1919 — проголошення АКТА ЗЛУКИ
Проголошення Акта Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р. Фото роблено з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий.
Січень видався багатим на значимі для української нації події місяцем. Сьогодні, з нагоди 90-ї річниці відзначення історичного Акту Злуки, хотіла би зробити невеличкий екскурс в минуле, щоб зрозуміти справжнє значення низки трагічних подій у долі нашого народу. Протягом 17-18 років, що віддаляють нас від розвалу Радянської імперії, і особливо, протягом останніх років завдяки зусиллям влади, в Україні з меншим чи більшим успіхом, але все ж таки робляться спроби пошуків та відтворення історичної правди, переоцінки та реабілітації зумисно дискредитованих та спотворених історичних фактів та постатей нашого минулого. Цей процес складний і болючий, тому що руйнує чиюсь хибно сформовану уяву, але абсолютно необхідний для повноцінного, самодостатнього майбутнього українця, як горду за своєю національною ознакою складову нового українського громадянського суспільства, або політичної нації, як ще прийнято говорити.
Отже, минулого року 21 січня виповнилося 360 років від початку Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648). Ця війна формально завершилася через 6 років укладенням 8 січня 1654 року так званої Переяславської угоди про входження України як автономної держави під протекторат Росії. Історичне значення Визвольної війни і загалом політичної діяльності Богдана Хмельницького в тому, що гетьманові вдалося утворити досить велику й потужну козацьку державу. Таким чином, аж через понад 400 років було відновлено державність України. Адже після загарбання роздрібненої Київської Русі монголо-татарами (1240 рік — взяття Києва) слов’янські землі більш як на століття опинилися під владою Золотої Орди. Потім майже на два століття увійшли до складу Великого князівства Литовського, а після об’єднання останнього з Польським королівством у Річ Посполиту, опинилися на ціле століття у складі цієї держави. Отже, Хмельницький відновив державність. І невдовзі втратив її у результаті підписання Переяславської угоди, яку, щоправда, українська старшина задумувала зовсім не як загарбання України. Але вийшло саме так. Після смерті Хмельницького 1657 року (є версія про його отруєння) його наступники не змогли об’єднати Україну в одне ціле, як це зробив могутній гетьман. Натомість — чвари, розбрат, те, що згодом назвали Руїною, і що знову на століття позбавило нас незалежності.
Національно-визвольний рух початку ХХ ст. активізувався після першої російської революції 1905—1907 рр. Гасла автономної України лунали на засіданнях Державної думи Росії, на сторінках органу української фракції І Думи —“Украинского вестника”. Часопис виходив за активної участі провідника українського руху Михайла Грушевського, кожне число відкривалося його публіцистичними виступами з вимогами автономії України, розвитку національної школи, мови, преси. З початком Першої світової війни на арену боротьби за самостійну Україну виходять політемігранти з Наддніпрянщини, які створюють Союз визволення України. Лідери Союзу проводили активну просвітницьку роботу серед полонених українців з російської армії у таборах Німеччини та Австрії. Задля піднесення національної свідомості серед полонених Союз видавав популярні праці з історії України, зокрема праці Михайла Грушевського. Саме завдяки діяльності Союзу в таборах було сформовано Синьожупанну та Сірожупанну дивізії, підрозділи яких брали участь у боях із більшовицькою навалою.
“Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Коли вперше цю багатовікову мрію українців озвучив Михайло Грушевський в ніч на 11 січня 1918 р. в залі Центральної Ради, буря овацій потрясла її стіни. Відновлення української державності, здавалося, безнадійно втраченої в глибинах ХVІІІ ст., — у цьому полягала сутність та головна конструктивна ідея ІV Універсалу. Цей акт став вершиною діяльності Української Центральної Ради та логічним доповненням і розвоєм найрадикальнішого документа УЦР — ІІІ Універсалу, в якому вже було закладено головні підвалини державотворення: народ, територія, влада. У найдраматичніший момент своєї історії новітній український парламент ухвалив ІV Універсал, щоб захистити Україну від більшовицької навали, укласти мирний договір (Берестейський мир ) і вплинути на геополітичну ситуацію в Європі. Про зміну геополітичної ситуації свідчать тогочасні карти, на яких своє повноправне місце серед європейських держав займає молода незалежна держава Україна. Її визнали країни Четвертного Союзу як незалежну державу. А вже у квітні внаслідок приходу до влади П. Скоропадського замість УНР було проголошено Українську Державу, яка, проте, проіснувала недовго. У грудні 1918 року УНР відновила Директорію.
Тогочасні українські політики не могли передбачити всі проблеми, які стануть на шляху утвердження незалежності. Проте вони були свідомі того, що за головний постулат ІV Універсалу доведеться боротися не одному поколінню. Справді, це був документ перспективної дії, його історичне значення виявилося не відразу. Ключові слова ІV Універсалу Центральної Ради покликали на захист самостійної України київських студентів та гімназистів, що полягли під Крутами;
Так, 29 січня 1918 року, через тиждень після проголошення ІV Універсалу про незалежність, Українській Народній Республіці довелося захищатися від агресії більшовицької Росії на ближніх підступах до столиці. Більшовицькі війська, в обозі яких плелися на Київ і так звані українські радянські частини, біля станції Крути, між Бахмачем і Ніжином, зупинили кілька сотень молодих воїнів УНР. На жаль, це було все, що на той момент українська влада могла кинути на захист столиці — юнаків з військових училищ, студентів київських університетів. Бо УНР необачно не взяла під свій контроль численні українські військові фронтові частини, не подбала про оборону республіки. Юні патріоти загинули, через кілька днів. Агресори штурмом узяли Київ.
У зв’язку з цим сьогодні Голова Спілки офіцерів України В’ячеслав Білоус загострює нашу увагу на сучасному законодавстві, де задекларовано зменшення кількісного складу Збройних сил України, і проводить паралель між IV Універсалом, де записано “реорганізувати армію в народну міліцію”. Перші наслідки такої реорганізації Україна 1918-го, вважає пан Білоус, побачила вже за тиждень — 29 січня під Крутами. Сьогодні Збройні сили України налічують 200 тис. осіб, натомість кількість війська в Польщі — 350 тис., Німеччині — 500 тис., Росії — 1 мільйон.
Естафету боротьби за незалежну Україну з кінця 1918 до початку 1921 р. перебрала Директорія Української Народної Республіки та провідники Західно-Української Народної Республіки. Рівно через рік після проголошення ІV Універсалу 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві було проголошено Акт злуки — об’єднання історичних українських земель в єдину державу — Українську Народну Республіку. Акт проголосили уряди УНР і Західно-Української Народної Республіки, що утворилася на землях, які століттями були відірвані від України. День 22 січня, починаючи з 1999 р. (якщо не помиляюся) за президента Л. Кучми, в незалежній Україні відзначають як свято — День Соборності.
Незадежна Держава перестала існувати наприкінці листопада 1920 р. внаслідок остаточного захоплення території УНР російськими більшовиками та виїзду голови Директорії УНР і Ради Народних Міністрів УНР в еміграцію. Проте слова ІV Універсалу продовжували звати до бою вояків Армії УНР доби Директорії та Січове Стрілецтво Української Галицької Армії. Різними засобами за самостійну Україну боровся Уряд УНР в екзилі, Українська Повстанська Армія в роки Другої світової війни, шістдесятники в період тоталітаризму. Незалежність України, проголошену 1991 року, можна вважати одним із найвагоміших результатів ІV Універсалу.
І про сучасне…
В січні минулого року в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського до 90-річчя проголошення ІV Універсалу Української Центральної Ради відкрилася виставка “…однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною…”.
Відкриття виставки до 90-ої річниці проголошення незалежності України в родинній садибі Грушевських на Паньківській, 9 мало особливе, символічне значення. Саме їхня садиба стала епіцентром січневих подій 1918 р. Тісно переплелася особиста трагедія Михайла Грушевського з трагедією молодої Української держави, яку він виборював упродовж десятиліть. Більшовики добре усвідомлювали провідну роль лідера Центральної Ради, тому і спрямували свій жорстокий удар саме проти нього. Вони зумисне обстріляли дім Грушевських, з якого напівживою винесли матір Михайла Сергійовича, в пожежі загинули унікальне зібрання українських старожитностей, книгозбірня, архів, рукописи. Незважаючи на трагедію, Грушевський закликав новими очима поглянути у майбутнє: “І мені здається, що те, що переживаю я так гостро в сім моменті, переживає й уся Україна. Що Україна також поховала своє старе в сім огнищі, в сій руїні, в могилах своїх дітей, забитих рукою большевиків, як я в могилі матері…”.
В травні минулого року в Будинку вчителя (колишнє приміщення Центральної Ради) відбулася прес-конференція з приводу створення Музею Української Народної Республіки. Її учасниками були в. о. голови Українського інституту національної пам’яті Ігор Юхновський, останній Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк, президент Академії педагогічних наук України Василь Кремень, заступник голови Українського інституту національної пам’яті Владислав Верстюк, директор бібліотеки ім. О. Ольжича Олександр Кучерук, директор Київського будинку вчителя Лариса Мельник, президент “Київміськбуд” Петро Шилюк, виконавчий директор Міжнародного благодійного фонду національної пам’яті Борис Пономаренко та інші. Музей розташовуватиметься в історичній будівлі Української Центральної Ради. Вдалося частково відновити історичну топографію будинку, коли там працювала Центральна Рада. Поруч перебували інші державні й громадські установи. Саме тут розташувався перший український уряд УНР — Генеральний Секретаріат України. Засновниками Музею стали Український інститут національної пам’яті, Київський міський будинок учителя, Академія педагогічних наук, Фундація ім. О. Ольжича, бібліотека ім. О. Ольжича, Міжнародний благодійний фонд національної пам’яті. Значну допомогу в підготовці приміщення для розміщення експозиції надає АТ ХК “Київміськбуд”, виконуючи ремонт за сучасними технологіями.
Тепер документи, універсали, світлини та інші пам’ятки Української Народної Республіки розташовуватимуться на другому поверсі Будинку вчителя. Експозицію музею започаткував останній Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк просто під час прес-конференції. Він передав унікальні реліквії доби УНР, серед яких оригінальна фотографія голови Директорії Симона Петлюри, фото трьох прем’єр-міністрів уряду УНР, речі генерала Армії УНР Миколи Капустянського, державні нагороди УНР, книги з автографами діячів УНР. І це лише невелика частина з того, що перейде у власність музею. Решта нині зберігається в архіві бібліотеки ім. О. Ольжича.
Цього року француз Серж Ґетц (мама родом із Сумської області), який давно живе у серці з Україною, привіз з далекої Франції унікальні матеріали доби Української Народної Республіки — тогочасні видання, рукописи, карти, книгу спогадів голови уряду УНР Володимира Винниченка “Відродження нації”, перше видання, том ІІІ, кілька книжок, присвячених дипломатичній активності УНР на Паризьких мирних переговорах 1919—1920 років.
Більшість переданих матеріалів доповнять колекцію Музею Української Народної Республіки, відкриття якого заплановано на сьогодні - 22 січня 2009 року — до 90-ліття Акта Злуки — в історичному приміщенні Української Центральної Ради.
Раритети, привезені з Франції, з вдячністю прийняв в. о. голови Українського інституту національної пам’яті академік Ігор Юхновський. Звичайно, це один із перших відгуків світової спільноти на заклик підтримати створюваний Музей УНР у Києві. Сподіваємося з часом до новоствореного музею зберуться документальні матеріали з усього світу.
І на закінчення…
Згадуючи ті чи інші події минулого століття, можна часто почути «навіщо згадувати минуле?». Тут не можу ще раз не повторити фразу грецького вченого Нікоса Лігероса стосовно Голодомору 1932-33 рр.: «Доки існує геноцид пам’яті, продовжується геноцид народу».
Очевидно, нам – сучасним українцям, варто замислитися над доленосними подіями 1917—1920 рр. Такі уроки для того, аби їх засвоювати. Головний урок Дня злуки — це усвідомлення того, що сила держави — тільки в єдності. Тільки в єдиній мовно-інформаційно-культурній зоні можливе прийняття соціальних, економічних, правових концепцій. Лише за умови політичної й економічної незалежності Україна може претендувати на гідне місце в світі. Тільки сильна держава і сильна влада убезпечить націю від служіння чужим інтересам. Ось чому ми зобов’язані плекати ідеал власної Соборної держави і віддавати йому всі свої сили та здібності.
Дякую за увагу.
Підготувала голова Асоціації «Українсько-Грецька Думка» Галина Маслюк,
Атени 2011 р.
Молебень на Софіївській площі у Києві з нагоди проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР. В центрі – Симон Петлюра та Володимир Винниченко. 22 січня 1919 року. 
ГРЕЦІЯ ПАМ’ЯТАЄ - СВІТ ВИЗНАЄ!
В рамках відзначення річниці Голодомору в Україні 1932-33 рр. Товариство української діаспори в Греції «Українсько-грецька думка» закликає всіх небайдужих взяти участь у наступних заходах:
27 листопада 2010 р. о 9.00 в приміщенні української недільної школи при Товаристві (Ретімну, 2, Афіни) відбудеться Літія за жертвами Голодоморів в Україні та запалення «Свічки моління».
27 листопада 2010 р. о 12.00 в приміщенні української недільної школи при Товаристві (Ретімну, 2, Афіни) в початковій школі окремо, в старшій школі окремо відбудеться інтегрований урок з історії України та української літератури «Голодний рік, голодний вік...». Учні старшої школи та всі присутні зможуть переглянути фільм «The Soviet Story».
28 листопада 2010 р. об 11.30 відбудеться Панахида за жертвами Голодомору 1932-33 рр. в Україні та запалення «Свічки моління» в храмі Живоносного джерела в Малакасі (о 8.30 ранку з площі Омоніа (біля Хондос-центру) відправляється автобус до храму Живоносного джерела на Літургію. Після Панахиди автобус повертається до Афін).
28 листопада о 17.00 відбудеться Панахида, запалення «Свічки моління», реквієм за жертвами Голодомору 1932-33 рр. в Україні в церкві Св. Трійці (вул. Афхарнон, 246). Після закінчення планується перегляд документального фільму.
Дорогі українці Греції! Закликаємо долучитися до світового українського співтовариства і 27 листопада о 19.32 запалити у вікні своєї домівки свою "Свічку моління", а також вшанувати пам’ять мільйонів невинних жертв Голодомору 1932-33 рр. в Україні хвилиною мовчання. Україна пам’ятає – Світ визнає!!!
ДО КОЛИШНІХ ПОЛІТВ'ЯЗНІВ, РЕПРЕСОВАНИХ, НЕБАЙДУЖИХ
Наукові співробітники Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» збирають документи і матеріали українського визвольного руху задля відкриття експозиції, що висвітлює період радянської окупації.
Ми сподіваємося, що у Вас чи у Ваших знайомих ще зберігаються фото, документи чи предмети побуту, які будуть особливо актуальними для музейної колекції та цікавими для відвідувачів. У музеї «Тюрма на Лонцького» є оптимальні можливості для зберігання зібраних матеріалів у фондосховищі й експонування в залах музею. Також наукові працівники проводять у приміщенні музею запис спогадів учасників визвольного руху. Маємо надію, що наші зусилля сприятимуть збереженню національної спадщини та донесенню її до майбутнього покоління України.
У зв’язку з цим ми звертаємося до Вас з проханням повідомити нас про:
•документи українського самвидаву, які зберігаються у Вас (самвидавні часописи й журнали, листування, статті, заяви, протести, вирізки з газет, спогади, архівні документи тощо) задля можливості їх копіювання та подальшого експонування.
•речі побуту, фотоматеріали, проведені інтерв’ю, предмети рукоділля та інтелектуальної творчості того часу.
•контакти осіб, які можуть мати такі матеріали й документи, а також осіб, спогади яких можна записати.
За Вашим бажанням усі надані музею матеріали можуть бути скопійовані й повернуті Вам.
Відповідь й наявні матеріали просимо надсилати на таку адресу: Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», м. Львів, вул. С. Бандери, 1. Телефон: 8 (032) 243 04 46, 8 (032) 243 04 46. e-mail: lonckoho@gmail.com
ФУТБОЛ ПРОТИ РАСИЗМУ
Запрошуємо дітей та батьків недільної школи при Товаристві «Українсько-грецька думка», а також усіх бажаючих взяти участь у незвичайному святі футболу в рамках щорічної програми Football Against Racism in Europe «FARE» під егідою UEFA, яке відбудеться в понеділок 25 жовтня 2010 р. о 17.30 на стадіоні «Панатінаїкос» на Лєофоро Алєксандрас в Афінах.
Хлопці та дівчата віком від 7 до 15 років зможуть взяти участь у параді, подивитися футбольний матч, зіграти в футбол, а також познайомитися, поговорити, взяти автограф у відомих футболістів, отримати від них подарунки, грамоти, медалі і таким чином виставити свою Червону картку Расизму.
Увага! О 16.30 з площі Вікторіа до стадіону відправлятиметься автобус, який повернеться в зворотньому напрямку після закінчення свята о 21.00.
Увага! Діти повинні бути на стадіоні не пізніше за 17.00.
Υποστηρίζουμε το Σύνταγμα!
Δελτίο τύπου
23 Μαΐου 2010 στις 14.00 οι εκπρόσωποι της ουκρανικής κοινότητας της Ελλάδας με την υποστήριξη του Ευρωπαϊκού Κογκρέσου των Ουκρανών θα πραγματοποιήσουν μπροστά στην Πρεσβεία της Ουκρανίας στην Ελλάδα (Στ. Δέλτα 2, Φιλοθέη) συγκέντρωση διαμαρτυρίας σχετικά με τις παραβιάσεις από τον πρόεδρο και την κυβέρνηση της Ουκρανίας των νόμων και του Συντάγματος της χώρας που εγκυμονεί κίνδυνο απομάκρυνσης της Ουκρανίας από την περαιτέρω δημοκρατική ανάπτυξη. Αντίστοιχες συγκεντρώσεις θα πραγματοποιηθούν σε πολλές ευρωπαϊκές πρωτεύουσες (Βαρσοβία, Βερολίνο, Ρώμη, Μαδρίτη, Λισσαβώνα, Τάλλιν, Βίλνιους, Ζάγκρεμπ, Βουδαπέστη κλπ).
Τους τελευταίους δύο μήνες η ουκρανική ηγεσία έπραξε σειρά κινήσεων οι οποίες προκαλούν δυσαρέσκεια του λαού και σπρώχνουν τη χώρα σε εμφύλια διαμάχη. Σε σύντομο χρονικό διάστημα η νέα ηγεσία:
- Σε αντίθεση με το Σύνταγμα της Ουκρανίας και τη θέληση της πλειοψηφίας του λαού παρέτεινε τη συμφωνία της παραμονής της ξένης στρατιωτικής βάσης (Στόλος της Μαύρης θάλασσας της Ρώσικης ομοσπονδίας) στα εδάφη της Ουκρανίας.
- Ξεκίνησε επίθεση στην ελευθερία του λόγου μέσω των αλλαγών της νομοθεσίας και πίεσης προς τους δημοσιογράφους και ιδιοκτήτες ή διευθυντές των ΜΜΕ.
- Διόρισε σε βασικές θέσεις στη διοίκηση του κράτους αντιουκρανούς (πολλοί δεν καταφέρνουν καν να μιλήσουν την επίσημη εθνική γλώσσα).
- Αρνήθηκε το Γολοντομόρ (Τεχνητό Λιμό 1932-33 στην Ουκρανία) ως γενοκτονία του ουκρανικού λαού, παραβιάζοντας το νόμο της Ουκρανίας που προβλέπει νομικές συνέπιες για την άρνησή του.
- Προχώρησε σε αντιμεταρρυθμίσεις στο χώρο της παιδείας οι οποίες ακυρώνουν αποτελέσματα των μεταρρυθμίσεων των τελευταίων χρόνων (πολλές με την υποστήριξη της ΕΕ). Γίνονται προσπάθειες να ξαναγραφτούν τα βιβλία της ιστορίας της Ουκρανίας και να παραμεριστεί η ουκρανική γλώσσα.
Οι Ουκρανοί της Ευρώπης δηλώνουν την αντίθεσή τους στην κατάργηση της δημοκρατίας και το κατρακύλισμα προς τυραννικό καθεστώς. Ενώνουν τις φωνές τους σε πανευρωπαϊκή διαδήλωση στις 23 Μαΐου 2010 ώρα 14.00.
За Конституцію!
ПРЕС-РЕЛІЗ
23 травня о 14:00 перед посольством України в Греції (Στεφάνου Δέλτα 2, Φιλοθέη) громада українців Греції за підтримки Європейського Конгресу Українців проведе віче за дотримання Конституції України. Одночасно віче відбудеться у багатьох європейських столицях (Варшава, Берлін, Рим, Мадрид, Лісабон, Таллінн, Вільнюс, Загреб, Будапешт) і має на меті донести до найвищих органів української влади невдоволення закордонних українців її діями, зокрема недотриманням Конституції і відступленням від принципів демократичного поступу суспільства.
За останні 2 місяці українська влада здійснила низку кроків, які викликають обурення і підштовхують державу до громадянського конфлікту. За цей короткий відрізок часу нова влада:
- всупереч Конституції України і волі більшості населення продовжила угоду про перебування іноземного флоту (Чорноморський флот Російської Федерації) на території України;
- розпочала активний наступ на свободу слова за допомогою змін до законодавства і тиску на журналістів і керівників/власників засобів масової інформації;
- призначила на ключові посади управління державою відвертих українофобів (багато хто не здатні навіть спілкуватися державною мовою);
- заперечила Голодомор як ґеноцид українського народу, таким чином порушивши українське законодавство і знівелювавши висновки багаторічних досліджень в Україні і за кордоном;
- розпочала анти-реформи у сфері освіти, покликані знівелювати позитивні результати реформ, проведених за останні 5 років (зокрема і за підтримки ЄС). Робляться спроби перегляду історії України і утисків державної мови.
Українці Європи виступають проти згортання демократії в Україні, скочування до авторитарного режиму і демонтажу державності, і висловлюють свій протест разом, вийшовши на віче у європейських столицях 23 травня 2010 року.
Контакт: +30 210 5061406
Οι Ουκρανοί της Ελλάδας: Καινούρια κατοχή της Ουκρανίας δεν πρέπει να επιτρέψουμε
Στις 27 Απριλίου 2010 στις 10.00, ακριβώς την ώρα που στην ουκρανική βουλή στο Κίεβο έβαζαν για επικύρωση την πρόσφατα υπογεγραμμένη συμφωνία μεταξύ Ουκρανίας και Ρωσίας, για την παράταση παραμονής του ρώσικου στόλου της Μαύρης Θάλασσας στα ανεξάρτητα εδάφη της Ουκρανίας ακόμα για 25 χρόνια τουλάχιστον, οι εκπρόσωποι της ουκρανικής κοινότητας της Ελλάδας κατέθεσαν, στην πρεσβεία της Ουκρανίας στην Αθήνα, ψήφισμα διαμαρτυρίας για τις πράξεις του Ουκρανού προέδρου και της ουκρανικής κυβέρνησης.
Προς
Πρόεδρο της Ουκρανίας
Πρωθυπουργό της Ουκρανίας
Πρόεδρο της Βουλής της Ουκρανίας
Πρόεδρο του Συνταγματικού δικαστηρίου της Ουκρανίας
Εκ μέρους των Ουκρανών πολιτών, που ζουν και εργάζονται στην Ελλάδα και ανησυχούν για τις πρόσφατες εξελίξεις στην Ουκρανία, ο Σύλλογος «Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη» καταδικάζει τις αντισυνταγματικές ενέργειες του Προέδρου της Ουκρανίας κ. Βίκτωρ Γιαννουκόβιτς και της κυβέρνησης της Ουκρανίας, όπως η υπογραφή της παράτασης παραμονής του ρώσικου στόλου της Μαύρης Θάλασσας στα ανεξάρτητα εδάφη της Ουκρανίας ακόμα για 25 χρόνια με δικαίωμα παράτασης για άλλα πέντε χρόνια.
Συμφωνία για την παράταση της παραμονής των ξένων δυνάμεων στα εδάφη της Ουκρανίας έρχεται σε αντίθεση με το άρθρο 17 του Συντάγματος της χώρας, στο οποίο αναφέρεται ότι:
Στα εδάφη της Ουκρανίας απαγορεύεται η παραμονή των ξένων στρατιωτικών βάσεων.
Το άρθρο 17 του Συντάγματος της Ουκρανίας προβλέπει επίσης ότι:
Η προστασία της κυριαρχίας και εδαφικής ακεραιότητας της Ουκρανίας, εξασφάλιση της οικονομικής και της πληροφοριακής της ασφάλειας είναι οι πιο σημαντικές λειτουργίες του κράτους, υπόθεση όλου του ουκρανικού λαού.
Η ουκρανική κοινότητα της Ελλάδας εκφράζει την αγανάκτησή της αλλά και μεγάλη λύπη που ο Βίκτωρ Γιαννούκοβιτς, ο οποίος ορκίστηκε Πρόεδρος με το χέρι πάνω στο ουκρανικό ιερό – το Περεσόπνιτσκε Ευαγγέλιο, παρουσιάζει σε όλο τον κόσμο και πρώτα απ’ όλα στο λαό του την πολιτική του αδυναμία, ανεπάρκεια, άμεση εξάρτηση από τις ξένες επιρροές, εμπορεύεται την εθνική ασφάλεια της Ουκρανίας και την σπρώχνει σε εμφύλια σύρραξη.
Η ουκρανική κοινότητα της Ελλάδας καλεί τη Βερχόβνα Ραντα (Βουλή) της Ουκρανίας να μην επικυρώσει τη συμφωνία για την παράταση παραμονής του ρώσικου στόλου της Μαύρης Θάλασσας στα εδάφη της Ουκρανίας, η οποία υπονομεύει την κυριαρχία και την εδαφική ακεραιότητα της Ουκρανίας. Επίσης, καλεί τον Πρόεδρο και την κυβέρνηση της Ουκρανίας με επικεφαλής τον πρωθυπουργό Μικόλα Αζάροβ να εγκαταλείψουν τις ενέργειες οι οποίες μπορούν να καταστούν αμετάκλητες και ανεπανόρθωτες για τις μελλοντικές γενιές του ουκρανικού λαού.
Українці Греції - Нової окупації України не можна допустити
Під час зустрічі голова Товариства української діаспори в Греції «Українсько-грецька думка» Галина Маслюк висловила позицію місцевої громади щодо дій Президента України та уряду України і наголосила, що ці дії не тільки загрожують суверенітету нашої держави, але дестабілізують внутрішню ситуацію в країні в найнесприятливіший момент, а також поставила до відома представників української дипустанови щодо поширення інформації про позицію української громади Греції через засоби масової інформації серед найширших верств грецького суспільства.
Представники делегації висловили щирий жаль, що сьогодні в нашій нарешті незалежній державі так грубо паплюжиться пам’ять мільйонів українців, які невинно загинули від радянських репресій в Україні, а також тисяч борців, які полягли за її незалежність. Пані Розалія Тузяк, мати якої було закатовано в Дрогобичі, пережила разом із репресованим батьком та трьома ще дітьми сім’ї Козаків всі складнощі тюремних скитань в м. Інта, м. Воркута, м. Кожва добре «відомої» багатьом українцям Комі АРСР, сьогодні вимушена переживати ще один напад на незалежність Батьківщини. «Нас вбивали тільки за те, що ми були українцями і прагнули своєї держави», - звернулася до присутніх українських дипломатів пані Розалія. Як сьогоднішнє керівництво України могло знову продати країну в рабство? «Де вони взяли таке право?», - не може пережити літня жінка.
Прем’єр-міністру України
Голові Верховної Ради України
Голові Конституційного суду України
Угода про продовження перебування збройних сил чужої держави на території України суперечить Основному Закону країни, у статті 17 якої говориться про те, що:
На території України не допускається розташування іноземних військових баз.
Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Українська громада Греції висловлює обурення, але й щирий жаль, що Віктор Янукович, який складав клятву, тримаючи руку на українській святині, Пересопницькому Євангелії, виказує перед цілим світом і перш за все перед своїми громадянами політичну слабкість, неспроможність, пряму залежність від іноземних впливів, торгує національною безпекою України і веде її до громадянського конфлікту. Українська громада Греції закликає Верховну Раду України не ратифікувати угоду про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії на українській території, яка підриває суверенітет і територіальну цілісність України. А також закликає Президента та уряд України на чолі з прем’єр-міністром Миколою Азаровим відмовитися від дій, які можуть стати незворотними та непоправними для майбутніх поколінь українців.
ЗВЕРНЕННЯ СВІТОВОГО КОНҐРЕСУ УКРАЇНЦІВ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
СКУ надзвичайно розчарований тим, що Європейський парламент у такий спосіб вдався до переписування української історії часів Другої світової війни.
Важливо усвідомити, що Степан Бандера є беззаперечним символом довготривалої трагічної боротьби України за свою незалежність, яку вона здобула в 1991 р. Надихаючи не одне покоління борців за українську незалежність, він у той же час був об’єктом ненависті для всіх тих, хто мав імперіалістичні наміри по відношенню до України.
30 червня 1941 р., після вторгнення Німеччини на територію Радянського Союзу, Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери проголосила відновлення незалежної України. Це був прямий виклик гітлерівським планам, у які входило перетворити Східну Європу в німецьку колонію. А тому німецька влада вимагала від провідників ОУН негайно відкликати Акт відновлення незалежності, від чого вони відмовились. За це провідників ОУН почали переслідувати, запроторювати до тюрем та фізично знищувати. Це змусило ОУН піти в підпілля, щоб воювати з обома – радянськими і нацистськими - окупантами України.
У липні 1941 р. Степана Бандеру арештували, а затим відправили до концентраційного табору Заксенгаузен, де він був ув’язнений до жовтня 1944 р. Його два брати були запроторені до концентраційного табору “Аушвіц” та жорстоко вбиті. Подібна доля спіткала і Степана Бандеру, якого у 1959 р. вбив у Мюнхені московський агент.
Під час Нюрнберзького процесу було оприлюднено секретне розпорядження нацистської Айнзацкоманди Ц/5 до своїх відділів, датоване 25 листопада 1941 р. Заявляючи наступне, воно розвіює всякі можливі аргументи про співпрацю ОУН під проводом Бандери з нацистами:
“Беззаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті, метою якого є створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ретельного допиту таємно знищені як грабіжники”.
Протягом Другої світової війни в результаті агресії з боку нацистів та радянської влади Україна втратила приблизно 7,5 мільйонів людей. Окрім того, близько 2 мільйонів було вивезено в Німеччину на примусові роботи.
Це аж ніяк не можна назвати історією співробітництва бандерівської ОУН з нацистами; навпаки, це історія народу, якого знищували дві потужні системи, керовані Гітлером і Сталіном.
У зв'язку із вищесказаним СКУ закликає Європейський парламент відкликати це безпідставне звинувачення проти ОУН під проводом Степана Бандери.
СКУ також закликав Президента України стати в обороні честі справжнього героя України Степана Бандери та відкинути безпідставні звинувачення проти ОУН під його проводом.
Світовий Конґрес Українців
145 Evans Ave., #207
Toronto, ON
M8Z 5X8 Canada
Tel. (416) 323-3020 Fax (416) 323-3250
e-mail: congress@look.ca
website: www.ukrainianworldcongress.org
Προς τους Έλληνες Ευρωβουλευτές
Μόνο τον προηγούμενο αιώνα οι Ουκρανοί εξαναγκάστηκαν να συμμετέχουν σε δύο παγκόσμιους πολέμους. Επιπλέον, εξ αιτίας της οργανωμένης από το σταλινικό καθεστώς της Τεχνητής πείνας – Γολοντομόρ την περιόδο 1932-33 έχασαν τη ζωή τους περίπου 7 εκατομμύρια Ουκρανοί. Στη διάρκεια του Δεύτερου Παγκοσμίου πολέμου έχασαν τη ζωή τους περίπου 7,5 εκατομμύρια Ουκρανοί από την επίθεση της ναζιστικής Γερμανίας και της σοβιετικής εξουσίας. Εκτός αυτού 2 εκατομμύρια Ουκρανοί στάλθηκαν στη Γερμανία για καταναγκαστική εργασία.
Αυτές οι τεράστιες απώλειες και η καταστροφική πολιτική των κατακτητών επηρέασαν αρνητικά την ανάπτυξη της Ουκρανίας και του λαού της.
Στις 25 Φεβρουαρίου 2010 το Ευρωπαϊκό Κοινοβούλιο αποφάνθηκε σχετικά με την κατάσταση στην Ουκρανία, στην Παράγραφο 20 ότι:
Λυπάται βαθιά για την απόφαση του πρώην προέδρου της Ουκρανίας κ. Βίκτωρ Γιούστσενκο να τιμήσει μετά θάνατον τον Στεπάν Μπαντέρα, αρχηγό της Οργάνωσης των Ουκρανών Εθνικιστών, η οποία συνεργάστηκε με την ναζιστική Γερμανία, με τον τίτλο του «Εθνικού ήρωα της Ουκρανίας» και ελπίζει σχετικά με αυτό ότι η νέα ουκρανική ηγεσία θα επανεξετάσει αυτή την απόφαση και θα παραμείνει πιστή στις ευρωπαϊκές αξίες.
Που βασίστηκε αυτή η απόφαση; Υπάρχει απόφαση καταδίκης διεθνούς δικαστηρίου το οποίο καταδίκασε τον Στεπάν Μπαντέρα και την Οργάνωση των Ουκρανών Εθνικιστών σαν συνεργάτες της ναζιστικής Γερμανίας; Έγιναν ουσιαστικές εξωπολιτικές έρευνες της ιστορίας των αγώνων των Ουκρανών για την ανεξαρτησία τους; Είμαστε σίγουροι ότι η Ουκρανία είναι έτοιμη να μιλήσει για αυτό.
Είναι σημαντικό να κατανοήσουμε ότι ο Στεπάν Μπαντέρα είναι αναμφισβήτητο σύμβολο του μακρόχρονου τραγικού αγώνα της Ουκρανίας για την ανεξαρτησία της, την οποία κατέκτησε το 1991. Εμπνέοντας πολλές γενιές αγωνιστών για την ανεξαρτησία της Ουκρανίας, αυτός ταυτόχρονα υπήρξε αντικείμενο μίσους για αυτούς οι οποίοι είχαν ιμπεριαλιστικές διαθέσεις σε σχέση με την Ουκρανία.
Στις 30 Ιουνίου 1941 μετά από την εισβολή της Γερμανίας στο έδαφος της Σοβιετικής Ένωσης η Οργάνωση των Ουκρανών Εθνικιστών με κάλεσμα του Στεπάν Μπαντέρα ανακήρυξε την αναγέννηση της ανεξάρτητης Ουκρανίας. Αυτό ήταν άμεση πρόκληση στα σχέδια των Γερμανών, στα οποία περιλαμβανόταν η μετατροπή της Ανατολικής Ευρώπης σε γερμανική αποικία. Γι' αυτό η γερμανική εξουσία απαιτούσε από τους καθοδηγητές της Οργάνωσης των Ουκρανών Εθνικιστών άμεση ανάκληση της διακήρυξης της ανεξαρτησίας, το οποίο αυτοί αρνήθηκαν. Γι' αυτόν το λόγο, άρχισαν να καταδιώκουν τους καθοδηγητές της Οργάνωσης, να τους φυλακίζουν και να τους εξοντώνουν, γεγονός το οποίο ανάγκασε την Οργάνωση να περάσει στην παρανομία για να πολεμήσει τόσο τους Σοβιετικούς όσο και τους Γερμανούς κατακτητές της Ουκρανίας.
Τον Ιούλιο του 1941 συνέλαβαν τον Στεπάν Μπαντέρα και τον έστειλαν στο στρατόπεδο συγκέντρωσης Sachsenhausen όπου παρέμεινε φυλακισμένος μέχρι τον Οκτώβριο του 1944. Τα δύο αδέλφια του ήταν έγκλειστα στο στρατόπεδο συγκέντρωσης Άουσβιτς όπου και δολοφονήθηκαν. Παρόμοια μοίρα είχε και ο Στεπάν Μπαντέρα ο οποίος το 1959 δολοφονήθηκε στο Μόναχο από πράκτορα της Μόσχας.
Κατά τη διάρκεια της δίκης της Νυρεμβέργης δόθηκε στη δημοσιότητα η μυστική διαταγή της ναζιστικής Αϊνζατσγκρούπ C/5 στα τμήματά της με ημερομηνία 25 Νοεμβρίου 1941, στην οποία τα γραφόμενα απορρίπτουν πλήρως όλα τα πιθανά στοιχεία για τη συνεργασία της Οργάνωσης των Ουκρανών Εθνικιστών υπό την ηγεσία του Στεπάν Μπαντέρα με τους ναζιστές: «Αναμφισβήτητα αποδεικνύεται ότι το κίνημα του Μπαντέρα ετοιμάζει εξέγερση στην επικράτεια του Ράιχ με σκοπό τη δημιουργία ανεξάρτητης Ουκρανίας. Όλα τα μέλη του κινήματος του Μπαντέρα πρέπει άμεσα να συλληφθούν και μετά από σκληρές ανακρίσεις μυστικά να εκτελεστούν σαν κλέφτες».
Αυτό με κανέναν τρόπο δεν αποτελεί την ιστορία συνεργασίας της Οργάνωσης του Μπαντέρα με τους ναζιστές, αλλά αντίθετα είναι η ιστορία του λαού τον οποίο εξόντωναν δύο ισχυρά συστήματα καθοδηγούμενα από τον Χίτλερ και τον Στάλιν.
Για την αμετάκλητη καταδίκη του ολοκληρωτισμού η Σύνοδος της Κοινοβουλευτικής Επιτροπής για τη δημοκρατία της Οργάνωσης για την Ασφάλεια και τη Συνεργασία της Ευρώπης πρότεινε να καθιερωθεί πανευρωπαϊκή ημέρα μνήμης των θυμάτων του σταλινισμού και του ναζισμού, συνδέοντάς την με την υπογραφή του Συμφώνου Ρίντεντροπ-Μόλοτοφ στις 23 Αυγούστου 1939 (με αυτό το Σύμφωνο η Γερμανία και η Σοβιετική Ένωση διαίρεσαν μεταξύ τους την Ευρώπη). Μήπως αυτές οι αλληλοσυγκρουόμενες αποφάσεις σημαίνουν διαφορετικές σταθερές στην κατανόηση των ευρωπαϊκών αξιών;
Στο πρόγραμμα της ουκρανικής τηλεόρασης «Μεγάλοι Ουκρανοί» το 2008 σύμφωνα με τα αποτελέσματα ανεξάρτητης έρευνας μεταξύ των πολιτών της Ουκρανίας για τη θέση και το ρόλο σπουδαίων κρατικών, πολιτικών, πνευματικών και θρησκευτικών προσωπικοτήτων στην εθνική και παγκόσμια ιστορία ο Στεπάν Μπαντέρα κατέλαβε την τρίτη θέση.
Οι Ουκρανοί οι οποίοι μένουν στην Ελλάδα έχουν και αυτοί σημαντική συμμετοχή στην ανάπτυξη της οικονομίας της. Για πολλούς η Ελλάδα έγινε η δεύτερη πατρίδα τους. Εδώ γεννήθηκαν και διαπαιδαγωγούνται τα παιδιά τους. Δεν τους είναι αδιάφορη η κοινωνική και η πολιτική ζωή αυτής της χώρας.
Απευθυνόμαστε σε σας όχι μόνο σαν Ουκρανοί, αλλά και σαν Έλληνες υπήκοοι να πάρετε πρωτοβουλία για ανάκληση της 20ης παραγράφου της απόφασης του Ευρωπαϊκού Κοινοβουλίου της 25ης Φεβρουαρίου 2010 στην οποία αβάσιμα κατηγορούν τον Εθνικό Ήρωα της Ουκρανίας Στεπάν Μπαντέρα για συνεργασία με τη ναζιστική Γερμανία. Και να γίνει ανεξάρτητη έρευνα για το ρόλο της Οργάνωσης των Ουκρανών Εθνικιστών στον αγώνα ενάντια στα ολοκληρωτικά καθεστώτα της Γερμανίας και της Σοβιετικής Ένωσης για την Ανεξάρτητη Ουκρανία.
Ευελπιστούμε ότι θα δώσετε τη δέουσα προσοχή στο ζήτημά μας και θα συνδράμετε στην αποκατάσταση της σκόπιμης παραμόρφωσης της ιστορίας, με εκτίμηση,
Σύλλογος "Ουκρανοελληνική Σκέψη",
Βιογραφικό του Stepan Bandera
Ο Stepan Andriyovych Bandera (1 Ιανουαρίου 1909, Staryi Uhryniv - † 15 Οκτωβρίου 1959, Μόναχο) ήταν Ουκρανός πολιτικός, ιδεολόγος του εθνικοαπελευθερωτικού κινήματος και αρχηγός της Οργάνωσης των Ουκρανών Εθνικιστών.
Ο Stepan Bandera γεννήθηκε σε οικογένεια κληρικών την 1η Ιανουαρίου 1909 στη Δυτική Ουκρανία, η οποία την εποχή εκείνη αποτελούσε μέρος της Αυστρο-Ουγγρικής Αυτοκρατορίας και ονομαζόταν Βασίλειο της Γαλικίας και Λοντομέριας. Οι λαοί της Αυστρο-Ουγγαρίας απολάμβαναν κάποια δικαιώματα αυτοδιάθεσης και οι Ουκρανοί που ζούσαν εκεί ήξεραν τι σημαίνει δημοκρατία, σε αντίθεση με τους Ουκρανούς που ζούσαν κάτω από την τσαρική Ρωσία. Ο πατέρας του Bandera ήταν Ουκρανός καθολικός ιερέας και δραστήριος πολίτης. Υποστήριζε το συνεταιριστικό κίνημα των μικρών αγροτών, τις εκπαιδευτικές οργανώσεις και τους αγροτικούς συλλόγους. Μετά την πτώση της Αυστρο-Ουγγαρίας και την ανακήρυξη της Δημοκρατίας της Δυτικής Ουκρανίας (ZUNR), ο πατέρας Bandera βοήθησε στην εγκαθίδρυση ουκρανικής κυβέρνησης κι έγινε μέλος του νέου κοινοβουλίου ως εκπρόσωπος της επαρχίας Kalush. Κατά τη διάρκεια του πολέμου που ακολούθησε, ο κ. Andriy Bandera υπηρέτησε ως εφημέριος στον ουκρανικό στρατό της Γαλικίας. Έτσι από μικρή ηλικία, ο Stepan Bandera είδε τη γενιά των γονιών του να αγωνίζονται για τη δημιουργία ενός ανεξάρτητου ουκρανικού κράτους, μόνο που το ανατολικό τμήμα κατέληξε στους Μπολσεβίκους και το δυτικό στους Πολωνούς.
Το 1919 ο Stepan Bandera άρχισε τη δευτεροβάθμια του εκπαίδευση στο ουκρανόφωνο γυμνάσιο Himnaziya στην πόλη Stryi όπου ζούσε ο παππούς του (70 χμ νότια του Λβιβ). Ακολούθως ο Bandera εντάχθηκε στο ουκρανικό σώμα προσκόπων Plast. Το 1927 ο Bandera τέλειωσε τις γυμνασιακές του σπουδές κι έκανε αίτηση για σπουδές στην Ουκρανική Ακαδημία Οικονομικών στην πόλη Podebrady (Τσεχοσλοβακία), αλλά οι Πολωνικές Αρχές αρνήθηκαν να του εκδώσουν διαβατήριο για να ταξιδέψει στο εξωτερικό. Τον επόμενο χρόνο ενεγράφη στη Σχολή Αγρονόμων στο Πολυτεχνείο του Λβιβ. Συνελήφθη μαζί με τον πατέρα του από τους Πολωνούς για τη διοργάνωση μνημόσυνου για τους πεσόντες Ουκρανούς στρατιώτες. Ο Bandera ήταν ενεργό μέλος διάφορων φοιτητικών και πολιτικών ουκρανικών οργανώσεων που αγωνίστηκαν ενάντια στην εξαναγκαστική πολωνοποίηση και στη διάκριση εις βάρος των Ουκρανών. Σπούδασε στο Λβιβ μέχρι τη σύλληψη του το 1934.
Κατά τη διάρκεια των φοιτητικών του χρόνων, ο Bandera ήταν μέλος του ουκρανικού εθνικοαπελευθερωτικού κινήματος, της Οργάνωσης των Ουκρανών Εθνικιστών (OUN). Τον Ιούνιο του 1933 έγινε αρχηγός της Οργάνωσης για τη Δυτική Ουκρανία. Υπό την ηγεσία του, η Οργάνωση επικεντρώθηκε κυρίως στην κοινωνική προπαγάνδα, αλλά έγινε γνωστή λόγω των έντονων διαμαρτυριών της κατά του Γενοκτονικού Λιμού στη Σοβιετική Ουκρανία (γνωστού ως Holodomor) καθώς επίσης και κατά της “ειρήνευσης” των Ουκρανών από τις Πολωνικές Αρχές. Η πρώτη διαμαρτυρία έγινε το 1933 και ήταν η δολοφονία του σοβιετικού εκπροσώπου στο Λβιβ και μέλους της NKVD (προκατόχου της KGB), Alexei Mailov. Η δεύτερη διαμαρτυρία έγινε το 1934 και ήταν η δολοφονία του Υπουργού Εσωτερικών της Πολωνίας, Bronislaw Pieracki, εις απάντηση των ενεργειών της πολωνικής αστυνομίας εναντίον ανυπεράσπιστων Ουκρανών αγροτών. Μετά τη σύλληψη του Bandera το 1934, το Πολωνικό Δικαστήριο τον καταδίκασε σε θάνατο για το ρόλο του στη διοργάνωση αυτών των βίαιων πράξεων αντεκδίκησης. Η καταδίκη μετατράπηκε αργότερα σε ισόβια κάθειρξη.
Μετά τη διαίρεση του πολωνικού κράτους από τους Σοβιετικούς και τους Ναζί όπως προνοούσε το Σύμφωνο Molotov-Ribbentrop το 1939, ο Bandera δραπέτευσε από τη φυλακή και πήγε στο Λβιβ στη σοβιετική ζώνη όπου ανέλαβε να οργανώσει την παράνομη δράση. Αργότερα μεταβαίνει στη γερμανική ζώνη για να οργανώσει τους Ουκρανούς που είχαν διαφύγει από τη σοβιετική τρομοκρατία της διακυβέρνησης των Μπολσεβίκων στη Δυτική Ουκρανία. Ο Bandera βοήθησε στην οργάνωση μιας μελλοντικής ουκρανικής κυβέρνησης που θα ανακτούσε την εξουσία σε περίπτωση ενός σοβιετικό-γερμανικού πολέμου. Την περίοδο 1939-1941, οι Σοβιετικοί εκτέλεσαν και απέλασαν δεκάδες χιλιάδες Ουκρανών αποδεικνύοντας ότι ποτέ δεν θα επέτρεπαν την ανεξαρτησία της Ουκρανίας. Από την άλλη, οι Ναζί δεν είχαν κανένα συμφέρον να είναι ελεύθερη η Ουκρανία την οποίαν έβλεπαν ως “ζωτικό χώρο” για Αρίους. Θέλοντας να αποφύγουν τον πόλεμο κατά των δύο μεγαλύτερων στρατών στον κόσμο, η Οργάνωση των Ουκρανών Εθνικιστών (OUN) προσπάθησε να χρησιμοποιήσει τα γερμανικά συμφέροντα στον πόλεμο εναντίον της ΕΣΣΔ για την εκπαίδευση αξιωματικών έτσι ώστε να σχηματίσει τον πυρήνα ενός μελλοντικού ανεξάρτητου ουκρανικού στρατού. Όμως μέσα σε ένα εξάμηνο η OUN πολεμούσε εναντίον και της Γερμανίας και της ΕΣΣΔ. Στις 30 Ιουνίου 1941, την ενάτη μέρα αφότου άρχισε ο πόλεμος μεταξύ ΕΣΣΔ και Γερμανίας, η OUN ανακοίνωσε την Πράξη για Αναγέννηση ενός Ανεξάρτητου Ουκρανικού Κράτους και εγκαθίδρυσε πολυκομματική κυβέρνηση στο Λβιβ. Οι Ναζί συνέλαβαν αμέσως τον Stepan Bandera και τον Πρωθυπουργό Yaroslav Stetsko, και απαίτησαν την ανάκληση της Πράξης. Ο Bandera και ο Stetsko αρνήθηκαν και φυλακίστηκαν στο στρατόπεδο συγκέντρωσης Sachsenhausen μαζί με άλλους υπουργούς της ουκρανικής κυβέρνησης. Τα δύο αδέλφια του Stepan Bandera, Oleksandr και Vasyl, φυλακίστηκαν στο Auschwitz με άλλα μέλη της OUN, όπου και χάθηκαν. Η γερμανική Gestapo συνεργάστηκε με τη σοβιετική NKVD στην καταδίωξη των μελών της OUN. Οι Σοβιετικοί εκτέλεσαν τον πατέρα του Bandera, Andriy Bandera, στο Κίεβο μόνο και μόνο επειδή ήταν ο πατέρας του αρχηγού της OUN.
Ωστόσο, η OUN συνέχισε τον αγώνα της κατά της ναζιστικής κατοχής. Την παραμονή της Μάχης του Στάλινγκραντ, το φθινόπωρο του 1942, η OUN συνένωσε τις υπάρχουσες ομάδες των ανταρτών και δημιούργησε τον Επαναστατημένο Ουκρανικό Στρατό (UPA), ο οποίος τελικά απελευθέρωσε μεγάλες επαρχίες της Βορειοδυτικής Ουκρανίας από τη γερμανική κατοχή. Ο Στρατηγός Roman Shukhevych, στενός συμπολεμιστής του Stepan Bandera έγινε διοικητής του UPA. Μερικοί υψηλόβαθμοι αξιωματικοί του UPA είχαν κάνει την εκπαίδευσή τους στο γερμανικό στρατό πριν τον πόλεμο. Όμως στον UPA υπήρχαν πολλοί αξιωματικοί που είχαν εκπαιδευτεί στο Σοβιετικό Κόκκινο Στρατό καθώς επίσης στους στρατούς της Πολωνίας και της Τσεχοσλοβακίας. Έτσι έγινε πραγματικότητα η ιδέα της δημιουργίας ενός εθνικού στρατού δίχως την υποστήριξη ενός εθνικού κράτους.
Όταν τα γερμανικά στρατεύματα αποχώρησαν από την Ουκρανία, οι Σοβιετικοί επιδίωξαν να καταστείλουν τον αγώνα για την ανεξαρτησία της Ουκρανίας. Απέστειλαν ειδικές στρατιωτικές δυνάμεις της NKVD για να πολεμήσουν την OUN. Αυτός ο πόλεμος κράτησε μέχρι τα μέσα της δεκαετίας του 1950, όταν η KGB συνέλαβε τον τελευταίο διοικητή του UPA, τον Vasyl Kuk. Τα μέλη της OUN συνέχισαν τον αγώνα τους στα σοβιετικά στρατόπεδα συγκέντρωσης GULAG, οργανώνοντας απεργίες και αντι-σοβιετικές διαδηλώσεις με το σύνθημα “Ελευθερία στα έθνη – Ελευθερία στα άτομα!” Το σοβιετικό ολοκληρωτικό καθεστώς φυλάκισε μέλη της OUN για περιόδους 25 ετών που συχνά παρατείνονταν. Στα στρατόπεδα οι Ουκρανοί εθνικιστές γνωρίστηκαν και συνεργάστηκαν με σοβιετικούς αντιφρονούντες διάφορων εθνικοτήτων και αγωνίστηκαν μαζί για την υπεράσπιση των εθνικών και των ανθρωπίνων δικαιωμάτων.
Μετά την ήττα του Χίτλερ, ο Stepan Bandera και πολλά άλλα μέλη της OUN κατέληξαν στην αμερικανική ζώνη της μεταπολεμικής Γερμανίας. Ίδρυσαν οργανώσεις για την προώθηση του ζητήματος της ανεξαρτησίας της Ουκρανίας. Τα κείμενα και οι δραστηριότητες του Bandera αποδείχτηκαν επικίνδυνα για την ΕΣΣΔ και την ηγεσία της. Η εντολή για τη δολοφονία του εγκρίθηκε σε ανώτατο επίπεδο από την κεντρική επιτροπή του Κομμουνιστικού Κόμματος της Σοβιετικής Ένωσης. Η KGB έστειλε τον Bohdan Stashynsky, εκπαιδευμένο δολοφόνο, στη Γερμανία με ένα όπλο που θα χορηγούσε μη ανιχνεύσιμο δηλητήριο για να προκαλέσει προσομοίωση φυσικής καρδιακής ανεπάρκειας. Ο Bandera δολοφονήθηκε στο Μόναχο στις 15 Οκτωβρίου 1959 στο κλιμακοστάσιο της πολυκατοικίας όπου διέμενε. Υπήρχαν υποψίες για εγκληματική ενέργεια, αλλά κανείς δεν γνώριζε την αλήθεια με σιγουριά. Το 1961, μόλις δυο μέρες πριν την ανέγερση του τείχους του Βερολίνου, ο δολοφόνος διέφυγε από το ανατολικό στο δυτικό Βερολίνο και παραδόθηκε στις γερμανικές αρχές. Αποκάλυψε τις λεπτομέρειες για το πώς ο ίδιος σκότωσε τον Bandera και ακόμα έναν Ουκρανό αρχηγό, τον Lev Rebet το 1957. Η δίκη του έγινε στην πόλη Karlsruhe όπου η γερμανική δικαιοσύνη αποφάνθηκε ότι η σοβιετική κυβέρνηση διέταξε και οργάνωσε τις δολοφονίες. Η δίκη του Bohdan Stashynsky έλαβε διεθνή κάλυψη και ο κόσμος έμαθε για την πολιτική της Σοβιετικής Ένωσης να εκτελεί πολιτικούς αντιπάλους τόσο εντός της χώρας όσο και στο εξωτερικό.
Η KGB μπορεί να σκότωσε τον Stepan Bandera, αλλά δεν μπόρεσε να σκοτώσει τον πόθο του ουκρανικού λαού για ανεξαρτησία. Αυτό το μακραίωνο όνειρο πραγματοποιήθηκε τελικά το 1991. Σήμερα, στην ανεξάρτητη Ουκρανία κυματίζει η γαλαζοκίτρινη σημαία – η ίδια σημαία για την οποία πολέμησε ο Stepan Bandera. Σήμερα, ο εθνικός ύμνος της Ουκρανίας είναι ο ίδιος εκείνος ύμνος που τραγουδούσε ο Bandera και η γενιά του και το ουκρανικό έμβλημα είναι το σύμβολο κρατικής υπόστασης που χρονολογείται πάνω από 1000 χρόνια. Αυτά ήταν τα σύμβολα της Εθνικής Δημοκρατίας της Ουκρανίας στη μικρή διάρκεια της ζωής της κατά τον Α' Παγκόσμιο Πόλεμο. Και αυτά είναι τα ίδια σύμβολα του ανεξάρτητου κράτους της Ουκρανίας που ο Χίτλερ ζήτησε από τον Bandera να ανακαλέσει τον Ιούλιο του 1941. Ο Bandera παρέμεινε σταθερός στις αξίες του κι έτσι έγινε σύμβολο για όλους τους Ουκρανούς πατριώτες, διότι παρ' όλες τις αντιξοότητες, τόλμησε να υψώσει το ανάστημά του και να υπερασπιστεί το δικαίωμα της Ουκρανίας να είναι ανεξάρτητη.
Γι' αυτό και σήμερα σ' ολόκληρη την Ουκρανία, έχουν ανεγερθεί μνημεία προς τιμήν του σε πόλεις και χωριά, δρόμοι φέρουν το όνομά του, τραγούδια τον εξυμνούν, γυρίζονται ταινίες και θεατρικά έργα γράφονται γι' αυτόν. Ως σύμβολο, ο Stepan Bandera είναι από τους λίγους στην ιστορία της Ουκρανίας: αρχικά κρατούμενος στην Πολωνία, στη συνέχεια σε στρατόπεδο συγκέντρωσης του Χίτλερ και τέλος δολοφονήθηκε από τη σοβιετική KGB. Ό, τι κι αν σκέφτονται οι ξένοι πολιτικοί, ο Bandera θα παραμείνει σύμβολο του αγώνα του ουκρανικού λαού για την ελευθερία.