Дипломанти конкурсу МОН України в Українській недільній школі при Асоціації «Українсько-Грецька Думка»

«Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна», - писав Іван Світличний. І навіть, якщо ти, українець, народився і виріс не в Україні, ти є її частинкою, носієм духовної і культурної спадщини нашого народу. Так, в Українській недільній школі, що при Асоціації української діаспори в Греції «Українсько-Грецька Думка», ми намагаємося навчати діток наших еміґрантів не забувати своє коріння, завжди підтримувати зв’язок з Батьківщиною. Наші учні традиційно беруть учась у різноманітних всеукраїнських проектах та конкурсах. Минулої весни дві наші учениці - Курагеу Мар’яна і Драб Юліана, надіслали свої твори-мініатюри на VIII Міжнародний мовно-літературний конкурс учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка, що проводився під егідою Міністерства освіти і науки України. Недавно посольство України в Грецькій Республіці отримало і передало до нашої школи нагороди - Диплом за почесне друге місце і участь у конкурсі. У суботу 27 жовтня на вранішній лінійці в. о. директорки школи п. Галина Борик урочисто вручила конкурсанткам виборені нагороди у присутності гостей - пароха української греко-католицької парафії Св. Миколая в Атенах о. Андрія Твердохліба, засновника Школи християнського життя і євангелізації, о. Петра Куркевича, та його учениць Зоряни та Вікторії. А дітвора щиро нагородила учениць гучними оплесками. Вітаємо дівчаток і бажаємо їм, а також усім діткам нових здобутків та досягнень!  

Насичений жовтень. Гості з України, табір «Ми – нащадки козацької слави», участь у фестивалі “Зустріч світового Еллінізму” в Патрах.

Жовтень 2018 видався насиченим подіями. У жовтні місяці нас вівдвідали  діти Небесного Легіону з куратором Русланом Теліпським.  9 дітей Небесного Легіону тиждень провели чудовий час з насиченим дозвіллям у Греції! Цей відпочинок був організований у співпраці між Асоціацією «Українсько-Грецька Думка»  і волонтерського руху «Мeцeнaти для сoлдaтa» (МдС). Даний проект став можливим завдяки благодійній допомозі ТОВ Авіакомпанія «Джоніка», що забезпечила переліт для 10 осіб. Діти побували на Корінфійському каналі, що з'єднує Егейське та Іонічне моря.
Спільно зі школярами Української недільної школи при товаристві "Українсько-Грецька Думка" відвідали триденний інтеграційний табір, що пройшов у чудовому готелі «Родіні» (тематика цьогорічного з'їзду: «Ми – нащадки козацької слави»)
              
13 жовтня 2018 року українські діаспоряни Греції та гості з України взяли участь у великому заході – Першому фестивалі “Зустріч світового Еллінізму” під гаслом “Усі разом – можемо”, який відбувся на стадіоні Аполлона в столиці Пелопоннесу – Патрах, район Перівола. Фестиваль проводився Українсько-Грецькою спілкою дружби “Фарос” у співорганізації з Периферією Західної Греції, за участю представників уряду Греції, органів місцевого самоврядування, церкви, дипломатичних місій на півострові, депутатів, а також підприємницьких, мистецьких та літературних кіл Греції. Зокрема, фестиваль благословив Митрополит Патри Хрисостомос, участь у заході взяли генеральний директор Генерального секретаріату для греків зарубіжжя МЗС Греції п. Міхаліс Коккінос, тимчасово повірений у справах України в Греції п. Наталя Косенко, голова Обласної державної адміністрації Пелопоннесу п. Апостолос Катсіфарас та інші.
 

В м. Патри взяли участь у Богослужінні, відвідали Собор Святого Андрія Первозванного

Діти "Небесного Легіону" завітали до Посольства України в Грецькій Республіці, де зустрілися зі співробітниками дипустанови; піднялись на найвищу точку столиці – гору Лікавітос та відвідали всесвітньовідомий історико-архітектурний заповідник "Акрополь"; здійснили надзвичайно захоплюючу морську подорож до острову Саламіна; гостили у діаспорних сім’ях, котрі проявляючи свою турботу та любов ознайомлювали дітей з грецькою культурою, традиціями і кулінарією; мали пікніки на пляжах та багато інших захоплюючих заходів та розваг!!!

                  
 
І багато багато спогадів і фотокарток...      

"МИ - НАЩАДКИ КОЗАЦЬКОЇ СЛАВИ" - СВЯТО ПОКРОВИ НА ПЕЛОПОННЕСІ

Дорога українська громадо Греції (зокрема, Пелопоннесу), з 12-го по 14-те жовтня 2018 року таборуватимемо в м. Патра (Rodini Hotel Πάτρα, Κυανή Ακτή 265 00), і з великою радістю зустрінемося із земляками! Табір “Ми – нащадки козацької Слави”, як традиційний захід до Покрови, проходитиме за організацією Асоціації “Українсько-Грецька Думка” у співпраці з Українсько-Грецькою спілкою дружби “Фарос”, Волонтерським рухом “Меценати для солдата” та під егідою Посольства України в Грецькій Республіці. Завдяки ґречній благодійній допомозі ТОВ Авіакомпанія “Джоніка”, участь у таборі візьмуть діточки з України, які втратили своїх татусів на війні. Ми всі з нетерпінням чекаємо на зустріч з ними! Хорошою нагодою для українців, які живуть на півострові, поспілкуватися з нами буде бажання завітати на масштабний захід у суботу 13-го жовтня о 18.30 в Патрах. “13 жовтня 2018 року українські діаспоряни Греції та гості з України візьмуть участь у великому заході – Першому фестивалі “Зустріч світового Еллінізму” під гаслом “Усі разом – можемо краще”, який відбудеться на стадіоні Аполлона в столиці Пелопоннесу – Патрах, район Перівола. Фестиваль проводиться Українсько-Грецькою спілкою дружби “Фарос” у співорганізації з Периферією Західної Греції, за участю представників уряду Греції, органів місцевого самоврядування, церкви, дипломатичних місій на півострові, депутатів, а також підприємницьких, мистецьких та літературних кіл Греції. Зокрема, фестиваль благословить Митрополит Патри Хрисостомос, участь у заході візьмуть генеральний директор Генерального секретаріату для греків зарубіжжя МЗС Греції п. Міхаліс Коккінос, Тимчасово повірений у справах України в Греції п. Наталя Косенко, голова Обласної державної адміністрації Пелопоннесу п. Апостолос Катсіфарас та інші”.

ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. СЛИВКА ВАДИМ

СЛИВКА ВАДИМ (опікун) - 19 років (28.07.1999). Має ще близнюка Володю. Вадим погодився бути керівником перельоту групи дітей з України до Греції, втративши теж тата на війні. Батько Вадима - доброволець з полку «Азов» загинув, підірвавшись на фугасній міні 12 грудня 2014 року поблизу с. Павлопіль (Новоазовський район Донецька область). Вашій увазі фільм про сім'ю полеглого героя "Тихого". https://www.youtube.com/watch?v=tWv_ZbJ8dKw

ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. ШТАНСЬКА ВІКТОРІЯ

ШТАНСЬКА ВІКТОРІЯ - 16 років (30.01.2002). Має старшу повнолітню сестру Оксану (26 р.). Ріст: 160; Розмір взуття: 37. Розмір одягу: S. Віка – донька захисника України старшого сержанта Миколи Штанського, котрий загинув 16 січня 2015-го року поблизу села Одрадівки Артемівського району, коли терористи вели обстріл з «Градів» – снаряд влучив у бліндаж. З великим теплом Віка згадує про загиблого на війні тата: «До 12 років я навіть уявити не могла, що можу втратити когось з близьких мені людей і наскільки важко буде потім. Розумію, що у кожного з нас бувають труднощі, але все, що нас не вбиває – робить нас сильнішими. Змінюю пріоритети в житті. Намагаюся цінувати кожен прожитий день, і не забувати робити приємне для інших. Відтоді, коли тата не стало, намагаюся більше уваги приділяти своїм найріднішим: мамі, у котрої поважні проблеми зі здоров’ям, та старшій сестричці. Вони мене у всьому підтримують та допомагають, але рідного тата замінити ніхто і ніщо не зможе». Донька героя навчається в 11 класі. Їй подобається вивчати історію, улюблені предмети математика та англійська, ходить на додаткові платні заняття з цих дисциплін. Хвилюється, що потрібно їм з мамою багато в чому відмовляти для цього. Любить читати енциклопедії, цікавиться біологією, квантовою фізикою, кібернетикою та астрономією. Дівчина багато працює над собою, намагається самостійно робити все, що від неї залежить, аби гарно навчатися, розвивати себе, адже мріє колись продовжувати навчання в англомовному виші, та в подальшому стати науковцем. Вікторія – дуже привітна і обдарована дитина, до нашого великого подиву ми з’ясували, що Віка самостійно вивчає корейську мову, хотіла б вивчити ще й китайську, каже, що добре було б мати підручник по вивченню цих мов. Взагалі її цікавить все, що пов’язано зі Східною культурою. Вона мріє відвідати країни Азії, а передусім Південну Корею. Хотіла б побувати в США, або в інших країнах Європи, особливо їй хочеться поспілкуватися англійською з іноземцями. Встигає Віка і фільми подивитися, до улюблених відносить «Гарі Поттера» та «Шерлока Холмса». Ще їй дуже подобаються пісні Святослава Вакарчука. Є у неї, як вона каже, і божевільні мрії – бо дитина прагне коли-небудь зустрітись із всесвітньовідомим фізиком-теоретиком Стівеном Гокінгом та з королевою Великобританії Єлизаветою ІІ. А серед безлічі досягнень цієї дівчинки й 6 медалей, міжнародний кубок, грамоти, дипломи з дзюдо. Попри велику зайнятість заняття не полишає, ходить у спортивний зал в Любомлі, турбується, що мамі сутужно його оплачувати. Окрім того, полюбляє пробіжки, вважає, що це хороша можливість помилуватися навколишньою природою, яка у кожну пору року по-своєму приваблива. До всього вище переліченого юна науковець ще й навчалася у музичній школі по класу саксофона, у неї вже був випускний, але вона продовжує займатися для себе, її навіть запрошують грати в оркестрі цієї школи. Опановує також і гру на фортепіано. Якби Вікторія стала політиком то перше на що спрямувала б свої зусилля – припинити війну. Далі удосконалила б реформи в галузі освіти та медицини. Незважаючи на зайнятість Вікторія завжди виділяє час для допомоги мамі. Не ґребує ніякою роботою по господарству: і посуд миє, і город впорядковує, і в садку лад наводить, і дров наносить і котел розпалить. А ще до її обов’язків входить доглядати за улюбленою кицькою Манькою. Інформація про батька дівчини є у Книзі пам’яті, деталі за посиланням: http://memorybook.org.ua/

ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. ШИШОЛИК СЕРГІЙ

ШИШОЛИК СЕРГІЙ - ще 15 років (19.10.2002). Є ще повнолітні брат Іван і сестра Юлія. Ріст: 164. Розмір взуття: 40-41. Сергій є наймолодшим сином Шишолика Василя Серафимовича, бійця 59-тої окремої мотопіхотної бригади, який трагічно загинув 15 лютого 2016 року в районі с.Бахмутське, Бахмутського р-ну Донецької обл. Окрім Сергія в родині є ще двоє дорослих дітей: брат Іван працює вчителем фізкультури та сестра Олена є вчителем математики і має уже двійко своїх діток. Хлопець навчається в 11-му класі ЗОШ I-III ст. села Прилісне. До навчання відноситься з ентузіазмом, дуже старається, найбільше до вподоби точні науки, такі як математика, фізика, інформатика, а також англійська мова. У позаурочний час Сергій вивчає мови програмування, так як в майбутньому мріє бути програмістом. Ще одним захопленням хлопця є гра на музичних інструментах, зокрема на піаніно та гітарі. Він уже закінчив у цьому році музичну школу по класу фортепіано і старанно відвідує гурток із гри на гітарі, з якою, можливо, колись буде підкорювати великі сцени у складі якогось гурту. Одним із фаворитів серед сучасних рок-гуртів для Сергія є O.TORVALD, концерти яких хотів би побачити вживу та навіть поспілкуватися із їхнім солістом, так як дуже подобається творчість цього колективу. Сергій є не байдужим і до домашніх тварин. Каже, що дуже чудовими тваринками є хом’ячки. А удома тримає сіамського кота на ім’я Семен, за яким з радістю доглядає. І хоч Сергійко вже дорослий, та ще досі любить дивитися мультфільми: перед школою встигає переглянути чергову серію улюбленого “Губка Боб Квадратні Штани”. Авторитетом для Сергія є його мама Шишолик Тетяна Антонівна, яка після смерті чоловіка не зламалась і власним прикладом показала дітям, як стійко приймати усі випробування долі. Вона дуже сильна і це подобається її дітям. Не зважаючи на те, що мама дуже багато працює, на дітей час вона знаходить завжди. А діти, зокрема підліток Сергій, намагається допомагати їй, чим може: щосуботи прибирає у будинку (а будинок не маленький), порається по господарству, кожного дня їздить у магазин по хліб та виконує усілякі інші дрібниці, які можуть хоч якось полегшити життя матусі. З дитинства Сергію запам’ятався один випадок, який залишив свій слід і по цей час. Коли хлопчику було 1,5 року, він ошпарився гарячою водою і по тілі лишилися сильні опіки. З того часу дитина має інвалідність. І йому дуже не приємно та образливо, коли приходить плавати у басейн, а усі поглядають на нього скоса і питають, що то в нього за плями на тілі. Бо ж у нашому суспільстві не сприймають дітей з певними вадами чи відмінностями, і частенько цілком здорова дитина може отримати клеймо лише за якусь зовнішню несхожість зі своїми ровесниками. Хоч, як каже хлопець, ніяких ускладнень та проблем зі здоров’ям, пов’язаних із тим випадком, у нього немає. Сергій болісно сприймає війну в нашій країні. Він говорить, що Україна для нього як єдиний живий організм і кожного разу, коли чує про загибель українських військових, то у нього наче щось віднімає – потім воно заживає, але шрам то все одно лишається. І задля процвітання держави, на місці політиків, хлопець, у першу чергу, зупинив би кровопролиття, а вже потім проводив певні економічні реформи. Оскільки найважливіше для країни – це щасливі люди, а хіба можна бути щасливими, коли уже четвертий рік триває війна… Основний прибуток сім’я отримує влітку з продажу ягід та грибів, а постійної роботи у селі знайти практично неможливо. Побутові труднощі, як каже мама, вони з дітьми долають самостійно, бо виховала їх працелюбними та слухняними. Існує потреба в одязі для Сергія, найбільш актуальними на даний час є спортивні та джинсові штани. І мама, і Сергій з вдячністю відгукуються про людей, які стали для них опорою у скрутні хвилини. “Я кожного дня молюся за те, щоб швидше закінчилася ця нікому непотрібна війна. І щоб Господь дав здоров’я і терпіння у цій нелегкій місії, яку виконують воїни та волонтери.,” – каже мама Тетяна. Сергій щиро вдячний, що завдяки небайдужим людям має можливість бувати у Греції. Юнак дуже вдячний та щиро цінує усю надану йому допомогу. Інформація про батька хлопця є у Книзі пам’яті. Деталі за посиланням: http://memorybook.org.ua/28/shisholik.htm .

ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. ЧОПКО ЮРКО

ЧОПКО ЮРКО - ще 11 років (25.10.2006). Має ще молодшу сестричку Іванку (7 р.). Його зріст: 156 см, розмір взуття 38-39. Його татко Чопко Віктор Олександрович - загинув 25 березня 2016 р. поблизу міста Мар'їнка (Донецька область) під час обстрілу одного з крайніх опорних пунктів бригади. Залишилися у пам’яті дитини тільки щемливі спогади: «Коли він був живий, ми багато часу проводили разом. Він брав мене з собою на риболовлю влітку і взимку, то був найкращий час у моєму житті. Як тато їхав десь далеко і надовго на роботу, то завжди привозив гарні подарунки, в мене були найкращі і найбільші машинки. Він мене майже ніколи не сварив. Таке було лише раз, але я звичайно був винен, залишився сам у хаті та вчився запалювати сірники, добре, що навчання пройшло не успішно». Найбільше, про що мріє Юрко - щоб припинилася війна, щоб розвивалася Україна економічно і культурно, адже це найкраща країна у світі, де є безліч природних багатств та найбільша цінність - працьовиті люди. Він вважає, що життя в нас налагодиться лише тоді, коли об'єднається український народ, а розвиток економіки забезпечить гідний рівень життя громадян. Аж не віриться, що хлопчик з такими дорослими поглядами навчається лише в 6 класі. Зі шкільних предметів йому подобаються інформатика, трудове навчання та фізкультура. Любить проводити час зі своїми друзями - разом грають футбол у дворі (улюблений футболіст - Кріштіану Роналдо), їздять на велосипеді, складають конструктори лего. У вільний час грає комп'ютерні ігри та дивиться мультики. Улюблені герої Спайдермен, Бетмен. В майбутньому планує вивчати технічні науки, щоб навчитися створювати власні комп'ютерні ігри. А ще йому подобається гратися з маленькими собачками. За кордоном ще не був ні разу, хоча волонтери пропонували неодноразово. Юрко щороку відвідує фестиваль, який проводиться у травні в музеї, де працює його мама Віра. Іноді виступає на відкриттях виставок, бере участь у організації свят. Оскільки мама працює, то вдома у нього багато обов'язків: миє посуд, прибирає у будинку, влітку допомагав мамі з консервацією та прополювати город від бур'янів. Він усвідомлює, що має бути хорошим прикладом для молодшої сестрички Іванки, котра пішла в школу. Кожного дня він її забирає після уроків, заводить додому та разом з нею обідає. Інколи він читає для неї казки. Любить, коли мама розповідає їм цікаві історії на ніч. Нещодавно вони перебралися в свій дім, спочатку було важко без друзів, сумував за бабусею Софією, хоч вона живе неподалік, у сусідньому селі. Але з часом звик, адже поруч завжди є молодша сестричка, та ще й двоюрідні Настя та Сашко. Інформація про батька хлопця є у Книзі пам’яті. Деталі за посиланням: http://memorybook.org.ua/27/chopko.htm

ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. ЗЕЛІНСЬКА ЮЛІЯ

ЗЕЛІНСЬКА ЮЛІЯ – 13 років (09.03.2005). Має ще молодшого брата Дмитра ( 9 р.). Її зріст: 158; Розмір одягу: XS; Розмір взуття: 37-38. Вона є донькою Зелінського Василя Аркадійовича, солдата розвідника 51-шої окремої механізованої бригади. 28 серпня 2014 року мав бути вдома поруч з дружиною, святкуючи 10-ту річницю спільного весілля, та відпросився на ще один день, для виконання надважливого завдання… Відпросився у вічність… Василь загинув наступного дня неподалік села Чумаки (урочище Червона Поляна) під час виходу так званим «зеленим коридором» з Іловайська... Його тіло упізнане по ДНК-експертизі та перепоховане 30 січня 2015 року у рідному селі Липини. А двоє його діток і досі до кінця не вірять, що поховали свого татка, адже у снах він часто повертається додому… Зараз Юля вже навчається в 8-му класі. З предметів дуже любить англійську мову і фізкультуру. Як і її тато добре грає у футбол і має неабиякі здібності до цієї гри. Як вона сама говорить: " Я – гарний голкіпер, у ворота якого важко забити". Окрім спорту, має хист до юриспруденції. Дівчинка також дуже хотіла б спробувати себе у ролі детектива і попрацювати за кордоном. Ще одна мрія, яка для неї є більш вагомою, пов'язана з футболом. На запитання, кого з відомих людей вона б хотіла побачити найбільше, Юлія впевнено відповідає – футболістів київського "Динамо". Юлічці до вподоби рухливі сучасні танці. Зокрема, їй подобається займатися з братом хіп-хопом та брейк-дансом! А ще Юля з дитинства мріяла стати моделлю, про що говорила мамі, котра лише сміялась з цього, а тато підтримував і підбадьорював доньку та казав, що все зробить, аби її мрія збулась. І ось уже другій рік дитина навчається в школі моделей "Grace Model House" і має вже перший великий здобуток у її складі – у листопаді 2017 року спільно з іншими учнями долучилась до перемоги у міжнародному фестивалі-конкурсі «Україна єднає світ», що відбувся у Києві! Ось така різностороння та допитлива наша наступна дівчинка з родин Небесного Легіону, яка не зупиняється ні перед чим, щоб пізнати щось нове та цікаве! Тому не дивно що в неї останнім часом з’явилось ще одне хобі – фотографувати та робити селфі на пам'ять з рідними та подругами. Не дивлячись на те, що дівчинка не має навіть простеньку фототехніку. Але попри цих обставин у неї виходить досить непогано, ще й гарно обробляючи свої відзняті світлини. Юля опікується своїм молодшим братом – Дмитриком, а також з особливою теплотою говорить про свою маму Аллу. Саме вона є найбільшим життєвим авторитетом для дитини, тому намагається не лише бути слухняною, а й допомагати їй по господарству і це їй дуже добре вдається! А ще Юля любить маленьких діточок та із задоволенням проводить з ними час, гуляє та бавиться. Вона легко знаходить спільну мову з будь-яким малюком, дуже любить своїх рідних, з величезним задоволенням цінує українські традиції та пишається своїм татком-Героєм! Алла Олександрівна розповідає, що старається забезпечити сім’ю усім необхідним, однак навіть одягнути дітей нині задоволення не з дешевих, тож буде вдячна від одягу та взуття. Інформація про батька дитини є у Книзі пам’яті, деталі за посиланням: http://memorybook.org.ua/9/zelinsky.htm

ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. ЗАДОРОЖНІЙ АНДРІЙ

ЗАДОРОЖНІЙ АНДРІЙ – 11 років (25.12.2006). Має ще сестричку Аню ( 8р.). Його зріст: 156 см. Розмір взуття: 37-38. Андрійко є сином Задорожнього Андрія Володимировича, капітана, командира мінометної батереї 51-шої окремої механізованої бригади. Того трагічного дня,1 серпня 2014 року,рятуючи життя своєму товаришеві, загинув командир мінометної батареї 51-ї ОМБр 36-річний капітан Андрій Задорожній. Згідно з інформацією, яка згодом з’явилася у ЗМІ, того дня він зі своїми бійцями (сержант Руслан Калуш, молодший сержант Андрій Курочка, старші солдати Михайло Котельчук, Сергій Дармофал і Сергій Кушнір) їхав у вантажівці «ГАЗ-66» у розвідку в бік Амвросіївки. Крім 4-х солдатів, у кузові був ще й міномет. Наскочивши на протитанкову міну, їхня машина підірвалася й перекинулася. Водій загинув на місці, а трьох воїнів вибуховою хвилею викинуло з кузова. На одного з них упав міномет. Андрій, який їхав у кабіні, кинувся рятувати хлопця, але загинув сам, а солдат згорів заживо. Із шести вижив лише один. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та відзнакою ”Народний Герой України”. Задорожній Андрюша - цілковита копія свого тата. Окрім того, що дуже подібний зовні, то ще й увібрав у себе всі найкращі риси свого батька. Дуже позитивний, з хорошим почуттям гумору, відповідальний хлопчина. Оскільки, мама працює в 2 зміну то, власне, на його плечі через це лягло багато обов’язків. Насамперед, це піклування про меншу сестричку Аню, розігріти обід, а часом і приготувати щось. А ще потрібно багато часу щоб підготуватися до уроків, найбільше часу приділяє англійській мові. Андрій навчається у профільному англійському класі (6 уроків англійської на тиждень). Це його улюблений предмет і, власне, з іноземною мовою хоче пов’язати наш іменинник свою майбутню професію. За минулий навчальний рік отримав 1 премію за успіхи у вивченні мови і був нагороджений навіть планшетом. Коли в школі писали твір «Моя майбутня професія», добряче здивував маму - хоче бути офіцером, як тато. Взимку він 2 дні провів у військовому ліцеї ім. І. Богуна, загорівся ідеєю навчатися саме у ньому. Оскільки це, на його думку, престижно. І хоч в голові дитини ще дуже багато мрій та бажань, пов’язаних з майбутнім, це, мабуть, на даний момент найголовніша. Андрій дуже сімейний хлопець. Зазвичай для дітей цього віку важливішими є друзі, однолітки, але не для нього. На першому місці він завжди ставить маму і сестру. Аня по-дівчачому користується цим. Андрійко абсолютно невибаглива дитина: завжди задоволений тим, що у нього є, і ніколи нічого не вимагає, щоб йому купили. Коли його попросили, аби він написав про свої мрії та бажання, то нічого дороговартісного у тому списку не було. Просив про мир, здорову родину, аби всі посміхались і була гармонія посеред людей. Цікаво розмірковує про роль президента: «провів би переговори з путіним, про швидке закінчення війни. Підняв би економіку країни. Будував би нові школи, дитсадки. Піднімав би сільське господарство. А ще, щоб всі люди у країні отримували стільки грошей, аби вистачало на будь-які потреби. І щоб усі мали можливість подорожувати». Мама Наталія каже, що всі державні виплати вони отримали. Працює, має ще пенсію, тому матеріальне становище сім’ї не найгірше. Труднощі виникають тоді, коли потрібна чоловіча рука. ЇЇ чоловік Андрій був справжнім господарем і їй ніколи не доводилося думати, як прикрутити кран у ванній, почистити умивальник на кухні, полагодити розетку. Вже 2 роки, як планує зробити ремонт балкону, та так і стоїть робота, бо немає господаря. А сама якось і не знає з чого почати. Про Андрія говорить: «Син дуже пишається своїм татком, хоче у всьому бути подібним до нього. Постійно просить, щоб я розказала все, що пов'язано з Андрієм! Часто переглядає фото, Андрієві, перебирає речі, і плаче… Синові не вистачає батька». Та, попри складну життєву ситуацію, родина не втрачає оптимізму, і завжди готові до спілкування. Щодо речей для Андрійка - то він швидко росте, як усі діти у цьому віці, тому є постійна потреба в одязі, а найбільше необхідне взуття. Бо на ньому все «горить», каже мама. Інформація про батька хлопця є у Книзі пам’яті. Деталі за посиланням: http://memorybook.org.ua/9/zadorozhny.htm.

ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. ВАЩЕНЯ МАКСИМ

ВАЩЕНЯ МАКСИМ - 15 років (17.03.2003), є ще старша сестра Христина (18 років). Його ріст: 171; Розмір взуття: 39-40. Проживають в селі. Він – син Івана Петровича Ващені, посмертно нагородженого орденом «За мужність» ІІІ ступеня, солдата Збройних Сил України, який героїчно загинув 18 червня 2014 року на околиці Станиці Луганської разом з командиром екіпажу – Володимиром Крохмалем. Танк Т-64Б 51-ї бригади потрапив у оточення терористів. Снайпери противника порозбивали приціли і перископи, машина опинилася в безпорадному стані, стріляти було можливо тільки навмання. Танкісти ще встигли помітити ворожі позиції, що вели прицільний вогонь по екіпажу і навіть зробити постріли у бік ворожих гранатометників, котрі ховались неподалік, але на жаль не влучили. Щоб не віддати бойову машину в руки сепаратистам та не здаватися у полон, закадичні друзі Іван Ващеня та Володя Крохмаль прийняли рішення підірвати танк, ціною власного життя. «Не лише своїм подвигом батько для нас став беззаперечним прикладом, – говорить син Максим, – він завжди по відношенню до всіх був добрий і справедливий та власним життям вчив нас любити тих хто поряд, любити свою Україну. Україна, це не щось узагальнене, це рідний дім де я народився і проживаю, це країна де живують чудові люди, є чудова архітектура і цікава історія». Не зважаючи на юний вік, задумується хлопчина і над долею держави. Говорить, що якби мав доступ до влади, зробив би усе задля припинення війни на Сході. І вже сьогодні, Максим намагається бути достойним сином Героя, поки що в його основні обов’язки входить успішно навчатися і допомагати мамі по господарстві. Зі шкільних предметів дев’ятикласнику Максиму найбільше подобається біологія та фізкультура. А під час дозвілля дуже любить риболовлю та грати у футбол. У майбутньому юнак себе бачить автомеханіком або ветеринаром і мріє добре закінчити школу, щоби вступити до ветеринарного коледжу. Максиму до вподоби творчість Сергія Притули і з ним би він хотів би колись зустрітись, тому що вважає його гарною людиною і добрим волонтером, який допомагає нашим воїнам. Також подобаються Бетмен і Супермен, бо вони борються зі злом і роблять добро людям. Він також захоплюється світом природи, окрім того, що у них по господарстві вдома є кролики, котики та собаки, йому ще до вподоби красиві і смішні панди. Хлопець пригадав одну веселу історію, пов’язану з сімейною прогулянкою: «Коли ще був живий мій тато, то ми сім'єю дуже любили ходити в ліс по гриби. І одного разу я відійшов від мами з татом і почув якийсь шум. Тоді я подумав, що це якісь дикі собаки. Коли я почав кричати, то до мене швидко прибіг тато. І як виявилось, це були не собаки, а дві білочки. Після цього ми ще довго сміялися з цього випадку». Максим із захопленням розповідає, що у них велика дружна родина. Вони збираються на всі свята але найбільше любить, коли в бабці день народження тоді вони виїжджають на озеро. З теплотою розповідає Максим і про маму: «Моя мама дуже добра, лагідна й терпляча. Вона робить все для того, щоб нам добре жилося. Смачно готує. Завжди підтримує, допомагає. Дуже любить нас з сестрою. Інколи і посварить, але все-одно вона в нас найкраща. Я її дуже люблю. Коли йду до школи, то завжди цілую». Бажаючи у всьому підтримувати матусю, Максим старанно виконує свої обов’язки по господарству – натерти буряки для свиней та кроликів, накосити трави, принести води та дров. Про матеріальну допомогу сім’я не просить. Мама хлопчика Людмила говорить: «Думаю, є люди,які більш потребують грошової допомоги, ніж ми». Хоча й зізнається, що побутових труднощів вистачає, особливо важко коли починаються польові роботи. Не відмовиться від весняного одягу та взуття для сина. Інформація про батька хлопця є у Книзі пам’яті, деталі за посиланням http://memorybook.org.