служба Товариства


І Форум української діаспори у Греції (2006)

Представники Європейського Конгресу Українців на І-му Форумі української діаспори в Греції Ласкаве грецьке сонце зігріває українців Європи, які зібралися на перший Форум української діаспори на острові Евія (м. Еретрія, готель “Holidays in Evia Village) з 1 по 11 вересня 2006 р. на запрошення Товариства української діаспори в Греції “Українсько-грецька думка” за співпрацею з Європейським Конгресом Українців та Українською Радою Миру. Робота Форуму розпочалася урочистим вечором знайомств. На урочистому відкритті був присутній радник Посла з політичних питань п. Тарас Малишевський. Приємно було бачити українців з різних куточків Європи (Угорщина, Польща, Румунія, Болгарія, Франція, Македонія, Боснія, Україна), які знайомилися, спілкувалися, вели полеміку, просто відпочивали.

Метою Форуму було представлення української культури на грецькій землі, збереження історичної пам’яті, ознайомлення з життям автохтонного українського населення в європейських країнах, аналіз ситуації в сучасній Україні та її ставлення до великої української діаспори. Поєднання тематичних бесід з відпочинком, ознайомлення з історичними та археологічними місцями Греції, ознайомлення з місцевими звичаями та традиціями зробили перебування учасників на острові насиченим та цікавим.

Так була організована поїздка в Дельфи, де можна було зблизька подивитися і походити по історичних місцях. За припущеннями науковців, саме тут знаходиться центр Землі. Стрімкі гори, глибокі каньйони, лазурне море - такий природній ландшафт майже всієї Греції. Саме таке поєднання надає неповторності цій країні.

Поїздка в Афіни 6-го вересня залишила чудові враження для всіх. Відвідання Посольства України в Греції, покладання квітів до пам'ятника Тарасу Шевченку. На маленькому кусочку грецької землі розмістилася частина України, її геній, Кобзар, який не залишив нікого байдужим. Біля Тараса лунали український гімн "Ще не вмерла Україна", "Червона калина", "Реве та стогне Дніпр широкий". Ще один видатний поет українського сьогодення Іван Драч, який є учасником Форуму, схилив свою голову перед Кобзарем. Щемливі теплі почуття об'єднали всіх присутніх, що згуртувалися навколо пам'ятника, в єдину велику українську сім'ю.

Знайомство з Афінами продовжилось в історичному районі Афін Плаці. Всі бажаючі мали змогу доторкнутися до шедевру древньої Греції - Акрополя, відвідати національні музеї, просто походити старовинними вуличками Афін.

Окремою темою кожного дня звучали історичні бесіди на актуальні теми сьогодення в контексті української діаспори. З цією метою Товариство "Українсько-грецька думка" запросила на Форум завідуючого Відділом новітньої історії та політики Інституту історії України НАНУ, доктора історичних наук Георгія Касьянова та завідуючого Відділом всесвітньої історії і міжнародних відносин цього ж інституту, доктора історичних наук, професора, заслуженого діяча наук і техніки України Степана Віднянського. Активну участь у бесідах брав також голова Товариства "Україна - Світ" Іван Драч. Приємно, що на всі хвилюючі українство питання присутні науковці намагалися дати відповіді та проаналізувати ситуацію.

Море, тенісні корти, футбольні майданчики, басейни створювали можливості для активного відпочинку. Для любителів пішохідних прогулянок гори розкривали свої обійми.

Перший Форум української діаспори Європи відбувся, його робота проходила за програмою, потім будуть зроблені підсумки. Але вже зараз є думка, що він повинен стати щорічним і з новим досвідом, з урахуванням сьогоднішніх недоліків ще в більшому масштабі відбутися наступного року.

Заключний гала-концерт, який відбувся 9 вересня, розпочався урочистою частиною. Прибув на свято Посол України в Греції п. Валерій Цибух (зранку повернувся з відпустки з України, щоб бути присутнім на закритті Форуму). Українські танці, пісні, костюми, національна символіка викликали щире захоплення у всіх присутніх на концерті.

До нових зустрічей наступного року!

Прес-служба Товариства "Українсько-Грецька Думка"