Bundesarchiwe2-640

Звернення до євродепутатів від Греції стосовно 20 п. резолюції Європейського парламенту від 25.02.2010

Тільки у минулому столітті українці були силоміць втягнуті у дві Світові війни. Внаслідок організованого сталінським режимом Голодомору 1932-33 років загинуло близько 7 мільйонів етнічних українців. Протягом Другої світової війни в результаті агресії з боку нацистів та радянської влади Україна втратила приблизно 7,5 мільйонів людей. Окрім того, близько 2 мільйонів було вивезено в Німеччину на примусові роботи.

Такі колосальні втрати і нищівна політика загарбників не могли не відбитися на розвитку України та її нації.

25 лютого 2010 р. Європейський парламент прийняв резолюцію відносно ситуації в Україні, в якій заявив про те, що:

20. Глибоко шкодує з приводу постанови колишнього Президента України Віктора Ющенка посмертно нагородити Степана Бандеру, провідника Організації Українських Націоналістів (ОУН), яка співпрацювала з нацистською Німеччиною, званням «Національного героя України» та «сподівається у зв’язку з цим, що нове українське керівництво перегляне такі рішення і зберігатиме відданість європейським цінностям».

Хіба існує вирок міжнародного суду, який би засудив Степана Бандеру і УПА, як посібника нацистської Німеччини? Чи були проведені ґрунтовні позаполітичні дослідження історії визвольних змагань українців за свою незалежність? Впевнені, що Україна готова говорити про це.

Важливо усвідомити, що Степан Бандера є беззаперечним символом довготривалої трагічної боротьби України за свою незалежність, яку вона здобула  в 1991 році. Надихаючи  не одне покоління борців за українську незалежність, він у той же час був об’єктом ненависті для всіх тих, хто мав імперіалістичні наміри по відношенню до України.

30 червня 1941 року, після вторгнення Німеччини на територію Радянського Союзу, Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери проголосила відновлення незалежної України. Це був прямий виклик гітлерівським планам, у які входило перетворити Східну Європу в німецьку колонію. А тому німецька влада вимагала від провідників ОУН негайно відкликати Акт відновлення незалежності, від чого вони відмовились. За це провідників ОУН почали переслідувати, запроторювати до тюрем та фізично знищувати. Це змусило ОУН піти в підпілля, щоб воювати з обома – радянськими і нацистськими - окупантами України.

У липні 1941 р. Степана  Бандеру арештували, а затим відправили до концентраційного табору Заксенгаузен, де він був ув’язнений до жовтня 1944 р. Його два брати були запроторені до концентраційного табору “Аушвіц” та жорстоко вбиті. Подібна доля спіткала і Степана Бандеру, якого у 1959 р. вбив у Мюнхені московський агент.

Під час Нюрнберзького  процесу було оприлюднено секретне розпорядження нацистської Айнзацкоманди Ц/5 до своїх відділів, датоване 25 листопада 1941 р. Заявляючи наступне, воно розвіює всякі можливі аргументи про співпрацю ОУН під проводом Бандери з нацистами:

“Беззаперечно встановлено, що рух  Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті, метою якого є створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ретельного допиту таємно знищені як грабіжники”.

Це аж ніяк не можна назвати історією співробітництва бандерівської ОУН з нацистами, навпаки, це історія народу, якого знищували дві потужні системи, керовані Гітлером і Сталіним.

Для беззастережного засудження тоталітаризму Комітет Парламентської асамблеї ОБСЄ з демократії запропонував заснувати загальноєвропейський день пам'яті жертв сталінізму і нацизму, приурочивши його до підписання пакту Ріббентропа-Молотова 23 серпня 1939 року (цим документом Німеччина та СРСР розділили між собою Європу). Можливо ці суперечливі рішення означають подвійні стандарти в понятті «європейські цінності»?

У проекті українського телебачення "Великі українці" у 2008 р. за результатами незалежного інтерактивного опитування громадян України щодо місця і ролі видатних державних, політичних, культурних та релігійних діячів у національній і світовій історії С.Бандера посів третє місце.

Українці, що проживають у Греції, також внесли немалий вклад у розвиток її економіки. Для багатьох Греція стала другою Батьківщиною, тут народжуються і виховуються наші діти. Нам не байдуже політичне та суспільне життя цієї країни.

Тому, ми звертаємося до Вас не тільки як українці, але і як потенційні виборці, ініціювати відкликання 20-ї резолюції  Європарламенту від 25 лютого 2010 р., у якій безпідставно звинувачують Героя України Степана Бандеру у співпраці з нацистською Німеччиною. І провести незалежне розслідування ролі ОУН у боротьбі проти тоталітарних режимів Німеччини і СРСР за Незалежну Україну.

Сподіваємося на вашу увагу до зазначеного питання і допомогу в прагненні відновити навмисно спотворену історію,

Товариство української діаспори в Греції «Українсько-грецька думка»,

huth@ath.forthnet.gr

diasporaforum@googlemail.com

Bundesarchiwe2-640Nuiurberg_OUN640

Степан Бандера

Біографічна довідка

Степа́н Bandera_z_ditmy-Andrijem_i_NatalkojuАндрі́йович Банде́ра (1 січня 1909, Старий Угринів — † 15 жовтня 1959, Мюнхен) — український політичний діяч, ідеолог українського національного руху ХХ століття, лідер найбільш відомої української визвольної організації ОУН (р) [Революційна Організація Українських Націоналістів].

Степан Бандера народився в сім'ї священика 1 січня 1909 року. Він народився в Галичині, яка тоді була провінцією Австро-Угорщини і мала статус Королівства Галичини і Лодомерії. Це давало провінції деякі права на самоврядування, а народу — поняття про демократію, відмінні від тих, що існували в царській Росії. Його батько був священиком, але водночас і громадським діячем, підтримував створення селянами кооператив, просвітницьких та сільськогосподарських організацій. Після розпаду Австро-Угорщини і проголошення Західно-Української Народної Республіки він встановлював українську владу в Калуському повіті (районі), був депутатом парламенту ЗУНР від Калущини. Коли почалася війна, отець Андрій пішов в Українську Галицьку Армію капеланом. Таким чином Степан Бандера мав родинний досвід невдалої спроби встановити українську державу.

Восени 1919 року Степан Бандера вступає до української гімназії у Стрию, 70 км на південь від Львова, де мешкав його дід. В гімназії він вступає в українську скаутську організацію “Пласт”. У 1927 році Бандера закінчує гімназію, складає матуральні іспити. Він прагнув вступити до Української Господарської Академії в Подєбрадах (Чехо-Словаччина), але польська влада не оформила йому паспорта для виїзду за кордон. Наступного року Степан Бандера подає документи на аґрономічний відділ університету Львівської Політехніки. Тут він вчиться до арешту в 1934 році. Студентський період в житті Степана — це час його становлення як особистості, усвідомлення свого місця в суспільстві, міри відповідальності перед народом і друзями-однодумцями в боротьбі, формування власних поглядів на механізми боротьби за Українську Державу.

Під час навчання у Львові він був членом українського товариства студентів Політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював у бюро агрономічного товариства «Сільський Господар», в рамках діяльності «Просвіти» (організації, яка займалася культурно-просвітницькою роботою) здійснював по неділях і святах поїздки в довколишні села з доповідями та допомогою в організації різних заходів. Керував церковним хором у Дублянах біля Львова, де проходили 3-й та 4-й роки його навчання в університеті.

У студентські роки Степан Бандера став членом української визвольної організації ОУН. В червні 1933 року його призначають керівником цієї організації на Західних Українських Землях. За час його керівництва організація зосереджувалася в основному на суспільно-пропагандивній роботі, однак для зовнішнього спостерігача найбільш помітними були акції протесту проти масового вбивства людей голодом у СРСР та пацифікації українських сіл польською владою. В рамках першого протесту українські підпільники вбили у Львові представника НКВД (попередник КГБ) Майлова, а у відповідь на знущання польської жандармерії над беззбройними українськими селянами здійснили успішний замах на міністра внутрішніх справ Польщі. За це польський суд засудив Степана Бандеру, як керівника акцій до смертної кари, зміненої на підставі амністії на довічне ув’язнення.

Після поділу Польщі відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа, Бандера звільняється з тюрми, переходить на радянську сторону і знову організовує там підпілля. Потім переходить на німецьку сторону і починає готувати з тих українців, які були вимушені залишити зону радянської окупації, групи для організації української державної влади у випадку радянсько-німецької війни. Розуміючи, що домовитися з Радянським Союзом про незалежну Україну неможливо, він і його політична сила на початку намагалася не конфліктувати з німецькою стороною, щоб не створювати боротьби за незалежність відразу з двома світовими потугами. Він навіть намагався використати німецькі інтереси в боротьбі проти СРСР для підготовки майбутніх державних кадрів української держави, це стосувалося в першу чергу підготовки фахових офіцерів для армії. Однак політична реальність швидко скоригувала плани української визвольної організації і поставила її перед фронтом боротьби з обома учасниками конфлікту – і з Німеччиною, і з СРСР. На дев’ятий день війни між СРСР і Німеччиною ОУН проголосила у Львові, 30 червня 1941 року Акт відновлення Української держави і створила міжпартійний уряд. Німці відразу заарештували Степана Бандеру і прем’єр-міністра Ярослава Стецька, вимагали відкликати Акт, а після відмови ув’язнили обох в концтаборі Заксенгаузен. Разом з ними були ув’язнені інші міністри українського уряду. Двох братів Степана Бандери, Олександра і Василя, ув’язнюють в концтаборі Аушвіц, і там знищують, незважаючи навіть на те, що Олександр був одружений на племінниці італійського міністра закордонних справ Чіано, й італійський уряд, який був союзником Німеччини, намагався його визволити звідти. Одночасно ґестапо почало репресії та розстріли членів ОУН, про що свідчать численні документи в німецьких архівах. Практично в цей же час радянські репресивні органи розстрілюють в київській тюрмі батька Степана Бандери, отця Андрія, вказуючи у вироку, що основна вина розстріляного – лідерство в ОУН його сина.

Однак ОУН продовжила боротьбу з німцями, і напередодні Сталінградської битви, восени 1942 року об’єднала окремі партизанські загони в Українську Повстанську Армію, яка звільнила від німецької окупації значні райони північно-західної України. Командиром цієї армії став Роман Шухевич, близький соратник Степана Бандери. Більшість вищих офіцерів цієї армії встигли отримати військову освіту в німецькому війську до початку німецьких репресій проти ОУН. Однак була й частина офіцерів, які отримали освіту в радянській армії, і також прагнули боротися на незалежну Україну.

Після відступу німецьких військ з України, боротися проти незалежності України стали радянські війська, причому не фронтова армія, а спеціальні частини МГБ (попередника КГБ). Ця боротьба продовжувалася до середини 1950-х років, коли КГБ вдалося затримати останнього командира УПА Василя Кука. Однак члени ОУН продовжували боротьбу в радянських концентраційних таборах ГУЛАГу, організовували там повстання та вели пропагандивну роботу за розвал Радянського Союзу серед інших етнічних груп під загальним гаслом “Свобода народам – свобода людині!”. Вони отримали від радянського тоталітарного режиму довгі терміни ув’язнення, 25 років, а дехто й додаткові терміни, так що в тюрмах вони зустрілися з радянськими дисидентами періоду після Хрущова, і разом вели боротьбу за права людини.

Степан Бандера після поразки Гітлера опинився в американській окупаційній зоні Німеччини і почав розбудовувати українські еміграційні організації, які мали на меті продовжити боротьбу за незалежність України. Він багато пише як публіцист, і в цій ролі так само був небезпечний для керівництва СРСР. Тому на найвищому рівні ЦК КПРС було прийнято рішення про його знищення, і КГБ послало в Німеччину добре навченого кілера зі зброєю, яка стріляла отрутою. Бандера був убитий в Мюнхені 15 жовтня 1959 року на порозі власного дому. Однак КГБ прорахувалось з вибором кілера – він боявся, що його теж знищать, і втік в американську зону Берліну за день до зведення Берлінської стіни, та здався в руки німецьким властям. В Карлсруе відбувся суд над ним, на якому німецькі судді визнали, що організатором і замовником вбивства є радянський уряд. Цілий світ дізнався, що Радянський Союз посилає своїх аґентів у інші країни, щоб знищувати невигідних для себе людей.

Вбивши Степана Бандеру, КГБ не змогло ані розгромити ОУН, ані послабити прагнення українського народу до незалежності. Українська держава існує під тими самими символами, за які боровся Степан Бандера. Інших політичних сил, які в період існування Радянського Союзу декларували б про прагнення створити незалежну українську державу, на території сучасної України просто не було. Гімн, прапор і герб сьогоднішньої України — ті ж, які проголошувалися ОУН тоді, коли ґестапо вимагало від Степана Бандери відкликати Акт відновлення Української Держави в червні 1941 року. А оскільки Україна просто не має іншого визвольного руху, який би так довго вів боротьбу при повній підтримці народу (за оцінками КГБ через УПА та підпілля пройшло біля 500 000 людей), то особа Степана Бандери стала символом боротьби українського народу за незалежність. Тому йому ставлять пам’ятники в містах і селах, називають його іменем вулиці, і навіть існують фольклорні пісні невідомих авторів періоду СРСР, присвячені саме йому. У Бандери немає конкурентів на місце цього символа в історії України, і тому незалежно від зовнішньої думки інших політичних сил, він залишиться для українців символом боротьби, за яку він спочатку сидів у польській тюрмі, потім в гітлерівському концтаборі, а врешті загинув від рук агента КГБ.


ЗВЕРНЕННЯ до освітянської громадськості

Його висловлювання на кшталт «галичане – это лакеи, едва научившиеся мыть руки», які «практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане», як і про «боротьбу між римсько-православно-галицьким і російсько-православним етносами», що нібито розгорнулася на території України, викликають подив, оскільки вони належать докторові історичних наук.

Така позиція нетерпимості до будь-якої нації чи національної культури характеризується як ксенофобія. У цьому ж випадку мова йде про ненависть до українців та української культури з боку міністра, який відповідає за державну політику в освітній галузі. Чутливість до браку толерантності відрізняє весь повоєнний світ, особливо Європу. Тому такий міністр не може сідати за стіл переговорів з міністрами цивілізованих держав, не може відповідати за науку і освіту нашої країни.

Україна потребує єдності і культури, наша освіта і наука – якісного зростання, конкурентоздатності на глобальній арені, а університети – автономії. До цих завдань не може братися Дмитро Табачник, бо гуманітарна галузь не будується на ненависті і неправді. Не будьмо байдужими сьогодні, бо наші учні і студенти не вибачать нам цього завтра! Справжня педагогіка починається з власного прикладу, з відстоювання власної гідності. Закликаємо вас висловитися публічно проти Дмитра Табачника – особи, неприйнятної на такій важливій та відповідальній посаді, як міністр освіти і науки України.

 

Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Сергій Квіт

Normal 0 false false false EL X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4 /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Table Normal"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-qformat:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman","serif";}

04655, Україна, м. Київ,

вул. Г. Сковороди, 2

тел. (044) 425-15-36, факс (044) 463-71-12

pressa@ukma.kiev.ua


І Форум української діаспори у Греції (2006)

Представники Європейського Конгресу Українців на І-му Форумі української діаспори в Греції Ласкаве грецьке сонце зігріває українців Європи, які зібралися на перший Форум української діаспори на острові Евія (м. Еретрія, готель “Holidays in Evia Village) з 1 по 11 вересня 2006 р. на запрошення Товариства української діаспори в Греції “Українсько-грецька думка” за співпрацею з Європейським Конгресом Українців та Українською Радою Миру. Робота Форуму розпочалася урочистим вечором знайомств. На урочистому відкритті був присутній радник Посла з політичних питань п. Тарас Малишевський. Приємно було бачити українців з різних куточків Європи (Угорщина, Польща, Румунія, Болгарія, Франція, Македонія, Боснія, Україна), які знайомилися, спілкувалися, вели полеміку, просто відпочивали.

Метою Форуму було представлення української культури на грецькій землі, збереження історичної пам’яті, ознайомлення з життям автохтонного українського населення в європейських країнах, аналіз ситуації в сучасній Україні та її ставлення до великої української діаспори. Поєднання тематичних бесід з відпочинком, ознайомлення з історичними та археологічними місцями Греції, ознайомлення з місцевими звичаями та традиціями зробили перебування учасників на острові насиченим та цікавим.

Так була організована поїздка в Дельфи, де можна було зблизька подивитися і походити по історичних місцях. За припущеннями науковців, саме тут знаходиться центр Землі. Стрімкі гори, глибокі каньйони, лазурне море - такий природній ландшафт майже всієї Греції. Саме таке поєднання надає неповторності цій країні.

Поїздка в Афіни 6-го вересня залишила чудові враження для всіх. Відвідання Посольства України в Греції, покладання квітів до пам'ятника Тарасу Шевченку. На маленькому кусочку грецької землі розмістилася частина України, її геній, Кобзар, який не залишив нікого байдужим. Біля Тараса лунали український гімн "Ще не вмерла Україна", "Червона калина", "Реве та стогне Дніпр широкий". Ще один видатний поет українського сьогодення Іван Драч, який є учасником Форуму, схилив свою голову перед Кобзарем. Щемливі теплі почуття об'єднали всіх присутніх, що згуртувалися навколо пам'ятника, в єдину велику українську сім'ю.

Знайомство з Афінами продовжилось в історичному районі Афін Плаці. Всі бажаючі мали змогу доторкнутися до шедевру древньої Греції - Акрополя, відвідати національні музеї, просто походити старовинними вуличками Афін.

Окремою темою кожного дня звучали історичні бесіди на актуальні теми сьогодення в контексті української діаспори. З цією метою Товариство "Українсько-грецька думка" запросила на Форум завідуючого Відділом новітньої історії та політики Інституту історії України НАНУ, доктора історичних наук Георгія Касьянова та завідуючого Відділом всесвітньої історії і міжнародних відносин цього ж інституту, доктора історичних наук, професора, заслуженого діяча наук і техніки України Степана Віднянського. Активну участь у бесідах брав також голова Товариства "Україна - Світ" Іван Драч. Приємно, що на всі хвилюючі українство питання присутні науковці намагалися дати відповіді та проаналізувати ситуацію.

Море, тенісні корти, футбольні майданчики, басейни створювали можливості для активного відпочинку. Для любителів пішохідних прогулянок гори розкривали свої обійми.

Перший Форум української діаспори Європи відбувся, його робота проходила за програмою, потім будуть зроблені підсумки. Але вже зараз є думка, що він повинен стати щорічним і з новим досвідом, з урахуванням сьогоднішніх недоліків ще в більшому масштабі відбутися наступного року.

Заключний гала-концерт, який відбувся 9 вересня, розпочався урочистою частиною. Прибув на свято Посол України в Греції п. Валерій Цибух (зранку повернувся з відпустки з України, щоб бути присутнім на закритті Форуму). Українські танці, пісні, костюми, національна символіка викликали щире захоплення у всіх присутніх на концерті.

До нових зустрічей наступного року!

Прес-служба Товариства "Українсько-Грецька Думка"


Kallithea-1

Тарас Шевченко – Діонісій Соломос – палкі оспівувачі свободи

Kallithea-1Лекцією на тему «Тарас Шевченко – Діонісій Соломос, національні поети - оспівувачі свободи» продовжилося відзначення шевченківських днів у Греції. Лекція відбулася 11-го березня ц. р. в Культурному центрі мерії Каллітеа за участю представників мерії району, українського посольства в Греції, грецьких наукових, мистецьких та освітянських кіл, а також представників української громади країни. Організаторами заходу були Спілка культури мерії Каллітеа «Новий духовний цикл», Центр досліджень новогрецької літератури «Янніс Хатзініс» та Товариство української діаспори в Греції «Українсько-грецька думка».

Присутніх привітали голова Культурного центру мерії Каллітеа п. Хрісанті Какуліду, заступник мера міста пан Псалідопулос. У своєму зверненні пан Псалідопулос зазначив, що і Тарас Шевченко, і Діонісій Соломос відносяться до плеяди світового рівня особистостей, і є «великою честю для нас представляти двох поетів у нашій мерії», додав віце-мер.Kallithea-2

Центральним доповідачем заходу була українська дослідниця, філолог новогрецької, української та російської мов Наталя Басенко-Кормалі. Присутні в залі представники наукових та літературних кіл Греції залишилися вражені від глибокого аналізу творчості двох визначних національних поетів України та Греції, а також від разючої подібності складної долі вдалині від Батьківщини, палка любов до якої викликала глибоке неприйняття будь-якої несправедливості, безпощадності до поневолювачів і заклик рідного народу до боротьби за свободу. І дійсно, як дивно перегукується заклик Т. Шевченка:

 

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.

 

зі словами Д. Соломоса з гімну Греції:

 

Пізнаю клинок розплати

Леза гостреного спів.

Пізнаю твій зір крилатий

І в очах – священий гнів.

Мужність грецького народу

Із кісток постане знов,

Хай живе свята свобода,

Гордих Еллінів любов.

 

Зі словами щирої подяки після закінчення лекції звернувся до присутніх Посол України в Греції п. Валерій Цибух, який зокрема зазначив, що в ці дні в усьому світі проходять шевченківські святкування, а тут у Греції щойно 6-го березня було відкрито пам’ятник великому українському Кобзарю, і зачитав уривок із привітального слова новообраного Президента України до цієї великої події: «Увічнення Кобзаря в Греції – це виразний прояв шани до України, ще одне свідчення про поглиблення дружніх відносин між нашими державами, між грецьким та українським народами, їх прагнення до взаємного збагачення культур у колі вільної сім’ї європейських націй».

Голова Товариства «Українсько-грецька думка» п. Галина Маслюк у свою чергу подякувала всім присутнім за участь у заході, зазначила, що це цікаве Kallithea-3дослідження було проведене прекрасним філологом та уважним дослідником п. Наталею Басенко у зв’язку з випуском селекційного видання творів Шевченка грецькою мовою, а також наукових статей про життя та творчість українського генія, запланованого Товариством на цей рік, і висловила щирий жаль з приводу того, що через непередбачений 24-годинний страйк 11-го березня на свято не змогли приїхати учні української недільної школи, що діє при товаристві, які готувалися декламувати перед шановним зібранням поезії Діонісія Соломоса українською та Тараса Шевченка грецькою мовами.

Галина Маслюк


vidkryttia-1

І Форум: Фоторепортаж

Відкриття Форуму

vidkryttia-1 vidkryttia-3 vidkryttia-2

В Посольстві України в Греції

posolstvo-1 posolstvo-4 posolstvo-2

Біля пам'ятника Тарасові Шевченку

shevcenko-1 shevcenko-2 shevch-3

В Дельфах

drach-2 delfy-1 delfy-3

***

monastyr gr-tanci hotel-basejn-3
Shevchenko_6.03.2010_1

Пам’ятник Тарасу Шевченку відкрито в Афінах

Shevchenko_6.03.2010_16 березня 2010 року в затишку живописного парку місцевості Гуді, розташованого в місті Зографу, одному з центральних районів грецької столиці, в рамках святкування шевченківських днів відбулася урочиста церемонія відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку. Урочистий захід, що зібрав численну громаду українців та прихильників України, став ще одним підтвердженням справжньої взаємної поваги греків та українців, тісної історичної, культурної та духовної взаємодії двох народів. З нагоди цієї знаменної нагоди парк майорів українськими та грецькими прапорами, а атмосферу урочистості та неординарності створювала гра професійного Shevchenko_6.03.2010_2муніципального оркестру мерії Зографу.

Гучними оплесками супроводжували присутні історичний момент, коли Посол України в Грецькій Республіці п. Валерій Цибух та мер міста Зографу п. Янніс Казакос зняли з пам’ятника величезний український прапор, виготовлений спеціально до цієї події. Двоє державних мужів символічно висадили біля пам’ятника спеціально привезене з України деревце калини та лаврове дерево Аполлона. Shevchenko_6.03.2010_3Турботою грецьких українців буде тепер догляд як за пам’ятником, так і за цими особливими деревами. Таке зобов’язання взяла на себе українська громада перед мером Зографу, який вважає, що українська калина на грецькій землі має почувати себе впевнено та комфортно, як на батьківщині, і порадувати жителів міста своїм калиновим цвітом.

Як пасує двом християнським народам, пам’ятник перш за все освятили грецький священик о. Хрістос Хрістінакіс та український Shevchenko_6.03.2010_4священик о. Михайло Юрина, після чого з привітальною промовою до присутніх звернувся пан Посол Валерій Цибух. Зачитавши вітальне слово Президента України п. Віктора Януковича, пан Посол розповів про те, що перші переклади творів українського Кобзаря були здійснені в далекому 1961 р. видатним грецьким поетом Яннісом Ріцосом, але були маловідомі широкому загалу. Цього року українська громада Греції за сприяння грецьких друзів готує до випуску нове видання, покликане розповісти грецькому суспільству про значимість та велич цієї світового масштабу особистості.

Під час церемонії відкриття з урочистими промовами виступили також: губернатор Афін Янніс Сгурос, Голова Львівської обласної ради Мирослав Сеник, мер району Зографу Янніс Казакос, Директор Департаменту двосторонніх зв’язків з Україною та країнами Чорноморського регіону МЗС Греції Каролос Гаадіс, Shevchenko_6.03.2010_5Голова Товариства української діаспори в Греції «Українсько-грецька Думка» Галина Маслюк. Вищезазначені посадові особи в знак шани поклали до пам’ятника вінки. До них долучилися учні української недільної школи при Товаристві української діаспори у Греції «Українсько-грецька думка», які в свою чергу висловили  пошану до символу українського духу на грецькій землі покладанням кошика ніжних білих, синіх та жовтих квітів. На закінчення свята представники української громади разом із школярами та студентами відділення славістики Афінського університету співали пісень та декламували вірші Тараса Шевченка двома мовами.

Відкриття пам’ятника Великому Кобзарю стало можливим завдяки ініціативі Товариства української діаспори в Греції «Українсько-грецька Думка», підтримці Shevchenko_6.03.2010_6муніципалітету м. Зографу (Афіни), сприянню Міністерства закордонних справ України, а також українського Благодійного Фонду «Парфенон» і громади Львівської області, чиїм добровільним коштом було виконано погруддя Кобзаря. Автором погруддя Т. Г. Шевченка є відомий український скульптор, професор Львівської Національної академії мистецтв Володимир Одрехівський.

Після численних виступів гостей до присутніх звернулася голова Товариства української діаспори в Греції «Українсько-грецька Думка» Галина Маслюк (виступ подається повністю).

 

Відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку в м. Зографу (Аттика)

6 березня 2010 р.

 

Виступ голови Товариства української діаспори у Греції «Українсько-грецька думка» Маслюк Галини.

 

Shevchenko_6.03.2010_8

«Багата історія греків України, не можна дозволити їй загубитися», - багато років тому сказав мені мер міста Зографу пан Янніс Казакос. «Спробуємо зберегти її разом», - сказали з радістю ми, українці Греції, українці–елліністи з України деяким небайдужим грекам, яких зворушила багата історія їх прадідів, що творили великі справи  в Україні. З радістю, тому що це частина історії нашої країни, яка багато разів перекручувалася. І ще… Тому що багато тисяч греків впродовж століть відчували нашу країну своєю батьківщиною. І ще… Потрібно зберігати нашу пам’ять. Ми завдячуємо Shevchenko_6.03.2010_10тим, хто в минулому будував наше майбутнє.

І тому що пан Казакос відноситься до тих «чутливих», робить  він це найкращим чином. Тоді я сказала йому, що в Греції немає нічого українського, і що нашу історію, українців Греції, ми писатимемо разом.

І так сталося… Перший український пам’ятник на грецькій землі ми відкриваємо тут, в мерії Зографу. Щиро вам дякуємо. Дуже важлива і історична подія, яка сьогодні тут відбувається.

Також не можемо не подякувати нашому послу п. Валерію Цибуху, що знайшов шлях зробити наші мрії дійсністю. Нам було би дуже важко зробити це самим. Ми одна з небагатьох громад в Європі, яка не отримує жодної допомоги.  Окрім окремих ініціатив цілком конкретних людей, як оця, пана Казакоса, радника мера Зографу пана Янніса Вурціса, преShevchenko_6.03.2010_7зидента коледжу «Дельта» пана Костаса Карканьяса, величезного вкладу пані Ліци Патеракі.

Дякуємо всім грекам, відомим і невідомим, що за власним бажанням допомагають нам зберігати свої мову та традиції так далеко від рідної землі. І цей пам’ятник тут нам дуже потрібен.

По-іншому як нам навчити наших дітей, що вони українці?! Що мають багату, але зболілу історію?! Що перш ніж наша країна стала незалежною, загинули сотні тисяч в боротьбі. Що треба завжди прагнути до свободи, працювати для добробуту, підтримувати європейський вибір України. Як можна робити це все, не маючи жодного українського місця в Греції? Зараз – маємо! Дякуємо і вам, пане Посол, і тим вашим друзям-українцям, які підтримали вашу спробу допомогти нам.

Великий Тарас говорив: «Як умру, то поховайте… на Вкраїні милій…». Як добре це відчуває кожен з нас тут! Саме так, як він. Не забуваймо, що Тарас закликав нас «повстати», «кайдани порвати…». Не дозволити нікому нас поневолити. Ніколи знову! Не забуваймо його заповіту. Не загубімо нашу паShevchenko_6.03.2010_9м’ять.

Надіємося, що і надалі матимемо поряд наших друзів–греків, які теж добре знають, що таке чужина. Бажаємо, щоб Україна стала сильною і народ її зажив добре, тому що він того вартий. Сподіваємося, що новообраний президент України виправдає надії свого народу, 20-тимільйонної української діаспори, яка також є частиною його народу, тому що ми маємо абсолютну потребу бути гордими за нього, за нашу країну, за її історію та за її героїв.

Зі своєї сторони ми вже робимо неможливе. І продовжуватимемо далі. Щоб дізнався весь світ про те, що ми дружний, працьовитий, трошки мрійливий, але дуже – дуже гарний народ.

Дякую.


Українці Греції взяли участь у Міжнародному дні Рідної мови

Урочистість, присвячена Міжнародному дню рідної мови, відбулася 21 лютого 2010 р. в центральному офісі Спілки Мігрантів Греції (СМГ) в центрі Афін. Голова Спілки Жан-Даніель Колобані, відкриваючи приурочену конференцію під назвою «Мовна та культурна різноманітність» зокрема зазначив, що «рідна мова є невід’ємною частиною культури кожного з нас, з якого куточка планети би ми не походили», і підтвердив готовність СМГ і надалі розвивати діяльність Спілки в багатокультурному напрямку.

Австралійська журналістка грецького походження п. Амалія Травасару наголосила в свою чергу на необхідності презентації культурної самобутності мігрантів, що проживають у Греції і поділилася з присутніми враженнями зі свого особистого життя в Австралії як грецької емігрантки.

Голова Ради правління пакистанської громади п. Mian Suhail Hanif відзначив важливість рідної мови як носія культури, але і як одного з найосновніших шляхів інтеграції в суспільство. Відбулася жвава дискусія з цього приводу, після чого присутні переглянули відеосюжет (http://www.youtube.com/v/-BlAkbuHSYo&hl=en_US&fs=1&rel=0&border=1), підготовлений Спілкою за участю української суботньої школи при Товаристві «Українсько-грецька Думка», Культурного центру албанської громади, школи пакистанської громади, Російського освітнього центру «Мір».

Завершилось свято урочистим відкриттям започаткованої бібліотеки та виступом хору російського Товариства «Берьозка».


ДЕМОКРАТІЯ ПОБУДОВАНА НА БІДНОСТІ

Враження після виборів Президента України

 

8 лютого 2010

Ясно, що коли в годині 10:30 у вечір в день виборів, 7 лютого на підставі даних т.зв. „екзит полс”, виступав обраний тими соціологічними опитуваннями Президент України Віктор Янукович чужою (російською) мовою, то мої враження не можуть бути позитивними. Одначе свого роду депресію я переміг замисленням, аналізом і кращим зрозумінням: якщо так сталося, то чому?

У день виборів як виконував роль міжнародного спостерігача від Світового Конгресу Українців. Робив я це в Житомирській та Київські областях. Відвідав шістнадцять дільниць, обласні штаби обох кандидатів. На перший вигляд все було нормальним, одначе деякі явища для мене як людини яка майте ста разів в Україні і по натурі трішки скептик, були незрозумілим. Ніхто не погрожував нікому у цьому процесі. Ніхто не застрахував. Згідно з виборчим законом у кожній дільничній комісії було по вісім представників від кандидатів, тобто разом шістнадцять.

Якщо б я був нормальним міжнародним спостерігачем, уявіть собі з такої країни як з Росії, я не бачив би проблеми. Якщо, я був би англомовним  чи франкомовним спостерігачем від ОБСЕ чи других держав чи міжнародних західних структур користуючись перекладачем чи навіть власною українською мовою, і приглядався до процесу, вів розмову тільки формально, все виглядало би нормально. Одначе мій цинізм довів до здивування, що чимало представників Віктора Януковича, а то і такі, що служили головами чи секретарями у комісіях були відносно або дуже молоді люди. Я чомусь був під враженням, що електорат Віктора Януковича це передусім літні особи.

Я вирішив говорити приватно з деякими службовцями комісій та довідався майже при кожній розмові, що людина служить представником Віктора Януковича за зарплатою і прийняла цю функцію тому, що немала способу проживання. Фактично були випадки, що між цими представниками Януковича були люди як належать до Народної партії чи НУНС, тобто партії які зовсім мало мають спільного з Віктором Януковичем.

Довідався пізніше від других спостерігачів, що скрізь по східній Україні штаб Януковича влаштовував транспорт для голосуючих. Транспорт на перший вигляд був влаштованим з гуманітарних причин, може тільки для явки, але чи було і ще щось. Пригадалось мені коли на другий тур Президентських виборів України в 2004 я служив міжнародним спостерігачем у Придністрові. Там проросійський Президент Смірнов влаштовував теж транспорт для громадян України. Транспортованим надавалось теж знімку та інформації про кандидата Януковича. Про другого кандидата не згадувалося.

Важкі економічні обставини надаються на то, щоби їх використовувати. Використовують цю бідність не чесні люди, не тому, що вони користуються маєтком здобутим сумнівними способами, але тому, що роблять це не для гуманітарних потреб потребуючих, але щоби використати політичну ситуацію і цю нещасну бідність для власної цілі. Кажуть, що теперішній мер Києва купив вибори серед літніх людей гречкою. Це говориться не з осудом, а з насмішкою. В тому і проблема.

В традиційних демократичних суспільствах де економічний рівень кращий, мабуть теж купується голоси. Одначе робиться це рекламами впливу на внутрішні переконання виборця. В тих суспільствах постійно йде дискусія навколо того як зреформувати фінансування виборчих кампаній. В Україні до такої дискусії далеко. На жаль маємо сьогодні демократію побудовану на бідності та користування з цього явища багатими олігархами.

Я пишу цю статтю в час коли дійсний результат виборів ще не остаточно відомий бо між двома кандидатами заледве два відсотки різниці, а всі голоси ще не обчисленні. Мабуть результат зміниться але не характер демократії.

До речі при цій мінімальній різниці між кандидатами майже п’ять відсотків проти обох кандидатів, тобто без визначення. Це заслуга соромливих пристрастей чинного Президента та “патріотичного” табору який в котрий вже раз у нашій історії віддав Вкраїну москалям. Але про це пізніше.

Аскольд Лозинський

 


ПЕРЕД ВИБОРАМИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

26 січня 2010, Аскольд Лозинський

25 січня 2010 у штаб-квартирі Об’єднаних Націй (ООН) в Ню Йорку, заходами Постійного Представництва Російської Федерації (РФ) при ООН відбулася презентація «Международного Совета Российских Соотечественников”. Презентація в основному звелася до лиття помиїв на сусідів РФ де знаходяться російські діаспори. Найбільше дісталось Україні, а також і Латвії. Були промовці, які уболіваючи за важкий стан російської мови, вказаували, що є багато регіонів України де російська діаспора фактично не діаспора зовсім, а радше корінне населення. На завершення обливали брудом як завжди ОУН-УПА, Шухевича та Бандеру та надання їм Україною почесних  звань.

Моя колега, яка представляла неурядову організацію при ООН - Американську Асоціацію Кримських Турків-Татар, і я, від неурядової організації при ООН - Світового Конґресу Українців, звернули учасникам увагу, що для кращого діалогу, пошани та співпраці зі своїми сусідніми націями бажано позбутися імперських тенденцій та зазіхань, говорити про корінні російські території в межах України - це нісенітниці, бо території концентрації росіян в Україні - це наслідки імперської політики депортацій (напр. татар з Криму в 1944 році), репресій та Голодомору і штучного поселення туди росіян. А крім цього такі ствердження підважують територіяльну цілісність та суверенітет даної держави, з якою росіяни повинні жити в згоді. Також звернено увагу, що корисним було б у процесі захисту людських і національних прав замість України, де більшість населення розмовляє російською мовою і де є тисячі російськомовних шкіл фінансованих з державного буджету України, краще глянути на РФ, де є міцевості концентрації українського населення, але немає жодної української школи, яка фінансується з держаниого бюджету РФ.

Російські представники намагались відбріхуватися у відповідь, але голова МСРС Пьєр Шереметьєв, шляхецького російського роду ще царських імперіалістів (ім’ям яких названо летовище в Москві), з певним обуренням дав сигнал припинити конференцію. Модератор так і розпорядилася.

Не дивним було, що двома найгрізнішими обвинувателями України були: один народний депутат Верховної Ради України Вадим Колесніченко, а другий - депутат Верховної Ради Криму Сергій Цеков. Тому не дивно, що російська п’ята колона та Кремль активно і свобідно працюють проти України. Але до якої міри!

Дозвольте коротко придивитися до біографій цих двох представників. Сергій Цеков - це заступник голови МСРС, голова російської діаспори в Криму, близький друг відомого російського шовініста Константіна Затуліна, який відомий в Україні своїми закликами до сепарації Криму від України, за що він заслужив собі звання «персона нон-ґрата». Вадим Колесніченко крім функцій нардепа виконує функції голови руху правового захисту російськомовних в Україні. Обидва, до речі, члени Партії Регіонів, від якої обидва вибирались до своїх сьогоднішніх державних постів (Цеков фактично балотувався в Криму в 2006 з блоку «За Януковича») та великі прихильники кандидата у Президенти України Віктора Януковича. Як то кажуть: з яким пристаєш, таким і стаєш. Цікаво, чи вони впливають на Віктора Януковича, чи він на них?

Щодо обвинувачення проти ОУН-УПА, Шухевича, Бандери, то це в основному виходило з уст Вадима Колесніченка. Приглянувшись до його біографії, я зрозумів чому він такий знавець історії - він бувший колгоспний агроном. Отже там у колгоспі, напевно, і вивчав історію!


Φιλορωσική (εκλογική) στροφή στην Ουκρανία

Ανασκόπηση του ελληνικού τύπου 19.01.2010

http://www.zougla.gr/page.ashx?pid=2&aid=96748&cid=5
Επιτέλους στην Ουκρανία ο Ρώσος πρέσβης

Πρώτη καταχώρηση: Τρίτη, 19 Ιανουαρίου 2010, 18:39
Με καθυστέρηση πέντε μηνών, η Ρωσία αποφάσισε να στείλει τον πρεσβευτή της στην Ουκρανία. Η τελευταία εξέλιξη έρχεται μετά από το τέλος του πρώτου γύρου των προεδρικών εκλογών στην Ουκρανία, στις οποίες αποκλείστηκε ο απερχόμενος Ουκρανός πρόεδρος, Βίκτορ Γιούσενκο, που είχε κατηγορηθεί από τη Μόσχα για «αντιρωσική» πολιτική. Σύμφωνα με τα τοπικά ΜΜΕ, ο Ρώσος πρόεδρος, Ντμίτρι Μεντβέντεφ, είπε στον πρεσβευτή Μιχαήλ Ζουράμποφ: «Πιστεύω πως πρέπει να αναλάβετε τα καθήκοντά σας ως πρεσβευτής στην Ουκρανία».

http://www.tovima.gr/default.asp?pid=2&ct=2&artId=310214&dt=19/01/2010

Φιλορωσική (εκλογική) στροφή στην Ουκρανία

Πρώτος στον α Δ γύρο των προεδρικών ο Γιανούκοβιτς- Δύσκολος ο β Δ γύρος των εκλογώνΑθήνα - Τρίτη 19 Ιανουαρίου 2010

ΚΙΕΒΟ Την επιστροφή της Ουκρανίας στην παραδοσιακή σφαίρα επιρροής της Ρωσίας μετά το αποτυχημένο πείραμα της «πορτοκαλί επανάστασης» επιβεβαίωσαν τα αποτελέσματα του πρώτου γύρου των προεδρικών εκλογών.
Στις κάλπες της περασμένης Κυριακής ο φιλορώσος ηγέτης της αντιπολίτευσης Βίκτορ Γιανούκοβιτς τερμάτισε πρώτος, 10 μονάδες μπροστά από την αντίπαλό του, την απερχόμενη πρωθυπουργό Γιούλια Τιμοσένκο. Φαίνεται ότι έχει συγκεντρώσει ποσοστό 35,4% των ψήφων έναντι 25% για την πρώην ιέρεια της «πορτοκαλί επανάστασης». Ο ηγέτης του φιλοδυτικού κινήματος, ο απερχόμενος πρόεδρος Βίκτορ Γιουστσένκο, δεν κατάφερε να λάβει παρά μόλις το 5% των ψήφων.
Οι περισσότεροι αναλυτές εκτιμούν πάντως ότι το μεγάλο προβάδισμα του κ. Γιανούκοβιτς μπορεί να αποδειχθεί παραπλανητικό και ότι ο δεύτερος γύρος, στις 7 Φεβρουαρίου, ενδεχομένως να κριθεί με μικρή διαφορά μεταξύ των δύο υποψηφίων. Εκτιμούν ότι η ψαλίδα θα κλείσει επειδή ο κ. Γιανούκοβιτς έχει φθάσει ήδη στο μέγιστο της συσπείρωσης της εκλογικής βάσης του, ενώ η κυρία Τιμοσένκο αναμένεται να κερδίσει ψήφους από τους άλλους υποψηφίους, κυρίως στις αγροτικές περιοχές. Λένε ότι τα ισχυρά επικοινωνιακά ταλέντα της, σε συνδυασμό με το γεγονός ότι η εκλογική βάση του κ. Γιανούκοβιτς του είναι μεν πιστή, αλλά δεν έχει πολλά περιθώρια αύξησης, ενδέχεται να χαρίσει τη νίκη στην ισχυρή κυρία της Ουκρανίας. «Η πρωθυπουργός, χρησιμοποιώντας τις αδιαμφισβήτητες επικοινωνιακές της ικανότητες, έχει αρκετές πιθανότητες να κερδίσει την αναμέτρηση της 7ης Φεβρουαρίου» εκτιμά ο διευθυντής του κοινωνιολογικού ινστιτούτου «Ουκρανικό Βαρόμετρο», Βίκτορ Νεμποσένκο. Οποιος και αν αναδειχθεί στην προεδρία, δεν θα έχει άλλη επιλογή παρά να συσφίξει τις σχέσεις με τη Ρωσία, η οποία βλέπει με ικανοποίηση την Ουκρανία να επιστρέφει στην παραδοσιακή σφαίρα της επιρροής της. «Οι δύο υποψήφιοι συμφωνούν στο θέμα των σχέσεων με τη Ρωσία και το μόνο που μπορούμε να πούμε είναι ότι ο διπλωματικός πόλεμος (σ.σ. μεταξύ Μόσχας και Κιέβου) τελείωσε» γράφει η ρωσική εφημερίδα «Νεζαμισίμαγια Γκαζέτα». «Είτε με την Τιμοσένκο είτε με τον Γιανούκοβιτς, οι σχέσεις της Ουκρανίας με τη Ρωσία θα είναι πλέον εποικοδομητικές» είπε ο πρόεδρος της Επιτροπής Διεθνών Σχέσεων της ρωσικής Δούμας Κονσταντίν Κοσατσόφ. Χθες το πρωί πάντως η πρωθυπουργός έσπευσε στο νοσοκομείο στην πόλη Λουγκάνσκ, 800 χλμ. ανατολικά του Κιέβου, όπου τουλάχιστον πέντε άνθρωποι σκοτώθηκαν μετά τη μερική κατάρρευση δύο ορόφων, από έκρηξη σε φιάλες οξυγόνου.

Copyright
: http://www.kathimerini.gr

Hμερομηνία :  19/1/10

Ραντεβού για β΄ γύρο στην Ουκρανία

Στις 7 Φεβρουαρίου θα επαναληφθούν οι προεδρικές εκλογές, στις οποίες προηγείται ο Γιανουκόβιτς
Του ανταποκριτή μας στη Μοσχα Αχιλλεα Πατσουκα
Ραντεβού στις 7 Φεβρουαρίου για τον β΄ γύρo των προεδρικών εκλογών στην Ουκρανία έδωσαν Γιανουκόβιτς και Τιμοσένκο, σύμφωνα με τα αποτελέσματα της εκλογικής αναμέτρησης της Κυριακής. Με καταμετρημένο το 95,18% των ψήφων, ο Βίκτορ Γιανουκόβιτς έρχεται πρώτος με 35,42%, δεύτερη η πρωθυπουργός Γιούλια Τιμοσένκο με 24,95%, ενώ την τρίτη και ρυθμιστική θέση εν όψει δεύτερου γύρου, έλαβε ο Σεργκέι Τιγκίπκο με 13,01%. Αντίθετα, ο νυν πρόεδρος της χώρας Βίκτορ Γιούσενκο γνώρισε τη συντριβή λαμβάνοντας μόλις 5,5%.
Η πρώτη μέρα της νέας προεκλογικής εκστρατείας των δύο μονομάχων ξεκίνησε με φόντο την τραγωδία στη νοτιοανατολική Ουκρανία, ύστερα από την έκρηξη φιάλης οξυγόνου στην εντατική νοσοκομείου που είχε ως αποτέλεσμα το θάνατο τουλάχιστον τριών ατόμων και τον εγκλωβισμό δεκάδων. Αμεσα στον τόπο της τραγωδίας έσπευσε η Γιούλια Τιμοσένκο, ενώ ο Βίκτορ Γιανουκόβιτς υποσχέθηκε πως θα καταβάλει 3.000 δολάρια στην οικογένεια κάθε θύματος. Η τραγωδία αυτή συνέβαλε στο να κοπάσουν οι συνήθεις κατηγορίες της Τιμοσένκο περί συντονισμένης νοθείας από πλευράς του επιτελείου Γιανουκόβιτς. Εστω και καθυστερημένα κατάλαβε πως, αν πράγματι έγινε νοθεία, υπεύθυνη είναι η ίδια ως πρωθυπουργός του κράτους. Στο στρατόπεδο του Γιανουκόβιτς, αντίθετα, επικρατούσε μεγάλη αισιοδοξία ανάμεσα στους οπαδούς του, οι οποίοι πανηγύρισαν το αποτέλεσμα. Ο Βίκτορ Γιανουκόβιτς, μιλώντας σε δημοσιογράφους, υπογράμμισε πως αν εκλεγεί πρόεδρος στις 7 Φεβρουαρίου, αυτόματα θα αποκλειστεί κάθε ενδεχόμενο ένταξης της χώρας στο ΝΑΤΟ.
Ουκρανοί και Ρώσοι αναλυτές συμφωνούν πως ο β΄ γύρος των εκλογών αναμένεται ιδιαίτερα θερμός, με τους δυο διεκδικητές της προεδρίας να ρίχνουν στη μάχη όλα τους τα όπλα. Σύμφωνα με την πρώτη δημοσκόπηση, που παρουσιάστηκε από την ουκρανική τηλεόραση το βράδυ της Κυριακής, στον β΄ γύρο ο Γιανουκόβιτς αναμένεται να λάβει το 44% των ψήφων και να εκλεγεί πρόεδρος, έναντι 27,65% της Γιούλια Τιμοσένκο. Με τη δημοσκόπηση αυτή συμφωνούσαν στο σύνολό τους όλες οι έγκυρες ρωσικές και ουκρανικές εφημερίδες, οι οποίες υποστήριζαν πως η επικράτηση του Γιανουκόβιτς θα είναι εύκολη μεν, ωστόσο η Γιούλια Τιμοσένκο θα επιχειρήσει να «κλέψει τη νίκη» με κάθε τρόπο.
Απρόσμενος σύμμαχος του Γιανουκόβιτς φέρεται να είναι ο απερχόμενος πρόεδρος της χώρας, Βίκτορ Γιούσενκο. Μπορεί η ιδεολογική τους ταυτότητα να είναι εκ διαμέτρου αντίθετη, ωστόσο η κοινή αντιπάθεια προς το πρόσωπο της Τιμοσένκο φαίνεται να τους ενώνει. Ρόλο-κλειδί αναμένεται να παίξει ο Τιγκίπκο, ο οποίος μέχρι στιγμής κρατάει μπερδεμένη στάση. Ενώ το βράδυ της Κυριακής είχε δηλώσει πως δεν θα στηρίξει κανέναν από τους δύο, χθες υποστήριζε πως θα στηρίξει τον πρόεδρο εκείνον που θα λάβει δημόσια θέση για τον εκσυγχρονισμό της χώρας και που θα είναι έτοιμος να κάνει ακόμα και μη λαοφιλή βήματα για την επίτευξή του.

Ικανοποίηση Ευθυμίου για την εκλογική διαδικασία


Από το Κίεβο ο κοινοβουλευτικός εκπρόσωπος του ΠΑΣΟΚ και επικεφαλής της ομάδας των Ελλήνων βουλευτών παρατηρητών του ΟΑΣΕ κ. Πέτρος Ευθυμίου δήλωσε στην «Κ» πως η εκλογική διαδικασία στην Ουκρανία ανταποκρίθηκε σε όλα τα κριτήρια που θέτουν οι διεθνείς οργανισμοί για το χαρακτηρισμό των ελεύθερων και δημοκρατικών εκλογών. Ορισμένοι παρατηρητές, μάλιστα, σημείωσε ο κ. Ευθυμίου, με χαρά διαπίστωσαν πως οι προχθεσινές εκλογές ήταν ίσως οι καλύτερες που πραγματοποιήθηκαν ποτέ σε χώρα του πρώην ανατολικού συνασπισμού, γεγονός που αποτελεί παρακαταθήκη για τις επαναληπτικές της 7ης Φεβρουαρίου, όπου αναμένεται το στοιχείο της πόλωσης να είναι πιο έντονο.