ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. ВАЩЕНЯ МАКСИМ

ВАЩЕНЯ МАКСИМ - 15 років (17.03.2003), є ще старша сестра Христина (18 років). Його ріст: 171; Розмір взуття: 39-40. Проживають в селі. Він – син Івана Петровича Ващені, посмертно нагородженого орденом «За мужність» ІІІ ступеня, солдата Збройних Сил України, який героїчно загинув 18 червня 2014 року на околиці Станиці Луганської разом з командиром екіпажу – Володимиром Крохмалем. Танк Т-64Б 51-ї бригади потрапив у оточення терористів. Снайпери противника порозбивали приціли і перископи, машина опинилася в безпорадному стані, стріляти було можливо тільки навмання. Танкісти ще встигли помітити ворожі позиції, що вели прицільний вогонь по екіпажу і навіть зробити постріли у бік ворожих гранатометників, котрі ховались неподалік, але на жаль не влучили. Щоб не віддати бойову машину в руки сепаратистам та не здаватися у полон, закадичні друзі Іван Ващеня та Володя Крохмаль прийняли рішення підірвати танк, ціною власного життя. «Не лише своїм подвигом батько для нас став беззаперечним прикладом, – говорить син Максим, – він завжди по відношенню до всіх був добрий і справедливий та власним життям вчив нас любити тих хто поряд, любити свою Україну. Україна, це не щось узагальнене, це рідний дім де я народився і проживаю, це країна де живують чудові люди, є чудова архітектура і цікава історія». Не зважаючи на юний вік, задумується хлопчина і над долею держави. Говорить, що якби мав доступ до влади, зробив би усе задля припинення війни на Сході. І вже сьогодні, Максим намагається бути достойним сином Героя, поки що в його основні обов’язки входить успішно навчатися і допомагати мамі по господарстві. Зі шкільних предметів дев’ятикласнику Максиму найбільше подобається біологія та фізкультура. А під час дозвілля дуже любить риболовлю та грати у футбол. У майбутньому юнак себе бачить автомеханіком або ветеринаром і мріє добре закінчити школу, щоби вступити до ветеринарного коледжу. Максиму до вподоби творчість Сергія Притули і з ним би він хотів би колись зустрітись, тому що вважає його гарною людиною і добрим волонтером, який допомагає нашим воїнам. Також подобаються Бетмен і Супермен, бо вони борються зі злом і роблять добро людям. Він також захоплюється світом природи, окрім того, що у них по господарстві вдома є кролики, котики та собаки, йому ще до вподоби красиві і смішні панди. Хлопець пригадав одну веселу історію, пов’язану з сімейною прогулянкою: «Коли ще був живий мій тато, то ми сім'єю дуже любили ходити в ліс по гриби. І одного разу я відійшов від мами з татом і почув якийсь шум. Тоді я подумав, що це якісь дикі собаки. Коли я почав кричати, то до мене швидко прибіг тато. І як виявилось, це були не собаки, а дві білочки. Після цього ми ще довго сміялися з цього випадку». Максим із захопленням розповідає, що у них велика дружна родина. Вони збираються на всі свята але найбільше любить, коли в бабці день народження тоді вони виїжджають на озеро. З теплотою розповідає Максим і про маму: «Моя мама дуже добра, лагідна й терпляча. Вона робить все для того, щоб нам добре жилося. Смачно готує. Завжди підтримує, допомагає. Дуже любить нас з сестрою. Інколи і посварить, але все-одно вона в нас найкраща. Я її дуже люблю. Коли йду до школи, то завжди цілую». Бажаючи у всьому підтримувати матусю, Максим старанно виконує свої обов’язки по господарству – натерти буряки для свиней та кроликів, накосити трави, принести води та дров. Про матеріальну допомогу сім’я не просить. Мама хлопчика Людмила говорить: «Думаю, є люди,які більш потребують грошової допомоги, ніж ми». Хоча й зізнається, що побутових труднощів вистачає, особливо важко коли починаються польові роботи. Не відмовиться від весняного одягу та взуття для сина. Інформація про батька хлопця є у Книзі пам’яті, деталі за посиланням http://memorybook.org.

ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. ГОЛОВІНА ОЛЕКСАНДРА

ГОЛОВІНА ОЛЕКСАНДРА – 11 років (27.06.2007), є ще старший брат Іван (14 р.). Зріст: 146; Розмір взуття: 36-37. Її татко Головін Дмитро Володимирович у серпні 2014 року був призваний на військову службу за мобілізацією, як доброволець, приховавши те, що сам виховує двох діток (дружина покинула сім’ю раніше, не підтрималвши Євромайдан виїхала в Росію)... Дмитро був навідником у 17-тій окремій танковій бригаді. Загинув 1 лютого 2015 року при обороні опорного пункту “Саша” у с. Троїцьке Попаснянського р-ну Луганської обл., під час нападу російських окупантів. Найважче було про загибель татка повідомити дітям. Фактично сиротами залишилися двоє дітей – Олександра та її старший братик Іван, бо крім дідуся й бабусі у дітей нікого не залишилося… Олександра навчається у шостому класі. Радіє з того, що у них дуже хороша та добра класна керівничка, яка чує та розуміє дітей. Тому всі учні прислухаються до її порад і настанов. Вчиться наша іменинниця, як сама каже: «нормально, хоча знаю, що можна було б краще. Сподіваюся, що я виправлюся, так як розумію що знання дуже потрібні». Саша має цікаві захоплення – їй подобається кататися на роликах та скейті. Однак рухливість та любов до хлопчачих забав не позбавляють юну леді жіночності. Дівчинка має добрий та ніжний характер, любить гратися з подружками, робити їм зачіски та має гарну посмішку. Раніше Саша хотіла стати перукарем, але тепер зрозуміла що мабуть буде ветеринаром, адже лікувати і доглядати тваринок їй дуже до вподоби. Своїм найбільшим щастям вона вважає домашніх улюбленців, котрих бабуся жартома називає зоопарком. А й справді, у дівчини є папужка Кеша, хом’ячок Кексик, рибка Мартін, пекінес Жужа, дворовий пес Барсик та три котики, а тепер до них ще приєднався слимачок Турбо. У цьому році Саша спробувала займатися в басейні та танцювала Хіп-хоп, але, як сказала її бабуся: «це не твоє». Тому, поки що, переважає захоплення створювати зачіски та доглядати за тваринками. Дівчинка каже: «Дякуючи волонтерам, людям які пройнялись нашим горем і підтримують нас я почала розуміти, що світ не такий поганий, і в ньому є набагато більше хороших людей. А не тих що вбили мого тата». Юна панянка має не лише багато захоплень, а й виконує і обов’язки по господарству. Вона є прекрасною помічницею на грядках, на кухні, слідкує за порядком всюди. Оскільки, Саша з братом Іванком живе з бабусею та дідусем, то в першу чергу намагаються їх не засмучувати, та в усьому їм допомагати. Адже вони їх найбільше люблять. Майбутня ветеринар Олександра є юною патріоткою своєї країни, про яку дитина каже з великою повагою: «Україна для мене, це країна де я народилась і живу. Країна в якій йде війна, де загинув мій татко. Наша держава дуже гарна, як людьми, так і природою, історією і традиціями. А політиком, я б не хотіла бути, але як би так сталося, то найперше припинила б війну». Життя змусило дітей з родини Головіних рано подорослішати. Але, від нас також залежить їх щасливе дитинство, котрому ми можемо посприяти, допомігши їхнім опікунам речами, фінансово, чи бодай морально. Інформація про батька дівчини є у Книзі пам’яті, деталі за посиланням http://memorybook.org.ua/4/golovin.htm

ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. ГЛУШКО (ШЕПЕЛЮК) МАРГАРИТА

ГЛУШКО (ШЕПЕЛЮК) МАРГАРИТА - 13 років (2.09.2005). Має ще 2 сестер та 2 братів: Женев'єва (6 р.), Домініка (9 р.), Віталій (16 р.) та Денис (17 р.). Її зріст: 158 см; Розмір взуття: 36-37. Її вітчим, Шепелюк Олексій Борисович, до моменту загибелі повністю замінив дівчинці батька, виховув її, як свою рідну. Майор Шепелюк був командиром зенітно-ракетної батареї зенітного ракетного-артилерійського дивізіону. Підрозділ майора Олексія Шепелюка брав участь у боях під Іловайськом. Після здобуття Іловайська він дістав завдання увійти до групи підсилення підрозділів Збройних сил на передовій, але саме у цей час через кордон перейшли озброєні підрозділи російських військ, які відразу ж відкрили вогонь на ураження по українських військових. Підрозділи українських захисників швидко опинились у оточенні, а їхня бойова техніка була виведена з ладу. За цих умов Олексій Шепелюк разом із іншим офіцером — командиром зенітно-ракетного дивізіону Олексієм Кондесюком прийняв рішення — щоб не потрапити в полон, піти на прорив оточення. Але під час виходу з оточення підрозділ українських військ потрапив у засідку. Більшість групи прориву дістала важкі поранення, у тому числі й командир підрозділу Олексій Кондесюк. Олексій Шепелюк спробував урятувати бойового побратима, але при наближенні до свого товариша сам дістав важкі поранення. Офіцерів оточила група з 12 російських десантників. Не бажаючи здаватись у полон, українські офіцери підірвали себе гранатами разом із путінськими вояками. Оскільки тіло Олексія Шепелюка не було знайдено, тривалий час він вважався зниклим безвісти. Полеглий герой був похований як невідомий у Дніпропетровську, і лише 13 липня 2015 року Олексій Шепелюк був ідентифікований за аналізом ДНК. Після ідентифікації полеглого воїна Олексія Шепелюка було урочисто перепоховано у його рідному Ніжині. Удома в Олексія Шепелюка залишились батьки, дружина та п'ятеро дітей. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Про себе Маргарита говорить так: "я звичайна дівчина, навчаюсь у школі та відвідую гуртки. А ще дуже люблю свою родину. Люблю заплітати своїх менших сестричок”. Дівчина уже у 8-му класі. Загалом навчання їй дається легко, тому вона чудово справляється з усіма предметами і є «хорошисткою». Зі шкільної програми найбільше до вподоби малювання, фізичне виховання, трудове навчання, біологія та українська мова, трохи складніше з алгеброю та геометрією. Маргарита відвідує школу мистецтв, зокрема уроки малювання, які захопили її повністю, адже там вони не лише малюють, а й роблять різноманітні творчі роботи, про які вона каже: «назавжди в моїй пам’яті залишиться одна із робіт на конкурс, це «Різдвяний Ангел», яку я робила кілька місяців, і найбільшою несподіванкою було те, що вона зайняла 1-е місце зі 171-ї роботи». Окрім того, дівчина із-задоволенням відвідує гурток технічного дизайну. Багато речей вона виготовляє власноруч (шпильки, зажими для волосся, скриньки та рамки для фото), вчиться самостійно робити модні зачіски. Саме з цими захопленнями і пов’язує свій вибір майбутньої професії - мріє бути або професійним дизайнером зачісок, або флористом, а також марить коли-небудь побувати на показі мод за кордоном. Зі знаменитостей Маргариті до вподоби співак Монатік, хотіла б зустрітися з ним особисто, так як дуже подобаються пісні в його виконанні. Серед героїв книжок та фільмів симпатизує Гаррі Поттеру та його друзям. Маргарита дуже любить тварин, особливо котиків, собачок та морських свинок. Раніше мала дві морських свинки Масяню та Веню, котів Беллу та Іксика і декоративних кроликів. Тепер улюбленицею сім’ї є кицька яка тимчасово у них мешкає, її звати Лола, породи сфінкс, і нещодавно вона привела двох чудових кошенят. Маргарита свідомо говорить, що авторитетом для неї можуть бути лише люди, які власним розумом та працею, а головне чесно, змогли досягнути своїх цілей та здійснити найзаповітніші мрії, і у яких завжди є чому повчитись. Для юної красуні такими людьми є мама Шепелюк Марина та полеглий татко Олексій. Саме з них дівчина бере приклад в усьому: спілкуванні, відношенню до навчання та праці, людей, тварин, природи та загалом до життя. Про свою маму Маргарита говорить із захопленням та гордістю: “моя мама завжди рада прийти на допомогу нам та іншим. Вона відкрита новим знайомствам, узагалі всьому новому, готова сама вчитись чомусь цікавому та корисному. Вчить бути чесною.Мама у нас строга та досить вимоглива, але водночас підтримує нас в усіх починаннях, поразках та досягненнях.” Дівчина дуже любить свою родину, мріє, щоб усі були здоровими та щасливими. Марго тішиться, що у них така велика сім’я і вони усі досить різні та мають різні уподобання. Найголовніша у сім’ї , звісно, мама, але і старшого брата Віталика, якому так рано довелося подорослішати та стати єдиним чоловіком у сімействі, поважають усі та слухають. Свою найдорожчу матусю донечка завжди готова підтримати посильною допомогою по дому та обіймами, і головне, вона намагається її не хвилювати та не засмучувати. Між іншим, у сім’ї Шепелюків кожен має свої обов’язки. Маргарита залюбки миє посуд, прибирає вдома, готує їсти, розвішує та знімає попрану білизну, допомагає молодшій сестричці з уроками. При потребі вона може посидіти з двома своїми сестрами, меншими за віком, оскільки серед дівчат Марго найстарша. А є ще і старший брат Денис з татового першого шлюбу, котрого Марго завжди рада бачити та спілкуватись. Про Україну дівчинка говорить цілком серйозно та виважено: “це моя Батьківщина, за незалежність якої віддав життя мій любий татко, якого нам усім дуже не вистачає. Дуже хочу щоб війна скоріш припинилася, і щоб в нашій країні більше нічого не руйнувалося. Ні споруди, ні людські долі. І щоб ми усі крокували тільки вперед з вірою в те світле майбутнє, яке для нас виборюють”. Каже, що політиком бути не хоче, їй більше до вподоби творчі професії. Хоча, свідомо та розсудливо, як для свого юного віку, Маргарита сприймає політичне життя України, каже, що треба змінити тих, хто не може керувати країною, на молодих, розумних, чесних та принципових людей, яким рівень життя українців та авторитет країни на світовій арені не байдужий. І тоді вони зроблять цікавішим навчання у школі та удосконалять нашу медицину. І саме основне, зупинять ту війну, яка несе такі страшні втрати та горе у наші родини. Маргарита завжди відкрита для спілкування, а інформація про вітчима дівчини є у Книзі пам’яті: http://memorybook.org.ua/28/shepeluk.htm

Руслан Теліпський і його «Монументальна Шевченкіана» в Греції

   У його колекції – понад тисяча власноручно зроблених світлин різноманітних пам’ятників Шевченку, до кожного монументу він приїздив вклонитися особисто. Ще зовсім нещодавно Руслан Теліпський реалізовував патріотичну ходу до могили Кобзаря під назвою «Тарасів Дороговказ», вийшовши на День Незалежності до Канева з прифронтового Слов’янська. Даний шлях, що простягнувся на 800 км через території семи областей Лівобережної України, був подоланий незвичним мандрівником-шевченкознавцем за 28 днів. А нині – він вже завітав до Греції, аби не тільки вперше побачити у Мандрі новий пам’ятник Світочу нашої нації, але й щоб поспілкуватися з нашою громадою. 7 жовтня 2018 року, Асоціація української діаспори в Греції “Українсько-Грецька Думка”, у співпраці із українською церковною громадою міста Атени, провела зустріч для діаспори з автором мистецького проекту «Монументальна Шевченкіана» – паном Русланом Теліпським. Цей проект представляє найунікальнішу в світі персональну фотоекспозицію найкращих пам’ятників з понад 1300 монументальних творів Кобзарю, які були досліджені автором та особисто сфотографовані в Україні та на 5-ьох континентах планети у 30 країнах світу... Цифра і географія подорожей заради Шевченка – справді вражає, все це було зібрано за понад 15 років кропіткої подвижницької діяльності... За поглядами німецького філософа Імануїла Канта, уявлення людини про простір та час безпосередньо відноситься не до реального емпіричного світу речей або подій, а швидше за все є тим духовним інструментом, завдяки якому людина пізнає світ. І дійсно, всі хто був присутній сьогодні на мультимедійній лекції пана Руслана, ніби реально втратили відчуття простору та часу. Переносячись з одного століття в інше, з одного континенту на інший, слухачі, затамувавши подих, дізналися багато нового про життя Шевченка, значення його величі у справі національного відродження. Під час зустрічі Руслан Теліпський з легкістю розкрив сутність шевченківського феномену – наш Кобзар продовжує й надалі бути прикладом самопожертви мільйонам українців, котрі були, є і будуть на захисті своєї Вітчизни. «На прикладі Тараса Шевченка можна легко простежити всю унікальність українського народу, який дуже довго боровся за волю та мирне співіснування у лоні незалежних та рівноправних країн світу. А зараз під час неоголошеної війни з російськими окупантами – слова Шевченка з вуст українців звучать ще гостріше та радикальніше, ніж будь-коли раніше за часів новітньої історії України», – зазначив шевченкознавець. Однією з найвищих точок визнання величі людини, розказував лектор, є присутність цієї постаті у пам’ятниках. І найбільшу кількість монументальних споруд в Україні, зовсім не дивно, що встановлено саме титанові народної думки – Тарасу. І що цікаво – всю унікальність нашої нації можна прослідкувати на прикладі Шевченка у вимірі його вшанування вдячними нащадками – тобто нами! Руслан ознайомив слухачів із загальною кількістю кобзаревих скульптур, порівнюючи увічнення Шевченка за масштабністю  як з іншими найвідомішими співвітчизниками, так і з величними постатями нашої планети в інших країнах. Цікаво було побачити історичну географію пам’ятників Кобзаря в Україні й у світі, а також почути про значення пам’ятників Тарасу Шевченку в патріотичному вихованні молоді. Окремою цікавинкою була демонстрація за допомогою проектора найцікавіших та найоригінальніших монументів Кобзарю по всьому світі і розповіді про людей, які присвятили прославленню Шевченка свої найкращі творчі роки, а інколи і життя… Атенська громада сьогодні вкотре осмислила постать Кобзаря як духовного батька нескореного українського народу! Особливо були приємні миті, коли діаспоряни неочікувано ніби побували вдома, побачивши на лекції свого Кобзаря у бронзі чи камені зі своєї рідної сторони, дізнаваючись принагідно історію створення даного монументального об’єкта. Протягом 15-ти років, працюючи над базою даних скульптурної шевченкіани, авторові вдалось нарахувати близько 2000 монументальних згадок про Шевченка. Це окрім пам’ятників – стели, пам’ятні знаки, погруддя, верстові стовпи, барельєфи, обеліски тощо. Цікаво було громаді довідатись, що пам’ятники Кобзарю встановлені у понад 40 країнах світу. У нас у Греції, до речі, їх аж 3, і всі були урочисто відслонені вже після здобуття Україною незалежності. В США - 18. Канаді - 16, Казахстані - 15. Між іншим, саме в цій азіатській країні був встановлений перший пам’ятник Шевченкові – ще в далекому 1881 році! Цікаво, що пана Руслана, як дослідника монументальної спадщини Кобзаря, дуже важко здивувати. Одначе, пан Юрій Вишневський таки спромігся це зробити, розказавши про невідомий досі мандрівнику пам’ятник Кобзарю на півдні Арґентини, який він бачив на власні очі. Так що пан Руслан вже мріє про нову подорож до Південної Америки. Руслан Теліпський з представниками Асоціації "Українсько-Грецька Думка" Лєною та Вадімом Хіміч, Вікторією Тимчишин в м. Мандра (Аттика) біля третього пам'ятника Кобзарю в Греції. Автор Шевченкіани прагне згодом видати та залишити для нащадків унікальне своє дослідження Шевченка у пам’ятниках, яке за масштабністю скульптурного увічнення у світі нікому не поступається і гідно конкурує із найвідомішими постатями планети, котрим також встановлена велика кількість монументів на Землі (Жанна д’Арк, Джордж Вашингтон, Ян Павло ІІ, Сімон Болівар та ін.), а за естетичністю та багатьма іншими показниками навіть суттєво випереджає! Тому він, при першій можливості, мандрує Україною і світом, аби закарбувати на камеру усі меморіальні об’єкти Кобзаря і зібрати усі відомості про митців і громади, що встановили пам’ятники в своїх містах, селах чи столицях інших країн! У Греції, як вже було зазначено, є 3 пам’ятники Кобзареві. Руслан вже мав змогу на запрошення голови Асоціації української діаспори в Греції "Українсько-Грецька Думка" пані Галини Маслюк, перебувати в 2012 році у нашій еллінській країні. Саме тоді він відвідав бронзові скульптури Кобзаря в Атенах та Зографу, які постійно тепер експонує на своїх фотовиставках. А сьогодні відвідав ще й Тарасове погруддя у Мандрі, яке було встановлено у важкі для України травневі дні 2014 року. Під час свого перебування в Греції пан Руслан розповідатиме про свою мандрівну Шеченкіану, адаптувавши насичену на дати та географічні локації лекцію, для дитячого сприйняття, для учнів українських недільних шкіл в Греції, їхніх друзів, та дорогих гостей - діточок з України, які втратили своїх татусів у загарбницькій війні, що веде зараз проти рідної України сусідня країна, Російська Федерація. Усі разом, з вчителями та батьками, перебуватимуть в таборі "Ми - нащадки козацької Слави", який за організацією Асоціації "Українсько-Грецька Думка" та у співпраці з Українсько-Грецькою спілкою дружби "Фарос", проходитиме 12-14 жовтня 2018 року на Пелопоннеському півострові. 13 жовтня 2018 року українські діаспоряни Греції та гості з України візьмуть участь у великому заході - Першому фестивалі "Зустріч світового Еллінізму" під гаслом "Усі разом - можемо", який відбудеться на стадіоні Аполлона в столиці Пелопоннесу - Патрах, район Перівола. Фестиваль проводиться Українсько-Грецькою спілкою дружби "Фарос" у співорганізації з Периферією Західної Греції, за участю представників уряду Греції, органів місцевого самоврядування, церкви, дипломатичних місій на півострові, депутатів, а також підприємницьких, мистецьких та літературних кіл Греції. Зокрема, фестиваль благословить Митрополит Патри Хрисостомос, участь у заході візьмуть генеральний директор Генерального секретаріату для греків зарубіжжя МЗС Греції п. Міхаліс Коккінос, Тимчасово повірений у справах України в Греції п. Наталя Косенко, голова Обласної державної адміністрації Пелопоннесу п. Апостолос Катсіфарас та інші. Від імені української діаспори у Греції висловлюємо щиру вдячність Руслану Теліпському за цікаву мультимедійну презентацію та за його велике подвижництво. Бажаємо відвідати усі Тарасові пам’ятники в світі, щоб його Шевченкіана - справді цікаве дослідження про унікальну монументальну спадщину Кобзаря, стала гордістю та здобутком вірних нащадків Тараса Шевченка в усіх куточках планети.

Пресслужба Асоціації "Українсько-Грецька Думка".

        Біля третього памятника Кобзарю в Греції (Мандра Аттики)  

Привітання з Днем вчителя від Посольства України в Грецькій Республіці

Шановні вчителі та засновники українських шкіл Греції! У серці кожного з нас не згасає пам'ять про першого вчителя, який своєю мудрістю та любов’ю вселив у нас віру в себе та допоміг знайти свій шлях у житті. То ж щиро вітаємо усіх вас із професійним святом - Днем працівників освіти. Цінуємо вашу важку, але важливу та надихаючу працю. Саме ваші таланти і наполегливість, тепло сердець та бездоганне виконання місії з виховання молодого покоління, плекання рідного слова в діаспорі допомагають зберегти українську національну ідентичність та самобутність у середовищі закордонної української громади. У цей світлий жовтневий день вклоняємось вам, дорогі педагоги, за невтомний самовідданий повсякденний внесок до справи виховання нових поколінь, за активну громадянську позицію, за тепло, любов та знання, які ви з року в рік передаєте своїм учням. Бажаємо вам міцного здоров’я, щедрої долі та сумлінних і вдячних учнів. Зичимо успішного навчального року і нових надбань у вашій благородній справі. Зі щирою повагою, Колектив Посольства України в Грецькій Республіці

Презентація Мистецького проекту Руслана Теліпського «Монументальна Шевченкіана» в Греції

Асоціація української діаспори в Греції "Українсько-Грецька Думка", у співпраці із українською церковною громадою міста Афіни, сердечно запрошує на зустріч з мандрівником-шевченкознавцем, автором мистецького проекту «Монументальна Шевченкіана»Русланом Теліпським. Патріотичний захід на тему Шевченка і його монументальної спадщини відбудеться в Афінах у неділю, 7 жовтня 2018 р. о 12:00 год., у нижній залі греко-католицької церкви Св. Трійці, що на вул. Ахарнон, 244-246, яку ґречно надає Українська греко-католицька парафія Св. Миколая. Проект «Монументальна Шевченкіана» представляє найунікальнішу в світі персональну фотоекспозицію найкращих пам’ятників з понад 1300 монументальних творів Кобзарю, які були досліджені автором, особисто відвідані та сфотографовані в Україні та на 5-ьох континентах у 30 країнах світу за понад 15 років своєї кропіткої подвижницької діяльності: https://youtu.be/5dq5ZdUdM_w Дослідник монументалістики розробив з аналогічною назвою ще й цікаву мультимедійну презентацію лекції на тему пам’ятників Т. Г. Шевченку у світі, їхню роль і значення у формуванні позитивного іміджу України. Кожен слухач, котрий завітає на презентацію, матиме можливість ознайомитись із національною та світовою спадщиною монументальної Шевченкіани. Дослідження автора мають глибокий зміст, у яких він не лише показує географію меморіальних згадок про Кобзаря, але й вказує на причинні зв’язки їх територіального поширення: https://youtu.be/jTXj-GyPmAU Руслан Теліпський розкриває сутність шевченківського феномену, ознайомлює із загальною кількістю кобзаревих скульптур, порівнює Шевченка з іншими світовими постатями за масштабністю увічнення їх в інших країнах, показує історичну географію пам’ятників Кобзаря в Україні й у світі, розказує про значення пам’ятників Тарасу Шевченку в патріотичному вихованні молоді, демонструє найцікавіші та найоригінальніші монументи Кобзарю і розповідає про людей, що віддали, прославляючи Шевченка, найкращі свої роки творчості, а інколи і життя... Кожен, хто відвідає захід, матиме нагоду у новому світлі представити собі постать Кобзаря, як духовного батька нескореного Українського народу: https://youtu.be/J0EmyB42a2M Автор Шевченкіани прагне згодом видати та залишити для нащадків унікальне своє дослідження про Кобзареву монументальну спадщину, яка за масштабністю скульптурного увічнення у світі нікому не поступається і гідно конкурує із найвідомішими постатями планети, котрим також встановлена велика кількість монументів на Землі (Жанна д’Арк, Джордж Вашингтон, Ян Павло ІІ, Сімон Болівар та ін.), а за естетичністю та багатьма іншими показниками навіть суттєво випереджає! Тому він, при першій можливості, мандрує Україною і світом, аби закарбувати на камеру усі меморіальні об’єкти Кобзаря і зібрати усі відомості про митців і громади, що встановили пам’ятники в своїх містах, селах чи столицях інших країн! https://youtu.be/kUT1ZJ5-p0U Тарас Шевченко для Руслана – це передусім моральний авторитет і товариш, який поставив майже недосяжну для усіх інших планку самопожертви заради добра, благополуччя та процвітання кожної людини та своєї держави. Дослідник долучився і допоміг встановити монументи Кобзарю в Оттаві (Канада) та Ризі (Латвія), його також часто запрошують на відкриття монументів Світочу нації і в Україні: https://youtu.be/VwheCHtQgLU Відновлюючи духовні традиції українського народу та актуальність Шевченкового чину і слова, Русланом Теліпським засновано всеукраїнську пішу паломницьку патріотичну ходу «Тарасів дороговказ», пройшовши вже двічі цілковито пішки до Чернечої Гори від Заходу і Сходу (а згодом і з Півдня). Саме так колись мандрували наші лірники, кобзарі та прочани, ідучи до храмів, не зважаючи на побутові труднощі, постійну фізичну втому, психологічні випробовування, чи несприятливі погодні умови. Перший етап у понад 1000 км пролягав до Канева із Заходу країни, територією 9-ьох областей України. Піше паломництво до Чернечої Гори розпочато з рідного Луцька і тривало 34 дні поспіль: https://youtu.be/XQRnhbaaDdw А зовсім нещодавно Руслан реалізував другий етап патріотичної ходи, вийшовши до Канева з прифронтового Слов’янська. Даний шлях, що простягнувся на 800 км через території семи областей Лівобережної України, був подоланий Русланом за 28 днів: https://youtu.be/_0s_zUJJOxw Під час двох етапів відбувалися зустрічі з сотнями людей по дорозі, а також з громадами сіл, містечок і міст, котрі також прагнули отримати духовне підживлення та згуртованість у відродженні нашої національної самобутності, символом якої і є постать Тараса Шевченка. Наступним етапом пішої патріотичної ходи Руслан планує доєднати до Канева вже увесь Південь країни, розпочавши свій маршрут з Одеси, та пройшовши територією звільненого Криму і 8-ми областей України, загальною протяжністю у понад 1100 км. Проект «Монументальна Шевченкіана» підтверджує свою актуальність і в цей нелегкий час для України. Доволі показово, що пам’ятники Шевченкові у світі підкреслюють свою надзвичайну актуальність щодо останніх подій в Україні, як і у будь-який час, а в період боротьби за свободу і територіальну цілісність – й поготів! Саме присутність у бронзі чи камені Шевченка по всьому світу нагадує про безальтернативність мирного співіснування народів і держав, про необхідність постійного міжкультурного діалогу, палко апелює до обстоювання всім світом вищих ідеалів честі та справедливості: https://youtu.be/W08RHADu5hA У Греції є 3 пам’ятники Кобзареві. Руслан вже мав змогу перебувати у цій еллінській країні в 2012 році, відвідавши в Афінах та Зографу Шевченкові монументальні твори, котрі експонує на своїх фотовиставках, а також провів лекцію для діток в українській недільній школі при Асоціації "Українсько-Грецька Думка". А цього разу має в планах відвідати ще й Тарасове погруддя у Мандрі та із задоволенням погодився продемонструвати свої лекції в Афінах та Патрах: https://youtu.be/jahe-4egAj8?t=354 Свою «Монументальну Шевченкіану» (фотовиставку і/або мультимедійну лекцію) Руслан демонстрував у 20-ьох країнах світу, йому вдалося ознайомити з даним патріотичним проектом понад 2000 людей. До цих подій долучилися діаспорні українці з понад 40 міст. Резонанс та надзвичайне зацікавлення даною подією викликало не тільки серед українців чи людей українського походження, але й серед численних іноземців, що мали нагоду завітати на заходи: https://youtu.be/LgqQ9xwYmKI «За значний внесок у популяризацію творчої спадщини та вшанування Тараса Шевченка за межами України» Руслан Теліпський в 2015 році удостоївся найвищою нагородою Світового Конґресу Українців – ювілейною відзнакою СКУ «200 років з дня народження Тараса Шевченка», яка була встановлена з нагоди ювілею Кобзаря. Під час війни на сході України з російським окупантом Руслан заснував та вже 4-ий рік розвиває на Волині незалежний волонтерський рух під назвою «Меценати для солдата» (МдС) для підтримки бійців ООС і ветеранів АТО, а також благодійний проект допомоги для 220-ти дітей полеглих героїв під назвою «Діти небесного Легіону». Тому вже зовсім невдовзі Руслан переключиться від Шевченкіани до Волонтерства. Він спільно з товариством "Українсько-Грецька Думка" ще й організовує з 10 по 22 жовтня поїздку до Греції для психологічної реабілітації 8-ми дітей-підлітків, у котрих війна відібрала татусів і безтурботне дитинство: https://youtu.be/3B3wRZvrOIw Додаткова інформація про автора: 1. Вікіпедія: https://uk.wikipedia.org/wiki/Теліпський_Руслан_Юрійович 3. Персональна сторінка у ФБ: www.facebook.com/ruslan.telipskyi 2. Відеоканал на Ютюб: https://www.youtube.com/channel/UCgjPcVwuaABQULSbT1-uZIw/videos

Перший дзвоник біля Кобзаря в Атенах (Асоціація "Українсько-Грецька Думка". Фотосесія)

  Я хочу сказати простими словами Про те, що турбує мене вечорами. Про те, як в думках я малюю картину, Якою я бачу свою Україну! 15 вересня в парку Гуді, учні та вчителі Української недільної школи, що діє при Асоціації "Українсько-Грецька Думка" гарно та весело розпочали Новий навчальний рік. Перший дзвоник дзвінко лунав на весь парк Дружби, що в Зографу, Аттики. Це найулюбленіше місце українців, адже тут стоїть наш Кобзар. Учні з великою пошаною поклали квіти до пам'ятника Т. Г. Шевченка, та прочитали вірша “Якою бачу свою Україну!”. Всі дружно та з великим бажанням провели соціальний флешмоб "Моя Батьківщина". Відбулася презентація України, яку представляли діти українських емігрантів, котрі мали змогу відвідати люблячу неньку Україну влітку. Отець Дмитро вділив Божого Благословення учням, батькам та вчителям школи. Окрім отця, почесними гостями свята була сестра Герарда та консул Максим Тьокін. В кінці дня ласували смачними українськими стравами та солодощами. Бог нам в поміч!                           

ПРОТЕСТ/Διαμαρτυρία σχετικά με το Φεστιβάλ του Ομίλου για την UNESCO Νομού Πειραιώς και Νήσων με Πρόεδρο κ. Ιωάννη Μαρωνίτη

Αξιότιμες κυρίες και κύριοι, εκ μέρος του Συντονιστικού Συμβουλίου της Ενιαίας Διασποράς των Ουκρανών στην Ελλάδα σας παρουσιάζουμε την ανοιχτή επιστολή μας προς τον Πρόεδρο του Ομίλου για την UNESCO Νομού Πειραιώς και Νήσων κ. Ιωάννη Μαρωνίτη ως έντονη διαμαρτυρία για τις, κατά τη γνώμη μας, ανεπίτρεπτες πράξεις του εις βάρος της ουκρανικής κοινότητας της Ελλάδας, αλλά και του ανεξάρτητου κράτους της Ουκρανίας, που δέχτηκε το 2014 την ύπουλη επίθεση του γείτονά του, ρώσικης ομοσπονδίας, εχθροπραξίες της οποίας εναντίον της Ουκρανίας συνεχίζονται μέχρι και σήμερα, σχεδόν καθημερινά με θύματα. Η απογοήτευση και θλίψη μας είναι μεγάλη γιατί τον κύριο Μαρωνίτη με έναν από τους πρώτους συλλόγους μας, την “Ουκρανο-Ελληνική Σκέψη” συνδέει 20-χρονη σχέση γόνιμης και εποικοδομητικής συνεργασίας, εφόσον αυτός ο σύλλογος υποστήριξε αδιάκοπα τον κ. Μαρωνίτη από τις πρώτες του πολυεθνικές εκδηλώσεις στις 1998. Είναι θλιβερό να αισθανόμαστε ότι οι άνθρωποι, που τους θεωρούσαμε φίλους, γύρισαν την πλάτη τους στον φιλικό λαό της Ουκρανίας, δεν περιορίστηκαν όμως ούτε σε αυτό, αλλά προσχώρησαν σε πράξεις, κατά τη γνώμη μας, ανεπίτρεπτες και αποτρόπαιες. KRODUG (ΣΣΕΔΟΕ – Συντονιστικό Συμβούλιο της Ενιαίας Διασποράς των Ουκρανών στην Ελλάδα) КРОДУГ (Координаційна Рада Об’єднаної Діаспори Українців Греції)          

Перший дзвоник біля Кобзаря. "Моя Україна" в Атенах!

Дорогі друзі! Українська недільна школа при Асоціації "Українсько-Грецька Думка"

запрошує на свято Першого дзвоника, яке відбудеться

в суботу, 15 вересня 2018 року о 17.00

традиційно в парку Гуді біля пам'ятника Т. Г. Шевченку.

В рамках свята відбудеться презентація дитячих враженнь "Моя Україна".


Από τις σελίδες ενός Ημερολογίου

«Δεν ήταν η πρώτη φορά. Ήταν όμως μοναδική! Όχι λίγες φορές φιλοξενήσαμε στον Αττικό λαμπερό ουρανό και στις καθάριες γαλάζιες θάλασσες της Πατρίδας παιδιά από διάφορες περιοχές της αγαπημένης μας Ουκρανίας. Αυτή τη φορά, όμως, τα αισθήματα ήταν ανεπανάληπτα. Ήταν μοναδικά! Η φρίκη του πολέμου δεν σκλήρυνε την καρδούλα τους. Ο κονιαρκτός από τους όλμους και τις οβίδες δεν σκέπασε τις ευαίσθητες χορδές της ψυχής τους. Το ξερίζωμα από τα πάτρια εδάφη και ο θάνατος συγγενών και φίλων δεν μπόρεσαν να τα μολύνουν. Απλά, κατάλαβαν, σε μικρή ηλικία, ότι η Ελευθερία δεν χαρίζεται, αλλά κατακτιέται!       Ήταν τα σαράντα παιδιά από τα χωριά της Μαριούπολης, που σε συνεργασία με το Δήμο Αθηναίων και υπό την Αιγίδα της Πρεσβείας της Ουκρανίας στην Ελληνική Δημοκρατία φιλοξενήσαμε, κατά τη θερινή περίοδο, στις κατασκηνώσεις του Αγίου Ανδρέα. Κορμάκια λυγερά, σαν φρεσκοφυτευμένα κυπαρισσάκια, που άλλα θέλουν να ανδρωθούν και άλλα να λικνιστούν στην αγνή αύρα της εφηβείας. Μάτια, στα χρώματα του Ουρανού μας. Καθαρά και σπινθηροβόλα. Μαλλιά, υπόξανθα, σαν τη φύτρα του Ουκρανικού σταριού. Πρόσωπα, με δέρμα λευκό και λείο, με σοβαρά χαρακτηριστικά, αλλά και με την παιδική αθωότητα ζωγραφισμένη. Ήταν οι μικροί φίλοι μας, που θελήσαμε να τους χαρίσουμε αυτό που κάθε Παιδί ονειρεύεται και δικαιούται: ΑΓΑΠΗ. Και μας προσφέρανε μια αγκαλιά γεμάτη ευγνωμοσύνη. Έναν όμορφο Κόσμο φτιαγμένο από αθώες παιδικές φωνούλες, πηγαίο γέλιο, παιχνίδι και ευτυχία. Αλήθεια, τί να πρωτοθυμηθώ; Το κρυστάλλινο δάκρυ που κύλισε από τα μάτια του παλληκαριού ή το γλυκό χαμόγελο με τα λακκάκια στα μάγουλα του κοριτσιού, όταν τους προσφέραμε την Ελληνική και Ουκρανική Σημαία, για να αισθάνονται τις ημέρες αυτές την αγάπη των Ελλήνων και την ανάσα της Πατρίδας; Το γλυκό σαραντάηχο, σαν αηδονιού κελάηδισμα, που έψαλε με εθνική μυσταγωγία και γνήσιο πατριωτισμό τους Εθνικούς Ύμνους των δύο Λαών; Ή μήπως το βροντερό «Ζήτω η Ελλάδα» και «Σλάβα Ουκραίνι» που διαπέρασε τους ουρανούς όπως η αστραπή διελαύνει μέσα από τους αιθέρες; Την εσωτερική ευγένεια, όταν με παιδική λαχτάρα, αλλά και υποδειγματική διακριτικότητα πήραν τα αναμνηστικά τους δώρα και κάθισαν παράμερα για να τα δουν και τα επεξεργαστούν; Ή την απόλυτη ευπρέπεια και τάξη στην ώρα του φαγητού, δείγμα χριστιανικής και οικογενειακής παράδοσης και αγωγής;     Τη ζεστή αγκαλιά της μικρής μας φίλης, που συμπτωματικά την ημέρα εκείνη είχε τα γενέθλιά της ή τα γεμάτα αγάπη και ευγνωμοσύνη λόγια του μικρού Βαλέριου που μου χάρισε ένα φιλί και ένα κέρμα για «καλή τύχη»; Τι να πρωτοθυμηθώ; Δεν είναι τα παιδιά κάποιου άλλου Θεού. Είναι οι Φίλοι μας από τη Μαριούπολη. Οι μικροί Ακρίτες της Ουκρανίας. Εικόνες που θα μείνουν βαθειά χαραγμένες στα τρίσβαθα της ψυχής μου και θα εξακολουθήσουν να καθοδηγούν το δρόμο μου. Την πορεία προς το Θεό μέσω του Ανθρώπου». Οι γραμμές αυτές γράφτηκαν το βράδυ της Τρίτης 31 Ιουλίου 2018, μετά το «καλωσόρισμα» των παιδιών από την εμπόλεμη περιοχή της Ουκρανίας, που φιλοξενήθηκαν στην Ελλάδα κατά τη φετινή θερινή περίοδο.

Το κείμενο προέρχεται από το προσωπικό ημερολόγιο του κ. Γεράσιμου-Νικόλαου Μπουγά,

Γενικού Γραμματέα του Ελληνο-Ουκρανικού Επιμελητηρίου.