dsc 0064

Микола СЯДРИСТИЙ: «Ми живемо при радянській владі, яка переодяглася»

За часів Незалежності Микола Сядристий постав як самобутній і серйозний дослідник історії. Предмет розвідок — витоки, сутність, природа тоталітаризму. Підготував рукопис, який чекає на видання окремою книгою. Частина досліджень Миколи Сядристого стала основою виставки, присвяченої Голодоморам в Україні, що демонструвалася в Києві, областях України, за кордоном.

Нині в Музеї мікромініатюр Миколи Сядристого на території Києво-Печерської Лаври діє нова виставка "Історико-політичні витоки комуно-фашистського терору".

Наші кореспонденти Петро Антоненко та Євген Букет спілкувалися з Миколою Сядристим у музеї, де демонструються його неперевершені роботи та історичні розвідки.

— Миколо Сергійовичу, Ваш музей мікромініатюри унікальний, адже такого не побачиш ніде в світі. В чому унікальність Вашої нової документальної виставки, яку невідому раніше інформацію Ви віднайшли?

— У ХХ столітті комуністичний і фашистський режими знищили 150 мільйонів осіб. Це перша виставка після розпаду колишнього СРСР, яка визначає, що таке комуно-фашизм, що давно існує в суспільстві, але ще й досі не визначений істориками. Суспільство інтуїтивно добре розуміє, що це за явище, але історики комуно-фашизм як єдине ціле не розглядають, бо вони плавають по поверхні історичної реальності, не заглиблюючись у справжні знання. І їх можна зрозуміти — вони перебувають під впливом літератури, яку пишуть "продажні" історики, соціологи, політологи.

Найвидатніший дослідник комуністичного терору і голоду Роберт Конквест написав дві книги, завдяки яким про голод знає світ: "Великий терор" і "Жнива скорботи...". А 1999 року, незадовго до смерті, написав ще одну працю — "Роздуми про втрачене століття", де говорить про тих, хто прийшов до влади на території колишнього комуністичного табору. А до влади прийшли гірші із комуністів та КДБістів, які об'єдналися з криміналітетом і захопили народне добро: заводи, фабрики, землі й роздали їх своїм дітям, онукам, коханкам. Тепер вони охороняють троянди на території своїх замків і кажуть про демократію. Часто історики, які обслуговували ту систему, і зараз провідні.

— Як Ви дійшли таких висновків?

— Я не випадково був чи не першим, хто ще 1990 року на міжнародному симпозіумі, присвяченому Голодомору в Україні, чітко заявив: голод був запланований Леніним, як кінцеве вирішення селянського питання, а Сталін його виконав. Після цього через місяць у "Сільських вістях" з'явилася стаття Юрія Шаповала, в якій він писав: "Сьогодні величезною помилкою чесних і порядних представників суспільного загалу буде довірятися новоявленим пророкам антиленінізму, які на власний, вельми далекий від об'єктивності смак тлумачать Леніна, його життя, його ідеї... Якщо послухати Сядристого, то вже на другий день після Жовтневої революції було вирішено, хто повинен бути знищений, хто повинен залишитися в живих".

Там же йшлося про те, що я говорив на симпозіумі щодо ставлення більшовиків до культури: "Він розмірковує навколо того, чому більшовицька система завжди виступала проти будь-якої національної культури. Але це просто непорозуміння для людини, яка бодай трохи знайома з фактами". Я був добре знайомий із фактами. Ви ж бачите на цій виставці жахливі тези Леніна про національні культури.

— Повернімося на кілька десятиліть назад. Що спонукало Вас до прозріння, гострого критичного погляду на всю фальш комуно-радянського режиму?

— 1960 року я робив портрет Леніна. Вважав, що це, як тоді говорилося, "самый человечный человек". Вчитався у його твори. Був вражений, коли він писав, що селян треба розстрілювати краще, ніж це робиться, "щоб берегти патрони". Поступово зрозумів, що більшовицький терор вигадав зовсім не Сталін. Коли писав той портрет, пішов до викладача кафедри марксизму-ленінізму нашого Харківського сільгоспінституту. Він каже: "Знаєш що, Миколо, ти ще молодий, нікому про це не говори. Може, колись настануть інші часи..." Я врешті зрозумів: усе, що нам говорили про Леніна, — брехня. І коли в часи перебудови дехто почав "повертатися до Леніна", я побачив, наскільки брехня окупувала Україну. "Повертатися до Леніна", який заклав основи терору? Саме Ленін висунув тезу про те, що маси не витримають постійного терору, він повинен бути "хвильовим", тобто хвилями. Або ще одне твердження: чим більше більшовики розстріляють релігійних діячів, тим краще, треба, щоб це запам'ятали на десятки років.

— Ви досліджували все це ще задовго до перебудови, у 60—70-ті роки. Це було доволі небезпечно...

— Не вдаватиму з себе героя. Та дивувало, чому люди все те не читають. Врешті, я ж їздив із виставками по світу, спілкувався з цікавими особистостями — емігрантами, дітьми, онуками колишніх дворян. Я зрозумів, що просто "тупий", і треба знати історію. Розуміння того, що було, — найкращий ключ для розуміння тих, з ким я зустрічаюся. Мої співбесідники за кордоном завжди прагнули скинути на мене різну інформацію про своє життя і своїх батьків, розповідали, як потрапили за кордон. Вони говорили з таким почуттям, що коли не розкажуть це, їм буде важко жити. Ностальгія — страшне відчуття туги за батьківщиною, де або вони жили, або їхні батьки, і де вони ніколи вже не житимуть. Ностальгія — це щось таке, що знаходиться поза свідомістю. Є навіть таке твердження, що людина, яка знає якусь важливу таємницю, не може померти, поки не розповість її комусь.

Не так давно був у Канаді. Через мою виставку пройшло близько 60 тисяч відвідувачів. По кілька разів на день вислуховував людські сповіді.

— І на Всесвітніх виставках, в яких Вам випадало брати участь, і на інших акціях за кордоном, напевно ж, були люди з наших спецслужб?

— Безумовно, розвідники, агентура. Але з десятка таких людей один-два були дуже серйозними, які думали набагато глибше, ніж усі наші дисиденти. А серед наших дисидентів були націонал-комуністи, натуральні! Іноді серед чекістів були державники, які розуміли трагедію народу, та вони були заґратовані в глибині себе. Буваючи по півтора-два місяці за кордоном, бачиш цих людей ближче.

— Не боялися робити і зберігати ті записи, що стосувалися тоталітаризму?

— У мене зібрався гігантський архів, у найдавніших записів уже й папір пожовк.

— Вам хотілося поділитися цими дослідженнями з кимось?

— Взагалі треба було бути обережним. Ділився, але не з усіма підряд. Наприклад, Станіслав Тельнюк, чудова людина, Петро Засенко. У мене разів зо три бував Василь Стус, думаю, йому порадив це Тельнюк. У гостях у мене бував Стельмах із дружиною. Навіть у КДБ в мене були такі знайомі, з якими можна було поділитися своїми дослідженнями. Був такий Андрій Маркович Коломієць, начальник тодішнього Шевченківського КДБ, показував мені доноси. Казав: "Зараз суспільство знаходиться в руках політичних повій і бандитів".

— Цікаво, що ж писали на Вас у тих доносах?

— Писали, що я негативно відгукувався про керівників партії та уряду, особливо про Брежнєва, Суслова, також погано — про Грушевського, одного з керівників Радянської України. Пригадую, як ми ходили зі Стусом по Хрещатику. Він ніколи не говорив про політику. Таке було враження, що як школяр, такий відвертий хлопець. Скоріше міг говорити про якогось данського філософа, ніж про політику. Кілька разів був у мене вдома Іван Кавалерідзе, ось із ним ми говорили дуже серйозно. Маю величезну бібліотеку світової поезії. До речі, коли вдосталь начитувався отої марксистсько-ленінської літератури, то, як протиотруту, завжди читав поезію. Отож даю Кавалерідзе книгу поезій Василя Симоненка, прошу знайти там його улюблений вірш й поставити поруч автограф. Кавалерідзе вибрав вірш "Відійде в морок підле і лукаве..." і підписався: "1968 рік, Іван Кавалерідзе". І дописав: "Вам, Миколо, ці зустрічатимуться ще не раз, тож тримайте спокій". Цю книгу з таким же проханням я давав Анатолію Солов'яненку, Євгенії Мірошниченко, Юрію Іллєнку. Наприклад, Іллєнко вибрав вірш "Люди прекрасні, земля, мов казка..." І написав мені дуже гарне побажання. Я міг бути відвертим із доволі вузьким колом близьких людей.

— Захоплюєтеся поезією, пишете вірші. Чи можна їх десь почитати?

— Незабаром побачить світ дебютна збірка моїх поезій "Мить". Із 1953 року пишу вірші російською, українською. Поезія — річ божественна, вона має елементи ідеалізму, адже саме в ній закладені основи світу, про який мріють люди, але не можуть досягти. На виставці мініатюр люди з величезним захопленням читають поезію, яка її доповнює — вірші присвячені коханню, смерті, владі, невідворотності кари, швидкоплинності буття. Політика і поезія в моєму житті йшли паралельно. Адже є такий психологічний принцип — коли людина вивчає щось одне, вона зациклюється на цій проблемі і звужує своє мислення, тому потрібно працювати у кількох напрямах.

— Великий резонанс мала Ваша виставка до річниці Голодомору, присвячена цій трагедії.

— В Українському домі її відкривав президент Ющенко, потім її показали по всій Україні. Коли пізніше вона демонструвалася в Угорщині, їхня Спілка журналістів організувала мені зустріч в одному з готелів. Було 150 осіб, бізнесмени, історики. Дві з половиною години відповідав на запитання. До організації виставки долучилася українська громада Угорщини на чолі з Ярославою Хортіні. Саме завдяки ініціативі цієї громади парламент Угорщини ухвалив рішення про визнання Голодомору в Україні геноцидом проти нашого народу.

Із успіхом відбулася ця виставка і в Афінах. Були члени парламенту, посли багатьох держав, релігійні діячі. Я провів велику роботу з висвітлення цієї трагедії нашого народу. Але, попри все, я й досі в якомусь таємничому "чорному списку" дослідників, який склали ті, що раніше були консультантами ЦК Компартії і КДБ.

Адже без їхньої передмови не виходить жодна фундаментальна книга. Приміром, книга про голод і терор, але в ній Ленін не згадується взагалі. Просто неймовірно! Це можна порівняти з тим, якби найкращий дослідник нацизму Збінек Земан не згадав у своїх працях про Гітлера, чи Ернст Нольте, найвідоміший дослідник фашизму, написавши "Фашизм у його добі" — величезну книгу про італійський фашизм, — не згадав у ній Муссоліні. Неможливо таке! А у нас пишуть про терор проти селян і не згадують Леніна, який вважав, що головний ворог його людей, яких він привіз із Швейцарії, — селяни (80 % населення). Може, й зараз ми живемо за радянської влади? Не задумувалися?

Гірші із комуністів і КДБістів, які спільно з криміналітетом захопили владу, зараз використовують термін "Сталінізм". Цей термін вигадав Троцький, аби виправдати себе й Леніна. А новітня "радянська влада" впихає його в голови постсовєцьких рабів... Його вдало підхоплюють романтики із-за кордону...

Серед комуністів теж були романтики, наївні люди. Деякі навіть виступали проти дій партії. Їх зразу ж відправляли на Соловки або розстрілювали. Деякі з них навіть стрілялися від розпачу, зрозумівши справжнє єство Партії. Насправді ніякого "Сталінізму" не було, а був ленінізм у виконанні Сталіна. Адже для Леніна ворогами були селяни. Відомо, що найбільша заслуга Сталіна в тому, що він виконав стратегічний план Леніна. Який план? Відкрийте 43-й том ленінських творів на 401-й сторінці і прочитайте: "Бій проти селян, такий, якого ще не бачив світ, буде в 1931 році". Але, якщо ви перелопатите усі книжки, що написані за 20 років у Незалежній Україні, то ніде не знайдете бодай натяку на те, що саме Ленін визначив рік удару "для остаточного вирішення селянського питання". І справа тут навіть не в "продажності" сучасних істориків. Адже обманна сама система, що спотворює і приховує факти. Селянство, що повстало навесні 1921 року, дало зрозуміти Леніну, що він довго не протягне. У статті про продподаток Ленін пише: "Ґрунт вислизає з-під наших ніг. Ми довго не втримаємося, тому ми повинні розгорнути червоний терор. Буде або він, або терор фашистський. Середини немає". Незважаючи на очевидність факту, що саме Ленін вирішив час вирішення "селянського питання", як Гітлер — єврейського, всі патякають, що "немає документів, які б пояснювали, чому Сталін воював проти селянства".

Ця виставка — велика і страшна візитівка ХХ століття, яку породив Ленін. А Сталін лише був вірним ленінцем. "Сталінізм" вигадали тільки для того, щоб відвести удар від Леніна і виправдати ту партію, яка вийшла з комуністичних коридорів. От і весь секрет — дешевий і лежить він на поверхні.

— Методика терору в нацистів і комуністів не відрізнялася. Довести це мовою документів — основна ідея Вашої виставки?

— На виставці представлено комуно-фашизм у дії. Гітлер каже, що він навчався у марксистів: "Я вивчав їхні методи і в цьому вся сутність націонал-соціалізму", "Зробити революцію в Європі, так, як її зробили в Росії не можливо, бо на заході суспільство знаходиться в культурному рабстві". Тобто, в Європі немає такої кількості дурнів, яка є в Росії чи Україні. Тому там дурачити суспільство дуже важко. Муссоліні у своїх працях посилається на Леніна, Геббельс каже, що в Європі є лише дві геніальні людини — Ленін і Гітлер. Вони створили новий тип державності. Цитую: "В політиці моралі немає, є лише доцільність" (Ленін), "Комуністи взагалі не проповідують жодної моралі" (Маркс), "Політика не визнає жодних моральних законів" (Гітлер).

Багато з того, що говорив Гітлер у своєму товаристві за пивом, що він писав, із чим виступав на мітингах, я знаю напам'ять, так само як і думки Леніна, Маркса, Енгельса, Геббельса, Муссоліні та багатьох інших. Здається, ніби це все говорить одна людина, але я всюди зазначив джерело цитат, рік видання, том, сторінку. Насправді між Леніним і Гітлером немає ніякої різниці. Відмінність лише в тому, що у Гітлера були ворогами євреї, бо на чолі Веймарської республіки були євреї: Курт Ейснер, Фрідріх Еберт, Вальтер Ратенау, Філіп Шейдеман та інші. Вони перешкоджали Гітлеру захопити владу. Згодом ненависть Гітлера до євреїв-керівників Веймарської республіки та інших тогочасних політичних течій переросла в загальну ненависть до цього народу, навіть до тих його представників, які не мали до політики жодного стосунку.

Також тут представлено величезну кількість висловлювань Леніна проти селянства як ворогів: "Селянство по своїй природі тяжіє до вільної торгівлі, що є величезним злом", "Боротьба з селянством по витраті сил і часу у нас буде більш тяжкою, ніж боротьба з Денікіним, Колчаком, гвардійськими генералами". Тобто, це була люта ненависть у багатьох словесних варіантах. Я виписав, що говорив Ленін про свій народ. Коли все це читаєш, стає зрозуміло, що комуно-фашизм існує вже давно і це справедливий термін.

Усі ці цитати взято з літератури, яка є в багатьох бібліотеках, але книг зараз ніхто не читає. Протягом 45 років я перелопатив всі твори Леніна, Гітлера, Маркса, різних філософів, яких Ленін або знищував, або виселяв, деякі з них навіть перехворіли на марксизм. Ленін сам говорив, що близько 2 мільйонів людей покинули Росію. Можна довго перераховувати прізвища. Наприклад, Володимир Вернадський. Я даю висловлювання із його щоденника: "Грабіжники, бандити виступили на поверхню". А звідки вони з'явилися? Ось і пояснення. Цитую Леніна: "Ми повинні організувати для своєї справи лакеїв, волоцюг, босяків і повій. Зрозуміло, що вони повинні вступати до нашої партії, а не навпаки". Тобто я демонструю тут усю ідеологічну ворожість до людей, яку проповідував Ленін. А Муссоліні й Гітлер, між іншим, вважали себе його учнями.

Також тут представлено листи звичайних людей про голод, яких я перелопатив також величезну кількість. Коли їх читаєш, стає зрозуміло, що це була не хлібозаготівля, а відбирання останнього: хліба, зерна, кукурудзи, квасолі, збіжжя витягали з-під подушок, у немовлят із колисок. Між цими листами — фотографії тих років, які пояснюють обивателю те, що писали люди. А з іншого боку все те, про що вони писали, — знаходимо у Леніна, Гітлера й Муссоліні. Тобто вся моя виставка — цільна політико-соціальна конструкція, яка говорить про зв'язок між висловами вождів і тим, що виконували їхні піддані — бандити, грабіжники, конокради, повії, що вони робили з людьми. Тому ця об'єктивна виставка страшна.

— Ви вивчили величезний масив праць, документів про тоталітарні режими і Вас важко чимось здивувати. І все-таки, щось вразило особливо?

— Вражає тупість українського суспільства. Ми й надалі живемо за радянської влади. І цього не розуміють навіть наші видатні діячі.

Що я зрозумів, вивчаючи історію? Історія — це величезні перегони людських мас історичною саванною. Якось прочитав і здивувався, що на Кавказі овець пасуть гірські барани. У нас це, для порівняння, — політичні діячі, які ведуть овець у пошуках іншого пасовища, за щастям. Ось отак і Ленін, який приїхав із Цюріха, зі Швейцарії, за німецькі гроші, заявив уже після революції на з'їзді комсомолу: всі, кому не більше 35-ти років, будуть жити при комунізмі і у кожного в містах будуть туалети із золота. Туалети із золота у нас уже є, а комунізму не видно. Тобто, історія — перегін народних мас "компенсантами": це така статистично агресивна меншість, яка є в будь-якому суспільстві. На політичній арені вони вибивають один одного. У Леніна це Іоффе, Чичерін, Зінов'єв, із яким вождь був у знаменитому "шалаші" під Петроградом.

— А де ж була національна еліта?

— На Соловках. Ленін почав терор, Сталін продовжив. На Х з'їзді компартії було ухвалено абсолютно секретну інструкцію з боротьби "з усякими видами фракційності". Почитайте Леніна, який писав, що "диктаторська влада і одновладдя не протирічать радянському демократизму, воля сотень тисяч людей повинна підкорятися волі одного".

— Чому Ви говорите, що ми й далі живемо за Радянського Союзу?

— Це не я так кажу, це говорив Роберт Конквест. Те ж говорив і Мейс, і Маняк, геніальний дослідник. Його книга-меморіал "Вінок безсмертя", видана у перебудову, але ще за СРСР, 1988 року, знищувалася. У цій книзі Маняк згадує, як до нього прийшов один відомий нині історик і попередив, щоб автор не писав про Голодомор.

Комуністична ідеологія в Україні й сьогодні живе, процвітає, її підтримують ті самі історики, які обслуговували Радянський Союз.

— Що Ви скажете про ідею люстрації, тобто очищення влади від апологетів і прислужників колишнього комуністичного режиму?

— Це треба робити. Але суспільство мстиве, і коли оприлюднити, що у когось батько був КДБістом і "здавав" людей, то це може викликати проблеми для його дітей. Але якщо його рід й надалі працює на цю систему, то я б все те оприлюднив. У нас є такі випадки, коли і батько працював у тій системі, і син зараз має владу над малоросами.

Яка тут роль Москви? Вона вважає, що потенційно володіє Україною. Так воно і є. У нас тут працює російська розвідка, вона діє у Верховній Раді, співпрацює з багатьма нашими олігархами, це не секрет. Бо ми покоління рабів, не маємо достатньо історичної самосвідомості, залишаємося в полоні брехні.

Уявіть, що ви інопланетянин і прибули до Києва. Аж бачите — стоїть гранітна скульптура. Запитуєте, хто це? Ленін. А хто це такий? Натискаєте кнопку космічної Вікіпедії і бачите, що він тричі посилав війська для загарбання України. У 50-му томі зібрання творів Ленін говорить, що "перелицювання" Червоної армії, що воювала тут, на український лад — першочергове завдання, аби обдурити "хохлів". А чому він стоїть, біля нього ставлять намети, охороняють? Бо "хохли"... Довженко каже: "В чомусь найважливішому, в чомусь найсуттєвішому ми, українці, народ нікчемний, у нас нема поваги до самих себе". А Шевченко? Ми про нього патякаємо скрізь. А як він сказав: "А ми дивились і мовчали і мовчки чухали лоби, німії подлії раби". Або таке: "Ми серцем голі догола, раби з кокардою на лобі, лакеї в золотій оздобі". Як ще можна краще сказати? І все це триває: натовп, який хоче пожерти, поспати, зайнятися розпустою, хоче "хліба і видовищ". І оця посткомуністична мафія провела на "нагинальному" рівні Євро, щоб між задницею, головою і м'ячем не було ніякої різниці. І при цьому ще й нажилися на будівлі стадіонів.

— Люди розуміють, яким є стан нашого суспільства?

— Люди все знають, але не можуть сформулювати своїх думок. Хоч відчуття цього є. Я отут, у своєму музеї, на виставці, спілкуюся щодня з багатьма людьми звідусіль. І вони мені говорять: "Як Ви точно висловлюєте наші почуття". Кажу їм: "Так ви ж самі думайте. Не треба жити вівцею, що не цікавиться історією. А якщо ви зрозумієте її і свій час, то будете людиною, вільною духовно".

Люди ще перебувають у полоні колишньої ідеології, і в цьому драма. На натовп перетворюється ціла нація або держава.

Про це писали дослідники, психопатологи натовпу, Лебон, французький психолог, пророк, геній. У нього є книга "Психологія соціалізму". Він описує, як житимуть за цього ладу. Абсолютно все передбачив. Ще такі глибинні західні дослідники, як Тард, Сігеле. Дослідники натовпу.

Якщо у нас навіть грамотні люди пишуть нісенітниці, то можете уявити, на якому рівні решта суспільства. Це трагедія, що не підтримують задум зробити Музей Стуса. Це говорить про те, що наше суспільство глибинно хворе.

— Вічне питання: що робити?

— Суспільство формується в дитинстві, тому треба привчати молодь до правильного розуміння історії свого народу. Молоді вражені документами цієї виставки, бачать, що вони підтверджують їхні підсвідомі передчуття. Студенти все схоплюють одразу. А от депутати?.. Знаєте, у Верховній Раді, може, осіб із 10 мають глибинне мислення, а решту нічого не цікавить. Демагоги. Живуть у своєму світі вигаданих промов. А от у молоді є здоровий скептицизм до всього, що їм говорять, пишуть. У них є потяг до правди, до свободи.

Виставку я зробив максимально доступною для звичайної людини. Щоб осягнути все, що представлено тут, не обов'язково бути фахівцем. Коли це читає будь-яка людина, у неї відбувається переосмислення дійсності. Люди розуміють, що їх одурманили! Адже вони справжньої історії не знають! Проти них працюють ЗМІ, кожен день по телебаченню, в газетах виступи продажних соціологів, політологів у дорогих костюмах. Один цікавий момент. Усі ці політологи мають аж занадто розумний вираз обличчя, носять для солідності бороду, наче вони настільки зайняті своїми справами, що їм ніколи й підстригтися. Але вони абсолютно не мають жодних історичних знань. Це наклепані радянською системою агенти, консультанти, речники. Адже що таке КДБ? Це всього лише контрольний орган ЦК КПРС. Тому в їхніх промовах нічого надзвичайного немає.

Сьогодні в Україні три-чотири чесні газети, інші всі — продажні. Люди це розуміють і шукають істину, їх цікавить що відбулося, що сталося в наш час. А нічого надзвичайного. Ми живемо за радянської влади, яка переодяглася, а на чолі її стали гірші із комуністів і КГБістів, які обібрали народ і патякають про демократію. Колись один старий розвідник у Греції мені говорив: "Те, що почалося 1917 року не закінчилося, не дійшло до свого неминуче трагічного кінця". Я говорю про це вже протягом 20 років, але тільки зараз деякі з політиків дійшли тієї ж думки. У одній із чесних газет читачі пишуть: "Ми вже приготували вила". Селянський бунт стукає в двері. І такі попередження лунають кожного дня. Але олігархи не звертають на це уваги, хоча, оббираючи народ, вони самі риють могилу для своїх дітей і внуків. Адже ті жити в майбутньому тут не зможуть. Кожен знатиме, чиїх батьків вони діти, якого саме бандита. Олігархи сьогодні повинні будувати школи, лікарні, вкладати в соціальну сферу, в культуру. Але жадібність бандитів побудована на принципі "в очах яма, а в гузні дна нема".

Якби матеріали цієї виставки перечитали всі люди, то суспільство повністю змінило б думку про світ. На жаль, більшість перебуває на рівні футболу. Я, як колишній спортсмен, майстер спорту, абсолютний чемпіон по підводному плаванню, вважаю, що ця гра примітивна, хоч дуже ціную її як вид спорту. Коли говорять, що футбол — це ледве не національна ідея майбутнього, стає смішно. Національна ідея — коли люди розуміють, що з ними робиться, що з ними роблять і хто робить.

На виставках моїх відомих мініатюр було багато президентів, глав держав світу, зокрема, Хрущов, Ярузельський, Горбачов, глави Франції, Америки, Швеції. Не було лише українських президентів.

Така наша українська тенденція.

Підготували
Петро АНТОНЕНКО, Євген БУКЕТ

Джерело: "Слово просвіти"


Микола Сядристий про комуно-фашизм

Published on Feb 14, 2013

В Музеї мікромініатюр на території Києво-Печерської Лаври нещодавна відкрилась виставка народного художника України пана Миколи Сядристого, яка присвячена історії комуно-фашизму. Це зібрання висловлювань найбільших диктаторів і тиранів ХХ сторіччя: Леніна, Гітлера, Муссоліні. Дане історичне дослідження Миколи Сергійовича Сядристого - це "вакцинація" від безпам"ятсва, незнання історії власного народу і найбільш трагічних сторінок світової історії. Виставка Сядристого відкриває очі і примушує замислитись про те хто ми, і куди йдемо.

Адреса виставки: Київ, І.Мазепи 21.


{youtube}5Fb6AwKLhSs{/youtube}